Львівський національний аграрний університет,
кафедра українознавства,
вул. Володимира Великого 1/403, 80 381 м. Дубляни,
Жовківський р-н, Львівська обл , Україна,
тел.: (8 032) 224 29 68
На основі маловивчених джерел – граматикМ. Осадци, П. Дячана, О. Партицького,
О. Огоновського, С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера – показано розвиток змісту
поняття корінь слова, виявлено перспективні елементи його опису з погляду сучасного
мовознавства.
Ключові слова: корінь слова, коренева морфема, кореневе гніздо, словотвірне
гніздо, суфікс, префікс.
Актуальність порушеної теми зумовлена увагою сучасної лінгвістики до вивчення
питань історії мовознавства з метою відтворення української національної традиції.
Новизна дослідження полягає у тому, що вчення про корінь слова в мовознавчих
джерелах згаданого періоду ще не було об’єктом лінгвістичного аналізу. У статті
простежимо за розвитком поглядів авторів граматик української мови, зокрема
М. Осадци (1862), П. Дячана (1865), О. Партицького (1873), О. Огоновського (1889),
С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера (1893) на поняття корінь слова, виявляючи: 1) перебіг
думок про корінь слова; 2) спільні та відмінні риси у поглядах укладачів граматик на цю
категорію; 3) перспективні елементи його опису з погляду сучасного мовознавства.
Насамперед узагальнимо набір ознак, за допомогою яких зможемо ідентифікувати
мовознавчі характеристики цього поняття в джерелах окресленого періоду.
І. Ковалик характеризував кореневу морфему як словотворчо далі неподільну
частину слова, яка містить у собі спільну семантичну базу всього ряду коренево-
споріднених слів [8, с. 17] і називав її “основною вихідною словотворчою частиною
слова” [21, с. 14]. Погляди вченого прийняли інші дослідники. Так, В. Горпинич розвинув
думку про корінь як основну частину слова і визначальний елементом його лексичного
значення [2, с. 14]. Подібно визначила це поняття і М. Плющ: “Корінь – це основна,
стрижнева морфема, що виражає загальне (поняттєве) лексичне значення слів” [17, с. 10].
Сьогодні найповнішу дефініцію кореня як морфеми та словотвірної частини слова
знаходимо в працях Н. Клименко, яка зазначає: “Корінь слова – основна, єдина
обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення,
повторюється у всіх граматичних формах і споріднених словах. Це центральна частина
слова, яка є неподільною частиною споріднених слів, що утворюють словотвірне гніздо”
[5, с. 275; 6, с. 10].
Подані дефініції допомагають систематизувати ознаки у змісті поняття корінь слова:
це обов’язкова частина слова (1); завжди матеріально виражена (2); вона відіграє рольПоняття корінь слова в українських мовознавчих джерелах…
_________________________________________________________________________________
35
основної, стрижневої морфеми (3), що є носієм лексичного значення слова (4); водночас
це неподільна частина слова (5) із здатністю повторюватися в інших словах (6) і
об’єднувати всі споріднені слова, або ціле словотвірне гніздо похідних слів (7); корінь не
має чітко закріпленого за собою місця у слові (8); характеризується більшою
автономністю (може не поєднуватися з афіксами) (9); може сполучатися не тільки з
афіксами, а й з іншими коренями в межах складних слів (10). Водночас, враховуємо і
думки про те, що систему кореневих морфем, залежно від принципу класифікації,
поділяють за частиномовною належністю на іменникові, дієслівні, прикметникові,
числівникові, займенникові, сполучникові, прийменникові, вигукові та часткові корені; за
кількістю складів кореневої структури – на одно-, дво-, трискладові тощо; за
походженням – на власне українські та запозичені; за фонемною (звуковою) структурою
– однофонемні і багатофонемні; за способом існування у сполученні з іншими
морфемами – вільні і зв’язані; за можливістю виділення у структурі слова – живі та
історичні, або етимологічні [9, с. 70].
Виокремлені ознаки змісту поняття корінь слова використаємо для характеристики
описів цього поняття в мовознавчих джерелах другої половини ХІХ ст.
Одним із перших визначення кореня запропонував Я. Головацький [12, с. 63-64; 11,
с. 149; 10, с. 201]. Як автор “Грамматики рuского #зыка” (1849) дослідник зазначав:
“Корень є та# головна часть слова, котра посл# ôтдаленї# оуставокъ и придаткôвъ
окôнчательныхъ лишаєс#” [1, с. 38]. У визначенні підкреслено дві ознаки поняття корінь
слова: це головна частина слова, що може поєднуватися з іншими морфемами.
