У сучасній лінгвістиці поняття «особа» насамперед пов’язу-
ють з логічною класифікацією субстанціальності (предметності)
на осіб/неосіб, що втілює зміст поняттєвої категорії персональ-
ності/імперсональності як складового компонента категорії
істот/неістот. По-друге, поняття «особа» є стрижневим компо-
нентом семантико-синтаксичної категорії особовості/без-
особовості, яка в єдності з категорією референції бере участь у
структуруванні семантики речення. По-третє, логічне поняття
«особа» транспонується до змісту морфологічної категорії осо-
би дієслова, яка реалізується у предикативному зв’язку його з
іменником, займенником, субстантивованим словом у позиції
суб’єкта, мовця й адресата мовлення.
Дієслівна категорія особи виражає відношення дії до суб’єк-
та дії з погляду того, хто говорить.
241О. О. Потебня, з’ясовуючи відмінність між дієсловом та іменни-
ком у первісних словах, вбачав її у здатності свідомості розкладати
сприйняте на дві його основні частини: відокремити носія дії від
самої дії. Додієслівне і доіменне слово, на думку вченого, означало
не дію, взяту абстраговано, і не конкретно виділений предмет, а
цілісне сприйняття. Тільки пізніше первісні слова почали відрізня-
тися способом позначення сприймань: «Дієслово виражає ознаку
під час її виникнення від діючої особи», тому особові закінчення
утворилися, вважає О. О. Потебня, з вказівних слів, що мали в
давнину речовинне значення
1
. Іменник же на ранніх етапах по-
значав ознаку, але не ту, що виникла від діючої особи, а як згаду-
вання раніше пізнаного — ознаку, представлену в ньому самому
2
.
У сучасній українській мові категорія особи в іменнику вико-
нує сигніфікативну (позначення особи в класі власних і загаль-
них назв людей) і синтагматичну функції (визначає особові
форми дієслова, координовані з іменниками, особовими й особо-
во-вказівними та іншими займенниками у ролі підмета). Водно-
час дієслово координує свої форми з ними за родом та числом.
Категорія особи іменника реалізує свій зміст у реченні спо-
собом конкретно-мовленнєвого перетворення лексичної оди-
ниці (семантеми) у синтаксему, яка виражає відношення суб-
стантива до інших слів у реченні. В актах комунікації катего-
рія особи іменника яскраво виявляє свій статус як функціо-
нально-семантична категорія, значення якої реалізуються у
відмінкових формах та анафорично у займенниках і варіюють-
ся в структурних моделях двоскладних та односкладних ре-
чень, ускладнених другорядно-предикативним значенням (від-
окремленою прикладкою), компонентом з апелятивною функ-
цією (звертанням до адресата).
Найпростішими моделями вираження семантики 3-ї особи, яка
не бере участі у мовленні, є речення, в яких позицію суб’єкта
займає іменник у називному відмінку, а позицію предиката —
особове дієслово, закінчення якого є маркером особи.
Система особових займенників адекватна актові комунікації,
вони співвіднесені з моментом мовлення, тоді як займенники
3-ї особи (він, вона, воно) можуть позначати суб’єкт поза ак-
1
Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. — Т. МІ. — М.,
1985. — С. 91.
2
Там само. — С 93—94.
242туальним часом, або суб’єкт, який був учасником діалогу в
минулому чи буде в майбутньому. Ідентифікація 3-ї особи, на
яку вказує займенник, здійснюється на основі денотатної
співвіднесеності з особою, названою іменником.
Особові займенники в актах комунікації адекватно виража-
ють зміст опозиції: відправник мовлення, або мовець, — 1-ша
особа (я); співрозмовник, або адресат мовлення, — 2-га особа
(ти) й особа, яка не бере участі у мовленні, або об’єкт комуні-
кації, — 3-тя особа (він, вона). Діалогічні я і ти виражають
свою семантику у природному параметрі просторової орієн-
тації в актуальному часі («тут», «за обставин, у яких відбу-
вається мовлення», «у цей час, зараз»), а отже, мовець і адресат
ситуативно означені. На відміну від них суб’єкт повідомлення
(3-тя особа), виражений займенником він, вона, потребує іден-
тифікації засобом денотатної віднесеності до імені особи, відо-
мої чи невідомої адресатові (або засобом контекстної коорди-
нації номінативної функції іменника та вказівної займенника).
Особові форми дієслова ідентифікують значення особи водно-
час зі значеннями роду і числа на основі предметно-поняттєво-
го компонента змісту іменника і на рівні синтагматичних
зв’язків з особовими та особово-вказівними займенниками.
Особовість є однією з істотних ознак предикативності. Дієсло-
во-присудок, вступаючи в предикативні відношення з підметом,
вираженим іменником або особовим займенником, координує
свою форму способом дублювання вказівки на особу (чи осіб).
В іменниках і займенниках позначення особи або узагальне-
на вказівка на особу є номінативною ознакою їх, у дієслові
особове значення є граматичним показником відношення до
особи. Залежно від морфологічного вираження підмета діє-
слівний присудок виступає у формах усіх трьох осіб однини і
множини (при підметі, вираженому займенником) чи тільки
3-ї особи (при іменниковому підметі). Пор.: я читаю, ти чи-
таєш, ми читаємо, ви читаєте, вони читають; студент
читає, студенти читають.
Дієслівні форми поділяються на особові і неособові. До о с о –
б о в и х належать форми дієслів теперішнього і майбутнього
часів дійсного способу та форми наказового способу, в яких
граматичне значення особи виражається за допомогою флексій, і
минулого часу та умовного способу, в яких особа виражається
синтаксично (особовими й особово-вказівними займенниками).
