Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української мови,
вул. Університетська, 1/234, 79602 Львів, Україна,
тел.: (00380 322) 96 47 17
Розглянуто дві групи фразових часток у бойківських говірках – стверджувальні та
вказівні, з’ясовано їх походження, додаткові модальні відтінки, зроблено спробу описати
явище омонімії часток та інших частин мови. Дослідження ґрунтується на діалектних
записах із Бойківщини, лексикографічних та фольклорних працях.
Ключові слова: бойківський говір, модальність, фразові частки, стверджувальні частки,
вказівні частки.
У бойківському говорі збереглося чимало архаїчних рис на різних мовних рівнях.
Цей діалект і надалі заслуговує на увагу дослідників як старожитній і багатий на
інформацію про розвиток української мови. Кожна бойківська говірка – неоціненний
скарб для діалектологічних, етнографічних, етнолінгвістичних студій, тому й не дивно,
що стільки вчених досліджувало цей ареал. Діалектні норми північнокарпатського говору
досить стійкі, вони, хоч і зазнали певних змін під впливом літературної мови,
залишаються надійним джерелом для мовознавців.
Не всі мовні рівні народних говорів досліджені рівномірно. У діалектах української
мови функціонує чимало вузьколокальних часток, які здебільшого зафіксовані в
діалектних словниках, але недостатньо описані як функціональні одиниці. На жаль, і в
“Атласі української мови” поширення часток проілюстроване поодинокими прикладами.
У другому томі “Атласу української мови” є лише одна карта, на якій висвітлено
поширення частки хай [1, т. II, карта № 254]. Ця група слів повинна стати об’єктом
ґрунтовного мовознавчого аналізу. Перешкодою в дослідженні цього класу незмінних
слів є недостатня кількість діалектних текстів, які дали б змогу ідентифікувати частки,
відмежовувати їх від інших омонімних службових і повнозначних слів.
У лінгвістичній літературі є чимало визначень часток, а також їх класифікацій.
Традиційне мовознавство розглядає частку як окремий різновид службових частин мови
із зв’язковою функцією. Немає спільної думки вчених щодо лексичного значення часток.
Частина мовознавців вважає, що частка не має самостійного лексичного значення [7,
с. 23–30]. В. Виноградов стверджував, що лексичне значення у часток є і воно збігається з
їх граматичними, логічними або експресивно-стилістичними функціями [6, с. 544–545].
На думку І. Кисельова, частки мають послаблені лексичні значення [12, с. 28].
Приєднуємось до традиційних поглядів мовознавців на цей клас слів. Отже, частка –
несамостійна частина мови, яка надає окремим словам чи реченням додаткових
смислових, емоційно-експресивних і модальних відтінків або бере участь у творенні
морфологічних форм і нових слів. Наталія Глібчук
__________________________________________________________________________________
98
Як відомо, лише у контекстах можливо виявити ту чи іншу частку, встановити її
функції. Не претендуючи на вичерпність опису цієї частини мови, спробуємо
проаналізувати стверджувальні та вказівні частки північнокарпатського говору, оскільки
в одній статті важко охопити більше груп цього класу слів. Джерельна база дослідження
– “Словник бойківських говірок” М. Онишкевича [14], діалектні тексти, опубліковані у
хрестоматіях “Говірки південно-західного наріччя української мови. Збірник текстів” [8],
“Українські говірки південно-західного наріччя. Тексти” [17], фольклорні записи із
Бойківщини [15].
За особливостями функціонування частки поділяють на фразові, слово- та
формотворчі. Фразові частки оформлюють певний комунікативний тип речення,
виражають ставлення мовця до змісту висловлювання або виділяють один із компонентів
речення. Розглянемо дві групи фразових часток у бойківських говірках – стверджувальні
та вказівні, з’ясуємо їх походження, додаткові модальні відтінки, спробуємо описати
явище омонімії часток та інших частин мови.
