Плющ М. Я. Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія

§ 58. Давальний відмінок

У сучасній українській мові давальний відмінок насамперед
є засобом вираження об’єктно-адресатного значення. Він об-
слуговує периферійну позицію об’єкта, другого після прямого
об’єкта, вираженого формою знахідного. На відміну від власне
об’єктного знахідного, який входить у прислівний зв’язок із
дієсловом як обов’язковий компонент, що доповнює семантику
предиката, словоформа давального адресатного разом зі знахід-
ним утворюють семантичний блок.
У сучасній українській мові давальний об’єкта функціонує
нк залежна словоформа при дієсловах із семантикою давання,
109служіння, догідливості, подяки, співчуття, повідомлення, спряму-
вання мовлення до адресата.
1. Найбільшу групу становлять дієслова із семантикою да-
вання, дарування, віддавання, допомоги, що виявляють здатність
підпорядковувати два об’єктних відмінки — знахідний прямого
об’єкта і давальний адресата: дати, надати, віддати, дода-
ти, подати, роздати, дарувати, роздарувати, принести в
дар, відписати (майно), уділити, приписати, допомогти, по-
собити, позичити, удружити, відпустити (товар), пропону-
вати, зібрати, відкласти, забронювати, забезпечити,
оплатити, купити, присудити та ін. Наприклад: Колегія прав-
ління Спілки письменників України вперше присудила літе-
ратурну премію імені Лесі Українки 1972 року письмен-
ниці Наталі Забілі (Із газ.).
2. Дієслів із семантикою служіння, догідливості, прохання
відносно небагато: служити, слугувати, прислуговувати,
прислужитися, коритися, кланятися (прохаючи про що-
небудь), молитися, лестити, наслідувати, потакати, го-
дити, вторити, кивати, присягати (-ся), пробачати, змов-
чувати тощо. Всі вони керують лише формою давального
відмінка, окремі з них допускають синонімічні заміни при-
йменниковими конструкціями {молитися к о м у ? і н а
к о г о?; присягати к о м у ? перед к и м ? на щ о?). Напри-
клад: Твоє «Сонце», твоя праця прислужилися людям (Гур.);
Так, він, молодий фахівець, служитиме Вітчизні (В. К.);
За все життя вона була навчена змовчувати чоловікові…
(Гр. Тют.).
3. Дієслова із семантикою повідомлення, спрямування мов-
лення до його адресата, умовчання приєднують словоформи
знахідного прямого і давального непрямого об’єкта або слово-
форму давального з прийменником:
а) слати, посилати, переказувати, раяти, радити, адре-
сувати, пропонувати, передавати, пояснювати, доводити,
з’ясовувати, відповідати, відсилати, відкомандировувати,
відписати, відказати та ін.;
б) телефонувати, телеграфувати, повідомляти, опо-
віщати, доповідати, звітувати, рапортувати, відзвіту-
ватися, відрапортувати, відкритися, звірятися, освід-
чуватися. Наприклад: — Товаришу капітан, а що, коли
Федорові спробувати передати відповідь… (Гур.); Лек-
110тор продемонстрував професорам пацієнта з цікавою
формою газового набряку: дав глибокий аналіз недуги
(В. К.); Лікарі змушені були відмовити друзям у відвіди-
нах (В. К.).
Окрему групу становлять дієслова на -ся (-сь), що керують
лише формою давального об’єкта: В траві за валом посідали
і розмовляли, сповідались Один другому (Т. Ш.).
4. Дієслова із семантикою модально-вольових виявів, психіч-
ної реакції здатні керувати двома відмінками або тільки слово-
формою давального об’єктно-адресатного:
а) боронити, заборонити, загрожувати, наказувати, ви-
казувати, обіцяти, дозволити, заказати, заповідати, ра-
дити, диктувати, клясти; зичити, бажати {жадати);
б) грубити, шкодити, кланятися (слати уклін), дякувати,
заздрити, вірити, не вірити ( к о м у ? ч о м у ? в ш, о?),
співчувати, перешкоджати (чинити зло), радіти, шанува-
тися, сподобатися, приглянутися. .
