Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Львівське відділення),
пл. Міцкевича, 5, Львів, Україна 79000
У статті значну увагу приділено Франковому теоретичному осмисленню
питання позасвідомої діяльності особистості. Проаналізовано деякі епізоди із
художньої спадщини І. Франка. Особливий акцент зроблено на розумінні до-
слідником процесу сну.
Ключові слова: сновидіння, несвідоме, свідомість, художній образ, психо-
аналіз, психологія творчості.
«Порівняння поетичної фантазії з сонними привидами, а в дальшій лінії з
галюцинаціями, тобто привидами наяві, не є пуста забавка. Се явища одної кате-
горії… Студіюючи психологію сонних візій та галюцинацій, ми будемо мати важні
причини до пізнання поетичної фантазії і поетичної творчості» — стверджував
І. Франко у студії «Із секретів поетичної творчості», вказуючи при цьому, що секрети
творчості поета лежать далеко за межею свідомості й значну роль при цьому відіграє
«нижня свідомість» [9, т. 31, с. 71]. Із усієї творчої спадщини І. Франка найповніше і
найґрунтовніше питання позасвідомого, роль несвідомих психічних актів художньої
творчості та особливості її функціонування у людському житті загалом опрацьовано
саме у згаданому трактаті. Проте генеза та логічне продовження розробки цієї
проблематики простежується і в інших наукових працях, а також у численних
художніх творах. Як поезія, проза, драматургія, так і літературно-критичні праці
сповнені описом та аналізом онейричних видінь людини. Чимало згадував й про свої
позасвідомі стани митець у листуванні.
Добре обізнаний з історією літератури від найдавніших часів, стежачи за
новітніми літературними процесами на межі ХІХ—ХХ ст., учений викладав свої
погляди в численних студіях («Старе й нове в сучасній українській літературі»,
«Принципи й безпринципність»), а також у низці статей, присвячених визначним
культурним діячам (Емілю Золя, Альфонсу Доде, Генріку Ібсену, Лесі Українці,
Михайлові Старицькому) тощо. Характер поглиблення літератури письменник бачив
у «психологічному аналізі соціальних явищ, у тому, сказати б, як факти громадського
життя відбиваються в душі й свідомості одиниці, і навпаки як у душі тої одиниці
зароджуються й виростають нові події соціальної категорії» [9, т. 34, с. 365]. Влучно
стверджував про І. Франка його сучасник Олександр Колесса: «[…] не можна
відділювати поета від повістяра, белетриста від ученого, літературного критика і
публіциста від історика літератури і фольклориста, — бо всюди, в усіх родах його256 Х. Ворок
творчості і громадянської діяльности проявляються ті самі головні пружини й
розгінні сили його психічної динаміки» [4, с. 260].
Так, візьмемо для прикладу онейрологію І. Франка. Митець протягом усього свого
життя меншу чи більшу увагу приділяв питанню позасвідомого буття особистості.
І тому, проаналізувавши усю Франкову творчу спадщину, ми зможемо зробити кон-
кретні висновки. Він цікавився сновидіннями, переходом людини у стан сну, тими
реакціями, які вони викликають, зовнішніми і внутрішніми подразниками, що вплива-
ють на зміст онейричної візії. Сюжети Франкових текстів сповнені глибоким аналізом
внутрішнього світу персонажа. Вагому роль у такому аналізі відіграють сновидіння
персонажів художнього твору, адже часто саме онейричні видіння допомагають краще
зрозуміти самого героя, дізнатися про його минуле, заглибитися у його душевний стан
тощо. Окрім цього, художня спадщина І. Франка допомагає заглибитися у його ж
розуміння та трактування процесу сну. Микола Ільницький в одній зі своїх статей за-
значив, що «поетичні візії, розгорнуті в творах, були, сказати б, символізацією спокус
на рівні підсвідомості, чи, за термінологією самого І. Франка, “нижньої свідомості”, які
поборювала свідомість верхня. Такий висновок узгоджується як із фактами біографії
письменника, так і з ситуаціями його творів […]» [3, с. 272].
