ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА НЕОДНОРІДНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ АДРЕСАТИВНИХ ЗВОРОТІВ (НА ТЛІ УКРАЇНСЬКИХ) – Алла Кравчук

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра польської філології,
вул. Університетська, 1/327, 79602 Львів, Україна,
тел.: (032) 296 47 70
e-mail: kramyk@yahoo. com
www. franko. lviv. ua
Проаналізовано особливості поділу польських адресативних зворотів відповідно до
соціолінгвістичних критеріїв. Вказано на специфіку соціолінгвістичної диференціації
польських форм звертання до адресата порівняно з українськими. Звернено увагу на ті
соціолінгвістично зумовлені польські адресативні звороти, які через українсько-польську
інтерференцію є найскладнішими для засвоєння українцями, що вивчають польськумову як
іноземну, і можуть стати причиною комунікативних невдач у польськомовному дискурсі
українців з поляками. Виділено нові тенденції в мовнокомунікативних звичаях у сфері
звертання до адресата по-польськи та по-українськи.
Ключові слова: мовленнєвий етикет, адресативний зворот, соціолінгвістична
неоднорідність, інтерференція.
Акти мовленнєвого етикету, в тому числі й адресативні звороти, характеризуються
соціолінгвістичною неоднорідністю. Загалом мовленнєвий етикет, окрім фатичної функції
– підтримування контакту – відіграє ще й функцію соціальної ідентифікації. Саме у виборі
тієї чи іншої форми мовленнєвого акту проявляється ідентифікування адресантом адресата
або як “соціально свого”, або ж як “соціально віддаленого” чи “чужого”. Тому вибір
відповідної форми реалізації акту мовленнєвого етикету може бути вирішальним у
фортунності комунікативного акту. Оскільки саме акт звертання до адресата зазвичай
розпочинає мовний контакт, то власне від вдалого вибору форми його вираження може
залежати перебіг контакту загалом. Це однаково стосується як україномовного, так і
польськомовного дискурсу. Однак з огляду на більшу розбудованість системи польських
адресативних зворотів, порівняно з відповідною українською, складнішим є і
соціолінгвістичний поділ польських адресативних зворотів, порівняно з українськими. Ця
відмінність особливо загострюється в процесі вивчення українцями польської мови як
іноземної, оскільки учень / студент постає перед необхідністю засвоєння дуже складної
диференціації польських форм звертання залежно від того, в якій саме комунікативній
ситуації адресант звертається до адресата.
У зв’язку з цим у пропонованій статті окреслимо основні параметри
соціолінгвістичного поділу польських адресативних зворотів, вкажемо на найбільші
труднощі, які цей поділ з інтерференційних та інших причин викликає в українців, що
вивчають польську мову або нею спілкуються, а також простежимо інноваційні зміни вАлла Кравчук
__________________________________________________________________________________
44
польській (та принагідно українській) системі звертання до партнера. Незважаючи на те, що
останнім часом у Польщі з’являється чимало досліджень з мовленнєвого етикету [2; 3; 5; 7;
8; 9; 10; 12; 13] і, зокрема, з етикету звертання [6], попри те, що в багатьох працях автори
досліджують нові тенденції розвитку польських форм увічливості [6; 14; 20], звертають
увагу на окремі елементи мовленнєвого етикету в межах діалектів [15] та соціолектів [1; 4;
17; 19], сьогодні поки що відсутні окремі комплексні дослідження найновішої
соціолінгвістичної детермінації адресативних зворотів – і зокрема, з перспективи носіїв
непольської мови. А саме такий аспект погляду “ззовні” на проблему дає змогу виокремити
в польському етикеті звертання ті форми, які є в ньому специфічними, порівняно з іншими
мовами, й водночас особливо складними для засвоєння іноземцями. У випадку наукового
(та й прикладного) спостереження над польським етикетом звертання з “українського
боку”, можна доволі точно виділити зони українсько-польської інтерференції, знання яких
допоможе результативніше боротися з найпоширенішими мовнокомунікативними
помилками українців, що розмовляють польською мовою, а також тих українців, які
звертаються рідною мовою до поляків
1
.
Загальний комунікативний зміст актів звертання до партнера в польському
мовленнєвому етикеті окреслюється так: “Я кажу, що зараз буду говорити до тебе” [10,
с. 131]. А отже, до актів звертання в такому широкому сенсі входять, по-перше, адресативні
(непредикативні) звороти типу panie prezydencie; mamo; Olu; proszę pani, а, по-друге,
предикативні звороти, які первинно в мові виконують інші комунікативні функції –
наприклад, вибачення (Przepraszam, czy mógłby pan. . . ; Sory, nie masz może… ). У функції
звертання можуть використовуватися імперативи (Słuchaj, ile jeszcze mamy…) або первинні
форми привітання (Dzień dobry. Chciałam panią zapytać…). Такі самі типи актів звертання
можна виділити й для українського мовленнєвого етикету (порівняймо: пане президенте;
мамо; Олю; вибачте; слухай; доброго дня)
2
. У цій статті обмежуємося аналізом лише
непредикативних адресативних зворотів (або інакше: адресативних форм), які ще в
польському мовознавстві називають титулами, або – сукупно – титулятурою.
