Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, Львів, Україна 79000
У поданій статті авторка вперше в українському літературознавстві зверта-
ється до проблеми візії Іншого письменником, що перебуває на емiграції. Вка-
зано на необхідність врахування координат перебування письменника під час
написання літературного твору, власного етнокоду у дослідженні імагологічно-
го тексту, що дає змогу дослідникові розширити інтерпретаційне поле та аналіз
образу Іншого.
Ключові слова: імагологія, письменник, код, еміграція, Інший, рецепція, візія
Імагологічні дослідження сягають своїм корінням французької школи «Анналів» у
ХХ ст. та фокусуються на вивченні рецепції Іншого, Чужого у міжнародному куль-
турному дискурсі. Відомо, що про імагологічний текст, під яким розуміємо літера-
турний текст (як об’єкт літературознавства), який відображає проблему рецепції
Іншого та Свого у широкому розумінні, можемо говорити ще від часів давньогрецьких
міфів, проте лише у наш час дослідження феномена Іншого, Чужого набуває особливої
актуальності на тлі міжнародних інтеграційних культурних процесів. Вивченням
образу Іншого, Іншого як народу, нації, етносу, певної групи займається у порів-
няльному літературознавстві порівняно молода галузь, яка отримала назву імагологія
(imago — з лат. образ, зображення, logos — з грец. слово, вчення) [1, с. 412]. Сам
термін є «технічним неологізмом» [7, с. xiii], який досліджує в нашій ментальності
уявлення про Іншого та самих Себе.
Дослідження щодо творення письменником образу Іншого стають особливо акту-
альними в контексті міжнаціональних культурних відносин сьогодення. На цьому тлі
проблема творення письменником на еміграції образу Іншого ще не достатньо вивчена.
Зверталися до цього аспекту польські дослідники М. Питаш, А. С. Ковальчик, Е. Вє-
ґант, Е. Чаплеєвич та інші, проте на українському ґрунті ще немає наукових розвідок
щодо проблеми зображення письменником Іншого в оточенні Іншого. У пропонованій
статті, опираючись на польський теоретичний досвід, зосередимо увагу на проблемі
творення образу Іншого письменником в умовах еміграції.
Про еміграцію, або ж полишення батьківщини з тих чи інших причин, можна
говорити ще від часів Адама і Єви та їх вигнання з раю [9, с. 11]. Еміграція, або ж
вигнання, стає своєрідним топосом світової літератури, що демострує певні традиції
та закони розвитку світового письменства. У світовій історії письменства ХХ ст.
розглядають як століття еміграції, міграції та вигнання, які спричинили Перша та
Друга світові війни, режим репресій у СРСР (примусове вивезення у табори та ін.). Еміграційна візія іншого: теоретичний аспект 179
Вигнання стає долею ледь не кожного мешканця у ХІХ і ХХ століттях, «невід-
дільним складником людського буття того часу» [3, с. 11]. Еміграційні дослідження
можна починати вже з давньогрецької міфології, на думку польського дослідника
Е. Чаплеєвича [3], оскільки майже кожен герой міфів, а особливо людські постаті, є
як не вигнанцями, то емігрантами. Яскравим прикладом перших вигнанців у грецькій
міфології постає міф про Данаїд, уродженок Єгипту, які мали грецьке походження.
Легенда виводить генезу Данаїд від жриці Гери в Агросі Іо, в котру закохався Зевс.
Гера, прагнучи відімстити, перетворила Іо в телицю, проте Зевс перекинувся на бика.
Тоді Гера наслала на Іо-телицю ґедзя, який погнав її в Єгипет, де народився син Іо та
Зевса, нащадками якого й були Данаїди, котрі повернулися пізніше до Греції, однак,
уже були там чужинками [2, с. 56—57]. Питання еміграції є також центральним у
Біблії, вигнання євреїв із землі обітованої відображено на усьому їхньому топосі та у
літературі. Християнство, як стверджує Ю. Крістева, пропонує любов до Іншого,
незважаючи на колір шкіри та походження [2, с. 111]. Отож, історія еміграційного
топосу сягає своїми початками ще передлітературного періоду, проте відмінність між
історією літератури та еміграцією полягає у способі наррації та світосприйнятті.
