Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,
кафедра української мови,
майдан Свободи, 4, Харків, 61077,
тел.: (0572) 7075458.
На матеріалі української преси XX–XXI ст. досліджено комунікативні тактики,
прийоми та мовні засоби, у яких реалізуються стратегії погрози й подолання страху,
з’ясовано низку механізмів впливу на адресата.
Ключові слова: дискурс преси, комунікативна стратегія погрози, комунікативна
стратегія подолання страху, комунікативна тактика, вплив, стереотип, сема.
На сьогодні незаперечним є твердження, що “мова виступ є соціальною силою”,
котра активно впроваджує в когнітивну систему адресата концептуальні конструкції
[5, с. 7], тому однією з актуальних проблем мовознавства є визначення того, як саме
когнітивний і соціальний чинники відображаються в мовній структурі і яким
способом за допомогою засобів мови можна впливати на реципієнта. Ефективним
для розв’язання цих завдань вважаємо активно застосовуваний у комунікативній
лінгвістиці стратегічний підхід [3], який використовуємо для аналізу дискурсу
української преси XX–XXI ст. Зазначимо, що стратегії ми розуміємо як “комплекс
мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети” [3, с. 54].
Комунікативні тактики – це конкретні способи втілення стратегії, спрямовані на
певні зміни фрагментів свідомості адресата в потрібному для адресанта напрямку [4,
с. 240]. Для реалізації комунікативних тактик використовують певні комунікативні
прийоми (комунікативні ходи). В основі стратегій і тактик лежать комунікативні
інтенції (за Т. ван Дейком, глобальні наміри [2]), тобто осмислені чи інтуїтивні
наміри адресанта, які визначають внутрішню програму мовлення та спосіб її втілення
[1, с. 116].
Предметом нашого дослідження стали комунікативні стратегії погрози та
подолання страху в дискурсі української (передусім радянської) преси XX–XXI ст.,
котрий розглядаємо як цілеспрямовану соціальну дію. Мовна реалізація погрози
частково вже була об’єктом аналізу українських (І. Бублик, Г. Завражина) і
зарубіжних дослідників (Т. ван Дейк, А. Вежбицька, Р. Карчевський, Е. Апельтауер,
Г. Фалькенберг, Р. Шиленко), які з’ясували її окремі семантичні, структурні й
прагматичні особливості. А. Вежбицька визначила формули, у яких можна описати
погрозу, а Ю. Щербиніна cхарактеризувала типи погрози й протилежні їй мовленнєві
жанри: попередження, нагадування [6, с. 77]. Натомість О. Іссерс аналізує прийоми,
які виконують функцію погрози-попередження, розглядаючи останні як близькі, а не
протилежні явища [3, с. 125]. Прикметно, що залежно від фокусу уваги дослідникиКомунікативні стратегії погрози та подолання страху в дискурсі української преси…
__________________________________________________________________________________
141
визначають погрозу то як мовленнєвий акт (Т. Стексова, Ю. Щербиніна,
Р. Шиленко), то як комунікативний прийом (О. Іссерс), то як тактику (О. Іссерс,
І. Бублик).
З огляду на недостатнє вивчення стратегії погрози й недослідженість стратегії
подолання страху в лінгвістиці, мету пропонованої статті формулюємо так:
визначити комунікативні тактики, прийоми та мовні засоби, у яких реалізуються
названі стратегії, і з’ясувати механізми лінгвального впливу на адресата в дискурсі
української преси XX – XXI ст.
Аналізовані стратегії мають різну спрямованість, оскільки вони зорієнтовані на
викликання в реципієнта страху перед можливими небезпечними діями чи, навпаки,
на його подолання.
Стратегію погрози в дискурсі української преси реалізує однойменна тактика,
що зумовлена, на нашу думку, потребою адресанта однозначно задекларувати свою
комунікативну мету – шляхом погрози змінити наміри адресата виконати якісь дії.
