Д і є с л о в о — це частина мови, що позначає дію
або стан предмета як процес.
Предметні характеристики виражаються в кількох планах:
а) статичних ознак або належності, позначуваних прикметни-
ками і займенниками; б) кількісних і порядкових визначень,
позначуваних числівниками; в) динамічних ознак, позначува-
них дієсловами.
За своїм значенням дієслова протиставляються насамперед
прикметникам, а також іншим іменним частинам мови як сло-
ва, що виражають динамічну ознаку в процесі її становлення,
тривання або розгортання. Пор.: білий сніг і біліє сніг; пись-
мовий стіл і писав за столом; двоє очей і двоїться в очах;
своя думка і засвоїти правило. У названих парах слів спільно-
го кореня одні позначають сталі ознаки предмета або кількість
їх, а інші виражають динамічні ознаки, пов’язані з діяльністю
особи або з активністю предмета.
За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від
інших частин мови. Так, прикметники, пов’язуючись з іменни-
ками, виражають значення ознаки в граматичних категоріях
роду, числа і відмінка, залежних від іменників. Дієслово також
може мати категорії роду і числа, залежні від іменника, але,
крім того, воно має властиві тільки йому категорії: виду, пере-
хідності/неперехідності, стану, способу і часу, які характеризу-
ють ознаку предмета в процесуальному вияві.
Процесуальність, або динамізм, — це становлення чи розгор-
тання ознаки в часовій перспективі. Різні модальні, видові
відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча та інші до-
217даткові характеристики своєрідно виявляються в дієслові, на-
самперед зумовлюючись його семантикою.
Особливістю дієслова є також поєднання в його парадигмі
різних граматичних форм: дієвідмінюваних особових (пишу,
писатиму, пиши та ін.) і родових [писав, писала, писав би
та ін.); відмінкових {написаний, написаному) і незмінюва-
них — дієприслівникової {пишучи, написавши) та інфінітив-
ної, або неозначеної {писати, написати).
Дієвідмінювані форми дійсного, умовного і наказового спо-
собів (особові й родові) виконують у реченні предикативну
функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Скоро
липа зацвіте; Хай буде мир. Окремі дієслівні форми ви-
конують атрибутивну функцію (прочитана книга, зачи-
нене вікно) та функції обставин (Відпочивши, взявся до
роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить до
системи його парадигми як початкова форма, в якій позна-
чається дія (динамічна ознака) безвідносно до діяча чи предме-
та. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа
виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві
виражаються лише значення виду, перехідності/неперехід-
ності, стану. Саме цими значеннями відрізняється дієслівна
форма інфінітив від іменників з узагальненим значенням
дії. Пор.: звикати — звичка, послати — послання, дума-
ти — думка, змагатися — змагання. У синтаксичному вжи-
ванні помітно більше спільного з іменником: інфінітив може
виступати підметом (Жити — значить працювати), додат-
ком (Наказано відкликати), неузгодженим означенням
(У мене є бажання працювати), обставиною (Син поїхав
учитися).
Усі дієслівні форми об’єднуються в одну струнку систему
на основі спільного лексичного значення процесуальності та
загальнодієслівних категорій виду, перехідності/неперехідності
і стану, а також здатністю їх керувати іменниковою формою
непрямого відмінка та поєднуватися з обставинними словами,
наприклад: їхав до батька, піду до школи, прочитала б
звечора, виконаний давно, сказавши навмисне, оббігти
довкола.