Донецький національний університет,
кафедра української мови та прикладної лінгвістики,
вул. Університетська, 24, 83055 Донецьк, Україна,
тел.: (8 062) 381 70 06
Розглянуто домінувальні визначення предмета соціолінгвістики, проаналізовано
основні класифікації базового предметно-поняттєвого апарату, встановлено найуживаніші
методи збирання й опрацювання досліджуваного матеріалу, запропоновано власну
класифікацію соціолінгвістичного категорійно-поняттєвого апарату.
Ключові слова: соціолінгвістика, поняттєвий апарат, методи.
У центрі уваги перебувають актуальні проблеми соціолінгвістики: аналіз предметно-
поняттєвого апарату науки. Актуальність теми зумовлена відсутністю чіткого
розмежування між базовими і галузевими поняттями соціолінгвістики, конкретного
визначення проблематики цієї науки.
Метою роботи є аналіз і систематизація попередніх теоретичних підходів до
соціолінгвістичних категорій і понять, встановлення їх структури та ієрархії. Завдання
роботи мотивовані поставленою метою і передбачають: 1) розгляд домінувальних підходів
до визначення предмета соціолінгвістики; 2) характеристику основних класифікацій
соціолінгвістичного поняттєвого апарату; 3) з’ясування особливостей методів,
застосовуваних у соціолінгвістиці.
Соціолінгвістика – один із напрямів мовознавства, до якого останнім часом посилився
інтерес науковців усього світу. Це закономірно: сучасному суспільству необхідні наукові
розробки принципів взаємодії суспільства й мови. Проте соціальний підхід до вивчення
мовних фактів простежувався в працях лінгвістів ще наприкінці ХІХ – початку ХХ сто-
ліття. Істотну роль у розвиткові соціального напрямку відіграли праці Ф. де Соссюра, в
яких науковець наголошував на соціальній сутності мови, досліджував зв’язок мови з
народом, його культурою, історією, географічним розподілом мов, співвідношенням
літературної мови і діалектів; дослідження засновника французької лінгвістичної школи
А. Мейє, який зазначав, що мова – соціальний факт, що без суспільства мови не може бути
так само, як і суспільства без мови, усі мовні явища зумовлені соціальними чинниками.
Ж. Вандрієс, учень А. Мейє, зауважував, що в процесі розвитку мов можна спостерігати дві
тенденції: до диференціації і уніфікації, важливим чинником розвитку мови є змішування,
але наявність іншомовних елементів не перешкоджає тому, щоб мова залишалася мовою;
праці представників Празької лінгвістичної школи В. Матезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахека, які
запропонували досліджувати мову як “систему систем”, довели зв’язок мови із
соціальними процесами і соціальну роль літературної мови. У Росії проблема взаємодії
мови і суспільства була предметом дослідження І. Бодуена де Куртене, який висунув ідею
двопланового членування мови – “горизонтального” (територіальне членування) і
“вертикального” (соціальна диференціація), наголошував на важливості вивченняСоціолінгвістика: предметно-поняттєвий апарат
__________________________________________________________________________________
17
соціальної диференціації мови. Науковець зазначав, що мовний матеріал складається з
народної мови, розмовної мови (мовлення) усіх прошарків суспільства певного народу,
“мови різних за віком (дітей, дорослих, старих тощо) і відомих станів людини” [5: 157].
Проблемі соціальної диференціації мови (“мові панівних класів”, “мові буржуазії”, “мові
робітників”, “мові селян” тощо) приділяв увагу і В. Жирмунський. Учений подавав
сукупність форм існування мови у вигляді піраміди, підґрунтям якої є селянські говори, у
міщанських говорах піраміда звужується, у розмовній мові панівного класу, більш або
менш уніфікованій відповідно до писемної норми, вона звужується, наскільки це є
можливим на певному етапі розвитку мови, і, нарешті, верхівка піраміди – це уніфікована
писемна норма літературної мови [9, с. 21]. Л. Якубинський, досліджуючи проблему
соціальної зумовленості мови, наголошував, що складнопідрядні речення набувають
інтенсивного розвитку тільки з виникненням і розвитком писемності, а це, певна річ,
пов’язано зі збільшенням суспільних функцій мови, поширенням соціальної сфери її
використання.
