Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,
вул. Коцюбинського, 2, Чернівці, Україна 58012
У статті йдеться про те, що сьогодні все ширше коло читачів звертається до
мемуарів. Зацікавлення зумовлене бажанням відчитувати історію не із сухих
фактів і документів. Досліджено мемуари Михайла Бажанського — письменни-
ка української діаспори, який запропонував зразки художньої документалістики.
Ключові слова: мемуари, документальне письмо, факт, автор, література
української діаспори.
Сьогодні стало модно читати щоденники, листи, мемуари. І не просто читати, а
досліджувати з погляду літературознавства, як об’єкт, що допомагає відкрити духов-
ний світ автора. Пишучи художній твір, той чи інший письменник завуальовує свою
сутність, він креслить, переписує, підбираючи відповідне слово, висловлює думку,
яка «оброблена» протягом відведеного часу. Та дослідника цікавить перш за все, що
криється за написаним словом, чому автор саме так бачить навколишній світ і саме
так його відтворює.
Звертаючись до мемуарів, реципієнт хоче прочитати історію не в сухих фактах і
документах, а відчути, як її осмислив, суб’єктивно сприйняв автор, іншими словами,
дослідника цікавить, як письменник «перепустив» через душу певні історичні події,
як записав їх у невимушеній формі, так, як лягало слово.
Українська мемуаристика має давні корені. Її джерела сягають доби Київської
Русі («Повчання дітям» Володимира Мономаха). Сучасні ж зразки набувають відвер-
того змісту.
Значний внесок у розвиток цього жанру зробила діаспорна література. Українські
емігранти кількох поколінь, живучи у вигнанні, сумлінно занотовували спомини про
побачене й пережите, сподіваючись передати їх колись нащадкам. Вони видавали ме-
муари здебільшого власним коштом. Виїжджаючи у різні періоди, емігранти приво-
зили на чужу землю частинку України — свого світу. Розпорошуючись у незнайомо-
му середовищі, намагалися зберегти свою українську сутність — саме за допомогою
спогадів, щоденників, листів.
Говорячи про сучасну українську мемуаристику, відкриваємо нові імена.
Михайло Бажанський — яскрава постать у діаспорній українській літературі.
Вірлиний, Пелехатий, Кудеяр — це псевдоніми, під якими письменник почав дру-
куватися в 30-х роках ХХ ст. в Україні. Перші його оповідання були вміщені у «Сту-
денському Віснику» та «Вістнику». Окремою книгою 1935 року в Чернівцях вийшло
оповідання «Емігрант». Перша збірка оповідань М. Бажанського побачила світ уДокументальність мемуарів Михайла Бажанського 139
Празі 1941 року під назвою «У вирі життя». У 1946 році письменник видав у Аша-
фенбурзі «Мозаїку квадрів в’язничних» — книгу спогадів про Брец, присвячену
Олегові Ольжичу. Про появу цієї книжки згадував Юрій Шерех у статті «Українська
еміграційна література в Европі 1945—1949 рр.». Федір Погребенник, досліджуючи
її, зазначив, що у мемуаристиці письменник тяжіє до художньої документалістики.
А Володимир Державин пише: «Михайло Бажанський подав висококультурні зразки
імпресіоністичної мемуарної прози в своїй дещо манірній, але вільній усякої тенден-
ційності та вульгаризації «Мозаїці квадрів в’язничних» [3, с. 22].
Володимир Янів у статті «Дві книжки про Брец» порівняв «Мозаїку квадрів
в’язничних» із книгою спогадів В. Мартинця «Bratz». Критик вітав одночасну появу
двох книг про Брец: «Факт цей тим більше гідний відзначення, що автори спогадів
добре відомі ширшому загалові: Михайло Бажанський, як письменник, а інж. В. Мар-
тинець, як журналіст і політичний діяч» [8, с. 115].
Два різні психологічні типи, два різні описи, два різні підходи — з одного боку
суха хроніка фактів (В. Мартинець «Bratz»), а з іншого — філософський погляд на
реальні події у художній формі (М. Бажанський «Мозаїка квадрів в’язничних»).
