Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
вул. Володимирська, 64, Київ, Україна 01033
У статті проаналізовано новоутворення на межі музики і літератури,
побудоване за принципом циклізації. Подано докладний аналіз «Книги Лева» з
погляду її межової структури. Окрім поділу на глави й інтермецо, характерні
для літератури, у книзі прослідковується тричленна будова сонати, а також
виокремлюються дві головні теми, які пронизують усю книгу, зіштовхуючись,
розвиваючись і породжуючи варіації.
Ключові слова: варіації, книга/цикл, словесно-симфонічний твір, сонатно-
симфонічна форма, цикл, циклізація.
Відповідно до ідеї О. Веселовського про синкретичність первісного мистецтва,
зв’язок музики і поезії органічний і безсумнівний. «Музичність» поезії виявляється в
її ритмічній та звуковій організації, а також інтонаційному малюнку мови. «Словес-
ність» музики проявляється у функціонуванні її як засобу спілкування, що харак-
терно для всіх знакових систем. Однак знаходимо і прихованіші, але не менш важ-
ливі паралелі, одна з яких полягає у циклізації музичних і поетичних творів.
Циклом називаємо сукупність пов’язаних між собою творів, які становлять, за
певним задумом автора, замкнуту естетичну єдність, оскільки композиційні чинники
стають елементами змісту, а це призводить до сприйняття твору як динамічного
цілого.
У літературі ідею циклізації якнайповніше відображає книга/цикл, а в музиці —
сонатно-симфонічна форма. На зіткненні цих мистецтв утворюється новий жанр —
словесно-симфонічний твір, на специфіку якого дослідники неодноразово звертали
увагу. Так, І. Фоменко, вивчаючи природу книги/циклу, зазначав: «Дві основні фор-
ми циклізації тяжіють до двох основних видів музичної форми: власне цикл — до
вільних варіацій, а книга віршів — до сонатної форми» [4, с. 29].
Є. Еткінд визначає такі зразки новоутвоорень, у порядку зростання їх естетичної
цінності:
• словесна імітація музичної симфонії;
• створення аналогії сонатно-симфонічного циклу, яка враховує специфіч-
ні властивості слова;
• написання твору, композиція якого тільки спирається на музично-компо-
зиційний принцип [5, с. 215—216]. Словесно-симфонічний твір (на прикладі «Книги Лева» Богдана Ігоря Антонича) 319
Розглянемо «Книгу Лева» Богдана Ігоря Антонича як типовий зразок книги/цик-
лу, побудованої відповідно до умов третього випадку.
Вона постає цілісним знаком, в якому легко виділити елементи нижчого поряд-
ку — розділи. Своєю чергою, вони складаються із певним чином структурованих
елементів, що теж можуть групуватися між собою.
За допомогою композиційного прийому монтажу побудовані диптихи («Скарга
терну» і «Терен співає», «Ars poetika» і «Ars critika», «Слово про чорний полк» і
«Слово про золотий полк»), триптих («Океанія, або В долинах морських левів»,
«Полярія», «Арктика»), утворення з п’яти віршів («Троянди», «Гвоздики», «Півонії»,
«Тюльпани», «Фіялки»). На вищому рівні функціонують так звані внутрішні жанри,
розміщені за принципом повного контрасту сусідніх творів, зі збереженням міцних
зв’язків із більш віддаленими один від одного циклами. Їх цілісно творча роль є
особливо сильною, оскільки за кожним розділом-циклом (главою чи інтермецо)
закріплені постійні метричні характеристики. При цьому кожен із циклів утворює
власне часове і просторове поле. Про частини книги/циклу, зазначає Є. Еткінд,
можна сказати «те саме, що говорить дослідник музики про симфонії. Сукупність
таких частин охоплює різні грані дійсності, основні типи вислову/вираження, основні
точки зору художника на світ: охоплює галузь драматичного (перша частина), лірич-
ного (повільна частина), жанрово-характерного, побутового (менует, більшість скер-
цо), епічного (фінал)» [5, с. 278]. Варто додати, що для сонати наявність третьої
частини не є необхідною, радше навпаки. Як показано далі, «Книга Лева» побудована
за тричастинною схемою сонатно-симфонічного циклу.
