Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, Львів, Україна 79000
Розглянуто деякі аспекти вербалізації сфери інтимного на прикладі ранніх
нехудожніх текстів Ольги Кобилянської (щоденники, епістолярій). За текстами
з’ясовано, що гібридна ідентичність, породжена накладанням культурного і
мовного домінування метрополії, призводить до проникнення імперської мови
навіть до сфери інтимного. Проаналізовано групи, з якими ідентифікує себе
авторка у мовній, світоглядній та етнічній сферах, а також ті чинники, які спри-
чинюють виникнення гібридної ідентичності і, своєю чергою, двомовної
вербалізації сфери інтимного.
Ключові слова: сфера інтимного, ідентичність (етнічна, мовна, гібридна),
багатомовність, полікультурність.
Сфера інтимного (особистого) належить у наш час до одних із найбільш екс-
плікованих у світовій науці. Інтимність — це соціологічна категорія, яку водночас
можна вивчати у різних аспектах: політичному, соціально-філософському, лінгві-
стичному, літературознавчому і т. д. Зокрема, ця категорія протиставляється, з одного
боку, державі, а з ішного — громадянському суспільству [5]. Про інтерес до теми свід-
чать, зокрема, активні дискусії на сторінках американського збірника «Intimacy» [1], а
також праці науковців різних шкіл і напрямів науки, зокрема, теоретичні розробки і
практичні дослідження Дж. Батлер, М. Боуена, Е. Гідденса, Дж. Дерріди, Е. Еріксона,
Б. Рьосслер, Р. Сеннета, М. Штрайзанд, М. Ямпольського та ін. [2]. Під «інтимністю»
в англо-американській традиції розуміють найчастіше сексуальність у її різноманіт-
них проявах і аспектах (моралі, влади, мистецтва і т. д.), тоді як для (східно)євро-
пейських досліджень передусім характерне експлікування філософського, культуро-
логічного аспектів. Очевидно, ще далеко до створення цілісної теорії інтимності, але
наявність дискусії і міжгалузевої співпраці дає підстави сподіватися, що така (більш
чи менш) цілісна теорія з’явиться у перспективі.
Сфера інтимного знаходить найадекватніше вираження у текстах «для себе» або
«для небагатьох»: це, передусім, щоденники й приватне листування. Щоденник — 110 О. Палінська
цілком унікальний тип тексту: текст не «вертикальний» (спілкування іманентного з
трансцендентним) і не «горизонтальний» (спілкування з подібними до себе) — він
«точковий»; «це точка рефлексії у просторі соціокультурної комунікації. Але у цій
точці захована актуальна нескінченність, це певна межа і, в якомусь сенсі, підсумок
буттєвості тексту (і людини) взагалі. Тут стається самоусвідомлення» [10, с. 299].
Саме тому вербалізація сфери інтимного, вибір мовних засобів для її реалізації —
це не лише лінгвістична, але й соціологічна, культурологічна і психологічна про-
блема. Особливого звучання набуває вона у ситуації багатомовного і полікультур-
ного середовища. У статті ми розглянемо, як вербалізується сфера інтимного в не-
художніх текстах Ольги Кобилянської раннього періоду: щоденниках 1883—1891 та
листуванні 1892—1902 років.
Вибір текстів Ольги Кобилянської для такого аналізу невипадковий: у мовленні
письменниці (передусім раннього періоду) настільки своєрідно переплетені різні
мовні, культурні, світоглядні настанови, що це створює додатковий рівень тексту, до-
даткові можливості інтерпретації. Передусім ми розглянемо тип ідентичності автор-
ки, що дасть можливість точніше поставити питання про вибір мовних засобів для
реалізації інтимної сфери.
Соціальна ідентичність (social identity) — багатовимірне поняття, яке охоплює
різноманітні аспекти: етнічність, стать, вік, покоління, соціальний статус, місце
проживання, професію, рівень освіти і т. ін. [4, с. 37]. Це те, ким людина себе усві-
домлює (і ким її усвідомлюють інші), з ким вона себе ототожнює і від кого від-
межовується у соціальному плані. Іншими словами, це визначення тих груп, стосовно
яких людина мислить себе у категоріях «свій / чужий».
Ідентичність — поняття не дане раз і назавжди, змінне, рухоме. Індивід у різні
періоди свого життя поділяє певні норми, цінності, групові установки різних спільнот:
біологічних, територіальних, конфесійних, мовних, соціальних, культурних [3, с. 189].
