ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КОНЦЕПТИ “ЛЮБОВ”, “БІЛЬ” В ЕПІСТОЛЯРНИХ ТЕКСТАХ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА – Марія Марусяк

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
кафедра історії та культури української мови
вул. М. Коцюбинського, 2, 58012 Чернівці, Україна
тел.: (80 372) 58-48-00
Зроблено спробу з’ясувати смисловий потенціал концептів “любов”, “біль” в
епістолярних текстах В. Стефаника і визначити їхнє місце у мовній картині світу
письменника.
Ключові слова: концепт, епістолярій, мовна картина світу.
“Любов була йому натхненням, біль був йому натхненням. А біль тим глибший, чим
глибша любов. Між цими почуттями колихалася його душа” [2, с. 309], – таку образно-
експресивну і водночас філософськи осмислену оцінку дав особистості В. Стефаника
польський учений, близька новелістові людина В. Морачевський. Ступінь довіри до
висловленого зростає, коли розглянути його в контексті епістолярію В. Стефаника, де
адресант максимально відкритий перед своїм співрозмовником. І хоча епістолярний стиль
не вважають у сучасному мовознавстві функціональним, проте він “здійснює апілятивну
функцію мови, що полягає у звертанні до адресата з бажанням увести його в коло певних
подій, поінформувати про щось, викликати почуття, співзвучні з емоційною настроєвістю
автора” [13, с. 175]. Окрім того, в епістолярії адресант подає свою інтерпретацію
навколишнього світу, послуговуючись при цьому тими ключовими мовними поняттями,
які стали основою його світосприйняття. У когнітивній лінгвістиці цей термін іменується
концептом – “оперативна змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону,
концептуальної системи та мови мозку, всієї картини світу, що відображена в психіці
людини” [8, с. 198].
На думку Т. Печончик, концепт “має подвійну природу – психічну (образ, що містить
уявлення мовця про світ) та мовну (вираження, “називання” цього образу)” [9, с. 131].
Л. Кравець конкретизує: “…Концепт належить свідомості, не тотожний поняттю, є
одиницею колективного знання, відображує і формує національний світогляд” [7, с. 193].
Отож, якщо вважати зазначені В. Морачевським поняття “любов”, “біль” ключовими у
мовній свідомості В. Стефаника, то вони мусять знайти своє відображення уже як концепти
у його епістолярії, що є тлом мовної і концептуальної картини світу новеліста. Зазначимо
також слушну в цьому плані думку В. Кононенка: “Якщо у свідомості мовця, передовсім
письменника, що є виразником національних пріоритетів, в особистісному плані віддається
перевага тому чи тому акцентологізованому концепту (чи кільком концептним поняттям),
то пропущений через творчу практику митця концепт здебільшого суттєво розширює межі
свого смислового потенціалу; зрештою індивідуально-авторське усвідомлення смислу
вербального концепту (на відміну від фіксованого значення відповідного слова) здобуває
все нові й нові нашарування, поповнюючи фіксовані визначення” [5, с. 248]. Концепти “любов”, “біль” в епістолярних текстах Василя Стефаника
__________________________________________________________________________________
239
Враховуючи те, що епістолярій В. Стефаника нерідко формулював первісний варіант
його творів (деякі листи взагалі характеризуються як поезії в прозі), з певним
застереженням можемо говорити про вище вказані концепти як про літературно-художні.
Тож мета нашої статті з’ясувати смисловий потенціал концептів “любов”, “біль” в
епістолярії В. Стефаника і визначити їхнє місце у мовній картині світу письменника.
Лексему “любов” тлумачний словник пояснює як “почуття глибокої сердечної
прихильності до особи іншої статі; кохання”; “почуття глибокої сердечної прихильності
до кого-, чого-небудь”; або у переносному значенні це “інтерес до чого-небудь;
внутрішній духовний потяг до чого-небудь” [3, с. 499].
У “Релігієзнавчному словнику” за редакцією А. Колодного і Б. Лобовика знаходимо
термін “любов до ближнього”, який трактується як “християнська заповідь, пов’язана з
утвердженням в житті зразків християнського людинолюбства”, коли буття людини, яка
дотримується її, “наповнюється смислом, набуває вічності, людина стає людиною” [10,
с. 181].
Абсолютно вичерпне тлумачення поняття любові за християнським віровченням
читаємо у посланні апостола Павла: “Любов довготерпить, милосердствує, любов не
заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не
гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме
віру, всього сподівається, все терпить” (1 Кор. 13, 4-7).