«Книга Лева» має концентричну композицію, тобто в її складі можна виділити
ключовий твір, який містить набір основних тем і мотивів, представляє головні обра-
зи і взаємозв’язки між ними.
Ключ до розкодування метаінформації «Книги Лева» знаходимо у вірші «Знак
Лева». Невипадково цей твір відкриває збірку, адже може вважатися програмним.
Лев набуває рис сузір’я, яке веде пророків, монархів і воїнів. Відповідно розгорта-
ється композиція книги, де перша глава присвячена розкриттю проблеми слова, друга
звертається до міфічної сутності світу, а третя змальовує пафос і безглуздя війни.
Однак це літературні проблеми, тоді як головними темами залишаються дві, від-
повідно до структури сонатно-симфонічного циклу, — екстаза творчості й аскеза
знання. Вони пронизують усю книгу, зіштовхуючись, розвиваючись і породжуючи
варіації. Порівняймо структуру сонати, для першої частини якої характерний швид-
кий, динамічний розвиток. У першому розділі цієї частини виділяють: 1) експози-
цію — показ і зіставлення двох контрастних тем; 2) розробку — зіткнення тем, їх
мотиваційний розвиток; 3) репризу — повторення головних тем.
Протиставлення пустелі і царства квітів у першій строфі вірша «Знак Лева»
продовжується у протиборстві ідей аскези (перша глава) та екстази (перше ліричне
інтермецо). Окрім того, за допомогою образів палаючого куща і бездонних круч у
другій строфі порушено провідну для першої глави проблему віри.
Картина бурі, коли «тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих» перегукується зі сло-
в’янськими уявленнями про одухотвореність природи. І вже чорні лаври однаково
пригнічують і людину, і все живе. Друга глава продовжує тему просвіту і його мета-
морфоз. 320 Є. Найчук
Грім і блискавки п’ятої строфи є мовби передбаченням військової теми, розкри-
тої третьою главою. Та зрештою, вірним своєму покликанню — вартувати джерело
істини. Останню строфу можна вважати життєвим девізом Б. І. Антонича й основною
ідеєю «Книги Лева»:
Синайський вітре, бий в відкриті карти!
Без тебе я порожній посуд форми.
Ввесь день над віщим джерелом на варті,
а ніч — мов Біблія червона й чорна.
«Книга Лева» складається з трьох глав і двох ліричних інтермецо, які чергуються.
Як уже зазначалося, кожен розділ має ознаки самостійного циклу.
До першої глави входять дев’ять віршів, серед них уже згаданий «Знак Лева» і
диптих («Скарга терну» і «Терен співає»). Ключовим для розділу можна вважати
вірш «Шість строф містики», який передає провідне для циклу почуття туги за
істиною: перед ліричним героєм, пророком, стелеться довгий шлях пошуку.
У першій поезії «Даниїл у ямі левів» панує молитовний спокій перед дорогою,
задається тон для циклу загалом. Вірш статичний, та вже цей своєрідний пролог
містить поклик подорожі:
…З заворіття кличе
на суд перед сумлінням зір монарший рев царя пустині [1, с. 121]
Експозиція малює прастихію людства і втілена в апокрифі «Балада про пророка
Йону». За словами М. Ільницького «кит», у череві якого врятувався пророк, стає для
поета своєрідною «машиною часу», завдяки якій «Земля в орбіті завертається назад у
молодість свою, в примарний сон праречі». Сон праречі — це той первісний стан
землі, коли вона перебувала «в прадавньому хаосі землі й води всуміш», народжуючи
в темному царстві океанічних глибин безліч істот, які «тіл соромлячись страшних,
мерзких і чорних// ненавиділи світ і мстилися за гріх// природи, що зродила їх таких
потворних» [2, с. 143]. Створюючи це тьмяне царство, цю зелено-чорну батьківщину
восьминогів, поет хотів «утвердити єдність усього живого, […] знайти для втілення
«праречі» відповідне «праслово» [2, с. 144], а також вирішити проблему осягнення
суті світу. Недосконала природа морських почвар символізує низькі інстинкти
людини, що заважають їй злитися з гармонією космосу.
«Пісня про дочасне світло» порушує питання про можливість осяяння і гармонії.