Виникає ієрархія ідентифікацій, причому час від часу змінюється їх актуалізація. Від
соціальної ідентичності безпосередньо залежить вибір мовних норм або — у ситуації
багатомовності — різних мов. З іншого боку, використання тієї чи іншої мови часто
сприяє утвердженню певної ідентичності. Саме внаслідок переходу на «нову» мову, мову
колонізаторів, відбувається набуття т. зв. «гібридної ідентичності» (поняття, яке ввів
індійський учений Ґомі Бгабга): колишня жертва колонізації, втрачаючи мовні, а разом з
ними і культурні зв’язки зі своїм народом, опиняється ніби на межі двох культур.
Закономірно постає питання: наскільки поняття «гібридної ідентичності» може
бути застосоване до Ольги Кобилянської? Щоб відповісти на нього, детально розгля-
немо елементи формування ідентичності письменниці.
Для кожної людини формування ідентичності — процес складний і багатоетап-
ний, тут накладаються різноманітні впливи, часто протилежно спрямовані. У ситуації
О. Кобилянської це особливо ускладнюється тим, що оточення — як родинне, так і
суспільне — було не лише різномовним, а й полікультурним. Причому якщо для
кожної з названих складових (національний, релігійний і мовний аспекти) уже в
сімейному колі були протилежно спрямовані вектори впливу, то щоразу до них
додається ще й «державний», зовнішньо-соціальний вплив, що не збігається майже у
жодному випадку з жодним із «сімейних» напрямів, але пропонує свій, альтер-
нативний. Вербалізація сфери інтимного в умовах гібридної ідентичності… 111
а) Національна ідентичність. Формування національної ідентичності О. Коби-
лянської зумовлене передусім національним складом її родини. З біографії письмен-
ниці 1921 року довідуємося, що батько її походив зі шляхетної української родини,
останнім представником якої був дід Яків, що жив у Галичині, в Бучачі. Його єдиний
син Юліан, рано залишившись сиротою, змушений був заробляти сам на шматок
хліба, і в пошуках роботи дістався до Буковини, де й оселився в містечку Сереті у
місцевого священика [6, с. 552]. Дід Ольги Кобилянської по матері, Йосиф Вернер,
був німцем з Познанщини. Приїхавши на Буковину зі своїм батьком, він оселився у
селі Димці Серетського повіту, де й одружився з донькою поляка-емігранта з Росії,
який у зв’язку з польським повстанням перебрався під чужим іменем до Галичини.
Їхня донька Марія, мати Ольги Кобилянської, виховувалася більше в домі україн-
ського священика Миколи Урицького в сусідньому селі. Отож, якщо відкинути деякі
побіжні чинники впливу, то можна визначити «батьківську» парадигму як україн-
ську, а «материнську» — як німецько-польську (можна припустити, що з переважан-
ням польського елементу, оскільки саме жіноча лінія родини польська, а ідентичність
дитини, особливо доньки, значно більше зазнає впливу матері). Що ж стосується
впливу держави, то Австро-Угорщина, завдяки своїй лояльності до всіх громадян, які
населяли цю багатонаціональну імперію, не нав’язувала як основну, «правильну» чи
найбільш престижну національність титульної нації (тим більше, що й титульних
націй було дві), пропагувала (гласно і негласно) певний космополітизм, поряд з
визнанням високого престижу громадянства імперії. Тому, на вибір юної Ольги було
запропоновано три можливості: українка, полька або ж просто «громадянка Австро-
Угорської імперії». Вона обрала батьківську, українську національну ідентичність,
але з явними домішками «імперської»: у щоденниках, а ще більше в листах, часто
простежується протиставлення «вони» (українці) / «ми» (культурні люди, письмен-
ники, «справжні», освічені українці і т. д.).
б) Релігійна ідентичність. Не маючи можливості простежити формування усіх
аспектів ідентичності, розглянемо, окрім необхідних для нашого аналізу етнічного і
мовного аспектів, також і релігійний як один із найбільш показових.