Щодо радянського мовознавства, то проблеми взаємодії мови і суспільства почали
досліджуватися ще в 20-ті роки минулого століття, саме тоді було закладено теоретичний
фундамент соціолінгвістичних досліджень. Особлива заслуга у його формуванні належить
Є. Поливанову, який наголошував, що “для того, щоб мовознавство було адекватним
своєму об’єктові досліджень, воно повинно бути наукою соціологічною” [12, с. 9]. Він
уклав програму соціологічного вивчення мови, до складу якої входили: 1) визначення мови
як соціально-історичного факту; 2) опис мов і діалектів у соціологічному аспекті;
3) оцінний аналіз певної мови як знаряддя спілкування; 4) вивчення причинових зв’язків
між соціально-економічними і мовними явищами; 5) оцінний аналіз мови як засобу
боротьби за спілкування; 6) створення загальної типологічної схеми еволюції мови у
зв’язку з історією культури; 7) прикладні питання соціальної лінгвістики: мовна політика
[16, с. 178-186].
Програма, яку сформулював Є. Поливанов, була використана у дослідженнях і самого
автора, й інших мовознавців: Б. Ларин і Н. Карінський досліджували проблему вивчення
мови міста, А. Селіщев вивчав гетерогенність мови, зумовлену соціальною неоднорідністю
колективу її носіїв. Учений зазначав: “Основу регіональної і соціальної варіативності мови
складає той факт, що населення конкретної політичної спільноти являє собою сукупність
різних суспільних груп, які розподіляються на підгрупи за віком, статтю та іншими
ознаками, відповідно і мова групи розпадається на декілька мов підгруп. Ступінь
розбіжності між ними залежить від позамовних ситуацій. Наприклад, у періоди соціальних
катаклізмів мова молодіжних груп більшою мірою відображає суспільні зміни” [12, с. 10].
Л. Щерба наголошував, що “будь-яка соціальна диференціація в межах тієї чи іншої групи
сприяє диференціації мовленнєвої діяльності і диференціації мовного матеріалу” [12, с. 10].
Соціолінгвістика в Україні почала розвиватися в 60-ті роки ХХ століття. Характерною
рисою досліджень того часу була однобічна увага до внутрішнього розвитку мови,
відсторонення від фактів реальної мовної ситуації в Україні, обмеженість джерельної бази
лише даними переписів населення. Починаючи з другої половини 80-х років, вітчизняна
соціолінгвістика збагачується новими напрямами та методами дослідження. Певний внесок
у розвиток сучасної соціолінгвістики зробили українські вчені О. Мельничук, у працях
якого йдеться про соціальну причину мовних змін; Ю. Жлуктенко, дослідження якого
спрямовувалися на висвітлення проблеми інтерференції, двомовності, контактів
української мови з англійською, німецькою; В. Русанівський описує окремі теоретичні і
методологічні проблеми соціолінгвістики; Л. Ставицька велику увагу приділяє соціальній
диференціації мови; питаннями мовної ситуації, мовної компетенції займаютьсяАнатолій Загнітко, Ірина Кудрейко
__________________________________________________________________________________
18
Л. Масенко, В. Демченко, Н. Шумарова; О. Ткаченко впроваджує в українську
соціолінгвістику такі поняття: мовна стійкість, мовна стабільність, соціолінгвістична
класифікація живих і мертвих мов та ін. ; дослідженням суржику присвячені праці
В. Радчука Л. Ставицької, В. Труба, М. Стріхи та ін.
Останнім часом помітно активізоване вивчення східностепових говірок. Описи різних
структурних рівнів східностепових говірок здійснювали науковці кафедри української мови
та прикладної лінгвістики Донецького національного університету. Ф. Горчевич
проаналізував фонетичні й граматичні вияви говірок Ольгинського району Донецької
області; З. Омельченко в дисертаційній роботі розглянула особливості морфологічної
системи східностепових говірок; В. Познанська простежила склад і функціонування
антропонімів у східностепових говірках; Л. Фроляк встановила специфіку ботанічної
лексики Північного Надазов’я; Н. Клименко проаналізувала групи найменувань одягу,
взуття й прикрас; В. Дроботенко розглянула лексику сімейних обрядів Донеччини; Л. Білик
з’ясувала закономірності творення дієслівних словосполучень східностепових говірок
Донеччини; Н. Сіденко охарактеризувала географічну апелятивну лексику східностепових
говірок Центральної Донеччини. Мовознавці кафедри української мови Донецького
національного університету під керівництвом доктора філологічних наук, професора
А. Загнітка активно працюють над укладанням повного Словника східностепових
українських говірок. У 2006 році вийшли “Матеріали до словника східностепових
українських говірок” (перший випуск), які охоплюють записи з 46 обстежених пунктів
Донецької області й уперше відображають частину основного лексичного складу одного з
новостворених говорів української мови. Сьогодні підготовано другий випуск таких
матеріалів.
