Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра загального мовознавства,
вул. Університетська, 1/343, 79602 Львів, Україна,
тел: (80322) 2964756
Досліджено мовленнєвий акт похвала в асиметричних ситуаціях спілкування.
Виокремлено різновиди похвали, визначено диференційні ознаки інших оцінних
мовленнєвих актів (компліменту, лестощів, іронії). З’ясовано кореляцію між соціальним
статусом мовців і мовленнєвими засобами вираження похвали.
Ключові слова: оцінні мовленнєві акти, похвала, соціальний статус особи, асиметрична
ситуація спілкування.
Описуючи роль людського чинника в мовленнєвій діяльності, дослідники враховують
аксіологічну категорію оцінки [7; 9; 18]. На прикладі словотвірних моделей слів з оцінним
значенням [1; 19] вона постає як модусна категорія [17]. З огляду на суб’єкт чи об’єкт акту
комунікації за оцінною модальною рамкою, аксіологічна категорія оцінки отримує
прагматичні характеристики: А о В, де А – суб’єкт оцінки, В – її об’єкт, а о – оцінне
відношення зізначенням добре / погано.
Оцінка, втілена у висловлюванні похвали, враховує соціальні параметри комунікації.
Мета статті – розкрити сутність похвали як прагматичного типу висловлювання, що
належить до соціально маркованих комунікативних актів: потрібно зрозуміти вплив
соціальних параметрів на функціонування висловлювань похвали, визначити місце похвали
в неоднорідній групі оцінних мовленнєвих актів, виявити аспекти оцінки, релевантні в
асиметричних ситуаціях спілкування “вищий → нижчий”, описавши вербальні та
невербальні засоби висловлювання похвали в асиметричних ситуаціях. За об’єкт аналізу
слугують висловлювання похвали адресантів з вищим соціальним статусом; предмет
дослідження становлять вербальні та невербальні характеристики мовленнєвого акту
похвали; матеріал – приклади з прозових художніх творів Івана Франка
1
(вибірка містить
висловлювання похвали, продуковані ”згори донизу”).
Хоча проблематиці та класифікації мовленнєвих актів присвячено велику кількість
досліджень [5; 11; 13; 14; 15 та ін. ], похвалу як поняття лінгвопрагматики учені трактують
неоднозначно. Правда, в усіх теоретичних описах вона характеризується єдиною
ілокутивною метою – вираженням психологічного, емоційного стану мовця.
У міжособистісних стосунках похвала постає як висловлення позитивного ставлення
до іншої людини, оцінки її особистості, якостей, вчинків і думок, кінцевою метою яких є

1
Див.: Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К.: Наук. думка, 1976-1986. Покликання подаємо в
круглих дужках, вказуючи на назву твору, том і сторінку. Оцінні мовленнєві акти…
__________________________________________________________________________________
71
позитивний психологічний стан реципієнта. Водночас похвала належить до реактивних
мовленнєвих актів, бо вона скерована на оцінку минулих дій, вчинків, думок. Вона має
вихід у майбутнє, оскільки передбачає розгортання комунікації і залежить від того, як
адресат сприймає оцінні висловлювання – погоджується, заперечує, виправдовується тощо.
Отже, оцінні висловлювання, з одного боку, є реакціями на поведінку чи певні якості, а з
другого – призначені для регулювання поведінки і впливу на міжособистісні відносини [4,
с. 187].
Інтеракційна модель, яка розкриває похвалу, охоплює комунікативну ситуацію, подію
позитивної оцінки, мовленнєвий акт (висловлювання) похвали. Змінними в цій моделі
виступають соціальні характеристики комунікантів, які виконують певні соціальні ролі, а
також стосунки, визначені мірою знайомства між комунікантами, офіційним // неофіційним
характером ситуації тощо. Урахування соціальних статусів комунікантів дає змогу
протиставити інституційний (пов’язаний зі статусно орієнтованим спілкуванням) і
особистісний дискурси [8, с. 6].
Соціальний статус чи роль, закладені на шкалі «вищий ↔ нижчий», передбачають
певні поведінкові моделі. Конвенційно наказує людина з вищим статусом, а просить з
нижчим. Тому і похвала має свої соціальні обмеження: хвалить мовець з вищим соціальним
статусом чи роллю.
