Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української мови,
вул. Університетська, 1/234, 79001, Львів, Україна,
тел.: (80 322) 239 47 17
Розглянуто функції сполучника бо уживання омонімної з ним частки бо у писемних
пам’ятках української мови XVI–XVII ст. Проаналізовано функціонування слова бо в
інших слов’янських мовах.
Ключові слова: службове слово, сполучник, енклітична частка.
Спеціального дослідження, присвяченого функціям сполучника бо у пам’ятках
української мови XVI–XVII ст., а також уживанню омонімної зі сполучником частки бо
у вітчизняній мовознавчій літературі нема. Проте є окремі праці, у яких лінгвісти
аналізують використання сполучників, їх функцій у синхронному та діахронному
аспектах, зокрема це праці Л. Булаховського [2], О. Петренка [14], Л. Гумецької [5, 6],
Ф. Медведєва [12].
Прості за структурою службові слова є давнього походження, що у подальшому
утруднює визначення їхньої первинної частиномовної належності, зокрема це
стосується слова бо.
У мовознавстві слово бо маркують як сполучник-частка [11, с. 413], частка-
сполучник (К. Симонова
1
) [15, с. 12], сполучна частка (О. Мельничук) [13, с. 21],
синтаксична частка (М. Преображенська) [24, с. 51], що, очевидно, пов’язано з його
подвійним функційним використанням.
Генетично бо – це підсилювальна, стверджувальна частка, що вживалася в позиції
енклітики [6, с. 54; 9, с. 216, 102; 32, с. 285]. Слово бо успадковане з праслов’янської
мови: форма *bhо > bо (один із формальних варіантів займенникового кореня b-)
споріднена з іншою індоєвропейською формою *bhā > bа (звідси етимологія слова ба,
що функціонує в сучасній українській мові як частка, вигук несподіваності) [9, с. 102,
216]. В “Этимологическом словаре славянских языков” розглядають праслов’янські
форми *bо і *bа як варіанти з чергуванням голосних, окрім того, подано міркування,
що вторинною є праслов’янська форма *bо (*bā як вигук > *bă > *bо зі скороченням
давньої довготи в умовах енклітичного вживання) [29, с. 105, 142].
Українській мові, як й іншим слов’янським (польській, старопольській, словацькій,
сербо-хорвацькій, давньолужицькій, старочеській, білоруській), слово бо відоме не
лише як підсилювальна, стверджувальна частка, а й як сполучник, що поєднує залежні
предикативні частини складної конструкції і виражає причинові семантико-

1
Семантична спорідненість та функціональне зближення дає підстави дослідникам об’єд-
нувати (такі слова. – Т. В.) у межах одного синкретичного класу – “часток-сполучників” [15,
с. 12].Тетяна Висоцька
__________________________________________________________________________________
66
синтаксичні відношення. За словами А. Мейє, сполучникова функція причини слова бо
“є результатом власне слов’янського розвитку” [23, с. 388]. Відбувається перехід з
однієї частини мови в іншу, зумовлений процесом становлення і розвитком складного
речення, необхідністю передати нові типи зв’язків і відношень між явищами дійсності
(Л. Булаховський, А. Мейє, З. Клеменсєвіч, О. Блик, Л. Гумецька, О. Мельничук).
Отож, унаслідок морфолого-синтаксичного способу словотворення слово бо набуває
нового граматичного статусу (частка → сполучник) і нових морфологічних ознак (за
походженням сполучник бо – вторинний).
Л. Булаховський зауважив, що у давньоукраїнських пам’ятках сполучник бо
приєднував рівноправні між собою речення, поставав як єднальний сполучник або як
протиставний, а також уживався як підрядний сполучник, виразник семантико-
синтаксичних відношень причини (наприклад, в Іпатському літописі) [2, с. 67].
К. Черкасова, об’єктом спеціального дослідження якої було вживання сполучника бо у
пам’ятках східнослов’янських мов XI–XV ст., фіксує слово бо як сполучник єднальний
(і), протиставний (а), як “бо-розповідне, бо-епічне, бо-наслідку, бо-допусту” [28, с. 88].
