Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,
вул. М. Кривоноса, 2, Тернопіль, Україна 46027
Продемонстровано семіотичний підхід до трактування поняття внутрішньо-
культурного та міжкультурного перекладу, які є джерелом існування семіосфе-
ри та її продуктом.
Ключові слова: семіосфера, інтеркультурний переклад, інтракультурний
переклад, знак, семіотична межа, текст.
«До проблеми перекладу можна підійти двома способами, по-різному трактуючи
сам термін. З одного боку, можна говорити про переклад у вузькому значенні слова і
розуміти під цим перекладання словесного повідомлення з однієї мови на іншу. З ін-
шого боку, в ширшому значенні, переклад може стати синонімом спроби осмислення
і тлумачення тексту в рамках однієї і тієї ж рідної мови» [11]. Користуючись
термінологією Р. Якобсона, перший вид перекладу доцільно іменувати interlingual
(міжмовний), другий — intralingual (внутрішньомовний). Щоправда залишається ще
один механізм комунікативних трансформацій — intersemiotic (міжсеміотичний)
переклад, який діє у семіотичному просторі однієї культури і полягає в «інтерпретації
мовних знаків засобами невербальних знакових систем» [1, с. 21]. Останні два види
перекладу (внутрішньомовний та міжсеміотичний) реалізуються в одній семіосфері,
тоді як міжмовний переклад існує на межі двох контактних культур. Не беручи до
уваги лінгвістичний аспект перекладу, який уже досить повно представлений у
численних працях вітчизняних і зарубіжних учених, ми розглядатимемо цей механізм
культурної комунікації як інтракультурний, що відбувається в одній семіосфері, та
інтеркультурний, що здійснюється на межі двох семіотичних просторів, які пере-
бувають у контакті. Внутрішньокультурний переклад ми вивчатимемо на прикладі
екранізації літературного твору, а міжкультурний — як переклад літературного твору
зі знакової системи однієї семіосфери на знакову систему іншої, що і становитиме
новизну нашого дослідження. Отож, спираючись на праці Ю. Лотмана, а також на
деякі судження А. Поповіча, В. Радчука, П. Рікера, П. Торопа (перекладознавство) та
Р. Барта, Ю. Тинянова (кінематограф), ми вбачаємо свою мету у вивченні поняття
семіосфери крізь призму інтеркультурного та інтракультурного перекладів.
Для початку дамо теоретичне обґрунтування терміна «семіосфера», який увів
відомий російський літературознавець, семіотик та культуролог Ю. Лотман. Вивчення
перекладу як «окремого ізольованого комунікаційного акту» є частковим. «Механізм,
який складається з адресанта, адресата і єдиного каналу, що їх з’єднує, ще неСеміосфера як генератор інтра- та інтеркультурних перекладів 127
працюватиме. Для цього він повинен бути занурений у семіотичний простір» [6, с. 163].
Останній «не є сумою окремих мов, а являє собою умову їхнього існування і роботи, у
певному відношенні їм передує і постійно взаємодіє з ними» [6, с. 163]. Автор по-
рівнює семіосферу із залом музею, «де в різних вітринах виставлені експонати різних
епох, написи відомими та невідомими мовами, інструкції щодо дешифрування, скла-
дені методистами пояснювальні тексти до виставки, схеми маршрутів екскурсій і
правила поведінки відвідувачів» [6, с. 168]. Отже, семіосфера є всеохоплюючою і поза
нею все, що належить до певної культури, існувати не може. Вона є «і результатом, і
умовою розвитку культури» [6, с. 166]. Головними рисами цієї «одиниці семіозису» є
динамічність, неоднорідність та асиметричність.
