Ужгородський національний університет,
кафедра української мови,
м. Ужгород, вул. Університетська, 14/412,
тел.: 380(312)643732.
У статті проаналізовано вплив державної ідеології на формування урбанонімікону
Закарпаття.
Ключові слова: урбанонімія, екстралінгвальні чинники, ідеологія, національна політика.
Соціолінгвістичні чинники формування української урбанонімії ще слабо вивчені. Досі
цьому питанню приділяла увагу тільки М. Романюк у праці “Соціально зумовлені інновації
в ономастиконі Закарпаття кін. ХХ–поч. ХХІ ст.” [9], один з розділів якої присвячено
урбанонімії. Тому вважаємо актуальним ґрунтовний аналіз впливу позамовних чинників на
систему називання об’єктів населених пунктів, а саме розгляд ідеологічного чинника
формування офіційного урбанонімікону.
Закарпаття ніколи не було ізольованою територією, яка розвивалася у вакуумі.
Враховуючи перебування карпатської землі у складі Угорщини та його розташування,
можна сказати, що найбільший вплив на його розвиток робила, звичайно ж, держава-
полонізатор. Окрім того, важливим було сусідство інших західноукраїнських земель, які на
кінець ХІХ–початок ХХ ст. починають відігравати важливу націєтворчу роль. Певні ідеї
доносяться із Заходу у зв’язку з навчанням в західноєвропейських університетах вихідців із
Закарпаття, а такожз Галичини.
1896 року Угорщина святкувала Міленіум (тисячоліття) здобуття своєї батьківщини
(тобто завоювання земель, які тоді складали її територію). В ідейному плані відбувається
розпал патріотичних почуттів державницької нації, що спрямовується на всі сфери
суспільного життя. У топонімії це знайшло відбиток у масовому перейменуванні
українських назв населених пунктів та внутрішніх об’єктів населених пунктів на такі, що
відповідають державній мові (угорській) та проугорській політиці.
Початковий період називання був стихійним, не обумовленим свідомими
психолінгвістичними засадами, а лише об’єктивною дійсністю (пор. [4, с. 106]). До того, як
назви вулиць почали належати до штучно утворюваних, вони відбивали мовні вподобання
та світоглядне бачення так званого простого народу, після – стали інструментом політики
пануючої верхівки. „Вони характеризуються ясною цільовою установкою, спрямованим
врахуванням властивостей об’єкта, мають свого автора” [5, с. 126].
Згідно з сумнозвісним законом А. Аппоні, “мадярська культура і національні
почування мають бути вмушені німцям, румунам, хорватам, сербам, русинам і словакам
жиющим в Угорщині, бо мадярська культура є найвища і найшляхотніша в цілім світі” [10,
с. 87]. Саме тоді в закарпатському урбаноніміконі з’являються меморіальні назви, мета
яких – зробити угорські персоналії частиною свідомості колонізованого населення, щоОксана Галай
__________________________________________________________________________________
202
стало б ще одним кроком до асиміляції, розчинення українців серед угорського (на той
момент австро-угорського) населення.
27 жовтня 1918 року настав розпад Австро-Угорської держави. А вже 18 листопада
1919 року виник генеральний статут Підкарпатської Русі як автономної території в рамках
Чехо-Словацької Республіки. У першій половині ХХ ст. закарпатоукраїнський
урбанонімікон ще не усвідомлювали як засіб формування культурно-національного
обличчя міста. Тому назви вулиць не зазнають значних змін. Їх передають латинською
графікою (тільки цього разу в чеській редакції), а кілька прізвищ, що належали угорським
персонам, замінюються прізвищами чеських діячів. Хоча варто відзначити, що в цей час на
картах міст чимало назв на честь місцевих діячів (вул. Базиловича, Духновича, Митрака в
Ужгороді). Свідченням демократичності чеської влади у сфері називання є також і той
факт, що вуличні таблички містили три варіанти назв – чеською, руською (українською) та
угорською мовами (одна з таких табличок зберігається у Берегівському краєзнавчому
музеї).
1938 року Закарпаття внаслідок нової розкладки політичних сил дістає
довгоочікуваний статус автономного краю. Але вже через кілька днів після утворення
Карпатської України її при потуранні Гітлера завоювала Угорщина. Майже 20-річна чеська
демократія поступається масовому терору хортистів у всіх напрямках, в тому числі і в
національному плані.
