Українська академія друкарства,
вул. Підголоско, 19, Львів, Україна 79020
У статті розглянуто вирішення проблеми діахронічної структури худож-
нього часу роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта» в адаптації
його до художнього фільму. Проаналізовано особливості моделювання двох ча-
сових пластів у романі Дж. Фаулза та з’ясовано способи їх втілення через
формат кіномистецтва. Зроблено порівняльний аналіз часової організації першо-
твору та його втілення на екрані.
Ключові слова: сценарій, адаптація, художній час, екранізація, діахронія.
Екранізація літературного твору як його художнє втілення засобами кіномистец-
тва — явище складне, неоднозначне й суперечливе для усіх сторін цього процесу:
режисерів, сценаристів, продюсерів, авторів літературних творів, читачів, глядачів,
фахівців галузі літературознавства та кіно.
Джон Фаулз, автор роману «Жінка французького лейтенанта» (1969), екранізація
якого увійшла до списку п’ятдесяти кращих екранізацій літературних творів (за да-
ними лондонської газети «Guardian» [4]), зазначає: «Я ніколи не вірив твердженням,
що кіно «вбиває» роман. […] Ці два способи розповісти історії найбільше схожі на
сестер, ніж на щось інше» [6, с. 73].
Як стверджує письменник, «Жінка французького лейтенанта» була написана в
той період, коли у нього почали формуватися «стійкі» та «доволі своєрідні погляди»
на те, якою є справжня сфера кіно і яка сфера роману. «Очевидно, що в обох цих
сферах, — пише Дж. Фаулз, — значні частини можуть переплітатися між собою,
оскільки обидва ці види інформації за своєю суттю оповідні; однак, у них є і такі
території, на які стороннім вхід заборонено: візуальний ряд, який жодне слово не
може передати […], а ряд словесний жодна камера не зможе зняти і жоден актор не
зуміє промовити» [6, с. 68].
Про екранізацію «Жінки французького лейтенанта» Дж. Фаулз думав ще до ви-
ходу книги друком, проте роман був екранізований лише через дванадцять років
після його написання. Причин цього сам автор називає декілька: це і невдалий час
для режисера, і комерційний успіх книги, що відлякував режисерів, проте головною
причиною була особлива композиційна побудова роману.
Процес екранізації літературного твору сьогодні викликає неабияке зацікавлення
як у кіномистецтві, так і в літературознавстві, особливо з погляду новітніх методоло-Екранізація роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта»… 347
гічних концепцій. Зокрема, наукові зацікавлення стосуються категорії «автора» в
різних медіа: літературному творі, кіносценарії, художньому фільмі тощо. Дослі-
дження першотвору та його втілення у телемедіаформаті зазвичай проводять у
порівняльних аспектах, проведенням аналогій між носіями, або вивченням способу
перекладу літературного оригіналу мовою кіно. У випадку екранізації роману «Жінка
французького лейтенанта» можна говорити про декілька аспектів, які стосуються
проблем перекладу твору мовою кіно, зокрема, проведенням паралелей на рівні
сюжетних перипетій першотвору та фільму, з’ясовуванням, який переклад мовою
кіно (вільний, асоціативний тощо) використано в екранізації тощо.
У запропонованому дослідженні ми не ставили собі за мету зробити комплексний
компаративний аналіз екранізації роману Дж. Фаулза та літературного тексту, оскіль-
ки нас цікавить не стільки відповідність кіноверсії роману, скільки вирішення про-
блеми художнього часу роману при створенні кінооповіді. Для цього є певні перед-
умови. Зокрема, саме ця проблема стала «наріжним каменем» у постановці питання
про екранізацію твору. Цю проблему неодноразово порушували літературні оглядачі,
сценаристи і сам Джон Фаулз. В есе «Екранізація “Жінки французького лейте-
нанта”» (1981), вміщеній у збірці «Кротові нори», Дж. Фаулз згадує про проблеми,
пов’язані з екранізацією цього роману. Письменник констатує, що одна з проблем,
пов’язаних з романом «Жінка французького лейтенанта» — це «стереоскопічне ба-
чення роману» (як висловився один з критиків), «тобто те, що він написаний одно-
часно і з вікторіанського, і з сьогоднішнього кутів зору». Жоден з режисерів, що
працювали над екранізацію роману, стверджує автор, не захотіли обійти цю «діахро-
нічну дилему» [6, с. 70]. І зрозуміло чому: адже екранізувати вікторіанський роман
сучасного автора, коли кращі романи вікторіанських авторів ще не екранізовано, що-
найменше «нецікаво».
