Львівський національний університет імені Івана Франка
кафедра українського прикладного мовознавства
вул. Університетська, 1/ 233, 79602 Львів, Україна
тел.: (80 322) 2394355
Сукупність антропонімів у межах біблійного тексту формує цілісну систему, у якій
найменування чітко диференціюються за мовою-джерелом. Окрему групу з-поміж
біблієантропонімів утворюють латинські власні назви людей. Давньоримський іменник є
специфічним і має низку особливостей, що дають змогу упізнати і виокремити його серед
розмаїття антропонімних формул Новозавітного канону. У структурі біблійного тексту
латинські імена представлені фрагментарно і неповно. Однак це не заважає
інтерпретувати їх як важливий компонент ономастичного простору новозавітного тексту,
який, з одного боку, утворює окрему специфічну ономастичну площину, а з іншого –
увиразнює багатство біблійного антропонімікону.
Ключові слова: біблійні антропоніми, латинські антропоніми, антична
(давньоримська) система найменувань, преномен, номен, когномен, агномен.
Окреме місце у біблієзнавчих студіях належить вивченню пропріальної лексики.
Система біблійних найменувань новочасних перекладів Святого Письма моделюється
розгалуженою поліетнічною належністю осіб, зафіксованих у новозавітніх хроніках.
Певний етнокультурний вимір презентує індивідуальну антропонімну формулу, котра
утворює специфічну антропонімну систему.
Давньоримська система найменувань є важливою складовою біблійної
ономастичної площини. Давньоримський іменник – значущий компонент у
поліетнічній палітрі численних антропонімних формул, представлених у новозавітному
тексті. Варто зауважити, що у Новозавітному каноні латинські біблієантропоніми
представлені фрагментарно і неповно.
З-поміж чотирьох найуживаніших систем найменувань (давньоєврейської,
давньогрецької, арамейської) новозавітного тексту окрему групу формують
біблієантропоніми, що презентують античну, а саме – давньоримську систему
найменувань. Вони становлять понад 11 % від загальної кількості новозавітного
антропонімікону. Латинські біблієантропоніми є, безперечно, органічною складовою
біблійної антропонімної системи, хоча над ними превалюють інші системи
найменувань. Тобто давньоримський антропонімікон є вторинним за кількістю
представлених у біблійному тексті онімів, порівняно із давньоєврейським та
давньогрецьким антропоніміконами.
Давньоримська система найменувань була предметом наукових студій багатьох
зарубіжних і вітчизняних мовознавців Ф. Елендта [11], Е. Хубнера [13], О. Юревича, Галина Тимошик
__________________________________________________________________________________
76
Л. Винничука [14], Є. Федорової [10], С. Соболевського [9], І. Дворецького [3],
В. Римші [7] та ін.
Наявність давньоримського іменника у Новозавітному каноні зумовлена багатьма
причинами, де найпереконливішими є мілітарні інтереси Давнього Риму щодо близько-
східних територій та тривалі багатовекторні культурні впливи між метрополією і
колонією, що, або моделювалися, або зумовлювалися експансивним світосприйняттям
давньоримських колонізаторів. Давньоримська експансія на близькосхідних теренах,
попри жорсткі методи управління колоніями, спричинила взаємопроникнення
етнокультурних констант завойовника і завойованого. Геополітична стратегія Давнього
Риму, що стрімко розширював територію свого домінування на близькосхідних теренах,
полягала у тому, що колонії мали втратити параметри автентичної культури і витворити
новий субстрат, де превалювали б античні (давньоримські) цінності. Однак цей вплив був
двостороннім. Метрополія жорстко координувала процес “окультурнення” колонії. Але й
колонія у протистоянні впливала на домінуючу культуру агресора. Міграційні процеси, а
особливо поширення християнства, зумовили потужний зворотний вплив колонії на
давньоримську метрополію.
В антропонімних формулах древні римляни використовували оригінальну систему
найменувань, яка була трикомпонентною: praenomen + nomen + cognomen + (інколи)
agnomen), де praenomen – власне ім’я, що стояло на першому місці, nomen – ім’я роду,
родове ім’я, що стоїть на другому місці в антропонімній формулі імені людини в
античному Римі [6, с. 87], cognomen – прізвище, фамільне ім’я, що стоїть на третьому
місці (після nomen) у антропонімній формулі римлян [6, с. 65], agnomen – прізвисько,
індивідуальне прізвище [6, с. 27].