Відповідь подається у заданому для першої глави біблійному потрактуванні:
Молюсь землі в червоному окропі крові
і небо кличу тугою, що вічно ранить.
Із уст моїх поганських спів тече христовий,
немов вино з води у Галілейській Кані [1, с. 125].
Християнське світобачення є перешкодою і допомогою водночас. Безпосереднє
слово, яке є Бог / істина / первінь, недоступне людині. Ми тільки посуд, що приймає
красу, впевнений автор книги, однак прагнути Слова майже те ж, що й долучатися до
нього, тому вірш «Самаритянка біля криниці» позначений настроєм надії. Словесно-симфонічний твір (на прикладі «Книги Лева» Богдана Ігоря Антонича) 321
Кульмінація розвитку почуття припадає на вірш «Шість строф містики», в якому
з’ясовується, що слово залишається істинним, доки воно тотожне відчуттю, а не
вираженню:
Бо тільки наглий захват зможе суть розкрити,
ввести в сполуку нас, в містичну єдність з світом [1, с. 127].
Пізніше спроба віддатися захвату, щоб осягнути світ, знайде вираження у поезіях
першого ліричного інтермецо. Вдивлятися у дно життя, за Б. І. Антоничем, — усе
одно, що свердлити нетрі лісу. Розв’язати тезу вірша «Шість строф містики» допо-
магає диптих «Скарга терну» і «Терен співає». Через хибну природу людині дано
відчувати, а не знати, тож, наче терен, змушені завдавати болю світові своїми спро-
бами вивчити його, водночас у другій, антитетичній, частині диптиха поет зауважує,
що людські слова — хоч і не досконалий, а проте єдино можливий метод пізнання:
«…я — покірний терен, покруч дерева приземний,
незлюблений, погорджуваний, сірий і буденний,
зазнав найвищої із ласк — чоло вінчати Боже» [1, с. 128]
У «Пісні про чорні лаври» подано підсумки роздумів ліричного героя, згідно з
якими людина — лише посуд для прийняття краси, «але який помістить те, що в
слові гине» [1, с. 129].
Отож, перша глава містить єдину проблему Слова, яку ліричний герой-пророк
розв’язує послідовно, у загальнобіблійному хронотопі. Червона ніч ями, океану,
пустелі й лісу навіває в першій частині глави почуття безнадії. Блакить і білість
світанку другої частини налаштовує на замирення з неминучим.
Наступний розділ вже своєю назвою налаштовує читача на зміну пріоритетів.
Перше ліричне інтермецо — це спроба поринути в світ, щоб відчути його красу і
віддатися їй. Ліричний герой прагне осягнути реальність як цілість, нерозчленовану
даність, і знайти в ній істини і цінності, що мають абсолютний характер. Таке осяг-
нення можна здобути шляхом натхнення, прозріння, екстази (Ю. Андрухович), яка
стає провідним почуттям цього циклу й асоціюється з весною.
Однак зміна настрою не є цілком неочікуваною, оскільки саме в першій главі
закладені теоретичні обґрунтування беззастережного занурення у світову гармонію
задля найбільш повного її пізнання.
Окрім того, перше ліричне інтермецо можна співвіднести із другою частино
сонатно-симфонічного циклу, яка є повільною, ліричною та загалом контрастною до
першої частини. Однак треба пам’яти, що друга частина симфонії або сонати най-
частіше має тричленну форму АБА, де тема А=А, тоді як Б — це контрастний епізод.
Тому, перше і друге ліричне інтермецо за своїми настроєвими й ідейними характе-
ристиками відповідають темі А, а друга глава — темі Б.
Перші два вірші слугують експозицією циклу, яка змальовує ранковий захват,
красу і кохання, що заполонили душу ліричного героя. Далі, у вірші «Троянди», з’яв-
ляється перед-чуття неспокою, але вплив святої омани ще досить сильний.
Розвиток почуття відбувається в наступних поезіях, де з’являється образ мороку і
невідступного переслідувача — натхнення, а мотив проминальності стає визначальним.