У літературній мові до стверджувальних належать частки так, еге, егеж, атож,
аякже, авжеж. Усі вони слугують вказівкою на те, що сказане повністю відповідає
дійсності і виступають як еквіваленти речення. Окрім того, ці частки мають супровідні
модальні значення увиразнення, спеціального виділення того або іншого повідомлення.
Серед цих часток стилістично найбільш нейтральною є частка так. Інші ж частки, що
виступають у цій функції, вживаються здебільшого в розмовному та художньому стилях.
У бойківських говірках функціонують стверджувальні частки
|
аĭно, а
|
йа, аĭно
|
йак, ба,
|
байа, а
|
йаґже, боĭ
|
йе, б’іг
|
ме. Частки еге, атож, авжеж на Бойківщині не поширені,
вони відсутні в “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевича. Частка
|
аĭно у
бойківських говірках уживається “з відтінком незадоволення; очевидно, егеж” [14, т. I,
с. 34]. Частка áйно зафіксована в “Словнику бойківського говору” Ю. Кміта,
публікованому на сторінках “Літопису Бойківщини” протягом 1934–1939 років (№ 3–11)
[13]. У діалектних текстах із Бойківщини, опублікованих у двох останніх збірниках [8,
17], частка айно не зафіксована, можливо, вона стає архаїзмом. Подаємо приклад
уживання цього діалектизму, записаного 1982 року у селі Грабовець Сколівського району
від Калинич Ганни, 1910 року народження: “Мужчина такий був, Граб писався. Жив вінь
на Долах. Доста там було грабини, а найбільше дерево росло коло його хати на горбку.
Айно. У того чоловіка була жінка, діти. Файно си жили” [15, с. 66]. У цьому контексті
слову айно відповідає частка літературної мови егеж. Ця частка не надає наведеному
висловлюванню відтінку незадоволення.
На думку Й. Дзендзелівського, виникнення цієї частки – це “результат скорочення
ствердного звороту
*
а інó так (а тільки так),
*
а іно се (а тільки се) з дальшим злиттям його
решти а, інó в áйно. Перенесення наголосу áйно замість айнó викликане, можливо, під
впливом польського розмовного ánо (“так”), словацького ánо” [9, с. 53–54].
У північнокарпатських говірках функціонує частка ая [а
|
йа], яка, очевидно,
“результат скорочення слова аякже” [10, т. I, с. 101]. У “Словнику бойківських говірок”
М. Онишкевича до частки ая подані відповідники егеж, очевидно, так. Із метою
підсилення слово ая може повторюватися: [– йоǐ / то
|
та Га
|
нус′ка та
|
ка ро
|
б’ітна
|
д′іўка // –
а
|
йа / а
|
йа! //] (Тсв). Частка ая може вживатися не лише як стверджувальна, а як питальна.
У цьому переконує поданий нижче контекст, записаний 1974 року на присілку Погар біля
Тухлі Сколівського району Львівської області від Савчина Михайла, 1912 року
народження:
– Ану, дітинко, придивися добре, чи вгадаєш, чого тото село так називают?Стверджувальні та вказівні частки…
__________________________________________________________________________________
99
– Ая, та де я вгадаю. То треба знати: його не нниськи та й ни вчора збудували [15,
с. 63]. У цьому контексті частка ая надає висловлюванню відтінку сумніву, здивування,
недовіри, за значенням близька до слів хіба, невже, чи. Крім цього, діалектизм ая може
вживатися для посилення виразності питального речення, набуваючи значення
заперечної частки із відтінком захоплення: “Та гадаєте, що на тім скінчилося? Ая! Тото
ввидів хтось із тих татарів, що нишпорили по селу, загойкав других, і вже цілі купа їх
стала гнати на коніх до нашого хлопа. А вінь скочив на татарського коня, що стояв під
горбком, прив’язаний до корча, і гайда” [15, с. 66].
Частка аякже [а
|
йаґже] вживається на Бойківщині: [ – да
|
вала´с
|
йісти ско
|
т′ат′ім? –
А
|
йаґже! //] (Дз-ч Г) [14, т. I, с. 37]. Ця частка похідна, “виникла із сполуки а як же” [11,
с. 473].
