Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,
вул. М. Кривоноса, 2, Тернопіль, Україна 46027
Досліджено фікційне бачення раннього та зрілого Джона Стейнбека — ро-
маніста гетеростереотипних рис персонажа — італійця, простежено як журна-
лістська практика письменника проектується на художній світ його творів,
унаслідок чого спростовуються гетеростереотипні риси образів — італійців.
Ключові слова: персонаж, характеризація, гетеростереотип, ІНШІСТЬ, сте-
реотипні риси, наратор.
Журналістська практика Джона Стейнбека знайшла своє відображення в есе,
невеличких репортажах, статтях, метою яких було винятково поінформувати, роз-
важити читача; увага автора фокусувалася, головно, на правдивому, чіткому, зрозу-
мілому зображенні звичайних подій, змалюванні простих людей. Письменник мав
гостру потребу бути очевидцем і робити для себе висновки, а іноді, експерементуючи,
він ставив себе на їхнє місце. Журналістика Д. Стейнбеку не давалася легко, адже перш
за все він був письменником — романістом, який звик творити персонажів (зазвичай,
реалістичних), надавати їм певного вигляду, означувати час і місця подій, у яких вони
беруть участь. Його документальна творчість завжди осцилює між фікційним і
реальним, між вигаданим і дійсним, між оповіддю, що малює візію життя, й ре-
портажем, де події «бачаться» такими, якими вони насправді є. І сам письменник
визнає, що все, що він написав, далеко не було об’єктивним, адже цей потік інформації,
проникнувши в письменницьку свідомість, неодмінно зазнавав деформації, деяких
перебільшеннь [6, с. 5]. Тому і його репортажі — есе, що значною мірою відрізнялися
від «класичної» журналістики з принципом «відособленості», безсторонності, не могли
не містити його вражень, думок, міркувань, прагнень дослідити, з’ясувати будь-яку
подію, яка заполонила його письменницьку уяву. В них домінувало есеїстичне, метою
якого є проілюструвати знання й ерудицію стосовно предмета зацікавлення
1
. На
відміну від есе, роман — об’ємний жанр художнього письменництва; написаний у
формі розповіді, він є продуктом уяви письменника, де зображено буденні події і
з’являються фікційні персонажі у фікційному світі, хоча останні доволі часто (а особ-
ливо у Д. Стейнбека) далеко не відходять від реальності. Завдання цієї розвідки —
1
Навіть там Д. Стейнбек перш за все залишався письменником. Збагачений журналістським
досвідом, він міг вимислити яскравий художній образ італійця. Художня творчість, фікція
відкривали йому нові перспективи для зображення, аналізу прикметних, етнічних рис.Італійці в прозі Джона Стейнбека 151
шляхом імагологічного аналізу раннього («Tortilla Flat», 1935) й зрілого («The Winter of
Our Discontent», 1961) романів Д. Стейнбека простежити, як змінювався в авторській
свідомості імідж італійця, як безпосередній досвід журналіста сприяв руйнуванню
усталених стереотипів.
Отож, у романах Д. Стейнбека фігурують численні персонажі — образи.
А персонаж, як відомо, «уявна особа, зображена в художньому творі» [5, с. 26]. У густо
населеному персонажами художньому світі Д. Стейнбека поряд зі «своїми» — аме-
риканцями «мешкає» ціла плеяда «інообразів»: іспанців («пайсано»), ірландців, китай-
ців, італійців, французів, індіанців. Письменник часто мандрував, вникливо спосте-
рігав, був непогано обізнаний з ментальністю, психологією, способом життя, міфами,
поведінкою представників багатьох народів. Достатньо володіючи матеріалом, він
зумів не тільки витворити, побудувати, систематизувати у своїй письменницькій
свідомості, в розмаїтих об’єктах рецепції об’єктивізовані літературні образи-іміджі
інших спільнот, їхніх ідей, уявлень, їхньої ментальності, ідеології, але й передати
співвідношення «свого» та інших ідентичностей, що, безперечно, відобразилося в його
творчій діяльності. Адже «свій» та «чужий» світи взаємопроникні, взаємопов’язані.