Загалом усі акти мовленнєвого етикету можна соціолонгвістично диференціювати на
основі критеріїв віку
3
, статі
4
, соціолектної
5
(а навіть ширше – “спільнотної”
6
) та

1
Маємо на увазі нефортунні способи звертання українців до поляків за схемою “пане+ім’я” (до
малознайомої, вищої або рівної за рангом людини) – наприклад, Пане Кшиштоф(е)! (до відомого
кінорежисера).
2
Звичайно, попри існування в українськіймові тих самих типівформзвертання, що й упольській, їх
“матеріальна” наповненість в обох мовах є відмінною. Прикладом може послужити хоча б відсутність в
українській мові формального відповідника універсальної для короткого контакту з незнайомою особою
польської форми звертання proszę pana / pani.
3
Формимовленнєвого етикету, що їх уживають люди старшого покоління, є більше розбудованими
структурно, порівняно з етикетними формулами, які вживають молоді люди. Останні надають перевагу
коротким формулам, нерідко запозиченим з англійської мови або таким, що виникли під її впливом
(порівняймоформи подяки: Ślicznie pani dziękuję – Dzięks). З іншого боку, молодь охочіша до вигадування
і вживання нових, “свіжих”, нешаблонних, експресивних, жартівливих етикетних форм, тоді як старше
покоління зазвичай уживає форми традиційні, порівняймо (приклади з [4, с. 213]) жартівливі молодіжні
висловлювання зметоювтішити адресата: Nie martwsię, jutro będzie Lepper; Co sięmartwisz, co się smucisz,
ze wsi jesteś, na wieś wrócisz; Chodź, kupię ci kredki. Відрізняється сама “якість” мовленнєвого етикету
представників старшого і молодшого покоління. Адресати старшого покоління часто оцінюють
скеровані до них форми ввічливості молодих людей як такі, що нібито й не суперечать засадам доброго
тону, але є трохи “замало” ввічливими. Молодь може навіть вдаватися до не надто ввічливих форм
мовленнєвих актів. Соціолінгвістична неоднорідність польських адресативних зворотів…
__________________________________________________________________________________
45
територіальної належності учасників комунікації. Для польських адресативних зворотів
релевантним є передусім поділ на основі критерію соціолектної (і ширше – “спільнотної”)
належності мовців, а також територіальної. Акти звертання є неоднорідними і з огляду на
критерій віку мовців, однак цей критерій може накладатися на критерій належності мовців
до певної спільноти (наприклад, спільноти учнів чи студентів або молодіжних субкультур –
це водночас спільноти молодих людей). Поділ адресативних форм з огляду на стать (як
адресата, так і адресанта) є не надто вираженим
7
. Однак, крім класичних

4
Жінки у своїх етикетних формулах багатослівніші, ніж чоловіки, форми жіночих актів етикету є
розбудованішими формально, порівняно з чоловічими, у зв’язку з чим уважається, що мовлення жінок
містить надмір елементів увічливості (наприклад: Proszę pana, czy nie byłby pan tak uprzejmy i nie pomógł
mi zdjąć mojej torby?). Жінки частіше (і легше!), ніж чоловіки, перепрошують партнера. Про особливості
жіночих етикетнихформдив. [4; 11; 16].
5
Наприклад, в учнівському етикеті присутня експресивність, мовний жарт, але водночас мовлення
учнів не позбавлене агресії. Свої правила і звичаї має ще відносно новий у Польщі бізнесовий
мовленнєвий етикет [7, с. 238-239].
6
Наприклад, формально особливі, порівняно із загальноприйнятими, форми ввічливості
використовують духовні особи і загалом релігійні люди, порівняймо світську і релігійну форму вітання:
Dzień dobry –Niech będzie pochwalony (JezusChrystus), подяки:Dziękuję – Bóg zapłać.
7
Якщо ж, звісно, не брати до уваги суто граматичної відмінності – використання у звертанні до
жінок форм слова pani, а в звертанні до чоловіків – форм слова pan. Ця, на перший погляд, очевидна річ
спричиняє труднощі як самим полякам, так і – тим більше – українцям у сфері граматичної норми.
Наприклад, мовці часто вживають замість нормативної форми звертання дожінок proszę pani (з родовим
відмінкоміменника) зворот proszę panią (зізнахіднимвідмінкоміменника). Труднощі викликає вживання
жіночих адресативних форм типу pani profesor у множині: при звертанні до двох і більшої кількості
жінок іменники типу profesor у складізвороту залишаються уформі однини, а інші сегменти приймають
формумножини, наприклад: Szanowne panie profesor!
Окрему проблему становить те, чи можна в складі адресативних зворотів уживати жіночі деривати,
утворені від титулів чоловіків. Попри те, що в сучасній польськіймові дуже активнимє процес утворення
жіночих професійних і адміністративних назв від чоловічих (наприклад, dyrektor – dyrektorka, socjolog –
socjolożka) і попри проникнення цих жіночих дериватів до офіційного мовлення, поки що на сьогодні
нормою залишається вживання в складізворотів, адресованих дожінок, чоловічих титулів (pani dyrektor,
a не *pani dyrektorko).
Цікавимприкладомжіночого титулування є те, щопрагматичнимвідповідникоммножинної чоловічої
форми звертання panowie в неформальних ситуаціях є не системний корелят panie, a dziewczyny, яким
звертаються одні до однихнавіть старшіжінки [6, с. 47].
