За характером основ і відмінкових закінчень змінювані імен-
ники в сучасній українській мові поділяють на чотири відміни.
До п е р ш о ї відміни належать іменники жіночого і чоло-
вічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) роду із закін-
ченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота, Олена,
Микола, лівша, земля, суддя, Валя).
До д р у г о ї відміни — іменники чоловічого роду, що в
називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який
приголосний основи [дуб, кінь, гай), а також із закінченням на
-о {батько, Петро, Дніпро); іменники середнього роду, які
мають закінчення -о, -є {перо, полотно, поле), а також -я, крім
тих, що при відмінюванні набувають суфіксів -єн-, -am- (-ят-)
{листя, знаряддя, клоччя). Сюди належать також іменники
подвійного (чоловічого і середнього) роду із суфіксом -ищ(е)
(вовчище, носище).
155Т р е т ю відміну становлять іменники жіночого роду, які
в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’я-
кий приголосний основи (ніч, кров, сіль), а також іменник
мати.
До ч е т в е р т о ї відміни належать іменники середнього
роду, що в називному відмінку однини мають закінчення
-а (-я), в яких при відмінюванні з’являються суфікси -єн, -ат-
(-ЯШ-): ім’я — імені, курча — курчати, теля — теляти.
Іменники першої і другої відмін поділяються на групи: твер-
ду, м’яку і мішану.
У першій відміні до т в е р д о ї групи належать іменники
з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих,
що закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба,
Оксана, сирота.
До м ‘ я к о ї групи належать іменники з м’яким приголос-
ним основи перед закінченням: праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.
М і ш а н у групу становлять іменники з шиплячим приго-
лосним основи перед закінченням: межа, круча, груша.
У другій відміні до твердої групи належать іменники з
кінцевим твердим приголосним чистої основи {віл, граб, міст,
Роман) та із закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, боло-
то, світло). До цієї групи належить більшість іменників з
основою на -р (сир, вир, твір, муляр, столяр та ін.), зокрема
іменники іншомовного походження на -ар (-яр), -up, -yp (з
наголосом переважно на останньому складі основи): гектар,
футляр, командир, абажур, а також іменники звір, комар,
снігур, хоча вони в називному відмінку множини мають закін-
чення -і, властиве іменникам м’якої групи (звірі, комарі,
снігурі).
До м ‘ я к о ї групи належать іменники з кінцевим м’яким
приголосним чистої основи (пень, скрипаль, Івась, обрій) та
із закінченням -є (не після шиплячого), -а (-я): сонце, поле,
життя, полум’я.
За зразком м’якої групи відмінюються деякі іменники з ос-
новою на -р, зокрема на -ар, -up, у яких при відмінюванні в
однині наголос падає на корінь або флексію, а в множині —
тільки на флексію (пузир, лікар, воротар; пузиря, лікаря,
воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).
До м і ш а н о ї групи належать іменники з шиплячим при-
голосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флек-
156сією -є {плече, видовище), а також частина іменників на -р, а
саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфік-
сом -яр- та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра,
газетяреві, газетярем, газетярі; каменяр, каменяра,
каменяреві, каменярем, каменярі).
В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській
мові покладено групування іменників за родами та особливості
основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Першу
відміну становлять іменники жіночого роду на -а (-я), а також
однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоло-
вічого роду (кількість їх обмежена).
Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоло-
вічого і середнього роду (що входять до другої відміни) та ті,
які в називному відмінку формально подібні до іменників чо-
ловічого роду (третьої відміни).
До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що
мають певну специфіку порівняно з іменниками того самого
роду другої відміни.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: § 61. Кличний відмінок
Наступна: § 63. Форми іменників першої відміни