«Бачення “іншого” якоюсь мірою є образом бачення “самого себе” і продовженням
самого себе й свого простору, світогляду. ІНШИЙ манив його і викликав жадібний
інтерес до всього екзотичного, незвичайного, глибинно-самобутнього. При цьому
Д. Стейнбек ставав правдивим реципієнтом, сприймачем і творцем образів інокуль-
турного, етнонаціонального, які він відтворював у “живій відчутній предметності й
рухові”. Тим-то й “італійський характер” у художньому світі Д. Стейнбека стає багатим
матеріалом для імагологічного дослідження. Зауважуємо: у розглянутих прозових
творах письменника, що є зразками світової класики, йтиметься не про «стереотипи в
чистому вигляді», а про «стереотипні ситуації», «цитований стереотип» та «нищення»
окремих закоренілих стереотипів [9, с. 270—279, 205—215].
Уперше Д. Стейнбек спробував змалювати образ італійця в романі «Квартал
“Тортілія Флет”». Цікаво, що тут письменник виділяє «італійця» з колективної спіль-
ноти «paisanos», які є нащадками не тільки італійців, а й іспанців, індіанців, мекси-
канців, португальців [4, с. 277]. Етимології слова «paisanos» спроваджує нас до
італійців: paese — це італійський корінь, що охоплює декілька понять і означає
«країна», «територія», «місцевість», «край», «село» [1, с. 612]. «Paesani» італійською
мовою — земляки, сільські або ж місцеві мешканці, котрі близько двох сотень років
тому поселилися в Каліфорнії і в часи Д. Стейнбека проживають на околиці міста
Монтерей, розташованій на вершині пагорба під назвою Тортилія Флет. Письменник
виокремлює серед «paisanos» італійців-рибалок:
«Італійські рибалки, спускаючись в гумових чоботях до моря, залазили у
маленькі човники, гребли до баркасів, оснащених рибацькими ліхтарями, заводили їх
і, торохтячи, зникали» [7, с. 6]
2
.
2
Тут і далі переклад мій. Нам, звичайно, відомий російський переклад цього твору, але
вважаємо за доцільне користуватися оригіналом, подаючи підрядковий переклад, оскільки в
російському варіанті маємо доволі вільне трактування вихідного тексту. 152 О. Ничко
У романі «Tortilla Flat» Рaisanos — типові волоцюги, бідняки, вільні, суспільно
пасивні, ні від кого не залежні люди, без даху над головою, без будь-якого заняття,
які живуть одним днем; часто байдикують, хуліганять, можуть поцупити в когось
їжу, але люди веселі й бадьорі, для яких свобода є найдорожчим:
«Спати в холоді. Ось спосіб життя…Ніколи не набридає спати в канавах, мокрим
і бездомним…» [7, с. 16, 24].
Мрії paisanos — невід’ємна складова їхньої бездіяльності й пияцтва:
«Якби вся роса була діамантами, ми б могли бути дуже багатими. Ми пиячили б
усе життя… Якби раптом пішов винний дощ, а ми б мали чан, щоб його збирати…»
Характерно, що пайсано — прекрасні дегустатори вина та грапи (італ.
assaggiatori di buon vino e della grappa):
«Він (пайсано. — О. Н.) починав гратися з пляшкою, наче кішка пір’ям. Він
нюхав вино. Він відпивав три чи чотири перших ковтки і дав можливість кільком
краплям покотитися в роті. «Мати Божа, що за вино!». Він піднімав пляшку і червоне
вино весело булькало у нього в горлі» [7, с. 32].
Отож, діти сонця, іспано-італо-португальці, змальовані в романі «Квартал
“Тортілія Флет”» під груповою назвою paisanos, — «бомжі», волоцюги, крадії, але
життєрадісні, веселі, добрі, чесні. Вони швидко пристосовуються до навколиш-
нього середовища. Вони ні за які гроші не проміняють найдорожче — свободу.
Рaisanos почувають себе щасливими, коли мають змогу випити доброго вина та
добряче напакувати шлунки, повеселитися, поділитися здобутком зі своїми дру-
зями. Вони живуть її величністю Нагодою. Якщо вона на їхньому боці, сприяє їм,
вони користуються нею сповна, не задумуючись над тим, що принесе день при-
йдешній.
