Закарпатський державний університет,
вул.Заньковецької, 89а, Ужгород, Україна 88015
У статті проаналізовано явище фікціональної історії як поняття історіо-
графії і постмодерністської філософії та його рефлексія в художній літературі на
прикладі романів Джуліана Барнса «Історія світу в 10 ½ розділах» та «Англія,
Англія». Фікціональна історія зображена в романах як культурологічне припу-
щення, враховуючи альтернативний підхід до історії та такі поняття філософії
постмодернізму як гіперреальність та консюмеризм.
Ключові слова: фікціональна історія, гіперреальність, симулякр, споживан-
ня (консюмеризм).
Поняття фікціональної історії (fictional history) часто трапляється у науковому
лексиконі як істориків, так і літературознавців. Лінгвістичний поворот у гуманітар-
них науках, який відбувся у 50-х роках ХХ ст., призвів до зміни наукової парадигми,
на чому неодноразово наголошували вчені обох галузей знання. Виникнення поняття
фікціональної історії та розробка методології її дослідження є одним із наслідків
зміни наукової парадигми після лінгвістичного повороту.
Поява комплексу понять, пов’язаних з фікціональною історією, в гуманітарній
сфері зумовлена акцентуванням деяких істориків, таких як Арнольд Тойнбі (Arnold
Toynbee), Хайден Уайт (Hayden White), Франклін Анкерсміт (Franklin Ankersmit) на
наративній природі пізнання історії. Міждисциплінарне проникнення принципів на-
ративності знання і пізнання відбулося завдяки працям Ж.-Ф. Ліотара (Jean-Francois
Lyotard). В історіографії його найобґрунтованіше виклав Х. Уайт, а британський
літературознавець Лінда Хатчен (Linda Hutcheon) ввела в лексикон літературознав-
ства новий термін «історіографічна металітература», чим залучила до міждисциплі-
нарного історичного дискурсу ще одну галузь знання. Комплекс понять, до якого
входить фікціональна історія, й надалі розширює діапазон своїх значень у процесі
міжгалузевої комунікації.
Розширюючи свої межі як метод дослідження минулого фікціональна історія
охоплює аспекти з різних сфер гуманітарних наук, оскільки, як зазначає Х. Уайт, на-
ративний поворот у методології характерний не лише для історіографії, а й для
теології, антропології, соціології, психології та культурології. Одним із наслідків
міждисциплінарної взаємодії стало відкриття дискурсивності історії. Х. УайтМіждисциплінарні аспекти поняття фікціональної історії… 119
визначає історичний дискурс як міждисциплінарну «форму», що наповнюється змі-
стом відповідно до певної сфери знання і яку він наповнює змістом історії. Отже,
фікціональна історія завдячує своїй появі історичному дискурсу другої половини
ХХ ст. У своїй праці вчений спирається на філософські та культурологічні концепції
Мішеля Фуко (Michel Foucault), Фредріка Джеймсона (Fredric Jameson) та Поля
Рікера (Paul Ricœur) [10]. Наративний напрям розвитку історіографії, визначений
Х. Уайтом та його послідовниками, є одним із найактуальніших і сьогодні.
Британська художня література, як і інші національні літератури, тісно перепліта-
ється з історією та історіографією. Ідея альтернативної історії існувала в британській
літературі, починаючи від перших писемних пам’яток, тобто від часу завершення
Бедою Вельмишановним «Церковної історії англійського народу» (The Venerable
Bede «An Ecclesiastical History of the English People», 731), в якій історичні факти
тісно переплетені з діяннями святих та легендами. Знаковими для британської
літератури була й псевдохроніка Джефрі Монмаутського «Історія королів Британії»
(Galfridus Monemutensis «Historia regum Britanniae», 1137), яка також містила безліч
легенд і слугувала джерелом інформації для не одного покоління письменників.
Незаперечним є той факт, що поняття фікціональної історії бере свій початок з ху-
дожньої літератури, оскільки саме в ній відбувається як інтерпретація фактів,
зафіксованих в історичних джерелах, так і артикуляція того, що міститься поза ними.