Сучасні польські форми звертання можуть підлягати спрощенню, особливо коли їх уживають
представники молодого покоління. Так, наприклад, замість форм panie profesorze, panie doktorze, panie
redaktorze мовці можуть уживати спрощені форми profesorze, doktorze, redaktorze. Але важливо наголосити,
що аналогічні форми звертання до жінок – pani profesor, pani doktor, pani redaktor – не скорочуються [8,
с. 49].
Ґендернийвимір етикетузвертання проявляєтьсяще й, зокрема, в тому, що деякіжінки вважають, що в
офіційних ситуаціях до жінок сьогодні частіше звертаються на “pani + ім’я”, ніж до чоловіків на “paniе +
ім’я”. Частіше вживання щодо жінок цього поблажливого (в офіційних ситуаціях) звороту дехто вважає
проявом мовної дискримінації жінок. Початкові наукові дослідження цієї проблеми не підтверджують,
однак, більшої частотностізвертанняна “pani + ім’я” дожінок, ніжна “paniе + ім’я” дочоловіків [6, с. 108].
Вісторичномуплані вартонагадати, що раніше, ще до другої половини ХХ ст. , в польськіймові були
диференційовані форми звертання до одруженої і неодруженої жінки – відповідно, на pani i на panno. Зараз
цієї диференціації немає: в офіційному контакті існує уніфікований тип звертання до всіх осіб жіночої статі
ізпочатковимpani. Слово pannaможе сьогодні вживатися тількивжартівливих адресативних зворотах. Алла Кравчук
__________________________________________________________________________________
46
соціолінгвістичних параметрів поділу польських адресативних форм, важливими є й такі,
як, наприклад, офіційність та неофіційність контакту, його урочистий характер
8
, високе та
низьке становище партнерів комунікації в суспільній чи адміністративній ієрархії
9
.
Додатковим до так званого спільнотного критерію може бути критерій того, чи адресативні
форми вживають між собою члени спільноти, чи адресативну форму вживає нечлен
спільноти щодо члена спільноти.
У працях з польського мовленнєвого етикету найчастіше пропонується найзагальніший
поділ польських адресативних зворотів на основі критерію офіційності контакту.
У неофіційних ситуаціях прийнятим є контакт на ти (ty) і звертання до адресата на ім’я
(Anno, Aniu, Ania, Anka) чи якось інакше – наприклад, інтимно (kochanie). Таким самим
способом звертаються в неофіційних контактах до адресата й українці. В офіційних
ситуаціях обов’язковим є звертання по-польськи за допомогою пошанного займенника
другої особи (pan, pani, panowie, panie, państwo). В українській мові це контакт на ви.
Розбудованість системи польських пошанних займенників другої особи, напротивагу
одному українському ви, стає причиною помилок при звертанні українців по-польськи
10
.
Адресативні звороти в офіційних ситуаціях польської дійсності є більш
диференційованими, ніж українські. На відміну від українських, польські адресативні
звороти дуже часто виконують функцію ідентифікації адресата як члена певного соціуму.
Якщо по-українськи в більшості офіційних ситуацій можна сьогодні звернутися до
адресата на “ім’я + ім’я по батькові”
11
, то в польському етикеті офіційного звертання існує
детальний, соціолінгвістично мотивований поділ.

Що ж стосується диференціації адресативних зворотів, що їх уживають чоловіки та жінки, то вона
незначна і стосується переважно неофіційних контактів (наприклад, середньостатистична жінка частіше,
ніжсередньостатистичний чоловік, уживає в адресативних зворотах пестливі форми і рiдше – згрубілі).
8
Наприклад, в урочистих ситуаціях до ректора вищого навчального закладу звертаються wasza
magnificencjo (тоді як в неурочистих – panie rektorze), до кардинала – wasza eminencjo, до посла,
архієпископа і єпископа – wasza ekscelencjo.
9
Без огляду на вік і на стать, керівник має “більші права” в мовленнєвому етикеті, ніж його
підвладний. Керівникможе дозволити собі вільнішуформу звертання до підлеглого, наприклад на “panie
/ pani + ім’я”. До осіб, які займають у Польщі собливо важливі керівні посади, звертатися, вживаючи
відповідний титул, потрібно навіть після того, коли вони вже цієї посади не займають (наприклад, до
колишніх президентів необхідно звертатися panie prezydencie). Остання засада не діє в українському
мовленнєвому етикеті, що може спричиняти комунікаційні непорозуміння або невдачі, наприклад, у
міждержавному політичному дискурсі.
10
Аналіз типових помилок українців, що вивчають польську мову, у вживанні займенників pan,
pani, panowie, panie, państwo див. у [21].
11
Останнімчасомпоширюєтьсяформа “пане / пані + ім’я”, однак її, як намздається, не сприймають
усі носії української мови, особливопоза західними та центральними регіонами України.