Отже, ряд віршів («Троянди», «Гвоздики», «Півонії», «Тюльпани», «Фіялки») по-322 Є. Найчук
єднані у цикл за допомогою прийому нагнітання. У вірші «Троянди» неспокій пере-
даний опосередковано, за допомогою введення червоного кольору, а надалі почуття
увиразнюється, долає бар’єр самоомани і вербалізується. Поглиблюється розуміння,
що екстаза теж минає, як усе на світі.
Кульмінаційний момент першого ліричного інтермецо припадає на вірш
«Чому?». Ліричний герой прагне збагнути причину відокремленості людини, причо-
му визначеної відповіді немає, і читач повинен сам дійти висновку.
Прикметно, що наступний вірш має назву «Сутінь», адже ясний захват недовго-
вічний і вже бачимо:
Закрижаніле соло сонця,
мов дно музики
ув оркестрі,
що грає в сну блакитних сінях.
Відпустити від себе розтратні почуття означає передчасно згаснути, тому далі
поет зображує інший різновид екстази, який приходить на місце першому, заповнює
душу і надає життю смисл, — це захват творчості.
Натхнення для ліричного героя несе водночас надприродну гармонію і знищення,
про що говориться у диптиху «Ars poetica» й «Ars critika». У прагненні щільних і
доцільних строф поет може зруйнувати себе, але не владний вибирати.
В останньому, ключовому, вірші розділу автор загострює дилему краси та її від-
ображення у творчості, підсумовуючи, роздуми першого ліричного інтермецо про
розплату за почуття екстази:
Дивись у яму мертвих квітів!
О, чи зумієш, майстре сяєв
своє мистецтво протерпіти?
Не тільки їх краса карає [1, с. 137].
Отже, провідним для цього розділу є почуття екстази, яке автор розглядає у двох
аспектах, як животворне і руйнівне. Замкнений хронотоп (радієва скринька, мушля
ночі, блакитні сіни), в якому перебуває ліричний герой, посилює почуття обмеже-
ності у просторі і часі, а відповідно, увиразнює мотив проминальності.
Цикл із п’яти віршів і диптих, які входять до складу розділу, підкреслюють не
випадковість вибору матеріалу, а чітке розмежування ключового вірша на дві ча-
стини слугує зразком двокомпонентності інтермецо загалом: 1) зображення занурен-
ня в гармонію екстази; 2) викриття псевдовизвольного характеру захвату.
Пошуки ліричним героєм визвольного слова призводять до спроби осмислення
міфу. Як зазначає М. Ільницький, міф — це характер свідомості і дії [2, с. 143], коли
раптове внутрішнє осяяння не потребує перевірки й обґрунтування. Б. І. Антонич
прагне показати присутність людини в космосі, в широкій часовій і просторовій пер-
спективі — від первісного хаосу до кінця життя на Землі і до кінця самої Землі.
Друга глава «Книги Лева» відображає наші міфічні уявлення, що слугують для
передачі зв’язку між минулим і сучасним, ідеальним і матеріальним.
Глава містить 12 віршів, у тому числі триптих («Океанія, або В долинах морських
левів», «Полярія», «Арктика»). У цьому розділі не спостерігаємо характерного дляСловесно-симфонічний твір (на прикладі «Книги Лева» Богдана Ігоря Антонича) 323
інших творів розвитку почуття. Натомість доцентровим чинником є ланцюжок
міфологем: міста, пустелі, неба.
Ключовим для циклу можна вважати вірш «Чаргород, або Як народжуються
міти», бо саме тут ліричний герой говорить про віднайдення пісні, яка не зрадить.
Колористика вірша характерна для всього розділу. Переважає червоний, мідний,
рудий, багряний фон, білий мармур і зелень цвілі. Таке гнітюче забарвлення щонай-
виразніше передає образ в’язкого, загуслого міфічного часу. Водночас, блакитний
колір неба пов’язує другу главу з іншими розділами.
Провідний для книги образ Лева набуває тут ознак монарха світу: «леви з пра-
порів рядами йдуть має статично містом» [1, с. 137], «господар міста — лев, що спить
під арсеналом, підводиться поволі, йде в пустелю площ», «підводяться, мов сонні,
велетенські леви, силуети… тюрем» [1, с. 138]. Із образом Лева пов’язане зародження
і згасання життя. У ключовому вірші на позначення лева вжито епітет «достойний»,
що вказує на місце царя звірів у міфічному світогляді поета.