Проте коли автор переходить від групового портрета до конкретного персонажа-
італійця, він сфокусовує увагу на відокремленому від групи пайсано, суспільно
добропорядному власнику трактиру Тореллі, який займався бутлегерством і мав
характер, цілком відмінний від бомжів. Розпочинається презентація й характеристика
Тореллі з демонстративного підкреслення його «чужих», італійських рис:
«Тореллі був людиною сильною, для характеристики якої будь-які пояснення,
незалежно від того, як би ретельно не були вони продумані й висловлені, були б
половою. Навіть більше, Тореллі мав по-італійськи перебільшений чи повністю
донкіхотський ідеал шлюбних стосунків» [7, с. 42].
Характеризація (characterization) передбачає «опис характеру персонажів; це
спосіб, яким автор творить зовнішність та індивідуальність уявних осіб і показує їхні
прикметні риси» [5, с. 33]. Д. Стейнбек використав один із методів «описовості
образу», пояснення рис вдачі персонажа. Наратор від третьої особи, ймовірно,
американець, розповідає, яким є цей «інший».
Д. Стейнбек, довіривши справу нараторові, змальовує італійця Тореллі як пер-
сонажа, наділеного негативними рисами; автор немов дистанціюється від цього обра-
зу, наче не має довіри до нього, показує його «антагоністом», «антиперсонажем», Італійці в прозі Джона Стейнбека 153
адже навіть сама зовнішність італійця Тореллі виражає лише підозрілість,
ненависть та злобу. Яскраво виділяючи ці риси, автор-наратор неначе відштовхує
читача від персонажа: письменник не має інтенції поставити його в ролі головної
дійової особи своїх творів, не робить його героєм, постаттю першорядного
значення, персонажем у повному значенні цього слова. У творі італієць відсунений
на другий план, виступає епізодично, однак його грізна постать, без сумніву,
залишає свій слід у пам’яті. Тому й не можна сказати, що ця італійська «нетерпи-
мість» приваблює наратора та читача:
«Дійсно, рідко обличчя Тореллі виражало будь-які емоції, окрім підозри та люті.
У діяльності контрабандиста та в стосунках з мешканцями Пиріжкової долини
(Тортила Флет) ці два почуття часто заповнювали його серце, а їхня печать позначала
обличчя […] Ось чому, коли Тореллі якось вранці йшов дорогою до будинку Дені,
його обличчя осяювалась злою усмішкою задоволення й непрязні, діти тікали на свої
подвір’я і нишком стежили за ним крізь щілини у парканах; собаки, підібгавши
хвости, злякано задкуючи, тікали, чоловіки, зустрівши його, сходили зі стежки і
стискали кулаки, щоб відігнати божевільного… Старий Рока, побачивши, як Тореллі
усміхається, вдома, сказав дружині: — Він щойно вбив і з’їв своїх дітей. Побачиш!»
[7, с. 177].
Постать Тореллі навіює страх, побоювання, викликає моторошність, замішання
серед мешканців Тортилії Флет, у тім числі собак; складалося враження, що він сам
вчинив якийсь страшний злочин.
Остільки визначені вище автором-наратором «стереотипні» риси італійця Торел-
лі — підозрілість, ненависть, злоба, — відтворюють негативні відчуття, формується
«відштовхуючий», навіть бридкий образ — імідж персонажа. Властива італійцям
бурхливість емоцій у Тореллі набуває гіпертрофованого вигляду, він не може стри-
мати себе в пориві гніву, ніколи не поводиться спокійно, виважено. Тут спосте-
рігаємо натуралістичні прийоми у Д. Стейнбека, які він використовує для посилення
рис антиперсонажа. Адже натуралісти бачать людину як «людиноподібну тварину»,
«злобну, невдоволену, погано виховану, життям якої керують інстинкти, пристрасті й
середовище, в якому вони перебувають» [5, с. 145]. Звичайно, у романах
Д. Стейнбека, як і у багатьох інших натуралістів, змальовані сцени жостокості, люті,
спалахів гніву, бурхливих емоційних пристрастей. Але у Д. Стейбека по-особливому
поєднуються елементи реалізму з натуралізмом, де більше фігурує реалістичне, аніж
натуралістично-гротескне. Письменник підкреслює бездушність, відлюдькуватість
Тореллі, який нездатний поспівчувати, допомогти, зрозуміти — його цікавить винят-
ково вчасний розрахунок за той чи інший товар. Італійцеві властива пиха, зверхність,
він прагне продемонструвати свою вищість, пов’язану з респектабельністю, обізна-
ністю в справах ділового світу, зобов’язань та угод:
«Ось документ, підписаний Денні. Це те, що ми, ділові люди, називаємо
купчею… Ви нічого не тямите в бізнесі, жебраки й волоцюги…» [7, с. 181—182].