Тут сімейні вектори були також різноспрямованими: батько як представник укра-
їнської родини належав до греко-католицької церкви, мати (очевидно, як і бабуся-
полька) була римо-католичкою. Щоправда, одружуючись з Юліаном Кобилянським,
вона «переступила без вагань на його просьбу на його віру [перейшла з римо-като-
лицького обряду на греко-католицький. — О. П.]» [6, с. 553]. Тому, хоча формально
обидвоє батьків були греко-католиками, мати (що очевидно зі спогадів Ольги) і надалі
ідентифікувала себе як належну до римо-католицької церкви. Тим часом вплив імперії,
попри офіційний римо-католицизм, був зовсім іншим: песимізм А. Шопенгауера і теза
Ф. Ніцше про смерть Бога сприяли поширенню у суспільстві нігілізму й агностицизму.
Для того кола, стосовно якого О. Кобилянська вважала себе «своєю», характерним
було ніцшеанство, іноді дивно поєднане з релігійним містицизмом. Лише пізніше, в
«Апостолі черні», авторка ідеалізує священика і загалом ідеї християнства, але в кінці
ХІХ ст. її ідеалом була надлюдина Ф. Ніцше, і тільки іноді проникається вона священ-
ним трепетом, спостерігаючи, як «мама молиться». Народне, «наївне» християнство
вона сприймає як щось цілком дике, чуже, але цікаве для спостереження.
в) Мовна ідентичність. Питання мовної ідентичності дещо наближене до питання
рідної мови, але не цілком збігається з ним (основні ідеї стосовно визначення рідної112 О. Палінська
мови О. Кобилянської ми вже виклали [9]). Очевидно, у більшості випадків рідна мова
й буде «своєю» мовою, про яку можна сказати: «говорити по-нашому», «у нас так не
говорять» і т. ін. Але це не загальне правило. Це видається дещо парадоксальним, але у
випадку багатомовності (у тому числі і в аналізованій ситуації) людина прив’язує
мовну ідентичність до етнічної, і вважає «своєю», рідною ту мову зі свого репертуару,
якою може володіти навіть найгірше. Деякі записи у щоденнику (переважно німецько-
мовному), починаючи з 1884 року, письменниця намагається робити українською
мовою, але швидко знову переходить на німецьку з коментарем: «Мені так трудно
висловитися по-руськи, здає мені ся, що ніколи не буду уміти» [8, с. 64]. Незважаючи на
цілеспрямовану й наполегливу багаторічну працю над вивченням української мови,
рівень володіння нею ще тривалий час залишається досить низьким порівняно з
німецькою, причому це стосується як усної, так і писемної форми. Посилаючи до
редакції «Зорі» свою першу українську повість, О. Кобилянська виправдовується в
листі до редактора Василя Лукича за своє погане володіння українською мовою:
«Виростаючи на Буковині переважно між німцями і румунами, не змогла я дотепер
вивчитись рідного свого руського язика як слід і коли що-небудь писала, то чинила я
се по-німецьки» (жирний шрифт наш. — О. П.) [8, с. 223]. Отже, мова, названа
людиною «своєю рідною», потребує спеціального вивчення.
Заслуговує на увагу й те, що польську мову, якою О. Кобилянська володіла
(принаймні на побутовому рівні) найкраще, жодного разу вона не названа не лише
«рідною» (що цілком логічно з певних соціально-політичних міркувань), але навіть
«своєю» або хоча б «нашою». На перший погляд, не вважає вона «своєю» і німецьку
мову, хоча володіння нею у деяких сферах значно перевищувало мовну компетенцію
в українській. Навіть, природні носії за мовною ознакою явно потрапляють у
категорію «чужий», стосовно них можна тільки відзначити, що вони «дуже природно
розмовляють німецькою мовою» [8, с. 92], або ж погодитися з їх критикою,
наприклад, одного з перших читачів ранніх новел, який «вважає, що моя німецька
мова погана, видно, що я слов’янка» [8, с. 52]. Хоча ставлення до німецької мови, на
відміну від польської, позитивне, і за твердженням письменниці, «німеччина»
«[…] не була нам несимпатична. Будь то через те, що все-таки, хоч ледве замітним
процентом, обзивалася в нашій крові, будь то через те, що була одиноким джерелом,
котре подавало духову поживу» [6, с. 557]. Отже, формально це ще не «своє», але
дуже близьке, те, що дає можливість зробити «своїми», наблизити духовні і
культурні надбання інших людей. З часом німецька набуває для О. Кобилянської
своєрідного межового статусу: вона й далі не вважає її «своєю», але імпліцитне
ставлення саме таке. Зокрема, це можна простежити в листуванні: «Павлик писав
мені, що було би для мене дуже добре, якби я побула довше в Лесі Українки, бо забула
би, може, трохи “прокляту німеччину”. Він, певно, не хотячи, поранив мене трохи
тим словом. Що він знає, чим мені німеччина ставала в голоді і холоді духовнім !..»
