До узагальнено-предметних займенників належать особові
(я, ти, ми, ви), особово-вказівні (він, вона, воно, вони),
зворотний (себе), питально-відносні (хто, що), неозначені (хто-
небудь, хтось, абихто, будь-хто, дехто, казна-хто, що-
небудь, щось, абищо, будь-що, дещо, казна-що) і запе-
речні (ніхто, аніхто, ніщо, аніщо).
Особливість семантики займенникових слів, для яких основ-
ною є функція вказівки на предмети, зумовлює і своєрідність їх
морфологічних категорій у співвіднесеності з іншими іменни-
ми класами слів.
В іменникових займенниках загальна категорія предметності
виявляється в граматичному вираженні поняттєвих категорій
персональності/імперсональності(особа—неособа), квантита-
тивності (однина—множина, узагальнена збірність), статі (чо-
ловічий—жіночий рід). Проте вони є насамперед частиною ре-
ференційної семантики висловлення — означеності/неозначе-
ності особи, предмета. Власне займенниковий дейксис полягає
у вираженні ситуаційно-дейктичної та контекстно-дейктичної
(анафоричної) функцій, які виконують особові та особово-вказівні
займенники у будь-якому мовленнєвому відрізку, що характе-
ризується відповідно до настанови мовця певним референцій-
ним статусом.
В актуалізації учасників і неучасників комунікативного акту
важлива роль відводиться категорії особи, до змісту якої входить
вказівка на 1-шу, 2-гу, 3-тю особу. У системі особових займен-
ників основна опозиція ґрунтується на протиставленні осіб за
участю у діалозі: «я» — мовець (1-ша особа) протиставляється
«ти» — адресатові (2-га особа) й водночас неучасникові діалогу
«він» (вона, воно) — тому, про кого мовиться (3-тя особа). Однак
займенники я і ти тільки абстрактно протиставлені на лексич-
ному рівні, денотатна ж їх віднесеність до особи в діалозі має
змінний характер, оскільки 1-ша і 2-га особа співвідносяться з
моментом мовлення, упродовж якого ролі мовців можуть чергу-
ватися. Займенник він (3-тя особа) такої співвіднесеності з ак-
туальним часом не має, а на рівні речення-висловлення висту-
пає субститутом іменників — назв осіб або предметів. Якщо
займенники я і ти є самостійними маркерами 1-ї і 2-ї особи,
аналогами, то займенники він, вона, воно є актуалізаторами
імен. Особово-вказівний займенник повторює граматичні семи
207іменника: «особа—неособа» або «недоросла особа» (воно), але
тільки щодо назв істот. Крім семи «особа», особові займенники
включають до свого змісту значення числа, яке в них набуває
функції квантитативної актуалізації особи. Значення особи за-
йменників я, ти полягає в узагальненій вказівці на комуні-
кантів в актах мовлення: вони детермінують особу мовця й
адресата як відомих, означених, індивідуалізованих осіб подібно
до власного імені, яке не потребує маркера означеності, а навпа-
ки, само може детермінувати мовця у монологічному мовленні
або в тексті, побудованому в орієнтаційних параметрах 1-ї особи
(в автобіографії, заяві, під час знайомства тощо). У такому випад-
ку відбувається номінація особи мовця прикладковим компонен-
том, який приховано виражає другорядну предикацію. Напри-
клад, у тексті: «А над ними, здається, Ще голос вита І гука
до прийдешніх віків: — Я, Ядвіга, учителька я, Я хотин-
ська — дочка сівачів… Я, Калинська Ядвіга, зневажила
страх…» (Нагн.). Так само ти при апелюванні до конкретно-
го адресата актуалізує й ідентифікує його як означену особу
власним іменем (чи загальною назвою) у спеціалізованій
функції звертання (кличному відмінку): «— Ти, Михайлику,
де хочеш спати: на возі чи під стіжком?» (Ст.).
Особові займенники самостійно виражають і граматичні
значення числа. Проте ідентифікація особи мовця й адресата за
родом (належністю до статі) за потреби може бути додатково
маркована тільки закінченням минулого часу дієслова або умов-
ного способу, займенником-детермінативом (я сам, я сама;
ти увесь.., ти уся.., я — той, я — та).
Особові займенники я — ми, ти — ви протиставляються
як суплетивні форми однини і множини, але категорія числа в
них не має словозмінного статусу подібно до іменників. У чис-
ловій парадигмі поєднуються два ряди форм різних слів з влас-
тивою їм специфічною семантикою, а саме: 1) форма 1-ї особи
множини ми не позначає звичайної сукупності мовців (я —> ми,
як, наприклад, стіл —> столи), а вказує на множину різних осіб,
до складу якої входить і мовець (я): Я і ще одна особа; ми
вдвох; я і ще кілька осіб; ми всі разом; 2) форма 2-ї особи
множини ви вказує на певну множину осіб, до яких звертається
мовець: ти і ще одна особа; ви удвох; ти і ще кілька осіб.
Займенники він, вона, воно, вони, виконуючи анафоричну
функцію, набувають морфологічних форм і граматичних зна-
208чень роду та числа іменника, субститутом якого виступають.
Займенникам він, вона, воно властива категорія числа, фор-
мами числа протиставляються значення одиничності/неодинич-
ності в комунікативній ситуації.
Зворотний займенник себе не має морфологічних категорій
роду і числа.
Питально-відносним займенникам хто, що і похідним від
них неозначеним і заперечним займенникам властиве синтак-
сичне вираження роду. Займенник хто функціонує як іменник
чоловічого роду {Хто прийшов останній? Хто з дівчат ви-
йшов з класу?), займенник що — як іменник середнього роду
(Що з ним трапилось? Що там лежало на столі?).
У неозначених займенниках граматичні значення роду і чи-
сла збігаються зі значеннями питально-відносних займенників.
Відмінність між ними полягає в особливостях вираження ре-
ференційної семантики означеності/неозначеності. Неозначені
займенники є маркерами неозначеності, що протиставляється
означеності: неконкретного, неіндивідуалізованого, невідомого
або не названого раніше предмета (особи) тощо. В українській
мові, яка належить до безартиклевих мов, неозначені займенни-
ки своє «порожнє» значення реалізують у мовленні залежно
від ситуації, проте їм властиве варіювання семантики, що пере-
дається словотворчими формантами (аби-, будь-, -небудь,
-сь та ін.). Граматичні ж значення роду і числа виражені осно-
вою, яка мотивує ці займенники, похідні від питально-відносних
хто, що.
Усі узагальнено-предметні займенники змінюються за від-
мінками. Займенник себе зі зворотним значенням не має на-
зивного відмінка.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: § 82. Граматичні ознаки займенників