Ось так Тореллі немовби відмежовує себе від «бомжів», що оточують його, хоча
й сам донедавна належав до люмпенів, бідаків, і надалі зберігає цю бідняцьку душу,
висловлюючи ненависть до тих, хто був недавно його оточенням. Увесь час Тореллі
вивищується, проявляє погорду стосовно «некомпетентних» у діловому світі бомжів. 154 О. Ничко
Однак важко погодитися з тим, що це риса типово італійська. Адже зазвичай
більшість людей, вийшовши з низів і здобувши власність, ставлять і тримають себе
вище від тих, хто не має й гроша за душею. Типовою рисою італійців є їхній особ-
ливий, підвищений інтерес до власності та майна, меркантильність та особливо
емоційний спосіб вираження. Активно проявляється в письменника ще один вид
«характеротворення», який полягає в «змалюванні дійової особи в дії, без автор-
ського коментаря» [7, с. 33]. Наратор «розповідає» про персонажа його думками,
почуттями, настроями, і, перш за все, його вчинками, застосовуючи невласне пряму
мову. Це формує цілісний об’ємний образ внутрішньо-зовнішнього сприйняття
персонажа, гнучкого й податливого на зміни.
Цікаво, що з цим пихатим чоловіком, скнарою, відбувається метаморфоза, як
тільки з’являється клієнт з грошима в кишені, фінансово спроможний розрахуватися
за надані послуги. Тореллі стає прихильним, запобігливим, улесливо догоджає
такому клієнтові. Усе вирішував гаманець, меркантильна ситуація: його ставлення
цілковито змінюється, коли його заклад поповнюється за їхньої ласки клієнтами,
обростає численними замовленнями, а його товар швидко розходиться й приносить
прибутки. Кам’яне серце бутлегера відразу ж тане, він буквально перевтілюється і
стає на диво люб’язним:
«Бізнес Тореллі процвітав. Всі хотіли купити пляшку вина, щоб віднести в дім
Денні. Та й сам Тореллі, захоплений ажіотажем, сказав дружині: « — Можливо й ми
зайдемо до Денні. Я візьму кілька пляшок для своїх друзів» [7, с. 190].
Отож, Д. Стейнбек наділяє італійця Тореллі низкою негативних рис, немовби
підкреслено віддаляючись від свого персонажа. Вчинки, поведінка, репліки інших
персонажів, як реакція на його особу, допомагають нам увійти в сенс його негатив-
ного, «темного» образу. Характеристичні риси персонажа, визначені письменником
як «стереотипні» риси італійця, викликають однозначно негативні відчуття, фор-
муючи «відштовхуюче», «натуралістичне», огидне враження. Надмірна бурхливість
почуттів, жовч, шахрайство, ошуканство, фальш, мабуть, підтведжують стереотип-
не уявлення психоментальних етнічних рис італійця в очах Д. Стейнбека-письмен-
ника.
У творі «Зима тривоги нашої» («The Winter Of Our Discontent», 1961), на-
писаному в період творчої зрілості Д. Стейнбека, центральним персонажем є знову ж
таки італієць, Альфіо Марулло, наділений яскраво окресленими рисами характеру.
Йому, на відміну від брутального Тореллі з «Тортилія Флет», вдалося адаптуватися в
американському суспільстві, знайти в ньому своє місце, хоча на дуже скромному
рівні. Американці спершу сприймають його досить негативно, стереотипно, назива-
ючи його «італійчиком», «макаронником», «місцевим представником мафії» зі «згра-
єю італійських родичів», однак не перестають захоплюватися ним, його «підніман-
ням» по «торговій» драбині.
