П р и к м е т н и к — це частина мови, що виражає
постійну (статичну) ознаку предмета, граматично вияв-
лену в категоріях роду, числа і відмінка.
Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпо-
середньо {зелений овес, глибока річка, свіже молоко) або
через відношення до інших предметів (морський вітер,
кімнатна рослина, гречане борошно) та через відношення
до особи чи істоти {Трохимів син, материна хустка, вовче
око). Вступаючи в синтаксичний зв’язок з іменником, при-
кметник погоджує (узгоджує) свою форму з ним у роді, числі і
відмінку. На відміну від іменників, форми роду, числа і відмінка
прикметників не є самостійними, вони залежні від форм роду,
числа й відмінка іменників. Частина прикметників може мати
семантично вмотивовану категорію ступеня вияву ознаки, що
знаходить граматичне вираження у формах ступенів порівнян-
ня (синій — синіший — найсиніший, тонкий — тонший —
найтонший).
Прикметники виступають у реченні в ролі узгодженого
означення, наприклад: Перлове небо прибрало землю у сірі
тони (Коц.).
Приєднуючись за допомогою зв’язки до підмета, прикметник
може виступати в ролі іменної частини складеного присудка,
наприклад: Гори були прозорі й легкі в ці останні дні яс-
ного гірського літа (Гонч.).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Список рекомендованої літератури
Наступна: § 70. Розряди прикметників за значенням