Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,
вул. М. Кривоноса, 2, Тернопіль, Україна 46027
У статті розглянуто проблему моральної деградації в межах чужого замкне-
ного простору. Обґрунтовано думку про те, що її причиною стає страх, відчуття
невизначеності, які спричинюють неадекватне сприймання часу, обмеження
особистісної волі.
Ключові слова: замкнений чужий простір, час, моральна деградація, зло, воля.
Перебуваючи у певному середовищі, людина відчуває себе комфортно тільки
тоді, коли це її «власний простір», а вона є його органічною частиною. Як зазначив
Альбер Камю, «якби я був деревом чи твариною, життя мало б для мене сенс.
Скоріше, проблема сенсу зникла б зовсім, оскільки я став би частиною цього світу…
Розум протиставив мене всьому створеному, і я не можу відкинути його» [3, c. 258].
Проблема буття особистості в чужому просторі постає досить гостро, оскільки це
«активне середовище», що описує навколо людини жорстке коло, і виходу з якого,
здається, нема.
Метою цього дослідження є простежити особливості впливу чужого замкненого
середовища на людську особистість на прикладі українського («Птахи з невидимого
острова» Валерія Шевчука), польського («Золотий пелікан» Стефана Хвіна) й
англійського («Lord of the Flies» («Володар Мух») Вільяма Ґолдінґа) філософсько-
психологічних притчових романів.
Просторові моделі В. Ґолдінґа та В. Шевчука у розглядуваних романах подібні,
але їхні герої перебувають в не зовсім рівних умовах. У «Птахах з невидимого
острова» Олізар потрапив у «замок-державу» з уже сформованими законами, у
середовище, люди в якому зробили свій вибір на користь зла і намагаються нав’язати
його тим, хто, збившись з дороги, потрапив до них. Герой одразу усвідомлює
ситуацію морального вибору: або залишатися Людиною, не відкинувши моральних
переконань, або прийняти умови, які йому нав’язує держава Білинського, й довіку
існувати у конфлікті зі своєю совістю.
Острів для дітей із «Володаря Мух» також є чужим простором. Потрапивши
туди, персонажі, на перший погляд, вільні у своєму виборі, оскільки мають змогу
влаштувати своє життя так, як вважають за потрібне. Діти несвідомо вибрали зло, 162 Н. Ліщинська

хоча більшість не хотіла цього
1
. Вибір було зроблено скоріше під тиском обставин,
ніж із власної волі. «Якщо люди не володіють свободою, а діють тільки з необ-
хідності, питання про їхню відповідальність за свій вибір втрачає сенс, а життєва
ситуація постає для них завжди однозначною, приреченою, фатальною, такою, що не
дає можливостей розширення діапазону вибору» [1, с. 274].
Модель простору в «Золотому пелікані» відрізняється від тієї, яку створили
В. Ґолдінґ та В. Шевчук. Герой сприймає простір суб’єктивно — якщо для читача він
формально залишається тим самим, то для Якуба (головного персонажа, первісно
викладача права) після здійснення зла він стає «чужим». Реальне перенесення у
просторі, яке ми спостерігаємо у В. Ґолдінґа та В. Шевчука, відсутнє. У романі
С. Хвіна можна чітко простежити суб’єктивний перехід (тобто перехід на основі
сприйняття простору самим героєм) у так званий «паралельний світ зла», жебрацтва
2
,
жорстокості та морального падіння.
Вплив середовища відбувається через зовнішні чинники. У романах С. Хвіна та
В. Ґолдінґа чинником негативного впливу на особистість є спека, яку психологи
вважають однією з причин агресивності
3
. Як у польському, так і в англійському
романах вона є незмінним супутником зла, постійно посилюється. У «Володарі Мух»
спека супроводжує найстрашніші вчинки хлопчаків: розправу над Рохою, полювання
на Ральфа; у «Золотому пелікані» — моменти життя головних персонажів, у яких
вони чинять зло: екзамен, який став фатальним для Якуба, відбувається саме спе-
котного дня, липнева спека супроводжує спробу самогубства Наталії
4
.
