Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка,
кафедра філософії,
вул. Остроградського, 2; Полтава, 36003
Зроблено спробу проаналізувати мовний наратив з урахуванням його ґендерних
аспектів на матеріалі оповідань “Дівчатка” та “Казки по калинову сопілку” О. Забужко.
Ключові слова: маскулінність, фемінність, флеш-імідж, емансипація, реконструкція,
фемінізм, ґендер.
Мовний концепт як такий, що неодноразово породжував суперечність “мова жінки /
мова чоловіка” набув специфічності ще за часів Геродота. Він писав про здібність амазонок
у лінгвістиці: ті легко оволодівали мовами своїх чоловіків-супротивників, хоча останні
ніколи не змогли вивчити жіночої мови. Елейн Шовалтер висловлює твердження, що
концепція жіночої мови не походить з феміністичної критики, вона дуже давня і часто
з’являється у фольклорі та міфах. У таких міфах сутністю жіночої мови є її таємничість; що
насправді описується, то це чоловіча фантазія про загадкову природужінки [1, с. 519].
Низка теорій жіночого письма, зокрема лінгвістичні та текстуальні, формують питання
щодо впливу статевих особливостей на вживання, та висувають суперечність, що пов’язана
з можливістю створення жінками власної мови.
Постать Оксани Забужко є цікавою і суперечливою не лише в галузі літератури, а й на
теренах суспільного життя загалом. Її вважають справжньою українською феміністкою.
В одному зі своїх інтерв’ю авторка говорила, що “до фемінізму прийшла стихійно, за
логікою свого власного творчого розвитку ще тоді, коли в Україні про нього не говорили й
він не був імпортований у наші палестини Соломією Павличко як артикульована теорія.
В українській літературі не було місця для осмислення мого екзистенційного досвіду
жінки. А тому ти мусила ніби ампутувати якусь частину себе, свого досвіду, який зовсім не
проговорювався вголос, навіть мовних норм для нього не було готових. Звідси – вибух
“Польових досліджень”, звідси критики, які назвали роман “біблією українського
фемінізму”. Та яка це “біблія”? Це нормальна бабська проза. Так, написана з позиції жінки,
яка усвідомлює себе саме як жінка, яка проговорює свій жіночий досвід” [7, с. 19].
Письменниця у своїх творах вимальовує світ жінки, який контрастно різниться від
світу чоловіка. Її героїні – це не слабосилі сльозливі істоти, що до кінця своїх днів
нестимуть ярмо хатніх клопотів та соромитимуться висловити власні сексуальні бажання, а
нескуті усталеними традиціями, незалежні ні від кого “персони”, які в змозі упокорити
будь-якого “мачо”. Емансипованість її жінок проявляється в уживанні ними ненормативної
лексики. У статті “Жінка-автор у колоніальній культурі” авторка висловила подивування
тому, що лайка у творах письменників-мужчин, яка звучить з вуст чоловічих персонажів,
не мала такого шокуючого ефекту, що був після появи її творів, адже так званий дискурс
насильства пролунав на всю країну та засвідчив прояв жіночої агресивності, що далоВалентина Чухно
__________________________________________________________________________________
184
підстави прирівняти її до чоловіка. Адже “ненормативний дискурс – то завжди імпліцитна
заявка на владу; саме ця заявка й робить “сварливу жінку” вічним пострахом
патріархальної культури” [3, с. 10]. Якщо звернутися до фольклору, то досить часто ми
прослідковуємо в жінці відьомське начало, що допомагало оперувати їй всілякими
специфічними мовними конструкціями (прокльони, лайка), які не створювали бар’єру
дискомфортності, що пов’язаний із пізнішими патріархальними уявленнями так званої
цнотливості жіночої мови щодо вживання словесних табу. Оскільки певна мовна розкутість
була своєрідною заявкою на владу, то зрозумілими стають спроби нейтралізувати такі
жіночі заявки шляхом всілякого їх осміювання: у подальшому лайлива баба завжди є
героїнею різноманітних курйозних ситуацій.