Не менш значущим для глави є образ неба, яке вкриває місто, пустелю і море,
вкутує ліричного героя і переносить його крізь час. Небо існує вічно:
Мов синє оливо, заклякле небо висить,
і череп місяця, розбитий і безбарвний,
упав на сніг, коли отари білих листів
в країну небуття вела зоря полярна [1, с. 143].
Якщо міфічний час тяглий і єдиний, як небо, то просторові форми різні. Так, у
триптиху зображені Океанія, Полярія та Арктика, відмінні за зовнішніми ознаками,
але однакові за суттю.
Підсумовуючи, можемо констатувати, що друга глава побудована на системі
міфологем і провідним почуттям у ній постає гармонія підсвідомості людини з
космосом. Поезію, що ґрунтується на цьому почутті, можемо вважати найбільш
ефективним способом пізнання світу.
Друге ліричне інтермецо продовжує тему екстази творчості, яка розвивалась у
першому, але на відміну від нього, звертається не до ролі слова для поета, але до
значення поета для суспільства. О. Забужко зазначає: «З текстів Богдана Ігоря
Антонича останніх років виразно вгадується, як мучило його це наростаюче почуття
своєї цілковитої зайвості й безпотрібності “тепер-і-тут”: крізь примарний «місячний»
пейзаж пізніх поезій раз у раз проходить, як у нічних дзеркалах, образ хлопця, що
знай втоплює голову в руки, пойнятий розпачливим усвідомленням — ані “суті світу
він не схопить”, ані “не вирве віршем корінь зла”» [4, с. 5].
Недаремно друге ліричне інтермецо має специфічну композицію, починаючись
віршем «Молитва до зір» і завершуючись віршем «До холодних зір». Ліричний герой
двічі відмовляється від спокійного пересічного життя, отримуючи за це «чорне
пекло, середньовічне і містичне».
На зміну ранку і дню першого інтермецо у другому надходить вечір, а за ним ніч
і розуміння:
Що ти згубив, не знайдеш більше,
і час надію розхлюпоче [1, с. 145]. 324 Є. Найчук
Мотив проминання, характерний для першого ліричного інтермецо переростає у
констатацію проминулості, яку підкреслює прийом інверсії. Ліричний герой після
численних спроб і пошуків заглиблюється у спогади: «І знов минула юність кличе як
давні кличуть забобони» [1, с. 145]. Однак споглядання пройденого шляху не є
пасивним і безрезультатним, навпаки, узагальнення досвіду допомагає швидким і
доцільним словам змагатися із громами.
Згаданий вірш «До холодних зір» є ключовим для циклу. Холодна зоряна ніч
підкреслює самотність ліричного героя, позбавленого дому і надії. Синій, срібний,
сивий кольори увиразнюють затятість і завіруваність.
Отож, провідним для другого ліричного інтермецо є почуття відповідальності.
Використання у розділі обрамлення сприяє цілісному сприйняттю, жанр молитви
першого й останнього віршів увиразнюють ідею доленосності поета.
Відповідно до визначеної у вірші «Знак Лева» спрямованості, третя глава
стосується війни. На формальному рівні військова тематика виражається за
допомогою жанру слова. У сонатній формі, третя, завершальна, частина — швидка,
енергійна, співзвучна першій, але не повторює її. Вирішення проблеми протиборства
екстази й аскези зводиться до утвердження обох понять як однаково вартісних, за які
варто померти, хоча вони не вимагають і не потребують подібної жертви.
Композицію розділу зумовлює розвиток почуття розпачу від усвідомлення
безглуздя війни. Водночас зауважуємо також пошану до воїнів, які загинули, але не
були переможені:
Співаю, не кляну
Розгромленим полкам, пощербленим рядам,
потрощеним когортам! [1, с. 151]
Відкривається цикл «Словом до розстріляних», у якому проголошується головна
ідея безсмертя хоробрих. Далі, на антитезі «Слова про чорний полк» і «Слова про
золотий полк» будується зав’язка почуття. «Слово про Альказар» розвиває тему зло-
чинної, братогубної війни.