«Каталізатором» до пробудження зла в людині може бути не тільки її природне
оточення, але й інша особистість, яка є його носієм
5
. Подібний приклад знаходимо у
«Володарі Мух»: «причиною» пробудження зла в інших є поведінка Джека, який
першим пролив кров, убивши тварину.
Взаємодія з чужим середовищем починається із пристосування до його умов. У
такому просторі людина почувається загубленою, поступово протиставляючи себе
оточенню. За А. Камю, конфлікт із простором, у якому перебуває особистість,
породжує проблему волі. В основі такого конфлікту лежить його усвідомлення
[3, с. 258]. Але це усвідомлення відбувається не одразу. Спочатку людина відчуває
невизначеність: вона не орієнтується у часі й просторі, входить у своєрідну за-
1
С. Хвін теж робить акцент на несвідомості морального вибору головного персонажа Якуба.
Але, на відміну від В. Ґолдінґа, ситуацію екзамену він не подає як ситуацію вибору. Можливість
вибрати Якуб одержує лише при першій зустрічі з абітурієнткою Наталею.
2
«Паралельним» світ жебрацтва було названо у програмі «Спецпроект» телеканалу «Інтер». Її
автори довели, що в житті бездомних існують свої закони — «мораль виживання», яка суттєво
відрізняється від звичної для нас.
3
Підтверджує цю думку епізод випадкового вбивства араба із повісті «Сторонній» А. Камю, яке
теж було здійснене спекотного дня. А. Камю з особливою точністю передав відчуття головного
героя «засліпленого спекою», його внутрішній стан. Складається враження, що Мерсо вистрелив не
в араба (бо той погрожував йому ножем), а в сонце, що посилало на землю «вогненний дощ», від
якого, як йому здавалось, не було жодного порятунку [див.: 4].
4
Подібно мотив спеки розвивається у «Сторонньому». Найтрагічніші події в житті Мерсо
(смерть і похорон матері, вбивство араба, арешт) теж відбуваються спекотного дня під обід, коли
сонце сягає зеніту [див.: 4].
5
Такий механізм перенесення зла детально описала польська дослідниця Анна Махінек на
прикладі творчості Вільяма Фолкнера [див.: 12]. Замкнений чужий простір як тло моральної деградації… 163

лежність від цих координат. Виникає абсурдна ситуація. Таке розуміння проблеми
наявне у «Володарі Мух» В. Ґолдінґа та «Птахах з невидимого острова» В. Шевчука.
Обидва письменники перебування людини в замкненому чужому просторі по-
в’язують із відчуттям абсурдності буття, що є наслідком «метафізичного страж-
дання» через «усвідомлення смерті та загрози небуття… свідомості небуття
людських вірувань та ідей…» [7, с. 120]. Людина шукає підтримки, порятунку,
значущості у своєму оточенні, але воно не задовольняє її вимог. Герой «Золотого
пелікана» опиняється у схожій ситуації. Але для нього замкнений простір спальні
(а пізніше — низька ніша під мостом, де він живе з Хільдою) є «сховком від світу», з
яким він утратив зв’язок через випадково вчинене зло.
У притчах В. Ґолдінґа, В. Шевчука і С. Хвіна абсурдне обмеження волі особи-
стості починається із моменту входження у замкнений чужий простір. Усвідомлення
своєї «зайвості» в такому світі спонукає до абсурдних дій і породжує абсурдні ситу-
ації. У «Володарі Мух» дитяче бажання погратися на острові, «доки не приїдуть
дорослі», намагання жити за правилами, поважати думки один одного й виконувати
свої обов’язки перетворилося на нездійсненну мрію; корабель, на який так спо-
дівалися хлопчики, не помітив їх; не відомо, куди подівся малюк із багряною плямою
на обличчі… У «Золотому пелікані» Якуб проходить своєрідну ініціацію, входячи у
чужий для нього світ жебраків
6
.
