В українській мові виділяються проміжні групи прикметників,
що поєднують присвійне і відносне значення або виступають у
значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики
предмета.
Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей,
зрідка від назв тварин за допомогою суфікса -ськ-. Приєдную-
чись до суфікса твірної прикметникової основи, суфікс -ськ-
{-цьк-) виступає частиною складного суфікса -івськ- або
-инськ-, наприклад: адмірал — адміральський, козак — ко-
зацький, батько — батьківський, учень — учнівський, мати —
материнський, Малишко — Малишківський.
Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикметники тими
самими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-ЇН-), зрідка
-ов- або нульовим (телячий, конячий, журавлиний, качи-
ний, зміїний, воловий, овечий, орлій).
На відміну від присвійних прикметників, що виражають на-
лежність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні при-
кметники вказують на вищий ступінь узагальнення, наприклад:
Шевченківські місця (місцевість, де народився, жив і навчав-
ся Т. Г. Шевченко); дівчачий гурт, дівочий хоровод; орли-
на сім’я, журавлиний ключ, звіряче потомство.
Д о п р и с в і й н и х п р и к м е т н и к і в с т а в л я т ь с я п и т а н н я ч и й ?
ч и я ? ч и є ? ч и ї ? , п р и с в і й н о – в і д н о с н і п р и к м е т н и к и в о с н о в –
н о м у в і д п о в і д а ю т ь н а п и т а н н я я к и й ? я к а ? я к е ? я к і ? :
дівочі уста (ч и ї?), дівочий хоровод ( я к и й?); дідова
хата (ч и я?), дідівська хата (ч и я?, я к а?), дідівська
спадщина (я к а?); ластівчине крило (ч и є?), ластів’яче
гніздо (я к є?), ластів’яче шугання (я к е?).
Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-
відносні прикметники цілком входять до розряду відносних,
177наприклад: учительська конференція, батьківський комі-
тет, риб’ячий жир, коров’яче молоко, кролячий пух, со-
болиний комір.
Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в
повній формі.
Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати
значення якісних. Таке переосмислення можливе на основі пере-
носних значень слова. Такі прикметники виділяються в окрему
групу присвійно-якісних, наприклад: материнська ласка, дружній
потиск руки, дідівські закони, звірячий погляд, вовчий апе-
тит, заяча душа, воляча сила, осляча {ослина) впертість.
З таким самим значенням виступають прикметники в стій-
ких фразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина
пісня, охрімова свита, куряча сліпота, езопівська мова,
мамина доня, прометеївський вогонь.
Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якіс-
них, набувають деяких властивих їм граматичних ознак. Деякі
з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означаль-
ними прислівниками, наприклад: майже звірячий погляд,
винятково дружня розмова, надто осляча {ослина)
впертість. Від цих прикметників творяться означальні при-
слівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьків-
ському {по-батьківськи), по-материнському {по-материн-
ськи), по-дідівському, по-звірячому, по-собачому, по-качи-
ному, no-волячому, по-ведмежому, по-телячому.
Проміжні групи прикметників є наслідком незавершеності
становлення нових семантичних відтінків на основі перенос-
них значень слова. Розподіл прикметників і віднесеність їх до
певних семантико-граматичних розрядів може здійснюватися
на рівні основних значень. А в контекстуальних умовах вияв-
ляються різні випадки переходу прикметників з одного семан-
тико-граматичного розряду в інший.