Луцький національний технічний університет,
кафедра філософії,
43018, вул. Львівська, 75, Луцьк,Україна,
тел.: 8 (0332) 746139
У статті йдеться про соціальну стилістику як перспективний метод дослідження
соціомовних явищ в структурі дискурсу. Під дискурсом розуміємо текст, що розглядається в
контексті комунікативної ситуації. Подано поняття про стиль як можливий варіант визначення
типу комунікації.
Ключові слова: дискурс, стиль, соціальна стилістика, комунікативна ситуація, соціомовні
явища, соціально-прагматичний аналіз, соціальна прагматика дискурсу, комунікація, девіація,
відхилення, варіант/інваріант, варіантність, соціальна метафора, метафоризація.
Оскільки, сучасні методологічні дослідження дискурсу сьогодні є комплексними і
перебувають на стику різноманітних дисциплін, – прагмалінгвістики, лінгвістики тексту,
соціо- і психолінгвістики, соціальної прагматики мови, лінгвістичної філософії, – то ми його
розглядатимемо як цілісну комунікативну одиницю.
Якщо під час дослідження одних і тих самих його характеристик намагатимемося
максимально їх виокремлювати, то тоді непомітними ставатимуть інші, які залежатимуть від
попередніх, у зв’язку з чим розмежовуватимемо різноманітні напрями дослідження дискурсу
як об’єкта на стику суміжних дисциплін.
Щодо соціолінгвістичного підходу до вивчення дискурсу, відомий російський лінгвіст
В. І. Карасік у своїй праці “Языковой круг: личность, концепты, дискурс” зауважив, що в
межах цього підходу необхідно виокремити три типи категорій – тип дискурсу, формат
тексту і жанр мовлення як базові характеристики тексту в комунікативній ситуації.
А категорії дискурсу, за В. І. Карасіком, – це аспекти вивчення досить складного явища, точка
зору, яка розглядає текст в ситуації [7, с. 250].
Зважаючи на комплексний характер методологічних досліджень дискурсу, що
перебувають на стику різноманітних дисциплін, у статті йтиметься про соціальну стилістику,
предметом вивчення якої може бути гіпотетично сконструйована модель інституційного
дискурсу щодо його визначеного типу на основі соціальних екстрапрагмалінгвістичних
ознак-характеристик.
Досліджуючи особливості вживання мовних засобів у дискурсі, варто зважати на його
соціопрагматичний аспект аналізу: мету комунікатів, їхні бажання, інтереси
(соціопрагматичну настанову); соціальні роль, статус, позицію; специфіку комунікативної
ситуації (нормальність, девіантність). Причому, саме цей аспект аналізу дискурсу дає нам
можливість виявити специфіку змісту визначеного дискурсу в структурі будь-якої
інституційної комунікації, позаяк інституційний дискурс є визначальним видом спілкування,
що виокремлюється на основі соціальних екстрапрагмалінгвістичних ознак-характеристик. Олена Боровицька
__________________________________________________________________________________
80
Отже, дослідження соціально-прагматичного аспекту аналізу дискурсу, важливого,
домінуючого у соціальній стилістиці, спричинило появу перспективного напряму
соціолінгвістичних досліджень – соціальної прагматики дискурсу, – якому необхідно дати
концептуальне визначення як методологічному підходові до аналізу мовних і соціальних
явищ у сучасній лінгвістичній науці й аналітичній (лінгвістичній) філософії.
Дискурсом вважаємо текст, що розглядається в контексті комунікативної ситуації, а
соціально-мовними засобами його – засоби, з допомогою яких можна досліджувати
особливості поведінки комунікантів у процесі їхньої діяльності і спілкування.
Соціальну прагматику дискурсу можна вважати новим напрямом соціальної лінгвістики,
який досліджує особливості змісту висловлювань як елементів визначеного типу дискурсу
щодо соціальних характеристик ситуацій, а соціально-прагматичний аналіз – методом, що
намагається реконструювати зміст висловлювання відповідно до виходячи з принципів
соціальної прагматики. Передбачається, що цей зміст синтезується із загального змісту
висловлювання і змісту семіотичної ситуації, детермінованої соціальними характеристиками
[3, с. 218-220].