Проте не можна ототожнювати альтернативність історії псевдохронік з поняттям
фікціональної історії ХХ ст.
Фікціональна історія як явище історіографії ХХ ст. розвивалася в різних напря-
мах, виокремлюючи різні аспекти дослідження, від ідей школи «Анналів» (об’єднан-
ня французьких істориків кінця 20-х — середини 90-х років ХХ ст.) до виходу
друком праці «Метаісторія» Х. Уайта (H. White «Metahistory», 1973). Розвиток ідеї
фікціональної історії відбувався паралельно в історіографії та в літературознавстві.
Дискусії щодо легітимності історії як науки та наявності в ній елементів художнього
вимислу ведуться приблизно з середини ХХ ст. Російський історик М. Кукарцева
подає цікавий приклад. У 1947 році професор літератури Емері Нефф видав працю
під назвою «Поезія історії» (Emery Neff «The Poetry of History»), присвячену ана-
лізові результатів критичного прочитання істориків XVIII—XIX ст., у якій наголошу-
вав на збереженні наукового компоненту в історіографії, на противагу тенденціям до
спрощення її на користь оповідного жанру [4].
За словами Ю. М. Шилкова, як прихильників, так і противників фікціональної
історії часто вводять в оману художні твори, зокрема постмодерністські тексти,
насичені іронією, вони частково є причиною підозри до наукової легітимності цього
явища. «Притаманна їм манера історичної оповіді провокує ілюзорне сприйняття
історії. Проте, навряд чи так звана “реальна історія” є еталоном “чистої монети”, на яку
до певної міри можуть претендувати і фікціональні альтернативні історії. Тлумачення
історії як фікції (в її онтологічному та пізнавальному значенні) дає історикові змогу
протистояти оманливості та ілюзорності історичної реальності» [7, с. 266—267].
В основі поняття фікціональної історії лежить зіставлення факту з тим, що могло би
бути в реальному світі і що існує в тексті (у постструктуралістському значенні
слова). Якщо зіставити факт з вигадкою, на думку Ю. М. Шилкова, посилюється
невизначеність та неоднозначність реальної історії, тому історикам варто звертати
увагу й на те, що «власне факти — це не просто зареєстровані події чи властивості, а
цілком дискурсивні конструкти» [7, с. 274]. 120 І. Дробіт
Літературознавець Любомир Долезель (Lubomír Dolezel) для виокремлення істо-
ричної реальності в художньому тексті пропонує термін «можливі світи» (possible
worlds), який він запозичив з логіки. «Відмінність між історичними та художніми
текстами щодо умови істинності є прагматичною. Це умова успішного (вдалого)
функціонування цих текстів як комунікативних актів, передумова для досягнення
ними відповідних цілей. Художні тексти, звільнені від оцінки істинності, складають
незалежні художні світи, які задовольняють потребу людини в уявному просторі,
емоційному переживанні та естетичному задоволенні. Історичні тексти, обмежені
вимогами оцінками істинності, складають історичні світи, які є моделями минулого
реального світу» [8, с. 792]. Семантика можливих світів передбачає, що з онтоло-
гічного погляду художні світи (fictional worlds) та історичні світи (historical worlds) не
є імітацією чи репрезентацією реальності, а самі утворюють можливу реальність.
Фікціональність історії є широким полем для діяльності письменників. У контек-
сті концепції можливих світів та тенденції до легітимації маргінальних наративів
історії, романи є чи не найяскравішими прикладами та місцями для реалізації фікціо-
нальної історії. Міждисциплінарна взаємодія понять, відображена крізь призму світо-
гляду автора, на сьогодні є невід’ємною частиною історичного дискурсу. Романи
сучасного британського письменника Джуліана Барнса (Julian Barnes) є авторським
внеском у багатогранність та множину інтерпретацій фікціональної історії.