Деконструкція (зсув) чоловічих цінностей змушує по-новому трактувати жіночу сферу
О. Забужко. Її проза є своєрідним викликом чоловічій традиційній демонстрації комплексу
Дон Жуана [5, с. 76]. Неординарність мовостилю авторки криється як у специфічності
мовного дискурсу героїнь, так і в складності сприймання індивідуальності мовлення самої
письменниці. На думку О. Забужко, втрата, ігнорування чи ж недорозвиненість чуттєвості
(смисловості, тілесності) мови є однією з причин її відчуженості, а також засобом її
відчуження від свідомості, консервації інфантильності. Дилемність мовного вибору є
провідною в рефлексіях О. Забужко і засвідчує про неї як про мислителя-мовця. Мовний
вибір людини в тоталітарному суспільстві починає жити власним життям і висловлює
поривання на набуття статусу окремішності та вільності.
Оповідання “Дівчатка” манерою своєї оповіді та й самою назвою створює інтимно-
дівочий настрій, зрозуміло, що така інтимність є сафічного характеру. Звернення до такої
проблематики не є звичним для сприйняття нашою свідомістю. Підтекст цього слова, після
прочитання твору, інстинктивно стимулює переорієнтацію від невинно-дитячих пустощів
та білих бантів, що асоціюються з усталеним сприйманням маленьких дівчаток, до
сексуальності та тілесної розкутості школярок. Гра слів, що стосується імені однієї з
дівчаток “… і ще й ця по-підлітковому непропорційно довга шия настороженого оленяти
(оленя – від Олена: казати Лєна, Лєнка чи Лєночка, як казали всі, Дарці не повертався язик:
Лєна-це Лєнка-пєнка, й нічого більше” [4, с. 37]. Можливо, такий зооморфізм певним
чином дає змогу дорівнятися до чоловічого світу, оскільки тваринність завжди була
прерогативою маскулінного.
Увесь твір пройнятий відчуттям як жіночої, так і дівочої вроди: “… Врода кожної
жінки має (як кожна статура – ідеальний розмір, щодо якого кілограмом більше чименше –
все на гірше), свій від роду запрограмований ідеальний вік – той, у якому розкривається
найповніше і який може промчати водно мить, як у пустельних квітів-ефемерид, а може в
щасливій незмінності тривати роками, залежно від догляду й поливання (так оптимістично
міркує собі Дарка, чиї видатки на поливання, тобто на креми й лосьйони, віднедавна почали
перевищувати видатки на одяг)” [4, с. 38]. Жіноча краса, з цього опису, постає більш
опредмеченою і втрачає ореольність святості через залежність від деяких приземлених
речей, що підтримують її існування, а паралель з людською статурою підсвідомо викликає
відчуття втради вродою своєї абстрактності і набуття нею своєрідних тілесних
характеристик. Напевно, поняття вроди набуває статусу флеш-іміджу (мається на увазі
репрезентація тілесністю культурних та екзистенційних значень, котрі у своєму зв’язку
утворюють і транслюють певний тип людини. Він допомагає підтримувати людську
особистість у певних функціональних координатах буття, робить її тілесно готовою для
певного способу життя, придатною для обраної нею справи і здатною виконувати її), що
дає їй змогу вийти на новий рівень буття. Явищем фемінного світу є і капронові колготки
та білосніжна нейлонова білизна, що також є своєрідною ознакою жіночої вроди. Ґендерний аспект у соціолінгвістичному дискурсі. . .
__________________________________________________________________________________
185
Дівоча ж врода, навпаки, проявляється у світлі сонячних променів і продовжує мати
вічність та недоторканість (Лєнця-не-Лєнця з сонячної сторони тролейбуса врешті відчуває,
що на неї дивляться; … підставляючи сонцеві персиковий пушок на лівій щоці [4, с. 38] ).
Уживання іменника отрок у жіночому роді – отроковиця – руйнує те бачення, за яким
лише чоловікміг мати цей статус.