І. Різновиди мовленнєвих актів похвали в асиметричній ситуації спілкування
“вищий → нижчий”. Мовленнєвий акт похвали може бути як прямим, так і непрямим, – з
огляду на відповідність / невідповідність структурно-семантичного змісту висловлення
його ілокутивній функції.
1. 1. Пряма похвала. Ілокутивна формула прямої похвали безпосередньо
співвідноситься зі структурно-семантичним типом повідомлення. Переважно досліджувані
висловлювання похвали – це двоактні, або двоілокутивні одиниці, що утворюють бінарні
мовленнєві комплекси, сигналізуючи про основне і додаткове прагматичне значення.
Матеріал дав підстави виокремити різновиди прямих двоактних висловлювань похвали, що
функціонують в асиметричних ситуаціях спілкування.
Похвала-констатив, зміст якої передає схвальне ставлення до стану справ: “Прекрасно,
прекрасно, мій хлопчику. Це ви розумно зробили, що вчора нічого не говорили йому про
мене” (“Лель і Полель”, т. 17, с. 326).
Похвала-експресив, яка виражає відповідну психологічну настанову як позитивний
емоційний стан мовця, викликаний певними подіями: “– Ну, так-то добре! – мовив
намісник. Гратулюю тобі заручини і прийми від мене отсе!” (“Герой поневолі”, т. 21,
с. 373).
Похвала-директив (похвала і стимул), основне значення якої підсилено вторинною
ілокуцією, тобто спонуканням адресата до продовження діяльності, що заслуговує похвали:
“– Не бійся! Дай руку. Люблю тебе за одвертість і щирість. Так і слід поступати
воякові” (“Гриць і панич”, т. 21, с. 284).
Похвала-перформатив – елементарна комунікативна дія в прямому розумінні цього
слова, коли його вимовляння є актом / дією похвали: “– Добре, хлопці! Хвалю вас за се!”
(“Отець-гуморист”, т. 21, с. 306).
Похвала-квеситив, яка у формі загального, питально-заперечного або розділового
запитання створює психологічну напругу у спілкуванні: “– Се його власні слова! І то слуга,
лакей! Де є в світі такий слуга? Хто, крім родовитого, расового мадяра, може бути
таким слугою?” (“Чиста раса”, т. 20, с. 26). Марія Гринишин
__________________________________________________________________________________
72
Отже, висловлювання похвали поєднує ознаки інших мовленнєвих актів, які наділяють
її додатковими прагматичними значеннями, відображаючи складний і суперечливий
внутрішній емоційно-психологічний станмовця.
1. 2. Непряма похвала. Непрямий характер похвали виявляємо на основі референтної
відносності контексту, тобто в межах конкретної ситуації. Тому непряму похвалу
розуміємо імпліцитним засобом висловлення схвалення. Матеріал дає підстави виокремити
різновиди похвали.
Похвала у формі скарги, жалю: “… Шкода, що не пішов на судію, міг би був зробити
карієру” (“Перехресні стежки”, т. 20, с. 181).
Похвала як покликання на “авторитетну думку”: “…Такого оборонця наша адвокатура
давно не мала. …Се навіть не моя думка. Се загальна думка в тутешнім суді. Сам пан
президент – ви завважили, як пильно він прислухався вашій обороні, як ішов за вашими
слідами в своїм резюме? – отже, сам пан президент по розправі, виходячи з суду, сказав
до прокуратора: “ З таким оборонцем – то приємно провадити розправу” (“Перехресні
стежки”, т. 20, с. 181).
Похвала у формі приємного здивування, викликаного неочікуваним результатом:
“Леон ще дужче здивувався, почувши тоту мову від Бенедя, котрого він уважав досі
зовсім простим, ні о чім не думаючим робітником.
– Відки ж ви набралися такого розуму? – спитав Леон” (“Борислав сміється”, т. 15,
с. 409).
Непряма похвала менше поширена, оскільки соціально вищий адресант не має потреби
приховувати свої позитивні почуття, що виникають унаслідок задоволення діями,
вчинками чи якостями адресата.