Варто зазначити, що за зразком цієї форми українці, що вивчають польську мову, часто схему
звертання “пане / пані + ім’я” поширюють на всі офіційні ситуації польськомовного дискурсу, роблячи
цим грубі мовнокомунікативні помилки. Адже в польському етикеті звертання на “panie / pani + ім’я”
доречне тільки в неофіційних ситуаціях за умов: а) коли адресатом є особа молодша (а то й набагато
молодша) від адресанта; б) коли адресатом є особа, нижча в службовій ієрархії від адресанта, тобто йому
підвладна; в) коли між мовцями приблизно того самого віку близькі приязні стосунки, але з якихось
причин вони не переходять на “ty”. З конкретніших ситуацій, в яких можливий тип контакту на “panie /
pani + ім’я”, можна навести, наприклад, домашнє свято, на якому випадково зустрічаються незнайомі або
малознайомі люди приблизно однакового віку.
На жаль, трапляється, що неправильний стереотип “типово польського” звертання на “panie / pani +
ім’я” підтримують й українські наукові праці, як наприклад [22, с. 104 ]. Соціолінгвістична неоднорідність польських адресативних зворотів…
__________________________________________________________________________________
47
Найбільше польсько-українських відмінностей спостерігаємо у звертаннях до адресата
в “професійних” ситуаціях спілкування. У теорії польського мовленнєвого етикету існує
поняття “професійного” титулу
12
. Представник мало не кожної професії має свій титул, а
отже, звертатися до нього потрібно, вживаючи відповідну адресативну форму. Наприклад,
у середній школі обов’яковим є професійний титул panie profesorze (до чоловіка) і pani
profesor (до жінки). Цей титул на сьогодні є повністю лексикалізованим – шкільний
учитель не мусить мати звання професора
13
. Окремі титули, згідно з науковими ступенями
або званнями, функціонують у польській вищій школі. На відміну від українського
академічного дискурсу, в якому все ще домінує нав’язаний колись російською культурою
недиференційований спосіб звертання до всіх на “ім’я + ім’я по батькові”, в польській
традиції до викладачів потрібно звертатися, відповідно до їхнього ступеня або звання: panie
profesorze / pani profesor, panie doktorze / pani doktor, panie magistrze / pani magister.
Зауважмо, що титул panie profesorze / pani profesor вживається “на виріст” при звертанні до
габілітованих докторів, які ще не мають звання професора
14
. Найнижчий науковий титул –
panie magistrze / pani magister – останнім часом все активніше виходить з ужитку. Часто
молоді польські асистенти демократично пропонують студентам звертатися до себе або на
“pan / pani + ім’я”, або навіть на ти. На “pan / pani + ім’я” зазвичай звертаються до них і
старші колеги-науковці. Що ж стосується студентів, то з власної ініціативи вони часто
застосовують як звертання до магістрів універсальні, соціолінгвістично нейтральні звороти
proszę pana / pani або навіть мало офіційні wie pani або wie pani co. Такі самі звороти, як і
поблажливу (і поки що неприйнятну для офіційних контактів) формулу “panie / pani + ім’я”
польські студенти останнім часом уживають, звертаючись до докторів і професорів.
Більшість адресатів такої форми звертання до них не схвалює. Так часто звертаються до
польських науковців і українські студенти, але чинять це не через те, що їм, як польським
студентам, хочеться подолати таким способом штучний (як їм здається) бар’єр у
спілкуванні, а тому, що не пам’ятають вивчені раніше форми звертання і калькують
українську структуру “пан / пані + ім’я”. Польські ж студенти, з метою демократизації
форм звертання і зменшення дистанції до викладача, практикують уживання адресативних

12
Окрім професійних титулів, виділяють також: стандартні (panie . . . / pani . . . , proszę pana / pani;
proszę księdza), колегіальні (kolego, towarzyszu, obywatelu), символічні (magnificencjo, ekscelencjo,
eminencjo), родинні (mamo, dziadku, wujku), ситуативні (jubilacie, rodacy, szefie), а також імена та прізвища
[18, с. 39-41]. У конкретній мовленнєвій ситуації вони можуть розбудовуватися означеннями (наприклад,
wasza magnificencjo) або поєднуватися між собою в одному адресативному звороті (найчастіше
відбувається поєднання професійного титулу із стандартним, наприклад, panie profesorze). Можлива
також класифікація, при якій всі типи титулів протиставляються стандартним як “титули членів
спільнот” [6, с. 71-75]. Така класифікація більшою мірою, ніж попередня, відбиває соціолінгвістичну
неоднорідність польських адресативних зворотів.
В українській мові також можна стверджувати існування більшості наведених типів титулів, але
майже всі вони (крімродинних) в україномовному дискурсі набагато рідші, ніж упольськомовному.
13
М. Лазінський пише, що на межі ХІХ-ХХ ст. значна частина гімназійних учителів мала ступінь
доктора наук і титул професора [6, с. 80].
14
Титулування “на виріст” є особливою рисою польського мовленнєвого етикету. Наприклад, до
викладачів вищої школи звертаються на panie profesorze / pani profesor у випадках, коли не знають
їхнього ступеня чи звання. До всіх заступників на посаді потрібно по-польськи звертатися без часток
wice-, pro-: наприклад, до заступника декана – panie dziekanie, до віцепрем’єра – panie premierze. Оскільки
така традиція відсутня в українській мові, її носії потенційно наражені на комунікативну невдачу,
оскільки механічно під впливом української мови нерідко звертаються до поляків (чи то по-українськи,
чи – тимбільше – по-польськи) на кшталт: пане віцеконсуле, *paniewicekonsulu. Алла Кравчук
__________________________________________________________________________________
48
зворотів типу doktorze, profesorze (без ініціального panie, pani). Такий спосіб звертання
також більшість адресатів не схвалює
15
.