За час існування у мовознавстві соціолінгвістичного напряму він мав і досі має
декілька різних назв: “соціологія мови”, “соціологічна лінгвістика”, “соціологічне
мовознавство”, “лінгвістична соціологія”, “лінгвосоціологія”, “соціальна лінгвістика” (див.
праці У. Брайта, Р. Будагова, Д. Вундерліха, Б. Головіна, В.Жирмунського, Дж. Фішмана та
ін. ). У сучасному мовознавстві здебільшого використовуються два терміни – “соціальна
лінгвістика”, “соціолінгвістика”. Термін “соціолінгвістика” введений до наукового обігу
американським дослідником Х. Каррі в 1952 році. Звернімося до найвідоміших визначень
соціальної лінгвістики.
Ф. Філін, який багато років присвятив вивченню мови як суспільного явища, пише:
“Мова – творіння суспільства, і в ній усе суспільне. Що ж у такому випадку можна
розуміти під соціолінгвістикою? Поки що в цей термін вкладається різний зміст, межі якого
дуже нечіткі. Мабуть, за ним треба закріпити два значення: 1) вивчення залежності мови, її
структури від суспільства, іншими словами, соціальної зумовленості мовних явищ;
2) вивчення суспільних функцій мови, її ролі в суспільстві, впливу на суспільство.
Зрозуміло, обидва ці значення тісно пов’язані одне з одним, становлять єдиний комплекс
проблем” [19, с. 131].
О. Ахманова і А. Марченко вважають, що найбільш загальне визначення
соціолінгвістики – це “розділ мовознавства, який вивчає причинові зв’язки між мовою і
фактами суспільного життя” [1, с. 2].
М. Юсслер у монографії “Соціолінгвістика” подає таке тлумачення цього терміна:
“Відносно молода наука (наукова галузь), що займається вивченням взаємодії науки і
суспільства й у міждисциплінарному плані співпрацює з іншими науками. За допомогою
соціолінгвістики було розширено емпіричні можливості мовознавства. Важливим об’єктом
соціолінгвістики є соціальний варіант (соціальна варіативність)” [22, с. 195].Соціолінгвістика: предметно-поняттєвий апарат
__________________________________________________________________________________
19
М. Вахтін і Є. Головко, розглядаючи соціолінгвістику як “сферу взаємного
проникнення соціології і лінгвістики, що охоплює все розмаїття впливу соціальних
чинників на мову і мовних чинників на суспільство” [7, с. 16], вважають найбільш вдалим
визначення соціолінгвістики, яке пропонує Р. Хадсон. Англійський науковець відмежовує
соціолінгвістику від соціології мови і зазначає, що “соціолінгвістика – це вивчення мови в її
відношенні до суспільства, а соціологія мови – це вивчення суспільства в його відношенні
до мови. Якщо завдання першої – висвітлити деякі мовні факти, універсальні чи
специфічні, то завдання другої – навпаки: дізнатися нове про суспільство, використовуючи
мовні дані. Відмінність між цими поняттями, на думку Р. Хадсона, в акцентах, а не в
предметі вивчення (цит. за: [22, с. 17]). Наскільки доречним є це відокремлення
соціолінгвістики від соціології мови покажуть наступні дослідження.
Б. Головін подає широке і вузьке тлумачення терміна “соціолінгвістика”: “У широкому
розумінні соціолінгвістика повинна пояснити всю сукупність “площинних” членувань
мови, усю систему її варіантів, тому що членування і варіювання зумовлені впливом на
мову з боку соціального колективу. У вузькому ж розумінні предметом соціолінгвістики є
вивчення того членування мови і її функціонування, яке намічається у площині соціальних
груп і суспільних прошарків колективу” (цит.за: [20, с. 64]).
Вузьке значення соціолінгвістики пропонував наприкінці 60-х років ХХ століття
В. Жирмунський: “Соціальна лінгвістика у вузькому розумінні розглядає два взаємо-
пов’язаних кола проблем: 1) соціальну диференціацію мови класового суспільства на
певній сходинці його історичного розвитку (певного суспільного колективу у відповідну
історичну епоху); 2) процес соціального розвитку мови, її історію як явище соціальне
(соціально-диференційоване)” [9, с. 14]. О. Швейцер, зазначаючи, що це визначення
містить багато цінного і корисного, звертає увагу на однобічність розуміння предмета
соціолінгвістики, який, за словами О. Швейцера, певною мірою був зрозумілий самому
авторові [20, с. 66].