Гетерогенність семіосфери виявляється у функціонуванні на її «території» різних
за своєю природою мов, які під впливом певних чинників можуть між собою
вступати в різноманітні відношення: від повної перекладності до повної непере-
кладності. Такий постійний рух між компонентами семіотичного простору позбавляє
його статичності і надає динамізму. Асиметрія проявляється в напрямку «центр
семіосфери — її периферія». Ядро семіосфери становлять найбільш розвинуті мови,
зокрема природна мова, без якої «жодна семіосфера […] не може існувати»
[6, с. 170]. Периферія пронизана мовами, які притаманні лише окремим культурним
функціям. Однак культура розвивається, а, отже, змінюється. У процесі цієї транс-
формації ті мови, які раніше перебували в маргінальній «зоні семіотичної динаміки»,
у процесі самоопису, створюють свою нормативну граматику і стають складовою
ядра семіотичного простору певної культури. Такі метаструктури намагаються під-
корити собі периферійні «чужі» мови, до яких недавно належали й самі. Утім їхня
присутність у центрі не дає їм більше змоги розвиватися. Викладене вище судження
Ю. Лотман демонструє на прикладі трансформації кінематографу із явища «вільного
від теоретичних обмежень» у «центральне мистецтво» [3, с. 179].
Асиметричність семіосфери «виражається в системі спрямованих потоків вну-
трішніх перекладів», які пронизують всю її товщу. Переклад є «основним механізмом
свідомості», оскільки його дія полягає у вираженні певної реалії засобами іншої
мови, що допомагає «виявити природу цієї сутності». У семіотичному аспекті ці
мовні системи не є симетричними, бо їм притаманний різний ступінь знаковості.
Неоднорідність середовища визначає альтернативність відносин між його компонен-
тами і є передумовою виникнення нових повідомлень [6, с. 169]. Такі внутрішні
перетворення зумовлюють появу нової інформації, яка є «вичерпуванням певної
невизначеності, знищенням незнання і заміною його знанням» [5, с. 19]. Доходимо
висновку, що в межах семіосфери відбуваються два взаємоспрямовані процеси: се-
міосфера генерує нові повідомлення, інформативність яких, своєю чергою, дає змогу
їй самій існувати.
Інтракультурний переклад відбувається в горизонтальній та вертикальній пло-
щинах семіотичного простору культури. У межах першої він стає засобом зв’язку
центрального «свого» із периферійним «чужим». По вертикалі діалог реалізується
між пластом «семіотичної реальності», де співіснують різноманітні мовні утворення,
і семіотичною метаструктурою.
Вивчаючи поняття семіосфери як генератора внутрішньокультурних та між-
культурних перекладів, варто особливу увагу присвятити визначенню «межі семіо-
сфери», яка є «механізмом перекладу текстів чужої семіотики на мову “нашої”,
місце трансформації “зовнішнього” у “внутрішнє”, — це фільтруюча мембрана, яка128 О. Довбуш
трансформує чужі тексти настільки, щоб вони вписувались у внутрішню семіотику
семіосфери, залишаючись, однак, сторонніми» [3, с. 183]. Функції межі про-
являються в тому, щоб розділяти зовнішній «їх-простір» із внутрішнім «своїм» і
одночасно їх об’єднувати. Межа — це те, що належить обидвом контактуючим
знаковим системам. Ми не випадково вживаємо у попередньому судженні поняття
«знакові системи» замість терміна «контактуючі культури», оскільки семіотичний
рубіж пролягає не лише між загально взятими культурами. Поділ на субпросторові
утворення притаманний і внутрішній структурі окремо взятої семіосфери. Такі
межі можуть встановлюватися на різних рівнях, формуючи складну ієрархічну
будову семіотичного обширу культури. «Пересіченість семіотичного простору
межами створює для кожного повідомлення, що рухається в ньому, ситуацію
численних перекладів і трансформацій, супроводжуваних генеруванням нової
інформації, яке набуває лавиноподібного характеру» [3, с. 188]. Переклад — це
основний засіб існування культурної семіосфери. Саме він слугує для неї по-
штовхом до генерування нової інформації, до збагачення своєї семіотичної ін-
дивідуальності. Переклад, незалежно від його місця локалізації, — це завжди
«експеримент».
Семіотична межа — це неначе «кордон», що пролягає між двома сусідніми
державами. Перекодування здобутків певної субсеміосфери чи простору культури,
взятого загалом, на мову іншої знакової системи можна умовно порівняти із нама-
ганням перевезти певний товар з території однієї країни на терени іншої. Перекладач,
у загальному значенні цього слова, є тією особою, яка «перевозить» такий «багаж».