У процесі екранізації роману «Жінки французького лейтенанта» можна говорити
про експериментування на усіх етапах створення кінострічки, адже у кіномистецтві
побутує думка про «колективність» автора екранізації (йдеться про сценариста,
режисера та продюсера), адже саме ці сторони мають вирішальне слово у перекладі
літературного твору мовою інших медіа. А ще не варто забувати про автора літера-
турного джерела, навіть якщо він самоусунувся від створення сценарію чи участі у
знімальному процесі.
Як зазначено в «Лексиконі загального та порівняльного літературознавства»,
екранізація — це «художнє втілення літературного твору засобами кіно, яке здійс-
нюється за допомогою сценарію» [2, с. 171—172].
Тому спочатку про сценарій. Сценаристом фільму виступив Гарольд Пінтер, ві-
домий кращими сценаріями екранізацій класики літератури — творів М. Пруста та
Ф. Кафки. Діяльність Г. Пінтера як сценариста неодноразово була відзначена премі-
ями й нагородами, зокрема він є лауреатом Нобелівської премії з літератури 2005 ро-
ку. Його творчості присвячені численні дослідження за кордоном ([1], [8]).
Якщо розглядати адаптацію роману до екранізації, то, на думку Ю. Ідліс, авторки
дисертаційного дослідження, присвяченого сценаріям Г. Пінтера, «адаптатор висту-
пає в ролі перекладача: він служить своєрідним провідником між медіа, текстами і
суб’єктами, які беруть участь у виробництві та відтворені цих текстів» [1, с. 3].
Не ставимо собі за мету зупинятися окремо на питанні про адаптацію тексту
роману Дж. Фаулза до екранізації, зроблену Г. Пінтером, оскільки сценарії Пінтера, 348 О. Левицька

більшість яких в Англії видані як самостійні літературні твори, уже неодноразово
досліджували як теоретики кіно, так і теоретики літератури. Але саме сценарій Пін-
тера зробив можливою екранізацію роману, і саме він зумів адаптувати складний,
багатий на структурні елементи, текст роману Дж. Фаулза.
Отже, роман Дж. Фаулза зі складною структурою художнього часу поставив
перед сценаристами та режисерами складну дилему: якщо зберегти принцип ліній-
ності часу художнього фільму, то в екранному варіанті залишиться винятково «вікто-
ріанська» сюжетна лінія, позбавлена сучасного погляду на суспільно-культурні
явища цієї епохи тощо, якщо зберегти другий «сучасний» план роману, то яким
чином відтворити його на екрані?
Вирішень проблеми часової організації роману при адаптації її до сценарію та
екранізації було запропоновано декілька. Зокрема, одне з них принагідно згадує
Дж. Фаулз: створити персонаж, який був би імпліцитним автором і в той же час учас-
ником вікторіанського сюжету; персонаж, який міг би вступати у дію ззовні, а потім
відходити вбік і її коментувати. Проте Дж. Фаулз погоджується, що єдиним можли-
вим виходом був той, який віднайшли К. Рейш і Г. Пінтер. Саме вони вирішили
проблеми і «діахронії» і «стереоскопічності» роману «Жінка французького лейтенан-
та». Автором «блискучого» (як стверджує Г. Пінтер) вирішення романної «дилеми» є
режисер Карел Рейш, на якого покладав надії і сам Дж. Фаулз, — саме йому першому
запропоновано було екранізувати ще не виданий роман.
«Процес екранізації пов’язаний з режисерським баченням першоджерела», —
читаємо у «Лексиконі» [2, с. 172]. Дилему часу, яка виникла з романом «Жінка фран-
цузького лейтенанта», як згадує Дж. Фаулз, вирішили так: змонтували дві паралельні
сюжетні лінії. На цьому зійшлися і режисер, і сценарист. Зрештою, таким чином у
фільмі з’явилася ще одна сюжетна колізія, якої немає в літературному тексті.
