Альбертський університет,
Едмонтон, Альберта, Канада T6G 2H1
У розвідці розглянуто проблему диференціації понять «імперська культура»
і «національні дискурси» в російській імперії на матеріалі російської та укра-
їнської літератур ХІХ ст.
Ключові слова: імперія, ідентичність, національний дискурс, культурне
суперництво.
Щораз частіше усвідомлення Росії саме як імперії висуває питання про природу
культури в імперських обставинах. Якщо імперії та національні держави суттєво
відрізняються, то народження національних культур — української та російської — в
багатонаціональній імперії залишається не цілком з’ясованим. Якою була культура в
Російській імперії — російською чи імперською? Який стосунок мають національні
культури до культурного процесу в імперії? Росія має характер імперський, коли
йдеться про політику, адміністрацію, економіку тощо, але коли тільки говоримо про
культуру, то вона чомусь раптом здобуває прикмети національні. Особливо всі явища
так званої «високої культури» в імперії трактуються — без пояснень — як суто
російсько-національні. Отож, виходить, що в культурній сфері Російська імперія була
державою нібито національною (а не імперською). Американський історик Ніколас
Рясановський, наприклад, пише: «…До [1991 року] Росія ніколи не знала націо-
нального етапу у своїй історії. (Але) я повторюю: вона мала національну літературу,
музику, архітектуру, і мислителів, хоча уряд і держава, як і більша частина насе-
лення, належали до старого світу — не до модерного націоналізму» [1, с. 12]. Ці й
подібні твердження ніяк не пояснюють, як формувалася російська національна
культура в імперії і який вплив саме імперія мала на цей процес. Вони теж лишають
осторонь проблему українців, яких часто (див. Ліхачов, Трубецкой) зараховують до
співавторів російської культури. Усе це доводить, що в досліджені культури, як
такої, імперія стає відсутнім елементом. Її заступає елемент «російський». Ці тен-
денції наявні і в українських дослідженнях, де чіткого розрізнення між імперією і
російською культурою часто бракує. Боротьба за культурний капітал в імперії, за
право моделювати східнослов’янську історію і культуру на засадах національних теж
бере до уваги переважно категорію «російськості», залишаючи елемент імперський
без суттєвих функцій. Імперія як культурна категорія… 87
У цій статті конспектно розглянуто проблему національних культур — як Росії, так
і України — під кутом імперських процесів. Я пропоную, дещо в дусі Михайла
Драгоманова, розрізняти у російській імперії три, а не дві культури: імперську, ро-
сійську та українську. Керуюся засадою, що імперія має культурні аспекти та наслідки,
і що її не можна трактувати тільки як пасивний контейнер, в якому національні
культури змагаються. Хочу підкреслити, що слова «імперія», «імперський» я трактую
не як прикметники, або як характеристику «російскості», але як самостійну соціально-
культурну категорію, на рівні з національними. Ясно, що ці три категорії не були рівні.
Але, щоб зрозуміти саме культурний процес в імперії, а особливо характер двох
національних культур які зародилися в імперії, нам треба відійти від бінарних
зіставлень (Україна vs. Росія, або Україна vs. «імперська Росія»), як це звичайно
робиться, і перейти до трискладової моделі, яка впроваджує в гру імперію як окремий і
активний чинник. Такий підхід допомагає в першу чергу краще розрізнити «спільні»,
«загальні» («імперські») елементи й «вузькоросійські», змішання або ототожнювання
яких збагачує «російську» культуру, але збіднює «українську», мовляв, вона до
імперської культури не має ніякого відношення. Не все, що відбувалося на імперському
рівні, було «російським» або «продуктом росіян». Неросійські спільноти теж жили
культурним життям і воно часто проявлялося через саме імперські (а не російські)
інституції. Отже, «культурний капітал» нагромаджений в імперії, не має «російського»
характеру, а радше містить прикмети тої елітної і різноманітної спільноти, яка
очолювала інтелектуальне життя багатонаціональної імперії. Самостійне історичне
значення імперської культури часто затирається національними дискурсами, ціль яких
є збагачувати свій престиж за імперський рахунок, або заперечити її, щоб зберегти
свою національну чистоту. Узагальнюючи дещо, можна сказати, що російський
національний дискурс залюбки перетворював явища імперії на «російсько-націо-
нальні». Натомість український дискурс — коли він не пробував присвоїти собі
Миколу Гоголя або когось іншого з імперії — заперечував імперську культуру, бо вона
нагадувала йому про свою національну незавершеність, гібридність. Але навіть якщо
національні дискурси маскують імперські процеси, то це не означає, що ми маємо
сумніватися в їхньому самостійному існуванні.