В. Брицин подає не лише тлумачення терміна “соціолінгвістика”, а й окреслює коло
досліджуваних проблем: “Соціолінгвістика (від лат. societas – спільність і лінгвістика),
соціальна лінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає соціальні аспекти розвитку мови, її
суспільні функції у синхронії і діахронії, механізми взаємодії мови і суспільства.
Найголовнішими проблемами соціолінгвістичного опису є соціальна диференціація мови,
мова і суспільство, мова і нація, мовна політика та мовне планування (будівництво), мова і
культура, двомовність” [6, с. 631].
За часів формування і становлення соціолінгвістики як самостійної дисципліни багато
суперечок було щодо визначення предмета цієї науки, кола досліджуваних проблем.
Завдання соціолінгвістики визначувані рівнем розвитку суспільства (народу, нації),
сучасним станом тієї чи іншої мови в межах певної територіально-адміністративної
одиниці, тому досліджуються як проблеми багатомовності, двомовності, соціальної
стратифікації мови, так і становлення національних літературних мов, вибір певної мови як
засобу загальнодержавного спілкування.
Визначаючи статус соціолінгвістики як самостійної дисципліни, більшість мовознавців
акцентують на тому, що вона формується на стику різних наук (Дешериев Ю., 1977;
Звегинцев А., 1976; Швейцер А., 1976). Таке розуміння цієї дисципліни зумовлює визна-
чення її предмета, методів дослідження.
Одним із найбільш ємних визначень предмета соціолінгвістики, на наш погляд, є те, що
подає Ю. Дешерієв, який вважає, що предметом соціолінгвістики постає вивчення
загальних і соціально зумовлених закономірностей функціонування, розвитку і взаємодії
мов (цит. за: [20, с. 68]). О. Швейцер зауважує, що це визначення можна вважати базовим, Анатолій Загнітко, Ірина Кудрейко
__________________________________________________________________________________
20
якщо внести деякі уточнення: “До соціолінгвістичних досліджень входять як вивчення
впливу соціальних чинників на функціональне використання мови в процесі мовленнєвої
комунікації, так і аналіз впливу цих чинників на саму структуру мови, їхнє відображення в
мовній структурі. До того ж досліджуються не лише зв’язки між мовою і об’єктивними
соціальними чинниками, але й відображення в мові і мовленнєвій діяльності суб’єктивних
соціальних чинників, таких, як соціальні настанови і соціальні цінності” [20, с. 69].
Керуючись розумінням предмета соціолінгвістики, розглянемо деякі питання
соціолінгвістичної теорії, зокрема, поняттєвий апарат соціолінгвістики.
Оскільки соціолінгвістика є відносно новою мовознавчою дисципліною, її поняттєвий
апарат не можна вважати повністю сформованим. На думку Ю. Дешерієва, під час
розробки цієї проблеми необхідним є розмежування загального й галузевого поняттєвого
апарату соціолінгвістики. Якщо перший описує систему базових, ключових понять цієї
дисципліни, то останній – дає уявлення про зміст понять і їхній взаємозв’язок у різних
розділах соціолінгвістики, наприклад, поняттєвий апарат білінгвізму, поняттєвий апарат
соціальної диференціації мови і под. Принципи створення галузевого поняттєвого апарату
продемонстрував О. Швейцер на прикладі понять соціальної зумовленості варіативності
мови. Як ключові терміни науковець пропонує такі: мовний колектив, мовленнєвий
колектив, мовна спільність, мовленнєва спільність, соціально-комунікативна система,
соціально-комунікативна підсистема, стратифікаційна змінна, стратифікаційно-ситуативна
змінна, комплекс цінностей, статус, роль, соціальна настанова, ціннісні орієнтації. Між
цими соціолінгвістичними і соціологічними поняттями встановлюються системні зв’язки
різного рівня [21, с. 31–41].
Першу спробу визначити базові соціолінгвістичні поняття зробив Ю. Дешерієв, який
до загального поняттєвого апарату включав такі терміни: мова, слово, фонема, соціально-
територіальна диференціація, мовна політика, соціалізоване ставлення, несоціалізоване
ставлення, однорівнева звукова структура, багаторівнева звукова структура [8, с. 298–302].