Щодо вживання сполучника бо у функції сурядного, то О. Мельничук констатував,
що “сполучники bo і li являли собою специфічний різновид сполучних часток, які, з
одного боку, зберігали ще в собі залишки свого давнішого лексичного значення, а з
другого, відзначались недостатньо розчленованою сполучною функцією, яка в одних
випадках була ближчою до сучасної сурядності, а в інших – до сучасної підрядності”
[13, с. 20-21]. Це свідчить про невиразно-сполучникову функцію слова бо, а вживання
цього сполучника на другому місці у підрядній частині зумовлене відповідно його
походженням (первинно енклітична частка
1
).
Аналізуючи писемні пам’ятки української мови XVI–XVІІ ст., ми зафіксували, що
слово бо вживається як сполучник (оформлює підрядний зв’язок, тобто передає
семантико-синтаксичні відношення причини) і як підсилювальна частка.
Сполучник бо, що приєднує підрядну причинову частину до головної,
представлений у найдавніших українських пам’ятках (Остромирове Євангеліє, Слово о
полку Ігоревім) [26, с. 123]. У підрядній причиновій частині сполучник бо займає
здебільшого другу позицію (після першого слова), типову для частки, що притаманне
іншим слов’янським мовам. На сьогодні таке місце розташування сполучника бо у
реченні не є нормативним і розглядається як застаріле явище.
У пам’ятках української мови XVI–XVII ст. сполучник бо виражає семантико-
синтаксичні відношення причини і стоїть на початку підрядної частини: “Хлђбъ, онъ же
сердце Œкрђплÿетъ, бо опрђснокъ не можете посилити сердца, понеже дŒши в нема нђсть” (б.м.н., 1582,
Посл. до лат., РИБ, ХІХ, с. 1145); “А Ганский поведилъ: ижъ мене поприсÿгати не потреба, босÿ и самъ
знаю, жемъ тамъ былъ зъ ними посполŒ” (3/І, 1596, АрхЮЗР, с. 111); “Отож потреба панŒ Юркови
постаратисÿ о спасении, бо емŒ ни едина полза отъ наŒки дрŒгихъ, если себе презритъ и не спасетъ” (І/VII,
поч. XVII, АрхЮЗР, с. 32); “А папђжъ нђ мае(т) до ты(х) сло(в) нђчо(го). Понеже е(ст) за ласкою
мовячи сморо(д) … бо ся онъ давно засмердђ(л) и с пре(д)ками своими …” (Львів, поч. ХVІІ, Крон.,
с. 360 зв.).
Залежно від форм вираження предиката головної частини складнопідрядного
речення, підрядна частина, приєднана сполучником бо, передає різні відтінки

1
Найкраще у функції емфатичної енклітики і збереженої до сьогодні виявляється в українській
мові, на думку А. Баньковського, наприклад, іди-бо [30, с. 62].Слово бо у пам’ятках української мови…
__________________________________________________________________________________
67
причинових відношень, додаткові значення
1
. Якщо присудок головної частини
виражений дієсловом у формі наказового способу з часткою не, підрядна частина
передає відтінок заборони, перестороги: “Вђ(м) та(к) не мчи мене, бо ищи не пришо(л) твой ча(с).
а то ёкобû та(к) мовиль. ищи не пришоль с(д)нûй дь” (УЄ № 91, с. 140); “Не спте(ж), бо не вдаете в
которїй час г(с)дь прійдет” (Пам.полем., с. 156); якщо присудок виражений дієсловом у
формі майбутнього часу, підрядна частина вказує на неможливість здійснення дії: “А то
[для того] если бы пришли воды и повстала бўря и вђтры. а пришли бы на wное бўдованя. Которое
заложе(н)но на камени. [теды] не ўчини(т) ни(ч) wномў б дованю, бо на добро(м) … ф ндаментђ
заложе(н)но є(ст)” (УЄ № 379, с. 203 зв.). У багатьох випадках залежність частин
складнопідрядного речення зумовлена не сполучником (наприклад, бо), а реальним
змістом поєднуваних за його участю частин складного речення [11, с. 413; 24, с. 54]
2
.
У досліджуваних пам’ятках є конструкції з підрядними причини, у яких дія
головної і підрядної частин стосується різних суб’єктів, дій чи стану: “Стравныхъ речей тыхъ
мы не могли переписать, бо Œ жадного ничого не зоставили, то есть гŒсей, кŒръ, качокъ…” (3/І, 1593,
АрхЮЗР, с.90); “Те далеко бо(л)ше потребнйшїи су(т), бо так  раствори(л) тло меншему пода(л)
бо(л)шую че(ст)” (Пам.полем., 1599, с. 202).
Особливий структурний тип у пам’ятках української мови XVI–XVII ст.