Окрім академічних титулів, особливі проблеми в українців, що вивчають польську
мову, викликають ті професійні титули, в яких пряме лексичне значення не збігається (або
не повністю збігається) з назвою людини за професією. Так, наприклад, необхідно
пам’ятати, що до кожного польського журналіста треба звертатися на panie redaktorze / pani
redaktor, до аптекаря – panie magistrze / pani magister, до лікаря – panie doktorze, до адвоката
– panie mecenasie / pani mecenas. Поволі в україномовний дискурс входять символічні
титули (для урочистих ситуацій) типу маґніфіценція та еміненція, що полегшуватиме
українцям опанувати відповідні польські титули. Складними як для самих носіїв польської
мови, так і для українців є випадки, коли назва професії не може використовуватися в
титулі, а отже, титулу, по суті, немає, а звертатися до людини потрібно (універсальне proszę
pana / pani не завжди є доречним). Наприклад, до таксиста не можна звернутися ані на
*panie taksówkarzu, ані на panie kierowco (хоча до іншого водія саме так потрібно
звертатися). Наприклад, до офіціанта не можна звернутися *panie kelnerze. Щоправда, цю
прогалину носії польської мови заповнюють розмовними формами звертання до таксиста і
до офіціанта: panie kierowniku; panie szefie. Не існує загальноприйнятих способів звертання
то митців. Деякі порадники доброго тону рекомендують при зверненні до дуже відомих
творчих особистостей уживати титул mistrzu, але практично він майже не функціонує, бо
здається носіям мови або архаїчним, або надто урочистим чи патетичним.
Останнім часом до україномовного дискурсу почала входити одна із категорій
професійних титулів, що полегшує українцям опановувати й відповідні польські титули.
Йдеться про титули, за якими звертаються до представників найвищої політичної влади.
Зараз можна, наприклад, почути по-українськи звернення пане президенте, пане міністре.
Однак у сфері титулів цього типу українців, що вивчають польський етикет звертання,
підстерігає інтерференційна полапка. По-перше, до польських президентів і міністрів
потрібно звертатися лише за титулом, а не інакше
16
. По-друге, титул президента у Польщі
залишається за людиною довічно, тому українці повинні пам’ятати, що до всіх колишніх
польських президентів потрібно звертатися на panie prezydencie. По-третє, до всіх “віце” по-
польськи потрібно звертатися, не вживаючи цієї частки – наприклад, до віце-прем’єра –
panie premierze.
“Адміністративні” титули, що їх потенційно можуть уживати наділені владою
представники суспільства щодо решти його членів, функціонують подібно в польській та
українській мовах (порівняймо: obywatel – громадянин, świadek – свідок), тому засвоєння
польських титулів цієї групи загалом не утруднюється інтерференційними перепонами
прагматичного характеру.
З “ідейними”
17
польськими титулами сучасний носій української мови стикається
передусім тоді, коли переглядає фільми або читає художню літературу часів (або про часи)
соціалістичної Польщі. Тоді серед членів партії обов’язковими були звертання towarzyszu і
контакт на ви (wy, а не pan / pani), наприклад: Towarzyszu, musicie to zrobić. Якщо

15
Варто наголосити, що самі студенти не усвідомлюють того, що звертаються до викладачів
неввічливо. Їхні наміри добрі – вони прагнуть таким способом зробити контакт “теплішим”, оскільки
офіційні форми академічної титулятури здаються їм надто холодними в ситуаціях, коли з викладачем
студенти спілкуються часто, а сама атмосфера спілкування є приязною.
16
Звернення до польського екс-президента, що перебував з візитом в Україні, на пане Олександре,
можна потрактуватищонайменше як комунікативнуневдачу.
17
“Aдміністративні” (в межах “професійних” у широкому значенні) та “ідейні” титули виділяємо
за: [6, с. 71]. Соціолінгвістична неоднорідність польських адресативних зворотів…
__________________________________________________________________________________
49
недосвідчені українські полоністи з якихось причин часто чують такий спосіб польського
звернення до адресата (на wy до однієї особи), це може підкріплювати й без того сильні
інтерференційні впливи (пошанне звернення на ви до однієї особи в рідній мові) й
спричиняти помилки в уживанні польських адресативних зворотів.
Свою особливу функцію адресативні форми можуть виконувати в польських
соціолектах.
Наприклад, у середовищі слідчих та оперативників вибір форми звертання до особи
(наприклад, під час допиту) може бути визначальним в отриманні необхідної інформації.
Як пише дослідник польського жаргону слідчих й оперативників З. Унішевський,
успішність роботи представників цих професій значною мірою залежить, поміж усім
іншим, і від уміння застосувати відповідний до ситуації адресативний зворот: “Часом
замість: Proszę świadka краще сказати: Panie Wiśniewski, а може навіть: Panie Jerzy.
Тактичні причини, а не емоційна примха слідчого можуть стати причиною використання
також форми: Panie Jurku або Panie Jureczku (наприклад, щоб побачити реакцію). Тактика
ведення розмови не виключає також різкого повернення до офіційної форми і
використання з тактичною метою сухого і неприємного тону, але завжди у ввічливий
спосіб” [19, с. 38]. Хорошому кліматові розмови може сприяти помірне використання
здрібнілих форм. Так, увічливість у середовищі криміналістів виконує потужну перформа-
тивну функцію – шляхом створення відповідної атмосфери мовного контакту вона веде до
виникнення нової юридичної дійсності.