І. Франко був всебічно обізнаною людиною, його цікавили різні сфери індивіду-
ального та суспільного життя. Мабуть, немає таких питань, на які письменник не
шукав би відповіді. А на багато з них він таки і відповів. Зокрема це стосується і по-
засвідомого буття людини. Так, деякі думки письменника про психологічні особли-
вості художньої творчості підтверджують дані сучасної науки. Сам письменник
писав: «У науці і публіцистиці я був і, мабуть, усе буду тільки дилетантом. Мене
тягне сюди і туди, я силкуюся пізнати се й те питання, а коли берусь писати про
нього, так се головно для того, що ніхто компетентніший про нього не пише. Я більш
популяризатор, ніж оригінальний учений. […] Я тільки те чую, що і в свої наукові і
публіцистичні праці я вношу свій темперамент і сим способом розбуджую заці-
кавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрювали сих
питань» [9, т. 50, с. 115]. Проте будучи таким собі «дилетантом», І. Франко
обґрунтував власну теорію, що стосується проблеми позасвідомого життя (як у
наукових працях, так і в усій художній творчості), випередивши на декілька років
теорії З.Фройда, К.Юнга. Тому доцільним є, аналізуючи сновидіння у творчості
І. Франка як засіб психологізму, для порівняння та наукового обґрунтування цієї
проблематики залучати досвід психоаналізу (вчення З. Фройда, Е. Фромма) та ана-
літичної психології (К.-Г. Юнг). При цьому не варто забувати, що Франковий
психологізм проектується більше в моральну та соціальну площину, тим часом як но-
вітній психоаналіз орієнтується на фізіологічні ознаки особистості. Із ювілейної
промови письменника 1898 року: «Се було, власне, випливом мого бажання, бути
чоловіком, освіченим чоловіком, не лишитися чужим у жаднім питанню, що складає
зміст людського життя. А пізнавши що-небудь, я бажав, і всіх сил докладав довести й
інших до того, щоби зацікавили ся тим і розуміли се. Кидати ся на різні поля спону-
кала мене моя вдача, те гаряче бажання обняти цілий круг людських інтересів»
[4, с. 261]. Саме сон є тим станом людини, в якому вона перебуває більш ніж третину
свого життя, тому І. Франко не міг оминути цього питання у своїх дослідженнях.
Про сон багато вже було написано ще до І. Франка. Про стан сну згадувалося як
про засіб вираження чогось трансцендентного — у міфології, релігії, магії. Були
певні спроби охарактеризувати процес сну в медицині, фізіології. По-іншомуІван Франко — дослідник сновидінь 257
відображалися процеси позасвідомого в мистецтві. Детальніше вивчення онейричних
візій пов’язане з іменем З. Фройда, його послідовників та опонентів (психоаналітична
та психотерапевтична теорії). Однак І. Франко, не бувши ні лікарем, ні психологом,
висунув власну оригінальну теорію, подібну до фройдівської концепції.
Так, в одній зі своїх праць дослідник характер поглиблення літератури вбачав у
«психологічному аналізі соціальних явищ, у тому, сказати б, як факти громадського
життя відбиваються в душі й свідомості одиниці, і навпаки, як у душі й одиниці
зароджуються й виростають нові події соціальної категорії» [9, т. 34, с. 365]. У
ранньому творі ще зовсім молодий І. Франко устами головного героя промовляв:
«Пізнали б ми, якими-то вражіннями, якими чуттями найбільше жиє чоловік, яке-то
буденне життя тої «божої іскри», котра в рідких, виїмкових хвилях так високо
зноситься!..» [9, т. 15, с. 143]. Автор акцентує на необхідності досліджувати поза-
свідомі стани: в Андрія Темери виникає ідея вести «психологічний дневник»,
«статистику духового життя», куди можна було б записати «вплив думки на органіч-
ні чинності». На думку І. Франка, аналіз таких духових процесів допоможе «ввійти
глибше в загадку характерів і вдач людських» [9, т. 15, с. 144], а також знайти «ключ
до розв’язання не одного психологічного вузла, бо ж, певна річ, що ті враження і
чуття, що найчастіше повторюються, найглибші сліди витолочують у душі» [9, т. 15,
с. 144]. Згідно з теорією ще одного Франкового героя, «гарна би річ була вести такий
дневник, де би втягано завсіди кождий об’яв чуття, кожде вражіння, і то день за
днем, довший час» [9, т. 15, с. 143].