становлять речення, у яких сполучник бо, що стоїть після крапки, приєднує підрядну
частину. З одного боку, починається нова інтонаційна одиниця, а з іншого, підрядна
частина є продовженням, поясненням змісту попереднього контексту.
(У досліджуваному матеріалі виявлено 221 приклад): “А сь члч()кїи не мае(т) кде головû
приклонити. бо Х колко б дучи на се(м) свђтђ вши(т)ко тлђвься ходячи нача чи и приводячи нûи
народ жидо(в)ски” (УЄ № 31, с. 15); “Павелъ сSûй пи(ш), мовя(ч): що єсть за помучъ чLвку тому
которûй мови(т), ижъ вђру маетъ, але коли до вђрû ¢чинковъ добрû(х) не маетъ. Бо не може(т) вђра сама
чLвка сPсти, чомъ вђра без учи(н)ко(в) мертва єсть аки тђло бе(з) д^ђ” (УЄ № 234, с. 7); “Так же и Nшїй
сSы и ишли до пе(к)ла кромъ Ілїи и Епоха, кторїй и дNе живи с¢(т), а сNъ бJїй из мрSвыхъ вста(л), и вырвалъ
и(х) w(т) пекла. Бо ся мусђло вшито выполнити што Iъ повидђлъ…” (УЄ № 397, с. 62).
Місцезнаходження сполучника бо після крапки називають ще парцельованою позицією
[4, с. 8, 50]. Аналогічним способом поєднуються підрядні речення причини зі
сполучником понеже У сучасній українській мові вживання сполучника бо (після
крапки) виявлено здебільшого у науково-публіцистичному стилі [1, с. 15–17; 4, с. 50;
12, с. 64].
У писемних пам’ятках української мови XVI–XVII ст. зафіксовано складнопідрядні
речення причини, у яких сполучник бо (у парцельованій позиції) приєднує до головної
частини ціле складнопідрядне речення, що зумовлює збіг сполучних засобів: бо хто …
тому, бо чим … тим, бо як … так, бо если … то тощо: “Прето здалося за рђчъ небезпотребную
тое воли: княж: мил: предложити. Бо хто не хочеть похлђбовати, тому годится правду указувати” (І/VIІ,
1587, АрхЮЗР, с. 235); “Готови будте завжди ку отповђди каждому питаючому васъ, и прочая. Бо чим
далей будете молчати, тмъ сÿ тхъ шкодливхъ новинъ болше будете ÿвлÿти” (І/ VIІ, 1587, АрхЮЗР,
с. 237); “Зыйдетлися также за старшихъ своихъ позволенемъ, кажђте. на иное отписати. не зыйдет ли ся.
сами не рачти не дбати. Бо ÿкъ причин до того не годитсÿ давати, такъ теж за даного не зйдетсÿ

1
У роботі ми розглядаємо відтінки, які виражає причинова частина, приєднана сполучником
бо, за класифікацією К. Черкасової [28, с. 87].
2
О. Кривоносов стверджував: „[…] сполучник лише маркує синтаксичні відношення, але є не
обов’язковим членом структури, про що говорить велика кількість безсполучникових речень”
[22, с. 7].Тетяна Висоцька
__________________________________________________________________________________
68
молчати” (І/ VIІ, 1587, АрхЮЗР, с. 242); “Та(к) же и мы стараимося w то(м) абы ся ´ на(с) не
´несль. бо если не пощадђ(л) жидо(в). хотя(і) и(х) барзо ўмилова(л) бы(л). то певне и нас не пощади(т)” (УЄ
№ 31, с. 80 зв.). Частини складних конструкцій утворюють одне зв’язане ціле, а
вживані на межі головної частини і двоелементної підрядної частини сполучники чи
сполучник бо та сполучні слова утворюють “сполучникові спайки” [3, с. 327].
В українській мові XVI–XVII ст. виявлено речення, у якому підрядна частина
причини зі сполучником бо виконує функцію вставленої конструкції і стоїть всередині
іншого речення, таким способом руйнуючи синтаксичну одноплановість [17, с. 255].
Підрядна причинова частина зі сполучником бо має ознаки додаткового повідомлення,
побіжного зауваження в тексті: “Нђт вђдома, отколь (бо бûли дверђ позамûканûе) вихор Œшолъ и
поднÿлъ емŒ подолокъ оное кошŒлђ и на головђ положилъ, такъ иж ввесь хребет емŒ открûлъ” (Львів,
1605–1606, Перест., с. 30). Н. Валгіна пише, що такі вставки найчастіше виникають у
момент висловлювання, це “пов’язано з особливостями невимушеного усного
мовлення” [17, с. 255-256].
