Інститут української мови НАН України,
вул. Грушевського, 4, Київ, Україна, 01601,
тел.: (8044) 2791885
Ідеологічну та культурну систему СРСР визначено як більшовизм. Частковим її
випадком є ідеологічна та культурна система пізнього СРСР, яка мала свої особливості в
Радянській Україні. Цей різновид більшовизму названо радянщиною. Сформульовано
гіпотезу про залишковість радянщини в Україні 1994-2004. Досліджено дискурсивну
категорію залишковості, яка охоплює мовний, культурний, соціальний аспекти.
Ключові слова: радянщина, дискурс, мова, соціолінгвістика
Залишковість у нашому розумінні є дискурсивною категорією, яка охоплює мовний,
культурний, етнологічний, історичний аспекти. У даному випадку велика система –
держава перестала існувати. Окремі її ознаки функціонують у певних культурних, мовних,
соціальних групах. Спільнота вищої організації – УРСР (у складі СРСР) зникла, натомість
мовні, соціальні, культурні компоненти продовжують існувати у локальних спільнотах –
групах різних типів, територіальних спільнотах – регіональних, сусідських тощо, на рівні
родин та окремих індивідів [3, с. 28–30], де ідеологічну та культурну систему СРСР було
визначено як більшовизм. Частковим її випадком є ідеологічна та культурна система
пізнього СРСР, яка мала свої особливості в Радянській Україні. Цей різновид більшовизму
ми будемо називати радянськістю чи радянщиною. Ця дефініція має значною мірою
стилістичний характер, оскільки асоціюється з ключовими словами саме пізньої радянщини
– радянська (ий) людина, спосіб життя, та й Радянська Україна тощо, і вводиться для
зазначення особливостей саме пізнього Радянського Союзу в межах особливостей УРСР.
Дослідження феномену радянського дискурсу і, відповідно, залишковості радянського,
безумовно виходить за межі власне української проблематики. Питомим середовищем
виникнення і формування явища радянщини була у широкому контексті Радянська Росія.
Дослідженням ОфД в СРСР присвячено, наприклад, праці П. Серіо [9] та Г. Крейдліна [5, 6].
Польща (Польська Народна Республіка), хоча й знаходилась у межах ідеологічних,
культурних та й мовних впливів Радянського Союзу, була більш віддалена від центру
радянщини порівняно з Україною. Проблемам залишковості радянського у широкому
розумінні присвячено велику кількість досліджень, де увага часто фокусується на дотичних
до дискурсивних культурних чи політичних явищах. Тому ми лише накреслимо річище
обговорення цієї проблематики. Як було показано, радянськість була не тільки політичним,
а й мовним, культурним, ідеологічним феноменом. Тому, коли держава і політична система
припинили своє існування 1991 року, мовні, культурні та ідеологічні явища залишилися у
тих чи інших середовищах. Застережемо також, що радянськість, як відзначає А. Заярнюк
[4, с. 9], може асоціюватися з конотаціями різного плану. Сучасні дослідження присвячені
гпереважно післяєльцинській добі в Росії та післякучмівській в Україні. Обговорення цієї
теми стосується того, чи маємо ми “прості” залишки, чи нову структурацію радянського, Олексій Зарецький
__________________________________________________________________________________
106
рімейк брежнєвської доби, не залишкове, а дещо нове, як вважають Б. Дубін [1, с. 4-8] чи
Г. Гусейнов [2]. Непрямим свідченням виникнення і відмирання певної культурної, мовної
системи були поява і зникнення за останні півтора десятиріччя анекдотів про нових росіян
(українців). А. Заярнюк також вказує на неможливість (нездатність багатьох людей)
ідентифікувати себе ні як совка, ні як нового росіянина (українця) [4]. Радянськість має
одну базову конотацію і асоціюється з державою – Радянським Союзом і його
фундаментальною рисою – тоталітаризмом. Можна відзначити деяку розмитість цього
асоціативного ряду, адже є також ключові слова соціалістичний, комуністичний,
більшовицький, совєтський. Ці слова створювали асоціативні ряди, ще за радянських часів і
пострадянських зокрема. Отже, сама ця мовна та концептуальна система залишалася нам у
спадщину від тієї доби. Також домінантною ознакою дискурсу після 1991 року є тенденція
бачити причину багатьох, як правило, негативних і часто різнопланових проблем чи то у
припиненні існування СРСР чи то у перехідному періоді. Цей дискурс, може бути,
безумовно, предметом окремого дослідження. Явища пострадянської доби характеризують
як негаразди, шизофренія чи амбівалентність чи й як криза або близький крах українського
націо- та державотворення. Іншою конотацією, і це стосується головним чином України,
була колоніальна природа цієї держави. Застережемо, що цю тезу поділяють не всі
дослідники. Андреас Каппелер вважає її не колоніальною, а багатонаціональною імперією.