Від мети, яку він ставить перед собою, і способу його дій залежатиме статус його
семіотичної особистості: «persona grata» або «persona non grata». Поняття особистості
в межах певної семіосфери визначається не лише фізичними межами цього суб’єкта.
Воно охоплює широкий спектр культурних норм, у яких формується той чи інший
індивід. Визначившись із поняттям «семіосфери», спираючись, головно, на судження
Ю. Лотмана, спробуємо розглянути процес перекодування літературного твору, з
одного боку, невербальними знаками культури, до якої він належить, а з іншого —
мовними знаками іншої культури.
У семіотиці існує два підходи до трактування культури: традиція Ч. Пірса (чиста
семіотика) і Ф. де Соссюра (структурально-функціональна семіотика). Відповідно до
вчення першої школи знак розглядають як вихідний неподільний елемент мови.
Ч. Пірс дає таке визначення знака: «Знак, чи репрезентамен, є щось, що для кого-
небудь у певному відношенні являє дещо. Він звернений до когось, тобто виробляє у
свідомості цієї людини еквівалентний знак або, можливо, більш розвинений знак.
Знак, який він продукує, я називаю інтерпретантою першого знаку» [8]. Класифікація
знаків Ч. Пірса ґрунтується на співвідношенні форми і змісту: іконічні знаки — де
форма і зміст якісно подібні; індексальні знаки — зв’язок між формою і змістом
встановлюється в системі координат простору і часу; символи — зв’язок форми зі
змістом довільний. Форма двох перших типів знаків допомагає здогадатися про їхній
зміст навіть зовсім не знайомому з ними адресату. Форма символічного знака не є
виявом його форми [13]. У структурально-функціональній семіотиці вихідним
началом є мова, а знак — це її елемент, що не може існувати ізольовано. Для
Ф. де Соссюра знак — це комплекс нероздільних означаючого («акустичний образ»)
та означуваного («поняття»). З якого б боку ми не дивилися на опозицію «знак-
текст», схема семіосфери виглядатиме, на наш погляд, так: Семіосфера як генератор інтра- та інтеркультурних перекладів 129

знаки → тексти → культури → семіосфера
У контексті семіотики контакт двох культур відбувається завдяки взаємодії їхніх
основних носіїв — текстів. Поділяючи судження П. Торопа, «під текстом ми маємо на
увазі не лише певне графічно зафіксоване повідомлення, а й складне ціле, яке
перебуває на перехресті зовнішньо- та внутрішньотекстових зв’язків; лише на основі їх
зіставлення можна стверджувати про поняття тексту» [9, с. 12]. «Тексти, які по-
трапляють ззовні, можна порівняти […] з паливом, яке закинули в топку машини.
Вони запускають машину текстотворення (машину думки), і, щоб виконати цю роль,
їм потрібно згоріти — перестати бути собою, із закінченої і загуслої структури
перетворитися на джерело енергії» [2, с. 6].
В основі перекладу лежить не мова, а знакова система (вербальна або невер-
бальна). Саме семіотичний аналіз тексту становить головну його функцію. Як ми вже
зазначали, текст має здатність трансформуватися завдяки постійному перетинанню
міжкультурних «кордонів» та субпросторових меж рідної семіосфери. Системи кодів,
якими володіють «свій» автор і «чужий» інтерпретатор, різні. Відомий український
перекладознавець В. Радчук наголошує, що «для тлумачення […] важливим чи-
нником є ще й екстралінгвістична ситуація (“затекст”). Як оригінал, так і переклад
мають кожен свої смислотворчі контексти» [10], які, на нашу думку, безпосередньо
залежать від семіотичних просторів їхніх культур. Системи кодів, якими користу-
ються адресант і адресат, різні, а тому в процесі перекладу ми отримаємо не точну
копію першотвору, а одну з його можливих інтерпретацій. Отож, вихідний текст і
отриманий текст є лише відносно ідентичними. «Клонувати» першотвір у межах
«чужої» семіосфери неможливо. Досконалим інтеркультурний переклад можна було
б вважати лише тоді, коли, зворотно трансформуючи його на знакову систему мови
оригіналу, ми б отримали вихідне повідомлення. Такий спосіб кодування/деко-
дування можливий хіба що в системі логічних наук, де в основі будь-яких операцій
лежить точність. «Перекладу без втрат не буває» [9, с. 15]. Головне завдання пере-
кладача — не втратити інваріантну суть першоджерела. У нашому баченні, переда-
ний смисл набагато цінніший від точно переданих слів. На думку Поля Рікера,
«…хороший переклад може і повинен прагнути лиш до відносної рівноцінності дже-
релові, оскільки через відсутність свого чіткого “еквіваленту” ця рівноцінність ніяк
не може бути повністю знайдена і відтворена» [11].