Наприклад: — Бути напоготові! — наказав саперам…
(В. К.); Так що завдячуйте, Андрію Івановичу, радистові
життям екіпажу (Гур.); Сестра сестрі заздрить у кра-
соті (Нар. тв.).
Здатність до керування давальним об’єкта виявляють при-
кметники, однак коло їх відносно обмежене — це здебільшого
якісні, що виражають позитивне або негативне ставлення до
об’єкта: близький, милий, рідний, дорогий, приємний, неприєм-
ний, гарний, бридкий, огидний, осоружний, страшний, чу-
жий, цікавий, нецікавий, корисний, покірний, знайомий, не-
знайомий, добрий, недобрий, пам’ятний. Однак тільки не-
значна частина цих прикметників характеризується активною
валентністю, транспонованою від дієслівної основи (наприклад:
дякувати комусь — вдячний комусь; віддати комусь (щось) —
відданий комусь). Така регулярність характерна для від-
дієслівних іменників, прикметники ж з дієсловами не утворю-
ють регулярних рядів. Пор.:
Дієслово Іменник Прикметник
довіряти ( к о м у ? довір’я ( к о м у ? довірливий (-)
в ч о м у ? ) в ч о м у?)
сприяти ( к о м у ? сприяння ( к о м у ? сприятливий ( д л я
ч о м у ? ч и м ? ) ч о м у ? ч и м ? ) к о г о ? д л я ч о г о ? )Наявність залежної словоформи іменника при дієприкмет-
нику є перепоною переходу його в розряд прикметників, а функ-
ціонування дієприкметникового звороту, до складу якого мо-
жуть входити словоформи орудного, давального та інших
відмінків і прийменникових конструкцій, створюють перепону
на шляху до появи від цих дієслів іменників і прикметників.
Тому спостерігається тенденція до утворення дієслів цієї се-
мантики від прикметникових основ. Такі дієслова керують, як і
прикметники, словоформою давального об’єкта.
Деяке обмеження в сучасній українській мові функціону-
вання давального об’єкта при дієсловах зі значенням психічної
реакції і вживання при них прийменниково-відмінкових форм
компенсується внаслідок зростання частотності словосполучень,
побудованих за моделлю «відприкметниковий іменник + да-
вальний об’єкта»: вірність принципам, корисність загальній
справі, послуга другові, порада малечі.
Дієслова зазначених груп неоднаковою мірою виявляють
здатність керувати давальним об’єкта. В історичному розвит-
ку української мови форму давального відмінка закріпили за
собою тільки неперехідні дієслова зі значенням подяки, психіч-
них реакцій та окремі групи перехідних: із семантикою даван-
ня, дарування, догідливості, що керують двома об’єктними
відмінками. В інших групах можливий вибір між безприймен-
никовим давальним і прийменниково-відмінковою формою.
Особливо помітною в сучасній українській літературній мові
є тенденція до заміни давального об’єкта конструкціями «для +
іменник у родовому відмінку» та «на + іменник у знахідному
відмінку». Заміна давального об’єкта прийменниково-відмінко-
вою словоформою конкретизує значення мети, тоді як у да-
вальному домінує семантика спрямування дії до адресата. На-
приклад: Одеський завод «Центролит» так розпоряджаєть-
ся металом: побільше дати литва підприємствам своєї
верстатоінструментальної галузі, поменше — на міжга-
лузеві поставки (Із газ.).
Давальний об’єкта, прийменниково-відмінкові форми «для
+ родовий», «на + знахідний» і застаріла — «під + знахід-
ний» різняться відтінками цільової семантики, зумовленої ос-
новним або переносним значенням поєднуваних слів — опор-
ного дієслова і залежного іменника. Наприклад: дати при-
міщення гуртку і дати приміщення на весілля (для репе-
112тиції); дати приміщення під зерно (зерносховище). Даваль-
ний виражає адресатний об’єкт як мету дії взагалі; форми з
прийменником на і під вказують на призначення предмета, а з
прийменником для — на конкретну мету використання об’єк-
та дії. Значення конструкції з прийменником під цілком збігло-
ся з давальним об’єкта, який поступово витісняє конструкцію
«під + знахідний». Прийменниково-відмінкові форми цільо-
вого призначення ( д л я к о г о ? д л я ч о г о ? на щ о?)