Варто зауважити, що формування антропонімної системи древніх римлян
відбувалося поетапно і супроводжувалося збільшенням компонентів антропоформули.
Як зазначає В. Римша, “у давніх написах Риму (близько 600 року до н. е. ) зафіксований
той архаїчний період у розвитку антропонімної системи римлян, коли кожна людина
мала тільки одне ім’я; такою була найдавніша індоєвропейська антропонімна система.
Лише згодом, очевидно внаслідок впливу етрусків, римська антропонімна система
спочатку стала двочленною, а потім і тричленною” [7, с. 370].
Давньоримське ім’я містило багато екстралінгвальної інформації. Як зауважує
Э. Федорова, “за іменем можна було судити про соціальне становище згаданої особи”
[10, с. 85]. Давньоримська антропонімна система найменувань диференціювалася
залежно від соціального статусу носія імені.
Давньоримська еліта використовувала трикомпонентну систему найменувань
praenomen + nomen + cognomen. Іноді до цієї системи входив agnomen – прізвисько.
Люди, позбавлені громадянського статусу, обмежувалися лише власним іменем, або
прізвищем [15].
Екстралінгвальні (соціальна градація суспільства, гендерні особливості, традиція у
найменуванні) та інтралінгвальні чинники (жанрова специфіка Новозавітного тексту,
добір імен авторами оригінального тексту) модифікували і систему антропонімних
найменувань Нового Завіту.
Щодо гендерної диференціації давньоримського антропонімікону, представленому у
новозавітному тексті, варто зауважити, що превалюють чоловічі найменування (37).
Жіночих найменувань зафіксовано лише 3, де дві номінації мають відповідники
чоловічого роду, Клавдія (Клавдія): Claudia (ж) ö Klaudia, ö Клавдия , (1а), КлавдияЛатинські біблієантропоніми у структурі новозавітнього тексту…
__________________________________________________________________________________
77
(1б), Клавдія , (2), Клавдія (3, 4)
1
[2 Тим 4,21]; та Юлия (Юлія): Julia (ж) ö vIouli,a ö Юлия
(1а/б), Юлія (2, 3, 4) [Рим 16, 15]. Ще одним жіночим латинським іменем у новочасних
перекладах Святого Письма є біблієантропонім Прискила: Priska (Priscilla) (ж) ö Pri,ska
(Pri,skilla) ö Прискила, (1 а) Прискила (1б, 3, 4); Прискилла , (2). У перекладах воно
вжите лише в одній формі, хоча в оригінальному тексті маємо обидві форми Pri,ska
[1Кор 16, 19] і Pri,skilla [Дії 18, 26], де перша є офіційним римським іменем, а остання –
зменшено-пестливою формою імені, яка очевидно вже усталилася в узусі і була широко
вживаною [8, с. 784].
Загалом у Древньому Римі “жінки не мали praenomen; їхнім іменем була жіноча
форма назви роду. Наприклад, “донька Марка Тулія Цицерона називалася Tullia”
[9, с. 412]. “Оскільки всі жінки в одному роді мали єдине ім’я, то в межах роду вони
відрізнялися за віком” [10, с. 91]. “Якщо було дві доньки, то до імені додавалися слова
с т а р ш а і м о л о д ш а: Tulia Maior, Tulia Minor”[9, с. 412], тобто Тулія Старша, Тулія
молодша. Якщо були ще доньки, то вони називалися за порядковістю при народженні.