У нашім уявленні, робота перекладача над оригінальним твором нагадує
двосторонній рух на автошляху. Спочатку він мчиться «континуальною» «смугою»
магістралі, й бачить перед собою текст як певну цілісність, що містить у собі основне
значення. І лише на зворотньому шляху він починає звертати увагу на окремі знаки,
що розташувалися на узбіччі цієї умовної дороги. Рухаючись у протилежному
напрямку, перекладач здійснює «дискретне»
1
генерування нового тексту. Структура
художнього тексту при перекладі зазнає впливу двох процесів: «план вираження
перекодовується засобами іншої мови й культури в план вираження тексту
1
Терміни «континуальний» (суцільний) та «дискретний» (подільний) Ю. Лотман вживає для
позначення двох типів генераторів текстів [4, с. 4]. 130 О. Довбуш

перекладу, а план змісту транспонується в план змісту перекладу. Якщо пере-
кодування є зазвичай процесом лінгвістичним і формальним, то транспонування
пов’язане із розумінням змістової структури тексту, поетичної моделі і є переважно
процесом літературно-художнім» [9, с. 17]. Для досягнення адекватності перекладач
повинен виявити себе чудовим комбінатором.
Під час написання твору в автора завжди є право вибору. З-поміж усієї гами
кольорів навколишньої реальності він обирає лише ті, які, на його погляд, най-
точніше можуть відобразити зміст повідомлення. Письменник надбудовує над
природною мовою так звані «вторинні моделюючі системи»
2
. Такі знакові системи
ми б назвали «культурним багажем автора», який «відкривати» і «розпаковувати»
доводиться читачам. У процесі екранізації літературного твору, який є формою
інтракультурного перекладу, речі з «культурної валізи» автора викладають режисер
(головний інтерпретатор), сценарист, актори і т. д. Їм у цьому допомагають «рідні
стіни» семіосфери, які є «домом» і для автора першоджерела. Через кордон двох
контактуючих семіосфер перевезти цей «багаж» береться перекладач культури, яка
приймає. Те, чи зможе він підібрати код до цієї «валізи», щоби надалі змогти
розпакувати його вміст, залежатиме лише від нього самого. Так склалося в практиці
кінематографа, що режисер фільму не скований межами літературного твору і в
процесі екранізації намагається більше показати свою власну оригінальність у
передачі цього культурного повідомлення, ніж прагнути до точності. Деякі ідеї-
«речі» з «валізи автора» можуть бути невикористовуваними, переставленими міс-
цями, або взагалі заміненими поняттями-«предметами», які режисер вважає доцільні-
шими і влучнішими.
Чи має автор інтеркультурного перекладу право на власну оригінальність і вихід
за межі семіотичного простору літературного твору? У перекладеному творі постать
перекладача ховається за іменем автора. Якщо письменник вихідного тексту був
більше зацікавлений у символічності своїх висловлювань, то інтерпретатор «чужої»
культури прагне до точності передачі змісту твору, вникає у всі ребуси зашифрова-
ного коду, щоб проінтерпретувати його знаками своєї культури. Адже вихідний твір
повинен стати надбанням культури перекладача, залишаючись при цьому представ-
ником своєї рідної. Такий собі дипломат, «свій чужий». Читач, якому потрапить до
рук перекладена книга, вбачатиме в ній руку автора, а не перекладача. Процес
«прочитання» фільму, який є екранізацією літературного твору, виглядає дещо
інакше. «Читач фільму, на відміну від читача книги, не уявляє собі образ, але й той, і
інший повинні інтерпретувати його» [12]. На перший погляд, «читати» фільм
видається завданням не із важких. На екрані ті ж предмети, що трапляються в
реальному житті на кожному кроці. «Проте цій схожості притаманна підступність
слів чужої мови, які однозвучні з рідною: інше прикидається тим самим» [5, с. 7]. Для
цілісного сприйняття екранізованого твору та декодування численних його смисло-
вих надбудов самого лише володіння природною мовою недостатньо. Потрібен
глибокий аналіз, що потребує особливого знання культурного коду.