функціонують як варіанти, що обслуговують синтаксичну об’єкт-
но-обставинну зону. Функції їх ширші за функції давального
об’єкта.
С у б ‘ є к т н е значення давального відмінка в слов’янських
мовах походить від об’єктного. Найближчий давальний суб’єкта
до давального об’єкта, що вказує на особу (предмет), у сфері
сприйняття інтересів якої (якого) відбувається дія або має місце
певний стан.
У процесі розвитку давальний відмінок суб’єкта поступово
відділився від основного функціонального значення і спеціалі-
зувався на вираженні суб’єкта стану або сприйняття, зумовле-
ного структурою речення.
У сучасній українській мові давальний суб’єкта функціонує
здебільшого в безособових та інфінітивних реченнях. Зумов-
лений семантико-граматичною структурою односкладного (без-
особового, інфінітивного) речення, давальний суб’єкта виражає
особу (істоту), якій приписується певний стан, сприйняття ста-
ну як наслідок неактивності її. Наприклад: Юнакові не хоті-
лося випускати книжки з рук (Гур.); Чумакові сила зма-
гаться з старшиною? (Горд.).
Синтаксична позиція давального відмінка із суб’єктним зна-
ченням зумовлена структурою тих речень, у яких він виступає
нк елемент дистрибутивного мінімуму: односкладних (безосо-
бових та інфінітивних) і меншою мірою двоскладних.
Облігаторність давального суб’єкта є ознакою конструкцій,
різних не тільки за компонентним складом, а й за модально-
граматичною перспективою. Предикативний компонент, що
організує граматичні зв’язки в безособовому реченні, або гра-
матично стрижневий компонент його, може виражатися особо-
вим дієсловом у безособовому (непрямо-особовому) значенні;
безособово-предикативним словом на -о (-в); особовою фор-
мою в безособовому значенні допоміжного дієслова у поєднанні
113з інфінітивом; безособово-предикативним словом на -о (-є) в
поєднанні з інфінітивом; дієсловом бути з часткою не (в без-
особовому значенні).
1. Давальний суб’єкта функціонує в безособових реченнях,
граматично стрижневим компонентом яких є дієслова на -ся,
що виражають психічні процеси, які відбуваються поза актив-
ністю діяча: думатися, мріятися, гадатися, віритися, ма-
ритися та ін. Наприклад: їм легко мріялося про незабутні
дні (Коп.).
2. У структурі безособових речень давальний суб’єкта може
виражати особу, якій потенційно притаманна та або інша
діяльність, але реалізується вона в предикаті як стан, що зале-
жить від готовності/неготовності суб’єкта до дії або можли-
вості/неможливості його виконання. Наприклад: Лукії сьо-
годні чогось не співається (Гонч.).
3. Суб’єктне значення виражає словоформа давального
відмінка в безпідметових деміпасивних конструкціях, що інфор-
мують про емоційний стан особи або модальні відношення.
Функцію предиката виконують безособово-предикативні слова
{легко, весело, сумно, страшно, лячно, боязко, ніяково, со-
ромно, сором, гарно, жаль, гріх, треба), що поєднуються з
давальним суб’єкта. Наприклад: Якову Калитці теж не-
легко. Хлопці з нього потішаються (Горд.); Ярині стало
лячно від цих слів (Ст.).