Сьогодні, уточнюючи межі соціальної прагматики, необхідно зауважити, що все
актуальніше постає питання про взаємозв’язок соціальної прагматики і стилістики, зазвичай
загальної. Недиференційований підхід до дослідження багатьох мовних явищ породжує, і не
без підстав, такі галузі, як стилістику ролей, стилістику отримувача та відправника мовлення,
стилістику декодування тощо. Зараз все, що сприяло виникненню подібних галузей
стилістики, змушує нас уточнитимежі соціальної прагматики і соціальної стилістики.
Щоб показати відмінність між соціальною прагматикою та стилістикою, необхідно
передовсім визначити предмет стилістики. Предметом стилістики Шарля Баллі, наприклад,
значною мірою було афективне забарвлення мовних засобів при дослідженні спонтанної
розмовної мови [1]. Якщо стилістика вивчає вживання мовних конструктів відповідно до
підходів дослідження мови в дії [2], використання мови співрозмовниками (комунікантами) у
різних ситуаціях, вивчає передумови успішного здійснення мовленнєвих актів, то об’єктом її
дослідження безсумнівно є дискурс – текст, який розглядається в контексті комунікативної
ситуації.
Отже, соціальна стилістика об’єктом свого дослідження має дискурс, і намагається
дослідити соціально-прагматичну складову формування стилю комунікації. Стиль – це
нормована характеристика синтаксичних і семантичних особливостей дискурсу (система
відхилень від норми нейтрального стилю комунікації). Нейтральний стиль – це
характеристика дискурсу щодо норм ідеальної комунікації (загальноприйнятих,
стандартизованих лінгвістами норм).
Формування стилю комунікації залежатиме від тих умов, в яких продукується дискурс
певного типу і які є реальними для суб’єкта творення дискурсу, від самої соціопрагматичної
схеми комунікативної ситуації – системи соціальних характеристик комунікативної ситуації
та її учасників (норм, ролей, статусів, позицій), що впливають на процес смислоутворення.
Формування стилю залежить і від соціопрагматичних оцінних засобів, за допомогою
яких ми оцінюємо соціальні характеристики комунікантів у процесі спілкування. На
формування стилю комунікації впливає соціомовна реалізація особистості – прояв
соціальних характеристик особистості у дискурсі (у контексті-ситуації). Також відчутний
безпосередній вплив соціопрагматичних характеристик дискурсу на умови його
функціонування, від яких залежить і його зміст.
Значний вплив на формування стилю має соціомовна тактика – задум (намір)
соціокомуніканта (учасника спілкування зі своїми відповідними соціальними роллю,
статусом, позицією) у певний період появи дискурсу. Дискурс як об’єкт дослідження соціальної стилістики…
__________________________________________________________________________________
81
Від соціомовної тактики значною мірою залежатиме і вся суперструктура – загальна
схема інтерпретаційних структур фрагментів дискурсу (сюжет), а згодом і стратегія
дискурсу – правило для інтерпретації висловлювань у кожній дискурсній ситуації; а отже, – і
соціомовна форма, – структурний засіб вираження думки, яка відображатиме усі соціальні
характеристики ситуації спілкування, тобто специфічні характеристики комунікантів, що
проявляються у процесі спілкування, спрямовані на здійснення їхніх намірів, і таким
способом характеризують стиль.
А щодо нормованого (згідно з нормою стилю) порушення вживання нормованого виразу
у дискурсі відносно загальноприйнятої універсальної норми (нейтрального стилю), то це
свого роду – стилістичне відхилення у дискурс – також як ключовий індикатор визначення
стилю спілкування.
Девіантність комунікативної ситуації або стилістичне відхилення у дискурсі – це
порушення у комунікативній ситуації норми, яка характеризує “нормальне” спілкування за
схемою ідеальної комунікації (наприклад, брехня як девіація і омана як відхилення, і як
девіація).
Зважаючи на запропоновану диференціацію термінів щодо досліджуваної проблематики,
є необхідність детально розмежувати останні; позаяк девіація і відхилення– це абсолютно різні
концепти у дискурсі, значущі для характеристики стилю. Наприклад, брехня як свідоме
порушення загальноприйнятої універсальної норми (говорити правду) щодо ситуації. Отже,
девіація (свідома помилка) у дискурсі – це свідоме порушення нормованої системи
синтаксичних і семантичних особливостей дискурсу, детермінованої соціальними
характеристиками комунікантів, з орієнтацією на певну норму.
