У називному відмінку множини іменники твердої групи ма-
ють закінчення -и (дороги, гори), а м’якої і мішаної груп —
-і або графічно -ї (яблуні, кручі, мрії).
Для родового відмінка множини здебільшого характерна ну-
льова флексія (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в
деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей,
мишей).
У формі родового відмінка закономірність чергування звуків
[о], [є] з [і] часто порушується. Пор.: гора — гір, особа — осіб,
але межа — меж, тополя — тополь, лелека — лелек.
Якщо в кінці основи збігаються дві приголосні, то перед сонор-
ним з’являється вставний (епентетичний) [о] (переважно в імен-
никах з кінцевим твердим приголосним): іскра — іскор, сос-
на — сосон (і сосен), крихта — крихот або [є (є)]: мітла —
мітел, весна — весен; крапля — крапель, вишня — вишень;
війна — воєн, стайня — стаєнь. У словах іншомовного по-
ходження вставного голосного немає: букв, верст, клятв,
пальм, фірм, шахт.
У давальному відмінку множини виступає закінчення -ам
(у твердій і мішаній групах: сестрам, мишам, кручам) або
графічно -ям (у м’якій групі: пісням, мріям).
Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни
виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот його
форма збігається з родовим відмінком (кличу сестер), а в
назвах неживих предметів — з називним (кладу книжки).
Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та дея-
ких свійських тварин (пасу овець і вівці, розводив бджіл і
ініжоли).
159В орудному відмінку іменники першої відміни мають закін-
чення -ами (в твердій і мішаній групах: жінками, грушами)
або -ями (як графічне позначення м’якості приголосного осно-
ви: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ми
(сльозами і слізьми, свинями і свиньми).
У місцевому відмінку виступає флексія -ах (в іменниках
твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах) або -ях (у м’якій
групі: на полицях, на лініях).