Наприклад, “Iulia Secunda (= друга), Iulia Tertia (= третя) і так до наймолодшої (Iulia
Minor)” [10, с. 91]. “Римське чоловіче ім’я складалося, як мінімум, з двох частин:
власного імені (praenomen) і родового імені (nomen); окрім того, могло бути й
індивідуальне прізвище чи найменування гілки роду (cognomen)” [10, с. 85]
Найбільш об’ємну групу у новозавітному тексті формують преномени. Отже,
преномен (praenomen) – це власне ім’я, що у давньоримській антропонімній формулі
стояло на першому місці. “Римляни використовували невелику кількість власних імен;
зазвичай вони були такі древні за походженням, що у класичну епоху значення більшості
з них було забуте” [10, с. 85]. “Особистих імен (praenomina) було дуже небагато – усього
18: Aulus, Appius, Gaius, Gnaeus, Decimus, Kaeso, Lucius, Marcus, Manius, Mamercus,
Numerius, Publius, Quintus, Sextus, Servius, Spurius, Titus, Tiberius” [3, с. 845]. З-поміж
перелічених рідше уживалися: Appius, Kaeso, Manius, Mamercus, Numerius, Servius,
Spurius [10, с. 86]. Оскільки арсенал власних давньоримських імен був не надто
розгалуженим, існувала система власних назв чітко усталених у соціумі і була своя
традиція найменування. “Часто старший син отримував praenomen батька. У 230 р. до.
н. е. ця традиція була закріплена постановою сенату. Рraenomen батька переважно
переходив до старшого сина” [10, с. 86]. Ареал латинських власних імен, що трапляються
у Новому Завіті, ми умовно поділили на дві підгрупи.
Першу підгрупу формують преномени, статус яких підтверджений
лексикографічними джерелами [1; 2; 8; 12]: Gajus (чол. р.) ö Ga,i?oj ö Гай (1а/б, 2, 4), Ґай
(3); [1 Кор 1, 14]; Lucius (чол. р.) ö Lou,kioj ö Лукиvй (1а/б); Лукій, (2) Лукій (3, 4);
1
Для диференціації новочасних перекладів Святого Письма Новозавітного Канону ми вводимо
нумерацію. Вона побудована на хронологічному принципі. Відповідно до часу виконання
перекладу виділяємо: (1а) – Святе письмо Нового Завіту мовою русько-украіньскою переклали
вкупі П. А. Куліш и Д-р И. Пулюй, Відень, 1871. – Печатано у Львові в друкарні Товариства
шимени Шевченка, 1880; (1б) – Святе письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською.
Репринтне видання Ню Йорк, Лондон, 1930. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і д-ра
І. Пулюя. – Союз библійних товариств, USA, Sweden, 1991 (у статті аналізуємо обидві редакції
Кулішевого перекладу, оскільки вони відрізняються одна від одної); (2) – Біблія або Книги Святого
Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново
перекладена / Переклав І. Огієнко. – Druckhaus Gummersbach, West-Germany, 1988; (3) – Святе
Письмо Старого та Нового Завіту / Перек. з давньогрецької І. Хоменко-Плюта. United Bible
Societies, 1990; (4) – Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа: З 4-го повного перекладу Біблії /
Пер. з давньогрецької о. Рафаїл Турконяк. К, 2000. Галина Тимошик
__________________________________________________________________________________
78
[Рим 16, 21]; Lucas (чол. р.) ö Louka/j ö Лука (1 , а, 2), Лука (1б, 3, 4) [Филм, 23];
Marcus (чол. р.) ö Ma/rkoj ö Марко , (1а, 2), Марко (1б, 3, 4); [Дії 12, 12];
Publius (чол. р.) ö Po,plioj ö присв. прикм. – батько , Пу,блиів (1а) батько Публиів (1б),
Пу,бліїв батько , (2); батько Публія (3, 4); [Дії 28, 8]; Tiberius (чол. р.) ö Tibe,rioj ö
Тивери, й (1а), Тиверій (1б), Тиверій , (2). Тиверій (3, 4) [Лк 3, 1]; Titus (чол. р.) ö Ti,toj ö
Тит (1а/б, 2, 3, 4) [2 Тим 4, 10].
У грекомовному тексті Новозавітного канону виявлено преномени: Lou,kioj (Lucius),
Louka/j (Lucas), які номінують різних осіб: 1) християнин з Кирини [8, с. 540];
2) “улюблений лікар” – так називає Луку апостол Павло. Преномен Louka/j (Lucas) є
короткою формою (гіпокористиком) імен Лукан, Лукіан, Луцилій, Лукій [4, с. 13; 5,
с. 197–198; 8, с. 539].