[8, с. 254] Леся Українка так писала про це у листі до О. Кобилянської: «[…] галицька
критика докоряє Вам німеччиною, а я думаю, що в тій німеччині був Ваш рятунок,
вона дала Вам пізнати світову літературу, вона вивела Вас в широкий світ ідей і
штуки» [7, с. 70].
У плані ідентичності (етнічної, мовної і т. д.) цікаво простежити ланцюжок «я —
дім — світ» і, відповідно, способи вербалізації кожної з цих сфер. Почнемо аналіз
цього ланцюжка з останньої ланки, тобто зі «світу». Вербалізація сфери інтимного в умовах гібридної ідентичності… 113
Як частково видно з поданих цитат, світом, людством у найзагальнішому ро-
зумінні для О. Кобилянської було те, що вона в листах (часто з чужих слів) називає
«німеччиною»: це не лише німецька мова, а й усе, що пов’язане з культурою, світо-
глядом, життєвим укладом метрополії — Австро-Угорської імперії. Шлях до літера-
турних надбань, відповідно, також пролягав передусім через німецьку мову: це сто-
сується не лише німецької чи австрійської літератури, але і данської (Й.-П. Якобсен),
французької (Е. Золя), російської (І. Тургенєв), адже з творами цих авторів О. Коби-
лянська ознайомлювалася винятково у німецьких перекладах. Саме через красне
письменство, а також через наукову, філософську літературу сформувалося уявлення
про світ прекрасного, дивний світ, що так відрізнявся від нудного щоденного побуту
провінційного містечка. Німецьку молода Кобилянська сприймала як мову лі-
тератури, мову високих почуттів (особливий вплив на формування такого стереотипу
справив солодко-сентиментальний стиль Е. Марліт — на той час улюбленої письмен-
ниці Ольги). Отже, свої мрії, перші романтичні оповідання вона писала саме по-
німецьки, як, до речі, і юнацький щоденник, таким чином реалізуючи свій зв’язок зі
світом.
Уявлення дому — не лише батьківської хати, з якою нерозривно пов’язане ціле
життя у всіх його проявах, але й «малої батьківщини», містечок Кімполунг, Сучава,
меншою мірою Чернівці, що теж породжує деяку змішану, гібридну ідентичність.
Найочевидніше вона простежується з мовного боку: незважаючи на всі декларації про
«український дім», про любов батька до всього українського і його пропагування
української мови, передусім у сімейному колі, очевидно, що вдома домінувала поль-
ська мова. Польською Ольга розмовляла з матір’ю (це підтверджується чисельними
випадками кодових перемикань у ситуаціях спілкування, пов’язаних з домом і сімей-
ними обов’язками), листувалася з батьками. Окрім того, польська мова є своєрідним
суспільним маркером — до неї авторка вдається для запису прізвищ, передачі (у тому
числі й жартівливої) «світських» розмов у містечковому товаристві. Знову ж таки
маємо ситуацію гібридної ідентичності, коли людина декларує свою належність
(етнічну, мовну, культурну) до народу — жертви колонізації, хоча на практиці активно
засвідчує належність до мови й культури колонізатора (або ж «субколонізатора», як у
цьому випадку).