Один з перших З. Фройд поділив людську психіку на три системи: свідомість,
несвідоме і підсвідоме, та обґрунтував їхню постійну взаємодію. Свідомість і несві-
доме перебувають «в стані напруженої боротьби між собою» [1, с. 114]. Ці три
системи потрібно розрізняти, а особливо не плутати дві останні.
Свідомість, за визначенням З. Фройда, охоплює лише те, що усвідомлюється в
кожний момент життя людини. Головна її роль зводиться до сприйняття зовнішніх
подразнень, почуттів задоволення і невдоволення. Несвідоме «відрізняється від
свідомості тим, що реальність, яка нею відбивається, зливається з переживаннями
суб’єкта, з його ставленням до світу; тому в несвідомому неможливі довільний
контроль дій і оцінка їх результатів» [11, с. 335]. Воно проявляється на ранніх стадіях
пізнання дитиною навколишнього світу, у гіпнозі, сновидіннях, звичках, а також у
почуттях і вчинках, причини яких не усвідомлюються. Несвідомі психічні процеси є
«ірраціональними і підкоряються лише одному з пари основних принципів, що
керують функціонуванням психіки — принципові задоволення» [6, с. 456]. У теорії
психоаналізу підсвідоме означає «той рівень, через який повинен пройти спри-
ймальний матеріал, перш ніж він дійде до свідомості», в той час, коли дослідники
когнітивної психології позначають так «стан, коли спогади не активні у свідомому
розумі, але можуть бути відновлені у будь-який час» [5, с. 228].
І. Франко, в свою чергу, говорив про дворівневу структуру свідомості, виділивши її
нижню і верхню частини. Він, не знайомий ні з З. Фройдом, ні з його теорією, вказував
на те, що нижня свідомість — це скарбниця, куди верхня заховує враження, почуття,
думки. Подібне визначення поняття несвідомого дав відомий австрійський психо-
аналітик: «Замість слів “прихований”, “недоступний”, “справжній” уживаймо точніший
термін, кажучи “недоступний свідомості сновидця” або “неусвідомлений”. […] сновиддя
в цілому — це перекручений замінник чогось іншого, неусвідомленого» [10, с. 107]. 258 Х. Ворок
З. Фройд продовжував: «Неусвідомлене — це осібна психічна царина зі своїми
формами вираження і притаманним тільки їй психічним механізмом, що більше ніде
не діє» [10, с. 209] навіть більше — «кожен окремий процес належить спершу
психічній системі неусвідомленого, проте за певних обставин може перейти в
систему усвідомленого» [10, с. 294]. Саме в час нічного відпочинку, за І. Франком,
коли верхня свідомість відпочиває («щезне чи то хвилево, у сні, чи назавсігди, в
тяжкій хворобі» [9, т. 31, с. 62]), із глибин нашого несвідомого підіймаються давно
«засипані» враження. Особливістю сонної фантазії є те, що вона не тільки репро-
дуктивна, а й творча: «вона потрафить уявити нам такі образи, такі сцени і ситуації,
яких ми в житті ніколи не бачили і не зазнавали. Вона потрафить скомбінувати все те
з величезного запасу вражень і ідей, послугуючися збільшеною в сні легкістю в
асоціюванні ідей. Для сонної фантазії стоять отвором усі таємні скритки та схованки
нашої нижньої свідомості, всі скарби наших давніх, забутих і затертих вражень від
найдавніших літ, усе те, що наша свідомість на яві хіба з трудом може вигребти з
пам’яті або може зовсім не вигребти. І над усім тим скарбом сонна фантазія панує
безгранично, всевладно» [9, т. 31, с. 74]. Як бачимо, І. Франко випередив європей-
ських дослідників.