243Особові форми утворюють три парадигми дієвідмінювання:
1) теперішнього — майбутнього часів дійсного способу; 2) на-
казового способу і 3) минулого часу та умовного способу.
Парадигма т е п е р і ш н ь о г о — м а й б у т н ь о г о
часів будується на основі протиставлень 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в
однині та множині.
I д і є в і д м і н а
О д н и н а М н о ж и н а
1-шаос. вед-у віднес-у вед-емо віднес-емо
2-га ос. вед-еш віднес-еш вед-ете віднес-ете
3-тя ос. вед-е віднес-е вед-уть віднес-уть
I I д і є в і д м і н а
О д н и н а М н о ж и н а
1-ша ос. друж-у забіж-у друж-имо забіж-имо
2-га ос. друж-иш забіж-иш друж-ите забіж-ите
3-тя ос. друж-ить забіж-ить друж-ать забіж-ать
Уваги до особових закінчень:
1. У дієсловах з кінцевим приголосним основи й (/”) флексії
виступають у графічних варіантах: -ю, -єш, -є, -ємо, -єте,
-ють (І дієвідміна); -ю, -їш, -їгпь, -їмо, -їте, -ять (II дієвід-
міна. Наприклад: співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте,
співають; стою, стоїш, стоїть, стоїмо, стоїте, стоять.
2. Творення форм дієслів 1-ї особової парадигми зумовлює
зміни приголосних в основі перед закінченням:
а) у дієсловах V класу чергуються з — ж, к — ч, с — ш, т —
ч, х — ш. Наприклад: казати — кажу, кажеш, каже, каже-
мо, кажете, кажуть; ткати — тчу, тчеш, тче, тчемо,
тчете, тчуть; писати — пишу, пишеш, пише, пишемо,
пишете, пишуть; гуркотіти — гуркочу, гуркочеш, гурко-
че, гуркочемо, гуркочете, гуркочуть; колихати — колишу,
колишеш, колише, колишемо, колишете, колишуть;
б) у дієсловах IX класу з кінцевим губним приголосним
основи у 1-й особі однини і 3-й особі множини після цього
губного з’являється вставний звук [л]. Наприклад: ловити —
ловлю, ловлять; топити — топлю, топлять; губити —
гублю, гублять;
244в) у дієсловах IX класу в 1-й особі однини відбувається
чергування приголосних: д — дж, з — ж, с — ш, т — ч, зд —
ждж, ст — щ(шч). Наприклад: водити — воджу, лазити —
лажу, носити — ношу, вертіти — верчу, їздити — їжджу,
мостити — мощу;
г) у дієслові хотіти (VI клас) кінцевий приголосний осно-
ви [т] чергується з [ч]: хочу, хочеш, хоче, хочемо, хочете,
хочуть;
д) у дієсловах VIII класу приголосний основи \г\ змінюється
на [ж], а [к] на [ч]. Наприклад: стерегти — стережу, стере-
жеш, стереже, стережете, стережуть; текти — течу,
течеш, тече, течемо, течете, течуть;
є) у дієслові бігти (XII клас) кінцевий приголосний основи
[г] змінюється на [ж]: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите,
біжать.
За зразком 1-ї особової парадигми творяться складна і скла-
дена форми майбутнього часу, в складеній формі змінюється
лише допоміжне дієслово. Наприклад: буду їхати, будеш їха-
ти, буде їхати, будемо їхати, будете їхати, будуть їхати
(про утворення форм майбутнього часу див. § 98).
Особова парадигма н а к а з о в о г о с п о с о б у будуєть-
ся також на протиставленні трьох осіб в однині і множині, але
спеціальні особові флексії виступають тільки в трьох формах
2-ї особи однини, 1-ї і 2-ї особи множини. Наприклад:
1-ша ос. — — пиш-імо читай-мо
2-га ос. пиш-и читай пиш-іть читай-те
(або пиш-іте)
Форми 3-ї особи творяться аналітично — за допомогою частки
хай (нехай).
У складеній формі 3-ї особи однини і множини значення
особи виражається флексіями, що виступають у формах тепе-
рішнього — майбутнього часу. Наприклад:
О д н и н а
3-тя ос. хай пиш-е (напиш-е) хай радить (порад-ить)
М н о ж и н а
3-тя ос. хай пиш-уть (напиш-уть) хай рад-ять (порад-ять)
245Дієслівна парадигма м и н у л о г о ч а с у д і й с н о г о
с п о с о б у т а у м о в н о г о с п о с о б у н е має морфоло-
гічного показника особи. Ці форми належать до системи
дієвідмінювання поряд із особовими, але в основі парадигми ле-
жить розрізнення за родами і числом. У дієслові-присудку, вира-
женому формою минулого часу або умовного способу, відношен-
ня до особи виражається синтаксично — через зв’язок із за-
йменником або через підстановку займенника замість іменника.
Наприклад: я працював, ти працював, учень {він) працював.
З р а з о к :
О д н и н а М н о ж и н а
чол. рід ходив, приніс
жін. рід ходила, принесла ходили, принесли
середи, рід ходило, принесло
Отже, видозміна дієслова за відношенням до особи і числа
або до роду і числа органічно пов’язана з граматичними кате-
горіями часу і способу.
До н е о с о б о в и х форм дієслів належать інфінітив,
дієприкметник і дієприслівник. Синтаксичні відношення дієслова
в цих формах з іншими словами виключають потребу вказівки
на особу (інфінітив, дієприслівник) або особовість як предика-
тивна ознака виражається номінативно-синтаксично (пор.: я
стомлений, ти стомлений, він стомлений).
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: § 99. Вторинні значення часових форм
Наступна: § 101. Безособові дієслова