На думку Дж. Фаулза, «практично втілений перехід з одних засобів масової
інформації в інші потребує «стрибка уяви»» [6, с. 70]. Моделювання екранного
художнього часу зроблено несподівано креативно: шляхом «вмонування» сюжету
роману Дж. Фаулза в сучасну канву реальних подій, які розгортаються на зні-
мальному майданчику. Саме цей прийом кінокритики вважають «сміливим експери-
ментом» режисера. Саме цей «стрибок уяви», про який говорив Дж. Фаулз у першу
чергу стосується сюжетних пластів роману. Зміна сюжетної канви, ускладнення її
відсутнім в оригіналі сюжетом, мотивована: таким способом вирішено «стереоско-
пічність» роману Дж. Фаулза.
Що ж до «стереоскопічності»
1
самого роману «Жінка французького лейтенанта»,
то саме цей термін, як жоден інший, відповідає структурі твору Дж. Фаулза: два
часові об’єкти (визначені в романі певними часопросторовими межами) підлягають
розгляду у «стереоскоп», тобто з двох кутів зору з їх об’ємним сприйняттям. Проте
стереоскопічне бачення об’єктів, передусім — властивість кіно та фотозйомок. Отже,
чи збережено стереоскопічний погляд в екранізації роману? Спробуємо розглянути
часову структуру роману й екранне вирішення моделі художнього часу роману та
проаналізуємо, як відбувається сценарна адаптація роману «Жінка французького
лейтенанта», зокрема трансформація художнього часу роману в екранний хроно-
логічний зріз художнього фільму.
1
Стереоскопія — одержання об’ємних, просторових рельєфних зображень предметів способом
стереоскопічної фото- або кінозйомки. Екранізація роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта»… 349
Аналізуючи модель художнього часу роману Дж. Фаулза, важливо відзначити,
що вона побудована на діахронічному принципі. Нелінійний художній час роману
складають хронологічні «відрізки» вікторіанської епохи та авторської сучасності,
датовані відповідно 1867—1869 та 1967—1969 роками. Отже, часова структура
роману побудована на зіставленні двох часових пластів: вікторіанської епохи та
авторської сучасності. Цікаво, що хронологічна дистанція цих двох романних часів
визначена саме у сто років.
Не зберегти цей діахронічний соціально-культурний зріз означало б позбавити
роман його сутності. Обидва часові пласти роману зіткані з культурного, політич-
ного, соціального, літературного, наукового контекстів. Тому у процесі екранізації
роману йдеться про те, щоб зберегти не лише хронотопну структуру твору, а й подані
автором контексти, роль яких у творі є концептуальною, адже саме в такий спосіб
автор проводить думку про залежність різних аспектів життя людини від часу її
існування точніше, про їх взаємозалежність. Гарольд Пінтер визначив одну з цен-
тральних проблем, пов’язаних з роботою над сценарієм фільму: «проблема з адап-
тацією «Жінки французького лейтенанта» полягала в активній ролі автора в книзі».
Зберегти таку позицію автора в ігровому кіно і режисерові, і сценаристу здавалося
неможливим [9]. Тому в екранізації книги реалізовано низку креативних вирішень,
зокрема кінострічка композиційно складається з двох паралельних сюжетних ліній, а
головні актори паралельно грають самі себе (акторів Анну та Майкла) у сучасній
часовій перспективі та головних персонажів роману Дж. Фаулза — вікторіанців Сару
Вудраф та Чарлза Смітсона.
У дослідженнях про роман «Жінка французького лейтенанта» авторську су-
часність називають другим планом твору, або другим часовим пластом роману, але
не сюжетною лінією, оскільки в літературному оригіналі немає сюжетної лінії, вона
наративна, оповідна, а в екранізації з’являється сюжетна лінія зі своїми персонажами,
перипетіями, своєю логікою розвитку і розв’язкою, яка репрезентує сучасний час і є
невідомою для читача роману.