Юрій Старосольський назвав цю книгу М. Бажанського «найкращою та найосо-
бистішою» книгою автора. Вона особлива за своєю будовою: нагадує своєрідну ме-
муарну вервицю про життя в німецькій тюрмі. Твір складається з 69 окремих частин,
які органічно утворюють цікаве ціле. Книга цінна не тільки спогадами про О. Ольжи-
ча, про його смерть, але й як історичний документ взагалі. Адже тут маємо реальні
події жорстокої доби, коли все українське нищилось, що автор не побоявся за-
фіксувати. Порівнюючи майже нікому не знану «Мозаїку квадрів в’язничних» із
всесвітньо відомим «Словом перед стратою» Юліуса Фучика, можна зазначити, що
перша книга вирізняється оригінальними «мозаїчними» картинками, які відтворюють
внутрішній стан автора і нічим не поступається «останній настанові» (Ю. Буряків-
ський) Юліуса Фучика — відомого чеського журналіста, критика, письменника. Його
«Слово перед стратою» свого часу було однією з найпопулярніших книг у всьому
Радянському Союзі. Цей твір видавали мільйонними тиражами, переклали понад
46 мовами світу. 1950 року на Варшавському конгресі прихильників миру Ю. Фучику
було присуджено посмертно Премію Миру саме за цю книгу. Ю. Буряківський писав,
що цей твір став улюбленою книгою всіх чесних людей світу [6, с. 16]. І ось поряд із
цим загальновідомим твором майже нікому не знана «Мозаїка квадрів в’язничних»
М. Бажанського. Автор зазначив у своїх мемуарах: «Пишу не для ширення ненави-
сти. Sine ira et studio. Пишу насамперед для тих, кому я завдячую ці етюди: для това-
ришів з в’язниці на Лонцького, Монтелюпіх та концентраційного табору в Бреці…
Увіковічнюю пам’ятку про тих, що імени справжнього їх ніхто не знав» [2, с. 5].
Варто сказати про незаангажованість «Мозаїки квадрів в’язничних», на відміну від
спогадів чеського письменника. «Слово перед стратою» пройняте ідеалізацією тодіш-
ньої радянської комуністичної системи, а в «Мозаїці квадрів в’язничних» тенденцій-
ність відсутня. Книга М. Бажанського перейнята загальнолюдським змістом, до того
ж втіленим у формі оригінальних «мозаїчних» картинок, кожна з яких має самостійне
значення, а взяті разом, вони творять єдину органічну цілість. У ній відображено по-
чування, стан людини, яка не знає, що з нею буде наступної миті: смерть чи тортури,
ув’язнення на все життя чи воля. 140 І. Марусяк
Аналізуючи ці два твори, проводимо чітку паралель: два різні концтабори —
Панкрац і Саксенгаузен, різні люди, обставини, водночас — усе ідентичне, однакове.
Не можна оминути останніх слів Ю. Фучика: він, викриваючи у своїй книзі
тупість, жорстокість, внутрішню порожнечу, все ж звернувся до всіх:
Це є життя.
А в житті немає глядачів.
Завіса піднімається.
Люди, я любив вас! Будьте пильні! [6, с. 183]
Книга ж М. Бажанського написана з відчуттям невизначеності власної долі.
Читаючи мемуари українського письменника, стикаємося з надзвичайною простотою
написаного і в той же час вишуканістю й естетичним смаком. Знаючи умови напи-
сання твору, дивуєшся кількості цитат, латинських сентенцій, які свідчать про високу
освіченість автора, про тонке відчуття слова, про глибокий підтекст, що криється в
них. Всього в книзі їх 22. Ось приклади деяких:
«…Треба посвятити найвище добро людини — незайманість тіла і свобідну
волю — для вищого добра, загальнолюдського — для правди» (Шимон Боґдановіч
«Гріхи великого міста») [2, с. 16].
«Нема неба, нема! Єсть боротьба!» (Микола Хвильовий) [2, с. 33].
«Схід є завжди схід, а захід є захід, Вони ніколи не зійдуться!» (Редьярд Кіплінґ)
[2, с. 61].
