Дрогобицький державний педагогічний університет імені ІванаФранка,
кафедра української мови,
вул. Т. Шевченка, 34 82100 Дрогобич, Україна,
тел.: (03244) 222 83
Контрастивний аналіз політичної термінолексики у перетині соціолінгвістичного,
когнітивного і власне лінгвістичного вимірів відкриває нові грані у характеристиці тої чи тої
мовної картини світу.
Ключові слова: терміносистема, політонім, мовна картина світу, контраcтивний аналіз.
Для сучасного мовознавства характерна посилена увага до зіставно-типологічного
дослідження мов. Найпоказовішим у цій царині є семантичний підхід як своєрідний ключ
для адекватного розуміння структури мови загалом і лексико-семантичної системи
зокрема, складовою якої є терміносистема. Зіставне дослідження терміносистем буде
науково продуктивнішим, якщо його здійснювати не в межах іманентної лінгвістики, “в
собі і для себе”, а в єдності соціолінгвістичного, власне лінгвістичного та когнітивного
чинників, тобто в тріаді “дійсність – мова – мислення” як основи формування мовної
картини світу. Якраз така тріада розкриває взаємодію семантичного простору мови з
контекстом культури народу, семантичних процесів – з когнітивними, а відтак створює
можливість для проникнення у сферу мовної свідомості.
Як відомо термінолексика відображає процес постійного, глибинного і безкінечного
пізнання дійсності, осмислення і омовлення якої кожен соціум означує у своїй мовній
картині світу. Політичний світ відображено певною мірою у політонімах – таких
лінгвальних одиницях, що співвідносяться зі сферою політичних знань, на основі яких
моделюються системні значення як лексикографічний засіб експлікації цих знань.
Самозрозуміло, що знання як зміст і спосіб існування свідомості – величина змінна і
культурно детермінована. Відтак сукупність політонімів, зафіксованих у мовній картині
світу, не охоплює повністю тої картини світу, яка є у національній свідомості, позаяк мова
називає і категоризує далеко не все, що є у свідомості народу [15, с. 54]. Тож мовна картина
світу – це не дзеркальне його відображення, а лише певна інтерпретація, пов’язана з
психоментальним образом дійсності.
В основу контрастивних досліджень покладені, як відомо, ідеї В. фон Гумбольдта,
О.О. Потебні та їх послідовників, які наголошували, що “мови і відмінності між ними
повинні розглядатися як сила, що пронизує всю історію людства”. Дослідження роліЯрослав Яремко
__________________________________________________________________________________
218
людського фактора у процесах взаємодії буття і мови, мови і мислення отримали новий
імпульс у працях сучасних дослідників, зокрема у царині зіставної лексичної семантики
(Р. А. Будагов, А. Вежбицька, В. Г. Гак, А. Гудавічус, Ю. А. Жлуктенко, О. С. Кубрякова,
М. П. Кочерган, В. М. Манакін та ін. ). Однак незважаючи на очевидність досягнутих
результатів, пошук оптимальних підходів до зіставного вивчення мовних картин світу
(встановлення основних принципів, параметрів і одиниць зіставного аналізу, вироблення
адекватних методів і методик тощо) у контрастивній лексикології триває.
Вибір терміносистеми сучасної політології як об’єкту дослідження зумовлений низкою
чинників, зокрема:
1) функціонально-комунікативними: за своєю природою термінологія як найбільш
динамічна, поняттєво еволюційна і відкрита частина словникового складу є відчутним
джерелом кількісних і якісних змін у ньому, рушійною силою інтелектуалізації
загальнонародної мови, що проявляється у розширенні лексикону, нюансуванні позначень,
характері мовної концептуалізації дійсності та ін. Кількісні і якісні інновації особливо
помітні у суспільно-політичній термінолексиці, оскільки динамічний розвиток суспільства,
постійні суспільно-політичні зміни викликають відповідну неологізацію (лексичну чи
семантичну) словникового складу.