Певній меті підпорядкована й увічливість у сфері бізнесу й торгівлі. Молоді
працівники фірм часто ініціюють контакт з незнайомими ближче особами на “pan / pani +
ім’я”, намагаючись у такий спосіб скоротити дистанцію, що відділяє їх від потенційних
клієнтів, а отже, зробити контакт (на їхню думку) “теплішим”. Таких форм звертання до
клієнтів останнім часом навчають молодих працівників фірм на спеціальних курсах. Мета
такої ґречності – суто прагматична, навіть споживацька, оскільки зорієнтована передусім на
успішний продаж товару чи послуг. У сфері торгівлі функцію звертання до адресата
починає поволі переймати зворот, що є питанням про допомогу (наприклад, зорієнтуватися
щодо покупки) і виражається скалькованою з англійської мови формулою W czym mogę
pomóc? Орієнтація в бізнесовому етикеті на захід проявляється і в тому, що всередині
багатьох сучасних фірм уПольщі панують дуже демократичні звичаїзвертання працівників
один до одного на “pan / pani + ім’я” або ж на “ty” (так часто звертаються навіть до
керівника фірми).
В учнівському соціолекті існує особлива адресативна форма – прізвисько. Це,
наприклад, згрубілі форми імен (Magducha, Madziara, Madżara, Madzizda – від Magda),
прізвиська, утворені від прізвищ (Budka – від Budkowska, Śliwka, Węgierka – від Śliwińska,
Kałuża – від Bajor, Kuchcik – від Kucharski, Cziken – від Kurczewski (англ. сhicen – “курка”),
Gryczman – від Grycz) [17, с. 97-103]. Важливо наголосити, що форму звертання на
прізвисько самі члени соціолекту переважно не оцінюють як пейоративну. Трапляються,
звичайно, грубі і навіть вульгарні прізвиська, як наприклад Głupek; Baran; Osioł; Ty krowo;
Ty świnio; Ty gorylu; Ty głupi; Ty durna; Ty debilu; Ty kretynie jeden; Ty psia końcówo. Основна
функція учнівських адресативних форм – експресивна, причому дуже часто для самих
учнів ця експресія не є негативною, а навпаки, позитивною (як наприклад, у звороті Spoko,
majonez). Як пише дослідниця учнівського соціолекту А. Ясік, “те, що є агресивним,
вульгарним і шокуючим для дорослих, для вух молоді є майже нейтральним, без
агресивності і вульгарності і т. ін., хоча, без сумніву, експресивним” [1, с. 264].
У середовищі духовної спільноти прийняті свої традиції титулування. Адресативні
звороти до духовних осіб вибудовуються в складну ієрархію, див. [7, с. 300-304]. Самі жАлла Кравчук
__________________________________________________________________________________
50
духовні особи до вірних звертаються на bracia i siostry. Характерною ознакою релігійного
дискурсу є те, що при звертанні до вірних на bracia i siostry відбувається подальший
контакт не з уживанням офіційного пошанного займенника другої особи państwo, а з
використанням бездистантного займенника wy [6, с. 74], який поза релігійним дискурсом
означав би, що адресант є з адресатами на ти. До одного вірного священик звертається
радше не на bracie, siostro, а на synu, córko.
Традиційним є територіальне та територіально-спільнотне розмежування польських
етикетних форм звертання. Передусім маємо на увазі відмінності у звертаннях до адресата,
що використовувалися в місті і в селі. Частково ці відмінності збереглися дотепер.
Традиційно в селі до другої особи зверталися, вживаючи пошанний займенник wy та / або
дієслівні форми другої особи множини (так як по-українськи), наприклад: Babciu, czy
chcieliście tam pójść?; Babciu, a wybyście tam chcieli pójść?
18
Така форма звертання на
сьогодні збереглася тільки в окремих польських діалектах [15]. Крім таких форм,
трапляються також давні форми звертання до однієї особи через дієслівну третю особу
множини (Kupiliby se jabłek?) або ж через поєднання цієї форми з іменником, що є назвою
адресата (Bóg zapłoć, ze ksiondz jegomoś przyśli do nos)
19
. Традиційно в селі такі форми
звертання вважалися колись престижними, так потрібно було звертатися передусім до тих
людей у селі, які користувалися авторитетом, виконували важливі функції, були
представниками шанованих професій. Так зверталися, висловлюючи повагу, загалом до
дорослих (чужих) і навіть до старших членів родини. Шанобливі форми звертання
починали вживати і щодо тих молодих людей, які йшли на самостійне господарство.
Випадки звертання до співрозмовника на wy траплялися навіть між братами й сестрами,
якщо різниця віку між ними сягала десяти років [15, с. 399]. Подібне у формах звертання
між братами й сестрами можна було спостерігати й в українських селах [22, с. 92].