У “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевича відсутнє слово ага. У діалектних
текстах, зафіксованих на Бойківщині, воно функціонує досить часто: [а
|
га /
|
мойе
|
поBе
и
о
|
де
и
/ а попри´
|
мойе
і |
поBе
и |
того Васи
|
л′а
|
поBе
и
/ от і нам с′а /
|
каже / нам с′а па
|
руйе
|
поBе
и
/ і мы со
|
б’і д′і
|
тиĭ пожи
|
н′ім / і
|
буде
|
наше
|
поBе
и
ўс′о до´ко
|
пиц′і // так /
таґ´
|
быBо //] (Влс) [17, с. 130], [
|
ран′ше су
|
губо йи
е
д
|
на / д
|
ружба і д
|
руж
ш
ка/ а п’із′
|
н′іше
и
/
ото
|
то тог
|
ды / у то
|
тих ро
|
ках ш’іздис′а
|
т′ох / то
|
нав’іт′ і по с′ім
|
быBо // а
|
га //] (Влс) [17,
с. 134]. У наведених контекстах слово ага виступає часткою, яка “вживається при
вираженні згоди, потвердження; еге, так” [16, т. І, с. 15]. Це слово є і в літературній мові,
воно вступає в омонімічні відношення з вигуком ага, який може виражати подив, здогад,
пригадування, злорадість, насмішку, погрозу і т. ін. [16, т. І, с. 15].
Частка ба функціонує в бойківських говірках зі значенням “так”: [– ўже маǐстри йе? –
Ба //] (П-п) [14, т. І, с. 37]. “Ця частка сягає індоєвропейської займенникової форми
*
bhā,
спорідненої з bhō, від якої походить і українське бо” [10, т. I, с. 102]. Слово ба в
літературній мові може виступати сполучником, часткою, вигуком несподіванки [16, т. І,
с. 74–75]. У північнокарпатських говірках не завжди просто визначити частиномовну
належність слова ба. В окремих контекстах воно не відповідає стверджувальній частці
так. У фольклорному записі із Бойківщини слово ба близьке за значенням до
підсилювальної частки аж: “Хопив якись копачище, та й того вартового по голові, по
голові. Приголомшив го. Ба, кой тот закричав, як падав, а другий пробудився, за шаблю і
до Граба. Хотів го шаблею зарубати, але копач був довгий. Татарище сильний, але
шаблев ни досігат, а Граб якось приспособився, і того по карку” [15, с. 66]. Очевидно, що
в поданому вище уривку слово ба не є стверджувальною часткою. Крім того, слово ба
у бойківських говірках може бути вигуком, що вживається для вираження здивування.
Для підтвердження цього пропонуємо контекст, записаний 1980 року у селі Старява
Старосамбірського району Львівської області від Германа Григорія, 1898 року
народження:
– Бабцьо, а як вас звати?
– Ба, а як мене звати – стара Єва [15, с. 80].
У “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевич із ремаркою застаріле подав такі
фонетичні варіанти частки бая[ба
|
йа] (П-п): [бай
|
йа] (С-с), [баǐ
|
йе] (С-с), [ба
|
йаґже] (С-ця),
які вживаються зі значенням “авжеж”, “так”: [–сини помагайут вам? – Ба
|
йа!] (П-п) [14,
т. І, с. 47]. Очевидно, “це слово – результат злиття часток ба і ая” [10, т. I, с. 157].
Ймовірно, ця частка виходить із ужитку. У діалектних текстах, записаних на Бойківщині
під час діалектологічних експедицій і опублікованих у двох хрестоматіях [8, 17], не було
виявлено жодного фонетичного варіанта частки бая.