«Я знаю, ви п’єте вино, а проповідуєте публично воду» (Гайнріх Гайне) [2, с. 128].
Дев’ять спогадів книги розпочинаються словами поета О. Ольжича, якому і
присвячена книга.
Усі епіграфи спонукають читати мемуари між рядків, шукати внутрішній зміст
слів, який письменник майстерно приховав. Силою свого слова М. Бажанський при-
мушує задуматися, збуджує свідомість до співпережиття. Ці спогади відкривають чи-
тачеві реалії невільницького існування, змальовують буденне тюремне життя з усіма
його особливостями й примхами, водночас є яскравим та оригінальним взірцем
мемуаристики в українській літературі.
Найповніше видання творів М. Бажанського — «Мемуарна мозаїка» — з’явилося
уже по смерті автора, 1998 року Як зазначають упорядники: «Ця книжка — знак по-
шани до непересічної людини, політичного та громадського діяча в Західній Україні
передвоєнних і воєнних часів, а згодом в еміграції, журналіста й літератора, мецената
й будівничого української науки…» [1, зворот титула].
В автобіографії «Коротка хронологія подій мого життя» М. Бажанський писав,
що вже кілька років його переслідує мрія написати систематичні спогади з його ко-
лоритного життя. «До цього мене запрошують і мої друзі, але примушує мене та
обставина, що багато авторів представили деякі події, до яких я мав відношення і був
їхнім свідком, не так, як це насправді було. Багато справ викривлено і представлено в
іншому насвітленні. Хотіло б ся об’єктивно передати мемуари прожитого мого життя
і життя моїх друзів та подій, які ми разом проходили» [1, с. 276]. Документальність мемуарів Михайла Бажанського 141
Ці слова наштовхують на думку, що творчість письменника сприймали неодно-
значно, по-різному оціниювали А це, відповідно, спонукає все ж шукати ті критичні
відомості про життя і спогади М. Бажанського, яких дуже мало в Україні.
Книга мемуарних нарисів літератора-емігранта творить своєрідну мозаїку епізо-
дів його життя на тлі історичних подій минулого століття, подає низку яскравих
образів українських політиків, військовиків, літераторів, серед яких і постать
О. Ольжича. Тут відкриваємо одну з невідомих сторінок життя поета-«пражанина» —
його дружбу з однодумцем у поглядах М. Бажанським, якому він присвятив поезію
«Змовники». Про це читаємо у спогаді «Поет життя». Ще тоді, як ніхто не знав: «Хто
це такий новий поет виринув під іменням О. Ольжич? Вже майже вповні огладжений,
зо смаком» [1, с. 54], Олег Кандиба вмовляв М. Бажанського, щоб той мовчав,
«нікому ще про те не говорив» [1, с. 54]. Не раз у домі Олесів лунали здогади, хто б
це міг бути Ольжичем, адже це «нова поява». Одні вважали, що це Євген Маланюк,
інші натякали на Дмитра Донцова, аж поки О. Олесь не відкрив таємницю свого
сина. Тут М. Бажанський згадує про хвилюючу мить вручення йому вірша: «Маєте,
читайте! Це вам присвячую, тільки не критикуйте. Подав мені виправлений шматок
паперу… На картці розпростерся строфами його ориґінальним письмом написаний
вірш, що носив заголовок “Змовники”» [1, 50].
Дехто з критиків, не розшифрувавши криптонім, відносить цю поезію до рим-
ської тематики. П. Іванишин зазначив: «Покара титанів — справа, поширена у часи
античності: й у Греції, і Фінікії, і Македонії…
Тиран ще не знає, що його жде. Він святкує перемогу над безборонною дівчиною.
Та “стихають дівочі ридання”, “з сміхом вбігла варта остання”, і напружене чекання
чудово змальоване (сам настрій), скоро скінчиться:
Ти не знаєш, що час твій прийшов!
Мить — і ринемось ми до покою» [4, с. 109].