Крок уперед у тлумаченні поняття зробив М. Осадца, автор “Граматики руского
языка” (1862) і наступник Я. Головацького в граматичній кодифікації української мови.
Він відокремив корінь від основи [14, с. 162]. Для граматиста корінь – це “найпоєдинчша
часть слова, на яку воно лише ôтвести дасть ся”, іншими словами, ознака якої полягає в
неподільності. Граматика інформувала про кількісний склад коренів української мови
(“до тысячь корhнїй”), у ній було зазначено, що всі корені складаються зі складу (є
“односложни”) і виступають носіями значення (“выражають якесь дhйство”). Концепція
М. Осадци виявилася перспективною з погляду синхронії, оскільки сучасні мовознавці
одними з основних ознак поняття корінь слова вважають неподільність кореневої
частини слова і називають її виразником загального (поняттєвого) лексичного значення
слова [6, с. 10-11; 17, с. 10]. М. Осадца запропонував класифікацію коренів, поділивши їх
за принципом частиномовної приналежності на “глагольнїи (Verbalwurzeln) і
мhстоименїи (Pronominalwurzeln)”.
Автор “Методичної граматики языка мало-руского” (1865) П. Дячан вбачав прообраз
спільнокореневих слів, називаючи сукупність таких лексичних одиниць “родиною слів”,
він писав, що коренем треба вважати склади, “зъ которыхъ поход#тъ родины слôвъ”. [3,
с. 13-14].
Подібно до П. Дячана пояснював корінь О. Партицький – автор підручника
“Граматика языка рuского дл# оужитку въ школахъ людовыхъ въ Галичинh” (1873). Він
називав коренем звуки, спільні у твірному та похідних словах [15, с. 121], апелюючи, як і
його попередник, до думки, що коренева морфема має здатність повторюватися в інших
словах. За концепцією О. Партицького, до кореня можуть додаватися “звуки”, які
мовознавець називав “наростком слова”. Слідом за Я. Головацьким, О. Партицький
вказував на здатність кореня поєднуватися з афіксами. Якщо Дячан лише ввів в
граматичний опис термін родина слів, то його наступник вже подав визначення
спільнокореневих слів: у тексті О. Партицького знаходимо, що “слова, котри вôдъ одного
корен# твор#ть с#, зовемо словами покревными або родиною” [15, с. 122]. ПринагідноОксана Горда
_________________________________________________________________________________
36
зауважимо, що здатність кореня об’єднувати споріднені слова або ціле словотвірне гніздо
похідних ілюструють не лише тогочасні граматики, а й лексикографічні праці.
Підтвердженням цього є словник “Корнесловіе руского языка” М. Петрушевича (1865).
Структура словникової статті у цій праці: заголовне слово, його переклад грецькою,
латинською та німецькою мовами, тлумачення лексичної одиниці. Якщо ж слово має
спільнокореневі, то автор виділяє корінь і наводить афікси, за допомогою яких
утворюється нове похідне і вже тоді пояснює значення усіх спільнокореневих слів [16,
с. 2-8]. Це засвідчує поглиблення граматичної характеристики кореня слова і
виокремлення ще однієї ознаки цього поняття – здатності повторюватися в інших словах,
що перспективно з погляду майбутньої теорії: словотвір і морфеміка потребують
категорій спільнокореневі слова [8, с. 17] або споріднені слова [7, с. 635]; кореневе гніздо і
словотвірне гніздо [4, с. 8-9].
Дещо інший погляд на корінь слова відображає “Граматика руского языка для шкôлъ
середнихъ” О. Огоновського (1889). Якщо М. Осадца (про це ми згадували вище)
виокремив здатність кореня позначати дію, то рівень лінгвістичної абстракції у часи
Огоновського дозволив узагальнити роль кореня передавати “якесь значhнє” [13, с. 50].