Розглянуті приклади дозволяють стверджувати, що прямі висловлювання похвали є за
своєю суттю поліілокутивними мовленнєвими актами – одиницями у формі одного
висловлення, здатними виконувати декілька актомовленнєвих функцій. Непряма похвала
виявляється в межах конкретної ситуації, реалізовується через висловлювання, в яких
позитивна оцінка виражена імпліцитно (має форму скарги, здивування тощо).
ІІ. Реакції на похвалу. Перлокутивний ефект висловлювання похвали полягає у
сприйманні чи в не сприйманні похвали реципієнтом. У першому випадку відповідними
реакціями можуть бути вдячність, підтвердження, приємне здивування, хвастощі й
відповідна похвала. У другому – перлокутивний ефект передають репліки, що
спростовують або заперечують похвалу. Діалоги з художніх творів Івана Франка
показують, що реакції на похвалу найчастіше представлені останнім різновидом.
Відповідь-спростування на похвалу можлива у щирій розмові, коли адресат не
використовує сприятливе ставлення до нього з боку мовця у власних інтересах, а
намагається розкрити справжню причину того чи іншого вчинку. Канцеліст (урядник) до
графині: “– Ясновельможна пані графиня вибачать, – мовив Калинович, – я зовсім не
думав ні про яку посвяту, ні про яке народження. …– Дуже мені прикро, що мушу ще раз
спростувати погляд ясновельможної пані…” (“Герой поневолі”, т. 21, с. 365).
Поширеною реакцією на похвалу є заперечення позитивної оцінки, зумовлене
скромністю адресата, об’єкта похвали. На ідеї скромності формується стратегія
мінімалізації: відсутній акцент на власних зусиллях, занижено оцінку вказівкою на
сприятливий збіг обставин, допомогу інших тощо. Робітник до підприємця: “– Та що,
прошу пана, – сказав Бенедьо, – у нас, у місті, так заведено, то я й тутка так радив. Се
не мій розум, куди мені!” (“Борислав сміється”, т. 15, с. 409). Оцінні мовленнєві акти…
__________________________________________________________________________________
73
Правда, про перлокутивний ефект похвали судити важко, оскільки вплив на почуття,
думки, а часом і дії може не виявлятися назовні і безпосередньо під час комунікації. Юнак
до підприємця : “– І на кожнім можу стратити, – скромно відповів Герман, хоча
Менделева похвала хопила його за серце” (“Boa constrictor”, т. 22, с. 174).
Аналіз мови художніх творів Івана Франка показав: відповіді-спростування та
заперечення інформують про відсутність в українській комунікативній культурі позитивної
реакції на похвалу.
ІІІ. Вербальні та невербальні характеристики висловлювань похвали. Мовне
оформлення похвали зазвичай здійснюється за допомогою лексики з конотативним
значенням, факультативними є синтаксичні та стилістичні засоби української мови.
Релевантними для вираження похвали є невербальні засоби, які або супроводжують мовні
вирази, або вживаються автономно.
3. 1. Лексичні засоби. Для висловлювань похвали використано різні частини мови,
зокрема прикметники, прислівники, іменники, дієслова, вигуки та частки, що виражають
позитивну оцінку своїм основним лексичним значенням.
Найповніше вираження інтенціонального змісту похвали міститься у висловлюваннях з
перформативами хвалити, схвалювати (еквівалентні дії, вчинку): “– Хвалю за відвагу.
Чому ж би не попробувати щастя, ха, ха, ха! – реготався панотець” (“Великий шум”, т.
22, с. 244), “– Добре, хлопці! Хвалю вас за се!” (“Отець-гуморист”, т. 21, с. 306). Оцінний
предикат виявляємо за умови підкреслення актуальності позитивної оцінки. Зібраний
ілюстративний матеріал підтверджує теоретичний висновок про те, що подібні форми
нетипові для вираження похвали: оцінкам властива спонтанність, яка спонукає до стислих
форм як найбільш придатних для вираження почуттів, наявність перформатива робила б
висловлювання громіздким, офіційним і послаблювала б експресивність сказаного [4,
с. 190].
У художньому тексті знаходимо коментуючі дієслова, які декларують позитивний
відгук на відомі комунікантам заслуги чи ознаки (похвалити, підхлібляти): “Леон похвалив
Бенедя за тоту раду…” (“Борислав сміється”, т. 15, с. 409).