У досліджуваних текстах зафіксовано чимало складних речень з підрядними
причини, у яких сполучник бо стоїть після першого слова у підрядній частині
1
(після
іменника, займенника, числівника, прислівника, дієслова): “Есть бо великїй падо(к) ди
среболюбство, хочь бû ра(д) слжити Б, то не можеть мае(т)ность бо заслђпляеть его” (УЄ № 30,
с. 13 зв.) (друге бо); “Такъ намъ нNђ видячи тя радость наставаетъ, всякого бо нелестнаго д^а ¢милно
вздûхаетъ” (Львів, 1591, Просф., РИБ ХІХ, дод. 65); “ХR рече добре мови(ш), и(ж) не имаешъ мужа,
пя(т) бо и(х) еси имала” (УЄ № 234, с. 8 зв.); “Пріидђте видимъ, братіе, како всує мятется всяк
человђкъ живый, вчера бо и десь въ своїй красотђ съ нами пребывает, нынђ отъ тђла бђднђ разлучается”
(І/VII, I пол. XVII ст., АрхЮЗР, с. 141); “И се виждь: сего ради къ лицу вельможи Юрія не писахъ, но
кú тебђ,… слûшахъ бо его больне суща? тђмъ же, боялся, да не етужу и досаджу одному въ болђзни, къ тебђ
пишу” (І/VII, I пол. XVII ст., АрхЮЗР, с. 35). Ці конструкції є багатокомпонентними, що
характерно для синтаксичної системи української мови XVI–XVII ст., яка, з одного
боку, вражала своєю монументальністю, проте, з іншого, була позбавлена “живих
моментів” [2, с. 69–70]. Незважаючи на надмірне застосування складних за будовою
фраз, мова українських пам’яток XVI–XVII ст. вирізняється все ж високим рівнем
мислення її мовців, є ознакою поступового процесу вдосконалення синтаксичної
будови [2, с. 71; 10, с. 101].
Місце сполучника бо (після першого слова у підрядній частині) спричинене його
первинною функцією (енклітична частка, що займала позицію після наголошеного
слова, утворюючи з ним фонетичне ціле). Ф. Медведєв констатував: ”У цій позиції
сполучник бо то більшою, то меншою мірою втрачає певні, взагалі властиві йому
смислові ознаки як виразника причинової залежності, вносячи нове емоційне
забарвлення, нові відтінки. Таке бо характерне для пісні” [12, с. 65–66].
У “Матеріалах до Словника давньоруської мови” І. Срезневського, у “Словнику
староукраїнської мови XІV–XV ст.”, в “Історичному словнику української мови”
Є. Тимченка, в історичних словниках білоруської, російської мов подано приклади, у
яких сполучник бо був здебільшого після першого слова у підрядній частині (до

1
Такі конструкції розглядають двояко: як складнопідрядне речення зі сполучником бо і як
безсполучникове складне речення з часткою бо у складі другої частини [20, с. 284]. У роботі
ми розглядаємо ці речення як складні з підрядними причини.Слово бо у пам’ятках української мови…
__________________________________________________________________________________
69
XVIІI ст.) [16, 19, 26, 33]. Натомість у пам’ятках польської мови XVI–XVII ст., за
З. Клеменсєвичем, у підрядних реченнях причини сполучник бо переважно починає
підрядну причинову частину [31, с. 485–486].
У кількісному співвідношенні в україномовних пам’ятках XVI–XVII ст.
переважають речення з підрядними причини, у яких сполучник бо починає підрядну
частину (453 випадки), а речень зі сполучником бо на другому місці виявлено 27. Інша
ситуація спостерігалася в українській мові XІV–XV ст., а саме з 27 прикладів, поданих
у “Словнику староукраїнської мови XІV–XV ст.”, 25 – речення з підрядними причини
зі сполучником бо, що стоїть після першого слова у підрядній частині [16, с. 102]
1
.