Письменник зосереджує особливу увагу передусім на морально-психологічній
характеристиці італійця Альфіо Марулло: щирий, відкритий, доброзичливий до
«корінних» американців. Він прагне захистити себе, свою честь на чужині, або на
новій батьківщині, намагається якось самоідентифікуватися, захистити своє міцне
родинне коріння: Італійці в прозі Джона Стейнбека 155
«Я не дуже добре розмовляю англійською. Ти гадаєш, що Марулло просто іта-
лійчик, макаронник, шарманщик. Мої genitori (предки. — О. Н.), моє ім’я, можливо,
нараховує дві, три тисячі років. Ми, Марулло, родом з Риму, про нас мовиться у
Валерія Максима…» [8, с. 23].
Це не «темний» бутлегер з раннього роману «Тортилія Флет», а людина шля-
хетна, гідна, яка, шукаючи щастя на чужині, готова злитися зі своєю новою бать-
ківщиною, не бажає, проте, цілком асимілюватися, забути свій етнос, своє славне
римське походження. Перебуваючи далеко від рідної сторони, він зміг вистояти
перед «принизливою атакою» тутешніх, що завше підкреслювали його «іноземність»,
«іносторонність», ІНШІСТЬ; торговець фруктами незмінно зберігає якусь аристокра-
тичну вищість:
«Іммігрант, італійчик, вуличний торговець фруктами міняється у нього на очах:
куполоподібне чоло, міцний гачкуватий ніс, глибоко посажені, злі і безстрашні очі,
горда голова, підперта колоною м’язів, така незбагненна і впевнена, що могла б грати
у смиренність» [8, с. 23].
У попередньому романі письменник змалював епізодичний, другоплановий,
«периферійний» образ Тореллі — бутлегера, що постійно плазував перед грошови-
тими клієнтами. Д. Стейнбек мав, очевидно, на меті показати повсякденне життя
спільноти paisanos, а тут італійця робить одним із першопланових образів, розгортає
його «повну» (round) характеристику. Перед нами дуже виразний чоловічий пред-
ставник італійської нації у динамічній і статистичній характеристиці: бакалійник-
торгаш, власник крамнички «Бакалія, Гастрономія, Консерви і Фрукти» (Marullo’s
Fruit and Fancy Groceries). Цей позитивний у своїх вчинках і діяльності персонаж
зовні виглядає досить банально, можливо, навіть трішки грубувато. Письменник не
ідеалізує нащадка старовинного римського роду, не надає йому привабливих зовніш-
ніх рис, а демонстративно підкреслює його негарні, непривабливі, фізичні ознаки:
«Зайшов Марулло, широкий, неначе ведмідь, з мішком, і з таким торсом, що руки
здавались занадто короткими й не трималися тіла. Його капелюх був аж на потилиці,
з-під нього шапкою стирчали пасма сірого, як сталь, волосся. Очі у нього сльозилися і
були хитрі й сонні, але золоті коронки на передніх зубах блищали на тлі холодного
прилавка. Два верхні ґудзики штанів були розстебнуті так, що виднілися теплі сірі
кальсони. Він засунув маленькі грубі великі пальці за ремінь штанів під черевом і
поглядав у напівтемряві… Короткі товсті руки витягувались уперед, згинаючись і
розгинаючись у ліктях» [8, с. 21].
Як було вже сказано, «описове творення образу» (characterization) значно
збагачується й посилюється використанням метафор, які дають «візуальні обриси
персонажа».
Незважаючи на нечепурний вигляд Марулло, у постаті бакалійника відчуваються
сила та здоров’я. Властиві Марулло лукавість, проникливість натякають на його
кмітливий, мізковитий характер. Італієць шанує ці риси і в інших постатях твору,
наприклад, у грека:
«Цвітна капуста продається на вагу. Ти викидаєш гроші на смітник. Я знаю
одного розумного грека, у якого, можливо, двадцять ресторанів. Він каже, що весь156 О. Ничко
секрет у тому, щоб пильнувати ящики для сміття. Що викинуто, то не продано.