Сонні візії Франкових персонажів допомагають заглибитися у світогляд автора,
зрозуміти тогочасну дійсність, охарактеризувати ті чинники, що впливали на
формування великої постаті І. Франка. Різноманітні ситуації снів у художніх творах
свідчать про обізнаність нашого генія з процесами позасвідомої діяльності людини.
Саме тому дуже важливо звернутися у нашій студії до художніх творів І. Франка.
Аналізуючи його творчу спадщину загалом, бачимо, що його цікавили сновидіння у
найрізноманітніших їх виявах, у всій повноті їх психофізіологічних особливостей,
його увага повністю зосереджується на процесі сну і психічного життя у такому
стані. І. Франко надає великого значення враженням сновидця впродовж дня, а також
тим відчуттям, які доходять до його свідомості під час сну. Особливу увагу
дослідник зосереджує на психофізіологічних особливостях сонної візії, її залежності
від проявів і діяльності різних складників свідомості; впливу на внутрішній стан
героя нічної візії тощо. За допомогою сновізій персонажів письменник досягає
психологічної достовірності у відтворенні характерів (зокрема це стосується фор-
мування характеру і тих чинників, які впливають на цей процес), стимулів поведінки,
почуттів та емоцій. Досить точно ствердила цю думку А. Швець, зазначивши, що
«через призму сновидних візій своїх персонажів письменник розкриває прихований
зміст мисленнєвих процесів людини, механізм її емоційних реакцій, почуттів, ба-
жань, задумів і позицій — власне ті чинники, що формують сферу діяльності осо-
бистості» [12, с. 207]. І. Франко розумів, що часто поштовхом до виникнення нічних
видінь є переживання і враження, які виникли вдень і хвилювали героя протягом
певного часу, що саме певні зовнішні подразники впливають на зміст сновізії,
набуваючи при цьому певних змін відповідно до сюжету і т. д. Цю теорію дослідник
осмислив на сторінках трактату «Із секретів поетичної творчості». Він зазначив, що
саме зовнішні враження трансформуються у сновидні, адже сон «є пробою нашого
мозку вияснити якесь донесене йому враження». Тому можна зробити висновок, що
«більша часть наших снів має аналітичний характер: у мене в нозі є терн, у сні
почуваю біль, — сниться, що мене кусає гадюка або пес» [9, т. 31, с. 73]. Подібну
трансформацію зовнішніх вражень у зміст сну відчував і головний герой повісті «Для
домашнього огнища»: «Він лежав, потом облитий, та не на підлозі, а на софі. ГуркітІван Франко — дослідник сновидінь 259
коліс на вулиці був у сні далеким громом. Утома мускулів справила те болюче
почуття, що буцімто чогось шукається і не можеться знайти» [9, т. 19, с. 24].
Значну увагу І. Франко приділив впливу на зміст сновізії тих думок, що виникли
в героя перед сном чи мучили його тривалий час («Основи суспільності», «На дні»,
«Місія» тощо), даючи при цьому наукове обґрунтування: «Розуміється, що ті вра-
ження, засипані в нижній свідомості, найлегше виходять наверх тоді, коли верства
верхньої свідомості щезне чи то хвилево, у сні, чи назавсігди, в тяжкій хворобі.
О тим-то в снах так часто виринають давно забуті події з нашої молодості, що довгі
роки, довгі десятки років дрімали під верствою пізніших вражень, які тим часом
проходили через верхню свідомість і засипали, покривали їх» [9, т. 31, с. 62]. Отож,
дослідник часто розглядав сон не як звичайний психічний феномен, а як процес, на
який вплинули події чи явища в момент активної психічної діяльності. У цьому
випадку це твердження перегукується з Фройдівською концепцією: «При багатьох
сновиддях можна дуже легко вказати на якусь подію напередодні, котра стала спону-
кою до них, і сновидець без труднощів часто сам простежує цей зв’язок» [10, с. 117].
Зазначимо, що сучасна психологія також не заперечує те, що свідомість продовжує
свою діяльність у сновидіннях. Так, О. Вейн стверджує: «Наші денні турботи і
хвилювання, наші думки і почуття не полишають нас і в сні, трансформуючись іноді
в символи, а іноді постаючи перед нами без будь-якої символіки» [2, с. 52].