Зауважимо, що у сучасній українській мові конструкції зі сполучником бо на
другому місці у підрядній причиновій частині є архаїчним явищем, відомі передовсім
українським діалектам, наприклад, нижньоподністровському (територія поселення
східнослов’янських племен уличів і тиверців) [7, с. 76–77]. Л. Гумецька у дослідженнях
про сполучники в українській мові XІV–XV ст. стверджувала: “Сполучник бо […]
втратив свій давній характер енклітичної частки і починає виступати як причинний
сполучник, що починає підрядне причинне речення” [6, с. 54].
Досліджуючи різні редакції учительних Євангелій (XVI–XVII ст.), ми виявили
неоднакове вживання сполучника бо, його місце у підрядному реченні. В учительному
Євангелії кінця XVI ст. (Жидачівський р-н Львівської обл.) домінують складні речення
з підрядними причини, у яких сполучник бо починає підрядну частину після крапки:
“Але @жь справе(д)ливос(S) сNа бJїа заслђпила и(х). Бо не могу(т) смотрити къ истинному свђт¢. Бо
завязани и(м) њчи” (УЄ № 31, с. 125 зв.) (підрядні частини пов’язані способом
послідовної підрядності). В іншому Євангелії, що належить до другої чверті XVІI ст.
(місце написання невідоме), зафіксовано чимало речень, у яких бо функціонує як
підсилювальна частка: “Сам бо ХR повђдђти рачиль до на(с), въ сSо(м) еv(3)їли” (УЄ № 30,
с. 20 зв.); “Іезекїиль, гLть в єг(L) N: не хоще(т) бо 3ь иж бы чLкь изгин лъ и ¢мерь з грђхо(м)” (УЄ
№ 30, с. 15). Текстова різноманітність учительних Євангелій пов’язана, очевидно, з
їхніми переписувачами, перекладачами. У. Добосевич зазначила: “[…] автори […]
вносили до тексту свої виправлення, зміни, доповнення, звернення, емоційні
вкраплення, пристосовуючи їх до національного сприймання” [8, с. 44].
Місце сполучника бо у порядку розташування слів у підрядній причиновій частині
(починає підрядну частину, стоїть після першого слова у підрядній частині, стоїть після
крапки) є стилістично-жанрово обмежене. Найбільше речень зі сполучником бо, що
починає підрядну частину, виявлено у текстах з ділової сфери вжитку (у канцелярських
актах, грамотах, судових книгах, документах, пов’язаних зі справами Церкви тощо);
чимало прикладів, проте менше, зафіксовано у конфесійній літературі (Пересопницьке
Євангеліє – 15, учительні Євангелія, Крехівський Апостол – 29, Нягівське Євангеліє –
3); у літописних і полемічних писаннях (у творах І. Вишенського, посланнях
П. Могили, у Г. Смотрицького, у Львівському літописі); у сакральних віршах. Щодо
прикладів зі сполучником бо після першого слова у підрядній причиновій частині, то
домінують пам’ятки офіційного діловодства, послання І. Вишенського, переважно
тексти, позбавлені ознак високого стилю.
У пам’ятках української мови аналізованого періоду слово бо вживається також як
частина складного сполучника (и+бо), як елемент складеного сполучника (понеже бо).

1
У матеріалах канцелярії Б. Хмельницького, за дослідженням О. Блик, у кількісному
співвідношенні переважали складнопідрядні речення з підрядними причини зі сполучником бо
на першому місці [1, с. 15 – 17].Тетяна Висоцька
__________________________________________________________________________________
70
Сполучник бо виступає компонентом складного сполучника ибо < и бо
1
(“тому
що”, “адже”), що передає семантико-синтаксичні відношення причини: “День всечестнûй
намú вúсіÿ,… вú немú же радостію вúзрадŒемсÿ,… ибо изú гроба днесь, ÿко отú чертога, вúздвиже насú
Христосú” (1/VII, I пол. XVII ст., АрхЮЗР, с. 160); “Любовú двойственнаÿ есть, Христова и мирскаÿ:
“Никто же можетú двђма господинома работати, ибо или единаго вúзлюбитú, о дрŒзђмú же нерадђти
начнетú” (1/VII, I пол. XVII ст., АрхЮЗР, с. 173). У складному реченні підрядна частина
зі сполучником ибо стоїть у постпозиції відносно головної. Такі речення зафіксовані у
текстах на релігійну тематику, окрім того, складні синтаксичні конструкції зі
сполучником ибо наявні у полемічній літературі, зокрема у посланнях І. Вишенського.
В. Виноградов зазначав, що сполучник ибо суміщає в собі логічні відтінки з експресією
патетичного або іронічного стилю, який передовсім притаманний книжній мові [18,
с. 557].