Еміграція хоча й руйнує звичний світ усталених вартостей емігранта, проте
також будує нову візію та збагачує його новим досвідом. М. Плахецкі висловлює
думку, що еміграція може стати поштовхом до переосмислення народного здобутку
та переоцінки цінностей [8]. Отож, на території Іншого відбувається ре-візія поперед-
ньо здобутого досвіду, оскільки змінюється перспектива бачення, що створює нову
візію. Постколоніальна критика пропонує переосмислення та перегляд міфу пись-
менника-втікача та письменника-вигнанця, оскільки «ХХ століття змінило історико-
політичну ситуацію» [4, с. 79] у світі. Письменник-емігрант перестає бути лише
жертвою вигнання, а й починає сам займати активну позицію як в суспільстві Іншого,
так і на власній батьківщині, де його творчість дозволена, або, найчастіше, заборо-
нена (зважаючи на політичну ситуацію певного періоду).
З перспективи еміграції зображення Іншого перебуває вже в іншому силовому
полі, оскільки письменник сам перебуває у полі Іншого, де саме його Я сприймається
як Інше. Звідси зображення Іншого у літературному творі зазнає тяжіння силового
поля Іншого, в якому перебуває письменник. Координата простору в цьому випадку
відіграє, на нашу думку, визначну роль. Відстань дає нову перспективу візії, зміна
координат простору сприяє переосмисленню попереднього досвіду.
Перебування на території Іншого протягом тривалого часу часто визначається як
діаспора. Термін діаспора, який використовують у конотаційному ключі еміграції,
грецького походження, що означає «розпорошення», «розсіяння». Це будь-яке
етнічне представництво розсіяної за межами етнічного регіону народної групи, котра
усвідомлює свою духовну і культурну єдність, підтримує свої традиції. Проте, як
зауважує польський дослідник М. Питаш, після 1945 року зазвичай використовують
термін еміграція на позначення тих письменників, які не хотіли або не могли
повернутися на батьківщину після закінчення Другої світової війни [9, с. 14].
В еміграційному дискурсі постає питання не лише творення, а й самовизна-
чення письменника. Письменник, перебуваючи в еміграції, є у силовому полі
Іншого, на Його території, тому перебуває під впливом культурної інформації
цього Іншого. Письменник на еміграції сам є Іншим, але він також має й «свого
чужинця» [2, с. 34], тобто того Іншого, про якого пише. Отож, витворюється180 О. Вознюк
модель відношень Я (Інший) — Інший (Чужий). Письменник є залежним від
впливів Іншого у вигляді масмедій, традицій, способів життя. Звідси постає
питання про «узгодження ролей» еміграційного письменника між концептами
«письменник» — «емігрант» — «послідовний» («konsekwentny») [9, с. 15]. Постає
питання як письменник узгоджує в собі постать письменника та емігранта в одній
особі, а до цього ще додається проблема реалізації себе та свого письменницького
«Я» в умовах силового поля Іншого. Польський дослідник М. Питаш пропонує
модель узгодження на основі концептів «послідовний» («konsekwentny») —
«письменник» — «емігрант» — «непослідовний» («niekonsekwentny») [9, с. 20]. Під
терміном «послідовний» письменник-емігрант треба розуміти письменника, який
реалізує свій талант рідною мовою та продовжує традиції материкової батьків-
щини. Відповідно, «непослідовний» письменник-емігрант іде на компроміс із
країною перебування, який може виявлятися не лише у виборі мови писання, але й
тематиці творів. Саме через введення концепту «непослідовний» можна розв’язати
проблему письменника на еміграції, на думку дослідника, оскільки цей концепт
включає можливість іншої поведінки для письменника, ніж бути «послідовним».
Вважаємо, що це дає письменникові право вибору, на еміграції він може знаходити
інші шляхи для реалізації свого «Я». Саме відношення в системі координат «по-
слідовний» («konsekwentny») — «письменник» — «емігрант» — «непослідовний»
(«niekonsekwentny») дають змогу максимально розкрити особливості творення на
еміграції.