Прийняти категорію «імперії», значить визнати відносність модерних націо-
нальних культур. У випадку української — це не контроверсійний жест, бо їй і так
доводиться постійно доводити своє існування і тяглість. Дещо інша ситуація з
російською, яка не тільки виступає як синонім «імперської», але й як споконвічне
явище. Правда, таке уявлення російської культури трохи захиталося, відколи Україна
розірвала «всеросійську» «єдність» своєю незалежністю. Але повного — теоретично
осмисленого — розмежування між «імперською» і «російською» культурами ми ще
не маємо. Отже, присутність «імперії» як окремої системи робить російську на-
ціональність і культуру суб’єктами історії. Це тому, що «імперія» підкреслює багато-
національність соціального розвитку у цій державі і те, що російська ідентичність,
так як і українська, була залежною від неї.
Якщо врахувати, що російська національна ідентичність, як і українська, є
еволюційним явищем, то сприймання імперської культури росіянами як національної
можна розглядати як історичну конструкцію, зумовлену специфічними соціоло-
гічними обставинами імперії. Українська «малоросійська» ідентичність і російська
«імперська» (всеросійська) ідентичність це — аналогічні переходові етапи в88 О. Ільницький
культурній еволюції цих двох народів. Словом, одна й друга спільнота переживають
двохсотлітній процес вирішення проблем, створених імперією, процес, який ще ні
для однієї ні для другої не закінчився повним успіхом. Україну далі хвилює її
двомовність, культурна гібридність; Росія надалі слабко розрізняє між монолітною
державною, а її розмаїтим соціально-культурним аспектом надалі сприймає все, що
було їй доступне в імперії — у мовному чи інституційному плані — як винятково
своє рідне, залишаючи українській культурі вузьконародну власність.
Сьогодні можна вважати аксіоматичним, що і українська і російська спільноти на
початку ХІХ ст. робили тільки перші кроки в напрямі свого модерного національного
існування. Національна ідентичність одних і других була малосформована і ди-
ференційована. В імперії взагалі поняття «національного» було новизною. Рання
толерантність та ентузіазм стосовно української тематики були знаком, що національна
ідентичність в імперії — нескристалізована, і будь-які прояви «народності» спри-
ймалися позитивно. Але бідність цих національних понять доведено адміністративним
впровадженням державою так званої «офіційної народності», що було штучним наслі-
дуванням національних процесів на Заході. У цей час в імперії швидше існувала мода
на «національність» в абстрактному, в родовому смислі, ніж орієнтована на якийсь
конкретний її вид. Бурхливий розвиток російської прози ХІХ ст., з першими справж-
німи ознаками національності, почнеться тільки в 40-х роках (твори Ф. Достоєвського
та І. Тургенєва). До цього часу панував у літературі імперський М. Гоголь, з його
еклектичним, невиразним розумінням національності, чи то своєї власної, чи росій-
ської. Отже, одним із доказів існування саме «імперської культури» можна вважати
недорозвинутість національних культур, у тому числі і російської [2].
Імперська культура — це специфічна соціальна формація, втілення імперської
еліти, у першу чергу російської та української. Ця еліта створила культурний капітал
із своєрідним характером і статусом. Він асимілює і перетворює як українські, так і
російські елементи. Ця культура стає арбітром художніх вартостей, вона творить свій
культурний канон. Еліта спілкується переважно в столицях, поділяє світогляд та
культурні цінності, використовує інституції імперії (мову, пресу) на свої, так би
мовити, станові інтелектуальні інтереси.
Ця «станова» культура була спершу публічним плацдармом, простором для
спілкування еліти, а згодом стає місцем фракційної конкуренції за культурні цінності
імперії та за право окреслити її культурне обличчя. Словом, саме в імперській
культурі між елітою виринає і розвивається дискурс національний, як український,
так і російський. Ці національні дискурси знаменували майбутній кінець імперської
культури та водночас можливості утворення спільної «всеросійської» національності,
мрію деяких кіл імперії.
На початку, незважаючи на етнічні відмінності, ця еліта була відносно гомо-
генним шаром суспільства. Її культурна єдність полягала не так в одностайності
поглядів, як в готовності спілкуватися на засадах і в межах імперських інституцій.
Ще в другій половині ХІХ ст. М. Драгоманов прихильно ставився до цієї станової
культури [3]. Її неминуче завмирання правдоподібно можна віднести десь до 1870-х
років, коли, на думку Івана Нечуя-Левицького, уже було неможливо творити спільну
літературу (культуру) для українців і росіян. Неспроможність імперії втримати
гомогенність еліти — запобігти її диференціації на пункті національному — на-
завжди елімінувала можливість створити «всеросійську» національність. Згодом «все-
російський» елемент, покинений українцями, стане цеглиною в будівлі «російської» Імперія як культурна категорія… 89
національності. Етнічна диференціація еліти була справжньою катастрофою для
імперії, бо це вело й до диференціації імперських інституцій. Та частина еліти, яка
стала на бік «української ідеї», відмовившись від спільної культури, бо вона
прирікала українські цінності та їх самих на другорядні позиції в імперії («для
домашнього вжитку»), вступила в інституційне суперництво (творення окремої літе-
ратури, культури) з тими силами в імперії, які імперську елітарну культуру пере-
осмислювали як національно-російську. Це культурне суперництво — уже відверто
проголошене українською інтелігенцією в період модернізму — знаменувало
іманентну появу другої високої культури в імперії, і відповідно перманентний розкол
в імперській культурі.