Зафіксовано вживання сполучника бо у поєднанні зі сполучником понеже
(запозичений із церковнослов’янської мови, є виразником причинових семантико-
синтаксичних відношень). Складений сполучник понеже бо функціонує як єдине ціле і не
розділяється іншими словами у тексті; здебільшого вживається у богослужбовій
літературі або в конфесійних посланнях, його використання у пам’ятках зумовлене
впливом церковнослов’янської мови: “… Всÿ елика пакы имать Сынъ. ДŒха сŒть, развђ рожденіÿ.
Всÿ же елика сŒть ДŒха, отче, и Сыновне, разве исхожденіÿ, поне же бо ДŒхъ не рожденъ, но исхожденъ от
Отца” (І/VІІ, 1476, АрхЮЗР, с. 214); “Сего ради и мы бра(т)а готовђ(м) дђла добрый нашђ, на
прихо(ж)денїе его. понеже бо прїйти имае(т) 3ь, ´ нIсъ на землю” (УЄ № 30, с. 37).
Прості морфологічно неподільні сполучники (наприклад, бо), на думку
В. Виноградова, навантажені більше семантико-синтаксично, аніж складні чи складені і
тому можуть інколи поєднуватися у своєрідні складні єдності [18, с. 555–556].
У пам’ятках уживання однакових за функцією сполучників зумовлене нечіткою
слабовираженою функцією причини сполучника бо, оскільки бо “не створює самостійно
причинову залежність, а лише підкреслює її там, де вона є” [20, с. 285; 27, с. 29].
Збіг однакових за функцією сполучників свідчить про поступовий процес
витіснення з ужитку української мови чужомовних сполучників та удосконалення
української сполучникової системи.
Уживання сполучника бо у досліджуваний період було відоме іншим слов’янським
мовам: російській, польській, чеській, сербській, болгарській, у яких службове слово бо
на сучасному етапі вийшло з ужитку або виступає компонентом складного сполучника:
abowiem, albowiem, nebot, jere bo. К. Черкасова, укладачі “Słowníka prasłowiańskiego”
стверджують, що в українській мові сполучник бо почав вживатися під впливом
польської [28, с. 22; 32, с. 286]. Проте Л. Гумецька слушно заперечує дане припущення
і констатує, що первинні сполучники, успадковані зі спільнослов’янського періоду,
наявні на всій українській мовній території і відображені в говорах; окрім того, це
“слова основного словникового фонду, у які важко проникають іноземні впливи” [6,
с. 54].
Службове слово бо вживається у функції підсилювальної частки після
самостійного слова (іменника, займенника, дієслова): “Празник бо ест твой таковûй не
христианский, але диаволский…” (1596, Виш. Кн., с. 76); “Всякое бо дерево которое не роди(т) доброго

1
Л. Гумецька констатує, що у сполученні и+бо, роль підсилювальної частки виконує первиннй
сполучник и [5, с. 39].Слово бо у пам’ятках української мови…
__________________________________________________________________________________
71
плод¢ вûсђкаю(т) его, и на огнь помђ//таю(т) прото жь подђланїе(м) и(х) поз(ь)наетъ и(х)” (1556–1561,
ПЄ, с. 40–40 зв); “Не е(ст) бо тайно кото(ро)е бû ся не зь¸вило // оно б¢де потаєно. але иже бû на
¸вность пришло” (1556–1561, ПЄ, с. 140 зв.–141). А. Мейє писав, що позиція слова бо
безпосередньо після самостійного належить індоєвропейській традиції [23, с. 386].
Власне бо як частка підсилювальна, тотожна “же”, або спонукальна вживається у
сучасній українській мові переважно при дієсловах, займенниках, прислівниках (СУМ,
І, 205).
Сполучник бо вживався у давньоукраїнських писемних пам’ятках (середина XI –
кінець XIV ст.), у пам’ятках середньоукраїнського періоду (XVI–XVII ст.).
В українській мові XVI–XVII ст. зафіксовано конструкції зі сполучником бо у
різноманітних жанрах: у богослужбовій літературі, богословських працях, полемічній,
літописній літературі, поезії, а також у мові пам’яток ділового письменства.
У досліджуваних текстах сполучник бо поєднує підрядну причинову частину з
головною складнопідрядного речення підрядним детермінантним зв’язком, традиційно
починає підрядну частину.