Розв’язка почуття відбувається у віршах «На три шляхи» і «Стяги в куряві»:
Знічев’я бризне постріл перший, другий, третій…
І сонце — крапля ртуті в неба синім склі —
сполохане, хитнеться й , тремтячи у леті,
униз покотиться в подертий стяг землі [1, с. 158].
Висновки загубленого війною життя читаємо в «Слові про полк піхоти».
Третя глава передає позачасове життя, без минулого і майбутнього. Домінування
жанру слова надає їй вигляду військової хроніки, а специфічна метрична система
виділяє з-поміж усього творчого доробку Б. І. Антонича.
Як виявилося, первісні, вкорінені у сутність людини, а тому життєво важливі
проблеми нівелюються грубою силою, яка не може їх вирішити, але претендує на
першість. Проблеми, поставлені у першій главі, послідовно розгортаються протягом
усієї книги/циклу, то зіштовхуючись, то розвиваючись окремо у різних варіаціях, і
отримують несподіваний розв’язок у третій главі.
Отже, «Книга Лева», побудована за принципом сонати, складається з окремих
розділів-циклів, які мають власні особливості, сформовані на властивостях поезіїСловесно-симфонічний твір (на прикладі «Книги Лева» Богдана Ігоря Антонича) 325
(відповідають законам «внутрішнього жанру», дотримуються особливої схеми роз-
витку почуття, характеризуються своїми просторово-часовими деталями). Водночас,
розділи пов’язані між собою наскрізними образами і мотивами, показом почуття
єдиного ліричного героя, цілісним поетичним хронотопом тощо.
Взаємозв’язку із музикою ця книга/цикл завдячує тричастинному розвитку кон-
трастних ідей, причому можна чітко простежити дотримання духу канонічного
сонатно-симфонічного циклу.
————————————————————————
1. Антонич Б.-І. Велика гармонія: (Модерністична поезія ХХ ст.) — К.: Веселка,
2003. — 350 с.
2. Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії /
Упор. М. М. Ільницький, Р. М. Лубківський; Передм. Л. М. Новиченка. — Львів:
Каменяр, 1989. — 430 с.
3. Забужко О. Апологія поезії в кінці 20-го століття. // Забужко О. С. Хроніки від
Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. — К.: Факт, 1999. — С. 32 — 40.
4. Фоменко И. В. Поэтика лирического цикла. Автореф. дис… д-ра филол. наук: /
Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. — М., 1990. — 32 с.
5. Эткинд Е. От словесной имитации к симфонизму (принципы музыкальной
композиции в поэзии)// Поэзия и музыка: Сборник статей и исследований. — М.:
«Музыка», 1973. — С. 186—280.
VERBAL-SYMPHONIC WORK
(BY THE EXAMPLE OF «THE BOOK OF THE LION»
BY BOHDAN-IHOR ANTONYCH)
Jevhenija NAJCHUK
Taras Shevchenko National University of Kyiv,
64, Volodymyrs’ka St., Kyiv, Ukraine 01033
In the article a new formation on verge of music and literature is analyzed, which
is built on principle of cycling. The article offers the detailed analysis of «The Book
of the Lion» from point of its boundary structure. Except the typical for literature
division on heads and intermezzo, trinomial structure of sonata is retraced in a book.
Key words: variations, book/cycle, verbal-symphonic work, sonata-symphonic
form, cycle, cycling. 326 Є. Найчук
СЛОВЕСНО-СИМФОНИЧЕСКОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ
(НА ПРИМЕРЕ «КНИГИ ЛЬВА» БОГДАНА ИГОРЯ АНТОНЫЧА)
Евгения НАЙЧУК
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко,
ул. Владимирская, 64, Киев, Украина 01033
В статье проанализировано новообразование на рубеже музыки и ли-
тературы, построенные по принципу циклизации. Представлен обстоятельный
анализ «Книги Льва» с точки зрения ее пограничной структуры. Кроме разде-
ления на главы и интермеццо, характерные для литературы, в книге прослежи-
вается трехчленное построение сонаты, а также выделяются две главные линии,
пронизывающие всю книгу, сталкиваясь, развиваясь и порождая вариации.
Ключевые слова: вариации, книга/цикл, словесно-симфоническое произве-
дение, сонатно-симфоническая форма, цикл, циклизация.
Стаття надійшла до редколегії 22.03.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008