Граматисти-попередники О. Огоновського у граматичній кодифікації української мови
М. Осадца та О. Партицький писали, що корені можуть бути тільки односкладові. До цієї
думки апелював і О. Огоновський. Але тут виявляємо розбіжності у зв’язку з
трактуванням кореня в різних площинах, у діахронії та синхронії. За складокількістю
структури кореневі морфеми можуть бути одно-, дво- і трискладові (у власне українських
словах), а також мати більше складів (у запозичених словах) [9, с. 70]. Як розуміти
твердження граматистів другої половини ХІХ ст. про односкладовість кореневої
морфеми? З погляду діахронії за внутрішніми законами розвитку мови у ній
відбуваються певні зміни: втрата словом первісної внутрішньої форми (деетимологізація)
та історичні зміни в структурі слова (опрощення). Унаслідок деетимологізації
“зменшується кількість морфем у слові, оскільки службові морфеми (суфікси, префікси)
зростаються з коренем і утворюють нову кореневу основу” [2, с. 65], тому коренева
морфема з односкладової перетворюється у дво- чи трискладову. Подібні процеси
відбуваються і у зв’язку з історичними змінами. Так, опрощення, яке може відбуватися:
1) між коренем і суфіксом; 2) між префіксом і коренем; 3) між коренями; 4) між
суфіксами; 5) між коренем, інтерфіксом, суфіксом [2, с. 67-70], теж призводить до появи
нових кореневих морфем зі зміненою складокількістю.
О. Огоновський писав, що в українській мові “приймаємо такій склад звукôвъ за
корінь”, який був у старослов’янській та староруській мовах [13, с. 50], тобто він
трактував корінь як історичну категорію. Граматист вважав, що з самого лише
приголосного “не постає нh одинъ корhнь”, а от голосний, навпаки, може собою творити
кореневу морфему [13, с. 50]. У граматиці окреслено фонемний (звуковий) склад кореня.
За його концепцією, коренем слова можна вважати: 1)голосний: и-, оу- (и-ти, вз-у-ти);
2) поєднання приголосного і голосного: да- , пи- (да-ти, пи-ти); 3) поєднання голосного і
приголосного: им- (им-у); 4) поєднання “приголосний + голосний + приголосний”: вид-
(вид-h-ти); 5) поєднання двох приголосних і голосного: бра- (бра-тъ); 6) поєднання
голосного і двох приголосних: иск- (иск-а-ти); 7) поєднання двох приголосних,
голосного і приголосного: бред- (брес-ти із бред-ти, брôд); 8) поєднання приголосного,
голосного і двох приголосних: тиск- (тис-ну-ти із тиск-ну-ти). Подібні типи коренів за
їх фонетичною будовою називає і дослідник історичної морфології української мови
С. Самійленко, наголошуючи, що вони є характерними для праслов’янської мови вПоняття корінь слова в українських мовознавчих джерелах…
_________________________________________________________________________________
37
період перед її розпадом і формуванням мов окремих слов’янських племен, а згодом і
народностей [19, с. 17-18].
Корені, за концепцією Огоновського, є одно-, дво-, три- і чотирифонемними. Цю
думку ілюструють і сучасні праці. Правда, багатофонемність коренів (наявність у
структурі кореневої морфеми семи і більше фонем) дослідники мови вважають ознакою
запозичених слів, а, отже, і своєрідним показником іншомовності коренів [9, с. 70].
Пояснюючи творення “пнhвъ” (тобто основ) від коренів, Огоновський писав, що корінь
може співпадати з основою, або ж до нього додаються “рôзни наростки” [13, с. 50]. Він
також розрізняв редупліковані (здвоєні) корені. Таким чином, мовознавець виокремив ще
одну ознаку кореня – здатність поєднуватися не лише з афіксами, а й з іншими коренями.
С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер, автори “Рускої граматики” (1893), врахувавши
дефініції поняття корінь слова, запропоновані граматистами-попередниками, визначили
кореневу морфему “поєдинчим” (далі неподільним) компонентом, що є основою всіх
споріднених слів [20, с. 46]. Граматисти писали, що корінь може бути “пнем” (основою)
слова, наприклад, да- у словах дати, даний тощо або ста- у словах стати, ставний та ін.
[20, с. 47]. Звичайно, основа слова може збігатися (у звуковому відношенні) з коренем,
але ці два поняття не можна ототожнювати, бо “корінь слова – один з видів морфемного
складу мови, а основа – це вже лексична одиниця” [9, с. 70]. Щодо прикладів, які подали
С. Смаль-Стоцький та Ф. Ґартнер, то тут також виявляємо розбіжності в площинах
діахронії та синхронії. Так, із погляду синхронії, у слові даний основа не да- , а дан-
(да/н/ий) [18, с. 74].
Отже, увагу до поняття корінь слова засвідчили усі досліджувані нами джерела. Це
говорить про те, що мовознавці другої половини ХІХ ст. розуміли потребу опису цього
поняття.
Граматики інформували про ознаки кореня: це неподільна частина слова (М. Осадца,
С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер), яка об’єднує споріднені слова (П. Дячан,
О. Партицький, М. Петрушевич, С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер), це значуща частина
слова (М. Осадца, О. Огоновський), що може поєднуватися не лише з афіксами, а й з
іншими коренями (О. Огоновський). Виокремлені ознаки виявилися перспективними з
погляду подальшого опису поняття корінь слова.