Після завершення Другої світової війни і приєднання Закарпаття до складу УРСР
важливим чинником розвитку місцевого урбанонімікону стала активна масова робота
стосовно українізації назв географічних об’єктів. Зовсім іншого, не відомого ще
закарпатоукраїнський урбанонімії характеру набувають перейменування вулиць та
називання нових міських об’єктів, що почали з’являтися масово. Назви вулиць вже
перестають розглядати за критерієм відповідності чи невідповідності їх фонетичного
оформлення державній мові чи зручності / незручності їх використання. Одразу вони
перетворюються в засіб нав’язування певної ідеології.
Масово починають перейменовувати вулиці, назви яких не відображали будь-яких
історичних подій, революційного руху і не мали історичного значення [2]. Наприклад, у
кінці 40-х років вулицю Мукачівську перейменовують на вулицю Сталіна, Князя Ігоря на
Севастопольську, Церковну – на Танкістів (Берегове), Митрака – на Чкалова,
Ужгородську – на Жданова (Мукачеве), Фенцика – на 8 березня (Мукачеве), Коменського –
на Карла Маркса, Жайворонкову – Дзержинського, Ластовча – на Кагановича (Хуст) та ін.
З метою втілення в життя радянських принципів та формування нового радянського
суспільства на Закарпаття відсилаються сотні вірних режимові працівників, у більшості
своїй росіян. Унаслідок цього 90% чиновників становили не українці, а представники
інших націй, які мали досить слабке уявлення про місцеву культуру і в яких був цілком
відсутній локальний патріотизм. Зважаючи на те, що офіційно найменування та
перейменування міських об’єктів проводили саме органи радянської влади, урбанонімія
Закарпаття набула “радянськості”. Звичайно, не можна стверджувати, що місцеві реалії
взагалізникли з карт закарпатських міст, проте відсоток їх був надзвичайно малий.
1953 року помер Й. Сталін, що зумовило значні зміни як в політичному, так і в
національному житті радянських республік. Унаслідок посилення позицій М. Хрущова
значно зростає кількість українців серед керівництва УРСР та СРСР, що відповідно
відбивається на національній політиці. У системі називання це породжує значні зміни.
Починають з’являтися вулиці Гулака-Артемовського, Олекси Довбуша, Заньковецької,
Мечникова (Ужгород), Вакарова, Київська (Хуст), Б. Хмельницького, Лисенка
(Виноградове). „Відлига” у політичному і культурному житті, крім появи нових назв наДержавна ідеологія як екстралінгвальний чинник розвитку…
__________________________________________________________________________________
203
честь українських або місцевих діячів, виливається у масові перейменування у всіх містах.
Відповідно до указу Президії ВР СРСР від 11 вересня 1957 р. „Про упорядкування справи
присвоєння імен державних і громадських діячів краям, областям, районам, а також містам
та іншим населеним пунктам, підприємствам, колгоспам, установам і організаціям ” у 1957
році перейменовуються вул. Ворошилова на Енгельса, Молотова – на Б. Хмельницького
(Виноградове), Кагановича – на Ластовчу, Маленкова – на Сталінградську (Хуст),
Ворошилова – на майдан 40-річчя Жовтня, Молотова – на Перемоги (Берегове), наб.
Молотова – на Київську, вул. Ворошилова – на Локоти (Ужгород). Правда, незважаючи на
розвінчання культу „великого вождя”, вулиці та площі, названі на його честь,
перейменовують на Закарпатті лише у 1961 році.
Варто також звернути увагу на подію, яка відбулася 1961 року. Йдеться про перший
вихід у космос радянського (російського) космонавта Юрія Гагаріна. Подія, варта уваги, і
Радянський Союз вдало нею скористався для посилення патріотичного почуття до “великої
держави” та пропагування власної всемогутності і першості у світі. Розпочинається “космо-
бум”. У кожному місті з’являється вул. Гагаріна, причому це обов’язково одна з
центральних вулиць. Попередні назви, які заміняли ім’я Гагаріна, належали не менш
відомим, але вже неугодним режиму особистостям. Крім того, появляється багато назв
вулиць, пов’язаних з тематикою космонавтики (вул. Радянських Космонавтів у Берегові
(1965 р. ), вул. Космонавта Бєляєва у Мукачеві (1961), вул. Космонавтів у Хусті (1965),
вул. В. Терешкової у Виноградові (1964)). В Іршаві усі вулиці, розташовані у щойно
збудованому кварталі, дістали назви на честь космонавтів (вул. Космонавта Ніколаєва, вул.