Концепт “любов” в епістолярії В. Стефаника варто розглядати в контексті тієї
історичної доби, коли жив письменник. Зазначимо, прогресивні матеріалістичні віяння
кінця ХІХ – початку ХХ ст. не оминули Стефаника і знайшли своє відображення в його
мові. Тому аксіома “Бог є любов” не фігурує в епістолярії новеліста. Проте концепт зі
смисловим варіантом “християнська любов”, тобто безкорислива, альтруїстська, має
місце: “Як читаю Ваші твори, то ви дивитеся на мене смутно і лагідно, як та Матір Божа,
що має в серцю мечі, а на лици любов до всіх” [11, с. 160]; або: “Як йдеся кого хорого, як
маєся єго під опікою, то забуваєся за цілий світ і чуєся якусь любов до всего слабого, до
такого, що йому треба підпори” [11, с. 181].
Концепт “любов”, виражений іменем “любов”, “любити”, в епістолярії письменника
асоціативно функціонує із поняттям “людина”. В одному із листів знаходимо
трактування адресантом цього філософського поняття. За уявленням В. Стефаника, не
кожну людину можна любити: “Аби якого чоловіка любити по правді, то на то треба
шаленої відваги і дуже богато серця”. Крім того, “в любові є богато патосу і декламації і
тогди є тота любов у фраку”. Водночас “правдивої любови є богато і мало” [11, с. 193].
Контекстуальне поняття “правдива любов” В. Стефаник обґрунтовує як явище
абсолютно безкорисливе, практично впритул наближене до християнської любові, за
яким хтось (суб’єкт) не має любити за талант, а “як чоловіка” [11, с. 211].
Усвідомлюючи складність і неоднозначність цієї духовної і морально-етичної
категорії, сам мовець визначає її як благо для своєї душі: “Я так не годен любити, що як
кого полюблю, то чую, що небо д’мені хилиться” [11, с. 167]; або від зворотного: “Ой, як
болить у душі переставати любити! Чоловік пропадає у своїй молодости, як перестає
любити” [11, с. 45]; “Я не можу любити з сегодня на завтра” [11, с. 197].
В. Стефаник визначає концепт “любов” як внутрішню потребу кожного індивіда бути
одночасно об’єктом і суб’єктом цього поняття. Можемо, звичайно, стверджувати, що
така позиція мовця зумовлена передовсім культурно-етнічними чинниками, певними
національними світоглядними стереотипами, однак, гадаємо, що тут проглядається й
індивідуально-авторська позиція мовця. Філософське, навіть радше духовне, поняття
любові стає для письменника стимулюючою силою, яка трансформується у творчийМарія Марусяк
__________________________________________________________________________________
240
процес: “Я пишу тому, що люблю мужиків…” [11, с. 166]. Водночас у спогадах про В.
Стефаника зустрічаємо таке: “Говорив з легкою іронією, але за нею ховалася велика
любов до людей” [2, с. 399]. Отже, цей духовний ідеальний стан душі, що, за Святим
Письмом, є ознакою досконалої людини, притаманний свідомості і світосприйняттю В.
Стефаника, який реалізує концепт “любов” у кількох категоріях. Причому згадуваний
концепт функціонує як посередник між двома об’єктами дійсності.
1. “Я”-Стефаник і люди (ближні, у т. ч. селяни (“мужики”)): “… Люблю людий усіх,
бо потрафлю нераз плакати над бідою їх” [11, с. 68]; “Я от направляюся, зачинаю знов
любити людей, терпіти з ними і радуватися” [11, с. 69]; “Попід веселку похожає поет та й
вплітає змучених, засумованих в стобарві веселощі душ-світа. Любить людей.
Скаржиться на людей часом. Але скарга така легенька, як павутина і в ній таки більше
любови” [11, с. 59].
Гадаємо, що саме цю складову концепту “любов” можна вважати його семантичним
ядром, епіцентром, навколо якого уже як вторинні нашаровуються інші поняттєві
відтінки цієї реалії.
2. “Я”-Стефаник і батьки, друзі: “Донині в мене іншої любови нема, як до матері, і я
тяжко терпів” [11, с. 48]; “Тепер вельонка тяжкої праці і натуги спала, і обриси стали
чисті. Так і пашить із них любов’ю!” [11, с. 49-50].
3. “Я”-Стефаник і світ (вітаїстична): “Чую силу і міць і хочу жити. А як я хочу, то
мама і Ви, і поля радуються, бо мене люблять” [11, с. 241]; “Люблю йти в поле і дивитися
на весну і нагадувати собі, як я колись малий перший раз ішов з татом орати” [11, с. 177];
“Сонце вічне все ворушить життя і вчить єго любити!” [11, с. 153].