Щодо себе — усе видається на перший погляд очевидним: Ольга навіть у ранньому
періоді ідентифікувала себе винятково як українку й українську («руську») мову
вважала рідною. Про це вона пише у щоденнику: «Гадка одна, котра тепер душу мою
пригріває, єсть: бути русинков цілов душов, хоч і мушу ся по-руськи порядно научити,
відтепер лише по-руськи хочу писати, аби-м раз могла в своїм язиці ділати…»
[8, с. 64]. Цей «свій язик», який завдавав їй постійних клопотів і викликав нарікання з
боку критиків і редакторів аж до 1900-х років, залишається, за словами самої ж
авторки, «der wunde Punkt meiner Seele [вразливе місце моєї душі (нім.)]» [7, с. 260]. Ця
трагічна роздвоєність, неможливість реалізувати себе в мові, робить її «чужою» і в
українському товаристві, до якого, як до «своєї» сфери, вона постійно прагне: на
початку 1890-х років, саме тоді, коли Ольга працює над першими українськими
літературними творами, зокрема над українською редакцією повісті «Людина», вона
пише в щоденнику про перебування на одній українській вечірці: «[…] Нічого
особливого я й не могла сказати, бо не знаю української мови» [8, с. 193]. 114 О. Палінська
Гібридна ідентичність у сфері «я» виявляється в О. Кобилянської найбільш
рельєфно. Декларована українськість на практиці часто підмінюється «німеччиною»,
причому не лише у мовному, а й у світоглядному плані. Показовим у цьому є
ставлення до українців: за винятком окремих представників інтелігенції, українці —
дикуваті й наївні у своїх віруваннях, традиціях, за ними можна спостерігати, як за
дітьми, і, як дітям, допомагати, але між ними і освіченими людьми — величезна
прірва, яку жоден з них не спроможний подолати. Цей колоніальний стереотип тим
дивніший, що ціла перша половина життя О. Кобилянської проходила переважно се-
ред селян, що родина була не дуже заможною і не надміру шляхетною, і що ін-
телігенти — вихідці з народу — були на той час не такою вже й рідкістю (той же
І. Франко, який був для Ольги, до слова, незаперечним авторитетом).
Тому «я», за браком відповідних засобів для реалізації у (декларовано) рідній
мові, знаходить їх у мові метрополії. Німецькомовна література й філософія давали
душі ту «єдину поживу», в якій вона відчувала себе справді комфортно. Взагалі
«книжні», високі слова, які частково випадають з регістру дружнього спілкування,
наявного у більшості листів, Ольга пише по-німецьки: «Я знаю лиш те життя і той
світ, в котрім я обертаюсь, а який той мій світ? Und darum, weil es mir nicht möglich
ist, weit um mich zu blicken, blicke ich in mich [і через те, що я не маю змоги дивитися
далеко від себе, дивлюся я в себе (нім.)]» [7, с. 521]. Показово в цьому плані, що саме
по-німецьки письменниця називає найглибші, найінтимніші речі (деякі з цих понять
запозичені нею з творів Ф. Ніцше): Morgenseele (поранкова душа), Heimweh (туга за
батьківщиною), ein lachender Löwe (лев, що сміється). Німецька мова служить за-
собом інтимізації оповіді, підкреслює довірливе ставлення до адресата. Саме до неї
вдається авторка, коли йдеться про внутрішні переживання: «Das ist meine
Morgenseele [це моя поранкова душа (нім.)] — і вона іде до Вас, не зачиняйтеся перед
нею, пане Маковей, бо вона не зробить Вам нічого злого. Пощо Ви є ein lachender
Löwe [лев, що сміється (нім.)]? А вона є нераз дуже бідна, і єсли вона до Вас
говорить, то відповідайте їй; не думайте, що Ви говорите до якої-небудь панни —
о ні! Die Morgenseele ist ein Neutrum [поранкова душа — середнього роду (нім.)] і
говорить zum lachender Löwen [до лева, що сміється (нім.)]!» [7, с. 304].
Єдиний виняток із цього правила знаходимо в листі до В. Стефаника від
23 лютого 1899 року: «Між два листочки паперу замикаєте світ — світ Вашої душі,
і посилаєте мені, а люди кажуть: «Ein Brief» [лист (нім.)] най буде «еin Brief»
[7, с. 397]. У цьому випадку німецька мова слугує не засобом інтимізації, а навпаки,
відчуження, окресленого словесною формулою «люди кажуть».
Отже, гібридна ідентичність породжує змішаний тип вербалізації. У ситуації,
коли людина формально ідентифікує себе як представника народу, що перебуває у
стані колонізації, і носія його мови, реально мова, культура і світогляд метрополії
проникають у всі сфери життя людини, навіть у таку, здавалося б, досить замкнуту
сферу, як інтимна. Тому в своїх «інтимних» текстах (щоденниках і частково листах)
О. Кобилянська не лише надає перевагу німецькій мові, а й імпліцитно схиляється до
«імперської» самоідентифікації, експліцитно зберігаючи мовну й етнічну ідентич-
ність свого народу.