Позиція сполучника бо (після першого слова) у підрядній частині пов’язана з його
походженням (первинно енклітична частка), а перехід на початок підрядної частини
засвідчує пізніший етап формування його сполучникової функції.
У мові українських писемних пам’яток XVI–XVII ст. використовується омонімна зі
сполучником підсилювальна частка бо, що вживається після повнозначних і службових
частин мови.
У сучасній українській мові слово бо вживається як сполучник у функції причини і
як підсилювальна та спонукальна частка.
__________________________________________________________
1. Блик О. П. З історії сполучників підрядності в українській мові (на матеріалах
канцелярії Б.Хмельницького) // Наукові записки Київ. педінституту. К., 1958. Т. ХХIX.
2. Булаховський Л. А. З історичних коментарів до української мови (Сполучники і
сполучні групи (речення). Синтаксичні особливості при них) // Наукові записки КДУ.
К., 1946. Т. V.
3. Булаховський Л. А. Курс сучасної української літературної мови. К., 1951. Т. ІІ.
4. Городенська К. Граматичний словник української мови: сполучники. К.;
Херсон, 2007.
5. Гумецька Л. Л. Вторинні сполучники і їх синтаксичні функції в українських
грамотах XIV–XV ст. // Дослідження і матеріали з української мови. К., 1960. Т. ІІ.
6. Гумецька Л. Л. Функції первинних сполучників в українській актовій мові
XIV–XV ст. // Дослідження і матеріали з української мови. К., 1959. Т. І.
7. Дзендзелівський Й. О. Спостереження над синтаксисом українських говірок
Нижнього Подністров’я // Діалектологічний бюлетень. К., 1955. Вип. 5.
8. Добосевич У. Учительні Євангелія XVI–XVII ст. та їх роль у процесі
національного самотвердження українців. Вісник Львівського університету. Серія
філологічна. Вип. 26. Львів, 1997.
9. Етимологічний словник української мови: у 7 т. К.,1982. Т. І.
10. Єдлінська У. Я. Питання історичного синтаксису української мови (на
матеріалі листів Б. Хмельницького). К., 1961.
11. Історія української мови. Синтаксис. К., 1983.
12. Медведєв Ф. П. Система сполучників в українській мові. Харків, 1962. Тетяна Висоцька
__________________________________________________________________________________
72
13. Мельничук О. С. Основні лінії розвитку складнопідрядних речень у
слов’янських мовах // V Міжнародний з’їзд славістів. Софія, 1963.
14. Петренко О. Н. Нариси з історії гіпотактичних сполучників в українській мові.
Мовознавство. К., 1953. Т. ХІ.
15. Симонова К. С. Перехідні явища в системі частин мови і питання правопису. –
Філологічні науки. К., 2001. Т. 18. // http://www.library.ukma.kiev.ua/elib/NZ/NZV18_2000_philol/02_symonova_ks.pdf
16. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: у 2 т. К., 1977. Т. І.
17. Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка. М., 1973.
18. Виноградов В. В. Русский язык. М., 1972.
19. Гістаричны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1983. Т. ІІ.
20. Историческая грамматика русского языка. Синтакис. Сложное предложение /
Под. ред. акад. Борковского В. И. М.: Наука, 1979.
21. Коротаева Э. И. Союзы подчинения в русском литературном языке XVII в.
М.–Л., 1964.
22. Кривоносов А. Т. Естественний язык и логика. М., 1993.
23. Мейе А. Общеславянский язык. М., 1951.
24. Преображенская М. Н. Формальные служебные средства как маркеры типов
сложных синтаксических конструкций в истории русского языка // Служебные слова.
Межвузовской сборник научных трудов. Новосибирск, 1987.
25. Словарь русского языка XI -XVII вв. М., 1975. Вып. 1.
26. Срезневский И. И. Материалы для Словаря древнерусского языка. СПб., 1893.
Т.I.
27. Черкасова Е. Т. Причинные союзы и их значения в старославянском языке //
Ученые записки Ин-та славяноведения. М., 1954. Т. ІХ.
28. Черкасова Е. Т. Служебное слово бо и его значение в древнерусском языке //
Уч. записки Моск. пед. ин-та им. В. И. Ленина. М., 1948. Т. LVI. Вып. 2.
29. Этимологический словарь русского языка. М.: Наука, 1975. Вып. 2.