Ці наміри втілюються насамперед на лексико-семантичному рівні: значення
погрози, небезпеки, страху конкретизуються в лексемах, які мають названі семи
(небезпека, загроза, погроза, грізьба; страшний, жахливий, грізний, небезпечний;
жахатися, боятися; небезпечно, страшно та ін. ) і використовуються для номінації
загрозливих явищ дійсності. Належачи до різних частин мови, ці слова позначають
загрозливу дію, попередження (“…не хочете паляниць до церкви носити,
стережіться
1
поліцію напущу на вас!. . ” [“Рідна справа. Думські вісти”. 1907. № 5.
С. 2]), фізичне виявлення страху (тремтіти, дрижати); характеризують певну
особу, явище як небезпечні через їх дії (“Для нас [вождів КПРС – К. К. ] раз плюнути
– принести вам голод, саботаж, злидні, хвороби” [“Універсум”. 2005. № 7-10. С. 2];
“Колоніяльні заходи європейських держав, які часто погрожують війною, викликали
величезну міжнародну соціялістичну збірку в Брюсселі 4 березіля нов. стилю” [“Нова
громада”. 1906. № 3. С. 135]; “. . . професор Грушевський заявив острий протест
проти грізьби ради солдатських і робітничих депутатів, які хотіли розігнати
штиками український конгрес, в разі, як він оголосить себе українськими
установчими зборами” [“Рідне слово”. 1917. № 3. С. 3]). Варто відзначити, що
лексеми загроза, небезпека, страх, боятися та спільнокореневі слова з експлі-
цитними семами ‘загроза’, ‘небезпека’ можуть уживатися для узагальненого
позначення будь-якої небезпечної ситуації й емоційної реакції на неї. Але досить
часто лексеми без названих сем можуть набувати їх у контексті, називаючи конкретні
види небезпеки, яка загрожує авторові чи реципієнтові (“… пан, розгнівавшись,
дзвонив до редакції і погрожував зробити мені “харакірі” плюс по дві дірки в
кожному органі” [“Політика і культура”. 2003. № 36. С. 14]). Причому в непрямій
мові можемо спостерігати, крім згаданих засобів, і осмислення автором мовленнєвих
стратегій і тактик, оцінку їх як погрозу (“Новий сусід з характерною зовнішністю
“братка” вломився з претензією, що мій кіт зловмисно і цілеспрямовано дере
багажник його дорогої машини… Тому я, мовляв, повинна обрізати тварині… кігті
(“пазури”). А то кота живим я більше не побачу… Уся ця маячня закінчилася
погрозами фізично розправитися зі мною, моїми близькими, підпалити квартиру,
вибити вікна і т. д. Чекаю…” [“Україна і світ сьогодні”. 2004. № 25. С. 14];
“Кушнарьов погрожує Кравчуку” [“Вечірній Харків”. 1992. № 14. С. 1]).

1
Цитати наводимо відповідно до правопису й пунктуаційного оформлення оригіналу. Катерина Коротич
__________________________________________________________________________________
142
Розглянувши морфологічні особливості слів на позначення небезпечного
предмета чи дії, які загрожують адресатові, узагальнимо, що небезпека може бути
статичною (в іменниках, прикметниках, прислівниках) або динамічною (у дієсловах).
Виражати погрозу можуть і фразеологізми з відповідним значенням (копати
могилу; хто підняв меч, той від меча і загине; хто сіє вітер, пожне бурю), зокрема
трансформовані (“Гітлер посіяв вітер, на радянській землі він пожне бурю”
[“Соціалістична Харківщина”. 1941. № 155. С. 3]). Ці одиниці виконують не тільки
номінативну функцію, даючи образні найменування небезпечним явищам дійсності,
але й прагматичну, впливаючи створеними образами на реципієнта.
Організувати елементи стратегії погрози у зв’язне висловлювання й підсилити
настанову адресанта допомагають засоби синтаксичного рівня, де можна виділити
синтаксичні зв’язки, складені номени, протиставлення та повтори (“ – Гей ти,
хижацький світе, тремти конвульсивно від слова: червоноармієць! – Тремти,
тремти! Тобі є чого тремтіти. – Червона армія копає могилу для тебе…” [“Червоний
клич”. 1931. № 12. С. 13]). Вислів будується на активно витворюваному в той час
стереотипі Червона армія сильніша за всіх, де солдати Червоної армії наділяються
надзвичайною силою, безстрашністю і є непереможними. В основі цього тексту
лежить ідеологічна настанова: зміна уявлень адресата та творення радянського міфу.