Інтенціональний зміст похвали передають висловлювання з модально-оцінним
компонентом, ядро яких становлять загальнооцінні (добре, гарно, прекрасно) та
частковооцінні (розумний, розумно, відважний, порядний, чесний тощо) слова, як правило, у
функції предикатів. Роль прикметників та прислівників у вираженні оцінки зумовлена
їхньою здатністю передавати ознаки градуйовано, виражаючи дуже високу оцінку, високу і
серединну (нульову).
Особливістю мовленнєвих актів оцінки є специфічні модальні характеристики, які
пов’язані з можливістю руху по оцінній шкалі у двох протилежних напрямках – у напрямку
зростання ступеня ознаки (інтенсифікація) і в напрямку його зменшення (деінтенсифікація).
В актах похвали часто використовуються інтенсифікатори, які вказують, що ознака
перевищує норму: “– В усякім разі се дуже гарно з вашого боку, що ви не завагалися
посвятити своє становище і наразити своє життя…”(“Герой поневолі”, т. 21, с. 364-
365); “– Добре, дуже добре. Сідай на місце” (Борис Граб, т. 18, с. 181); “– Ні, пане графе,
то його брат. Надзвичайно, надзвичайно здібна людина” (“Лель і Полель”, т. 17, с. 361).
Лексичні одиниці з нейтрально-оцінним значенням можуть функціонувати як
інтенсифікатори змісту окремих лексем або ілокутивної сили висловлювання похвали
загалом. Наприклад: “…таких талановитих, таких гідних, із такими великими надіями
молодих людей, як наші господарі, я ще не зустрічав” (“Лель і Полель”, т. 17, с. 348). ТутМарія Гринишин
__________________________________________________________________________________
74
вказівний займенник втратив своє первинне займенникове значення і надав
висловлюванню експресивності.
Прагматичною метою оцінок з інтенсифікацією є намагання зробити висловлювання
більш переконливим для співрозмовника і досягти ефективнішого впливу на адресата [17,
с. 113]. Отже, на рівні лексичних засобів оцінка виражається словами з позитивними
лексичними значеннями.
3. 2. Синтаксичні та стилістичні засоби. Модально-оцінний компонент може
виражатися за допомогою синтаксичної структури та стилістичних засобів (окличні
односкладові речення, повторення, нагромадження оцінних слів і под. ): “– Браво, малий,
браво!Добрим будеш рекрутом! – загукали солдати. . . ” (“Лель і Полель”, т. 17, с. 302).
3. 3. Невербальні засоби. Аналіз невербальних компонентів комунікації, які
сигналізують похвалу в досліджуваних художніх текстах, свідчить, що для цього
використовуються просодичні, такесичні та кінесичнізасоби.
Просодичні засоби, які позначають позитивне ставлення до дій співрозмовника, в
асиметричних ситуаціях доволі стримані. Наприклад, вираження емоцій виявляємо при
здивуванні: “– Молодець! – аж цмокнув о. Квінтіліан”(“Великий шум”, т. 22, с. 244).
Такесичні жести мають обмежену сферу функціонування, оскільки є знаком фамільярних
стосунків обох комунікантів або принаймні одного з них, хто посідає вищу комунікативну
позицію: “І граф сміючись поплескав Владка по плечі” (“Лель і Полель”, т. 17, с. 423).
Кінетичні рухи соціально вищого адресанта, що виявляє симпатію та підтримку, передають
привітний вираз обличчя, стриману усмішку: “… високопоставлений при тім лише
всміхнувся, ласкаво похитав головою і промовив:
– Гарно! Гарно! Хитрець добре відіграв свою роль” (“Острий-преострий староста”,
т. 20, с. 52).
Невербальні компоненти супроводжують вербалізовані мовленнєві акти (див. подані
вище приклади) чи функціонують як самостійний вияв похвали: “…деякі кинулися знов
обіймати та цілувати Гриця” (“Гриць і панич”, т. 21, с. 280); “Ся промова талановитого
адвоката викликала правдивий ентузіазм серед зібраних. Пані Олімпія перша гарячо
стиснула його руку, прочі почали цілуватися з ним, хоча, звісно, не без певної
протекційності, котрої д-р Васонг удавав, що не замічає” (“Основи суспільності”, т. 19,
с. 260).