Зазначена категорія концепту “любов” дуже важлива для розуміння ментального
сприйняття світу Стефаником і дає можливість вкотре спростувати тезу про песимізм
новеліста.
4. “Я”-Стефаник і батьківщина (патріотична): “Може, хто полюбить нашу землю, але
дуже, дуже, так, як я люблю. Чи хто порозуміє, чи ні – се байдуже, лиш коби двох, трьох
полюбило наших людий” [11, с. 184]; “Є то, знаєте, вирізьблений патріотизм і любов до
рідного краю, видолозена долітцем на прегарнім тілі горожанина” [11, с. 71]
5. “Я”-Стефаник і жінка (кохання): “… Люблю єї страшно, і чим я непевнійший за ню,
тим більше люблю” [11, с. 68]; “А я не забуду свого питаня: чи з любови, чи на сухоти
вона умерла?!” [11, с. 130].
У контексті епістолярію простежується позиція автора щодо співвіднесеності понять
“любов” – “жалість”. С. Воркачов зазначає, що ця проблема в етичній і мовній свідомості
залишається найбільш дискусійною, оскільки “любов” і “жалість” сприймаються як
категорії “несумісні і комплементарні” [4, с. 38] – все залежить від індивідуальних
особливостей мовця та мовленнєвої ситуації. Для Стефаника семантика лексеми
“жалість” має виразно негативне емоційне забарвлення і вступає в антонімічний зв’язок
із лексемою “любов”. Порівняймо: “А сожалінє я страх не люблю!” [11, с. 77]; “Хотів би-
м, аби-сьте стали дужим і любили мужиків і не жалували їх… ” [11, с. 178]; “Лишень
прошу Вас, аби ніхто за нашу сю щирість не дізнався, навіть найблисші, бо я не хочу, аби
мене жалували, сміялися з мене або гордили” [11, с. 239]; “Бачу наших руских панів, що
жалують “селянина” і слизькі сльози проливають, і жаден не має відваги або здерти з
мужика міліонів, або єго безконечно любити” [11, с. 180].
Текстове оформлення концепту “любов” дає змогу визнатичи його місце у мовній
картині світу В. Стефаника. Як бачимо, зазначений концепт є важливим компонентом
світобачення письменника і знаходить своє відображення у творчості новеліста, а отже,
доводить слушність міркування В. Морачевського, що “любов була йому натхненням”. Концепти “любов”, “біль” в епістолярних текстах Василя Стефаника
__________________________________________________________________________________
241
Психофізичне поняття “біль” в епістолярії В. Стефаника вступає в тісний
семантичний зв’язок із концептом “любов”, утворюючи так звану смислову пару “любов
– біль”. Промовистою з цього приводу є думка В. Кононенка: “… Характеристика
концепту, вираженого іменем, має ґрунтуватися на встановленні його відношень з
іншими компонентами тексту, з урахуванням того, що в поняттєвому вимірі концепти
включають часом різноаспектні константи, які передають сутність як загальнолюдських,
так і національно-орієнтованих цінностей… ” [6, с. 256]. “Любов” і “біль” можна віднести
до ментального лексикону українського етносу (напр., народне “болить серце за кимось”
трактується як любити когось, співпереживати і т. д. ).
У Стефаника концепт “біль” реалізується лексемами “біль”, “мука”, “терпіння” і
функціонує паралельно із концептом “любов”. Порівняймо: “Вона, моя земля, не знає, як
я мучуся, коли єї кавалочок лишаю та йду далі. Вона не здригнеся, а мені кожда кісточка
болить. О, тепер я так хотів би походити по ній і поглянути, як міліони рівчиків гуторить
по ній пісеньку на надію весняну. І я баную за нею, а вона нічо не помагає мені! А
повинна, бо я єї дуже любив” [11, с. 201].
Контекст епістолярію новеліста дозволяє характеризувати вказаний концепт за
такими категоріями:
1. Екзистенційна, за якою буття людини в світі неминуче пов’язане із болем. Пор. у
фольклорі, с. “Життя – як стернисте поле: не пройдеш, ноги не вколовши” (тобто не
зазнавши болю). Однак у Стефаника поняття болю нерідко функціонує із концептом
“радість”, виступаючи фактично його аналогом. Незважаючи на їхню, на перший погляд,
смислову несумісність, мовець сприймає їх як одну реалію, що є виразником буття
людини. Напр. : “По-моєму, то так само тяжко, біль великий найти як радість. Але обоє
вони сходяться і є майже то само – є найвисшим виразом життя… Житє, ой яке воно
файне у своїм болю і радости!” [11, с. 130]; “Мені треба великих болів і радостий, таких,
як болі… ” [11, с. 128]; “А потім би-м розповідав за то, як душа моя боліла, як
веселилася… ” [11, с. 108]. Попри піднесено емоційне сприйняття дійсності у поданих
прикладах, інтерпретацію концепту “біль” усе ж не можна вважати індивідуально-
авторською, оскільки за усталеним християнським та загальнонародним уявленням
життя – це синтез болю і радості (пригадаймо в О. Олеся “З журбою радість обнялась”).