Згідно з ученням З. Фройда, жоден сон не є безглуздим, але потребує конкрет-
ного тлумачення, оскільки кожному з них відповідає певний душевний акт. Водночас
у вченні психоаналізу йдеться про те, що структуру сну не варто вважати його
істинним змістом. Австрійський психоаналітик твердив, що потрібно підходити до
сновидіння як до «поетичного творіння», адже життя — природне, а сновидіння —
штучні. Тому людина дуже часто уві сні може бачити те, чого вона бажає, про що
вона думає. З. Фройд зазначив, що «сновидець, осмислюючи свій сон (як і читач,
вникаючи в ідейно-естетичну суть художнього образу), до суб’єктивних знань про
себе із середини додає знання про себе із сторони як об’єкта, досягаючи цим більш
повного буття, відкриваючи незвідані простори власного психологічного мікрокос-
му, пізнаючи його полідетерміновість і багатокомпонентність» [8, с. 27].
Основою виникнення сновидінь, на думку І. Франка, є духовне життя людини,
яке «в границях свідомості складається з двох категорій явищ: 1) враження — образи
і їх комбінації — думання і 2) афекти — чуття — пристрасті» [9, т. 31, с. 75]. Згідно з
теорією І. Франка, на основі першої категорії виникають «аналітичні» сновидіння, а
на основі другої — «символічні». Наш дослідник зазначив, що «сонні привиди від-
значаються такою незрівнянною пластикою, таким ярким колоритом, яких в дійс-
ності звичайно не зазнаємо або зазнаємо в незвичайно подразненім стані, в гарячці, в
галюцинаціях» [9, т. 31, с. 73].
Загалом, сновидіння — один із найпоширеніших засобів зображення позасві-
домого у Франковій прозі і творчості загалом, за допомогою якого читач має мож-
ливість заглибитися у душу героя, зрозуміти його внутрішній світ, становлення чи
зміну характеру, почуття, емоції. Він писав у своєму трактаті, що між поетичною і
сонною фантазією є багато подібного. Окрім того, можна припустити, що це явища
однієї категорії, бо в обидвох випадках діють подібні, навіть ті ж самі механізми
асоціацій і творення образу. По-різному лише проявляє себе свідомість, адже «лег-
кість асоціювання тих образів у сні — величезна, власне, задля браку контролі з боку260 Х. Ворок
свідомості і рефлексії. В тім панованні над сферою нашої нижньої свідомості і в тій
легкості комбінування лежить увесь секрет сили й багатства нашої сонної фантазії, та
тут же лежить також увесь секрет сили і багатства поетичної фантазії» [9, т. 31,
с. 112]. З цього погляду це була новаторська, як на той час, ідея.
Сни, марення, галюцинації, стани хворобливої психіки, позалюдські ірреальні
явища — ті стани антифактивності та неповної фактивності, що використовує
письменник у своїх творах. Окрім цього, згадував митець і сонні видіння фрагмен-
тарно, використовуючи при цьому різноманітні традиційні епітети (міцний, мертвий,
твердий, вічний, солодкий, магічний, тривожний) у контексті певної ситуації.
Представники української та зарубіжної художньої літератури давно вже звернулися
до змалювання картин сну, до опису станів, викликаних сновидіннями, до їхньої
характеристики тощо. Зазначимо, що в усіх народів завжди існувало зацікавлення
власними сновидіннями, побутувала віра у їх пророчий зміст, практичне значення.
Людина проводить більше третини свого життя у стані сну, тому це є одна з
найцікавіших, найзагадковіших форм нашого позасвідомого життя.