Емігрант підпорядковує себе політичним чинникам, а письменник — аритистич-
ним, тому погодження в собі емігранта й письменника є складним процесом, який
передбачає також певні цілі поетики еміграційного письменника або ж письменника-
емігранта (за М. Питашем). Вагому підставу в цьому процесі становлення письмен-
ника в умовах еміграції відіграє його особиста роль у житті діаспори, оскільки тоді
над ним тяжіють не лише певні стереотипи місця й часу, а також певна «місія»
еміграційної літератури. Тому постає питання, чи це література «послідовного
письменника-емігранта, чи послідовного емігранта-письменника» [9, с. 23]. Залежно
від особистих цілей, які прагне досягнути письменник на еміграції, можна визначити
його статус відповідно до згаданої класифікації. При цьому «послідовний» письмен-
ник-еміґрант в основу своїх творів кладе артистичне начало, а «послідовний»
еміґрант-письменник — політичні цілі.
На нашу думку, письменник в умовах еміграції, може реалізувати себе як рідною
мовою, так і мовою Іншого, це залежить і від власного вибору письменника, а також
від чинників, які впливають на нього як на індивідуума в полі Іншого (самореаліза-
ція, гідна екзистенція та ін). Одним із завдань письменника-емігранта, який вибирає
мову творення свою рідну, залишається проблема не розчинитися в Іншому, не
згубити власне етнічне «Я» в силовому полі Іншого. До силового поля Іншого
зараховуємо як територіальний чинник (тобто територію Іншого), культурологічний
аспект у широкому розумінні, медійний (роль ЗМІ у впливі на особистість),
історичний та політичний моменти.
М. Питаш зазначає, що «письменник-емігрант живе у трьох просторах — гомо-
генізований простір медіа країни проживання, інформаційний простір культури краю
проживання та можливість оральності або друку як можність самореалізації…»
[9, с. 108]. До цього судження додамо ще простір власної питомої культури, яку вінЕміграційна візія іншого: теоретичний аспект 181
зберігає у своєму «Я» та намагається культивувати і продовжувати (залежно від
особистих цілей).
Отож, дихотомія письменник-емігрант чи емігрант-письменник реалізується у
силовому полі Іншого по-різному, залежно від власного «Я» письменника. Польська
дослідниця Е. Вєґант [11, с. 66] пропонує три варіанти поведінки для письменника-
емігранта, по-перше, це зберегти в часі просторову орієнтацію через звернення до
минулого, так постає «література сумування». По-друге, можна прийняти за центр
простір Іншого, де перебуває письменник, тобто еміграцію, тоді настає процес
інкультурації, тобто емігрант приймає Іншу культуру за Свою і втрачає уже свій
статус емігранта. По-третє, письменник, дотримуючись та культивуючи власні
традиції, намагається знайти спільні точки дотику та порозуміння з традиціями
Іншого, перебуваючи у стані рівноваги з Іншим. Відповідно, письменник-емігрант
матиме змогу реалізувати себе й зберегти свою ідентичність згідно з третім пунктом.
Однак на практиці не завжди вдається легко реалізувати цей «копромісний» варіант.
На означення такої позиції А. С. Ковальчик вводить поняття «стиль буття емі-
ґрантом» [5], маючи на увазі збереження власних традицій письменника та здатність
не розчинитися в силовому полі Іншого.
Письменник на еміграції стикається також з іншим ставленням до себе, оскільки
з’являється проблема з адаптуванням у чужому середовищі, де він сам є Іншим.
Постає проблема меншовартості, що радше сприяє «кризі свідомості, ніж допомагає
збудувати нову ідентичність» [6, с. 306]. Отож, еміграція може змінити долю
письменника та стати негативним чинником його письменницького «Я» (наприклад,
В. Ґомбрович окреслював еміграцію як хворобу).
Розглянемо ще один аспект творення письменником в умовах еміграції. Ситуація
буде складнішою, коли письменник на еміграції створює не автообраз власного
народу, а літературний етнообраз Іншого народу. Так творча свідомість письменника
перебуватиме у силовому полі Іншого, і письменник творитиме у своєму творі
літературний етнообраз Іншого (проте цей Інший не тотожний з силовим полем
Іншого, у якому він перебуває). Тоді ситуація ускладнюється, оскільки в силове поле
Іншого, в якому перебуває письменник, буде входити інший Інший. Візія цього
Іншого теж уже буде позначена силовим полем Іншого. На нашу думку, письменник
опиняється у відношенні концептів «письменник» — «еміграція» — «Інший». Отож,
топос письменника змінює кут зору та перспективу бачення Іншого.