Космонавта Бєляєва, вул. Космонавта Титова, вул. Космонавтів).
70-80-і роки характеризуються новим переглядом історії, літератури України,
детальним аналізом біографій видатних особистостей та виокремленням революційно
настроєних письменників, громадських діячів й буржуазних націоналістів. Імена останніх
взагалі вилучаються з обігу. Звичайно ж, це знаходить свій відбиток у назвах внутрішніх
міських об’єктів. Тепер при називанні вулиць практично забувають про українських
письменників. Зате проявляються інші тенденції, що характеризують суспільні процеси та
суспільну орієнтацію того часу.
Концепція наукового соціалізму передбачає революцію, повстання проти буржуазного
ладу як основні складові втілення цієї політичної доктрини (порівняймо [1, с. 49-50]). У
зв’язку з цим із встановленням радянської системи надзвичайно популярними стають
прізвища борців за соціальну справедливість. У 40-50-х роках це прізвища Котовського,
Баумана, Бабушкіна, Орджонікідзе, Жданова. Зважаючи на особливості культурної
політики у 70-80-х роках, популярною тенденцією в системі називання стає поява назв на
честь місцевих революційних, партійних діячів або антифеодальних повстанців,
бунтівників, образи яких шанували в радянські часи: вулиці Івана Ваша, Емануїла Кліма,
Івана Мондока (Ужгород), Томаша Есе (Берегове), Олекси Довбуша, М. Сидоряка,
П. Терека (Хуст).
Створення СРСР іміджу всесильної, унікальної, провідної держави світу зумовило
широке використання інформації про її досягнення у всіх сферах. Найглобальнішими
подіями, звичайно ж, була перемога уДругій світовій війні, поява першої людини в космосі
та створення великої дружної країни, у якій усі брати і друзі. Ці теми продовжували
обігрувати впродовж всього існування СРСР. У Радянському союзі активно розвивалися
мілітаристські галузі. Відомо, що у 70-80 роки на Закарпатті створювалися такі галузі
промисловості, які були пов’язані з виробництвом продукції для військових потреб [6,
с. 11]. Наголошування на важливості воєнної готовності країни стає також однією з причин
широкої розповсюдженості найменувань, які стосуються воєнної тематики. Тільки цьогоОксана Галай
__________________________________________________________________________________
204
разу такі назви мають національний присмак. Прикметно, що в закарпатоукраїнському
урбаноніміконі тепер уже починає проявлятися локальний патріотизм, і кількість
урбанонімів залежить від знання власної історії і поваги до неї урядовців – авторів цих
найменувань. У Хусті виникає низка подібних назв: вулиці. Чижмаря, Цемпера-
Поспішила, Лизанця, Сокача, Патакі. У Виноградові також з’являється серія назв, що
вшановують місцевих партизан-підпільників: вулиці О. Гандери, Є. Лейзмана, М. Гички. У
Тячеві нову вулицю називають іменем Героя Радянського Союзу Івана Вайди – уродженця
Тячівщини. Пафос війни відчувається у назвах типу бульвар Визволення, вулицях Слави,
Героїв Сталінграда (Ужгород), Визволення, 9 травня (Хуст).
Відбувається піднесення престижу виробничих професій – шахтарів,
деревообробників, слюсарів, електриків. Назви вулиць, які вшановують відповідні професії,
відбивають суспільну орієнтацію радянського суспільства, точніше, ту орієнтацію, яку
йому намагалися нав’язати радянські ідеологи. Поширеними стають найменування на
кшталт вулиць Будівельників, Комунальників, Учительська.