В іншій своїй теоретичній праці «Література, її завдання і найважніші ціхи»
І. Франко стверджував, що аналіз дійсності має пов’язуватися з використанням даних
науки, зокрема психології, медицини, патології [9, т. 26, с. 12]. Свої теоретичні знання
митець осмислив на сторінках художніх творів, надаючи їм практичного значення. У
листі до Олени Пчілки (грудень 1885 року) він писав: «[…] як повістяр я люблю всякий
стан психологічний доводити до крайніх границь і тим-то деколи мимоволі й прибільшує
те, що мене болить. Се й не шкодить; виписавшися і переживши в такій хвилі всю суму
того терпіння, яке цей стан психологічний може нам дати, чоловік опісля стає спо-
кійніший» [9, т. 48, с. 595]. А в статті «Принципи і безпринципність» читаємо: «Вірне те,
що література в міру дозрівання поглиблюється, — але вияснімо ж собі характер того
поглиблювання! Воно йде не від індивідуальної психології до соціології, а навпаки, від
соціології до індивідуальної психології. Коли в чому, то власне в глибині та тонкості
психологічного аналізу, в тій неохибній яснозорості в сфері найтемніших глибин люд-
ської душі лежить безсмертна вартість […]» [9, т. 34, с. 363—364].
Крізь сферу позасвідомого І. Франко обсервує структуру людської психіки.
Найчастіше це сонні візії. Через онейричні видіння своїх персонажів І. Франко має
змогу розкрити прихований зміст мисленнєвих процесів людини, показати її емоції,
почуття, бажання, задуми, позиції тощо.
Значну увагу письменник зосереджував у своїх художніх творах на стані людини,
коли вона засинає, або ж коли прокидається: «Поволі згасло почуття часу й простору,
рожевий огничок свідомості замиготів і розплився незамітно, мрії перемінилися в тихий,
покріпляючий сон. Та й у сні почуття розкоші тривало далі, а коли огник свідомості — не
той давніший, а якийсь новий — знов замиготів на поверхності його душі, капітан
побачив себе маленьким хлопчиком» [9, т. 19, с. 23]. Не оминає І. Франко й змалювання
внутрішнього світу героя в той момент, коли його мучать сни-жахіття, емоції, які
виникають у сновидця в цей момент: «Душно йому було, він лежав, розкидавшись на
чистій білій постелі, з полоутвореними губами. Важко, нерівно дихали груди, якісь
неспокійні рухи час від часу проходили по всім тілі, руки то піднімались крихітку, то
знов безвладно опадали на подушку. Мабуть, недобре щось сниться йому» [9, т. 18,
с. 458]; «Пані Олімпії Торській мусило щось страшне приснитися. Вона напруго кинула-
ся в ліжку, затрепала ногами, мов підстрелений птах, розмахнула руками, мов потопаю-
чий, і, вдарившися одною рукою о дерев’яну побічницю ліжка, закричала крізь сон: — Іван Франко — дослідник сновидінь 261
Рятуйте! Рятуйте! В тій хвилі збудилася і прожогом сіла на ліжку. Широко розкриті очі
блудили в пітьмі, що панувала у її покої. В груді живо трепалося серце. Дихала швидко і
важко, по цілому тілі пробігала дрож. Рука судорожно стискала ріг нічного столика, що
стояв зараз обік ліжка» [9, т. 19, с. 144]; «Ганка засиплена швидко, але вночі починала
стогнати, йойкати або скрикувати так страшно, що Іван прокидався зо сну і починав
почувати якусь глуху тривогу» [9, т. 21, с. 42] тощо. А. Швець зазначає, що «сновидіння
презентує індивідуальний світ особистості, відкриває простір її власного психологічного
мікрокосму» [12, с. 209]. І справді, саме в такі моменти читач має можливість за-
глибитися у духовний світ персонажа. Водночас І. Франко дав і теоретичне обґрун-
тування: «Те, що на ділі є один момент або якийсь стан, сонна фантазія уявляє як рух, як
цілий драматичний процес» [9, т . 31, с. 74].
Головний герой повісті «Для домашнього огнища» намагається з’ясувати по-
ходження своєї онейричної візії: «Він читав недавно про сугестію. Адже ж се дуже
похоже! Приспати умислові влади, окрім одної, і сю одну якими механічними чи
психічними стимулами пхнути в якім-небудь напрямку — і в душі приспаного
повстає якась ідея, якийсь розгін, що не находячи впину в духових владах, опановує
чоловіка зовсім» [9, т. 19, с. 24—25]. Як бачимо, І. Франко звертається до тракту-
вання цього явища не вперше. Описавши свої думки щодо ролі сугестії в одній зі
своїх теоретичних робіт, письменник намагається дати їй практичне обґрунтування й
у повісті (порівняймо, див. «Із секретів поетичної творчості», [9, т. 31, с. 45—46]).