Публікацію романів Дж. Барнса «Історія світу у 10 ½ розділах» («A History of the
World in 10 ½ Chapters», 1984) та «Англія, Англія» («England, England», 1998) розді-
ляє часовий проміжок у 14 років. Обидва романи здобули широке визнання критики
та читачів, вони були перекладені двадцятьма сімома та вісімнадцятьма мовами
світу, останній був номінований на Букерівську премію. Творчість Дж. Барнса є
знаковою для британської та світової літератури, його романи визнані як одні з
найяскравіших зразків постмодерністської прози. Дж. Барнс відомий також як автор
чотирьох детективних романів під псевдонімом Ден Кавана (Dan Kavanagh). На
початку своєї кар’єри він працював лексикографом та літературним оглядачем.
Коли мова заходить про тему історії у творчості Дж. Барнса, то насамперед зга-
дують його роман «Історія світу у 10 ½ розділах», який приніс письменникові
всесвітню славу, а також один із найкращих зразків маталітератури роман «Папуга
Флобера» («Flaubert’s Parrot», 1984). У цих романах автор викладає альтернативне
бачення біблійного міфу про Потоп та біографії Гюстава Флобера. Дж. Барнс подає
не лише альтернативну репрезентацію історичного та міфологічного матеріалу, а й
способи її пізнання.
Якщо у згаданих романах Дж. Барнс досліджував можливість пізнання історії, то
у романі «Англія, Англія» порушена тема відображення історії, ставлення до
минулого як до факту, якому потрібно знайти місце в світоглядній концепції пост-
модернізму. Порівняно з попередніми творами, у названому романі погляд Дж. Барн-
са на історію не зазнає кардинальних змін. Автор усе ще дотримується позиції, яку
він проголосив в «Історії світу у 10 ½ розділах»: «Історія — це не те, що сталося.
Історія — це лише те, що розповідають нам історики» [2, с. 293]. Тобто кожен істо-
рик пропонує свою версію подій, це ж робить кожен безпосередній учасник історич-
них подій, завдяки чому відбувається фікціоналізація історії.
У романах Дж. Барнса, присвячених трактуванню історії, відображені основні
постулати постмодерністського прочитання історії: пріоритет версії над фактом,
суб’єктивних чинників над об’єктивними, сумнів у можливості існування єдиноїМіждисциплінарні аспекти поняття фікціональної історії… 121
остаточної істини. У романі «Історія світу у 10 ½ розділах» фікціональна історія по-
стає сукупністю альтернативних історій, ключовим смисловим зв’язком яких є
біблійний символ всесвітнього Потопу. У кожному з розділів Дж. Барнс подає певний
варіант історичної події з позиції окремого оповідача, який є безпосереднім учас-
ником подій.
Один з розділів роману написаний у вигляді архівного документу. Проте автор
піддає сумніву авторитет документу як визнаного історичного джерела, у якому
об’єктивно викладені події. Документ фіксує лише те, що видається істинним його
авторові, він відображає один погляд, який ніяк не можна вважати істинний.
Пропонуючи свою версію подій, письменник трансформує існуючу істину у вимисел.
Отож, загальноприйнята інтерпретація подій у романі є тільки однією з можливих
версій. Важливим є те, що жоден із варіантів не заміняє її, не стає пріоритетним.
Постає питання: яка ж з інтерпретацій є правильною? Автор навмисне відмовляється
допомагати читачеві у нелегкому виборі, читач має право зупинитися на тому
варіанті, який видається істинним саме йому.
Фрагментарність роману «Історія світу у 10 ½ розділах» Дж. Барнс вибудував
відповідно до історичної та хронологічної самосвідомості персонажів. Кожен розділ є
рефлексією персонажів на історичні події. У кожному з розділів виникає опозиція
«історичний час—особиста пам’ять», яка переростає у опозицію «реальність—ви-
гадка». Через опозицію «реальність—вигадка» дистанція між історичним часом і
особистою пам’яттю посилюється. Це відбувається у будь-якому художньому тексті
у процесі зіставлення історичних подій із сюжетом твору. Дж. Барнс, перебуваючи на
позиції письменника-постмодерніста, своїм твором підтверджує те, що світ роману
не є поза межами історії та відповідно поза межами реальності, він вплітається в
історію, але не спотворює і не перекручує, а лише доповнює її.