До другої підгрупи відносимо номінації, які функціонують у тексті Нового Завіту як
власні назви. Вони, як і преномени щойно представленої підгрупи, безперечно,
формують давньоримський іменник, наявний у новозавітних текстах. Складно означити
їхню специфіку (онтологію імені), бо у лексикографічних працях бракує інформації щодо
соціального статусу їхніх носіїв. Це були здебільшого імена осіб, що займали низькі
щаблі соціальної ієрархії тогочасного суспільства, наприклад, імена рабів. “Ім’я раба,
зазначає Є. В. Федорова, могло вказувати на його походження чи місце народження. . .
Замість імені раб міг мати прізвисько “Перший, “Другий”, “Третій” [10, с. 92]: Secundus
(чол. р.) ö Sekou/ndoj ö Секу,нд (1а), Секунд (1б, 2, 3, 4) [Дії 20, 4]; Tertius (чол. р.)
ö Te,rtioj ö Тертий , (1а), Тертий (1б), Тертій , (2), Терцій (3, 4) [Рим 16, 22];
Tertullus (чол. р.) ö Te,rtulloj ö Тертил, (1а), Тертил (1б, 2, 4); Тертул (3) [Дії 24, 2];
Quartus (чол. р.) ö Kou,artoj ö Кварт (1а/б, 2, 3, 4) [Рим 16, 23]. Achaicus (чол. р.) ö
vAcai?ko,j ö Ахаик, (1а), Ахаїк (1б, 3, 4); Ахаїк, (2) [1 Кор 16, 17].
Окрім того, були ще імена вільновідпущених. “Раб, відпущений на волю, отримував
praenomen і cognomen свого господаря, котрий ставав його патроном, а своє попереднє
ім’я зберігав у вигляді cognomen” [10, с. 93]: Iustus (чол. р.) ö vIou/stoj ö Юста (1а/б),
Тита Юста (2), Тит Юст (3, 4) [Дії 18, 7]; Clemens (чол. р.) ö Klh,mhj ö Климент , (1а, 2),
Климент (1б, 3, 4) [Филп 4, 3]; Crescens (чол. р.) ö Krh,skhj ö Крискент, (1а), Крискент ,
(2), Крискент (1б, 3, 4) [2 Тим 4,10]; Crispus (чол. р.) ö Kri,spoj ö Крист, (1а), Крисп, (1а,
2), Крисп (1б, 3,4) [Дії 18, 8]; Urbanus (чол. р.) ö Ouvrbano,j ö Урбан, (1а, 2), Урбан (1а, 3,
4) [Рим 16, 9]; Pudens (чол. р.) ö Pou,dhj ö Пуд (1а/б, 2, 3, 4) [2 Тим 4, 21]; Pyrrhus
(латинське ім’я, що утворилося на грекомовній твірній основі; Purios – 1) планета Марс;
2) один із коней сонячної колісниці [2, с. 639]) (ч) ö Pu,rroj ö присв. прикм. Піррів (2),
Пірр (3, 4) [Дії 20, 4]; Silvanus (чол. р.) ö Silouano,j ö Силуа,н (1а, 2), Силуан (1б, 4),
Сильван (3) [2 Сол 1, 1]; Felix (чол. р.) ö Fh/lix ö Феликс, (1а), Феликс (1б), Фелікс , (2),
Фелікс (3, 4) [Дії 24, 27]; Fortunatus (чол. р.) ö Fortouna/toj ö присв. прикм. Фортунатів ,
(1а), Фортунатів (1б); Фортуна,т (2), Фортунат (3, 4) [1 Кор 16, 17].
Імена, які ми виділили в окрему підгрупу і класифікували як преномени, які
належали особам, що мали непривілейоване становище у давньоримському суспільстві,
не можуть бути абсолютними ідентифікаторами соціального статусу їхніх носіїв.
Етимологічна довідка свідчить про низький соціальний статус імені, однак, наприклад, у
новозавітну епоху носії імені могли займати високі щаблі соціальної ієрархії.
Менш об’ємну групу формують номени (від латинського nomen), так звані родові
імена, які у давньоримській антропонімній формулі стояли на другому місці. “Всі особи,
як зазначає Є. В. Федорова, що належали до одного і того ж роду, мали загальне для всіх
родове ім’я” [10, с. 87]. С. І. Соболевський зауважує: “Nomen завжди має закінчення -ius”
[9, с. 412]. Згодом закінчення модифікувалося: у період класичної епохи номениЛатинські біблієантропоніми у структурі новозавітнього тексту…
__________________________________________________________________________________
79
закінчувалися на -ius (Caecilius), у республіканський період трапляються закінчення: -is, -i
(Caecilis, Caecili) [10, с. 87].