Розумний хлопець» [8, с. 22].
Цим фрагментом акцентуються діловий хист персонажа; не крутійство, а кміт-
ливість необхідна для примноження, розширення власних можливостей, відкриває
нові перспективи для поповнення прибутків, використання будь-яких резервів. По
суті, Марулло примушує інших себе поважати, поважати свою ІНШІСТЬ. Репліка
одного з клієнтів крамниці допомагає глибше вникнути у стереотипне уявлення
тутешніх про італійця Марулло:
«Ну що ж, навіть, якщо тобі не подобаються макаронники, то мусиш захоплю-
ватися тим, як хлопець вміє перетворити ручний візок на ціле багатство, яким
володіє. Люди не відають, скільки він напхав в панчоху…» [8, с. 9].
Описи підсобки крамнички Марулло займають значне місце, дають нам зрозу-
міти, наскільки італієць завдяки своєму розуму, наполегливості, може мати усе під
контролем і процвітати, працюючи в поті чола, господарювати:
«Тьмяне світло проникало крізь запилене, заґратоване вікно в підсобку крамниці
з вузенького провулку. Ітен стояв вражений у напівтемному приміщенні з полицями
до самої стелі, заставленими картонними коробками й дерев’яними ящиками з
консервованими фруктами, овочами, рибою, вудженим м’ясом і плавленим сиром»
[8, с. 11].
Цей доволі об’ємний фрагмент дає змогу проникнути в атмосферу крамнички
Марулло, тут опис не є самоціллю, а «полягає в послідовному показі окремих ознак,
рис і властивостей, осіб, речей»; він допомагає поглибити характеристику персонажа;
перед очима читача в продуктових товарах унаочнюється весь життєвий успіх іта-
лійця — Марулло; підкреслються зразковий порядок крамниці та господарність її
хазяїна, логічне розміщення предметів у ній, наявність великого асортименту товарів.
В описі автор вдається навіть до дещо ризиковних порівнянь, що межують із
святотатством, поєднують високе й заземлене, глорифікують аж до божественного
буденне й земне:
«У магазині було зеленкувате світло, що проникало крізь зашторені по-
лотняними навісами вітрини. І знову полиці до стелі, акуратно заповнені кон-
сервами в металевій і скляній тарі, що тьмяно виблискувала — справжня бібліотека
для шлунка. З одного боку — прилавок, касовий апарат, пакети, моток шпагату і
предмет гордості з нержавіючої сталі й білої емалі — холодильник з вітриною, в
якому компресор щось собі шепотів. Ітен клацнув вимикачем, і холодне голубувате
неонове світло залило нарізану шинку, сири, ковбасу, шніцелі, біфштекси й рибу.
Блискуче неземне світло залило крамницю, розкішне катедральне світло, намовби у
Шартському соборі. Ітен завмер, щоб полюбуватися ним — органними трубами
консервів…» [8, с. 11—12].
Порівняння магазину продуктів із готичним шедевром Європи — Шартрським
собором — дійсно може викликати таку асоціацію від раптового освітлення й за-
повненого приміщення усілякими продуктами. Вочевидь, враження від італійських,
французьких соборів відбилося у свідомості Д. Стейнбека, й відповідно проявилосяІталійці в прозі Джона Стейнбека 157
в його персонажеві й дало такий неординарний опис крамниці. Помічаємо,
наскільки детально був продуманий інтер’єр крамнички італійця, звісно, щоб цим
привабити клієнта, заохотити його зайти всередину і придбати потрібний товар.
Навіть більше, життєвий досвід та прозірливість Марулло, його передбачливі
знання психології клієнта підказують йому, що не варто виставляти увесь товар для
покупців, адже серед них трапляються й випадкові відвідувачі з нечесними
намірами. Дбайливий, турботливий, уважний італієць справді переживав за «імідж»
своєї крамниці, вів ділові стосунки як належить та ні на хвилину не забував про
власний прибуток, навіть наказував своєму продавцеві відчиняти крамницю раніше
від інших, щоб вторгувати зайву копійку, що викликало справедливе обурення його
підлеглого:
«Більшість магазинів не відчинялися раніше, ніж пів на десяту. Марулло
постійно думав, як увірвати більше, змушуючи мене відкривати на півгодини
раніше… Це спричиняло вороже ставлення з боку інших крамарів, а зиск був
мізерним. Марулло було байдуже, хоч навряд чи він знав про це…» [8, с. 236].