—————————————————————————— Вербалізація сфери інтимного в умовах гібридної ідентичності… 115
1. Berlant L. (Hg.) Intimacy. — Chicago; London, 2000.
2. Rössler B. Der Wert des Privaten. — Frankfurt a. M., 2001.; Streisand M. Intimität.
Begriffsgeschichte und Entdeckung der «Intimität» auf dem Theater um 1900. — München,
2001; Ямпольский М. О близком. М., 2001; Bowen, M. The Use of Family Theory in
Clinical Practice // Family Therapy In Clinical Practice, 1966.
3. Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М.: Рос. гос. гуманит. ун-т,
2001. — 439 с.
4. Вахтин Н. Б., Головко Е. В. Социолингвистика и социология языка. — СПб.: ИЦ
«Гуманитарная академия»; Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге,
2004. — 336 с.
5. Григорьева Н. Слово и тело. Конференция «Создавать близость — сохранять
дистанцию. К истории интимности в русской культуре» («Nähe shaffen, Abstand
halten. Zur Geschichte von Intimität und Nähe in der russischen Kultur»). Университет
Констанца (ФРГ), 24-26 июня 2004 г. // НЛО 2004, № 69 (доступно з:
http://magazines.russ.ru/nlo/2004/69/gr40.html)
6. Кобилянська О. Ю. Твори: В 3 т. — К.: Державне видавництво художньої
літератури, 1956. — Т. 3. — 638 с.
7. Кобилянська О. Ю. Твори: У 5 т. / Упорядник Ф. Погребенник. — К.: Держ. в-во
художньої літератури, 1963. — Т. 5. — 768 с.
8. Кобилянська О. Ю. Слова зворушеного серця: Щоденники; Автобіографії; Листи;
Статті та спогади / Упоряд., передм. Ф. П. Погребенника. — К.: Дніпро, 1982. — 359 с.
9. Палінська О. М. Теоретичні та прикладні аспекти визначення рідної мови білінгва
(на матеріалі ідіолекту Ольги Кобилянської) // Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. —
Львів, 2003. — Вип. 30. — С. 213—221.
10. Пигров К. С. Рефлектирующий человек в информационном обществе, или Импе-
ратив философствования (феномен интимного дневника) // Россия и Грузия: диалог и
родство культур: сборник материалов симпозиума / Под ред. Парцвания В. В. —
СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. — Вып. 1 — С. 292—313.
VOICING THE INTIMATE SPHERE IN THE HYBRID IDENTITY:
OLHA KOBYLIANSKA AND HER MULTILINGUAL WORLD
Olesja PALINSKA
Ivan Franko National University of Lviv,
1, Univeryitets’ka St., Lviv, Ukraine 79000
This paper reflects on Olha Kobylianska’s early non-fiction (her diaries and
letters) looking how the intimate comes to the voice here. Close reading of the texts
suggests that the women writer’s hybrid identity caused by metropolitan cultural and
language domination of the time overlapped with native language and grounded
penetration of imperial language yet the intimate sphere. The paper scrutinizes Olha
Kobylianska’s group identity and her self-attachment in language, intellectual and 116 О. Палінська
ethnic terms; it also examines particular factors influencing hybrid identity and thus
making the writer bilingual in the intimate sphere.
Кey words: the intimate sphere, identity (ethnic, language, hybrid), multilinguality, multiculturality.
ВЕРБАЛИЗАЦИЯ СФЕРЫ ИНТИМНОГО
В УСЛОВИЯХ ГИБРИДНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ:
ОЛЬГА КОБЫЛЯНСКАЯ И ЕЁ МНОГОЯЗЫЧНЫЙ МИР
Олеся ПАЛИНСКАЯ
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
ул. Университетская, 1, Львов, Украина 79000
Рассматриваются некоторые аспекты вербализации сферы интимного на
примере ранних нехудожественных текстов Ольги Кобылянской (дневники,
письма). Установлено, что порождённая накладыванием культурного и языко-
вого доминирования метрополии гибридность приводит к проникновению им-
перского языка даже в сферу интимного. Проанализировано группы, с кото-
рыми идентифицирует себя автор в языковой, мировоззренческой и этнической
сферах, а также факторы, обуславливающие гибридную идентичность и, как
следствие, двуязычную вербализацию сферы интимного.
Ключевые слова: сфера интимного, идентичность (этническая, языковая,
гибридная), многоязычность, поликультурность.
Стаття надійшла до редколегії 22.03.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008