Але, зважаючи на місце й обставини написання поезії, очевидно, що «Змовни-
ки» — вірш про події 30-х років ХХ ст., які відбувалися на рідній і водночас такій
далекій тоді для обох (О. Ольжича й М. Бажанського) Україні.
Спогади, вміщені у «Мемуарній мозаїці», написані в різні роки і з різних приво-
дів. У книзі маємо цілу галерею політичних, військових та культурних діячів: Євген
Коновалець, Володимир і Юрій Старосольські, Степан Шухевич, Антін Крушель-
ницький, Дмитро Донцов, Андрій Мельник, Августин Волошин, Ольга Басараб,
Оксана Лятуринська та ін.
Цікавим для нашого дослідження є те, що усі твори, зібрані у цьому виданні,
надруковані за рукописними оригіналами й авторськими копіями з архіву. «Повністю
збережено лексичні, фразеологічні й синтаксичні особливості авторової мови. […]
В усіх текстах послідовно додержано норм правопису 1929 року» [1, с. 10].
Досліджені мемуари підкреслюють самобутність та оригінальність творчої мане-
ри М. Бажанського. Вони є яскравими зразками української мемуаристики, що заслу-
говують на увагу як читачів, так і літературознавців, критиків. На жаль, спогади не
набули такого резонансу, на який заслуговували, причиною цього, мабуть, була
тодішня політична ситуація в Радянському Союзі й світі. Але читаючи їх, справді142 І. Марусяк
бачимо мозаїку культурного і громадського життя тогочасної інтелігенції, відкрива-
ємо нашу історію і знаходимо в них погляди, співзвучні нашим дням.
——————————————————————————
1. Бажанський М. Мемуарна мозаїка. — К.: Критика, 1998. — 334 с.
2. Бажанський М. Мозаїка квадрів в’язничних. — Ашафембург, 1946. — 157 с.
3. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (1945—1947) // Українське
слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: В
4-х кн. — Книга третя. — К.: Аконіт, 2001. — С. 15—30.
4. Іванишин П. Олег Ольжич — герольд нескореного покоління. — Дрогобич:
Відродження, 1996. — 216 с.
5. Погребенник Ф. З Україною в серці: Нариси-дослідження про творчість письмен-
ників-прикарпатців у діаспорі. — К., 1995. — С. 56—59.
6. Фучік Ю. Статті і нариси / Передмова Ю. Буряківського. — К., 1952. — 232 с.
7. Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. Т. І /
Упоряд. та приміт. Р. М. Корогодського. — Харків: Фоліо, 1998. — 607 с.
8. Янів В. Дві книжки про Брец // Визвольний шлях [Лондон, Великобританія]. —
1954. — Ч.4. — С. 115—122.
DOCUMENTARITY OF THE MEMOIRS
BY MYKHAYLO BAZHANSKYI
Ivanna MARUSIAK
Yuriy Fedkovych National University of Chernivtsi,
2, Kotsiubynskyi St., Chernivtsi, Ukraine 58012
The paper deals with the analysis of growing interesting in memoirs. This interest
is caused by the desire to learn history not only from facts and documents. The author
explores the memoirs by Mykhaylo Bazhans’kyi — a writer of Ukrainian Diaspora,
who has proposed examples of documentary literature.
Key words: memoirs, documentary writing, fact, author, literature of Ukrainian
Diaspora. Документальність мемуарів Михайла Бажанського 143
ДОКУМЕНТАЛЬНОСТЬ МЕМУАРОВ
МИХАИЛА БАЖАНСКОГО
Иванна МАРУСЯК
Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича,
ул. Коцюбинского, 2, Черновцы, Украина 58012
В статье речь идет о том, что сегодня всё более широкий круг читателей
обращается к мемуарам. Интерес проявляется в желании читать историю не в
сухих фактах и документах. Предметом исследования являются мемуары Миха-
ила Бажанского — писателя украинской диаспоры, представляющие образцы
художественной документалистики.
Ключевые слова: Михаил Бажанский, мемуары, литература украинской
диаспоры, «Мозаика квадров узничных», «Мемуарная мозаика», Саксенгаузен,
Олег Ольжич.
Стаття надійшла до редколегії 14.03.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008