Волинський національний університет імені Лесі Українки,
пр. Волі, 13, Луцьк, Україна 43025
Статтю присвячено психоаналізу як літературознавчому методу, який
розглядається в руслі новітньої методології сучасної теоретичної науки. Метою
автора є визначення характерних особливостей, а також функціональних мож-
ливостей психоаналітичного методу на матеріалі творчості Ліни Костенко.
Ключові слова: психоаналіз, інтерпретація, несвідоме, колективне несвідо-
ме, сублімація, архетип.
Психоаналіз як метод дослідження художньої літератури відносно недавно по-
трапив у поле зору українських літературознавців. На початку ХХ ст. ним зацікави-
лися С. Балей, Я. Ярема, А. Халецький, В. Підмогильний, С. Гаєвський та інші,
активно розробляють і сучасні дослідники (Н. Зборовська, Л. Левчук, С. Павличко,
Т. Гундорова). Оскільки психоаналітичний метод перебуває на межі інтерференції
(накладання) суміжних наук, зокрема психології та літературознавчих дисциплін, він
продовжує активно розвиватися, пропонуючи новітній спосіб аналізу творчості
письменника, літературного твору і навіть художнього процесу загалом.
Становлення психоаналізу як окремого нового й доволі перспективного методу
ознаменували 10—20-ті роки ХХ ст. Він виник як теоретичне підґрунтя лікарської
психотерапевтичної практики. Відправною точкою для його подальшого розвитку
стали погляди З. Фройда, котрий розумів психоаналіз як «роботу, за посередництвом
якої ми повертаємо у свідомість … витіснені психічні смисли» [Цит за: 3, с. 395].
Традиційно історію психоаналізу пов’язують з іменами З. Фройда та К. Юнга.
Саме внесок цих науковців у розробку методу мав фундаментальне значення. На про-
тивагу сублімативній теорії, яку обстоював З. Фройд, К. Юнг стверджував, що інди-
відуальне та колективне несвідоме становлять єдине синтетичне ціле. Несвідоме, на
думку вченого, постало в колективному психічному досвіді ще в період витоків
людської історії. Саме К. Юнг увів термін архетип (arche — первісний, typos —
образ) у науковий обіг.
Психоаналіз, досліджуючи явища глибинні, а також зовнішній вияв несвідомих
душевних порухів, покликаний зазирнути у творчу майстерню автора, бо ж, як
слушно зазначає В. Лейбін, «психоаналітик формулює закони несвідомого, тоді як
письменник, зовсім не претендуючи на свідоме їх розуміння, в опосередкованій
формі відображає їх у своїх творах» [4, с. 10]. Так, ще З. Фройд вважав автораПсихоаналіз як літературознавчий метод: інтерпретаційні можливості 265
літературного твору гідним своєї уваги саме завдяки його вмінню знайти цікаву й
незвичну форму для приховування своїх витіснених несвідомих бажань. Але
насправді, ховаючи їх у тексті у вигляді образів та мотивів, письменник, навпаки,
виносить їх на поверхню.
Окреслюючи можливості та перспективи психоаналітичного тлумачення літера-
тури, сучасна українська дослідниця Н. Зборовська означує (услід за А. Гамбурге-
ром) чотири продуктивні відношення: психоаналітичну рецепцію, інтерпретацію,
вплив на літературу, психоаналіз як літературу тощо [1, с. 103]. При цьому надзви-
чайно важливого значення набуває саме психоаналітична інтерпретація, адже вона,
на думку дослідниці, «може стати сучасною конструктивною установкою, призначе-
ною навчити читати тексти з позиції загальнолюдських вічних проблем» [1, с. 13].
Творчість Ліни Костенко, якій присвячено чимало наукових праць, зокрема
В. Брюховецького, В. Базилевського, Г. Кошарської, Т. Салиги, Л. Краснової, О. Кова-
левського та інших, на жаль, ще жодного разу не була об’єктом вивчення літературо-
знавців-психоаналітиків, хоча й містить у собі достатньо матеріалу, що потребує
психоаналітичного потрактування. Заслуговує на увагу широкий масив образних
структур, в основі яких лежать архетипи. Серед архетипних образів, наявних у твор-
чості Л. Костенко, виділяємо ті, що охоплюють елементи психічної структури, які
виявляють особистісний внутрішній вимір авторки. Найяскравіше це втілено в романі
«Берестечко».
Уся образна система роману складається із таких внутрішніх психічних архе-
типних структур. Камінний лицар, чорна жінка, порцелянова пані, кінь тощо. Вони
постають як підсвідомий вияв первісночуттєвого, що сягає глибин колективного
несвідомого. У романі «Берестечко» архетипні образи з’явилися «на поверхні» (дещо
загримовані під національний колорит і відповідну історичну епоху).