Тому можна говорити про колоніальний та постколоніальний статус України і відповідно
до цього у той чи інший спосіб визначати певні особливості мовної ситуації в Україні [8].
Радянськість є феноменом, який корелює з інтерференцією української та російської
мов і, відповідно, русифікацією. І, безумовно, функціонування української мови, принаймні
у значній частині ареалу розповсюдження у ситуації інтерференції з російською мовою не
могло не вплинути на українську мову. Тому дослідження феномену залишковості
радянського є дотичним до проблематики українсько-російської інтерференції. Аналіз
політичного дискурсу містить як свою частину дослідження українсько-російської
проблематики як у лінгвістичному, так і в ширшому культурологічному аспектах. Хоча
необхідно застерегти і щодо абсолютизації цього виміру. Поширеною є політична
концепція, та й навіть світогляд, що об’єднує у одне синкретичне ціле виживання
української мови у конфлікті з російською, що однозначно пов’язується із становленням
нації і держави (Концепція державної мовної політики в Україні // “СЛОВО Просвіти”.
2006. 17-23 серпня. С. 7; 24-30 серпня. С. 12-13).
Говорячи про дискурсивний феномен, який ми називаємо залишковістю радянського,
не можна не дати короткого опису діахронії. Припускаючи деяке методологічне
спрощення, початком можна вважати дискурс Жовтневої соціалістичної революції (чи й
Лютневої революції) в Росії, звідки її було імпортовано в Україну [3, с. 63- 66].
Той стан речей, який ми мали на час здобуття незалежності 1991 року сформувався у
добу пізньої радянщини, коли Наддніпрянська Україна, Донбас, Галичина, Закарпаття,
Крим тощо декілька десятиріч перебували у складі однієї держави. Ці регіони мали свої
особливості, у тому числі мовні, і не тільки діалектні. Відлига середини і другої половини
1950-х років (хрущовщина), яку загалом громадська думка і в Україні і у світі сприймає
позитивно, принесла системну, „повзучу” русифікацію у галузі дошкільної, шкільної та
вищої освіти,засадничим чинником російщення було і щойно постале телебачення.
Амбівалентній відлизі передувала сталінська доба, яку часто характеризують як
ірраціонально терористичну, міфологізовану, напружену. Дискурс відлиги
характеризується певною мірою раціональністю, гуманістичністю, пошуком позитивного
підтексту в ОфД. Але ці тенденції виявляються порівняно з попередньою – сталінською
добою. Офіційний дискурс відлиги зберігав частину ідеологічних та етнокультурних ознакПоняття залишковості пізньої радянщини. . .
__________________________________________________________________________________
107
попередньої доби. Період 1950–60-х років і за певною інерцією 70–80-ті роки мали певні
особливості в контексті епохи пізнього СРСР. Перший точніше хронологічно можна
визначити проміжком часу від ХХ з’їзду КПРС 1956 року (критика культу особи
Й. Сталіна) до 1968 року – збройного придушення “Празької весни” (і змін в ідеологічній
внутрішній політиці) – хрущовщина. Другий – так звана доба застою чи стагнації, з 1968 –
70-го років до кінця 1980-х – часу зникнення цензури в радянському її розумінні й виборів
1989 року – часиЩербицького, брежнєвщина.