Зважаючи на вплив Іншого на письменника, того Іншого, на терені якого він
перебуває, змінюється перспектива рецепції та відбувається процес ре-візії Іншого,
про якого письменник пише в умовах еміграції. Еміграційний письменник є у
силовому полі культури еміграційного Іншого, своєї етнічної культури та створює
рецепцію Іншого, візія якого під вищезгаданими обставинами переосмислюється з
позиції відстані та зміни культурного поля. Звідси випливає, що образ Іншого зазнає
трансформації у зображенні письменником на еміграції порівняно із ситуацією, коли
б цей образ створив цей же письменник на батьківщині. Тому координати пе-
ребування письменника під час творення образу Іншого мають великий вплив на його
висвітлення у літературному творі.
Власне на еміграції відбувається переосмислення письменником не лише свого
особистого досвіду, але й культурної спадщини свого народу. Еміграція відкриває
нові перспективи на вирішення конфліктних ситуацій, а також сприяє налагодженню182 О. Вознюк
порозуміння між різними етносами, оскільки всі вони перебувають у силовому полі
Іншого.
Еміграційна література найчастіше темою опису обирає проблематику батьків-
щини, оскільки до неї звертається емігрант у своїй свідомості. Отож, питання батьків-
щини, а також так званої «малої батьківщини» (термін, поширений у польському
літературознавстві) стає актуальним для письменника-емігранта. Література малої
батьківщини порушує ще одну важливу проблему, проблему пам’яті, оскільки «пам’ять
творить минуле» [10, с. 136], а звідси і є відповідальною за майбутнє. Деякі емігранти
відтворюють повністю свої умови проживання, які мали на батьківщині, створюючи
таким способом ілюзію присутності на батьківщині. Відтворення батьківщини відби-
вається також і на творчості письменників, які звертаються до цієї теми.
Під терміном мала батьківщина (еквівалент приватна батьківщина) розуміємо
терен, де народився та зростав письменник, або ж терен, який найбільше собі впо-
добав, або вибрав як духовну, «ближчу» батьківщину. Поетика літератури малих
батьківщин відзначається «деконструюванням» [11, с. 66] реального образу цих
теренів та створення письменником нової візії малої батьківщини, зазвичай у сфері
сентиментальній або ж ідеалізованій. Оскільки мала батьківщина — це переважно
терен раннього дитинства, де формується майбутня особистість, то у пам’яті здебіль-
шого залишається ідеалізоване, мрійливе бачення свого дитинства, що відоб-
ражається в літературі. Можна спостерегти певну традицію у будуванні простору
малої батьківщини, яка через деконструювання певних усталених у культурному
соціумі традицій витворює міфічну картину сприйняття.
Так з’явилася література малих/приватних батьківщин, яка стала явищем
поширеним, що тепер набуває популярності, оскільки деконструює історичну свідо-
мість. Підтвердженням цього факту може бути поступовий відхід історичного ро-
ману, повісті на другий план, натомість ці великі жанри замінює есе, документальна
проза, спогади та інші «малі» жанри літератури. В їх основі лежить не монумен-
тальна тематика історії певної країни чи світу, а проблеми локальних територій.
У постмодерній добі М. Залеські вводить термін «historyland» [11, с. 77] на окреслен-
ня цього явища у світовому літературному процесі.
Отже, візія Іншого зазнає трансформації та переосмислення, а відповідно і нового
висвітлення в імагологічному тексті під час перебування письменника в координатах
простору Іншого (еміграції). Власне ці координати й сприяють ре-візії Іншого та
новій Його рецепції письменником. Згідно з цим, створений імагологічний текст
позначений також маркером Іншого, на терені якого письменник перебуває під час
творення. Перебування на еміграції також позначається і на тематиці текстів, які
творить письменник. Літераторам та імагологістам варто зважати на цей аспект під
час аналізу літературних, імагологічних текстів, оскільки врахування етнокультурно-
го коду перебування письменника розширює інтерпретаційний контекст дослідження
літературного образу Іншого.