Знаки семіосфери загалом поділяються на умовні та зображальні, або іконічні.
Перші зашифровані, і потребують знання спеціального коду, тоді як другі є
2
«Вторинні моделюючі системи» (термін, який увів В. Успенський, а глибше вивчив
Ю. Лотман) — семіотичні системи, побудовані на основі природної мови, але зі складнішою
структурою [7]. Семіосфера як генератор інтра- та інтеркультурних перекладів 131
зрозумілими і природними. «До умовних належать такі, у яких зв’язок між вира-
женням і змістом внутрішньо не мотивований. […] Зображальний, або іконічний знак
має єдине, природно притаманне йому вираження» [5, с. 7]. Література і
кінематограф послуговуються цими знаками, але в літературі домінують перші, а в
кіно — другі. Знаки літератури (слова), на думку Ю. Лотмана, є основними носіями
значень, які «синтагматуючись», складають «суцільний розповідний текст». У кіно,
за аналогією до слова, головне значення несуть у собі кадри, функція яких поки що
зводиться лише до «називання». Кадри в кіномові, як слова у сфері літератури, є
«первинними моделюючими системами», «робочим матеріалом» для створення
цілісної картини світу того чи іншого твору. «Образи на екрані можуть напов-
нюватися певними додатковими, іноді повністю несподіваними, значеннями. Освіт-
лення, монтаж, гра планами, зміна швидкості та інше можуть надавати предметам,
які відтворюються на екрані, додаткові значення — символічні, метафоричні,
метонімічні й ін.» [5, с. 42]. Для того, щоб перекласти літературний твір з однієї мови
семіосфери на іншу, потрібне досконале володіння обидвома. У процесі екранізації за
основу береться вже попередньо закодований знаковими засобами іншого по-
ходження текст. Яким би оригінальним новатором не був режисер, він намагати-
меться пронести крізь призму свого творіння той смисловий стрижень, що його
зацікавив у літературному творі. Фільмовий відповідник останнього не є єдиною
його інтерпретацією. Вихідний текст фільму буде складною ієрархією смислових
трансформацій, починаючи від кіносценарію і закінчуючи монтажем.
У кожного з учасників кінематографічного перекладу свій підхід і своє бачення
процесу та результату екранізації. Не відомо, чи кожен із них перечитував літературне
першоджерело перед початком зйомок. Сценарист звісно, мусив би це зробити,
оскільки є першим інтерпретатором вихідного тексту. Інтерпретація режисера за-
лежатиме від того, чи він загорівся зняти фільм після того, як сам прочитав книгу, чи
після запропонованого йому вже готового сценарію, який упродовж усіх зйомок буде
все-таки його основним путівником. Отже, режисерська робота буде ще однією
інтерпретацією, «перепаковуванням» речей у «культурній валізі» автора літературного
твору після того, як в ній вже «попорпався» кіносценарист. Гра акторів — це про-
кладання нових шляхів інтракультурного перекладу на «території» їхньої семіосфери.
Отже, переклад — це не просто мовно-зорієнтований процес, а трансформація
вихідного повідомлення (вербального або невербального) знаковими засобами се-
міосфери, яка приймає, або її складової. Переклад — це акт комунікації, який може
відбуватися всередині «свого» семіотичного простору і на межі двох контактуючих
культур. Інтра- та інтеркультурні переклади — це своєрідні «артерії», по яких
рухається «жива кров» семіосфери. Ці два явища є взаємозалежними.