Необхідно відзначити, що УРСР мала формальні атрибути держави і у тому числі ті,
які виражаються мовними засобами: україномовні газети, радіо, ТБ, урядові документи та
документи КПУ, промови лідерів. Робочою мовою значної частини апарату ЦК КПУ була
українська мова. Але тут треба зробити кілька застережень. ЦК КПУ проводив методичну
роботу з витиснення української мови на периферію та інфільтрація в норму і, можливо, у
систему української мови ознак російської мови. Ця політична та адміністративна система
припинила своє існування в 1989–91 роках. У 1989–91 роки, які ще чекають свого
дослідника, українська мова стала мовою політичного дискурсу у надзвичайно
напружений, важливий історичний період, коли загострилася криза СРСР і було
проголошено незалежність України. Виникла окрема самостійна держава. Ці роки
традиційно вважаються і роками часткового посилення позицій української мови,
національно-культурного відродження. Дискурсивні процеси у 1989-91 роках можна
характеризувати як час надзвичайного піднесення, глибинних перетворень. Хвильоподібно
було знівельовано (редуковано) властивості тоталітарного суспільства доби УРСР (СРСР), і
у дискурсі також. Утім, ці процеси не набули очікуваної багатьма представниками
української освіти, культури, мовознавцями завершеності. Хоча здобуття незалежності
було видатною, приголомшливою, неочікуваною для багатьох подією, що не могло не
викликати завищених сподівань та нереалістичних прогнозів. Багато вчених-гуманітаріїв,
мовознавців мовну ситуацію сприймали синкретично, мовні, культурні, політичні явища
були однозначно взаємопов’язаними. Так само приголомшливим для української
громадськості був відкот, падіння інтересу до української мови, призупинення процесів
дерусифікації у 1993–94 роках. Період 1989–91 років характеризувався поширенням
українськості в широкому сенсі і “вглиб” і “вшир”, відтак орієнтовно у 1992–94 роках
відбувся певний контрнаступ радянськості. Складність та неоднозначність цього часу
характеризують, наприклад, такі явища – почав виходити часопис “Киевские Ведомости” –
мало не перший значний медіа-проект російською мовою, який займав дискурсивну нішу
московських газет. Тоді ж виникла і певний час існувала низка (декілька сотень)
україномовних видань, газет і часописів, наприклад, “Родовід”, “Андріївський узвіз”,
“Лель”, “Світо-вид” тощо. А широковідома у радянські часи газета “Молода Гвардія”
припинила своє існування.
Після 1994 року відбулася стабілізація, дискурс цього періоду мав низку неяскравих
ознак, які досить непросто визначити та виокремити. Загалом період 1994–2004 років дістав
назву кучмізму. Відкот періоду кучмізму дає всі підстави говорити про збереження слідів,
фрагментів, залишків радянської ідеології та політичної практики в незалежній Україні.
Дискурс доби Л. Кучми як певної ідеології та політичної практики може бути описаний
такими ключовими словами, як правильний, основний, нормальний. Але цей дискурс уникає
чітких дефініцій самого (свого) політичного курсу та ідеології. Він не був ані
консервативним, ані ліберальним. У тактичному сенсі можна говорити про обережність
промов та заяв Л. Кучми та фаховість його політтехнологів. Цей дискурс був побудований
так, щоб давати якомога менше конкретних обіцянок і уникати відповідальності. Хоча,
наприклад, у середині 1990-х часто йшлося про курс реформ. Звернемо увагу, що не булоОлексій Зарецький
__________________________________________________________________________________
108
надуживання словом народ, народний, що є достатньо простим дискурсивним механізмом.