У бойківських говірках поширена частка бойє [боǐ
|
йе], яка вживається у двох
значеннях: 1. Справді [– ци п
|
ра
о
ўда то
|
го / шчо биў т′а Ва
|
сил′? //– а боǐ
|
йе /
|
мало мйа не
иНаталія Глібчук
__________________________________________________________________________________
100
|
забиў //] 2. Ага, до речі [ казала / боǐ
|
йе / О
|
лена / бис′ ку
|
пиў йі
|
запл′ітки //] [14, т. І,
с. 63–64]. Ця частка “може розглядатись як результат фонетичного перерозкладу
діалектної форми єй-бо (їй-бо) в процесі характерної для південно-західних говорів
повторної вимови цього виразу єй-бо-єй-бо-йей і под.” [10, т. I, с. 223].
На думку І. Верхратського, саме частка бойє послужила основою для утворення
етноніма бойки. Гіпотеза вченого викладена в статтях “До квестії походження назви
“бойки” [3], “Звідки взялася назва “бойки” [4], “Замітки на одвіт п. Партицького” [5]. Цей
погляд підтримали такі авторитетні етимологи, як О. Брюкнер [2] і М. Фасмер [18] .
Слово бігме, яке вживається в говорах південно-західного наріччя, на Бойківщині
зафіксоване в таких фонетичних варіантах: [
|
б’ігме], [
|
богми] (О-к), [
|
богми], [
|
богме]
(Б-ля), [б’іг
|
ме
|
боже] (Н-чі) [14, т. І, с. 54]. “Це складне утворення з іменника біг (бог) і
скороченої форми мене чи мені на ґрунті усталених виразів типу Бог мене побий (покарай
і под.) або Бог мені допоможи” [10, т. I, с. 190]. Це слово вживається для підтвердження
чого-небудь або запевнення в чомусь.
Вказівні частки літературної мови репрезентують такі одиниці: ось, от, то, це, оце,
он, онде, ото. Вони виконують роль своєрідних слів-жестів, що слугують для додаткової
вказівки на місце перебування предмета, який є в полі зору суб’єкта.
У бойківських говірках функціонує чимало часток-діалектизмів зі значенням
дейктичності, а саме а
|
во, во, то, ото
|
то, то
|
то, а
|
л′о, а
|
л′од, а
|
л′от, га
|
л′о, га
|
л′оў, а
|
л′оў,
але
|
ондека, а
|
л′ос′,
|
гео, геў,
|
геоде, ге
|
оде,
|
оди.
Зазначимо, що частки це, оце, ось не характерні для бойківського говору, вони не
зафіксовані в “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевича. За нашими
спостереженнями, їх зрідка вживають експлоратори середнього та молодшого віку під
впливом літературної мови.
На Бойківщині є вказівні частки, які активно вживаються і літературній мові,
зокрема, он, от: [он
|
дочку
|
дома
|
зам’іж
ш |
видаBа / і ўна с′а
|
Bишит ту /
|
оди ма
|
л′і йі
|
йі
|
д′іти //] (Влс) [17, с. 132]. Частка он може надавати висловлюванням різних модальних
відтінків. У поданому контексті вона вказує на послідовність дій, на зміну явищ [ 16, V,
с. 696]. Частка от у бойківських говірках, як і в літературній мові, уживається при
уточненні, конкретизації різних обставин дії” [ 16, т. V, с. 798], наприклад, [з даў
|
н′іших
ча
|
с′іў
|
быBи ў нас ворож
|
быти / от ко
|
лис′ і д′іў
|
чатам вы
|
лаUуваBи / ўби
|
зам’іж
ш
ни
|
виĭшBа //] (Влс) [17, с. 131]. За даними ЕСУМ, ця частка – “результат видозміни
давнішого ото” [10, т. ІV, с. 231]. Зазначимо, що часток он, от немає в “Словнику
бойківських говірок” М. Онишкевича, проте у цій лексикографічній праці зафіксовано
слово
|
оне зі значенням “ось, он”: [пос
|
лухаǐ /
|
оне т′а
|
татц′о к
|
личе //] (Б-ля), [14, т. II,
с. 20].