Незважаючи на те, що дівчатка, про яких ідеться, лише четвертокласниці, Оксана
Забужко, уводячи в текст ситуацію зі статтею “американського ґендерного мудрагеля” про
те, що хлопчики більше “competitive”, а дівчатка-“cooperative” порушує проблему боротьби
за владу між статями, що навряд чи було звичним у той радянський час. Для Дарці це
аксіоматичне твердження не є правильним, вона усвідомлює, що “тільки хлопчик міг з
легким серцем зблягузкати таку дурницю. В чистому вигляді боротьба за владу – не за
дивіденди у вигляді оцінок, не за увагу протилежної статі і навіть не за зірвані оплески на
шкільній ялинці, – а саме за владу як таку, в її майже-бездомішковій і тим особливо
наркотизуючій формі” [4, с. 39]. Зрозуміло, що ці розмірковування визначають подальший
стиль поведінки та мовлення дитини: хоча б те, що Дарка зуміла агресивно налаштувати
весь клас проти Римочки-єврейки та з викриками “Жид-жид, по вєрьовочкє бєжит!”
змусила зацьковану дівчинку бігти зі школи додому.
Інтимно-органічний зв’язок Лєнці та Дарки випливає із цього порівняння: “Лєнця не
прийшла ззовні – вона розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно
приспаний ґен спадкової хвороби” [4, с. 42]. Речення типу “Лєнця, любов моя” викликає
сумнів стосовно звичності дитячої дружби. Навпаки, ця конструкція підсилює і пророкує
подальший фізичний потяг між школярками.
Тема сестринства по-новому зазвучала в згаданому оповіданні авторки. Воно
розглядається як щось таке, що передбачає не тільки духовний зв’язок, а й тілесний.
Перший поцілунок між дівчатами дає змогу зрозуміти Дарці значення слів живий та мати
(дієслово), які розтлумачуються в її свідомості саме завдяки викликаному збудженням
поверненням у дворічний вік.
Сприймання особи протилежної статі юною Дарцею майже нічим не відрізняється від
ставлення дорослої Дарки до чоловіків, що виявляється в подальших її розмислах: “О
мужчини, як же тяжко ви заробляєте собі від нас на самоповагу” [4, с. 61], або
“…розлучення нікому не мед, а чоловікам то й поготів, у всіх у них при тому проступає
щось від викинутих на вулицю псів у пошуках господаря” [4, с. 67]; останнє твердження
наголошує на крихкості чоловічої психіки порівняно з жіночою.
Емоційність сприймання та несвоєрідність оповіді, що ґрунтується на екзистенційних
спогадах-монологах та роздумах Дарки, підсилює авторка виділенням певних слів чи то
нетрадиційним для правопису написанням (хтось із впливових батьків Поганої Компанії;
повернена наново в своїй навіть-не-двадцятилітній довершеності), чи то особливим
виділенням в тексті, іншим накресленням: ніколи не будемо м а т и; як колишня подруга
Скальковської).
“Казка про калинову сопілку” є, за словами В. Скуратівського, не лише одним із
найвиразніших текстів української літератури ХХ століття; це завершення народницької
традиції і, водночас, її зняття. Письменники неодноразово зверталися до цього сюжету,
проте О. Забужко надала йому нового звучання. Авторка знову звертається до теми
сестринської спорідненості, але, на відміну від попереднього твору, в основі спорідненості
лежить ненависть та злочин. У постаті матері прослідковується нетипове ставлення жінки
до своїх дітей: вона підсвідомо ділить доньок між собою та чоловіком, що не відповідає
традиційним уявленням про роль матері. Ще в юності Марія упокорилася батькові, який не
дав згоду на одруження доньки з коханим, а в подальшому висловлений нею протест ставВалентина Чухно
__________________________________________________________________________________
186
причиною одвічних душевних мук. Батько, “не надто добираючи мови жіноцького герцю,
де панують якісь відмінні, хитро-заплутані, не продерешся, способи важити життям” [4,
с. 75] не зрозумів дівочого настрою і спересердя підштовхнув її до дії наперекір. Подальше
уведення символічного сновидіння з батьком підсилює Маріїне “щоб знав” і вмотивовує
подальші суперечності між світами жінки та чоловіка.
В описі зовнішності кожної з доньок відчувається бажання показати справжню красу
та жіночність, але вони мають різний характер: якщо краса Ганни зверхня – “нестеменно
Ганна-панна” [4, с. 73], то портретні характеристики Оленки не вирізняються ніякими
особливостями.