У структурі новозавітного тексту виявлено наступні номени: Julius (чол. р.) ö
vIou,lioj ö Юлий (1а/б), Юлій (2, 3, 4) [Дії 27, 3]; Claudius (чол. р.) ö Klau,dioj ö
Клавдий , (1а), Клавдий (1б), Клавдій , (2), Клавдій (3, 4) [Дії 18, 2]; Cornelius (чол. р.) ö
Kornh,lioj ö Корнелий , (1а), Корнелій (1б), Корнилій , (2), Корнилій (3, 4) [Дії 10, 1,2];
Pontius (чол. р.) ö Po,ntioj ö присв. прикм. Понти,йський (1а), Понтийський (1б), Понтій ,
(2), Понтій (3, 4) [Дії 4, 27]; Porcius (чол. р.) ö Po,rkioj ö Порцій , (1а, 2), Порцій (1б, 3, 4)
[Дії 24, 27]; Sergius (чол. р.) ö Se,rgioj ö Сергій , (1а), Сергій (1б, 2, 3, 4) [Дії 13, 7].
Також до цієї групи відносимо найменування Aquila, що могло бути або повним
іменем (у такому випадку воно належить до другої підгрупи преноменів), або короткою
формою від номена Aqui(l)ius. У Вульгаті зустрічається форма Aquila (чол. р.) ö
vAku,laj ö Аквила, (1а), Аквила, Авкила (1б), Акила, (2), Акила (3, 4) [Дії 18, 26].
Третю групу утворюють когномени. Когномен (від латинського cognomen) –
прізвище, фамільне ім’я, що стоїть на третьому місці (після nomen) у давньоримській
антропонімній формулі. На думку дослідників: “третє ім’я, cognomen, було
індивідуальним прізвиськом, котре часто переходило до нащадків і перетворювалося в
найменування гілки роду . . . Cognomina виникли значно пізніше, ніж особові і родові
імена . . . Cognomina можуть говорити про походження роду . . ., про пам’ятні події . . .,
про зовнішність . . ., про характер . . . ” [10, с. 88].
У святописемних текстах Новозавітного Канону виявлено наступні когномени: Gallio
(-onis) (чол. р.) ö Galli,wn ö Галио,н (1а), Галион (1б), Галліон, (2), Галліон (3, 4)
[Дії 18, 14]; Justus (чол. р.) ö vIou/stoj (ч) ö Юст (1а/б, 2, 3, 4) [Дії 18, 7]; Paulus (чол. р.)
ö Pau/loj ö Павел , (Павелъ , ) (1а), Павел (1б), Павло (2, 3, 4) [Дії 14, 11]; Lusias (латинське
фамільне ім’я, що походить від гр. lu,sioj – “той, що звільняє, визволяє” [2, с. 1041])
ö Lusi,aj ö Ли,сия (1а), Лизия, (1б), Лісій (2, 3), Лисій (4) [Дії 24, 7]; Pilatus (чол. р.)
ö Pila/toj ö Пилат, (1а), Пилат (1б, 2, 3, 4) [Ів 19, 30]; Festus (ч) ö Fh/stoj ö від
латинського Фест (1а/б, 2, 3, 4) [Дії 25, 1]; Phygelus (чол. р.) ö Fu,geloj ö Фигел, (1а),
Фигел (1б), Фігел, (2), Фігел (3, 4) [2 Тим 1, 15].
У тексті перекладу Святого Письма Панька Куліша та Івана Пулюя (1а) наявні
післятекстові примітки до листів Нового Завіту, де зазначено: адресат та адресант(и)
листа, місце написання. Частина з цих імен трапляється у тексті НЗ і ми не приділяємо їм
окремої уваги. Однак у післятекстових примітках є номінація, що не трапляється ні в
оригінальному тексті Святого Письма Новозавітного канону, ні у текстах перекладу
інших авторів: це когномен Nero (-onis) (ч) ö перед Кесаря Нерона ñ2 Тим: PSò.