Утім, це слово активно використовували для називання політичних сил – Народно-
демократична партія (НДП), яку певний час вважали політичною основою режиму. Цей
компонент був популярним у сил національно-демократичного спрямування – Українська
народна партія (УНП), Народний рух України (НРУ), а пізніше коаліція Сила народу. Так
само надмірно не активізувалося ключове словосполучення соціал-демократія, яке було
складовою частиною назви Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) СДПУ(о),
яка прийшла на зміну НДП і певний час на початку 2000-х вважалася основою
істеблішменту. Українська преса писала, що словосполучення соціал-демократія є
термінологізованим і наша СДПУ(о) не є у цьому значенні соціал-демократією. Уживаним
було також ключове слово демократія (широка коаліція демократичних сил), прогрес
(Прогресивна соціалістична партія України), яка асоціювалась з правлячим режимом.
Подібні застереження можна зробити і щодо офіційного дискурсу про мовну політику і
мовну ситуацію як часткового випадку політичного дискурсу. У цьому дискурсі мовна
політика режиму була незаперечним постулатом, чимось спільним для всіх людей
здорового глузду. В. Кулик визначив основний концепт цієї політики як недемократичну
нормальність [7, с. 19-24]. Нормальність – звичайність, прийнятність, примирення індивіда
з долею, і, відповідно, наявність протестних настроїв – ненормальність. У цьому дискурсі
наполягання на якійсь позиції щодо мовних процесів в Україні – також ненормальність. Ця
ментальність визнавала священне право совка (гомо совєтікуса) не вчити, не знати, та,
природно, не вживати жодних інших мов окрім своєї власної. Отже, в Україні 1994-2004
років консервувалась загалом мовна ситуація часів пізнього УРСР (СРСР) В. Щербицького
– Л. Брежнєва і мовна політика як частковий випадок. Українська і російська мови мали у
цьому дискурсі несумісні чи й протилежні нормальності. Російська мова переходила в
асоціативне поле, де домінували індикатори культури самої системи кучмізму –
стабільність, добробут, нормальність, здоровий глузд. Українська мова була ніби
небезпечною екстремою, приреченою на конфлікт. Але це було внутрішньою, прихованою
ознакою культурної та ідеологічної системи. Цей дискурс був ненастирливий, нейтральний,
мовному питанню майже не приділялось уваги в офіційних ЗМІ. Хоча тема надання
російській мові статусу офіційної була однією з основних у виборах 1994 року, після того,
як Л. Кучма обійняв посаду президента, відбулася відмова від цих планів, значною мірою
завдяки рішучому спротиву української громадськості. Подальші події показали, що для
виборів було потрібно проголошення одних гасел щодо мовної політики, а для збереження
влади була потрібна вже дещо інша мовна політика. Ця ідеологія та політика мали на меті
задовольнити всіх та сприяти збереженню режиму. Постулювалась нормальність
збереження радянської спадщини і вирішення амбівалентного завдання – підвищення
статусу української мови і створення механізму збереження російськості як мовно-
культурного феномену. Кучмізм ніби сам звільнив український народ від імперського ярма,
але не зрікається здобутків Радянської України, навіть не приховує свого совкового
коріння. Згідно з кучмістською моделлю мовна ситуація в Україні була нормальною, не
проблемною і це було однією з базових тем маніпуляцій масовою свідомістю.
Хоча варто застерегти, що такий стан речей суперечив одній з основ російської
ідентичності, а саме тому, що росіяни, російськість і російська мова, як частковий випадок,
– завжди більшість. Цей феномен властивий російській ідентичності сам по собі, незалежно
від українсько-російської проблематики. Тому по багатьох телеканалах і у пресі часто
лунали заяви про велику чисельність російськомовних в Україні.
Необхідно підкреслити, що ідеологія центризму-нормальності сформувалася за
сталінських часів і була однією з підвалин культурної та ідеологічної системи і набулаПоняття залишковості пізньої радянщини. . .
__________________________________________________________________________________
109
закостенілих форм за доби застою (стагнації). Сталін постійно боровся проти різних ухилів
– лівих, правих, навіть ліво-правих, меншовиків, есерів, анархістів, синдикалістів тощо,
випрацьовуючи так звану генеральну (тобто нормальну, загальноприйнятну) лінію. Тих,
хто відхилявся від генеральної лінії, критикували, а потім часто судили та ліквідовували. У
1920–30 роки російська мова займала в цій системі успадковане з царських часів особливе,
виділене місце – Сталін виголошував промови російською мовою, директиви ЦК чи НКВС
йшли з Москви російською мовою, і це було природнім тлом. Політикою ніхто не займався,
була лише політична лінія ЦК.