Подібна ситуація є в романі В. Шевчука. Олізар потрапив у начебто знайомий
йому дім, але згодом виявляється, що він ніколи не вийде звідти, бо носить «тавро
невільника». Абсурдним є «взаємовідчуження» жителів держави Білинського: «Ми
тут живемо… як дерева. Не може дерево прийти одне до одного, не може дерево
поєднатися з іншими, коли росте не поруч» [10, с. 208]. Отже, виходить, що кожна
людина є окремим замкненим світом, який не може взаємодіяти з іншим, собі подіб-
ним. Тому вона потрапляє у залежність від самої себе. Ця залежність проявляється у
неможливості вийти за межі своїх переконань. На думку А. Камю, людина має
свободу розуму й дії. У нашому випадку ця свобода стала причиною неволі. Свобода
дії не має обмежень (бо ж тоталітарний світ відкинув будь-яку мораль, впровадивши
абсурдні закони), а розум, усвідомлюючи абсурдність ситуації, не може знайти з неї
виходу. Особистість стає рабом власної свободи, а коли втрачає її, — рабом власного
страху (як у польському творі).
Саме розуміння волі у замку-державі Білинського абсурдне. Розенрох — творець
усіх законів — зізнається Олізарові: «Дивлюсь, оце, пане, на небо… і мені страшно
стає від тої безмежної просторіні. Часом я думаю, що ота безмежна просторінь і
смерть — це одне і те ж…» [10, с. 208]. Така позиція має психологічне підґрунтя. Річ у
тім, що Розенрох свою агорафобію (боязнь відкритого простору) намагається нав’язати
всім, зробивши патологічний стан свідомості нормою для цілого суспільства
7
. Так
виникає абсурдна залежність усього суспільства від волі однієї людини.
6
Детальніше про це див.: Ліщинська Н. Символічна модель зла у романі «Złoty pelikan»
Стефана Хвіна (в друці).
7
Страх такого типу виникає через переживання особистістю кінцевої стадії «травми
народження». З позиції трансперсональної психології, травма народження полягає у переході
дитини від комфортного середовища лона матері у широкий простір світу, незручний для неї. Тому164 Н. Ліщинська

За А. Камю, почуття абсурду виражається й у проминальності часу. Герої
В. Ґолдінґа, В. Шевчука і С. Хвіна перебувають у чужому вимірі в часі й поза ним. У
«Птахах з невидимого острова», «Золотому пелікані» та «Володарі Мух» часова кон-
цепція досить складна. Вона охоплює індивідуальний, історичний та міфологічний
аспекти.
Індивідуальне сприйняття часу завжди суб’єктивне. Олізар із «Птахів з неви-
димого острова» живе «від події до події», бо майже втратив відчуття часу. Він
пам’ятає, що був на турецькій галері вісім років, а скільки часу перебуває у князя
Білинського — йому невідомо. На об’єктивний час у повісті вказують другорядні
деталі: репліки наратора — «Олізар звівся з ліжка через тиждень» [10, с. 191],
«Почали скрадатися сутінки… Заходило на осінь» [10, с. 224]; зміна одягу сторожі
(трав’яниста одежа асоціюється з весною, червона — з осінню) тощо.
Героєві С. Хвіна час взагалі стає «непотрібним», хоч до морального падіння все
його науково-дидактичне й особисте життя було суцільним графіком:
«Czas, dotąd biegnący przed siebie nieubłagannie prostą linią, wyginął się i zwinął jak
wąż zjadający własny ogon. Różnica między tym, co było, tym, co jest, i tym, co będzie,
znikła. […] Zegar na wieży kośioła… rozwiał się w mgiełce drzącej nad drzewami po
drugiej stronie stawu i nie było już ani godzin, ani minut».
(«Час, що досі летів уперед невблаганною рівною лінією, вигнувся і звився, як
змія, що з’їдає власного хвоста. Відмінність між тим, що було, тим, що є, і тим, що
буде, зникла. […] Годинник на вежі костелу… розтанув у мареві, що дрижало над
деревами по інший бік ставу, і не було вже ні годин, ні хвилин»)
8
[11, с. 150].
У В. Ґолдінґа маємо також часову невизначеність: хлопчики не знають ні точної
дати, ані скільки часу пробули на острові. Час вони сприймають суб’єктивно та
інтерсуб’єктивно
9
: день — це можливість захистити себе; ніч — час страху й
безнадії.