Як уже згадувалося, СРСР дбав про створення собі іміджу могутньої, справедливої,
прогресуючої держави, в якій чудово живуть працьовиті, віддані своїй країні, життєрадісні
люди. Проведення такої політики передбачало, крім уже перерахованих вище заходів,
пропаганду серед населення позитивних образів. Саме так в урбанонімії особливо
популярними стають так звані “естетичні” та “позитивні” назви (пров. Весняний,
вулиці Весела, Тиха, Урожайна, Барвінкова, Молодіжна в Ужгороді, Весела, Сонячна в
Берегові, Зелена, Сонячна, Липова в Хусті, вул. Яблунева в Тячеві), які, однак, не мали
ніякої реальної мотивації.
Загалом, як слушно зазначив Е. Поспєлов, „роботі з національними назвами були
властиві і всі недоліки, характерні для радянської топоніміки того часу: надмірна
ідеологізація, захоплення позбавленими конкретного змісту назвами-штампами, любов до
персональних меморіальних назв, повсюдне поширення російських та русифікованих назв”
[8, с. 4]. Це були особливості того часу, які знайшли своє відображення і в закарпатській
урбанонімії.
Після здобуття Україною незалежності 1991 року сповнене оптимізму українське
населення очікувало різкого поліпшення життя і побудови сильної і багатої держави. Проте
90-ті роки стали, з одного боку, переломним етапом в історії України, а з іншого,
засвідчили неготовність суспільства до втілення задекларованих ідей. Одним із результатів
інтернаціонального виховання стало те, що велика кількість російськомовних громадян не
була проти української національної ідеї, водночас не бажаючи змінити мову спілкування.
Таке ставлення до мови (аналог можна знайти в часи Петра І, коли багато українців були
палкими патріотами і Росії, і України) відбилося і на культурній політиці. Вирішення
проблеми надання саме українського обличчя культурі України поступається поки що
успадкованій з радянських часів політиці інтернаціоналізації, яка в незалежній Україні
прикривається гаслами поваги до всіх націй. У зв’язку з цим очікувані радикальні зміни в
системі культури виявляються повільними і поміркованими.
Ці чинники характеризують як особливості психології соціуму, який проживає на
території Закарпаття, так і специфіку індивідуального мислення (знову ж таки береться
середньостатистичний показник), що знаходить свій відбиток у всіх сферах життя
суспільства, в тому числі в галузі міського називання. „Людина як носій мови поєднує в
собі елементи світової культури, загальнонаціональної, а також локальної, соціально-
класової та вузькопрофесійної”, – зазначає І. Карабулатова [3, с. 82]. І це відображено в
урбанонімії аналізованої території. Адже хоча перейменування і є справою ономастичної
комісії при міській раді, в першу чергу йдеться все-таки про окремих особистостей, якіДержавна ідеологія як екстралінгвальний чинник розвитку…
__________________________________________________________________________________
205
пропонують нові назви. Тут відображено їх загальний світогляд, локальний патріотизм,
суспільну культуру [11, с. 116]
Зміна системи державного управління своїм наслідком мала зменшення контролю
центру за регіонами. У результаті останні отримали свободу вибору у вирішенні своїх
внутрішніх питань. Унаслідок цього проходження впорядкування системи назв у містах
Закарпаття носило несистемний, суб’єктивний характер, який залежав від культури, рівня
освіченості, обізнаності з історією та локального патріотизму місцевих управлінців.
Зважаючи на це і на перераховані вище особливості ментальності українців та закарпатців
зокрема, а також на такий психологічний чинник, як нелюбов до змін, досі на картах
Закарпаття зберігаються такі назви вулиць на честь комуністичних діячів, російських
військових, революціонерів, осіб, частина яких не просто нічого не зробили для України, а
й проводила антиукраїнську політику: порівняймо вулиці Артема (Мукачеве), Боженка
(Мукачеве, Ужгород), Димитрова (Виноградове, Мукачеве), Котовського (Ужгород,
Виноградове, Мукачеве), Кутузова (Виноградове, Тячеве, Іршава, Хуст, Мукачеве), Лазо
(Ужгород, Виноградове, Мукачеве), вул. Леніна, пл. Карла Маркса (Тячево), Огарьова
(Виноградове, Ужгород), Плеханова (Ужгород, Мукачеве), Суворова (Виноградове,
Берегове, Тячево, Хуст, Мукачеве, Свалява, Іршава), Клари Цеткін (Мукачеве), Чкалова
(Виноградове, Ужгород).