Окрім того, вчений був добре обізнаний зі світовою міфологією та літературою.
Так, І. Франко простежив існування віщих снів у міфах світу крізь призму «Слова о
полку Ігоревім» у праці «Смерть Олега і староісландська сага про фатального коня»,
а в трактаті «Із секретів поетичної творчості» проаналізував античні пам’ятки з
тлумаченнями сновидінь, що дійшли до нас. І, звичайно, не можна оминути укра-
їнський фольклор, звідки письменник черпав певні мотиви. Відомо, що залежно від
природи стан сну в народі сприймається по-різному. Ось можливі варіанти: 1. сон як
щось наймиліше, найсолодше для людини (народна мудрість каже: «Найсолодше в
світі — сон»); 2. як стан спокою людини, яка веде чесне, праведне життя (біблійне:
«Спати сном праведника»); 3. як щось таке, що ніколи не буде зайвим або завжди
стане у пригоді (народна мудрість: «Сон та їда ніколи не обрида»); 4. як ознака
певної тривоги, неспокою («Спить, наче полоханий заєць»); 5. як ознака здоров’я
(«Спиться — то й здоровиться»); 6. як віщування майбутніх подій (народний вислів
«сон в руку» — такий, що неодмінно збудеться); 7. як ознака потойбічного життя
(«мертвий сон», «царство сну») і т. п. Так, І. Франко, не вдаючись в детальніші
змалювання, пише: «-Ах! — вилетіло з уст Олі. Вона прокинулася з магічного сну,
зирнула довкола себе…» («Вільгельм Телль»); «Мій стан був подібний до сну —
тяжкого, болючого, що без мрій» («Рубач»); «Зрештою чоловік предобродушний і
приглухий і вночі має дуже добрий сон…» чи «Не знаю, чи всі там спали так
спокійно та солодко, як я. Пару разів мені здавалося, що чую ще крізь сон якісь
глухі шелести, сердиті окрики…» («Різуни»); «се, може, одинокий золотий сон мого
життя» («Не спитавши броду»); «Видко, що його мучать неспокійні сни, ті сни, що
налягають на стурбовану душу найрадше ранком і в ярких фантастичних картинах,
алегоричним стилем малюють їй її власну турботу» («Перехресні стежки»); «Що
було далі, не тямлю. Мов крізь сон, пригадуються якісь люті стукання, якісь голоси,
якісь холодні руки…» («Батьківщина»); «Юра Шикманюк прокинувся з глибокого, 262 Х. Ворок
важкого сну» («Як Юра Шикманюк брів Черемош»); «…Аби тільки заснути і
проспати мертвецьким сном аж до найближчого дзвінка» («Задля празника») і т. п.
Ба більше, ліричному героєві з циклу «Тюремні сонети» криваві, «страшливі сняться
сни», де «мов рій, товпляться привиди криваві: // Страшні злочинці і святі герої, //
І рани їх я бачу мов наяві» [9, т. 1, с. 170]; герой автобіографічного оповідання
«Оловець» згадує: «Які страшні сни снилися мені вночі» тощо. У передостанньому
випадку можна говорити, що ліричний герой уособлює самого автора. До того ж
письменник зазначав, що цикл «Тюремні сонети» вміщує численні автобіографічні
елементи. Як бачимо, діапазон характеристики сну досить широкий у художніх
творах письменника. Але, окрім цього, вони стають предметом для сповіді у листах.