Варто зауважити, що Л. Костенко, використовуючи такі архетипні образи, спрямо-
вує читача до глибинної суті, того, що не помітне на перший погляд, чого треба
дошукуватися, аби зрозуміти їхню художню доцільність. Серед архетипних образних
структур твору ми схильні виділяти три типи. Таку класифікацію проводимо за
базовим архетипом, що виступає стрижневим елементом образу. Отже, архетипні
образи роману поділяються на: маскулінні, в основі яких — архетип чоловіка (камінний
лицар); фемінні, в основі яких — архетип жінки (чорна жінка, пані порцелянова,
віщунка відьма); анімалістичні, в основі яких — первісно сприйнятий людиною
тваринний світ (кінь).
Якщо уважніше придивитися до усіх цих архетипних образів, то помітимо, що
вони складають певну цілісну картину, всім відому і вічну (принаймні, для людства):
чоловік, жінка, приручені тварини. У цьому ідилічному первісному світі бракує лише
просторових форм. Хоча у творі вони є. Не випадково ж Л. Костенко селить ка-
мінного лицаря і порцелянову пані, Богдана Хмельницького та віщунку відьму в
одному будинку (середньовічному замку). Щоправда, у цьому середньовічному
замку все наче не на своїх місцях: Богдан Хмельницький не є його власником,
відьма — не його дружина, чорна жінка (тобто Гелена) померла, лицар і порцелянова
пані, як, до речі, частково і образ коня, взагалі є уявними.
Цікавий інтерпретаційний матеріал дають архетипні образи, в основі яких лежить
первісночуттєве сприйняття жіночого/чоловічого начала, які К. Юнг розглядав як
архетипи Аніми/Анімуса. Зазначимо, що майже всі архетипні образи твору постають266 О. Бідюк
через індивідуальний вияв уяви героя, що уможливлює їх віталізацію. Так, камінний
лицар оживає зі стінної декоративної скульптури, кінь — із поливаних зелених
кахлів. У такий самий спосіб постає перед нами й образ порцелянової пані, що є
орнаментальною прикрасою старовинного годинника. Лише образ відьми не має
дотичності до віталізаційних процесів.
До прикладу розглянемо образ порцелянової пані із закладеним в його основу
архетипом жінки. Він мислиться як образ берегині домашнього вогнища, господарки
дому. Але в її будинку все піддано занепаду, майже руйнації, і сама вона, поруч із
господарем (камінним лицарем), так і залишилась єдиним нагадуванням про колишнє
величне й розкішне життя, яке вирувало у замку.
Все занепало, все взялося плямами.
Вже цій фортеці років триста є.
Та при дзигарку пані порцелянова
Все ще на мармур ніжкою стає… [2, с. 33]
Варто зауважити, що особливістю функціонування цього образу в системі архе-
типних структур роману Л. Костенко «Берестечко» є те, що пані (єдиний, до речі,
серед таких образів) постає як привид. При цьому час, коли вона може з’явитися,
строго обмежується нічними годинами. Із настанням ранку вона зникає. Саме цим
пояснюється її поява винятково вночі, коли пітьма заповнює усі щілини реального
світу, даючи волю страхам, маренням, видінням та кошмарам. Є. Мелетинський
стверджував, що „пітьма є доповненням шуму» [5, с. 81], а тому образ порцелянової
пані сприймається, принаймні з погляду двох планів, не лише як візуальний (зоро-
вий), а також як слуховий:
Із гобелена все хтось приціляється.
І тче павук свою прозору нить.
Вночі тут ходить пані порцелянова,
От-от розіб’ється, дзвенить [2, с. 51].
Окрім цього, звукова сторона образу може доповнюватися й іншими елементами,
що означуються через низку відтінкових сем: «брязнули», «жебонить», «вевкає»,
«плачуть» тощо. Зауважимо певну градаційну вивершеність створеного звукового
тла. Ось таким воно постає у романі:
То похитнеться рама в позолоті.
То наче тихо брязнули ключі.
Щось жебонить. Щось вевкає в болоті.
Упавші духи плачуть уночі [2, с. 51].
Хмельницький сприймає картину такої ночі, наповнена різноманітними звуками,
як співвідносну із внутрішнім світом через зовнішні канали перцепції. Тут, як вважав
Е. Фромм, «прояви фізичного світу можуть адекватно відображати внутрішній стан»
[8, с. 187].