У 2001 році вийшов підручник В. Бєлікова і Л. Крисіна “Соціолінгвістика”, у якому автори
пропонують такі основні поняття соціолінгвістики: мовне суспільство, рідна мова, мовний
код, соціально-комунікативна система, мовна ситуація, інтерференція, мовна варіативність,
зміна коду, мовна норма, літературна мова, діалект, соціолект, арґо, жарґон, сленґ, койне,
просторіччя, диглосія, двомовність, сфери використання мови, мовленнєва і немовленнєва
комунікація, комунікативна ситуація, мовленнєве спілкування, мовленнєва поведінка,
мовленнєвий акт, комунікативна компетенція носія мови [4, с. 19]. На наш погляд, автори
цієї класифікації основного поняттєвого апарату соціолінгвістики до загальних базових
понять включили галузеві: рідна мова, мовна норма, зміна коду, сфери використання мови,
мовленнєва і немовленнєва ситуація та ін. У 2004 році було видано навчальний посібник
М. Вахтіна, Є. Головка “Соціолінгвістика і соціологія мови”, у якому автори, спираючись
на англо-американську традицію в соціолінгвістичному напрямі, пропонують такі поняття
соціолінгвістики: етнічність, етнічна група, соціальна ідентичність, мовний варіант,
національність і нація, націоналізм, державність, мова, багатомовність, державна, офіційна,
титульна мови, статус мови, мова і діалект, стандартна літературна мова, діалект і регістр,
материнська мова, рідна мова, перша мова, мовна ситуація, мовне зрушення, темпи
мовного зрушення, мовна життєздатність, збереження мови, мовна стійкість, соціальна і
мовна диференціація, мовна політика і мовне планування, індивідуальне мовне планування,
мовні меншини, мовні конфлікти [7, с. 33–194]. Характерною особливістю цієї класифікації
є наявність термінів з англомовної соціолінгістичної літератури (етнічність, етнічна група,
регістр) і нерозмежування авторами базових і галузевих понять.Соціолінгвістика: предметно-поняттєвий апарат
__________________________________________________________________________________
21
Як зазначав М. Лобачевський, “перші поняття, з яких розпочинається будь-яка наука,
повинні бути зрозумілими і зведеними до найменшої кількості” [14, с. 186]. А. Загнітко
наголошує, що базові поняття “виступають центром у реалізації категоріального
мислительного змісту, в їхніх компонентах не тільки відображені складники, вони
експонентно закріплені і перебувають у системних зв’язках зіншими” [10, с. 8]. Основними
критеріями цих понять є їхня локальність, персональність, генералізація, універсальність,
висока інформативність.
Проаналізувавши попередні класифікації поняттєвого апарату соціолінгвістики,
можемо запропонувати таку класифікацію базових понять науки, котра ґрунтуватиметься
на основному завданні соціолінгвістики, тобто дослідженні впливу суспільства на мову
(мови).
Якщо цю проблему розглядати за такою схемою:
суспільство→мова – це
народ→мова,
нація→мова,
колектив, корпоратив, група, родина→мова,
індивід→мова,
то на рівні народ → мова характерною ознакою впливу на мову буде наявність
двомовності, багатомовності; на рівні нація → мова – соціальна поширеність мови;
колектив → мова – соціально-територіальна диференціація мови; індивід → мова –
соціально зумовлена варіативність мови. Отже, до основних понять соціолінгвістики
належатимуть мовне суспільство, мовний код, двомовність, багатомовність, соціальна
поширеність мови, соціально-територіальна диференціація мови, соціально зумовлена
варіативність мови.
Якщо характеризувати кожне з поданих понять, то, насамперед, варто зазначити, що
В. Бєліков і Л. Крисін у своїй класифікації основних понять соціолінгвістики подають
термін мовне суспільство, який розтлумачується як сукупність людей, об’єднаних
спільними соціальними, економічними, політичними, культурними зв’язками, які
здійснюють у повсякденному житті безпосередні й опосередковані контакти один з одним
та зіншими соціальними інститутами за допомогою однієї мови або різних мов, поширених
у цій сукупності [4, с. 20]. Це поняття є базовим, тому що за цим визначенням до мовного
суспільства можуть належати і народ, і нація, і будь-який колектив, найменший з яких –
соціолема. Соціолема – певне корпоративне, відносно відокремлене, мовне співтовариство,
яке завдяки безпосередньому контактуванню використовує певну мову або діалект.
Соціолема детермінує функціонування і розвиток своєї мови, соціалізує, привласнює або
відкидає інші варіанти мовної техніки. Мовець, залежно від умов спілкування, може бути
членом різних соціолем.
Мовний код – термін, який використовується для визначення мови як системи;
сукупність мовних ресурсів нації від літературної мови до соціальних і територіальних
діалектів.
Щодо двомовності (білінгвізму), то це функціонування двох мов на одній території або
в одному етнічному середовищі. Іншими словами, це використання під час спілкування
двох мов. Відносно ситуацій, у яких можуть функціонувати декілька мов, то прийнято
термін багатомовність.