————————————————————————
1. Ковалів Ю. Літературна енциклопедія: У 2-х т. — К.: Академія, 2007. — Т. 1.
2. Кристева Ю. Самі собі чужі / Пер. Борисюк З. — К.: Основи, 2004. — 262 с. Еміграційна візія іншого: теоретичний аспект 183
3. Czaplejewicz E. U źródeł literatury emigracyjnej. Jeden z najstarszych toposów literatury
europejskiej // Pisarz na emigracji. Mitologie, style, strategie przetrwania / Pod red.
Gosk H., Kowalczyk A. S. — Warszawa: Elipsa, 2005. — S. 10—30.
4. Karwowska B. Kategoria wygnania w anglojęzycznych dyskursach krytycznoliterackich
(Czesław Miłosz, Josif Brodski) // Pisarz na emigracji. Mitologie, style, strategie przetrwania /
Pod red. Gosk H., Kowalczyk A. S. — Warszawa: Elipsa, 2005. — S. 79—95.
5. Kowalczyk A. S. Jerzy Giedroyc — Mieczysław Grydzewski: dwa styla bycia emigrantem // Pisarz na emigracji. Mitologie, style, strategie przetrwania / Pod red. Gosk H.,
Kowalczyk A. S. — Warszawa: Elipsa, 2005. — S. 183—197.
6. Misztal K. O autentyczności — Witold Gombrowicz, Ernesto Sabato // Pisarz na
emigracji. Mitologie, style, strategie przetrwania / Pod red. Gosk H., Kowalczyk A. S. —
Warszawa: Elipsa, 2005. — S. 304—312.
7. M.B & J.L. Foreword // Imagology. The cultural construction and literary representation
of national characters. A critical survey. — Edited by Manfred Beller and Joep Leerssen —
Amsterdam, 2007. — 476 p.
8. Płachecki M. Paradygmat 1900 // Pisarz na emigracji. Mitologie, style, strategie
przetrwania / Pod red. Gosk H., Kowalczyk A. S. — Warszawa: Elipsa, 2005. — S. 30—42.
9. Pytasz M. Wygnanie, emigracja, diaspora. Poeta w poszukiwaniu czytelnika. —
Katowice: Wyd. Uniwersytetu Śląskiego, 1998. — S. 175.
10. Wasilewska-Lipke Z. Pisarz-emigrant we własnym teatrze pamięci (na podstawie
tekstów Drugiej emigracji) // Pisarz na emigracji. Mitologie, style, strategie przetrwania /
Pod red. Gosk H., Kowalczyk A. S. — Warszawa: Elipsa, 2005. — S. 134—154.
11. Wiegand E. Emigracyjne teorie «małych ojczyzn» // Pisarz na emigracji. Mitologie,
style, strategie przetrwania / Pod red. Gosk H., Kowalczyk A. S. — Warszawa: Elipsa,
2005. — S. 63—78.
THE EMIGRANT’S VISION OF THE OTHER:
THEORETICAL ASPECT
Olha VOZNJUK
Ivan Franko National University of Lviv,
1, Univeryitets’ka St., Lviv, Ukraine 79000
In the article the author responds to a question about the vision of the Other by
the writer who is situated on the émigré. The author insists that the researcher while
studying the imagology texts pays particular attention to the temporary location of the
writer, his/her writing scene, as well as to his ethnic code. It helps to unlock the new
vision of the Other and to deepen its interpretation.
Key words: Imagology, writer, code, émigré, the Other, reception, vision. 184 О. Вознюк
ЭМИГРАЦИОННАЯ ВИЗИЯ ДРУГОГО:
ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
Ольга ВОЗНЮК
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
ул. Университетская, 1, Львов, Украина 79000
В данной статье автор впервые в украинском литературоведении обращает-
ся к проблеме визии Другого писателем, пребывающим в эмиграции. Указано на
необходимость учитывать координаты местонахождения писателя во время
написания литературного произведения, собственный этнокод при исследова-
нии имагологического текста, что даёт возможность исследователю расширить
поле интерпретации.
Ключевые слова: имагология, писатель, код, эмиграция, Другой, рецепция,
визия.
Стаття надійшла до редколегії 25.03.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008