Роман Ліни Костенко «Берестечко» містить широкий масив образних структур,
які потребують психоаналітичного підходу до їх потрактування. Зауважимо, що
значна частина з них постає у вигляді сновидних картин, які бачить Богдан Хмель-Психоаналіз як літературознавчий метод: інтерпретаційні можливості 267
ницький. Ці картини охоплюють коло найрізноманітніших подій, ситуацій, статичних
образних фігур, які відіграють важливу роль у розкритті їх символічної природи.
Дешифрування сновидінь крізь призму їх символічної сутності неминуче, оскіль-
ки майже все у сновидіннях замасковане як для самого сновидця, так і для того, хто
хоче зрозуміти змістове наповнення таких сновидних компонентів. Сновидний ряд
вибудуваний із дев’яти елементів, що є наскрізь символічними, а тому в них треба
дошукуватися первинного змісту. А це, відповідно, можливо, якщо послуговуватися
мовою символів, адже, як наголошує Е. Фромм, «у … всіх сновидінь є дещо спільне:
вони всі «написані» однією мовою — мовою символів» [8, с. 182]. Переважна
частина сновидних образів (наприклад, море у баговинні, вбита людина, гади, що по
ній лазять) має негативне конотативне значення. Вони у своїй основі мають щось
неприємне, жахливе, а, отже, й концентруються, зазвичай, у сфері витіснених бажань
(підсвідомості).
Цікаво, що в канву роману «Берестечко» авторка вплітає досить різні за своєю
емоційною інтенсивністю та інформативною значущістю сновидіння. Вони різні за
своїм призначенням і багатозначні.
Для прикладу, сон, у якому Б. Хмельницький бачить себе ще малим хлопчиком,
що грається зі своїми однолітками. Приснилося:
… що я малий. І хочу воювать
Гукаю хлопчаків. Бур’ян
Шаблями крешем.
Сторожу встановили на найближчому горбі [2, с. 115].
Тут очевидне пряме проектування змісту на майбутнє. Ми знаємо, що такий
перехід від дитячих мрій до реальності, яка вже теоретично існує у зоні теперішнього
і лише чекає нагоди відбутись у майбутньому, є навіть закономірним. Чому?
У сновидіннях досить часто зміщуються часові й просторові координати, уна-
слідок чого текст набуває інших часових відповідників. Ще П. Флоренський звернув
увагу на особливості деяких сновидінь, в яких «час іде ніби у зворотному напрямку»
[цит за: 7, с. 198]. Тобто якщо у звичайних умовах перехід відбувається від дитинства
через юність до зрілості, то у сновидних структурах може бути все навпаки. Відтак
деформуються і всі образи сновидіння, на чому намагається наголосити і Флорен-
ський: «Час у сновидінні вивернутий через себе і, відтак, разом з ним вивернуті і всі
його конкретні образи. А це значить, ми перейшли в зону вигаданого простору» [цит
за: 7, с. 198]. Саме тому вважаємо невипадковим, що у цьому сні герой постає як
автообраз із власного дитинства.
Дитячі мрії про обрання майбутнього життєвого шляху є сильними емоційними
подразниками, що акумулюються у підсвідомих шарах людської психіки. Доросла
людина не позбавлена мрій, вражень, згадок про своє дитинство. Надто яскраві, аби
зжитися з іншими, вони все частіше підіймаються на поверхню підсвідомого. Одним
із шляхів їхньої активізації є заява про себе через сновидіння. Як зазначає Фолькельт,
«особливо прикметним є те, що уві сні найчастіше відтворюються спогади дитинства
і юності. Те, про що ми давно вже не думаємо, те, що для нас давно втратило
цінність, — про все це сновидіння неминуче нагадує нам» [цит за: 7, с. 46]. 268 О. Бідюк
І коли герой Богдан Хмельницький бачить себе малим хлопцем із іграшковою
(поки що) шаблею в руках, якою намагається зітнути бур’яни, то така картина є
проекцією на майбутнє сновидця. Богдан Хмельницький піде на Січ, стане гетьманом
України, а з 1648 по 1654 рік вестиме визвольну війну українського народу проти
польського поневолення, тобто його життя постійно проходить під знаками військо-
вих подій і шаблевих поєдинків. Тому картина того сновидіння була невипадкова. Не
випадок і те, що герой тут бачить себе саме дитиною, а не юнаком, наприклад.
Дитина — найбільш вразлива, безпорадна і беззахисна істота. Таким після поразки
почуває себе і головний персонаж роману Л. Костенко «Берестечко».
Найбільше поле для тлумачень дають, звичайно, сновидіння символічного змісту.