Отже, похвала – це індивідуальна (авторська) комунікативна стратегія, мовне
оформлення якої передбачає розмаїття засобів та відсутність шаблонів. Основним засобом
вираження похвали є оцінна лексика, наявні випадки використання невербальних засобів,
що супроводжують мовні вирази чи виступають автономно. В асиметричних ситуаціях, за
умови нижчого статусу адресата, переважає розмовна лексика, не часто вживаються
найменування співрозмовника, є спрощена структура речень.
ІV. Функціонування інших висловлювань, що містять позитивну оцінку адресата
в ситуації “вищий → нижчий”. Аналіз висловлювань похвали набуває особливого
значення в порівнянні з іншими мовленнєвими актами, що мають локуцію похвали –
компліментом, лестощами та іронією. Визначення диференційних ознак цих висловлювань
стало предметом багатьох досліджень [3; 6; 9; 10; 12; 20].
4. 1. Похвала й комплімент об’єднані спільною позитивною оцінкою адресата (його дій
і / або якостей) з боку мовця. Відмінність полягає в конвенційній природі компліменту й
неконвенційності похвали. Похвала передає об’єктивну позитивну оцінку, визнання та
схвалення, її метою є підтримка особи адресата, його самоповаги, впевненості в собі і т. і.,
мета похвали – продемонструвати прагнення до співпраці й дотримання принципуОцінні мовленнєві акти…
__________________________________________________________________________________
75
кооперації. Комплімент – це етикетний, формульний елемент фатичного спілкування; за
логікою ситуативного спілкування ”тут – зараз” компліменти завжди належать до плану
синтагматичного теперішнього часу, тоді як для похвали час референції може бути не
тільки теперішнім, але йминулим чи навіть майбутнім.
У ситуації “вищий → нижчий” компліменти вживаються рідко. Нам вдалося
зафіксувати непряме висловлювання компліменту, яке, однак, тяжіє до похвали (об’єктом
оцінки виступав талант, професійні здібності молодого адвоката, ще практиканта, на
захисті селян-бунтівників): “– Якби я був присяжним суддею – звільнив би цих
бунтівників після вашого захисту, але якби я був королем, то велів би повісити вас на
власну відповідальність.
І граф сміючись поплескав Владка по плечі.
– Дякую вас, графе, за комплімент! – відповів кланяючись Владко” (“Лель і Полель”,
т. 17, с. 423).
Наведений діалог містить невербальні компоненти, які вказують на позитивне
ставлення до адресата: усміх, поплескування по плечі. Традиційними для реакції-відповіді
на комплімент є подяка, втілена у вербальній та невербальній формі.
Для асиметричних ситуацій спілкування нехарактерні компліменти, об’єктом яких є
зовнішня привабливість, гарний фізичний і психічний стан, емоційність, талант. Однак на
функціонування компліментів впливає етнічний чинник. В українській культурі, поняття
компліменту, не пов’язаного із заслугами, асоціативно тяжіє до негативних явищ, зокрема,
лестощів, надмірної люб’язності. Щоб попередити негативне ставлення до компліменту і
сформувати атмосферу довіри, вживається ідіоматичне висловлювання “говорити без
компліментів”. Тому комплімент може перейти в площину похвали чи навіть лестощів.
Офіціал (службовець) до адвоката: “– Знаєте, пане, скажу вам без компліментів … я
чув тілько одну, нинішню вашу оборону, але читав справоздання з кількох процесів, де ви
боронили … Такого оборонця наша адвокатура давно не мала” (“Перехресні стежки”,
т 20, с. 180).
Як бачимо, для похвали позитивна оцінка є основною метою, а для компліменту – це
спосіб повідомити про добрі наміри та встановити дружні стосунки. Існують випадки, коли
розмежувати тактики похвали і компліменту доволі важко, бо відбувається нейтралізація
диференційних ознак.
4. 2. Похвала і лестощі. Основним критерієм розмежування похвали та лестощів є
критерій щирості, притаманний похвалі; для лестощів характерне перебільшення, що
порушує максими кількості та якості Грайсового принципу кооперації. Похвалу
визначають як позитивну мовленнєву дію, лестощі – як негативну маніпуляцію [20, с. 27].