До речі, у творі зауважено й раціональне розміщення крамнички «Бакалія,
Гастрономія, Консерви і Фрукти» Марулло, що стояла якраз навпроти основного
відділу національного банку з розрахунком на те, щоб люди, отримавши гроші, хутко
збігалися до крамнички, де завжди на них чекала якась «гастрономічна» несподі-
ванка. До кожного свята його бакалійна крамничка пропонувала покупцям свій крам,
провіант, без яких не може бути й мови про справжнє празникування:
«Великі скляні двері банку були широко відкриті і потік людей ринувся по гроші,
потім поніс гроші до Марулло, а звідти виніс вишукані товари, без яких Великдень —
не Великдень» [8, с. 20].
Діловий світ існує на основі жорстоких, безжальних, нещадних, немилосердних
правил, тому в образі італійця-бакалійника Марулло спостерігаємо недовір’я,
підозру навіть до давніх клієнтів, котрі звикли купувати в нього товари в кредит.
Бакалійник-сицилієць добре знав, як вести справи, тобто добувати гроші. Власне,
так він зміг накопичити собі багатства, про які можемо судити зі слів інших
персонажів твору:
«…Його гроші вкладені всюди — тут у нерухомість, там у вільні земельні
ділянки, дачні будиночки на узбережжі і така пачка першокласних закладних, що годі
охопити» [8, с. 177].
Отже, на основі власного досвіду й щоденної звички, а також завдяки переданому
генетично етнічному коду, у бакалійника Марулло виробилося три основні підходи
до людей: зверхність, практичність і підозрілість. Вони й визначають типові риси
його характеру. Корисливий, меркантильний підхід до тих, з ким робить бізнес, по-
значений зверхністю до підлеглих і улесливістю до клієнтів. Скритність, таємничість,
замкненість Марулло щодо власних надбань — він не говорить про них відкрито, не
декларує їх. Альфіо Марулло досить майстерно вміє замаскуватися, його обличчя,
зовнішній вигляд свідчать про ощадливість і аж ніяк не про марнотраство. Його
фінансові справи — таємниця для всіх. 158 О. Ничко
Письменник використав у творі прямий (експліцидний) та опосередкований
(імпліцидний) методи characterization; широкі описи, поєднані з авторським комен-
тарем і оцінкою, даною черед діалоги, думки, дії, погляди другорядних персонажів.
Д. Стейнбек стереотипно оцінює іноземця, італійця-бакалійника: з одного боку,
зображує його позитивні риси, а саме — дбайливість, турботливість, пильність,
уважність, вправне керування своїм майном, прагнення передати свій досвід
учням, здатність власними зусиллями і чесним бізнесом досягнути успіху в чужій
країні, утвердити себе в ній, залишившись нащадком римських Марулло. Це
типові риси італійця. У письменницькій свідомості Д. Стейнбека, збагаченого
живим журналістським «італійським» досвідом, закостенілий, сплющений і
негативний гетеростереотип італійця зазвичай руйнується і розвивається в
багатогранний образ з типовими етнічними рисами. У романі розмежовано
позицію автора-наратора, яка руйнує закостенілі, спрощені й несправедливі
гетеростереотипи, і позицію персонажа, який спостерігає ІНШОГО, італійця,
згідно з традиційними гетеростереотипами
2
. Отож, Д. Стейнбек намагається
донести до читача сукупність усіх вартих уваги, найбільш помітних якостей
італійця, адже єдність їхніх рис характеру, зовнішності, освітнього рівня,
соціального статусу, амбіцій надає персонажеві неповторності. Однак спосте-
режливий читач помічає намагання автора «пом’якшити» характерологію пер-
сонажа — італійця. Таку дивовижну метаморфозу бачимо в романі «Зима тривоги
нашої», де автор у стереотипній ситуації персонажотворення тяжіє до певного
спростування суспільно-історичного, закостенілого «pattern» — незмінного,
типового, завше непривабливого, непривітного, непоказного взірця італійця.
