У плані змісту морфологічні форми відмінків іменника реа-
лізують загальнокатегорійну сему «предметність», властиву всім
словам цієї частини мови, а також підпорядковані їй (ядерній
лексичній семі) семи лексико-граматичних розрядів (лексико-
семантичних категорій): істот/неістот, особи/неособи, збір-
ності/одиничності та інші, що проектують предметні функції суб’єк-
та й об’єкта дії, адресування її на користь чи шкоду комусь,
чомусь, вираження знаряддя чи засобу тощо.
У структурі словосполучення реалізується загальнокатего-
ріальна сема і частково семи, спрямовані на обслуговування
синтагматичних функцій об’єкта дії, стану, мовлення, думки та
ін., що зумовлюються більш широкою семою стрижневого сло-
ва, наприклад: виконати завдання, промовити слово, чека-
100ти нагоди, диригувати оркестром; погляд очей, автори-
тет колективу, допомога сиротам.
У структурі речення реалізуються і граматичні семи, які ви-
ражають непредикативні і предикативні відношення, забезпе-
чують зв’язність його компонентів загалом. Отже, поліфунк-
ціональність відмінків у дискурсі (тексті) має опору не тільки
у використанні словоформ різних лексем, які заповнюють по-
.чиції предметних актантів (суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя,
иасобу чи локатива), а й у можливостях відмінкових форм входи-
ти до різних типів синтаксичних зв’язків — прислівного (під-
рядного), координації, напівпредикативного, апозитивного (або
кореляції).
Конкретна мовна реалізація прислівного зв’язку відмінкової
форми здійснюється за усталеними в мові моделями словоспо-
лучень. Можливості абстрактних синтаксичних відношень,
утворюваних словом (носієм валентності) і залежною від ньо-
го відмінковою словоформою, відображають морфологічні озна-
ки частин мови.
Словоформа як одна з видозмін слова, за якою закріплена
певна синтаксична функція, у реченні може мати статус само-
стійного компонента чи входити до його складу через опорне
слово певного словосполучення. Цей останній варіант — син-
хронне включення словоформи у словосполучення, а потім
разом з опорним словом у речення — простежується на рівні
заповнення позицій предметних актантів, ідо обслуговують об’єкт-
ну зону. Суб’єктний компонент у структурі речення виявляє
деяку самостійність у тому розумінні, що не входить до підряд-
ного зв’язку.
Отже, граматична природа категорії відмінка поліфункціо-
нальна. Семантика відмінків, з одного боку, є відображенням
відношень між предметами, явищами, діями, процесами, що є
первинними функціями у структурі речення. Проте, з другого —
кожна відмінкова форма, крім основних (денотативних) зна-
чень, у конкретних умовах висловлювання може виражати і
додаткові значення, виконуючи вторинні синтаксичні функції,
зумовлені позицією та особливостями лексичного наповнен-
ня компонентів формально-граматичного складу структурної
схеми речення.