У мовленні носіїв північнокарпатських говірок дуже часто можна почути частку то,
яка вступає в омонімічні відношення з однозвучними займенником та сполучником.
Займенник то легко ідентифікувати, наприклад, у таких словосполученнях: [то
|
поле
и
],
[то па
|
ц′а]. До сполучника то можна дібрати синонім-відповідник тому: [ оĭ / то
|
нон′ка
пали
е|
чина / то с′а поги
е|
найе // л’іпшиĭ Ва
|
сил′ в’ід
т
І
|
вана / бо
|
куче
и
р′і
|
майе //] (М-ць) [14,
т. II, с. 293]. Частка то є і в літературній мові. Вона може виступати в різних функціях:
вказівній, підсилювальній, спонукальній. У діалектних текстах, записаних на Бойківщині,
частка то також багатофункціональна. Вона доповнює і збагачує семантичний зміст
висловлювань. У поданих контекстах частка то є вказівною: [
|
першиǐ С′в’а
|
тиǐ
|
веч’ір то
йе
|
д′ід′іў С′в’а
|
тиǐ
|
веч’ір // ] (Т-ка) [17, с. 148], [буў /
|
каже / х
|
Bопчик та
|
к’иĭ / та
|
к’иĭ ў
|
ґат′и
е
х? / буў х
|
Bопчик // тот зBо
|
миў
|
рук’и
е
/ то м’іĭ СоBо
|
мон //] (Влс) [17, с. 128]. Окрім
цього, частка то “уживається для підсилення емоційної виразності в окличних іСтверджувальні та вказівні частки…
__________________________________________________________________________________
101
питальних реченнях” [16, т. Х, с. 158]. Пропонуємо уривки із підсилювальною часткою
то: [
|
мати
|
сына пита
|
йес′а / ш’ч’о то за при
|
чина? /
|
наш’і
|
кости у Си
|
б’іру / ш’ч’о то за
но
|
вина? // ] (Влс) [17, с.118], [оǐ су
|
с′ідо / сус′і
|
доч’ко / оǐ
|
чийа то
|
доч’ка / шо па
|
цов’і
чобо
|
т′ета / в’і
|
шита со
|
рочка? // ] (С-в) [17, с. 166]. Частку то етимологи виводять із
праслов’янського to, що означало “в такому разі, тоді” (вказівна частка, пов’язане з tъ
“той” [10, т. V, с. 585].
На відміну від частки то, яка вживається і в літературній мові, частка то
|
то є
специфічним діалектним явищем у мовленні носіїв бойківських говірок. Це слово
вступає в омонімічні відношення із вказівним займенником середнього роду тото: [в’ін
на то
|
то с′
|
в’ітBо приĭ
|
шоў і
|
баба йо
|
го ў
|
з′аBа / пооб
п
ти
|
раBа // ] (Влс) [17, с. 126],
[і п’із′
|
н′іше
и
то
|
то поBот
|
но з моBо
|
дойі з′
|
н′аBи і зави
|
ваBи ў хус
|
тину / на
|
гоBову
к
|
BаBи //] (Влс) [17, с. 130]. Вказівну частку тото вживають експлоратори різних вікових
груп, вона активно функціонує в діалектному мовленні на всій території
північнокарпатського говору, незважаючи на нівеляційні процеси в українських
діалектах, які відбуваються під впливом літературної мови. Наведемо контексти, в яких
слово тото виступає часткою: [т
|
реба ўже
|
ладитис′і на ве
и
с′і
|
л′е і ўже тог
|
ди то
|
то / тог
|
ди
|
ладили / шчо т
|
реба //] (С-в) [17, с. 163], [а то
|
то / а ви
|
с′іл′а
|
тоже
и
/ зби
е|
раBи
е
с′а / та´ĭ так
об
п|
ширно не
и |
быBо //] (Влс) [17, с. 128], [йі
|
косу росп
|
летут / рош
|
чешут / і ўже ўна так
хо
|
диBа / ĭ´на в’іс′і
|
л′у
|
быBа / аж
ш |
док’и
е
не
и
пос
|
тавит йі моBо
|
диĭ на гоBову п
|
рим’ітку /
ну то
|
то на
|
гоBову та
|
ку
|
парточку //] (Влс) [17, с. 134], [а х
|
лопц′і
|
поп’іт
|
в’ікна
загл′а
|
дайут / а д′іў
|
кы та
|
к’і гоно
|
ров’і / та так с′п’і
|
вайут / а ку
|
дел′і то
|
то н′і
|
мецк’і / так
|
п’іўкайут //] (Влс) [8, с. 11], [йак то к
|
расно
|
було! / до
|
цер′кв’и йак в’іхо
|
дили і то
|
то /
пас
|
к’и
е
с″в’і
|
тили / ко
у|
лис″
|
було к
|
расно //
|
варто с″і
|
було по
у
ди
е|
вити //] (Р-ч) [17, с. 152].