Суб’єктивний час найповніше характеризує внутрішній стан людини в ситуації
безвиході, історичний — передбачає лінійну послідовність минулого, теперішнього й
майбутнього. Він є незворотним. Потрапивши на острів, Ральф, Роха, Саймон та інші
хлопчики («Володар Мух») мали якийсь життєвий досвід. Це їхнє минуле, яке вони
перенесли в теперішнє (перебування на острові). Межа між теперішнім і минулим
умовна: хлопчики знають, що в іншому просторі, з якого їх перенесено на острів, іде
війна. У їхній свідомості вона уже в минулому, оскільки діти перебувають поза нею.
Майбутнього вони не уявляють.
З віком людина все більше починає залежати від минулих подій («несе на собі
тягар минулого»). Так у майбутнє все більше проникає минуле. Тому життя, майбутнє
якого складається тільки з минулого, — життя без майбутнього. Під цим розуміють
обтяженість минулим, існування, що стає абсурдним, беззмістовним [див.: 9, с. 77].
людина завжди прагне повернутися у материнське лоно, й деколи це проявляється у боязні
відкритого простору [див.: 5, с. 487—488].
8
Переклад із польської підрядковий, мій. — Н. Л.
9
Інтерсуб’єктивний час, за визначенням Р. Інгардена, це час, суб’єктивно сприйнятий певною
вузькою групою людей. У нашому випадку — групою хлопчиків [див.: 13, с. 27]. Замкнений чужий простір як тло моральної деградації… 165
У випадку Олізара із «Птахів з невидимого острова» минуле цілком проникло у те-
перішнє. Він має надію, але розуміє, що загине. У нього нема майбутнього. Спри-
ймаючи історичний час крізь призму свого минулого, людина потрапляє у залежність
від свого власного «я», бо постійно шукає у пам’яті подібної ситуації, щоб вийти з тієї,
у яку потрапила.
Феномен неоміфологічної свідомості на початку ХХ ст. актуалізував міфологічну
циклічну модель часу, для якої характерне використання архаїчного міфу про вічне
повернення. Він пронизує твори Ф. Ніцше, М. Пруста («У пошуках втраченого
часу»), Т. Манна («Чарівна гора»), А. Дж. Тойнбі та ін. [6, с. 86].
Вводячи міфологічний чинник часу, В. Шевчук «втягує» свого героя в «колорит
ірреального, чужого людині буття, у якому вона «шукає свою сутність» [8, с. 162] і
починає вести «подвійне життя»: життя для себе (яке проявляється у поверненні до
своїх коренів) і життя для суспільства (оточення, у яке вона потрапила. У нашому
випадку — це пристосування до умов замкненого чужого простору).
Неоциклічне розуміння часу наявне й у «Володарі Мух» В. Ґолдінґа. На відміну
від Вал. Шевчука, він обрав семіотичну модель часу, яка виникла в період ранньої
християнської філософії. Така модель є лінійною, але «стріла часу» (А. Едінгтон) в
ній спрямована у зворотній бік. Ентропійний час сприймається як невідомість, час, у
якому людина змушена жити за якусь провину (за Августином Аврелієм). Семіотич-
ний час у такому випадку спрямований у бік регресу [6, с. 86].
Так само відбувається з героями В. Ґолдінґа. Сприймаючи життя хлопчиків на
острові як алегоричну модель сучасного суспільства, можна зробити висновок, що
письменник зумисне помістив цю модель у координати чужого замкненого простору
й ентропійного часу з метою застерегти людство від морального падіння. Ентропій-
ний час асоціюється у В. Ґолдінґа з перебуванням в екстремальних умовах, семіо-
тичний — зі спасінням, розкаянням. Координати цих часів є відображенням сліпого
підкорення долі, регресу, зумовленого абсурдністю поведінки самої особистості.
Подібна часова концепція і в романі «Золотий пелікан». Життя головного героя
проходить умовним колом: вихідною точкою для Якуба є розмова з Наталею. У при-
кінцевих розділах твору він знову до неї повертається. Якубові блукання відбува-
ються в межах ентропійного часу, який він сприймає як застиглість, сірість.