Роман «Історія світу у 10 ½ розділах» — це спроба зображення множини мож-
ливих варіантів історії, артикуляція історії як міфу, який супроводжує культуру, а
також подолання міфу історії за допомогою особистого досвіду. У тексті роману на
рівні алюзій та на рівні авторської концепцій твору історія зображена як соціокуль-
турний феномен, для дослідження якого потрібно шукати нові альтернативні методи.
Дж. Барнс за допомогою художніх засобів акцентує на легітимності альтернативних
історій, а також на перевазі наративного підходу в історіографії над класичним до-
слідженням історичних фактів та джерел.
Загалом Дж. Барнс підтримує тенденцію більшості письменників свого поколін-
ня, яку британський літературознавець Л. Хатчен визначає так: «Вони зіставляють те,
що ми вважаємо, ми знаємо про минуле (з офіційних архівних джерел та особистої
пам’яті) з альтернативною репрезентацією, яка виводить на передній план постмо-
дерністське епістемологічне дослідження природи історичного знання» [9, с. 68]. При
такому зіставленні виникає феномен постісторії як альтернативи класичній історії.
Головним принципом постісторії є відмова від традиційного для західної філософії
логоцентризму, суть якого полягає у принципі: для того, щоб щось могло існувати,
воно повинне бути в реальності. Тому письменники-постмодерністи вибудовують не
історичну реальність, а її репрезентацію крізь призму сучасності, яка в добу
постмодернізму відповідає філософському поняттю гіперреальності. Фікціональність
та гіперреальність історії, належачи до понятійного апарату філософії доби пост-
модерну, набувають також ознак міждисциплінарних концептів. Вони виникають на122 І. Дробіт
стику таких сфер гуманітарного знання, як історіографія, соціологія, культурологія та
літературознавство.
Один із персонажів роману «Англія, Англія», по суті, підсумовує теоретичні на-
дбання таких філософів, як Жан Бодріяр (Jean Baudrillard) та Жиль Дельоз (Gilles
Deleuze), затверджуючи копію реальності як єдину можливу у постмодерному
суспільстві: «Колись був лише світ, який ми переживали безпосередньо. Тепер маємо
репрезентацію — з вашого дозволу розчленую це слово “ре-презентація”, повторна
презентація світу. Це не замінник непоказного первісного світу, але його поліпшений
і збагачений, іронічний та підсумований варіант. Ось де ми віднині живемо»
[1, с. 73]. «Віднині» у цьому випадку означає від середини ХХ ст., тобто від появи
феномену масової культури, від часу своєрідної канонізації масового виробництва та
споживання, від часу надання переваги копії, а не оригіналу. У романі «Англія,
Англія» Дж. Барнс створив «копію» історичної реальності Великобританії. Завдяки
застосуванню відповідних маркетингових технологій, а також засобів відтворення
історії, те, що раніше вважали історичною реальністю, замінюється на дублікат,
набуває ілюзорної подібності, тобто перетворюється на гіперреальне (відповідно до
розуміння гіперреального за Ж. Бодріяром).
За твердженням Ж. Бодріяра, «та історія, яку ми маємо в розпорядженні сьогодні
[…] має не більше відношення до “історичної реальності”, ніж сучасний живопис до
класичного зображення реальності. Новий спосіб зображення є зверненням до
схожості, проте він одночасно є очевидним підтвердженням зникнення об’єктів у
самому їх розумінні: гіперреальним. Предмети тут, до певної міри, відзначаються
гіперсхожістю (наприклад, історія в сучасному кінематографі), це робить їх не
схожими ні на що, хіба на порожній образ подібності» [5, с. 730].