2) когнітивними: пізнання політичної дійсності, її сприйняття, осмислювання і
оцінювання пов’язане зі свідомістю, основними одиницями якої є складні психоментальні
утворення – концепти. Саме через семантику мовних знаків – політонімів – можна пізнати
й експлікувати значну частину концептуального змісту свідомості. Загострений інтерес до
змістового наповнення свідомості проявляється у сучасному постіндустріальному
суспільстві, в пору інформаційної революції. Ця революція, за визнанням політологів,
вплинула “на політологію, як на жодну іншу дисципліну, що працює з індивідуальною й
масовою свідомістю… Якраз політична психологія у найближчому майбутньому буде
підпорядковувати собі інші розділи політології” [5, с. 4].
3) соціолінгвістичними: суспільно-політична сфера як важлива складова у житті
соціуму завжди тісно перепліталась із побутовою, з “народним життям”, “народною
психологією” (О. О. Потебня). Процес державотворення в “проблематично незалежній
Україні” (Л. Костенко), формування громадянського суспільства, нового мислення
сприяють активному входженню політичних термінів у неспеціальне спілкування, у мовне
повсякдення – з одного боку, з іншого – галузева терміносистема зазнає впливу
загальновживаної лексики, внаслідок чого межа між ними стає умовною. З приводу
взаємодії термінології і загальнонародного лексикону ще В. Виноградов свого часу
зауважив: “Між словником науки і словником побуту – прямий тісний зв’язок. Будь-яка
наука починає з результатів, здобутих мисленням і мовленням народу, і в подальшому
своєму розвитку не відривається від народної мови“ Ясна річ, що чим вагомішою є певна
сфера для суспільства, тим чутливіше реагує мова на зміни, які відбуваються у цій сфері.
Саме такою цариною, сприйнятливою до мінливого політико-ідеологічного клімату, є
суспільно-політична сфера. “Суспільно-політичний словник, – зауважує В. Жайворонок, –
як одна з мікросистем загальномовного словника народжується самою історією… Час
інтенсивно змінює політичний словник, тим самим переосмислення вже існуючих у мові
слів і висунення у їхній семантичній структурі на перший план соціально важливих
(маркованих) значень демонструють об’єктивний розвиток політичного терміна” [4, с. 29].
4) ще одна причина звернення до політичної термінології має власне мовний характер.
Внаслідок абсолютизації логічного підходу терміни розглядались (чи розглядаються) як
особливі слова або слова з особливим значенням. Згідно з такою квінтесенцією
“сконструйовані цілі системи вимог, яким нібито повинні відповідати “справжні терміни”: Політична термінолексика у лінгвокультурному вимірі… 219
____________________________________________________________________________________________
однозначність терміна, лаконічність, точна співвіднесеність з поняттям, лексична
системність, відсутність синонімії, омонімії і т. д.” [1, с. 188]. Названі нормативні вимоги
“спрацьовували“, якщо термін розглядався у сфері фіксації, тобто у статичній
терміносистемі. Звідси випливало, що поза певним термінологічним полем “слово втрачає
свою характеристику терміна” [10, с. 51]. Тому у значеннях терміна до уваги брався лише
інтенсіональний компонент і недооцінювався імплікаціональний аспект когнітивного боку
значення [7, с. 66]. Справді, семантичні ознаки інтенсіонала, пов’язані родо-видовим
відношенням, сприяють чіткому окресленню місця терміна в терміносистемі, його власне
мовній значущості. Однак структурне лексичне значення не обмежується лише предметно-