Але омана як відхилення – несвідоме порушення норми (самому себе обманути, ввести
себе в оману). Омана як заблудження свого роду. І омана як девіація – свідоме порушення
норми (навмисно ввести когось в оману, обманути, збрехавши, наприклад). Омана як брехня
свого роду.
Отже, відхилення (несвідома помилка) у дискурсі – це несвідоме порушення нормованої
системи синтаксичних і семантичних особливостей дискурсу, детермінованої соціальними
характеристиками комунікантів.
Також, варто зазначити, що досить важливим для дослідження девіації у лінгвістичному
аспекті, одним із ключових її концептів є поняття “варіантності” як уяви про різні способи
вираження будь-якої мовної суті, про її модифікації, різновиди. Треба нагадати, що
варіантно-інваріантний підхід до мовних явищ був усталений ще у фонології (після роботи
Празького лінгвістичного гуртка та інших лінгвістичних шкіл). Під “варіантами” почали
розуміти різні “звукові” реалізації однієї і тієї ж одиниці – фонеми, а саму фонему – як
інваріант. З фонології цей підхід був перенесений на вивчення інших рівнів мови.
Найскладнішим є питання про варіантність значень мовних одиниць. Значення будь-
якої одиниці інваріантне і є основою для об’єднання у варіантний клас різних екземплярів
одиниці, яка має це значення. На лінгвістичному рівні варіант/інваріант досліджували
обмежуючись лише „чистими” мовними рівнями, які були повністю ізольовані від
комунікації, – відмови у практичному застосуванні.
Соціальний підхід до дослідження варіанта/інваріанта полягає у вивченні мовних
одиниць у комунікативному контексті, у дискурсі. Соціальний аспект варіанта/інваріанта є
складним і невивченим взагалі. Але спираючись на лінгвістичний аналіз варіанта/інваріанта
тої чи іншої мовної одиниці, можна дослідити його соціальний аспект.
Лінгвістичний аспект дослідження варіанта/інваріанта мовних одиниць показав, що
варіанти та інваріанти самостійно не утворюють рівнів мовної системи. Щодо соціального
аспекту дослідження, то варіанти/інваріанти соціомовних одиниць, залежно від типуОлена Боровицька
__________________________________________________________________________________
82
комунікації, від комунікативної ситуації взагалі, утворюватимуть свої нові рівні мовної
системи, але зважаючи вже на соціальні аспекти.
У лінгвістиці як відомо фонема і фон, як і морфема та морф, належать до своїх рівнів
(фонологічного і морфемного, позначаючи одиниці або як класи (фонема, морфема), або як
члени класів (фон, морф). У соціальній лінгвістиці, так як і у лінгвістиці, фонема і фон
належать до своїх рівнів (фонологічного), але вже з орієнтацією на “соціо”.
Соціофонологічний рівень – рівень, де призначення фонем у тому, що вони є
смислорозрізняючими одиницями. Навмисне вживання тої чи іншої фонеми у
соціокомунікативному контексті призведе до девіації (порушення норми) в комунікації. А
навмисне порушення норми у спілкуванні, як зазначалося вище, є девіацією. Отже, такі
відношення, як норма/відхилення, норма/девіація – концептуальні для стилю.
Відхилення у дискурсі вживаються як стилістично нормовані його одиниці. Отже, норму
і відхилення можна вважати методологічними принципами аналізу стилю. А стилістичні
девіації – це нормовані прагматичні девіації (ввічливе звернення один до одного дипломатів
ворогуючих країн).
У дослідженнях зі стилістики теза про те, що стиль може розглядатися як мовне
відхилення викликав безкінечні і безплідні дискусії. Сам термін “відхилення”, який
приписували П. Валері і введений Ж. Брюно, викликає низку заперечень, як зрештою
зауваження Ж. Баллі про те, що людина, яка першою назвала парусне судно просто парус,
допустила помилку [1]. Комунікація завжди нормована (починаючи з мовних норм).