Роман «Англія, Англія» — це ілюстрація загальної соціокультурної ситуації
останніх років ХХ ст. Персонаж роману Джек Пітмен створює комерційний проект
на основі минулого Великобританії, він має намір «продавати» Історію. Для здійс-
нення свого проекту Джек Пітмен наймає професійних істориків та маркетологів,
щоб створити скореговану копію старої Англії, а точніше найпомітніших моментів з
її історії. Проект отримує назву «Не просто відпочинок», оскільки він розрахований
безпосередньо на туристів. Втілення проекту в життя відбувається за звичайною
маркетинговою схемою, тобто визначається потенційний покупець, прораховується
відповідна ніша на ринку, товар позиціонується за допомогою реклами, і завдяки
успіху перелічених заходів проект «Не просто відпочинок» починає функціонувати
на ринку туристичних послуг.
Перед втіленням проекту в життя Дж. Пітмен проводить опитування у 25 країнах
світу. Респондентам поставили завдання перелічити шість характерних рис, якостей чи
квінтесенцій, які спадають на думку, коли вони чують слово «Англія». Із величезного
переліку було складено список п’ятдесяти найчастіше повторюваних символів, до
якого увійшли Біг Бен, Робін Гуд, Шекспір, королівська сім’я, прапор «Юніон Джек»,
Стоунхедж, завершували список брудна спідня білизна та «Хартія вольностей».
Під час опитування типового представника фокус-групи (тобто потенційного ту-
риста) виявилося, що знання про історію та культуру Великобританії в нього доволі
поверхові. Такий результат щонайкраще задовольняв керівників проекту оскільки, за
задумом Дж. Пітмена, люди повинні почуватися так, ніби вони під час участі у
проекті дізналися про щось нове. Насправді ж історики та інший персонал проекту
повинні вказати туристам на те, що вони вже давно знають або хочуть знати. Міждисциплінарні аспекти поняття фікціональної історії… 123
У романі «Англія, Англія» Дж. Барнс зобразив явище, характерне для культурної
ситуації останніх десятиліть ХХ ст. — консюмеризм (споживацтво). Консюмеризм як
культурне, соціальне та психологічне явище є провідною темою романів Ф. Бегбе-
дера (Frederic Beigbeder), Ч. Паланіка (Chuck Palahniuk), В. Пелєвіна, М. Уельбека
(Michel Houellebecq), а також багатьох інших письменників-постмодерністів. Почи-
наючи з 90-х років, з-під пера письменників, що належать до різних культурних
традицій, виходять романи, в яких наголошено факт споживання культури, а також
пріоритет реклами як культурного орієнтиру для масового споживача.
Споживання є одним із провідних елементів соціальної складової життя людини,
воно слугує для задоволення прагнення людини до володіння. Володіння є чи не
найважливішим як фізичним, так і психологічним потягом людини. Німецький пси-
холог та філософ Еріх Фромм (Erich Fromm) так пояснює психологічні основи спожи-
вання: життям людини керують два рушійні бажання. Перше бажання — воля до
життя, друге — прагнення мати щось необхідне для життя. Задовольнити друге
бажання можна через його зняття, тобто через руйнацію і трансформацію бажаного
об’єкта. Володіння — це спосіб задовольнити бажання, і, згідно з концепцією
Е. Фромма, воно є прототипом споживання. Найпростішим прикладом задоволення
бажання є втамувати голод чи спрагу.
Психологічне прагнення людини задовольнити бажання є природним і здоровим
явищем, проте гіпертрофоване в сучасному суспільстві, воно проявляється як орієн-
тація на споживання. Крайні форми вияву споживацького способу життя, за словами
Е. Фромма, виглядають так, ніби «сутність буття людини зводиться до володіння,
тобто людина — ніщо, якщо вона нічого не має» [6].
Дж. Барнс переносить потенційну можливість домінування цінностей та норм
споживацького способу мислення і життя людини у художній текст. На острові Уайт
вибудовано готову до споживання Англію. У романі зображено такий тип культури,
за якого історія (у конкретному випадку будь-який елемент із соціокультурного
життя людини) перетворюється на предмет споживання.