Читач обов’язково запримітить боротьбу з негативним і плоским стереотипом,
творення антистереотипу; ліквідовуючи шаблон образу, письменник робить його
зразковим, показовими, гідним наслідування, порядним, дбайливим, турботли-
вим, «тертим» життям, який не цурається своєї «іншості».
Письменник, спростовуючи усталений стереотип італійця, немовби старається
наблизити цей образ до читача, надаючи в американській свідомості йому
ствердних рис, підважує усталений гетеростереотип, змальовує сильний і ди-
намічний характер італійця — Чужинця. Практика журналіста, безпосередній
контакт з ІНШИМ сприяли руйнуванню усталених стереотипів у його художній
прозі.
————————————————————————
1. Зорько Г. Ф., Майзель Б. Н., Скворцова Н. А. Новый итальянско-русский сло-
варь. Nuovo dizionario italiano-russo. — М.: Издательство «Русский язык»,
1998. — 101 с.
2. Наливайко Д. С. Літературознавча імагологія. Предмет і стратегії // Літературо-
знавча компаративістика. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Полі-
графічний центр «Фоліант». — 2005. — Вип. І. — С. 27—44.
2
Подібний процес спостерегла О. Веретюк, досліджуючи гетеростереотипи українців і поляків
у сучасному польському і українському романі через нараційний аналіз (у згадуваній монографії
аналізу гетеростереотипів передує розділ «Україна в нараційній перспективі») [9, 15—62; 270—276]. Італійці в прозі Джона Стейнбека 159
3. A Dictionary of Modern Critical Terms. Ed. By Roger Fawler. — Routlege Kegan Paul
London Boston, 1973. — 230 р.
4. Jackson J. Benson. The True Adventures of John Steinbeck, Writer. — New York: The
Viking Press, 1984. — 1038 p.
5. Morner K. R. Rausch, A Dictionary of Literary Terms. — NTC Publishing group,
1998. — 239 р.
6. Steinbeck. America and Americans and Selected Nonfiction. — New York: The Viking
Press, 1986. — 404 p.
7. Steinbeck J. Tortilla Flat. Penguin books, LTD, 1986. — 107 р.
8. Steinbeck J. The Winter Of Our Discontent. Penguin books, LTD, 1986. — 180 р.
9. Weretiuk O. Wizja Ukrainy we współczesnej powieści polskiej і ukraińskiej. —
Warszawa, 1998. — 298 s.
10. Weretiuk O. Etniczna polaryzacja postaci і stereotypy // Fraza, 1997. — № 15(1).
11. http // novel on the web.
12. www // Literary terms glossary. htm. definition of a novel on the web.
13. http // definitions of character on the Web.
14. http // www/ John Steinbeck’s Realism and Naturalism by Susan Shillinglaw
ITALIANS IN JOHN STEINBECK’S FICTION
Oksana NYCHKO
Ternopil V. Hnatiuk National Pedagogical University,
2, M. Kryvonis St., Ternopil, Ukraine 46027
The article deals with the fictional vision of heterostereotypical features of an
Italian fictional character by “early” and “late” John Steinbeck — the novelist; the
projection of the journalist practice of the writer on the fictional world and the
destruction of the heterostereotypical features of character-Italians are realized.
Key words: character, characterization, hetero-image, “otherness”, stereotypical
features, narrator.
ИТАЛЬЯНЦЫ В ПРОЗЕ ДЖОНА СТЕЙНБЕКА
Оксана НИЧКО
Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка,
ул. М. Кривоноса, 2, Тернополь, Украина 46027
Исследуется фикционное видение у раннего и зрелого Джона Стейнбека —
романиста гетеростереотипных черт персонажа — итальянца, выясняется, как
журналистская практика писателя проектируется на художественный мир его160 О. Ничко
произведений, в следствии чего опровергаются гетеростереотипные черты
образов — итальянцев.
Ключевые слова: персонаж, характеризация, гетеростереотип, ИНАКОСТЬ,
стереотипные черты, нарратор.
Стаття надійшла до редколегії 26.03.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008