Дослідники зробили спроби класифікації коренів за частиномовною належністю
(М. Осадца), за фонемним складом (О. Огоновський) та подали близьке до сучасного
визначення кореневої морфеми (С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер).
Теоретичне обґрунтування змісту поняття корінь слова в розглянутих мовознавчих
джерелах ілюструє еволюцію поглядів кодифікаторів української мови окресленого
періоду.
________________________________________________________________
1. Головацький Я. Грамматика рuского #зыка. Львів, 1849.
2. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір.
Морфонологія: Навч. посібник. К. : Вища школа, 1999.
3. Дячан П. Методична граматика языка мало-руского. Львів, 1865.
4. Карпіловська Є. А. Кореневий гніздовий словник української мови. К.: Укр.
енциклопедія, 2002.
5. Клименко Н. Ф. Корінь // Українська мова. Енциклопедія. К. : Укр. енциклопедія,
2004.
6. Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К. : КНУ, 1998. Оксана Горда
_________________________________________________________________________________
38
7. Клименко Н. Ф. Споріднені слова // Українська мова. Енциклопедія. К.: Укр.
енциклопедія, 2004.
8. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Вип. 1. Львів: ЛДУ, 1958.
9. Ковалик І. І. Про корінь слова та його роль у процесі словотворення // УМЛШ. –
1980. № 2. С. 69 – 72.
10. Мацюк Г. П. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.).
Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.
11. Москаленко Н. А. Нарис історії української граматичної термінології. К.: Рад.
школа, 1959.
12. Огієнко І. Історичний словник української граматичної термінології // Записки
укр. наук. тов. в Києві. Кн. IV. К. , 1909. С. 49-89.
13. Огоновскій О. Граматика руского языка для шкôлъ середнихъ. Львів, 1889. 14.
Осадца М. Граматика руского языка. Львів, 1862.
15. Партыцкїй О. Граматика языка рuского дл# оужитку въ школахъ людовыхъ въ
Галичинh”. Львів, 1873.
16. Петрушевич М. Корнесловіе руского язика. Вип. 1. Коломия, 1885.
17. Плющ М. Я. Граматика української мови. К.: Вища школа, 2005.
18. Полюга Л. М. Морфемний словник. К.: Рад. школа, 1983.
19. Самійленко С. П. Нариси з історичної морфології української мови. К.: Рад.
школа, 1964.
20. Смаль-Стоцький С. і Ґартнер Ф. Руска граматика. Львів, 1893.
21. Словотвір сучасної української літературної мови / За ред. М. А. Жовтобрюха. К.:
Наук. думка, 1979.
СONCEPT ROOT OF A WORD IN UKRAINIAN LINGUISTIC SOURCE
Oksana Horda
Lviv National Agrarian University
Department of Ukrainian Studies
1/403, Volodymyr Velykyy Str. , 80 381
Dubliany, Zhovkva district, Lviv region, Ukraine,
phone: (00380 322) 24 29 68
In the offered article on the base of little-studied sourse – the Grammars by M. Osadtsa,
P. Diachan, O. Partyts’kyy, O. Ohonovs’kyy, S. Smal’-Stots’kyy and F. Gartner – it is
demonstrated the progress of substance of concept root of a word and it is found long-term
elements its description from view of the contemporary linguistic.
Key words: root of а word, root morpheme, root nest, word-building nest, suffix, prefix.Поняття корінь слова в українських мовознавчих джерелах…
_________________________________________________________________________________
39
ПОНЯТИЕ КОРЕНЬ СЛОВАВ УКРАИНСКИХ ЯЗЫКОВЕДЧЕСКИХ
ИСТОЧНИКАХ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫХІХ ВЕКА
Оксана Горда
Львовский национальный аграрный университет,
кафедра украиноведения,
ул. Владимира Велыкого 1/403, 80 381
г. Дубляны, Жовкивский р-н, Львовская обл., Украина,
тел.: (8 032) 224 29 68
На основе малоизученных источников – грамматик М. Осадци, П. Дячана, О.
Партицкого, О. Огоновского, С. Смаль-Стоцкого и Ф. Гартнера, – показано развитие
содержания понятия корень слова, обнаружены перспективные элементы его описания с
точки зрения современного языкознания.
Ключевые слова: корень слова, корневая морфема, корневое гнездо,
словообразовательное гнездо, суффикс, префикс.
Стаття надійшла до редколегії 4. 10. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008