Соціально-прагматичний аналіз передбачає структурованість її згідно з соціальними
нормами, щодо яких теж оцінюється девіантність дискурсу, девіантність комунікативної
ситуації.
Отже, для детального дослідження сфери соціальної стилістики та її об’єкта (дискурсу)
необхідна типологія відхилень у дискурсі, згідно з якою ми концептуалізуємо принципи
аналізу дискурсу. Важливі аспекти норми уточнюють принципи аналізу специфіки
соціомовних явищ у дискурсі, які можуть вживатися як нормовані одиниці, й одиниці, що
порушують загальноприйняту універсальну норму в комунікації; але водночас бути
індикаторами якоїсь іншої “норми”. Тому постає питання, чи можна робити з девіації норму,
на якій ґрунтується соціальна стилістика. Відхилення як таке вимагає не менш суттєвого
вивчення норми заради того, щоб девіація відчувалася як інше явище.
Класифікація відхилень пропонується зважаючи на способи відхилень. Тобто спосіб
відхилення залежить від теми, мети дискурсу; від значущості ситуації (випадкова (кмітливість,
спонтанність відхилення) або продумана (“сходинкова” (причинно-наслідковий зв’язок); від
паралінгвістичних типів знаків (оклик, пауза, жест).
Отже, необхідно розрізняти відхилення: психологічні, тобто ті, які мають у собі
психологічну характеристику (емоції, стреси, тривога) і відхилення, що мають у собі
соціально значущі характеристики (соціальну роль, статус, позицію, мету, інтереси
комунікантів, належність до тієї чи іншої групи; хитрість, лукавість, кмітливість), – це
соціальні відхилення, якізазвичай тяжіють до девіацій (але всежтаки неможуть проявлятися
без психологічних характеристик), і психологічні ж відхилення не завжди несуть соціальне
навантаження; також виокремимо фізіонейролінгвістичні відхилення та культурологічні
відхилення з вищезазначеними психологічними та соціальними впливами.
Класифікація відхилень у дискурсі є відкритою і потребує детальних розвідок на стику
інших предметних сфер. Її гіпотетичною апробацією можуть стати наступні яскраві
ілюстрації. Виникають різні метафізичні моменти соціально-прагматичного впливу на
характер комунікації, наприклад, щирості, самовираження з орієнтацією на ідеалДискурс як об’єкт дослідження соціальної стилістики…
__________________________________________________________________________________
83
взаєморозуміння, взаємопроникнення; де і можна спробувати дослідити соціально-мовні межі
самеметафізичних проблем. Адже ці межі проявляються лише в комунікації [5, с. 94].
Межі свободи людини визначаються межами свободи інших людей, і здебільшого,
місцем самої особистості в соціумі (роллю, статусом); цемісце детермінує особливості мовної
поведінки. Важливу роль при цьому відіграють вирази, які несуть соціальне навантаження і
визначають межі соціальної свободи кожного з учасників дискурсу.
Для пояснення особливостей соціально-прагматичного аналізу дискурсу в плані
екзистенційного вираження комуніканта є відоме оповідання А. П. Чехова “Толстый и
тонкий” [8, с. 32-33]. У комунікативній ситуації (випадкова зустріч на вокзалі) беруть участь
комуніканти з різними соціальними статусами. Нагадування Товстим свого статусу одразу
змінює перебіг самого дискурсу до обмеження самовираження Тонкого.
Якби Тонкий прислухався до Товстого і повернувся до вільного прояву емоцій,
пов’язаних зі спогадами дитинства, то їхнє спілкування було б екзистенційно очищеним від
соціальних моментів. І він зруйнував у собі комплекс “соціального боягуза” та
соціопрагматичні межі свободи. Це було б поверненням до вільної екзистенційної
комунікації, коли переконання у значущості свого соціального статусу змінюється
усвідомленням його як перепони на шляху до вільного спілкування і уявою лише про його
онтологічну ілюзорність.
Обмежуючи свою свободу соціомовними засобами, комунікант обмежує вільний прояв
свого внутрішнього світу. Важливо, що маємо приклад процесу “природної” комунікації.