Адресат з нижчим соціальним статусом не часто виступає об’єктом лестощів, що необхідні
для досягнення поставленої мети. Наприклад, щоб переконати молодого єврея приєднатися
до справи та одружити зі своєю дочкою, підприємець ефективно використовує лестощі:“–
Ти з кожного зробиш золоте дно. У тебе голова добра, – підхлібляв йому Мендель” (“Boa
constrictor”, т. 22, с. 174). (З подальшого тексту дізнаємося, що лестощі виявилися дієвими
і вплинули на адресата).
На відміну від похвали, що є об’єктивною оцінкою, лестощі ґрунтуються на
перебільшенні заслуг комуніканта і передбачають маніпуляцію його поведінкою.
4. 3. Похвала й іронія відрізняються критерієм щирості: похвала – це щире висловлення
схвалення, позитивної оцінки, іронія передбачає протилежне до того, що обговорюється, в
її основі – навмисне висловлення нещирості. Іронію розглядають як непрямий мовленнєвий
акт, оскільки локуція іронічного висловлювання не відповідає ілокутивній силі. ДляМарія Гринишин
__________________________________________________________________________________
76
прикладу подаємо діалог, в якому пані, принижуючи студента з селянського середовища,
вдається до іронічної похвали: “– Пан Граб – медик, студент університету, він сі річі
мусить ліпше знати. А ти в спори вдалася! Я думаю – покиньте ви сю учену розмову!
Бориса немовби приском обсипав при тих словах. Він спалахнув полум’ям, але заразже
опанував себе.
– Шановна пані надто високо судять о моїм знанні, – сказав він. – Я не етнограф і о
нічиїх етнографічних знаннях не берусь судити…”(“Не спитавши броду”, т. 18, с. 356).
Від компліментів, лестощів та іронії похвала відрізняється особливою прагматичною
специфікою, завдяки якій її неможливо ототожнювати з іншими оцінними
висловлюваннями. З погляду мовця похвала – це щире та об’єктивне висловлення
схвалення особистості адресата, його якостей і / або діяльності в ситуаціях співпраці. У
конфронтаційних ситуаціях висловлювання похвали виконують коригуючу функцію.
Отже, в асиметричних ситуаціях спілкування “вищий → нижчий” релевантними
об’єктами оцінки виявлено морально-етичні та інтелектуальні якості, думки, дії та вчинки
соціально залежного адресата, тому об’єктом похвали виступають суспільно значущі дії чи
якості. Похвала – це соціально фіксований оцінний мовленнєвий акт, метою якого є
висловлення психологічного та емоційного задоволення від адресата. Більшість прямих
висловлювань похвали є двоілокутивними, виражаючи крім основної мети, ще й додаткову.
Висловлювання похвали варто розмежовувати з іншими типами оцінних актів, зокрема
компліментом, лестощами та іронією. Похвала – усвідомлене висловлювання, а не
визначене спонтанністю та етикетними настановами (як комплімент), прагненням
маніпулювати адресатом (як лестощі) чи принизити його гідність (як іронія), яке
ґрунтується на логічно оцінних судженнях про об’єктивні, а не приписувані об’єкту
властивості.
______________________________________________________________
1. Агафонова А. Проблема авторизованої оцінки у мовленні: культурологічний
аспект // Вісник Львівського університету. Сер. філол., 2004. Вип. 34. Ч. ІІ. С. 311-317.
2. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М., 1988.
3. Баландіна Н. Ф. Інтегральні та диференціальні ознаки похвали і компліменту (на
матеріалі чеських прагматичних кліше) // Сучасні дослідження з філології: Зб. наук. статей.
Ужгород. 2003. С. 8-20.
4. Баландіна Н. Ф. Функції і значення чеських прагматичних кліше в
комунікативному аспекті. К.: АСМУ, 2002.
5. Богданов В. В. Классификация речевых актов // Личностные аспекты языкового
общения: Межвуз. сб. науч. тр. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1989. С. 25-37.
6. Иссерс О. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. М.:УРСС, 2003.
7. Карасик В. И. О типах дискурса // Языковая личность: институциональный и
персональный дискурс: Сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, 2000. С. 5-20.