30. Bańkowski A. Etymologiczny słownik języka polskiego. Warszawa, 2000. T. I.
31. Klemensiewicz Z. Gramatyka historyczna języka polskiego. Warszawa, 1955.
32. Słownik prasłowiański. Wrocław -Warszawa–Kraków–Gdańsk, 1974. T. I.
33. Tymčenko J. Istoryčnyj slovnyk ukrajins’koho jazyka. Charkiv–Kyjiv, 1930–1932;
München: Otto Sagner, 1985. T. I (А–Ж).
Умовні скорочення:
АрхЮЗР Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссией для
разбора древних актов, высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском и
Волынском генерал-губернаторе. К., 1863. Ч. 3. Т. І; 1887. Ч. I. Т. VII. Зберігається у
Рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України.
Виш. Кн. Книжка Иоанна мниха Вишенского от святя Афонскиа гор в
напоминание всх православнх христиан, братствам и всм благочестивм, в Малой
России… жителствующим. Б.м.н., 1588-1600 // Іван Вишенський. Твори. К., 1959.
Крон. Кройника то есть исторїа свта на шесть вков, а чтри монархіи
роздлєна. З розмаит(х) гисторико(в) жидовски(х), и пога(н)ских. Львів, Слово бо у пам’ятках української мови…
__________________________________________________________________________________
73
поч. XVІІ ст. Зберігається у Рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки НАН
України, ф. 77, № 59. Арк. 1–45.
Пам. полем. Кирило Студинський. Пам’ятки полемічного письменства кінця XVI і
початку XVII в. Львів: Вид-во НТШ, 1906. Т. І.
Перест. Борецький І.. Пересторога зло потребная на потомне час
православнм христіаном. Львів, 1605-1606 // Возняк М. Письменницька діяльність
Івана Борецького на Волині і у Львові. Львів: Вид-во ЛДУ, 1954.
ПЄ Пересопницьке євангеліє 1556–1561 рр. Зберігається у ЦНБ АН України, №
15512.
РИБ Русская историческая библиотека. Литовская метрика. Пг., 1903.
Т. XIX.
СУМ Словник української мови: В 11-ти т. К., 1970. Т. І.
УЄ № 379 Учительне євангеліє. Б.м.н., 1558 р. Зберігається у Рукописному
відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України, ф. 2, оп. 1.
УЄ № 31 Учительне євангеліє. Жидачівський р-н Львівської обл., кінця XVI ст..
Зберігається у Рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України, ф. 77,
оп. 1.
УЄ № 91 Учительне євангеліє. Б.м.н., кін. XVI ст. Зберігається у Рукописному
відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України, ф. 1, оп. 1.
УЄ № 30 Учительне євангеліє. Б.м.н., І пол. XVII ст. Зберігається у
Рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України, ф. 77, оп. І.
УЄ № 397 Учительне євангеліє. З території Закарпаття, І пол. XVII ст.
Зберігається у Рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України, ф. 1,
№ 397.
УЄ № 234 Учительне євангеліє. Б.м.н., 1668 р. Зберігається у Рукописному
відділі Львівської наукової бібліотеки НАН України, ф.1, № 234.
THE LEXEME “БО” IN THE UKRAINIAN LINGUAGE WRITTEN RECORDS
OF THE XVI
th
–XVII
th
C.
Tetyana Vysotska
The Ivan Franko National University in L’viv.
The Department of the Ukrainian Language,
Universytets’ka Str., 1/343, 79602, L’viv, Ukraine,
phone: (80 322) 239 47 17
The article analyzes the functions of conjunction “бо”, as well as the use of the
homonymous particle “бо” in the written records of the Ukrainian language of the XVI
th
–
XVII
th
century. The use of lexeme “бо” is also traced in the other Slavonic languages.
Key words: conjunction, function word, enclitic particle.Тетяна Висоцька
__________________________________________________________________________________
74
СЛОВО “БО” В ПАМЯТНИКАХ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА XVI–XVII вв.
Татьяна Высоцкая
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинского языка,
ул., Университетская, 1/234, 79001, Львов, Украина,
тел.: (80 322) 239 47 17
Рассмотрены функции союза “бо”, использование омонимической с ним частицы
“бо” в письменных памятниках украинского языка XVI–XVII вв. Проанализировано
функционирование слова “бо” в других славянских языках.
Ключевые слова: служебное слово, союз, енклитическая частица.
Стаття надійшла до редколегії 4.09.2008
Прийнята до друку 20.12.2008