П р и й м е н н и к и — це клас службових незмінюва-
них слів, за допомогою яких виражається синтаксичний
зв’язок іменника (або його еквівалента), залежного від
інших слів у словосполученні і реченні.
У традиційній граматиці прийменники трактуються як клас
слів, якому властива службова функція: вираження семантико-
синтаксичних відношень на основі підрядного зв’язку керуван-
ня. Відповідно до функції підпорядкування іншому слову імен-
ника прийменникові надається статус окремого слова у при-
йменниково-відмінковому комплексі, де граматичне значення
відмінка виражене флексією, а прийменник доповнює або моди-
фікує його залежно від лексичного значення поєднуваних слів.
Наприклад: у строфі вірша Л. Костенко вжито три прийменни-
ково-відмінкові форми іменників (знахідного, орудного і родо-
вого):
Лежить городів гарбузова Мекка.
У тихе небо струменить тепло,
І над стареньким комином лелека
Після дощу просушує крило.
Форма знахідного відмінка іменника небо при дієслові зі зна-
ченням переміщення за допомогою прийменника виражає не
об’єктне, а обставинне значення — спрямування руху вгору
{у небо). Прийменниково-відмінкова форма орудного над ко-
мином виражає відношення просторових координат (розміщення
зверху чогось), а родовий з прийменником після виражає ча-
сові відношення (стану — після дощу).
Характеристика прийменників як окремого лексико-грама-
тичного класу слів, що відрізняються від повнозначних частин
мови відсутністю в них самостійного лексичного значення або
послабленого, яке виражається тільки у зв’язку з іменником, не
дістала загального визнання. На відміну від традиційної грама-
тики прийменники трактуються як самостійні слова, або як
прислівники високого ступеня узагальнення (І. К. Кучеренко),
258або як службові слова, що мають не тільки граматичні, а й
лексичні значення (О. С. Ахманова, В. М. Жирмунський,
В. М. Ярцева та ін.).
Згідно з іншою концепцією щодо статусу прийменника він
розглядається як особлива морфема. Підставою для такої ква-
ліфікації (наміченої у працях О. О. Потебні, І. О. Бодуена де
Куртене, О. М. Пєшковського та інших мовознавців і чітко
сформульованої Є. Куриловичем) є наявність у прийменників
лише семантико-граматичних і власне граматичних значень,
з одного боку, і відсутність лексичних значень, з іншого, а
також те, що поза субстантивами, які прийменник як аналі-
тична синтаксична морфема переводить у прислівникову по-
зицію, він «не існує окремо від лексичних одиниць повно-
значного іменника»
1
.
Такий підхід до кваліфікації слова, коли семантико-синтак-
сичний критерій домінує над лексико-семантичним, заслуго-
вує на увагу саме у межах застосування чотирикомпонентної
системи частин мови — іменника, прикметника, дієслова і при-
слівника. Якщо ж розглядати роль слова у механізмі репре-
зентації парадигматичних і синтагматичних відношень в ак-
тах мовлення, то більш правомірним є виділення приймен-
ників в окремий лексико-граматичний клас слів. Формо-
творчий репертуар мови уможливлює необмежені функції
відмінкових словоформ для вираження семантико-синтаксич-
них відношень у словосполученні і реченні. Парадигматичні
відношення між пов’язуваними словами реалізуються у фор-
мах словозміни граматичними афіксами. В іменнику вони ви-
ступають у відмінкових формах. Синтагматичні відношення
виражаються на основі об’єднання слів і словоформ у лінійній
послідовності, яка визначається структурною схемою слово-
сполучення чи речення та складом їх семантичних компо-
нентів. Службове слово — прийменник разом з відмінко-
вою формою іменника (займенника, субстантивованого сло-
ва) відображає відношення між предметами, явищами, діями,
станом і є не компонентом морфологічної форми відмінка, а
складовою комплексного засобу вираження («прийменник +
іменник у відповідному непрямому відмінку»), де обидва ком-
1
Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. — К.,
1980. — С 58—59.
259поненти взаємодіють у межах підрядного зв язку з керую-
чим словом.
Прийменники допомагають виявити значення відповідної
форми іменника і синтаксичну роль її у реченні.
За допомогою прийменників виражаються багатоманітні
відношення до предмета — просторові, часові, цільові, умови,
допустові і причинові, способу дії (поїхати до міста, сидіти
до вечора, боротись для щастя, продовжити роботу всу-
переч наказу, скривитися від болю, розсипатися з тріском)
та різні об’єктні відношення (узяти за руку, турбуватися
про друга). Наприклад: Серед гаю, під горою, старий дуб
стоїть (Кул.); / через море дивні зорі до мене з півночі
пливуть (Мас).
Якщо керуючим словом виступає іменник, то за допомогою
прийменника виражаються переважно атрибутивні відношен-
ня: дівчина з косою, стежка через гору, вікна на балкон,
кімната для малят, іноді — об’єктні: інтерес до науки,
потяг до знань, дума про тебе. Наприклад: Я ненавиджу
брехню у всякій одежі… (Рил.).
Якщо в ролі керуючого слова виступає займенник або при-
кметник, числівник, дієприкметник, то прийменниково-відмінко-
ва форма разом з керуючим словом є одним членом речення:
дехто з нас, хтось із них, троє з них (складені підмети);
рожевий від сонця, зроблений у цеху (поширені означення).
Наприклад: / кожен з нас те знав, що слави нам не буде
(Фр.); На сто думок замислена Полтава (Кост.).