Два часові плани кінооповіді — «сучасна частина» і «вікторіанський сюжет» —
формують принцип моделювання художнього часу у фільмі — використання
новоствореної сценаристом «сучасної частини» екранної версії, яка використана як
своєрідне обрамлення «вікторіанського сюжету». Сучасний реально-подієвий план
фільму можна вважати ідейно незалежним від сюжету вікторіанського. Оскільки в
романі Дж. Фаулза діалог вікторіанської та сучасної культур простежується на усіх
рівнях твору, то, аналізуючи вмонтовані епізоди «сучасної частини» кінострічки,
можна стверджувати, що у фільмовій версії Пінтера—Рейша діалог культур також є
концептуальним. Як у романі автор вибудовує «вікторіанську» оповідь з детально
продуманих діалогів, інтер’єрних та пейзажних сцен-картин, так само у кінострічці
створено «вікторіанську картинку», що має «штучний» характер саме завдяки обрам-
ленню вікторіанського сюжету сучасними сценами.
У романі «Жінка французького лейтенанта» чимало елементів ігрового кіно.
Зокрема автор використовує прийом синхронності — одночасного зображення подій,
які відбуваються з різними персонажами. Цікавим є прийом «перемикання часу»
(термін Ю. Лотмана [3]), який письменник використовує для спрямування розвитку
сюжету в тому руслі, яке йому потрібне, наприклад, глави 44—46 (перша кінцівка350 О. Левицька
роману), де за допомогою цього прийому перенесено героїв з уявного майбутнього,
що їм наснилося, примарилося, вимріялося у теперішній романний час.
Повертаючись до предмету нашого дослідження, простежимо основні принципи
художнього часу екранної версії твору. Досліджуючи сценарії Г. Пінтера, Ю. Ідліс
стверджує, що «спрощення, скорочення, «випрямлення» хронології оригіналу —
характерна риса сценарної адаптації загалом і сценаріїв Пінтера зокрема» [1, с. 22].
У сценарії фільму «Жінка французького лейтенанта» також відбулося спрощення,
скорочення та «випрямлення» хронології роману. Зокрема, незважаючи на, здавалося
б, ускладнену композицію стрічки ще однією сюжетною лінією, відсутньою в першо-
джерелі, роман Дж. Фаулза зазнав значного спрощення. Наявні в ньому другорядні
сюжетні лінії та персонажі в процесі екранізації вилучені або з’являються увазі
глядача епізодично і лише в стосунку до головної сюжетної лінії. А відповідно
втрачено так ретельно виписаний автором літературного джерела типаж вікторіан-
ської Англії з його історико-літературним контекстом, як і загалом увесь персо-
нажний контекст.
Сценарист та режисер продемонстрували вільне поводження з хронологічною
побудовою літературного оригіналу. Це може простежити навіть незацікавлений у
порівняльному аналізі реципієнт, адже автор роману неодноразово зумисне викори-
стовує датування, за яким можна простежити всі сюжетні колізії твору, у той час,
коли в екранній версії роману дати або зігноровані, або приховані, або свідомо «пере-
кручені». Згадаймо хоча б приклад з кінцівкою фільму. Обираючи один із трьох
фіналів, поданих письменником, фільммейкери обрали «happy end» (відступаючи від
загального задуму автора), причому не зберігаючи романної хронології подій —
часовий «стрибок» у двадцять місяців, який вибудовує автор роману, у фільмі втис-
нуто у три роки.
Однією з функцій датування у романі Дж. Фаулза є зв’язок художнього та
реально-історичного часу. Це один зі способів пов’язати сюжет роману з реальним
часом. В екранній версії зв’язок художнього часу вікторіанського сюжету так і зали-
шився ізольованим. Проте така умовність художнього часу «вікторіанського сюжету»
компенсована «реальністю» «сучасної частини» фільму.