До звичної трикомпонентної формули давньоримського антронімкону Agnomen
найчастіше був особистим прізвиськом у тому випадку, якщо cognomen був спадковим…”
[10, с. 88]. Найменування Rufus (чол. р.) ö Rou/foj ` ö (Зн. в. ) Руфа , (1а/б, 2), Руфа (3, 4)
[Рим 16, 13] – згідно з лексикографічною інформацією, належить до групи агноменів, які,
порівняно з попередніми номінаціями, не так часто подибуємо у системі давньоримських
найменувань. У новозавітному тексті агномен Руф використовується одноосібно поза
межами розгорненої антропонімної формули.
Також до цієї групи відносимо прізвисько Niger (чол. р.) ö Ni,ger ö Ни,гер (1а),
Нигер (1б), Ніґер (2, 3), Нігер (4) [Дії 13, 1], що трапляється у структурі
двокомпонентного найменування біблієперсоніма: Symeon qui vocabatur
Niger (Sumew.n o kalou ` menoj Ni , ger , ) ö Симеон, , званий , Нигером , (1а), Симеон, званий
Нигером (1б), Семеон, званий Ніґер (2), Симон, прозваний Нігером (3), Симон, прозваний
Нігером (4) [Дії 13,1]. Галина Тимошик
__________________________________________________________________________________
80
Давньоримська система найменувань, представлена у новозавітному тексті, має
низку особливостей, що дають змогу її виокремити з-поміж інших систем найменувань.
Вивчення онімного матеріалу, як і загалом усього новозавітного тексту, презентує
важливий фрагмент комплексних біблієзнавчих студій, що ґрунтуються на понад
тисячолітній практиці побутування християнства на теренах України.
_________________________________________________________________
1. Ананьев и др. Полный латинский словарь, составленный по современным
латинским словарям: Ананьевым, Яснецким и Лебединским. М., 1862.
2. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. 7-е изд., стереотипн. М., 2002. 846 с.
3. Дворецкий И. Х. Римские имена // Латинско-русский словарь. 7-е изд., стереотипн.
М., 2002. С. 845.
4. Левинская И. А. Деяния апостолов. Главы I-VIII. Историко-филологический
комментарий. М., 1999. 307 с.
5. Новый Библейский словарь: Ч. 1. Библейские персонажи / Пер. с англ. СПб., 1999.
440 с.
6. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии, 2изд., М., 1988.
187 с.
7. Римша В. П. Греки и римляне // Системы личных имен у народов мира. М., 1986.
С. 368-375.
8. Ринекер Ф., Майер Г. Библейская энциклопедия Брокгауза. Chrisliche
Verlagsbuchhandlung Paderborn. Lexicon zur Bibel. 1994. Brockhaus Verlag Wuppertal /Пер.
с нем. Кременчуг, 1999. 1088 c.
9. Соболевский С. И. Римские имена // Грамматика латинского языка. Часть
теоретическая. Морфология и синтаксис. Учебник. Репринтное издание. М., 2003.
10. Федорова Е. В. Введение в латинскую эпиграфику. М., 1982. 256 с.
11. Ellendt Fr. De cognomine et agnomine Romano. Königsberg, 1853.
12. Greek-English Lexicon of the New Testament based on semantic domains. Second
Edition. / Editors Johannes P. Louw and Eugene A. Nida. New York, 1989. Vol. 1. 843 p.
13. Hübner E. W. Emil. Questiones onomatologicae Latine. Bonn, 1854.
14. Jurewicz O., Winniczuk L. Staroźytni Grecy I Rzymiane w zyciu prywatnym i
panstwowym. Warszawa, 1968.
15. Solin H. Die stadtromischen Sc ? hlavennamen: Ein Namenbuch. Drei Teile. (I.
Latenische Namen; II. Griechischte Namen; III. Barbarische Namen). Stuttgart, 1996. Vol. 3
ДЖЕРЕЛА
• Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови
давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена / Переклав І. Огієнко.
Druckhaus Gummersbach, West-Germany, 1988. 1523 с.
• Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа: З 4-го повного перекладу Біблії / Пер. з
давньогрецької о. Рафаїл Турконяк. К., 2000. 316 с.
• Святе письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською. Репринтне
видання Ню Йорк, Лондон, 1930. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і д-ра І.
Пулюя. Союз библійних товариств, USA, Sweden, 1991. 825 с. + 249 с.