На рівні нація → мова перевагу надали терміну соціальна поширеність мов,
враховуючи випадки, коли нація існує, а мови немає, або навпаки. Для характеристики
цього терміна звернемося до класифікації поширеності й значущості мов О. Ткаченка, у
якій автор виділяє основні різновиди живих і мертвих мов. Серед живих такі основніАнатолій Загнітко, Ірина Кудрейко
__________________________________________________________________________________
22
соціолінгвістичні типи: 1) одноосібна мова (майже повністю вимерла мова, належна одній
особі, останній з останнього найстаршого покоління мовців); 2) частковогенераційна мова
(згасаюча мова, що нею користуються лише люди старшого покоління); 3) (повно-
генераційна, але) частковоетнічна мова (мова, якою користується тільки частина етносу, що
належить до так званих неповних націй, де переважна частина вищих верств і городян
користується іншою мовою); 4) (повноетнічна, але) частковотериторіальна мова етносу (всі,
у тім числі й найвищі верстви і в містах, користуються власною національною мовою, але
через утрату державності не мають змоги поширити її на всю територію серед
національних меншин); 5) повнотериторіальна мова (повноетнічна мова за ситуації
здобуття народом, її носієм, державності, коли мова стає державною, тобто засобом
міжнаціонального спілкування і офіційною мовою для всіх мешканців країни);
6) (повнотериторіальна і) позатериторіальна монофункційна мова (в одній із функцій
поширена поза власною територією); 7) (повнотериторіальна і) позатериторіальна полі-
функційна мононаціональна мова (застосовувана в багатьох функціях і поза власною
територією, що належить народові з однією державою і через це не розпалася на кілька
національних варіантів); 8) (повнотериторіальна і) позатериторіальна поліфункційна
полінаціональна мова (поширена в кількох державах, яка має через це кілька національних
варіантів); 9) (повнотериторіальна) поліфункційна поліетнічна мова (мова, що, поши-
рившись за початкову етнічну територію, повністю витіснила попередні етнічні мови
інших етносів і після певного часу існування, розпавшись на кілька мов, сама відмирає)
[18, с. 4-5].
Із соціолінгвістичного погляду, за О. Ткаченко, мертві мови поділяються на такі
різновиди: 1) мертва сакралізована етнічна мова (єдиний існуючий приклад – іврит);
2) сакралізована постетнічна корпоративна мова, уживана частково як розмовна (мова, що,
відмерши як етнічна, продовжує вживатися як сакральна, іноді використовується не тільки
як релігійна, а й як наукова й мова мистецької літератури); 3) фіксована мертва мова
(винятково писемна й практично не використовувана); 4) реконструйована мертва мова без
писемних пам’яток, реконструйована з мов нащадків як прамова; 5) гіпотетична мертва
мова (субстратна, так звана протоєвропейська мова, існування якої попри невідомість
етносу, її носія, можна припускати з її субстратних залишків у мовах заступницях)
[18, с. 5-6].
На рівні колектив → мова ми використали термін “соціально-територіальна
диференціація мови”. Як основний його виділяв і Ю. Дешерієв серед термінів, які належать
до основного поняттєвого апарату соціолінгвістики [8].
Соціально-територіальна диференціація мови – членування мови на територіальні
наріччя, діалекти, говори і різні соціальні діалекти, просторіччя, побутово-розмовну мову,
літературну мову. Л. Крисін наголошує, що “соціальну диференціацію мови багато
дослідників вважають однією з найчіткіших форм зв’язку між мовою і суспільством” [11,
с. 75]. Характерною рисою соціально-територіальної диференціанції української мови є
наявність суржику, який, за словами Л. Ставицької і В. Труба, є “некодифікованою
просторозмовною мовою, яка виникла як наслідок масової тривалої контактної українсько-
російської двомовності в її диглосній формі. Суржик постає в результаті системної
інтерференції на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях; він
реперзентований цільнооформленими лексемами – суржикізмами, які накладаються на
українську або російську мовну основу; виявляє себе на базі регіональних різновидів
української мови як мовний код в осіб з різним типом мовної компетенції, у різнотипних
соціально-корпоративних та комунікативних сферах” [17, с. 77]. Проблема суржику є
багатодосліджуваною в українській соціолінгвістиці, вона знайшла відображення в працяхСоціолінгвістика: предметно-поняттєвий апарат
__________________________________________________________________________________
23
О. Данилевської, Л. Масенко, В. Радчука, Л. Ставицької, М. Стріхи, В. Труба, О. Шу-
мілова та ін.