Власне територіальний критерій диференціації польських адресативних зворотів ділить
їх на такі, що вживаються в різних регіонах Польщі. Суто територіальна неоднорідність
польських форм звертання є незначною. Так, наприклад, у загальнопольському
мовленнєвому етикеті не прийнято звертатися до адресата, додаючи до слів pan / pani його
прізвище
20
. Однак така форма звертання є нейтральною в невеликих сільських спільнотах,
мешканці яких добре один одного знають. Але на чинник середовища – сільського – тут
також накладається чинник суто територіальний. Деякі польські дослідники вважають, що
модель “panie / pani + прізвище” можлива в літературній мові мешканців Познані і на
територіях, які перебували під пруською владою, див. про це в: [6, с. 101]. Очевидно, що на
цих теренах така модель збереглася через вплив німецької мови, в якій вона досі є
природною і нейтральною. Крім того, звертання на “panie / pani + прізвище” досі
збереглося на сході Польщі, на території колишніх шляхетських сіл. Такий спосіб
звертання на цих теренах свідчить про вищий суспільний статус адресата [8, с. 46].

18
У минуломучасі дієслова вживаються в чоловічо-особовійформі навіть при звертанні дожінок.
19
Діалектні приклади взято із праці К. Сікори [15].
20
На “pan / pani + прізвище” можна звертатися лише в деяких ситуаціях – наприклад, під час
навчального процесу, коли, називаючи прізвище учня або студента, викладач виділяє його з-поміж
інших. У більшості ж інших ситуацій звертання на “pan / pani + прізвище” або обтяжене
адміністративно-бюрократичними конотаціями, або взагалі сприймається як образа. До такого власне
засобу впливу на співрозмовника нерідко вдаються польські політики (наприклад, під час засідань
сейму). Негативних конотацій форми звертання на “pan / pani + прізвище” не відчувають українці, що
спілкуються з поляками. Це результат інтерференції, оскільки, як нам здається, в україномовному узусі
(порівняймо хоча б практику політичного дискурсу на телебаченні) форми звертання на “пане / пані +
прізвище” не переобтяжені негативними конотаціями. Соціолінгвістична неоднорідність польських адресативних зворотів…
__________________________________________________________________________________
51
Підсумовуючи, варто наголосити, що в польському мовленнєвому етикеті адресативні
звороти виконують важливу функцію соціальної ідентифікації як адресата, так і самого
адресанта. Порівняно з українськими, польські непредикативні форми звертання є дуже
розбудованими і диференційованими за соціолінгвістичними критеріями, що є причиною
труднощів у засвоєнні польського етикету звертання українцями. Труднощі пов’язані ще й
із тим, що в останні десятиліття польський мовленнєвий етикет зазнає значних змін, на які
по-різному реагують не лише звичайні носії мови, а й мовознавці. Так, демократизацію
польського етикету звертання, що передусім проявляється в стрімкому поширенні форм
звертання на “panie / pani + ім’я”, польські лінгвісти оцінюють діаметрально протилежно.
Одні вважають, що це занедбування традиційної польської ввічливості, інші ж дуже
прихильно вітають спрощення етикету і навіть саме цьому способові звертання
прогнозують майбутнє універсальної польської адресативної форми [6, с. 104-108], подібно
до російського та українського імені з іменем по батькові. Отже, оцінювання змін етикету
відбувається сьогодні передусім на основі суб’єктивного відчуття та індивідуальних
уподобань науковців, які ці оцінки висловлюють. У такій ситуації полоніст поза межами
Польщі може почуватися розгублено, бо повинен “довіритися” прихильникам одного з
підходів. Звичайно, “легітимне” спрощення польського етикету звертання полегшило б
іноземцям, і зокрема, українцям, його опанування. Однак, напевно, доки нових
кодифікаційних рішень у цьому аспекті не прийнято і доки поляки (нехай навіть не всі)
болісно реагують на спрощення етикетних формул, поза межами Польщі необхідно
опановувати етикет традиційний – розбудований і складний, оскільки інакше українці,
розмовляючи польською мовою з її автентичними носіями, наражатимуться на
комунікативні невдачі.
____________________________________________________________
1. Jasik A. Wyzwiska, obelgi, pogróżki w gwarze uczniowskiej // Język a kulura. T. 17:
Życzliwość i agresja w języku i kulturze. Red. A. Dąbrowska i A. Nowakowska. Wrocław, 2005.
S. 259-271.
2. Język a kulura. T. 6: Polska etykieta językowa / Red. J. Anusiewicz i M. Marcjanik.
Wrocław, 1992.
3. Język a kulura. T. 17: Życzliwość i agresja w języku i kulturze / Red. A. Dąbrowska i
A. Nowakowska. Wrocław, 2005.
4. Karwatowska M. , Szpyra-Kozłowska J. Cze jołopie!, czyli o grzeczności uczniowskiej //
M. Karwatowska, J. Szpyra-Kozłowska. Lingwistyka płci. On i ona w języku polskim. Lublin,
2005. S. 197-223.
5. Kita M. Językowe rytuały grzecznościowe. Katowice, 2005.
6. Łaziński M. O panach i paniach. Polskie rzeczowniki tytularne i ich asymetria rodzajowopłciowa. Warszawa, 2006.
7. Marcjanik M. ABC grzeczności językowej // Polszczyzna na co dzień / Red. M. Bańko.
Warszawa, 2006. S. 231-310.