Аналізуючи сценарій фільму «Жінка французького лейтенанта», Ю. Ідліс пише:
«Романна історія “Жінки французького лейтенанта” розділена між двома персона-
жами: Сарою та Анною (акторкою, яка грає роль Сари у зйомках фільму). При цьому
Анна завжди випереджає романний сюжет (вона знає, що повинно відбутися з її
героїнею в наступних кадрах, коментує майбутні події тощо), а Сара навпаки, спіз-
нюється (її появи чекають, до неї готуються тощо). Для читача, який прочитав роман,
історія розказана в ньому, вже завершена, і завершена в минулому. Г. Пінтер
приносить це сприйняття оригіналу у свої сценарії, встановлюючи часовий отвір між
романною і сценарною історією і таким способом збільшуючи дистанцію між собою і
автором оригіналу. Оригінальна історія «пригадується», а сценарна відбувається «тут
і зараз»; це особливо помітно там, де Г. Пінтер вставляє «сучасні» епізоди в дію, що
відбувалася в минулому… Це дає йому змогу створювати в тексті сценарію
своєрідний авторсько-читацький стереоскоп, всередині якого зіткнені моменти
романного минулого й сучасного читачеві взаємно компенсують один одного…»
[1, с. 25]. Тобто новостворена історія виконує роль авторського коментаря, який
щоразу змушував читача оцінити ситуацію вікторіанської епохи з погляду сучас-
ності. Екранізація роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта»… 351
Аналізуючи проблему екранного вирішення часової організації роману Дж. Фа-
улза, важливо відзначити його ритмічну структуру. Прискорений ритм кіноверсії
порівняно з літературним першоджерелом має кілька мотивованих причин. По-
перше, в екранній версії твору історія позбавлена авторських відступів, які при чи-
танні літературного твору сповільнюють ритм читання, гальмують розвиток події.
По-друге, спростивши романний сюжет і опустивши другорядні сюжетні лінії,
режисер фільму сконцентрував увагу лише на головних персонажах, по-третє, автори
фільму, намагаючись вкластися у двогодинну тривалість фільму, пришвидшили
розвиток подій. Проте в кінофільмі збережено загальний ритм розвитку подій: спо-
вільнена оповідь поступово набирає темп, пришвидшує часовий перебіг подій. У
фільмі більшою мірою, аніж у романі, застосовано принципи монтажу. Дж. Фаулз
зберігає датування протягом усього роману, тому читач легко може простежити за
зміною тижнів, місяців, років.
Сюжет фільму рухається лише уперед, тому і «вікторіанська», і «сучасна»
частина художнього фільму мають лінійну часопросторову структуру. Цим її головна
відмінність від романної оповіді, оскільки часова структура літературного твору має
значні часові «відгалуження».
У загальній часовій тривалості фільму (протягом двох годин) його сучасна
частина триває незначну кількість часу — з десяток похвилинних включень (окремі
не більше 2—3 хвилин). Тематично новостворена сюжетна лінія сучасного часу спо-
ріднена не стільки з авторською позицією, скільки з вікторіанським сюжетом і його
проблемою вибору. Ситуація свободи вибору, яка у романі проілюстрована на при-
кладі «вікторіанського любовного трикутника»: гувернантки Сари, джентльмена і
науковця Чарльза, і вікторіанської леді Ернестіни в екранній версії стає проблемою
особистих стосунків Анни і Майкла, які не можуть вирішити її у теперішньому часі.
Екранізація, як стверджує у своєму дисертаційному дослідженні Ю. Ідліс, — «це
іронічний діалог з першоджерелом і його читачем, усі її аспекти так чи інакше мають
ігровий характер» [1, с. 23]. Для глядача, знайомого з романом Дж. Фаулза, про-
демонстрована кінострічка К. Рейша стане, без сумніву, версією інтерпретації літера-
турного твору. Обігрування кінців сюжету роману, яке в екранізації позбавляє реци-
пієнта можливості зробити власний вибір розв’язання долі персонажів, обігрування
історії особистих стосунків акторів, які виконують головні ролі в фільмі, обгово-
рюють та коментують сюжет сценарію, створені сценаристом для екранної версії
роману і невідомі читачеві Дж. Фаулза, безперечно створюють у процесі перегляду
фільму іронічну атмосферу для глядача. Іронія також помітна і в «сучасній»
сюжетній лінії: у її героїв, що грають персонажів вікторіанської епохи, сховане іро-
нічне ставлення до того, що їм доводиться грати на екрані. Читаючи книгу
Дж. Фаулза, коментуючи свої ролі, прописані у сценарії, вони часто вдаються до
коментарів вікторіанського сюжету з сучасного погляду. Іронічним є також фінал
«сучасної частини», який завершується поверненням Анни у США і втечею від
вирішення особистих проблем.