Частка то
|
то відзайменникового походження, крім того, вона виникла внаслідок
редуплікації [10, т. V, с. 591].
На базі займенника у формі середнього роду ото
|
то виникла однозвучна з ним
частка. Це слово у ролі частки не зафіксоване в “Словнику бойківських говірок”
М. Онишкевича. Записи говіркового мовлення із Бойківщини засвідчують уживання
цього слова у функції частки: [
|
ран′ше су
|
губо йи
е
д
|
на / д
|
ружба і д
|
руж
ш
ка/ а п’із′
|
н′іше
и
/
ото
|
то тог
|
ды / у то
|
тих ро
|
ках ш’іздис′а
|
т′ох / то
|
нав’іт′ і по с′ім
|
быBо // а
|
га //] (Влс) [17,
с. 134], [ото
|
то с
|
п’іванк’и / коло
|
миĭк’и нас наў
|
чиў
|
тато //] (Влс) [8, с. 12]. При цьому
спостерігаємо низку морфолого-синтаксичних змін: 1) частиномовне значення
вказівності замінене на модальне значення; 2) втрата ознак самостійної частини мови й
синтаксичної ролі (як відомо, частка членом речення не виступає).
Цікавим для дослідників говіркового мовлення є діалектизм о
|
де (
|
оди). Це слово –
“результат злиття вказівної частки о (от) і підрядно-питального слова (прислівника) де”
[10, т. IV, с. 158]. Онде вважаємо відповідником літературної мови до діалектизму о
|
де
и
.
На практиці не завжди просто визначити частиномовну належність цих слів. За даними
СУМу, онде виступає вказівною часткою, що: 1)”уживається при вказуванні на що-
небудь на певній відстані. Онде злодій штемпований кайдани волочить (Шевч.);
2) уживається при вказуванні на який-небудь факт, при уточненні якого-небудь факту.
Все несподівано на світі: Ти так, а вийде онде як… (Гл.)” [16, т. V, с. 696]. У поданих
контекстах слово онде можна замінити вказівною часткою ось. Крім того, онде може
виступати прислівником, за значенням близьким до там: “Та як його й не спочити, не
полежати у такій розкоші, як онде! (Коцюб.)” [16, т. V, с. 696]. У “Словнику
бойківських говірок” М. Онишкевича слово оде подано без ілюстрацій. Справді, питання
частиномовної належності цього діалектизму в багатьох випадках залишається
суперечливим. За нашими спостереженнями, у препозиції до іменника о
|
де (
|
оди) Наталія Глібчук
__________________________________________________________________________________
102
виступає часткою, що вказує на що-небудь: [он
|
дочку
|
дома
|
зам’іж
ш |
видаBа / і ўна с′а
|
Bишит ту /
|
оди ма
|
л′і йі
|
йі
|
д′іти //] (Влс) [17, с. 130].