• Святе письмо Нового Завіту мовою русько-украіньскою переклали вкупі П. А.
Куліш и Др. И. Пулюй, Відень, 1871. Печатано у Львові в друкарні Товариства шимени
Шевченка, 1880. 464 с. Латинські біблієантропоніми у структурі новозавітнього тексту…
__________________________________________________________________________________
81
• Святе Письмо Старого та Нового Завіту / Перекл. з давньогрецької І. Хоменко-
Плюта. United Bible Societies, 1990. 1070 с. + 324 с.
• Biblia sacra. Iuxta Vulgatam Versionem. Editionem qusrtam emendatam cum sociis B.
Ficher, H. I. Frede, H. F. D. Sparks, W. Thiele. Deutsche Bibelgesellschaft, Stuttgart,1994.
1980 p.
• The Greek New Testament. Fourth Revised edited by Barbara Aland, Kurt Aland,
Metthew Black, Carlo M. Martini, Bruce M. Metzger, and Allen Wikgren. Fourht revised
edition, 2nd print. Deutsche Bibelgesellschaft, D-Stuttgart, 1994. 918 p.
СКОРОЧЕННЯ
• Дії – дії святих апостолів
• жін. Р. – жіночий рід
• Зн. в. – знахідний відмінок
• Ів – Євангеліє від Івана
• 1 Кор – Перше послання апостола Павла до коринтян
• Лк – Євангеліє від Луки
• присв. прикм. – присвійний прикметник
• Рим – Послання апостола Павла до римлян
• 2 Сол – Друге послання апостола Павла до солунян
• 2 Тим – Друге послання апостола Павла до Тимофія
• Филп – Послання апостола Павла до филип’ян
• Филм – Послання апостола Павла до Филимона
• чол. р. – чоловічий рід
• PS – post scriptum
LATIN BIBLICAL ANTHROPONYMS IN THE STRUCTURE OF THE NEW
TESTAMENT
(on materials of the modern day translations of the Holy Scripture)
Halyna Tymoshyk
Ivan Franko National University of Lviv,
The Applied Linguistic department,
1/233, Universitets’ka Str., 79602, Lviv, Ukraine,
phone: (80 322) 296 43 55
The totality of anthroponyms within the biblical text forms the integral system, in which the
names are distinctly differentiated by the source language. A separate group amongst the biblical
anthroponyms is formed by Latin personal names of people. The old Roman noun is specific
and has a number of peculiarities, which enable us to recognize and separate from the variety of
anthroponymic formulas of the new testament canon. Latin names are represented by the
structure of the biblical text in a fragmentary and incomplete way. Nevertheless this does not
prevent us from interpreting them as an important component of the onomastic space of the new
testament text, which, on the one hand, created a separate specific onomastic plain, and on the
other hand, makes the richness of the biblical anthroponymicon more distinct.
Key words: biblical anthroponyms, latin anthroponyms, ancient (old Roman) system of
names, praenomen, nomen, cognomen, agnomenГалина Тимошик
__________________________________________________________________________________
82
ЛАТИНСКИЕ БИБЛИЕАНТРОПОНИМЫВ СТРУКТУРЕ
НОВОЗАВЕТНОГО ТЕКСТА
(на материале украинских современных переводов Священного Писания)
Галина Тимошик
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинского прикладного языкознания,
ул. Университетская, 1/233, 79001 Львов, Украина,
тел.: (80 322) 239 43 55
Совокупность антропонимов в пределах библейского текста формирует целостную
систему, в которой наименования четко дифференцируются за языком-источником.
Отдельную группу среди библиеантропонимов образуют латинские собственные имена.
Древнеримский именник специфичен и обладает рядом особенностей, которые
позволяют узнать и выделить его среди разнообразия антропонимических формул
Новозаветного Канона. В структуре библейского текста латинские имена представлены
фрагментарно и неполно. Тем не менее, это обстоятельство не мешает интерпретировать
их как важный компонент ономастического пространства новозаветного текста, который,
с одной стороны, образует отдельную специфическую ономастическую плоскость, а с
другой – делает более выразительным богатство библейского антропонимикона.
Ключевые слова: библейские антропонимы, латинские антропонимы, античная
(древнеримская) система наименований, преномен, номен, когномен, агномен.
Стаття надійшла до редколегії 14. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008