Безособово-предикативні слова пора, час, гріх, сила (не
сила), треба та деякі інші частіше вживаються з інфінітивом,
виражаючи модальні відношення, що характерні тільки конст-
рукціям розглянутого типу. Давальний суб’єкта у них може
бути випущений, однак значення особи ніколи не нейтралі-
зується повністю, конкретна особа розуміється з контексту або
ситуації. Наприклад: Людям треба їсти. — Треба їсти;
Пора вже хлопцеві за розум взятися. — Пора за розум
взятися.
4. Словоформа давального суб’єкта продуктивно функціонує
при предикатах, виражених особовим дієсловом у безособово-
му значенні, та інфінітивом у сполученні зі зв’язкою. Напри-
клад: І хочеться тобі кудись їхати в таку хурделицю? (Ст.);
Дівчині не стало чим дихати (Гур.).
До структурної схеми таких речень входить семантичний
суб’єкт зі значенням особи, якій приписуються певні модальні
114підношення необхідності, можливості (неможливості) дії або
якийсь фізичний чи психічний стан, незалежний від волі
його.
Незаміщена позиція суб’єкта в реченні створює можливість
сприйняття стану чи модального відношення узагальнено. Цьо-
му сприяє також уведення в речення компонента з обставин-
ним значенням місця, часу, причини. Наприклад: Людям не ста-
ло чим дихати II В кімнаті не стало чим дихати II Через
годину не стало чим дихати II Від диму не стало чим ди-
хати.
Суб’єктне значення в таких реченнях, хоча й не нейтралі-
зується повністю, проте сприймається як завуальоване, на ньо-
му не фіксується увага, тому, крім узагальнення носія стану або
модального відношення, нашаровується відтінок невизначеності
його (однієї особи або колективу).
5. Суб’єктне значення виражає словоформа давального
відмінка в безособових реченнях з головним членом, вираже-
ним безособовою формою не було (чого?). Наприклад: Ба-
бусі просто не було спокою (Баш). Пор. трансформи: Тут
не було спокою. З того часу не було спокою (комусь, ба-
гатьом, усім).
Словоформа давального відмінка може реалізувати синтак-
сичне значення особи у зв’язках із незалежним інфінітивом.
Значення суб’єкта в інфінітивних реченнях має дещо інший
характер, ніж у безособових. Якщо в безособовому реченні
стан або модальне відношення виражаються як незалежні від
діяча або характеризують особу непрямо, то в інфінітивному —
дія (стан) реалізуються на основі співвіднесеності з особою
мовця або з тією (тими), до кого звернено мову.
За способом вираження суб’єкта інфінітивні речення мож-
на поділити на конструкції із суб’єктом, формально вираже-
ним і формально не вираженим словоформою давального
відмінка.
Суб’єкт в інфінітивних реченнях може виражати: певну особу
(колектив), невизначену особу (колектив) та узагальнену осо-
бу чи предмет, якому приписується стан як об’єктивно немину-
чий, необхідний у розумінні мовця, який повідомляє про цей
предмет.
У реченнях, що виражають модальне значення бажання дії з
відтінками сумніву, роздуму та іншими, при інфінітиві суб’єкт
115часто граматично не виражений. Він підказується ситуацією
або контекстом. Наприклад: По зорях, по блискавках — далі.
Не збитися тільки з дороги! Прорватися з темряви й
болю, з гарячого зашморга скрути. Вернутись? Нема по-
вороту. Спочити у тиші глибокій? Спочинок дорівнює
смерті (Перв.).
Суб’єкт може залишатися невербалізованим частіше в ус-
норозмовному діалогічному мовленні. Отже, характерною
ознакою безособових та інфінітивних речень є формально (сло-
весно) не виражений суб’єкт, а не відсутність категорії суб’єк-
та взагалі (або відповідної константи — відношення дії до дія-
ча) — це властивість тільки безособових конструкцій, які вира-
жають фізичний стан природи.
Вираження або невираження суб’єкта словоформою даваль-
ного відмінка зумовлюється всією семантико-синтаксичною
структурою речення і, зокрема, потребою актуалізувати або не
актуалізувати діяча, інформаційною заданістю особи (визначе-
ної, невизначеної, узагальненої).

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.