Спочатку вільний прояв емоцій, коли соціальний аспект не існує, потім – соціальні моменти,
які зазвичай повинні налагодити спілкування, але підсвідомо руйнують його. Вільна
екзистенційна комунікація зароджується із рівності комунікантів, поза їх статусами і
соціальними ролями; і для успішного інтегрування вживаються соціомовні засоби, які лише
уточнюють соціальні позиції кожного учасника, не обмежуючи свободимовної поведінки.
У деяких інших типах комунікації страх внутрішньої порожнечі породжує соціальне
маскування і несвідому спробу захиститися соціальними статусом і роллю.
Людина завжди відчуває межі своєї власної свободи під безперервним тиском соціуму, а
проблема самовираження як варіант метафізичної проблеми свободи полягає в усвідомленні
відносної значущості соціопрагматичних настанов у спілкуванні. Можна експериментувати
для уточнення потенцій самовираження за допомогою соціомовних засобів, якщо їх свідомо
вживати у дискурсі та аналізувати свої (або чужі) реакції на їх використання. Явище мовного
плану стає стилістично значущим, коли воно розглядається в конкретній комунікативній
ситуації.
У найскладніших проблемних випадках особливості соціоситуації (наприклад, соціально
значуща подія, яка відбулася у визначений проміжок часу) можуть визначати особливості
самого стилю. Стилізація під гумор може бути образою або сприйматися як образа, і навіть як
знущання, це вже залежатиме від стосунків між комунікантами. У конфліктних ситуаціях
вживання гумору, який сприймався б як гумор проблематичне.
Яскравим прикладом стилізації є приклад метафоричної стилізації. Важливу роль у
створенні зокрема соціальності метафори відіграють межі метафори, що визначаються
характеристиками ситуації, ролями учасників, типом спілкування.
Дискурсні девіації комунікативних ситуацій конкретизують (якщо не творять) саму
метафору. Стиль формується, коли метафоричне знання синтезується із ситуативним, і
залежить від непрямого вживання метафори. Якщо метафоричне значення узгоджене із
ситуативним – це пряме вживання метафори:
“Ричард – лев”” “Ричард насправді хоробрий”. Якщо немає узгодженості, то це іронія
або сарказм: “Рчард насправді боягуз, а не хоробрий”. І наприклад, у зверненні “Мудріший!”Олена Боровицька
__________________________________________________________________________________
84
стилізація (гумор, іронія або образа) формується у зіткненні метафоричного значення із
ситуативним, залежить від інтелектуальних якостей того, до кого звертаються, та від оцінки
цих якостей тим, хто звертається.
Гумор, коли обидва співрозмовники вважають один одного розумними; іронія, коли один
вважає іншого не зовсім розумним (нерозумно повів себе в певній ситуації), і той
погоджується з такою оцінкою; образа (сарказм), якщо він не погоджується і вважає себе
досить розумним. Звернення Короля Ліра, котрий починає божеволіти, до Едгара, який
прикидається божевільним, (“фіванець мудрий”, “шляхетний мій філософ”) є прикладом
досить складноїза стилем соціально-прагматичної метафоризації.
Отже, девіації у спілкуванні (детерміновані соціально або психологічно) визначають
девіантне вживання метафори (гумор, іронію, сарказм) [4, с. 117-124].
Людина, до якої звертаються, оперуючи наприклад оманливим (неправдивим)
висловлюванням, перебуває у стані обманутої (навмисне порушення загальноприйнятої
норми). Отже, оманливе (неправдиве) висловлювання є стилістично значущим (гумор, іронія,
сарказм) залежно від типу спілкування (співробітництво, суперництво, конфлікт). Яким
чином це відбувається, можна поспостерігати на конкретному прикладі поєднання
гумористичних елементів з іронічними (наприклад, ввічливе лицемірство, яке завжди в
усному мовленні виражається чіткою інтонацією, що логічно охоплює не лише очевидну
оману, але і всі її складові).
Такою яскравою ілюстрацією запропонованого є оповідання відомого письменника-
гумориста Михайла Зощенка – “Якість продукції” [6, с. 155-157]. Комунікативна ситуація
(рекламна омана – реклама німецького товаруГусєвим – головним героєм оповідання). Гусєв,
дізнавшись про дійсне призначення рожевого порошку не засмутився, а навпаки зрадів і
похвалив якість закордонної продукції. Виявилося, що це був німецький засіб проти бліх.