Ця стаття лише відчиняє двері у семіосферу культури. Ми зробили тільки перші
маленькі кроки до вивчення поняття семіосфери як «результату, і умови» інтра- та
інтеркультурних перекладів, беручи до уваги лише одну її функцію — генерування
нових повідомлень. У наступних дослідженнях нашим завданням буде глибший ана-
ліз розглянутих понять з перспективи компаративістики, зекземпліфікований кон-
кретними літературними та кінематографічними прикладами.
———————————————————————— 132 О. Довбуш
1. Архипова Л. Переклад як інтерпретація // Записки «Перекладацької майстерні
2000—2001» / Упорядник М. Прокопович. — Львів: Львівський нац. ун-т
ім. І. Франка, Центр гуманітарних досліджень, 2002. — Т. 3. — 360 с.
2. Лотман Ю. М. От редакции // Ученые записки Тартуского государственного
университета. Вып. 576. Типология культуры. Взаимные воздействия культур. Труды
по знаковым системам ХV. На русском языке. Тартуский государственный уни-
верситет. ЭССР, Тарту. — 1982. — 160 с.
3. Лотман Ю. М. Понятие границы // Внутри мыслящих миров. Человек — текст —
семиосфера — история. — М.: «Языки русской культуры», 1996. — С. 175—192
4. Лотман Ю. М. Риторика — механизм смыслопорождения // Внутри мыслящих
миров. Человек — текст — семиосфера — история. — М.: «Языки русской
культуры», 1996. — С. 46—73.
5. Лотман Ю. Семиотика кино и проблемы киноэстетики // Ээсти Раамат. — Таллин,
1973. — 123 с. // http://www.lib.ru/CINEMA/kinolit/LOTMAN/kinoestetika.txt
6. Лотман Ю. М. Семиотическое пространство // Внутри мыслящих миров. Чело-
век — текст — семиосфера — история. — М.: «Языки русской культуры», 1996. —
С. 163—174.
7. Лотман Ю. М. Язык как материал литературы // Анализ поэтического текста:
Структура стиха // О поэтах и поэзии. — СПб., 1996. — С. 31—35 //
http://www.ruthenia.ru/lotman/papers/apt/2.html
8. Нëт В. Чарльз Сандерс Пирс // Критика и семиотика. — 2001. — № 3—4. — С. 5—
32 // http://www.nsu.ru/education/virtual/cs34net.html
9. Тороп П. Х. Процесс перевода и некоторые методологические проблемы
переводоведения // Ученые записки Тартуского государственного университета. Вып.
576. Типология культуры. Взаимные воздействия культур. Труды по знаковым
системам ХV. На русском языке. Тартуский государственный университет. ЭССР,
Тарту. — 1982. — 160 с.
10. Радчук В. Що таке інтерпретація? //
http://www.novamova.com.ua/htm/radchuk/pereklad_13.html
11. Рикëр П. Парадигма перевода // http://photounion.by/klinamen/fila12.html
12. Семиотика в кино и телевидении // http://filmmaker.iatp.org.ua/semiotics-2.html
13. Энциклопедия «КРУГОСВЕТ» 2006 // http://www.krugosvet.ru/articles/82/1008271/
1008271a1.html
SEMIOSPHERE AS A GENERATOR
OF INTRA- AND INTERCULTURAL TRANSLATIONS
Olha DOVBUSH
Ternopil V. Hnatiuk National Pedagogical University,
2, M. Kryvonis St., Ternopil, Ukraine 46027
This article reveals semiotic approach to the interpretation of the notion of
intracultural and intercultural translation as a source of semiosphere and its product. Семіосфера як генератор інтра- та інтеркультурних перекладів 133
Key wоrds: semiosphere, intercultural translation, intracultural translation, sign,
semiotic boundary, text.
СЕМИОСФЕРА КАК ГЕНЕРАТОР
ИНТРА- И ИНТЕРКУЛЬТУРНЫХ ПЕРЕВОДОВ
Ольга ДОВБУШ
Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка,
ул. М. Кривоноса, 2, Тернополь, Украина 46027
Демонстрируется семиотический подход к понятию интракультурного и ин-
теркультурного перевода, являющегося источником семиосферы и её продуктом.
Ключевые слова: семиосфера, интеркультурный перевод, интракультурный
перевод, знак, семиотическая граница, текст.
Стаття надійшла до редколегії 02.04.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008