логічними зв’язками в інтенсіоналі – ядрі значення. Процес пізнання, що має діалектичний
характер, проявляється в поєднанні об’єктивного (універсального) і суб’єктивного
(прагматичного), заданого сукупністю архетипних стереотипів етноспільноти. Саме в
прагматичному субкомпоненті вміщуються ті імплікаціональні ознаки, які відображають
імовірнісну, культурно зумовлену модель пізнаного фрагмента дійсності. Причому у
словах сигніфікатичного типу семантики логічний (жорсткий) аспект може
приглушуватися, а прагматичний, навпаки, увиразнюватися. Це пов’язано з системою
ціннісних орієнтирів, які постають за цією категорією слів. До таких ціннісно
детермінованих мовних одиниць і належать політоніми;
5) лінгвокультурними: якраз динамічне розуміння мови “не як мертвого продукту
(Erzeugtes), а як еволюційного процесу (Erzeugung) [2, с. 69], антропоморфізм, а точніше –
етноцентризм мовних картин світу (адже культура, як відомо, не може бути
безнаціональною, такою собі абстрактно-людською) доводить закономірну семіотичну
недосконалість терміносистеми, коли мовний знак може створюватись часто не раз і в
різних варіантах: по-перше, залежно від наукової потреби, поки не набуде відносної
стабільності; по-друге, залежно від характеру культури, яку кожен народ творить “за своїм
образом і подобою”. Політика завжди є відображенням культури (а інакше – це
політиканство, закамуфльоване псевдодержавницькою риторикою, внаслідок чого “маємо
те, що маємо”); по-третє, попри відоме тяжіння терміна до однозначності термін-політонім
“приречений” на варіативність, що виразно помітно в сучасному політичному дискурсі –
репрезентанті політичної картини світу. Характерною ознакою пострадянського дискурсу є
поступовий перехід від світоглядно моністичної, спрощеної політичної картини світу,
породженої монопольним пануванням “єдино правильної” ідеології, до менш
зраціоналізованої, плюралістично суперечливої і водночас реалістичнішої картини світу.
Адже “істина багатогранна, і … різні погляди висвітлюють лише різні грані істини, яка не
може бути виражена повністю“ [9, с. 40]. Такий процес формування терміна-знака
розкриває національну специфіку його стрижневих функцій – когнітивної і комунікативної.
Національна специфіка мовної культури, яка найрельєфніше проступає у лексиці,
увиразнюється на тлі інших мов. Ще у 50-х роках XX ст. М. М. Покровський звертав увагу
на необхідність зіставного підходу у семасіологічних дослідженнях: “Семасіологія будь-
якої окремої мови немислима без порівняння її з іншими мовами” [8, с. 129]. Як відомо,
ступінь подібності порівнюваних мов залежить від їх історичного розвитку, характеру
взаємодії, міжмовних контактів тощо. Однак зіставлення навіть близькоспоріднених мов,
якими є українська і російська, виявляє досить широкий пласт відмінностей, ті відтінки і
напівтони, на яких тримається національно-мовна картина світу.
Контрастивний аналіз термінолексики в семасіологічному плані – від форми до змісту
– скерований на дослідження системи значень, виявлення семантичних закономірностей і
національної специфіки у порівнюваних терміносистемах. Один із параметрів такого
аналізу – семантичне наповнення термінів-корелятів за відношеннями їх еквівалентності, Ярослав Яремко
__________________________________________________________________________________
220
часткової подібності чи безеквівалентності. Такий підхід дозволяє простежити, яким саме
уявляється той чи інший денотат представникам конкретних національно-мовних культур.