Неадекватне сприйняття часу є однією з причин виникнення безвихідної ситуації.
Суб’єктивне та інтерсуб’єктивне сприймання часу показує внутрішній стан особисто-
сті в ситуації безвиході. Історичний час у творах українського, польського й англій-
ського письменників асоціюється із залежністю людини від свого власного досвіду,
неможливістю звільнитися від стереотипів, що закоренилися у її свідомості.
Відчуття безвиході підсилює медіативний (проміжний) простір, що з’єднує за-
мкнуте чуже середовище із відкритим зовнішнім світом. Герої постійно бачать цю
межу, усвідомлюючи, що виходу немає. Для Олізара це «обмазаний глиною частокіл
із дубових колод, що нагадував суцільну стіну» [10, с. 90], для Ральфа та інших хлоп-
чиків такою межею є море, для Якуба — це вхідні двері власного дому.
Не завжди медіативний простір веде до відкритого середовища. Для поетики
сюрреалізму характерна «гра на межі ілюзії і реальності», пов’язана з образом вікна:
«здається, що це вихід у реальний світ, а виявляється, що воно веде у світ іншої
ілюзії»… [6, с. 360]. Подібний прийом використовує В. Шевчук: дім для Олізара
видається лабіринтом. Це символ безвиході (четверо дверей у сінях асоціюються зі166 Н. Ліщинська

сторонами світу, але ведуть не у відкритий простір, а в іншу кімнату. Людина від-
чуває себе, як у пастці. Усвідомивши абсурдність свого становища, вона постає перед
вибором: стати частиною чужого світу, розчинившись у ньому, чи приректи себе на
самотність, відстоювати свої позиції, навіть бунтувати.
А. Камю розуміє бунт як «безперервну конфронтацію людини із мороком, що
ховається у ній самій…» [3, с. 260]. «Пережити випробування долею — означає
повністю прийняти життя… Перемогти свідомий бунт — значить обійти проблему»
[3, с. 259]. Подібний випадок — у В. Ґолдінґа: діти цілком залежать від ситуації.
Вони не усвідомлюють свого становища, оскільки не здатні оцінити ситуацію з пози-
ції дорослої людини. Герой В. Шевчука бунтує
10
: «В жилах мені потекла кров не-
вільника… Але я боюся, що це до часу. Я боюся, що якийсь птах у небі раптом
збудить у мені тугу, і тоді ніякі докази не допоможуть утриматися…» [10, с. 227].
Поступово бунт охопив майже всіх мешканців замку: пані Павучиха наважується
поговорити з Олізаром наодинці, за що її катували, Розенрох робить спробу втекти.
Бунтує навіть князь, порушивши «ритуал обіду».
Бунт є свідомою реакцією людини на абсурд. В умовах чужого замкненого про-
стору — це один зі способів вирватися з нього. Але при цьому особистість наражає
себе на небезпеку бути відторгненою і знищеною. Не бунтувати — означає дегра-
дувати морально, як це сталося у «Володарі Мух», «Золотому пелікані».
Історично склалося так, що проблема волі стала актуальною для кожного укра-
їнця. Вирішити її намагається В. Шевчук. У «Птахах з невидимого острова» він
звертає увагу на конфлікт між розумінням проблеми волі особистістю і думкою маси,
що є основною в тоталітарній державі: «Кожна людина має власну волю. Кожна
людина може й мусить вирішувати, як їй велить власний, а не чийсь розум!..» Навіть,
коли позбудеться волі, «не втомиться шукати… Вона її знайде!..» [10, с. 209]. На
противагу цьому твердженню висунуто інше: Людина не має власної волі. «Вона не
може нічого вирішувати… її розум має підлягати розуму загальному, вищому…»
[10, с. 209]. Тоталітаризм заперечує будь-яку волю: «Вища воля людини у відсутності
її, в розумінні, що вона потрібна і що найліпше вбити її в собі самому. Тоді зникнуть
зайві забаганки і зваблення…» [10, с. 215—216].