Вони ще в більш завуальованій формі відтворюють внутрішні процеси, що відбува-
ються в людській психіці, викликаючи назовні закодовані первні вражень та образів.
Саме такі сновидіння постають як домінантні в структурі роману Л. Костенко «Бере-
стечко», виконуючи різноманітні функції, переважно інформативні.
Сновидіння в романі «Берестечко» витворені поетичною уявою Л. Костенко.
Варто, на нашу думку, погодитись із З. Фройдом, що «більшість штучних сновидінь,
створених поетичною фантазією, призначені для […] символічного тлумачення,
оскільки вони передають думки поета в замаскованому вигляді, пристосованому до…
особливостей наших сновидінь» [7, c. 102]. Тому такі сновидіння більш навантажені,
позаяк несуть на собі, окрім власного внутрішнього змісту, ще й елемент мислення
авторки роману.
Зауважмо, що більшість сновидінь мають негативну енергетику, а почасти і
відповідну кольорову гаму. Наступні продовжують заданий на початку тоновий малю-
нок. У них обов’язково наявні образи, що потрактовуються як дотичні до танатології.
У романі «Берестечко» Ліни Костенко функціонування сновидних танатологіч-
них образів зумовлене їхнім зв’язком із трагічним, повним хвилювань та негараздів,
періодом у житті головного героя. Прикладом може слугувати сон, знову ж таки
виписаний у найтемніших, найбільш знижених емоційних тонах. Їх подає сам Богдан
Хмельницький:
У сні я переплив Дніпро.
Але чомусь причалив до гробниці [1, с. 95].
Уже те, що уві сні персонаж бачить річку (водну стихію), дає змогу говорити про
первинність цього образу, адже вода є одним із чотирьох першоелементів світу поруч
із землею, вогнем та повітрям. Звичайно, без цього елемента порушується світова
гармонійна усталеність, викликаючи незворотні деструктивні зміни.
Вода є важливою у житті людини. У країнах Сходу вода вважається першоосно-
вою всіх речей. Те, що Богданові Хмельницькому наснилася річка, багато про що
свідчить. Цей образ у структурі роману має багато закодованих асоціативних векто-
рів. Намагатимемося показати деякі з них.
Якщо сновидець бачить річку, а до того ж її перепливає, то, як стверджує
Е. Фромм, цей символ виражає «поєднання мінливості і постійності, безперервного
руху» [8, с. 187]. Звідси можемо стверджувати про безперервність пошуків героя, у
тому числі у досягненні бажаного. Тобто перша значеннєва форма полягає у
реалізації героєм своїх мрій і бажань. Психоаналіз як літературознавчий метод: інтерпретаційні можливості 269
Але образ річки може символізувати й протилежне: замість здійсненого і досяг-
нутого — втрати і розчарування. Причому ці втрати можуть бути тяжкими, невідво-
ротними, навіть смертельними. Адже ріка є пряма «дорога в країну мертвих» [9, с. 57],
тому герой, врешті, причалює не до якогось берега (що було б, взагалі-то, логічно, бо
переплисти означає, з одного боку дістатися до іншого), а до гробниці. Це викликає
ототожнення з Летою, річкою, що розділяє світ мертвих і живих.
Образ гробниці не характерний для української свідомості, а, вочевидь, запо-
зичений з єгипетської культури. Тоді стає зрозумілим і образ ріки, і образ людини,
що по ній пливе, бо, відповідно до уявлень давніх єгиптян, померлу людину, загорне-
ну в сувій чистого полотна, клали в човен, який мав доставити її до царства мертвих.
Тож тут яскраво проступають танатологічні мотиви, причому вони реалізуються в
образах інших культурних епох і народів.
У сновидінні ріка постає і символом невпинного плину часу. Вода, що постійно
перебуває у русі й ніколи не затримується на місці, — це саме той образ, що є
аналогічним до категорії часовості.
Ріка обов’язково має розчинитись у морі чи океані. Вона породжує більший від
неї водний простір, утверджуючись як модель цілого спорідненого класу образів. До
таких і належить море. Воно теж продуковане несвідомим, як сновидна річ:
Море мені наснилося,
Море у баговинні.
А я — убитий, лежу на дні.
І різні гади лазять по мені [2, с. 138].
Образ моря вималюваний чорними, темними фарбами, бо на ньому — баго-
виння. Зловіснішим його годі було й зобразити. Тут море схоже радше на болото,
аніж на іншу водойму. І саме це надає йому надзвичайно зниженого статусу.