Після здобуття Україною незалежності перед усіма міськими радами, в компетенцію
яких і входило найменування та перейменування внутрішніх міських об’єктів, було
поставлено завдання провести дерадянізацію назв вулиць. Очевидно, формулювання
завдання було нечітким, адже не визначено, що ж саме передбачає процес дерадянізації
урбанонімів [9, с. 87-88]. Як наслідок – у кожному місті цей процес проходив по-своєму, з
індивідуальним підходом та різними темпами проведення таких заходів.
У результаті наймасовіші і найорганізованіші перейменування відбулися в Ужгороді як
обласному центрі, до якого завжди більше уваги, ніж до маргінальних міст (наб. Піонерську
перейменували на наб. Ботанічну, вул. Радянську – на Собранецьку, Кутузова – на
Базиловича, Червоноармійську – на Я. Гуса, Кремлівську – на Капітульну, Першотравневу
– на Бращайків, Фурманова – на Полонинську та ін. ) та Хусті, який, будучи столицею
Карпатської України, досі залишається одним із центрів національної свідомості
(вул. 1 Травня перейменували на Ю. Вірага, 8 Березня – на Княгині Ольги, Боженка – на
Миколаї Божук, Гайдара – на О. Кошиця, Я. Галана – на В. Гнатюка, Гастелло – на
Григоренка, З. Космодем’янскої – на Братів Шерегіїв та ін. ). У Мукачеві дерадянізація
системи вуличних найменувань проходила поетапно і повільно. Спочатку частина вулиць
перейменували у 1991 році (вул. 40 Років Жовтня – на Берегівську, Артилерійську – на
Ерделі, Карла Маркса – на Ілони Зріні, ХХІІ З’їзду КПРС – на Королеви Єлизавети,
Танкістів – на Куруців, Кірова – на Недецеї тощо. ); спорадичні зміни назв трапляються у
1994 році (вул. Комуністична перейменовано на Волошина, Маяковського – на
Валенберга); третя хвиля реформування системи міських назв охоплює 1996-1998 рр.
(очевидно, також пов’язано з прийняттям конституції України): вул. Енгельса – на
Вокзальну, Героїв Сталінграда – на Ромжі, Островського – на Графа фон Шенборна,
Калініна – на Грушевського та ін.
Специфічною є доля назв внутрішніх міських об’єктів Берегова – четвертого за
величиною міста області (після Ужгорода, Мукачева, Хуста). Вирвавшись з однорідного
середовища радянської системи, яка знеособлювала і урівнювала усі радянські міста,
Берегове стало своєрідним острівком у Закарпатській області, де діють свої закони
розвитку. Після того, як Україна здобула незалежність і прийняла закони про демократичне
ставлення до національних меншин, Берегове стало осередком угорців на Закарпатті. ЗаОксана Галай
__________________________________________________________________________________
206
даними переписів 1989 та 2001 років частка українців у цьому місті за 12 років (з 1989 по
2001) зросла з 36% до 39%, в той час як частка угорців – з 7% до 48% [7, с. 8]. Склад
населення, звичайно ж, відбився і на культурній політиці та, відповідно, на системі назв
географічних об’єктів. Дерадянізація в Береговему означала вестернізацію, а точніше,
мадяризацію місцевого урбанонімікону. Так, за роки незалежності України вул. Герцена
дістає назву вул. Арань Яноша, Маяковського – Бако Габора, Музична – Бартока Бейли,
Борканюка – Бем Йожефа, Карла Маркса – Берчені, Горького – Бетлена, Енгельса – Галлеї
Катона, Привокзальна – Джіда Єнев, Галана – Ковача Вілмоша, 40 Років Жовтня –
Ференца Ракоці тощо.
Певною специфікою урбанонімікону відзначається Рахів. Це зумовлено, по-перше,
його віддаленістю від обласного центру (Ужгорода) та відносною близькістю до інших
західноукраїнських областей. Таке розташування має своїм наслідком обмеженість
культурного і політичного впливу Ужгорода (як позитивного, так і негативного), з одного
боку, а з іншого – сприяє галицьким націєтворчим впливам. На відміну від інших малих
міст Закарпаття, урбанонімія Рахова має багато регіональних та українських рис. У
результаті його сучасна система називання – це комплекс місцевих назв (вул. Ядерин,
Вільшоватий, Красне Плесо, Буркут, Вільшинський), проукраїнських (вул. І. Франка,
Кабалюк-Тисянської, Шевченка, Коцюбинського, Довженка, Карпатська, Кармелюка,
Хмельницького та ін.), незначної частини незмінених прорадянських назв, що є ознакою
всіх малих і віддалених від центру міст (вул. Ватутіна, Щорса, Туряниці, Чапаєва) та
ідейно нейтральних назв на зразок вулиць Зеленої, Підгірної, Залізничної тощо.