Можна простежити зв’язок цієї ідеології з заявами багатьох українських політиків про
те, що вони самі і не політики, політикою не займаються, а є практиками, міцними
господарниками, грамотними фахівцями тощо.
Явища, які ми розглядаємо як залишкові, можна розглядати і в іншій науковій
парадигмі, елімінуючи як категорію радянського, так і категорію залишкового. Відзначимо,
що радянськість можна розглядати і у зовсім іншому вимірі, визначаючи як базовий
чинник, одну із її важливих ознак – агресію. Радянський дискурс був, безумовно,
агресивним. Але агресія може бути властива і іншим дискурсам і не обов’язково у
тоталітарних суспільствах. І коли ми говоримо про агресивний дискурс в Україні чи Росії
початку 2000-х є проблематичним, чи ми маємо справу з пострадянським феноменом, чи
новими явищами. У такий спосіб можна говорити про агресивність радянського і про
агресивність у дискурсі 1994–2004 років.
________________________________________________________
1. Дубін Б. Симулятивна влада та церемоніальна політика // Критика. 2006. №3.
2. Гусейнов Г. Д.С.П. Советские идеологеми в новом русском дискурсе. “Дом
интеллектуальной книги”. М., 2002.
3. Зарецький О. Офіційний та альтернативний дискурси. 1950–80-ті роки в УРСР. К.,
2003. 260 с.
4. Заярнюк А. Повсякденна радянськість пострадянського сьогодення // Критика.
2006. №3.
5. Крейдлин Г. Игра с идентичностью // Języki słowiańskie wobec współczesnych
przemian w krajach Europy środkowej i wschoniej. Opole. 1993. S. 177 -182;
6. Крейдлин Г. Е. Предложения таксономической характеризации в политическом
дискурсе // Єзикът на тоталитарного и посттоталитарного общество. София, 1996. С. 42-
48.
7 Кулик В. Мова про мову: нормалізація амбівалентности. 1. Крайні та центр //
Критика, травень 2004.
8. Масенко Л. Т. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. К., 2004. 163 с.
9. Serio P. Analyse du discours politique sovietique (Cultures et Societies de l’Est. 2). Paris,
Institut d’etude slave. 1985.Олексій Зарецький
__________________________________________________________________________________
110
RESIDUAL OF LATE SOVIETS CONCEPT: SOCIAL LINGUISTICS ASPECT
Oleksiy Zaretskyy
Institute of Ukrainian LanguageNAS of Ukraine,
Hrushevs’kyj Str., Kyjiv, Ukraine, 01601,
phone: (8044) 2791885
Ideological and cultural System of USSR is defined as Bolshevism. Partial Event of it was the
ideological and Cultural System of the late USSR, which had its special featuresin Soviet Ukraine.
This type of the Bolshevism we name soviets. In the article is based the Hypothesis of Residual
Soviets in Ukraine of 1994-2004. Discourse category of Residual is analised.
Key words: soviets, discourse, language, social linguistics.
ПОНЯТИЕ ОСТАТОЧНОСТИ ПОЗДНЕЙ СОВЕТЩИНЫ:
СОЦИОЛИНГВИСТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
Алексей Зарецкий
Институт украинского языка НАН Украины,
ул. Грушевского, 4, Киев, Украина, 01601,
тел.: (8044) 2791885
Идеологическая и культурная система СССР определена как большевизм. Частным ее
случаем является идеологическая и культурная система позднего СССР, имевшая свои
особенности в Советской Украине. Эта разновидность большевизма названа советщиной.
Сформулирована гипотеза об остаточности советщины в Украине 1994-2004. Исследована
дискурсивная категория остаточности, которая включает языковой, культурный,
социальный аспекты.
Ключевые слова: советщина, дискурс, язык, социолингвистика.
Стаття надійшла до редколегії 21. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008