Отже, біль-радість як екзистенційна категорія є одним із своєрідних кодів нашої
нації, “які передаються від покоління до покоління і засвоюються разом із мовою” [7,
с. 192]. Тож закономірно, що цей концепт став ключовим у світосприйнятті новеліста,
який є виразником загальнолюдських пріоритетів.
2. Емотивна. Концепт “біль” ототожнюється із поняттями “страждання”, “мука”. Тут
він максимально наближений до лексичного тлумачення, за яким біль – це “відчуття
фізичного страждання. // Відчуття прикрості, образи, смутку” [3, с. 52]. Проте в контексті
зазначений концепт функціонує як психологічне (чи навіть психічне) явище, яке в
результаті емоційного піку може переходити у фізичне відчуття. Наприклад : “Або скажу
панам, що так і так, що я чоловік бідний, що жінка вмерла, що нікому зварити та й
вічисати та най ні і вішіют. А тож можна на таку муку дивитиси? Ліпше їм раз та й мені
раз!” [11, с. 161]; “Чую їх біль (селян. – М. М. ), всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і
селом, і мені рвуться, чую їх жаль і муку” [11, с. 180]; “Якби ти, мій друже, не почув
болю серед моря болю, – то бездушне лиш тіло на тобі!” [11, с. 77].
На нашу думку, саме емотивна складова концепту “біль” найбільше співвідноситься
із концептом “любов”, оскільки тут ці категорії знаходять смислову лінію перетину. Тут
“біль” – це співпереживання, співстраждання (не жалість!), а отже, цю реалію можна
трактувати Стефаниковим “правдива любов”. Марія Марусяк
__________________________________________________________________________________
242
3. Естетична. “Біль” – внутрішнє тяжіння до прекрасного. В авторському розумінні
вказаний концепт може функціонувати у комплексі лексичних засобів оцінного
характеру, які суперечать усталеним стереотипам. Наприклад: “Болю правдивого,
сердечного богато є не в словах, а за ними, гет далеко за ними” [11, с. 135]; “Для мене
нині емігрант, що летить світом як брудна, вандрівна птаха, оставша від громади, – біль і
поезія” [11, с. 154]; “Ваш лист файний і дуже болючий” [11, с. 141]. Як бачимо, для
Стефаника зазначена реалія – це не мука, а так зване духовне очищення, катарсис, який
виникає глибоко в свідомості, можливо, у творчій уяві письменника, “не в словах, а за
ними”. Водночас можемо спостерігати, як естетичний компонент концепту біль
трансформується у літературно-художній і, перепущений через образне світосприйняття
мовця, творить нове смислове навантаження. Тому для Стефаника емігрант – це “біль і
поезія”.
4. Образно-творча, яка об’єднує емотивну й естетичну категорії, що взаємно
доповнюють одна одну. Біль стає для письменника натхненням, примушує Стефаника
реалізовувати свій мистецький потенціал. Творчий процес новеліста позначений болем і
мукою, бо, по-перше, спричинений спогляданням, максимальним сприйняттям,
усвідомленням людського нещастя (“чую їх біль. . ., чую їх жаль і муку” [11, с. 180]), а,
по-друге, внутрішньою потребою (теж, безперечно, болісною) передати художніми
образами трансформовану в авторській свідомості дійсність. Найбільше психофізичне
навантаження відчував Стефаник, коли творилися художні образи, тому порівнював цей
процес із муками, яких зазнає жінка, що народжує: “Я Вам кажу, що мука моя з тим
образом. Я хожу, а він ковтає і допоминається на папір. Як мене катують такі образи!
Вони у мене такі файні, такі файні, що я вповісти не годен. Ростуть вони, ростуть і вже
стають файними парубками. І замість лишитися коло мене і радувати мене – вони конче
хотя йти на свій хліб, на своє господарство. Боже, що я тогди за болі переживаю! Я дурію
тогди. Беру пишу” [11, с. 117]. Отже, бачимо, що концепт “біль” функціонує у контексті
як натхнення. Крім того, підтвердження цього знаходимо і в інших текстових джерелах:
“А все те страшне, що є в ньому (житті. – М. М. ), а що так болить мене, писав я, горіючи,
і кров зі сльозами мішалася” [12, с. 103].