На риторичному рівні аргументами, покликаними вплинути на адресата, можуть
виступати опис негативних наслідків (“…знайте, що ви будете забиті наповал, опріч
того, що висадимо в повітря всю кватирю… ви ніколи не уникните нашого
переслідування” [“Літопис революції”. 1930. № 2. С. 22-23]), а також апеляція до
прецедентних феноменів (фактів історичної пам’яті), яка поєднується в наведеному
вислові з недомовленістю (“І знову пишуть на Майдані козацьке послання
новітньому “султану” – президенту Росії В. Путіну… Застерігаючи В. Путіна від
втручання в українські справи, в “козацькому посланні” йому прозоро натякнули:
“Вам, звичайно ж, відомий лист козаків турецькому султану Сулейману… Козаки
вміли не тільки писати листи…” [“Українське слово”. 2004. № 50. С. 1]).
Простеживши особливості побудови стратегії погрози, ми виділили такі її
елементи. Діячами в ситуації погрози є суб’єкт дії (той, хто погрожує) та об’єкт (той,
кому погрожують). Складниками названої стратегії є: 1) дії об’єкта, які чимось не
задовольняють суб’єкта; 2) висунення суб’єктом якихось вимог до об’єкта; у разі їх
невиконання об’єктом; 3) залякування об’єкта чи обіцянка заподіяти йому зло. У
конкретному вислові деякі складники можуть бути невираженими.
Етапи й учасників цієї ситуації описують мовними засобами, які мають власні
особливості вживання. Якщо опис відображає погляди суб’єкта з настановою на
власну правоту (“А ті, що спробують напасти на нашу країну, – дістануть нищівну
відсіч, щоб надалі їм не кортіло совати своє свиняче рило в наш радянський город”
[“На варті”. 1934. № 5. С. 18]; “Ми, організація колишніх добровільців-повстанців
Речи Посполітої, попереджаємо Вас гайдамацькі, бандитьські сучі сини, що коли не
припинити вашої бандитської роботи, попереджаємо дорогою нам нашою
батьківщиною, найсвітлішою польською Реччю Посполітою, що з Ваших дружин,
дітей і вас зробимо китайські ковбаси” [“Червоний клич”. 1931. № 4-5. С. 5]), тоді
характерним є пафосне вживання книжної та / або урочистої лексики (тремти
конвульсивно, найсвітлішою польською Реччю Посполітою) і фразеології (дістануть
відсіч). Натомість для характеристики об’єкта послуговуються зниженими
лексичними та фразеологічними засобами (свиняче рило, сучі сини). Такий розподілКомунікативні стратегії погрози та подолання страху в дискурсі української преси…
__________________________________________________________________________________
143
мовних засобів ґрунтується на функціях енкратичного дискурсу, що має позитивно
подати власну програму й дискредитувати противника.
Протилежною до стратегії погрози є стратегія подолання страху. У її основі
лежить реальна чи ірреальна небезпечна ситуація, у якій адресантові необхідно
сформувати в адресата потрібні переконання й спонукати його до певних дій,
причому останній часто муситиме знехтувати інстинктом самозбереження. Із цією
метою в дискурсі преси використовують низку тактик.
1. Провокування на рішучі дії (“Хто не ризикує, той кайданів не розкує”
[“Молодь України”. 2004. № 147. С. 9]).
2. Застереження проти надмірної боязні можливих небезпек (“Відомо здавна: у
страху очі великі. Але нам тепер важливіше пам’ятати інше прислів’я: вовків
боятися – в ліс не ходити” [“Народна газета”. 1997. № 48. С. 8]).