«Тут, на Острові, вони з історією розправляються однією лівою — недбало заки-
даєш її на плече і крокуєш полями, підставивши обличчя свіжому вітру. Подорожуй
порожняком: це порада не лише туристам, а й націям» [1, с. 266]. Перекинувши через
плече історію, спресовану до декількох найбільш відомих з уроків шкільної програми
подій, задоволений турист навіть не підозрює, що він надає перевагу копії над ори-
гіналом. Середньостатистичний турист «Не просто відпочинку» із захопленням одно-
часно спостерігає історичні баталії, сутичку шерифа Нотінгемського із Робіном
Гудом, привітання акторки в костюмі королеви, він сприймає їх як «історичні події»,
пережиті на власному досвіді, для нього не може бути кращої альтернативи, ніж за
тиждень проглянути багатовікову історію Англії. Будь-які події, пов’язані з історич-
ними особами чи легендарними героями, які спостерігають туристи, відбуваються
немовби в реальному для глядача часі, так момент присутності глядача, а не історич-
на достовірність, роблять подію реальною. Вдало поставлене видовище переповнює
глядача враженнями, серед яких немає відчуття підробки, копії.
За сюжетом роману під час розробки проекту координаційна рада заслухала
виступ французького інтелектуала, в якому він виправдовував легітимність копії і
навіть її переваги. «Чому ми надаємо перевагу копії над оригіналом?… Щоб це зро-
зуміти, ми повинні зрозуміти і усвідомити нашу невпевненість, нашу екзистенційну124 І. Дробіт
нерішучість, той глибокий атавістичний страх, який ми відчуваємо, коли опиняємося
віч-на-віч з оригіналом» [1, с. 72].
Не випадково Дж. Барнс вводить у текст роману постать, яка є очевидною
алюзією на відомого французького науковця Ж. Бодріяра, чиї оригінальні, провока-
ційні філософські погляди викладені у працях «Система речей», «Символічний обмін
та смерть», «Симулякр та симуляція». Науковий доробок Ж. Бодріяра надихав бага-
тьох письменників-постмодерністів, Дж. Барнс не є винятком.
Ж. Бодріяр висунув власну класифікацію симулякрів, що виникли в добу постмо-
дернізму і передусім «прив’язані до засобів комунікації та інформації і в результаті
дають симульовану гіперреальність, яка є «більш реальною, аніж сама реальність», і
позбавлена будь-якого референта» [3, с. 385].
Дж. Барнс художніми засобами реалізує у романі «Англія, Англія» поняття
гіперреальності, для конкретики він обирає феномен відображення історії в сучасно-
му світі. Ідеї Дж. Барнса в багатьох моментах є дотичними до філософії Ж. Бодріяра.
Дж. Барнс, зокрема, поділяє думку про те, що історія перетворилася на «втрачений
референт». Втраченим референтом історію робить тотальне домінування симулякрів
у культурному середовищі.
Терміном «гіперреальність» Ж. Бодріяр описує умови, за яких імітація або
відтворення реальності набувають більшої легітимності, цінності й сили, ніж самі
оригінали. Гіперрреальність вибудовується з того, що Ж. Бодріяр називає моделями
або симулякрами, які не мають референтів у реальності, а існують у серіях репро-
дукцій, не наділених історичним змістом. Гіперреальність історії в проекті «Не про-
сто відпочинок» це відповідь на те, що відвідувачі не готові сприймати реальність
такою, якою вона є насправді. «Реальність схожа на кролика, пухнасту приручену
тваринку, яку приємно спостерігати, коли вона безтурботно скаче, відбиває ніжкою,
їсть листки салату з долоні. Проте, побачивши реальну істоту, яка кусається і паску-
дить, публіка не буде знати, що робити. “Хіба придушити і зварити?”» [1, с. 175]
Гіперреальність історії як продукт симуляції не є брехнею, міражем, це особлива
штучно утворена реальність, яка може активно впливати на духовну, інтелектуальну,
матеріально-практичну діяльність людини (як відвідувача острова, так і актора).