На нашу думку, В. Шевчук залишає проблему волі нерозв’язаною. Він проголо-
шує ідею нескореності, боротьби за волю аж до смерті. Письменник трактує згадану
проблему з національних позицій. Герой «Птахів з невидимого острова» живе тільки
надією на визволення, піснею. У свідомості Олізара воля асоціюється з образами
вітру, білого шовку, із запахом полину, більшість із яких — фольклорні (маємо на
увазі образи вітру і запаху полину
11
). На жаль, так склалося, що український народ
під тиском різних поневолювачів «не навчився бути вільним». У ментальності
українця залишилося вічне прагнення до волі, готовність до боротьби за неї, що й ви-
лилося у пісні. «Птахи з невидимого острова» можна назвати «повістю про неволю»,
10
На думку Л. Тарнашинської, «письменник творить не камюсівську “бунтівну людину”, а
власну, Шевчукову, “людину нескорену”, розвиваючи й збагачуючи погляди екзистенціалістів
сковородинівською філософією, яка є носієм української ментальності», але Олізара, все таки,
вважає «бунтівною людиною» [див.: 7, с. 126],
11
Символ полину пов’язаний із фольклорним мотивом «євшан-зілля», що символізує по-
вернення до рідного дому. Замкнений чужий простір як тло моральної деградації… 167
бо її автор, використовуючи техніку монтажу, зміг показати історію поневолення
свого народу від неволі турецької до «радянської».
С. Хвін і В. Ґолдінґ розуміють проблему волі у зв’язку з моральним вибором,
подібно до А. Камю (останній пов’язував її з проблемою Бога). Філософ стверджує,
що «для того, щоб знати, чи вільна людина, досить знати, чи є у неї володар» [3, с. 261].
Діти у романі В. Ґолдінґа несвідомо обрали зло, ставши заручниками страху, що
породив у дитячій уяві образ «звіра» — «злого божества», яке почало керувати по-
дальшою поведінкою групи хлопчиків. Хвінів Якуб повністю узалежнився від влас-
ного неусвідомленого, випадкового вчинку.
У «Володарі Мух» В. Ґолдінґ застосовує ніцшеанський підхід до проблеми волі,
який полягає у прагненні особистості до влади, щоб у такий спосіб зреалізувати себе.
Джек не мислить себе без лідерства, а тому намагається будь-якою ціною привернути
до себе увагу. І це йому вдається. Поступово Мерідью перетворюється на своєрідного
демона — особу, що, на думку решти хлопчиків, може захистити їх від «звіра».
Розуміння проблеми волі в межах чужого замкненого простору в українській,
польській та англійській притчі неоднозначне. В. Шевчук підходить до зазначеної
проблеми із національних позицій, В. Ґолдінґ більшою мірою спирається на філосо-
фію А. Камю та Ф. Ніцше, С. Хвін показує повне підкорення особистості ситуації.
Спільним для усіх трьох авторів є те, що усвідомлення самої проблеми починається з
невизначеності, яка, насамперед, проявляється у неадекватному сприйманні часу,
просторовій обмеженості й переходить в усвідомлення безвиході, абсурдної ситуації.
У такому випадку особистість опиняється у ситуації вибору між нескореністю,
бунтом і «повним розчиненням власного “я” у масі», злитті із середовищем, у якому
вона перебуває. Вибір особистості В. Ґолдінґ, С. Хвін та Вал. Шевчук показують по-
різному: у «Володарі Мух» діти, не усвідомивши свого становища, «стали часткою
чужого середовища», деградувавши морально; у «Птахах з невидимого острова»
Олізар бунтує, незважаючи на усвідомлення того, що його буття є буттям до смерті й
не має сенсу. У «Золотому пелікані» моральна деградація особистості не зумовлена
впливом простору, а внутрішнім станом персонажа.
Віртуальні просторові моделі «Птахів з невидимого острова» В. Шевчука, «Золо-
того пелікана» С. Хвіна та «Володаря Мух» В. Ґолдінґа мають спільні риси. В усіх
творах простір є активним середовищем зла, здатним впливати на людину. Україн-
ський та англійський письменники моделюють своєрідні «дослідні майданчики»
(Л. Тарнашинська), на яких «проводиться моральний експеримент». С. Хвін детально
і послідовно простежує механізм відчуження особистості від власного простору.