Як було сказано, «всеросійський» чи «імперський» елемент почав перетво-
рюватися в суто «російський», коли українська інтелігенція перестала ангажуватися
та ідентифікувати себе з централізованим соціально-культурним життям імперії.
Поступове відчуження українських еліт і творчих сил від спільної культури по-
збавило принаймні частину цієї культури для конструкції новітньої «російської»
ідентичності. Російська культура асимілювала ті явища й цінності імперії, з якими їй
доводилося спілкуватися і які не створювали бар’єрів до сприймання (наприклад,
російськомовна література, історіографія, наукові праці, образотворче мистецтво).
Українські Гоголі, Костомарови, Потебні, художні твори українського авангарду і
т. д. — усе це стало частиною російського національного мислення [4].
Підсумовуючи: Імперія — це культурна система, яка конфліктувала з новона-
родженими національними течіями, що виступали як альтернатива до старого ладу.
Імперія — це той соціальний контекст, який впливав на самозрозуміння українців і
росіян. Без імперії — як культурної категорії — культурний процес імперії помил-
ково трактують як «російський», що не тільки спрощує багатонаціональні соціальні
процеси в імперії, але затирає динаміку формування самої російської культури. Без
імперії існують тільки українсько-російські відносини, коли насправді ці відносини
тригранні. Імперія є тим третім, спільним, проміжним простором, який формує
(деформує?) національні явища. Українська ідея була викликом не російській націо-
нальності, а імперській культурній системі. Імперія була фактором, який вплинув на
російську ідею, що не тільки пов’язала себе з грандіозністю цієї держави, але й через
імперію засвоїла Україну як частину свого національного «я». Автократична й
тоталітарна система імперії сприяла саме цій формі російського націотворення, бо
вона приглушувала інші («українські») дискурси, які їй загрожували. Російська ідея
фактично розвивалася в умовах «монологізму» (М. Бахтін), набираючи між
росіянами властивостей очевидності і природності, бо діалогу — який міг би
корегувати російську еволюцію — з українською стороною майже не було.
————————————————————————
1. Riasanovsky N. Historical Consciousness and National Identity: Some Considerations On
the History Of Russian. — New Orleans, LA: Graduate School of Tulane University, 1991.
2. Докладніше див.: Cultural Indeterminacy in the Russian Empire: Nikolai Gogol as a
Ukrainian Post-Colonial Writer // A World of Slavic Literatures. Essays in Comparative
Slavic Studies in Honour of Edward Mozejko / Paul Duncan Morris, ed. — Indiana: Slavica
Publishers, Indiana University, forthcoming. 90 О. Ільницький
3. Драгоманов М. Література російська, великоруська, українська і галицька // Літера-
турно-публіцистичні праці: У 2-х т. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. 1. — C. 80—220.
4. Докладніше див.: Culture in the Empire: Death of the All-Russian Idea and Ukrainian
Modernism // The Russian-Ukrainian Encounter. — New York-Edmonton: Harriman
Institute of Columbia University and Canadian Institute of Ukrainian Studies, forthcoming.
EMPIRE AS CULTURAL CATEGORY
(TOWARDS MODELING OF NATIONAL CULTURES
IN THE RUSSIAN EMPIRE)
Oleh ILNYTSKYJ
The University of Alberta,
Edmonton, Alberta, Canada T6G 2H1
The paper makes a case for differentiating ‘imperial’ culture and national
discourses in the Russian Empire by examining Russian and Ukrainian literature of
the XIX century.
Key words: empire, identity, national discourses, cultural rivalry, cultural capital.
ИМПЕРИЯ КАК КУЛЬТУРНАЯ КАТЕГОРИЯ
(К ПРОБЛЕМЕ МОДЕЛИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНЫХ
КУЛЬТУР В РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ)
Олег ИЛЬНИЦКИЙ
Альбертский университет,
Эдмонтон, Альберта, Канада T6G 2H1
В работе рассматривается проблема разграничения «имперской культуры»
и «национальных дискурсов» в Российской империи на материале русской и
украинской литератур XIX в.
Ключевые слова: империя, идентичность, национальный дискурс, культур-
ное соперничество, культурный капитал.
Стаття надійшла до редколегії 08.04.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008