Мірилом семантичної тотожності/нетотожності термінів-корелятів може бути
зіставлення їх значень шляхом компонентного аналізу. Власне універсальність сем, їх
незалежність від конкретних мов дозволяє використовувати компонентний аналіз як
надійний інструмент зіставного дослідження термінолексики. Через порівняння лексичних
значень ми не просто з’ясовуємо їх спільні і диференційні ознаки, значущість мовних
одиниць, а простежуємо характер світосприйняття того чи іншого соціуму, оскільки “навіть
при найконкретнішому вживанні слова як матеріального знака свого поняття воно навряд
чи викличе однаковий образ в уявленні різних індивідів…” [3, с. 181]. Так, ідентично
мотивовані терміни укр. бойовик (від бойовий) “учасник якої-небудь бойової групи, загону і
т. ін. “ [14, І, с. 213] і рос. боевик (боевой) “член рабочей дружины, участвовавший в
вооружённых восстаниях 1905-1907 гг. против самодержавия” [13, І, с. 102]
диференціюються домінувальною семою “сфера дії суб’єкта“, яка в українського терміна є
ширшою, ніж у російського відповідника. Порівняймо також: укр. безвладдя “відсутність
державної влади” [14, І, с. 122] і рос. безвластие “отсутствие власти” [13, І, с. 70]. Неважко
помітити, що денотативний обсяг російського слова є ширшим, оскільки стосується влади
як такої; в українській мові видова сема “державна” звужує межі денотата.
Критерієм денотативного обсягу може бути сполучуваність слова. Так, укр. воєнний
охоплює лише ті денотати, які стосуються війни: воєнна операція, воєнна промисловість,
воєнна тактика, воєнний стан, воєнні події; те, що стосується війська, поєднується зі
словам військовий: військова виправка, військова доблесть, військова присяга, військова
форма, військова справа, військовий обов’язок тощо. Рос. военный семантично є ширше,
ніж в укр. мові, бо охоплює клас денотатів, які стосуються як війни, так і війська: военная
база, военная операция, военная выправка, военная доблесть, военная присяга, военная
форма и т. п. [11, І, с. 167]. При цьому звернемо увагу, що пароніми воєнний і військовий в
українській мові можуть перебувати одночасно і в синонімійних відношеннях, коли
формальна і семантична близькість породжує явище синкретизму: військова (воєнна)
техніка, військовий (воєнний) завод, військовий (воєнний) корабель [11, І, с. 167].
Власний історичний шлях народу особливо виразно простежується в найменуваннях
історико-культурного характеру, які формують шар безеквівалентної лексики, а отже,
увиразнюють неповторність національно-мовних картин світу. Варто зауважити, що
безеквівалентну лексику трактують як у вузькому значенні, так і в широкому. Про різнобій
у тлумаченні цього поняття свідчить низка інших термінів, зокрема: “етнокультурна
лексика” (“етнолексеми”), “екзотична лексика” (“екзотизми”), “фонові слова”, “лакуни” та
ін. Оскільки єднальною ознакою цих найменувань є безеквівалентність чи то реалій, чи то
адекватних засобів їх вираження, то найбільшого поширення набув термін
“безеквівалентна лексика”. Отже, у цьому семантично місткому терміні варто
розмежовувати: власне безеквівалентну лексику, яка охоплює специфічні, унікальні для
певної культури реалії, існування яких зумовлене позамовними причинами, і
ономасіологічні лакуни, тобто різні способи вербалізації спільних для різних мов денотатів.
Прикладами власне безеквівалентної лексики у близькоспоріднених мовах можуть
послужити назви історичних реалій, які об’єднуються у певні тематичні групи на
позначення:
а) посад, титулів, військових рангів: гетьман “у XVI ст. – виборний ватажок
козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. – начальник козацького війська та
верховний правитель України” [14, ІІ, с. 58], бунчужний “виборна особа, що мала один з
найвищих військових чинів на Україні в XVI-XVIII ст. – охоронник бунчука і командирПолітична термінолексика у лінгвокультурному вимірі… 221
____________________________________________________________________________________________
частини козацького війська” [14, І, с. 256]; війт “керівник місцевого (міського чи
сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському
князівстві, Польщі та на Україні (в XV-XVII ст. ), у Західній Україні (до 1939 р. ) – голова
волосної управи, // заст. сільський староста” [14, І, с. 670]; император “титул некоторых
монархов, а также лицо, носящее этот титул” [13, І, с. 662]; боярин “высшее (вначале
жалованное, а позднее наследственное) звание в Московской Руси, а также лицо, носившее
это звание” [13, І, с. 110]; новик “молодой дворянин в Русском государстве XVI-XVII вв.,
впервые записанный на военную службу” [13, ІІ, с. 504]; б) органів державного, військового
управління: генеральна старшина “вища адміністрація на Україні часів визвольної війни,
що складалася із верхівки козацтва” [14, ІІ, с. 50], козацька рада “у Запорізькій Січі та на
Лівобережній Україні в XVII-XVIII ст. – загальні збори козаків” [14, VІІІ, с. 427], дом
“династия, царствующий род” [13, І, с. 425], опричнина “часть Московского государства,
выделенная в 1565 г. царем Иваном Грозным в особый, находившийся в его
непосредственном управлении, удел с особым административным аппаратом и особым
войском” [13, ІІ, с. 630].