Важливу роль при цьому відіграли відповідна інтонація і вирази, які мали рекламне
навантаження (рекламний зміст) і визначили таким способом престижність товару, але далеко
не справжнє бажання Гусєва-порошок після гоління.
Звідси “лестощі” як відхилення від істини і складова омани. А істинне висловлювання
необхідно розуміти як висловлювання, яке передбачає щирість, і яке, згідно з наміром одного
учасника комунікації, мало б бути зрозумілим для іншого учасника діалогу.
Гіпотеза істинного значення оманливого висловлювання постійно коректується
контекстом, у якому воно вживається, а межі його змісту зазвичай визначатимуться стилем
спілкування – нормованою характеристикою синтаксичних і семантичних особливостей
дискурсу (системою відхилень від норми нейтрального стилю).
Тому, досліджуючи сферу соціальної стилістики, об’єктом вивчення якої є дискурс, а
також проблематику її концептів як ключових нового підходу до аналізу мовних і соціальних
явищ, – необхідно зауважити, що за принципами цього підходу ми виявляємо „індикатори”,
які формують стиль спілкування і впливають на нього, а також девіантні особливості
дискурсу при визначенні стилю комунікації.
Отже, ключові концепти соціальної стилістики, об’єктом дослідження якої є дискурс,
необхідно розглядати з позицій перспективного напряму соціально-лінгвістичних
досліджень, – соціальної прагматики дискурсу, – який є поворотом у сучасній лінгвістиці та
аналітичній лінгвістичній філософії і відкриває нові можливості у філософії та методології
науки.
_________________________________________________________________________________
1. Bally Ch. Traite de stylistique francaise. 3-e ed. Paris, 1951. 276 p.
2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М., 1974. 447 с. Дискурс як об’єкт дослідження соціальної стилістики…
__________________________________________________________________________________
85
3. Боровицкая Е. Н. Социальная прагматика дискурса как направление социолингвистики //
Язык и социум. Минск, 2007. Ч. 2. С. 218-220.
4. Боровицька О. М. Соціальна прагматика дискурсу і соціалогічне дослідження //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг. К., 1998, № 3. С. 117-124.
5. Боровицька О. М. Самопізнання меж свободи і соціальна прагматика дискурсу // Пути
самопознания человека. Киев-Севастополь, 1997. С. 94.
6. Зощенко М. М. Качество продукции // Избранное. М., 1988. С. 155-157.
7. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. М., 2004. С. 250.
8. Чехов А. П. Толстый и тонкий // Избранное. М., 1988. С. 32-33.
DISCOURSE AS THE OBJECT OF INVESTIGATION OF SOCIAL STYLISTICS
Olena Borovytska
Lutsk National technical university,
Department of Philosophy,
43018, st. Lvivs`ka, 75. Lutsk, Ukraine,
phone: 8(0332) 746139
The article deals with social stylistics as a promising method of investigation of socio-linguistic
phenomena in the structure of discourse. Discourse means the text which is regarded in the context of
communicative situation. There is a conception of style as a possible variant type’s definition of
communication.
Key words: discourse, style, social stylistics, communicative situation, socio-linguistic
phenomena, socio- pragmatic analysis, social pragmatic of discourse, communication, deviation,
digression, variant/invariant, multiversion, social metaphor, metaphorization.
ДИСКУРС КАКОБЪЕКТ ИССЛЕДОВАНИЯ СОЦИАЛЬНОЙ СТИЛИСТИКИ
Елена Боровицкая
Луцкий национальный технический университет,
кафедра философии,
43018, ул. Львовская, 75. Луцк, Украина,
тел.: 8 (0332) 74-61-39
Встатье рассматривается социальная стилистика как перспективныйметод исследования
социолингвистических явлений в структуре дискурса. Под дискурсом понимается текст,
который рассматривается в контексте коммуникативной ситуации. Дано понятие стиля как
возможного варианта определения типа коммуникации.
Ключевые слова: дискурс, стиль, социальная стилистика, коммуникативная ситуация,
социоязыковые явления, социально-прагматический анализ, социальная прагматика
дискурса, коммуникация, девиация, отклонение, вариант/инвариант, вариантность,
социальная метафора, метафоризация.
Стаття надійшла до редколегії 5. 10. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008