Досліджуючи проблему соціальної диференціації мови, увагу лінгвістів привернув той
факт, що останнім часом носії певної національної мови під час спілкування користуються
різними мовними підсистемами. Вибір тієї чи іншої мовної підсистеми залежить від
соціальних та ситуативних параметрів комунікативного акту, мовної компетенції носія
мови. Можливість використовувати мовні засоби різних підсистем призводить до того, що
межі між вже існуючими мовними підсистемами стають розмитими, а це, у свою чергу,
вимагає створення нових додаткових підсистем, які поєднуватимуть у собі елементи
літературної мови і територіального діалекту, жаргону і літературної мови тощо. Поява
інтердіалектів, інтержаргонів зумовлена використанням під час комунікативного акту
мовних одиниць різних підсистем – лінгвем. Лінгвема – мовна одиниця з соціальним напов-
ненням, яка не є прямолінійно й однозначно прикріпленою до певного соціального класу.
Соціально зумовлена варіативність мови – здатність індивіда обирати варіанти
залежно від ситуації, сфери комунікації, особистих характеристик адресата.
Існує певна відмінність між термінами базового поняттєвого апарату і галузевого
поняттєвого апарату, проте не можна провести чітку межу між ними.
Запропонована класифікація базових понять соціолінгвістичного поняттєвого апарату є
результатом аналізу й узагальнення результатів попередніх досліджень (див. праці
В. Бєлікова, М. Вахтіна, Є. Головка, Ю. Дешерієва, Л. Крисіна, О. Ткаченка, О. Швейцера) і
носить однобічний характер, тому що розглядається лише вплив суспільства на мову.
Щодо впливу мови на суспільство, то в нашому дослідженні ми дотримуємося поглядів
А. Базієва, Ю. Дешерієва, М. Ісаєва, В. Панфілова, О. Ткаченка та інших, які зауважують,
що вплив мови на суспільство сприяє ідентифікації, диференціації як націй, так і етнічних і
соціальних груп, водночас не заперечуємо, що мова суттєво може впливати на
структурацію ціннісних вартостей суспільства. Цей аспект вимагає окремого дослідження.
Підґрунтям будь-якої наукової дисципліни є методи дослідження. У соціолінгвіст-
тичних дослідження використовуються лінгвістичні, соціологічні, соціолінгвістичні
методи. Докладно в науковій літературі проаналізовано особливості використання різних
процедур конкретних соціолінгвістичних досліджень для збору соціолінгвістичного
матеріалу. О. Швейцер наголошує на таких методах збору соціолінгвістичних даних:
спостереження, опитування інформантів (анкетування, інтерв’ю) [20, с. 157-165]. Метод
опитування часто використовується при дослідженні мовної ситуації в Україні (див. праці
Л. Масенко, Н. Шумарової, Г. Залізняк та ін. ). До цих методів варто додати вивчення
документів. Цей метод активно застосовується для збору первинних даних у соціології,
однак часто використовується і в соціолінгвістичних дослідженнях, коли вивчення
переписів населення, статистичних збірок є одним із інформаційних джерел. Метод аналізу
персоніфікованих текстів, писемних (розгляд учнівських творів, заяв, пояснюючих записок
тощо) або усних (аналіз магнітофонних записів), допомагає дослідникам вивчати мову і
мовлення інформантів на всіх рівнях – від фонетичного до стилістичного [3, с. 46-56]. Для
визначення відмінностей у формальному і неформальному мовленні використовується
читання уривків тексту або списку слів, також метод читання можна застосовувати в
дослідженні особливостей вимови представників тієї чи іншої групи [7, с. 59]. Норвезькі
дослідники Є. Ланца і А. Хвенекільде, досліджуючи вибір мови іммігрантами, що не так
давно переселилися в Осло, запропонували метод аналізу соціальних зв’язків, за
допомогою якого дослідники мають можливість докладно вивчити стосунки між
індивідами в досліджуваному колективі [13, с. 48]. Усі заявлені методи цілком прийнятніАнатолій Загнітко, Ірина Кудрейко
__________________________________________________________________________________
24
для соціолінгвістичних досліджень, а їхнє комплексне застосовування дає досить викінчені
результати.
У цій статті описано найуживаніші методи соціолінгвістичних досліджень, але
враховуючи темпи розвитку соціолінгвістики, можна сподіватися на появу нових методів,
нових проблем дослідження, нових понять, цьому сприятиме постійний розвиток
суспільства.
__________________________________________________________
1. Ахманова О. С., Марченко А. Н. Основные направления в социолингвистике //
Иностранные языки в школе. 1971. № 4. С. 2-9.
2. Базиев А. Т ., ИсаевМ. И. Язык и нация. М.: Наука, 1973.