Означення «власний» і «чужий» простір ґрунтується на суб’єктивному сприйманні
його персонажем, але незмінною в усіх трьох романах залишається взаємозалежність
людського «я» і середовища, в якому воно перебуває.
————————————————————————
1. Аболіна Т., Єфименко В., Лінчук О. та ін. Етика. — К.: Либідь, 1992. — С. 272—281.
2. Ґолдінґ В. Володар Мух (Переклад з англ. С. Павличко). — К.: Основи, 2000. —
254 с.
3. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов. — М. 1990. — С. 222—318. 168 Н. Ліщинська
4. Камю А. Сторонній (Переклад А. Перепаді) // Альбер Камю. Вибрані твори. — К.,
1991. — С. 29—115.
5. Ліщинська Н. Символічна модель зла у романі «Золотий пелікан» Стефана Хвіна
(в друці).
6. Руднев В. Энциклопедический словарь культуры ХХ века: Ключевые понятия и
тексты. — М.: Аграф, 2001. — 608 с.
7. Тарнашинська Л. Парадигми «нової реальності» Валерія Шевчука // Слово і час. —
1998. — № 6. — С. 46—51.
8. Філософський словник / За ред. В. Шинкарука. — Вид. ІІ. — К., 1986. — 774 с.
9. Философский энциклопедический словарь. — М.: Инфра-М, 1999. — 575 с.
10. Шевчук В. Птахи з невидимого острова. — К.: Рад. письменник, 1989. —
С. 190—262.
11. Chwin S. Золотий пелікан. — Gdańsk: WydawnictwoTytuł, 2002. — 271 s.
12. Machinek A. Schemat zła w «Azyliu» Williama Faulknera // Interpretacje i style krytyki
/ Pod red. W. Kalagi i T. Sławki. — Katowice: Uniwersytet Śliąski, 1988. — S. 41—53.
13. Słownik pojęć filozoficznych Romana Ingardena. — Kraków: Uniwersitas, 2001. —
377 s.
CLOSED ALIEN SPACE AS A BACKGROUND
OF PERSONAL MORAL DEGRADATION
IN PHILOSOPHICAL AND PSYCHOLOGICAL NOVEL
(VALERII SHEVCHUK, STEFAN CHWIN, WILLIAM GOLDING)
Natalia LISHCHYNSKA
Ternopil V. Hnatiuk National Pedagogical University,
2, M. Kryvonis St., Ternopil, Ukraine, 46027
The article deals with the problem of moral degradation of a character bounded in
the closed alien space traced through the philosophical and psychological European
novel of the second half of the 20
th
c. Main grounds for moral degradation caused by
fears, ambiguity, inadequate perception of time, limitation of man’s freedom become
the subject of literary investigation.
Key words: closed alien space, time, moral degradation, evil, self freedom. Замкнений чужий простір як тло моральної деградації… 169
ЗАМКНУТОЕ ЧУЖОЕ ПРОСТРАНСТВО
КАК ФОН МОРАЛЬНОЙ ДЕГРАДАЦИИ ЛИЧНОСТИ
В ФИЛОСОФСКО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОМ РОМАНЕ
(ВАЛЕРИЙ ШЕВЧУК, СТЕФАН ХВИН, ВИЛЬЯМ ГОЛДІНГ)
Наталия ЛИЩИНСКАЯ
Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка,
ул. М. Кривоноса, 2, Тернополь, Украина 46027
В статье рассматривается проблема моральной деградации в рамках чужого
замкнутого пространства в философско-психологическом европейском романе
второй половины ХХ в. Обосновывается мнение о том, что её причиной явля-
ется страх, чувство неопределённости, обуславливающие неадекватное восприя-
тие времени, ограничение личной свободы.
Ключевые слова: замкнутое чужое пространство, время, моральная деграда-
ция, зло, личная свобода.
Стаття надійшла до редколегії 02.04.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008