Факти об’єктивної дійсності можуть мислитися мовцем як
дійсні (реальні) або як можливі (ірреальні) чи як бажані. За-
лежно від характеру віднесеності висловленого до дійсності
думка може сприйматися як факт ствердження або заперечен-
ня, розглядатися як певна можливість, необхідність, як факт спо-
нукання чи вагання, невпевненості тощо.
Характер віднесеності висловленого мовцем до дійсності, або
модальність, передається в мові лексичними, морфологічними,
синтаксичними та інтонаційними засобами.
Категорія способу дієслів — це граматична категорія, що
виражає відношення дії до дійсності.
У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів:
дійсний, наказовий та умовний.
Д і й с н и й с п о с і б виражає реальну дію, що перебігає
в часі. Дійсний спосіб протиставляється умовному і наказово-
му способам наявністю часових форм. Наприклад: Солдати
зскочать, підштовхнуть {де в них береться сила?) І за
машиною ідуть, щоб знову не засіла (Перв.).
Н а к а з о в и й с п о с і б виражає прохання, побажан-
ня, спонукання або наказ. Наприклад: Ти шапку скинь і
низько поклонись. Бо ліс — це світлий храм. Святиня наша
(Бич.).
Форми наказового способу утворюються від основи теперіш-
нього — майбутнього часу за допомогою закінчень (друга осо-
бова парадигма).
У сучасній українській мові існує три різновиди форм нака-
зового способу:
а) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з
основою на приголосний [у (і)]: читай, знай, чіпай, надси-
лай, вимагай; у 1-й особі множини ці дієслова мають флексію
-мо, а в 2-й особі множини — флексію -те: читаймо, знай-
мо, чіпаймо, надсилаймо, вимагаймо; читайте, знайте,
чіпайте, надсилайте, вимагайте;
б) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з
кінцевим твердим приголосним [ж], [ч], [б], [л], [б], [м] та [р]
(ріж, плач, зваб, насип, постав, вір) та з м’яким приголос-
ним [з’], [с’1, [д’\, [л’], [н] (злізь, винось, сядь, дозволь, стань);
235у 1-й особі множини виступає флексія -мо; ріжмо, плачмо,
вірмо, злізьмо, виносьмо, сядьмо, дозвольмо, станьмо; у 2-й
особі множини — флексія -те: ріжте, плачте, вірте, злізьте,
виносьте, сядьте, дозвольте, станьте;
в) з флексією -и у 2-й особі однини, якщо наголос падає на
закінчення (вези, кажи, зроби, простуди), та в дієсловах, що
мають збіг приголосних у кінці основи (тягни, торкни, увімк-
ни); у 1-й особі множини виступає флексія -імо (іноді -ім):
везімо, кажімо, зробімо, простудімо, тягнімо, торкнімо,
увімкнім; у 2-й особі множини — флексія -іть (іноді -іте):
везіть, кажіть, зробіть, простудіть, тягніть, торкніть,
увімкніте.
Аналітичні форми наказового способу творяться за допомо-
гою частки хай (нехай), що додається до форм 3-ї особи тепе-
рішнього чи майбутнього часу: хай (нехай) живе, хай (не-
хай) скаже, хай скажуть.
Дієслова пити, бити, лити, шити, вити, рити в наказо-
вому способі зберігають голосний [и] в корені слова, перед [/]
(в основі теперішнього — майбутнього часу): пий, бий, лий,
ший, вий (але: віяти — вій), рий; пиймо, биймо, лиймо, ший-
мо, виймо, риймо; пийте, бийте, лийте, шийте, вийте,
рийте.
Дієслово їсти має форми: їж, їжмо, їжте. Деякі дієслова
за своєю семантикою не можуть мати значення наказового
способу стосовно 2-ї особи. Наприклад: бачити, чути, гнити.
У м о в н и й с п о с і б виражає дію не реальну, а тільки
бажану або можливу за певних умов. Наприклад: Полетіла б
я до тебе, Та крилець не маю (Нар. тв.).
Дієслова в умовному способі часу не виражають. Форми
умовного способу аналітичні. Вони творяться за допомогою
частки би (б), що додається до форм минулого часу дійсного
способу. Форми умовного способу виражають значення
роду і числа за допомогою закінчень (третя особова пара-
дигма).
Частка би (б) може входити до складу умовного сполучника
аби, якби або сполучника мети щоб. Наприклад: Якби оті
проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з
них зробила золотую арфу… (Л. У.).
П р и м і т к а . Частка би (б) походить від давньої форми 2-ї і 3-ї
особи однини аориста дієслова бути.
236В українській мові форми одного способу можуть уживати-
ся в значенні іншого:
1) форми наказового способу — в значенні дійсного для
вираження моментальної дії з відтінком недоречності. Напри-
клад: А хтось тоді й порадь — доки не пізно ще, доки коза-
ки ще в Князівці — мерщій знести усе в економію, хто що
взяв (Гол.), або для вираження дії, виконуваної з примусу: Роби
на других дні та ночі, і на годину не засни… (Гр.);
2) форми наказового способу — в значенні умовного з
відтінком дорікання комусь або особливого підкреслення зу-
мовленості дії. Наприклад: Вийди я з дому на п’ять хвилин
раніше, то й не запізнився б; Мати знала, що застукай
його в хаті білі, та ще довідайся, з ким і де був, — не
помилують… (Панч);
3) форми умовного способу — в значенні наказового для
пом’якшення наказу. Наприклад: П о л і к с е н а: Пождав
би ти безмісячної ночі (Л. У.);
4) форми майбутнього часу дійсного способу — в значенні
наказового для підкреслення категоричності наказу. Напри-
клад: — Гаразд, досить, — обірвав гетьман Капусту, —
пошлеш новий універсал, моїм іменем накажеш бути се-
лянам в послушенстві у пані ігумені, а гульвіс злостивих
скарати на горло (Риб.).
Категоричність наказу особливо підкреслюється вживанням
замість форм наказового способу інфінітивної форми. Напри-
клад: — Говорить Щорс. Негайно розшукати комісара (Скл.).