Дуже часто наш поет використовував метафори, де центральне місце займає сон, щоб
висловити усю глибину своїх почуттів, виявити захоплення красою своєї коханої:
«Мов сон чарівний, мов яка неземна поява, ціль, бажання всіх людей, мов квітка з
раю — та дівчина» [9, т. 4, с. 22], — порівняння зі сном, ірреальною примарою вказує
на зовнішність дівчини — неземну красу; «Наче сон чарівний, ще стоїть передо мною
те бліде лице твоє, із котрого я жагою наче жнець у літню спеку, пив любові нектар
божий» [9, т. 2, с. 379], — наявний мотив марення, напівсну, що є відблиском
прозаїчної реальності. Слушно зауважив А. Макаров: «Сновидіння ніби наповнюють
поезію свіжою й гротесковою виразною образністю», зробивши наголос на тому, що
їхня функція — «бути постачальниками візуально виразних образів» [7, с. 34].
Ото ж бо, добре ознайомлений з біблійними та античними (без сумніву, і світови-
ми) онейричними мотивами та сюжетами, а також українською міфологією та фолькло-
ром і при цьому з новітніми досягненнями у багатьох сферах людської діяльності,
І. Франко створив своє оригінальне вчення позасвідомого людського буття. При цьому
важливу роль відіграла сновізія особистості, яка була предметом пильної уваги і
Франка-теоретика, і Франка-практика. Важливим є те, як змальовує письменник світ
ірреального, обігрує сонні видіння своїх персонажів, що становить значне доповнення
його теоретичній концепції. Ця проблематика потребує ще детальнішого вивчення.
————————————————————————
1. Бахтин М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и фило-
софия языка. Статьи / Сост., текстолог. подготовка И. В. Пешкова и др. — М., 2000.
2. Вейн А. Три трети жизни: [Сон и бодрствование / Лит. запись С. М. Иванова]. —
2-е изд., доп. — М., 1991.
3. Ільницький М. Фаустівський мотив у поемі Івана Франка «Смерть Каїна» //
Ільницький М. У фокусі віддзеркалень: Статті. Портрети. Спогади. — Львів, 2005.—
С. 255—262.
4. Колесса О. Наукова діяльність Івана Франка // Літературно-науковий вісник. —
1913. — Кн. ІХ.
5. Кордуэлл М. Психология. А-Я: Словарь-справочник / Пер. с англ. К. С. Ткачен-
ко. — М., 2000.
6. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці, 2001.
7. Макаров А. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво. Нариси з психології твор-
чості. — К., 1990.
8. Нечаенко Д. «Сон, заветных исполненный знаков…»: Таинство сновидений в
мифологии, мирових религиях и художественной литературе. — М., 1991. Іван Франко — дослідник сновидінь 263
9. Франко І. Зібр. тв.: У 50-ти т. — К., 1976—1986.
10. Фройд З. Вступ до психоаналізу / Пер. з нім. П.Таращук. — К., 1998.
11. Шапар В. Сучасний тлумачний психологічний словник. — Харків, 2005.
12. Швець А. Злочин і катарсис: Кримінальний сюжет і проблеми художнього
психологізму в прозі Івана Франка. — Львів, 2003.
IVAN FRANKO AS THE DREAMS RESEARCHER
Khrystyna VOROK
Lviv Division of Shevchenko Institute of Literature,
5, Mitskevych Sq., Lviv, Ukraine 79000
The author of the paper pays attention to the Franko’s theoretical comprehension
of the personality unconscious activity problem. Some fragments from Franko’s
artistic heritage are analyzed. The special accent is made upon the researcher’s
understanding of the dreams process.
Key words: dream picture, unconscious, consciousness, artistic figure, psychoanalysis, psychology of creative work.
ИВАН ФРАНКО — ИССЛЕДОВАТЕЛЬ СНОВИДЕНИЙ
Кристина ВОРОК
Институт литературы им. Т. Г. Шевченко НАН Украины (Львовское отделение),
пл. Мицкевича, 5, Львов, Украина 79000
Внимание сосредоточено на теоретическом осмыслении Иваном Франко
вопроса бессознательной деятельности личности. Проанализированы некоторые
эпизоды из художественного наследия писателя. Особый акцент сделан на по-
нимании исследователем процесса сна.
Ключевые слова: сновидение, бессознательное, сознание, художественный
образ, психоанализ, психология творчества.
Стаття надійшла до редколегії 10.04.2007
Після редагування 03.03.2008
Прийнята до друку 05.05.2008