Негативний компонент ускладнюється через долучення до нього інших образів, що
мають негативну конотацію. А це: образ вбитої людини (трупа) і гадів, які лазять
по ньому.
Цікавим з погляду такої емоційно-кольорової опозиційності бачиться нам образ
гадів. Це збірний образ, який у сновидінні маркується однозначно негативно, а в
кольоровій композиції належить до темних, чорних тонованих малюнків. Відтак,
можемо стверджувати, що образ плазуючих істот належить до нічного «режиму»
функціонування первісних схем, виявляючи дуалізм архетипної сфери і сновидних
конструкцій.
Вміщуючи у своїй будові такі фобічні образи (маємо на увазі, перш за все образ
гадів), сновидіння, що бачить герой роману Л. Костенко «Берестечко», постають як
сни-жахи. Відтак вони можуть екстраполюватись у внутрішню сферу як такі, що
містять, за Н. Фраєм, «демонічну образність» [6, с. 122]. Варто зауважити, що виміри
екзистенцій таких образів не обмежуються сновидними формами. Їх часто зустрі-
чаємо в міфах. Але у сновидінні, на відміну від міфів, може бути поданий і образ
сновидця.
Отже, сновидний ряд у романі Л. Костенко «Берестечко» характерний компонен-
тами відкритого (явного) і прихованого змісту, який оперує поняттями й образами
символічного типу. Спробувавши їх розтлумачити, ми в такий спосіб намагалися
зрозуміти їх сутність. 270 О. Бідюк
«Берестечко» Л. Костенко постає як зреалізований творчий процес, у якому
поетеса самовиражається, самовихлюпується назовні несвідомими порухами свого
внутрішнього світу в архетипних та сновидних образах. Тільки завдяки викори-
станню можливостей психоаналітичної інтепретації маємо змогу розкодувати ці
образи, що допомагає по-новому подивитися на творчість письменниці.
————————————————————————
1. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. — К., 2003. — 392 с.
2. Костенко Л. Берестечко: історичний роман. — К.: Український письменник,
1999. — 258 с.
3. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. — М., 1996. — 623 с.
4. Лейбин В. Психоаналитическое видение художественной литературы //
Классический психоанализ и художественная литература / Сост. и общ. Ред..
В.Лейбина. — СПб.: Питер, 2002. — С. 5—15.
5. Мелетинский Е. О происхождении литературно-мифологических архетипов //
Литературные архетипы и универсалии. — М., 2001. — С. 73—150.
6. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Антологія світової літературно-кри-
тичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С. 109—136.
7. Фройд З. Толкование сновидений. — К, 1998. — 496 с.
8. Фромм Э. Забытый язык. Введение в науку понимания снов, сказок и мифов //
Фромм Э. Душа человека. — М., 1992. — С. 179—299.
9. Шейнина Е. Энциклопедия символов. — М.: Торсинг, 2002. — 591 с.
PSYCHOANALYSIS AS A LITERARY CRITICISM METHOD:
INTERPRETATIVE POSSIBILITIES (ON THE EXAMPLE
OF LINA KOSTENKO’S NOVEL “BERESTECHKO”)
Olena BIDIUK
Volyn National University of Lesya Ukrainka,
13, Volya Av., Lutsk, Ukraine 43025
The paper is devoted to the psychoanalysis as a literary criticism method,
considered in the course of the latest methodology of present-day theoretical studies.
The purpose of the author is to define main peculiarities and functional capacities of
the psychoanalysis method in Lina Kostenko’s works.
Key words: psychoanalysis, interpretation, unconscious, collective unconscious,
sublimation, archetype. Психоаналіз як літературознавчий метод: інтерпретаційні можливості 271
ПСИХОАНАЛИЗ КАК МЕТОД ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИЯ:
ИНТЕРПРЕТАЦИОННЫЕ ВОЗМОЖНОСТИ
(НА ПРИМЕРЕ РОМАНА ЛИНЫ КОСТЕНКО «БЕРЕСТЕЧКО»)
Елена БИДЮК
Волынский национальный университет имени Леси Украинки,
пр. Воли, 13, Луцк, Украина 43025
Статья посвящена психоанализу как методу литературоведения, который
рассматривается в контексте новейшей методологии современной теоретичес-
кой науки. Целью автора является определение характерных особенностей, а
также функциональных возможностей психоаналитического метода на матери-
але творчества Лины Костенко.
Ключевые слова: психоанализ, интерпретация, несознательное, коллектив-
ное несознательное, сублимация, архетип.
Стаття надійшла до редколегії 01.04.2007
Після редагування 03.03.2008
Прийнята до друку 05.05.2008