8. Карасик В. И. Язык социального статуса. М.: ИТДГК “Гнозис”, 2002.
9. Клочко Л. І. Висловлювання похвали в комунікативно-діяльнісній парадигмі
спілкування (на матеріалі англійської мови). Автореф. дис… канд.. філол.. наук. Харків,
2004.
10. Колегаева А. В. Теория коммуникации: прагматический подход. Кемерово, 2006.
11. Остин Дж. Д. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1986.
Вып. 17. С. 23-130. Оцінні мовленнєві акти…
__________________________________________________________________________________
77
12. Петелина Е. С. Некоторые особенности речевых актов похвалы и лести //
Синтагматический аспект коммуникативной семантики: Сб. науч. тр. Нальчик: Изд-во
Кабардино-Балкарск. ун-та, 1985. С. 150-154.
13. Почепцов Г. Г. Коммуникативные аспекты семантики. Киев, 1987.
14. Романов А. А. Системный анализ регулятивных средств диалогического общения.
М.: Ин-т языкознания АН СССР, 1988.
15. Серль Дж. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17.
М., 1986.
16. Хидекель С. С., Кошель Г. Г. Природа и характер языковых оценок // Лексические
и грамматические компоненты в семантике языкового знака: Сб. науч. тр. Воронеж: Изд-во
Воронеж. ун-та, 1983. С. 11-16.
17. Шинкарук В. Категорії модусу і диктуму у структурі речення. Чернівці: Рута, 2002.
18. Шмелёва Т. В. Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления //
Collegium. 1995. № 1–2.
19. Шутак Л., Шинкарук В. Словотвірна категоризація суб’єктивної оцінки. Чернівці:
Рута, 2002.
20. Drabik B. Kompliment i komplimentuwanie jako akt mowy i komunikacyjna strategia.
Kraków Universitas. 2004.
Джерела
Борис Граб // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1978 . Т. 18. 1978. С. 177-191.
Борислав сміється // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1978. Т. 15. С. 256-480.
Великий шум // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 22. С. 208-317.
Герой поневолі // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 21. С. 333-374.
Чиста раса // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 20. С. 14-28.
Гриць і панич // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 21. С. 217-287.
Лель і Полель // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1978. Т. 17. С. 283-473.
Не спитавши броду // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1978. Т. 18. С. 325-464.
Основи суспільності // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 19. С. 144-341.
Острий-преострий староста // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 20.
С. 38-57.
Отець-гуморист // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 21.С. 288-316.
Перехресні стежки // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 20. 1979.
С. 173-463.
Boa constrictor [Друга редакція] // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. К., 1979. Т. 22.
С. 109-208. Марія Гринишин
__________________________________________________________________________________
78
EVALUATIVE SPEECH ACTS IN THE ASYMMETRICAL COMMUNICATIVE
SITUATION
Mariya Hrynyshyn
Іvan Franko National University of Lviv,
The general linguistics department,
1/ 343, Universytets’ka Str., 79602 Lviv, Ukraine,
phone: (80322) 2964756
The article deals with the research of functional peculiarities of the speech act praise in the
asymmetrical communicative situation. The main issues of the analysis are the illocutionary
purposes of praise, types of praise utterances, the difference between praise and similar evaluative
speech acts (compliment, flattery and irony). Special attention is being paid to the correlation
between the person’s social status and language manifestation of praise.
Key words: speech acts, praise utterances, evaluative speech act, social status, the
asymmetrical communicative situation.
ОЦЕНОЧНЫЕ РЕЧЕВЫЕ АКТЫВ АСИММЕТРИЧНЫХ СИТУАЦИЯХ
ОБЩЕНИЯ
Мария Гринишин
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра общего языкознания,
1/343, ул. Университетская, 79602 Львов, Украина,
тел.: (00380 322) 2-394-756
Статья посвящена исследованию речевого акта «похвала» в асимметричных ситуациях
общения. Выделены разновидности похвалы, определены дифференциальные признаки
других оценочных речевых актов (комплимента, лести, иронии). Выяснена корреляция
между социальным статусом говорящих и речевыми средствами выражения похвалы.
Ключевые слова: оценочные речевые акты, похвала, социальный статус личности,
асимметричная ситуация общения.
Стаття надійшла до редколегії 12. 10. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008