Епістолярна творчість не викликає подібної реакції, зазначена структурна одиниця
концепту “біль” не функціонує в момент створення листа: “Я не маю часу тепер що
писати і звичайно свою жилку писарску згоню на листах. То коштує мало часу і не
мучить, за півгодини готово” [11, с. 175].
Отже, зважаючи на категоріально-конотативні ознаки концептів “любов” і ”біль”,
можемо стверджувати, що вони в мовній та концептуальній картині світу В. Стефаника
постають як комплементарні. Це обумовлено індивідуальними та загальнонаціональними
особливостями мовця. Семантико-психологічний потенціал зазначених реалій на основі
епістолярних текстів письменника дає змогу підтвердити правдивість висловлювання
В. Морачевського.
___________________________________________________________
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. К. : Видання
Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004.
2. Василь Стефаник у критиці та спогадах: Статті, висловлювання, мемуари /
Упорядкування, вступна стаття та примітки Ф. Погребенника. К. : Дніпро, 1970.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.
В. Т. Бусел. К. ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. Концепти “любов”, “біль” в епістолярних текстах Василя Стефаника
__________________________________________________________________________________
243
4. Воркачев С. Г. Дискурсивная вариантность лингвоконцепта (2): любовь –
жалость // Известия РАН: Серия литературы и языка. 2006. Т. 65. №2. С. 33-40.
5. Кононенко В. Смислова структура концепту // Семантика мови і тексту:
Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції. Івано-Франківськ:
Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 248-250.
6. Кононенко В. Смисл у семантичній структурі тексту: концепти // Науковий
вісник Чернівецького університету: Слов’янська філологія: Збірник наукових праць.
Вип. 321-322. Чернівці: Рута, 2007. С. 255-260.
7. Кравець Л. Метафорична репрезентація концепту “час” в українській поезії
ХХ ст. // Лінгвостилістика: об’єкт – стиль, мета – оцінка: Збірник наукових праць,
присвячений 70-річчю від дня народження проф. С. Я. Єрмоленко. К., 2007. С. 192-197.
8. Маслова Т. Фразеоідеографічна експлікація концепту “людина” (на матеріалі
ареальної фразеології) // Лінгвостилістика: об’єкт – стиль, мета – оцінка: Збірник
наукових праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С. Я. Єрмоленко. К.,
2007. С. 198-202.
9. Печончик Т. Ієрархія концептів та їх відображення в мовній картині світу //
Мовознавчі студії: Збірник наукових праць. Ч. ІІ. К., 2007. С. 130-134.
10. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика. К. : Четверта
хвиля, 1996.
11. Стефаник Василь. Повне зібрання творів: У 3-х т. Т. 3. К. : Вид-во Академії наук
Української РСР, 1954.
12. Стефаник Ю. Роздуми про батька: Статті про Василя Стефаника. Листи в
Україну. К. : Вид-во “Криниця”, 1999.
13. Українська мова: Енциклопедія / Редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко,
М. П. Зяблюк та ін. К. : Вид-во “Укр. енцикл.” ім. М. П. Бажана, 2004.
THE CONCEPTS “LOVE”, “PAIN” IN THE EPISTOLARY TEXTS OF
VASYL’ STEFANYK
Mariya Marusyak
Yuryi Fed’kovich National University of Chernivtsy,
History and Culture of the Ukrainian language department,
Kotsubynsky Street,2, 58012 Chernivtsy, Ukraine,
phone: (80 372) 58-48-00
The significative potential of the concepts “love”, “pain” in the context of the epistolary of
V. Stefanyk is found out in the article. The author makes an effort to find out their place in the
world language picture of the writer.
Key words: concept, epistolary, world language picture. Марія Марусяк
__________________________________________________________________________________
244
КОНЦЕПТЫ“ЛЮБОВЬ”, “БОЛЬ” В ЭПИСТОЛЯРНЫХ ТЕКСТАХ
ВАСИЛИЯ СТЕФАНЫКА
Мария Марусяк
Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича,
кафедра истории и культуры украинского языка,
ул. М. Коцюбинского, 2, 58012 Черновцы, Украина,
тел. : (80 372) 58-48-00
Сделана попытка выяснить смысловой потенциал концептов “любовь”, “боль” в
эпистолярных текстах В. Стефаныка и определить их место в языковой картине мира
писателя.
Ключевые слова: концепт, епистолярий, языковая картина мира.
Стаття надійшла до редколегії 10. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.