Крім відношень часткової еквівалентності лексичних значень чи їх безеквівалентності,
для термінолексики порівнюваних мов характерною є еквівалентність семантичних
кореляцій, пор. суверен “носій верховної влади” [14, ІХ, с. 818] / рос. суверен “носитель
верховной власти” [13, ІV, с. 299]; референдум “всенародний опит з найважливіших питань
державного життя” [14, VΙІІ, с. 518] / референдум “всенародный опрос, голосование для
решения особо важного государственного вопроса” [13, ІІІ, с. 711]. Однак навіть збіг
семантичних структур міжмовних корелятів ще не дає підстав твердити про їх повну
семантичну тотожність, оскільки значення кожного терміна координоване значеннями
інших компонентів цієї терміносистеми і кожен термін як елемент терміносистеми
пов’язаний парадигматичними й синтагматичними зв’язками з іншими словами, тобто має
свою значущість, а тому пучок цих зв’язків терміна в одній мові далеко не завжди
покривається таким же пучком зв’язків іншої мови. Мало того, з погляду когнітивної
лінгвістики варто розмежовувати два типи значень: лексикографічне, яке зафіксоване у
словниках згідно з принципом редукціонізму, і психолінгвістичне значення (психологічно
реальне) – той обсяг усіх семантичних ознак (більше і менше яскравих, ядерних і
периферійних), який актуалізує ізольовано взяте слово у свідомості носіїв мови [15, с. 94].
Певна річ, що психолінгвістичне значення семантично значне ширше і глибше, ніж
інтеріоризований ним лексикографічний варіант.
Тому пильної уваги під час контрастивного аналізу потребують ті слова, у значенні
яких наявні прагматичні елементи. Дослідження цих елементів у лексемах-корелятах
викликає не тільки особливу цікавість, але й очевидну складність: тут переплітаються
різноманітні історичні, психологічні, політико-ідеологічні, культурологічні та інші
чинники, які визначають специфіку лексичного значення у певній національно-мовній
картині світу. Такий симбіоз створює труднощі у розмежуванні під час семасіологічного
аналізу конотативних і власне змістових ознак слова. Невипадково А. Мартіне,
підкреслюючи неоднакове смислове членування світу у різних мовах, указував на
неможливість визначити, що первинне у цій взаємозалежності – “членування” чи оцінка [6,
с. 382]. Прихований, імпліцитний характер оцінних сем, які можуть бути непомітними чи
неусвідомленими у мовному повсякденні, підсилює ці труднощі. Характер оцінної лексики,
її конотативного забарвлення як вияву психоповедінкового архетипу увиразнюється в
процесі аналізу. Досліджуючи різновиди прагматичних сем, Г. М. Шіпіцина справедливо
зауважила: їх “важко виявити … у межах лексико-семантичної групи слів однієї мови. Такі
семи можна виокремити лише під час зіставлення лексичних підсистем різних мов, колиЯрослав Яремко
__________________________________________________________________________________
222
активізується сприйняття прихованої прагматичної семантики слова людьми різних
національностей…” [16, с. 49]. При цьому додамо: затемненість прагматичної семантики
може оптимально випрозоритись лише у контексті, у якому і реалізується оцінний
компонент лексичного значення. Саме контекст створює підґрунтя для аксіологічних
характеристик тих етнокультурних асоціацій, які пов’язані з певними словами і які не
відбиті ні в тлумачних, ні в перекладних словниках.