Прикметно, що тут і далі автори оперують усталеними уявленнями,
сконденсованими в прислів’ях, і в такий спосіб змушують реципієнта, долаючи
страх, ототожнювати себе з позитивно маркованим суб’єктом опозиції сміливець /
боягуз.
3. На зазначеному вище прийомі базується й тактика надавання об’єктові впливу
бажаних рис, його ідеалізованого моделювання в ідеологізованій мовній картині
світу, відображеній у пресі (“Та не такі піонери, щоб їх куркулі залякали!”
[“Дитячий рух”. 1933. № 12. С. 4]). У цьому разі ідеологічно зумовлена опозиція
піонер / куркуль базується на сталих опозиціях української мовної картини світу
бідний / багач, сміливець / боягуз, правда / кривда.
4. Позитивна оцінка власних вчинків, переконань (“Розлючені ворожі недобитки
мстять за наші викриття. . . Але ми не злякалися цих ворожих наскоків” [“Дитячий
рух”. 1933. № 12. С. 9]; “. . . ніяка контрреволюція нам не страшна. Перемогти нас –
вона не переможе” [“Металеві дні”. 1930. № 2. С. 50]). У другому прикладі для
повного заперечення вжито займенник ніякий.
5. Тактика зменшування / применшування небезпеки здійснюється, на нашу
думку, переважно через невідповідне мовне оформлення інформації й апеляцію до
ego людини, що реалізує низка комунікативних прийомів.
ÿ Констатація меншого ступеня небезпеки, ніж здається (одиницями
лексичного та фразеологічного рівнів): перебільшувати небезпеку; “Не такий чорт
страшний, як його малюють,” – так визначив ще в перші дні війни Йосиф
Віссаріонович мниму силу фашистської армії” [“Радянський Львів”. 1947. № 1. С. 45].
В останньому прикладі вжито прийом апелювання до беззаперечного авторитета
цитуванням прецедентного тексту, а також застосовано лексему мнима із семами
‘несправжність’, ‘удаваність’ для невідповідної характеристики справді небезпечного
явища дійсності.
ÿ Заперечення позиції суб’єкта, який перебільшує небезпеку, його оцінка
(зокрема, за допомогою фразеологізмів): у страху очі великі; ““Страх має великі очі”
– він бачить і те чого й на світі нема” [“Світова зірниця”. 1907. № 20. С. 9].
ÿ Оцінка небезпечного об’єкта (“І от тричі битий Муссоліні погнав ще свою
общипану армію на Східний фронт. . . Червона Армія дала по шиї італійцям спочатку
під Ростовом, а потім в Донбасі, а далі ще в Криму. І знову весь світ побачив, що
слиняві римські макаронники тікають швидше, ніж переполохані зайці” [“За
Радянську Україну”. 1942. № 3. С. 2]). У вислові використано низку прийомів
дискредитації небезпечного об’єкта мовлення. Передусім його введено до опозиції
сміливець / боягуз унаслідок зіставлення з еталоном боягуза – зайцем. СтилістичнимиКатерина Коротич
__________________________________________________________________________________
144
засобами зниженої характеристики противника є порівняння, яке містить семи ‘страх’,
‘переляк’ (тікають швидше, ніж переполохані зайці), використання зневажливих
фразеологічних (дати по шиї) і лексичних засобів (общипана армія, слиняві римські
макаронники). Додатковий негативний ефект поразки створюють асоціації номена
общипана армія із забитим птахом (общипана гуска, курка). У знижений номен слиняві
римські макаронники закладено стереотипні уявлення про кулінарні вподобання італійців
і фізіологічні уявлення: розпускають слину діти та боягузи.
ÿ Подання інформації в навмисне легковажному тоні. Він, дисонуючи
з важливістю описуваних подій, урівнює зміст із формою, у якій той подається (“Здорово
таки залякувала нас минулого тижня банда імперіялістичних розбишак… Од краю до
краю проносилися “грізні” вісти, що проти Радянських Робітниче-Селянських Республік
утворюється, нарешті, “єдиний протибільшовицький блок” (панська спілка), що його ото
так довго ждали міжнародні бандити” [“Радянський селянин”. 1925. № 2-3. С. 11]).