Інші закарпатські міста стали блідою копією більших міст у плані реформування
систем внутрішнього міського називання. Процес дерадянізації у них тривав 10-12 років і
не закінчився й донині.
Отже, ідеологія є тим екстралінгвальним чинником, який у ХХ ст. перетворився в
панівний чинник формування урбанонімікону, незалежно від того, чи йдеться про
тоталітарне, чи про демократичне суспільство. Хоча водночас він діє в сукупності з іншими
позамовними та внутрішньомовними чинниками. Вивчення впливу ідеологічного чинника
на топонімію сприяє формуванню цілісної картини культурного обличчя суспільства у той
чи інший період його розвитку.
_____________________________________________________________
1. Вегеш М., ОстапецьЮ. Основи політології. Ужгород, 2003. 422 с.
2. Закарпатський обласний державний архів. Ф. Р-136. Опис 1. Спр. 309.
3. Карабулатова И. Этнопсихологический аспект изучения гидронимов юга
Тюменской области // Проблеми слов’янської ономастики: Зб. наук. праць. Ужгород:
УжДУ, 1999. С. 82–86.
4. Корепанова А. П. Географічні терміни в ойконімії півдня України // Питання
ономастики південної України. К.: Наукова думка, 1974. С. 104–107.
5. Мезенко А. Мотивы номинации улиц белорусских городов // Топонимика и
межнациональные отношения. М.: АН СССР, 1991. 136 с. С. 118–134.
6. Нариси історії Закарпаття: В 3 Т. Ужгород, 1993. Т. 3.
7. Національний склад населення та його мовні ознаки: статистичний бюлетень.
Ужгород, 2003. 85 с.
8. Поспелов Е. Национальная политика СССР и топонимия // Топонимика и
межнациональные отношения. М.: АН СССР, 1991. 136 с.
9. Романюк М. Соціально зумовлені інновації в ономастиконі Закарпаття кін.
ХХ поч. ХХІ ст. Ужгород: Ґражда, 2007. 123 с. Державна ідеологія як екстралінгвальний чинник розвитку…
__________________________________________________________________________________
207
10. Шандор В. Закарпаття: Історично-правний нарис від ІХ ст. до 1920. Нью-Йорк:
Карпатський союз, 1992. 292 с.
11. Krško J. Urbanonyma na sklonku druheho tisicrocia (na vzorke gemerskych miest) //
Urbanonyma v kontexte historie a sučasnosti. Mater. z onomast. kolokvia (Banska Bystrica 3-5
septembra 1996). Bratislava; Banska Bystrica, 1996. S. 115-127.
STATE IDEOLOGY AS OUTLINGUAL FACTOR OF TRANSCARPATHION
REGION
Oksana Halay
Uzhgorod National University,
Departments of Ukrainian language,
Universytetska Str. 14/412, Uzhgorod,
phone: 380(312) 643732.
In the article influence of state ideology on forming of the urbanonymy on the example of
Transcarpathion system of the names is analyzed.
Key words: urbanonymy, outlingual factors, ideology, national policy.
ГОСУДАРСТВЕННАЯ ИДЕОЛОГИЯ КАК ЕКСТРАЛИНГВАЛЬНИЙ
ФАКТОР РАЗВИТИЯ ОФИЦИАЛЬНОГО ЗАКАРПАТОУКРАИНСКОГО
УРБАНОНИМИКОНА
Оксана Галай
Ужгородский национальный университет,
кафедра украинского языка,
ул. Университетская, 14/412, Ужгород,
тел.: 380(312) 643732.
В статье проанализировано влияние государственной идеологии на формирование
урбанонимикона Закарпатья.
Ключевые слова: урбанонимия, екстралингвальни факторы, идеология, национальная
политика.
Стаття надійшла до редколегії 11. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008