Неприязнь між сестрами прослідковується у їхньому взаємному ставленні одна до
одної, специфічних звертаннях, вимовлених зі злостивою інтонацією: “… щоденний змаг із
малою зміючкою-баби-яги-внучкою (“не смій мені дражнити дитини!” – кричав батько…)”
[4, с. 78].
Материна фраза “щоб знав” переростає у свідомість старшої доньки, вона є ключовою
у її ставленні не лише до Оленки, а й до всіх навколишніх.
Образ Ганнусі має відьомське начало, яке виражене не тільки місяцем-недобіром на
лобі, а й умінням дівчини відчувати воду; в подальшому ця відьомкість-особливість матиме
місце в її стосунках з Дмитром: саме ця винятковість змусить Ганну зухвало відштовхнути
хлопця, за що той вчинить фізичну наругу над дівкою. З метою захисту дівчина завдає
фізичного болю супротивнику, і, як реакція на цей факт, лунає лайка з вуст Дмитра: “а-а,
курва ма’” [4, с. 102]. Ця ситуація змальовує чоловіка в образі звіра, який лише фізично
здатний вивершитися наджінкою.
Убивство старшою сестрою меншої засвідчує домінування у Ганни чоловічого начала,
можливо, саме цим і вмотивовується трагічність її долі: неспроможність урівноважити в
собі чоловіче та жіноче стає причиною поразки.
Творча манера написання своєю нестандартністю дає підстави виокремити надбання
О. Забужко із канонічних стереотипних догм правильності організації тексту. Уся її
творчість наголошує на новій формі жіночого існування, засобом розкриття якої слугує
унікальність мовного наративу, що показує емансипованість та підсилює відчуття
справжності та самобутності жіночого статусу. Уміння довести здатність жінки мислити,
показати її хід думок, її реакцію на буденні речі є своєрідною заявкою на справжність, а не
міфічність фемінного світу.
_________________________________________________________________
1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької.
Львів: Літопис,1996.
2. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. К.:
Наукова думка, 2001.
3. Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі // Українська мова та література.
2003. №10. С. 3-11.
4. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. К.: Факт, 2004.
5. Корабльова О. Сексуальність як вияв самотності у прозі Оксани Забужко // Слово і
час. 2003. №7. С. 76-83.
6. Скуратівський В. Нельотна погода. Замість передмови та замість монографії /
Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. К.: Факт, 2004.
7. Стус Д. Оксана Забужко: “В українській літературі не було місця для осмислення
екзистенційного досвідужінки…” // Дзеркало тижня. 2003. №4. С. 19. Ґендерний аспект у соціолінгвістичному дискурсі. . .
__________________________________________________________________________________
187
GENDER ASPECT IN SOCIOLINGUISTIC DISCOURSE
OF OKSANA ZABUZHKO
Valentyna Chuhno
V. Korolenko Poltava State Pedagogical University,
Department of Philosophy,
Ostrohrads’kyj Str., 2, Poltava, 36003
This article deals with analysis of the language narrative, including it’s gender aspect in the
short story “Divchata” (“Girls”) and “Kazka pro kalynovu sopilku” (“Tale about guilder-rose
reed”) by Oksana Zabuzhko.
Key words: masculinity, femininity, flash-image, emancipation, reconstruction, feminism,
gender.
ГЕНДЕРНЫЙ АСПЕКТВ СОЦИОЛИНГВИСТИЧЕСКОМ ДИСКУРСЕ
ОКСАНЫЗАБУЖКО
Валентина Чухно
Полтавский государственный педагогический университетшимени В. Г . Короленко,
кафедра философии,
ул. Остроградского, 2; Полтава, 36003
В статье предпринята попытка анализа языкового наратива с учетом его гендерных
аспектов рассказа “Девочки” и “Сказки о калиновой сопилке” О. Забужко.
Ключевые слова: маскулинность, феминность, флеш-имидж, эмансипация,
реконструкция, феминизм, гендер.
Стаття надійшла до редколегії 11. 10. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008