Додатковим графічним засобом є лапки (див. попередній приклад).
Констатуємо, що словник стратегії подолання страху репрезентований лексичними і
фразеологічними засобами, які мають нейтральний, розмовний і знижений характер.
На основі проаналізованих мовних фактів робимо висновок, що поширені в дискурсі
української преси XX–XXI ст., з огляду на суспільні й ідеологічні потреби, стратегії
погрози та подолання страху, незважаючи на різний очікуваний вплив, ґрунтуються на
емоції страху, яка є надзвичайно сильним джерелом впливу. Стратегія погрози
виражається в одній тактиці, натомість стратегія подолання страху реалізується в п’яти
тактиках і низці комунікативних прийомів. Виділені в роботі статегії й тактики
вербалізуються засобами лексико-семантичного, фразеологічного, морфологічного й
синтаксичного мовних рівнів. З метою впливу на реципієнта використовуються лексичні
й фразеологічні одиниці із семами ‘загроза’, ‘небезпека’, а також високим, книжним чи
зниженим, зневажливим стилістичним забарвленням. Прагматичними засобами
морфологічного рівня є заперечні займенники, синтаксичного – складені номени,
протиставлення та повтори. Зміни в когнітивних системах адресанта відбуваються
передусім за допомогою використання стереотипів, ідеологічно зумовлених опозицій і
опозицій української мовної картини світу, фактів історичної пам’яті, моделювання
ідеалізованого об’єкта впливу в ідеологізованій мовній картині світу, відображеній у
пресі, подання невідповідної дійсному стану речей інформації. Перспективними
вважаємо подальші дослідження вияву когнітивних, соціальних і прагматичних чинників
у дискурсі української преси.
____________________________________________________________
1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004.
2. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989.
3. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. М.:
Едиториал УРСС, 2002.
4. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава:
Довкілля-К, 2006.
5. Сергеев В. М. Когнитивные методы в социальных исследованиях // Язык и
моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 3–20.
6. Щербинина Ю. В. Русский язык: Речевая агрессия и пути ее преодоления. М.:
Флинта: Наука, 2004. Комунікативні стратегії погрози та подолання страху в дискурсі української преси…
__________________________________________________________________________________
145
THREAT AND FEAR OVERCOMING COMMUNICATIVE STRATEGIES IN
THE DISCOURSE OF XX–XXI CENTURIES UKRAINIAN PRESS: LINGUAL
MECHANISMS OF INFLUENCING THE RECIPIENT
Kateryna Korotych
V. Karazin Kharkiv National University,
Department of Ukrainian Language,
maidan Svobody, 4, Kharkiv, 61077,
phone.: (0572)7075458.
In the paper, communicative tactics, modes, and lingual means for realization of threat
and fear overcoming strategies are studied on the material of XX–XXI centuries Ukrainian
press, a number of mechanisms for influencing the recipient are exposed.
Key words: press discourse, threat communicative strategy, fear overcoming
communicative strategy, communicative tactics, influence, stereotype, seme.
КОММУНИКАТИВНЫЕ СТРАТЕГИИ УГРОЗЫ И ПРЕОДОЛЕНИЯ
СТРАХА В ДИСКУРСЕ УКРАИНСКОЙ ПРЕССЫ XX – XXI ВЕКОВ:
ЯЗЫКОВЫЕ МЕХАНИЗМЫ ВЛИЯНИЯ НА РЕЦИПИЕНТА
Екатерина Коротич
Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина,
кафедра украинского языка,
майдан Свободы, 4, Харьков, 61077,
тел.: (0572)7075458.
В статье на материале украинской прессы XX–XXI веков исследованы
коммуникативные тактики, приемы и языковые средства, в которых реализуются
стратегии угрозы и преодоления страха, выяснен ряд механизмов влияния на адресата.
Ключевые слова: дискурс прессы, коммуникативная стратегия угрозы,
коммуникативная стратегия преодоления страха, коммуникативная тактика, влияние,
стереотип, сема.
Стаття надійшла до редколегії 6. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008