8. Marcjanik M. Grzeczność w komunikacji językowej. Warszawa, 2007.
9. Marcjanik M. Polska grzeczność językowa. Kielce, 2002.
10. Marcjanik M. W kręgu grzeczności. Wybór prac z zakresu polskiej etykiety językowej.
Kielce, 2001.
11. Mazan D. Nierównouprawnienie płci w etykiecie. Na materiale korespondencji
prywatnej // Język a kulura. T. 9: Płeć w języku i kulturze / Red. J. Anusiewicz i K. Handke.
Wrocław, 1994. S. 173-179. Алла Кравчук
__________________________________________________________________________________
52
12. Ożóg K. Uwagi o współczesnej polskiej grzeczności językowej // K. Ożóg. Polszczyzna
przełomu XX i XXI wieku. Rzeszów, 2001. S. 73-84.
13. Ożóg K. Zwroty grzecznościowe współczesnej polszczyzny mówionej. Warszаwa –
Kraków, 1990.
14. Retoryka codzienności. Zwyczaje językowe współczesnych Polaków / Red.
M. Marcjanik. Warszawa, 2006.
15. Sikora K. Zmiany w wiejskiej etykiecie – na przykładzie sposobów zwracania się do
drugich // Język a komunikacja 4: Język trzeciego tysiąclecia II. T. I: Nowe oblicza komunikacji
we współczesnej polszczyźnie / Red. G. Szpila. Kraków, 2002. S. 397-406.
16. Tannen D. “Przykro mi, nie będę za nic przepraszać”. Dlaczego kobiety przepraszają
częściej niż mężczyźni i czemu ma to znaczenie // Tannen D. Mówię to, bo cię kocham: Jak to się
dzieje, że rozmawiając, możemy wzmocnić lub zniszczyć nasze więzi. Przeł. P. Budkiewicz.
Poznań, 2002. S. 157-194.
17. Tomczak L. Antroponimy nieoficjalne w funkcji adresatywnej (na przykładzie
środowiska młodzieżowego) // Kształcenie językowe. Red. K. Bakuła i J. Miodek. T. 2 (12).
Wrocław, 2001. S. 97-103.
18. Tomiczek E. System adresatywny współczesnego języka polskiego i niemieckiego.
Wrocław, 1983.
19. Uniszewski Z. Żargon zawodowy pracowników śledczych i operacyjnych. Problematyka
kryminalistyczna. Wrocław, 1999.
20. Zmiany w publicznych zwyczajach językowych / Red. J. Bralczyk i K. MosiołekKłosińska. Warszawa, 2001.
21. Кравчук А. Польський мовленнєвий етикет звертання: проблеми засвоєння
українцями, що вивчають польську мову як іноземну // Семантика мови і тексту. Матеріали
ІХ Міжнародної науково-практичної конференції (26-28 вересня 2006 року). Івано-
Франківськ, 2006. С. 575-578.
22. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. Львів, 2001.
SOCIOLINGUISTIC HETEROGENEITY POLISH ADDRESSEETIVE PHRASES
(ON THE BACKGROUND OF UKRAINE)
Alla Kravchuk
Ivan Franko National University of Lviv,
The Department of Polish philology,
1/327, Universytetska Str., 79602 Lviv, Ukraine,
phone: (032) 296 47 70
e-mail: kramyk@yahoo. com, www. franko. lviv. ua
In the article the specific character of the division of Polish addresseetive phrases in accordance
to the sociolinguistic criteria is analyzed. The specific character of the sociolinguistic differentiation of
Polish addresseetive forms in comparison with Ukrainian ones is shown. Those of sociolinguistically
caused Polish addresseetive phrases that because of Ukrainian-Polish interference are the most
difficult for learning by Ukrainians studying Polish language and may become the reason of
communicative failures in the polish speaking discurs between Poles and Ukrainians are emphasized.
New tendencies in the language-communicative customs in the sphere of addresseetive forms in
Polish and Ukrainian language are marked out.
Key words: language etiquette, addresseetive phrase, sociolinguistic heterogeneity,
interference.Соціолінгвістична неоднорідність польських адресативних зворотів…
__________________________________________________________________________________
53
СОЦИОЛИНГВИСТИЧЕСКАЯ НЕОДНОРОДНОСТЬ ПОЛЬСКИХ
АДРЕСАТИВНЫХ ОБОРОТОВ (НАФОНЕ УКРАИНСКИХ)
Алла Кравчук
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра славянской филологии,
1/327, ул. Университетская, 79602 Львов, Украина,
тел.: (032) 296 47 70
e-mail: kramyk@yahoo. com
www. franko. lviv. ua
В статье проанализированы особенности деления польских адресативных оборотов в
соответствии с социолингвистическими критериями. Указана специфика социолингвисти-
ческой дифференциации польских форм обращения к адресату в сравнении с украинскими.
Внимание обращается на те социолингвистически обусловленные польские адресативные
обороты, которые из-за украинско-польской интерференции являются наиболее сложными
для усвоения украинцами, изучающими польский язык как иностранный, и могут стать
причиной коммуникативных неудач в польскоязыковом дискурсе украинцев с поляками.
Выделены новые тенденции в речекоммуникативных обычаях в сфере обращения к
адресату по-польски и по-украински.
Ключевые слова: речевой этикет, адресативный оборот, социолингвистическая
неоднородность, интерференция.
Стаття надійшла до редколегії 2. 10. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.