3. Баскаков А. Н. О комплексных методах и приемах билингвистического исследо-
вания // Методы билингвистических исследований. М.: [Б. и.], 1976. С. 46-56.
4. Беликов В. И , Крысин Л. П. Социолингвистика. М.: РГГУ, 2001.
5. Березин Ф. М. История лингвистических учений: Учебное пособие. М.: Высшая
школа, 1975.
6. Брицин В. М. Соціолінгвістика // Українська мова: Енциклопедія. 2-ге вид. випр. і
доп. К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004. С. 631.
7. Вахтин Н. Б., Головко Е. В. Социолингвистика и социология языка: Учебн.
пособие. СПб.: ИЦ “Гуманитарная Академия”; Изд-во Европейского университета в Санкт-
Петербурге, 2004.
8. ДешериевЮ. Д. Социальная лингвистика. М.: Наука, 1977.
9. Жирмунский В. М. Марксизм и социальная лингвистика // Вопросы социальной
лингвистики. Л.: Наука, 1969. С. 14-32.
10. Загнітко А. П. Основи функціональної морфології української мови: Навч.
посібник. К.: Вища школа, 1991.
11. Крысин Л. П. Проблема социальной дифференциации языка в современной
лингвистике // Социолингвистика вчера и сегодня. М.: ИНИОН РАН, 2004. С. 75-93.
12. Крючкова Т. Б. Развитие отечественной социолингвистики // Социолингвистика
вчера и сегодня. М.: ИНИОН РАН, 2004. С. 8-51.
13. Ланца Е., Хвенекильде А. Социальные связи, выбор языка и языковые установки
среди филиппинцев г. Осло (Норвегия) // Язык и общество на пороге нового тысячелетия:
итоги и перспективы. Тезисы докладов международной конференции. М.: Эдиториал
УРСС, 2001.
14. Лобачевский Н. И. Полное собрание сочинений. Т. 1. М. – Л.: Гос. изд. техн.-
теорет. лит., 1946.
15. Панфилов В. З. Язык, мышление, культура // Вопросы языкознания. 1975. №1.
С. 13.
16. Поливанов Е. Д. Круг очередных проблем социальной лингвистики // Статьи по
общему языкознанию. М.: Наука, 1968. С. 178-186.
17. Ставицька Л. О., Труб В. М. Суржик: міф, мова, комунікація // Українсько-
російська двомовність. Лінгвосоціокультурні аспекти. К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007.
С. 31-121.
18. Ткаченко О. Б. Соціолінгвістична класифікація мов у її слов’янській специфіці й
динаміці // Мовознавство. 2003. № 2-3. С. 3-13.
19. Филин Ф. П. Очерки по теории языкознания. М.: Наука, 1982.
20. Швейцер А. Д. Современная социолингвистика: Теория. Проблемы. Методы. М.:
Наука, 1976. Соціолінгвістика: предметно-поняттєвий апарат
__________________________________________________________________________________
25
21. Швейцер А. Д. К разработке понятийного аппарата социолингвистики //
Социальнолингвистические исследования. М.: Наука, 1976. С. 31-41.
22. Юсслер М. Социолингвистика. К.: Вища школа, 1987.
SOCIOLINGUISTICS: SUBJECT-CONCEPTUAL APPARATUS
Anatoliy Zahnitko, Irene Kudreyko
Donets’k National University,
The department of Ukrainian Language and Applied Linguistics,
24 / build. I, Universytets’ka Str.,
83055 Donets’k, Ukraine,
phone: (8 062) 381 70 06
In the article dominant definitions of the subject are examined, the main classifications of the
basic subject-conceptual apparatus of this science, the most applied methods of collection and
processing of under research material are itemized.
Key words: sociolinguistics, conceptual apparatus, methods.
СОЦИОЛИНГВИСТИКА: ПРЕДМЕТНО-ПОНЯТИЙНЫЙ АППАРАТ
Анатолий Загнитко, Ирина Кудрейко
Донецкий национальный университет,
кафедра украинского языка и прикладного языкознания,
ул. Университетская, 24, 83055 Донецк, Украина,
тел.: (8 062) 381 70 06
В статье рассмотрены доминирующие определения предмета социолингвистики,
проанализированы основные классификации базового предметно-понятийного аппарата.
Установлены наиболее употребительные методы сбора и обработки исследуемого
материала, предложена собственная классификация социолингвистического
категориально-понятийного аппарата.
Ключевые слова: социолингвистика, понятийный аппарат, методы.
Стаття надійшла до редколегії 11. 11. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008