У “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевича зафіксована ще одна вказівна
частка – во (Б-ня) [14, т. I, с. 137], якій відповідає частка літературної мови ось. Лише за
допомогою контексту можемо встановити, на що саме вона вказує: [і
|
выпраBа со
|
б’і
ца
|
риц′а ч’і
|
пêц′ /
|
доста
|
партиц′ у
|
с′ак’их / у
|
с′ак’их / так в’ід
т |
вуха до
|
вуха / то
|
то во´
|
так
ма
|
хаBа і поBо
|
жиBа на пар
|
кан //] (Влс) [17, с.125], [ за
|
д′іўчи
е
ну да
|
йут
|
викуп / п
|
риǐдут
ту´
|
во /
|
пере
и
т
|
хатоў /
|
викупити т
|
реба / мулу
|
диǐ ви
|
купуйе / чи го
у|
р′іўкоў / чи
|
золотом /
чи г
|
р′ішми//] (Р-ч) [17, с.152], [д′іў
|
чата накри
е|
вали стіл / пек
|
ли ба
|
лабух’и
і
та
|
к’і / с
|
т′іста
за
|
м’ішували ту´
|
во на
|
кухн′і і при
е
во
у|
дили пса до
у |
хати / ті ба
|
лабух’и
і
к
|
лали
р′і
|
дочко
у
м // і ту
|
ди со
у|
бака за
|
ч’еў
|
першиǐ ха
|
пати // та
|
д′іўчина
|
перша ви
е|
ходи
е
ла
|
зам’іш //] (Сх-ця) [17, с. 161]. У цих уривках діалектного мовлення частка во вживається
при уточненні, конкретизації різних обставин дії. Частка аво (відповідник літературної
мови – ось) зафіксована в “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевича (Х-в) [14, т. I,
с. 32]. Це слово – “складне утворення з часток а і во” [10, т. I, с. 42].
Вказівні частки а
|
л′о, а
|
л′од, а
|
л′от, га
|
л′о, га
|
л′оў, а
|
л′оў, але
|
ондека, а
|
л′ос′,
|
гео, геў,
|
геоде, ге
|
оде зафіксовані в “Словнику бойківських говірок” М. Онишкевича зі значенням
ось, ось тут, та ось [14, т. I, с. 34, 166]. У діалектних та фольклорних записах, що стали
джерельною базою статті [8, 15, 17] поданих вище часток не було виявлено.
Припускаємо, що вони виходять із ужитку, стають архаїчним явищем у системі
бойківських говірок.
У короткому описі нам не вдалося охопити всі діалектні особливості
стверджувальних та вказівних часток, поширених на Бойківщині, але навіть із нашого
побіжного огляду видно, що цей клас слів – неоціненна скарбниця для діалектологів.
Частки бойківського говору своїм корінням сягають в далекі доісторичні часи, свідчать
про архаїку та самобутність північнокарпатського діалекту. Ця група слів – складна
мікросистема із притаманнми їй особливостями. Частки бойківського говору, як і
літературної мови, перебувають у найтіснішому зв’язку з контекстуальним оточенням,
яке дає змогу ідентифікувати їх, відмежовувати від інших омонімних службових і
повнозначних слів. Багатоаспектний аналіз часток народних говорів ще чекає своїх
дослідників.
____________________________________________________________
1. Атлас української мови. Т. 2.: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні
землі. – К.: Наукова думка, 1988. 520 с.
2. Brückner A. Słownik etуmologicznу jęzуka polskięgo. Warszawa, 1957. S. 35.
3. Верхратський І. До квестії походження назви “бойки”// Діло. 1894. № 212. С. 2-4.
4. Верхратський І. Звідки взялася назва “бойки”// Діло. 1894. № 263. С. 4-5.
5. Верхратський І. Замітки на одвіт п. Партицького // Діло. 1894. № 278. С. 3.
6. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М., 1986.
С. 544-545.
7. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К., 1988.
С. 23-30.
8. Говірки південно-західного наріччя української мови. Збірник текстів / Упорядник
Н. М. Глібчук. Львів, 2000. 155 с.
9. Дзендзелівський Й. О. Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі. К., 1969.