Симулякр як елемент гіперреальності, не може бути сформований стихійно, він є
продуктом діяльності, яка керується певною Владою (координаторами проекту «Не
просто відпочинок»). Іншими словами, гіперреальність є ідеократично сконструйо-
ваною, вона здатна лімітувати, регламентувати, силоміць орієнтувати розвиток особи-
стості у заданих Владою напрямах. Існує безліч симулякрів, які проймають собою
культуру, життєвий світ людини, піддають його всіляким соціокультурним примусам.
На острові Уайт симуляція настільки масштабна, що вона змушує все реальне
(щодо сюжету роману) співпадати з моделями симуляції. Реальне дублюється і може
бути повторюване безліч разів. Персонажі роману вже не зіставляють дублікат історії
з оригіналом, він набуває нової легітимності. Парадоксально те, що й особа заснов-
ника проекту Джека Пітмена з часом також перетворюються на симулякр, актори
грають його роль переконливіше, ніж він сам.
Проте в певний момент актори на острові перестали виконувати свої ролі, вони
почали жити в гіперреальному світі. Цілі групи косарів, пастухів, рибалок з неохотою
користувалися службовими апартаментами і надавали перевагу ночівлі просто неба,
чи в старих хижах без умов. Солдати військового підрозділу імені Битви за Британію
вважали, що краще ночувати в бараках на полі, оскільки будь-яку хвилину можеМіждисциплінарні аспекти поняття фікціональної історії… 125
пролунати сигнал повітряної тривоги, хоча кожен з них чудово знав, що ці сигнали
звучали строго за розкладом. Мешканці острова в умовах вигаданої країни стали
возити правдиву контрабанду: піратські путівники, фальшиві сувеніри. Серед акторів
виникали симпатії і їм було байдуже, що вони за сценарієм належать до різних епох і
туристи не розуміють історичну невідповідність їхніх стосунків, коли помічають їх
разом. Тобто актори обживали гіперреальність проекту.
Доктор Макс, «офіційний історик» проекту, ще при його розробці переконував
координаційний комітет, що Англія острова Уайт у перспективі може стати повно-
цінною реальністю як для туристів, так і для учасників. «Фікція? Ні, я б так не сказав.
Ні-ні, аж ніяк. Проект вульгарний — так, у тому значенні, що він заснований на
згрубілому спрощенні всього можливого… Жахливий у багатьох своїх побічних
проявах. Спрямований на маніпуляцію людською свідомістю — за своїм основним
філософським принципом. Усе це — так, але фікція? Не думаю» [1, с. 172].
У романі «Англія, Англія» історія, з одного боку, є товаром, у який вкладені
певні затрати сили, коштів, часу і який можна вигідно продати. Її, як і будь-який
інший товар, можна позиціонувати на ринку, попередньо провівши маркетингове до-
слідження, визначити потенційні потреби споживача і можливий шлях їх задово-
лення. Проте, з іншого боку, Дж. Барнс вносить деякі корективи в начебто ідеальну
схему збуту історії, оскільки вона з товару перетворюється на гіперреальність.
Роман «Англія, Англія» демонструє те, що історичне минуле більше не виступає
як Історія сама по собі, воно стає проекцією історії з позиції постмодернізму, одним
із варіантів такої проекції є зображення історичної гіперреальності.
Міждисциплінарні аспекти поняття фікціональної історії в романах Дж. Барнса є
наслідком загальної культурної ситуації, зокрема взаємовпливу та взаємопроникнен-
ня тенденцій літератури й таких галузей гуманітарної науки, як історіографія, літера-
турознавство, соціологія, культурологія. Артикуляція провідних понять гуманітарних
наук у художній літературі, особливо в жанрі роману, є однією з ознак постмодер-
ністської прози, яка, витворюючи власну своєрідність, вибудовує також і власну
еклектичну теорію, що фікціональна за своєю природою усе ж спирається на наукові
джерела.