Отже, зіставний аналіз політичної термінолексики дозволяє простежити типове,
інваріантне й національно-специфічне, традиційно й історично зумовлене у семантичному
структуруванні суспільно-політичної сфери, а відтак – побачити за сукупністю політонімів
не лише строго організовану систему термінів, але й ту політичну картину світу, за якою
постає національне світосприйняття і світорозуміння.
______________________________________________________
1. Головин Б. М., Кобрин Р. Ю. Лингвистические основы учения о терминах. М.,
1987.
2. Гумбольдт Вильгельм фон. Характер языков // Вильгельм фон Гумбольдт.
Избранные труды по языкознанию. М., 1984.
3. Гумбольдт Вильгельм фон. Язык и философия культуры. М., 1985.
4. Жайворонок В. В. Сучасний суспільно-політичний словник: процес оновлення //
Історія, стан і перспективи розбудови української термінології. К., 1992.
5. Лисенко В. “Смерть” прогнозу // День. 23 вересня 2008р. № 170.
6. Мартине А. Основы общей лингвистики // Новое в лингвистике. Вып. ІІІ. М.,
1963.
7. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. М., 1988.
8. Покровский М. М. Избранные труды по языковедению. М., 1959.
9. Радхакришнан С. Индийская философия. М., 1986. Т. 1.
10. Реформатский А. А. Что такое термин и терминология. М., 1969.
11. Русско-украинский словарь. 2-е изд.Т. 1-3. К., 1982-1984. .
12. Скаличка В. К. К вопросу о типологии // Вопросы языкознания. 1966. № 4. С. 8-20.
13. Словарь русского языка: В 4-х т. М., 1981-1984.
14. Словник української мови: В 11 т. К., 1970-1980.
15. Стернин И. А. Попова З. Д. Когнитивная лингвистика. М., 2007.
16. Шипицына Г. М. Социальные компоненты в смысловой структуре семемы //
Русское языкознание. 1991. Вып. 23. С. 14-29.
POLITICAL TERM-VOCABULARY IN THE LINGUOCULTURAL DIMENSION:
THE COMPARATIVE ASPECT
Yaroslav Yaremko
Drohobych State I. Franko Teacher Training University
I. Franko Str., 24,UA-82100,
Drohobych, Ukraine.
phone: (8-03244)2-05-09
The contrastive semasiological analyses of the terminological vocabulary in the cross
between sociolinguistical, cognitive and linguistical measuring of the three components ”reality –Політична термінолексика у лінгвокультурному вимірі… 223
____________________________________________________________________________________________
thinking – language” opens new borders in the characteristics of this or that language picture of the
world.
Key words: termsystem, politonym, language picture of the world, the contrastive analysis.
ПОЛИТИЧЕСКАЯ ТЕРМИНОЛЕКСИКА В ЛИНГВОКУЛЬТУРНОМ
ИЗМЕРЕНИИ: СОПОСТАВИТЕЛЬНЫЙ АСПЕКТ

Ярослав Яремко
Дрогобычский государственный педагогический университет имени ИванаФранко,
кафедра украинского языка,
ул. Т. Шевченко, 34 82100, Дрогобыч, Украина,
тел.: (03244) 222 83
Контрастивный анализ политической терминолексики в пересечении
социолингвистического, когнитивного и собственно лингвистического измерений
открывает новые грани в характеристике той или иной картины мира.
Ключевые слова: терминосистема, политоним, языковая картина мира, контрастивный
анализ.
Стаття надійшла до редколегії 17. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008