С. 53-54.Стверджувальні та вказівні частки…
__________________________________________________________________________________
103
10. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Ред. кол.: Мельничук О. С. (гол.
ред.) та ін. Т. І – V. К., 1982-2006. (Далі – ЕСУМ).
11. Історія української мови. Морфологія. К., 1978. С. 473.
12. Киселев И. Частицы в современных восточнославянских языках: Автореф.
дис. … д-ра филол. наук. М., 1976.
13. Кміт Ю. Словник бойківських говорів // Літопис Бойківщини. Самбір, 1934-39.
№ 3-11.
14. Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок. К., 1984.Ч.1-2.
15. Писана керниця: Топонімічні легенди та перекази українців Карпат / Зібрав і
впорядкував Василь Сокіл. Львів, 1994. 208 с.
16. Словник української мови: В 11-ти т. К., 1970-1980. (Далі – СУМ).
17. Українські говірки південно-західного наріччя. Тексти /Упорядник та автор
передмови Н. М. Глібчук. Львів, 2005. 238 с.
18. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. М., 1965. Т. 1. С. 185.
Список скорочень назв населених пунктів
Б-ля – с. Бітля Турківського р-ну Львівської обл.
Б-ня – с. Бориня Турківського р-ну Львівської обл.
Влс – с. Волосянка Сколівського р-ну Львівської обл.
Дз-ч Г. – с. Дзвиняч Горішній, н. н. с. Шандровець Турківського р-ну Львівської обл.
М-ць – Махнівець Старосамбірського р-ну Львівської обл. (в АТП нема)
Н-чі – с. Нагуєвичі, н. н. с. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львівської обл.
О-к – с. Орявчик Сколівського р-ну Івано-Франківської обл.
П-п – с. Присліп Турківського р-ну Львівської обл.
Р-ч – с. Розлуч Турківського р-ну Львівської обл.
С-в – с. Солуків Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.
С-с – с. Спас Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.
С-ця – с. Сушиця Старосамбірського р-ну Львівської обл.
Сх-ця – смт Східниця Дрогобицького р-ну Львівської обл.
Тсв – с. Тисів Долинського р-ну Івано-Франківської обл.
Т-ка – с. Тухолька Сколівського р-ну Львівської обл.
Х-в – с. Хащів Турківського р-ну Львівської обл.
AFFIRMATIVE AND DEMONSTRATIVE PARTICLES IN BOJKIVSKI
DIALECT
Nataliya Hlibchuk
Lviv National University named after Ivan Franko
The department of Ukrainian Language,
1/234, Universytets’ka Str., 79602 Lviv, Ukraine,Наталія Глібчук
__________________________________________________________________________________
104
phone: (00380 322) 96 47 17
Two groups of modal particles in Bojkivski dialect were considered in this article, they
are affirmative and demonstrative particles. It was also found their origin and some additional
shades of meaning. Moreover, we tried to describe the phenomenon of homonymy of particles
with other parts of speach. This research is based on the dialectal records from Bojkivshchyna
and on the lexicographical and folklore works.
Key words: Bojkivski dialect, modality, modal particles, affirmative particles,
demonstrative particles.
УТВЕРДИТЕЛЬНЫЕ И УКАЗАТЕЛЬНЫЕ ЧАСТИЦЫ В БОЙКОВСКОМ
ГОВОРЕ
Наталия Глибчук
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинского языка,
ул. Университетская, 1/234, 79602, Львов, Украина,
тел.: (00380322) 96 47 17
Рассмотрены две группы модальных частиц в бойковском говоре – утвердительных и
указательных, выяснено их происхождение, дополнительные модальные оттенки,
сделано попытку описать явление омонимии частиц и других частей речи. Исследование
основывается на диалектных записях из Бойковщины, лексикографических и фольклор-
ных работах.
Ключевые слова: бойковский говор, модальность, модальные частицы,
утвердительные частицы, указательные частицы.
Стаття надійшла до редколегії 2.09.2008
Прийнята до друку 20.12.2008