Отже, екранізація роману Дж. Фаулза вимушено призвела до спрощення хроно-
топу структури першоджерела. В екранній версії «Жінки французького лейтенанта»
спрощення також відбулося у контекстуальному плані — не збережено науковий
контекст, з допомогою якого Дж. Фаулз пояснює певні зміни у вікторіанському
суспільстві, літературний контекст, важливий для прочитання «вікторіанського» 352 О. Левицька
роману тощо. При створенні сценарію та екранізації роману не збережено хроноло-
гічну структуру роману, датування, персонажну та сюжетну ретроспекції тощо. Поза
двома часовими пластами твору втрачено увесь часовий контекст, так майстерно
вибудував письменник.
Отже, в екранізації роману гра з оригіналом відбувається на сюжетно-компо-
зиційному рівні. Режисер та сценарист, по суті, не втручаються у сюжет Дж. Фаулза,
але змінюють його за рахунок створення плану зйомок фільму, спрощення сюжетних
ліній, екранізації лише однієї з кінцівок роману.
————————————————————————
1. Идлис Ю. Б. Категория автора в тексте сценарной адаптации (на материале сцена-
риев Гарольда Пинтера): Автореф. дис… канд. филол. наук. — М., 2006.
2. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / Буковинський центр
гуманітарних досліджень / За ред. А. Волкова. — Чернівці: Золоті литаври, 2001.
3. Лотман Ю. М. Природа киноповествования // Ю. М. Лотман, Ю. Г. Цивьян.
Диалоги с экранов. — Таллин: Александра, 1992.
4. Лучшие экранизации литературных призведений. — http://old.e-motion.com.ua/issue58/
issues/content/58.
5. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. — М., 1977.
6. Фаулз Дж. Кротовые норы: Роман / Пер. с англ. И. Бессмертной, И. Тогоевой. —
М.: Махаон, 2002.
7. Fowles Jh. The French Lieutenant’s Woman. — Vintage, 1996.
8. Gale St. H. Sharp Cut: Harold Pinter’s Screenplays and the Artistic Process. —
Lexington: The University Press of Kentucky, 2003.
9. www.haroldpinter.org.
SCREEN VERSION OF JOHN FOWLES’ NOVEL
«THE FRENCH LIEUTENANT’S WOMAN»:
DECISION OF PROBLEM OF «DIACHRONOLOGY»
Oksana LEVYTSKA
Ukrainian Academy of Printing,
19, Pidholosko St., Lviv, Ukraine 79020
The article deals with the solution of the problem of diachronical structure of
artistic time in the John Fowles’ novel «The French Lieutenant’s Woman» and its
adaptation to the feature film. After analyzing the design peculiarities of two temporal
layers John Fowles’ novel we tried to find out the methods of their transmission
through the format of moving pictures. We’ve done the comparative analysis of the
time organization of the original and its screen adaptation.
Key words: screenplays, adaptation, artistic time, screen version, diachronic. Екранізація роману Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта»… 353
ЭКРАНИЗАЦИЯ РОМАНА ДЖОНА ФАУЛЗА «ЖЕНЩИНА
ФРАНЦУЗСКОГО ЛЕЙТЕНАНТА»: ПРОБЛЕМА
«ДИАХРОНИЧНОСТИ» ПРОИЗВЕДЕНИЯ
Оксана ЛЕВИЦКАЯ
Украинская академия печати,
ул. Пидголоско, 19, Львов, Украина 79020
В статье рассмотрено решение проблемы диахронической структуры
художественного времени романа Джона Фаулза «Женщина французского лей-
тенанта», представленое в его киноадаптации. Проанализированы особенности
моделирования двух временных слоев в романе Дж. Фаулза и выяснены спо-
собы их воплощения через формат киноискусства. Сделан сравнительный ана-
лиз временной организации оригинала и его воплощения на экране.
Ключевые слова: сценарий, адаптация, художественное время, экранизация,
диахрония.
Стаття надійшла до редколегії 02.05.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008