——————————————————————————
1. Барнс Дж. Англия, Англия; пер. с англ. С. Силаковой — Москва: ООО «Издатель-
ство АСТ», 2003. — 348 с.
2. Барнс Дж. История мира в 10 ½ главах; пер. с англ. В. Бабкова — Москва: АСТ:
АСТ МОСКВА: Транзиткнига, 2006. — 380 с.
3. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Чарльза Е. Вінквіста, Віктора Е. Тейло-
ра. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. — 503 с.
4. Кукарцева М. А. Начало лингвистического поворота в историописании / Monstera
№4. Философские проблемы социально-гуманитарного знания. Москва, МГТУ
«МАМИ», 2004
5. Постмодернизм. Энциклопедия / Грицанов А. А., Можейко М. А. — Минск:
Интерпрессервис, Книжный Дом, 2001. — 1040 с.
6. Фромм Э. Иметь или быть?; пер. с англ. / общ. ред. и послесл. В. И. Добренькова —
Москва: Прогресс, 1990. — 330 с.
7. Шилков Ю. М. История как вымысел или о «новом историзме» / Методология
гуманитарного знания в перспективе XXI века. Материалы международной научной126 І. Дробіт
конференции. Серия «Symposium». Выпуск №12. Санкт-Петербург: Санкт-Петер-
бургское философское общество, 2001. — C. 265—274.
8. Dolezel, Lubomír. Possible Worlds of Fiction and History / New Literary History, 1998,
№29 (4), P. 785—809.
9. Hutcheon, Linda. The Politics of Postmodernism. — London and New York: Routledge,
2003. — 213 p.
10. White, Hayden. The Content of the Form. Narrative Discourse and Historical
Representation. — Baltimore and London: John Hopkins University Press, 1990. — 243 p.
INTERDISCIPLINE ASPECTS OF THE FICTIONAL HISTORY NOTION
(ON THE EXAMPLE OF NOVELS “A HISTORY OF THE WORLD IN 10½
CHAPTERS” AND “ENGLAND, ENGLAND” BY JULIAN BARNES)
Iryna DROBIT
Transcarpathian State University,
89a, Zan’kovets’ka St., Uzhhorod, Ukraine 88015
The article is devoted to the analysis of fictional history as a notion of historiography and postmodern philosophy and its reflection in the novels “A History of
the World in 10 ½ chapters” and “England, England” by Julian Barnes. Fictional
history is reflected in the novels as a cultural supposition, taking into account alternative approach to the history and such notions of postmodern philosophy as hyperreality and consumerism.
Key words: fictional history, hyper-reality, simulacrum, consumption (consumerism).
МЕЖДИСЦИПЛИНАРНЫЕ АСПЕКТЫ
ПОНЯТИЯ ФИКЦИОНАЛЬНОЙ ИСТОРИИ
(НА ПРИМЕРЕ РОМАНОВ ДЖУЛИАНА БАРНСА
«ИСТОРИЯ МИРА У 10 ½ РАЗДЕЛАХ» И «АНГЛИЯ, АНГЛИЯ»)
Ирина ДРОБИТ
Закарпатський державний університет,
ул. Заньковецкой, 89а, Ужгород, Украина 88015
В статье рассмотрено явление функциональной истории в качестве понятия
историографии и постмодернистской философии и его рефлексия в художе-
ственной литературе на примере романов Джулиана Барнса «История мира у
10 ½ разделах» и «Англия, Англия». Фикциональная история изображена в
романах как культурологическая предпосылка, учитываются альтернативныйМіждисциплінарні аспекти поняття фікціональної історії… 127
подход к истории и такие понятия философии постмодернизма, как гиперреаль-
ность и консюмеризм.
Ключевые слова: фикциональная история, гиперреальность, симулякр, по-
требление (консюмеризм).
Стаття надійшла до редколегії 17.03.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008