Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української мов,
вул. Університетська, 1/234, 79602, м. Львів, Україна,
тел.: (80322) 964717
У статті узагальнено основні способи відображення динаміки в Атласі української
мови. Аналіз даних загальнонаціонального атласу довів, що, незважаючи на синхронний
характер зображуваного діалектного матеріалу, лінгвогеографія володіє засобами для
картографування виявів процесуальності в діалектномумовленні.
Ключові слова: лінгвогеографія, діалектологія, динаміка й статика в мові, ядро,
периферія.
Мова (особливо її діалектна форма) акумулює в собі вияви матеріальної та духовної
культури нації на всіх стадіях розвитку і відповідно формує свої системно-структурні
особливості. Часто діалектне мовлення є єдиним джерелом інформації про давні факти з
історії мови, про історичні контакти між жителями різних територій, про глобальні
міграційні та колонізаційні процеси і явища тощо. Та якими б вагомими для мовного
поступу не були зовнішні чинники, систему загальнонаціональної мови і часткових
діалектних підсистем переважно визначають внутрішні закони, які сприяють
формуванню та розвитку різних рівнів мови у їх структурних взаємозв’язках, а також
стимулюють проникнення (сприйняття та адаптацію) різносиситемних рис унаслідок
міжмовних контактів.
Зміни в системі мови традиційно пов’язують дослідники з її діахронним вивченням.
Як зазначив К. Герман, діалектне мовлення “суперечлива єдність, що перебуває у стані
постійної внутрішньої боротьби” [3, с. 66]. Проте лінгвогеографічні дослідження
українського діалектного простору дають можливість виявити не лише факти мови
(статику), а й те, що під дією як внутрішньомовних, так і позамовних чинників є
динамічним у синхронії, не руйнуючи разом з тим стійкості системи.
Поява нових діалектних рис та занепад старих може відбуватися унаслідок взаємодії
різних елементів мови на її структурних рівнях (фонетиці, лексиці, словотворі,
морфології, синтаксисі). Водночас динаміка змін у межах одного структурного рівня
мови може бути пов’язана безпосередньо зі змінами на іншому рівні. У процесі
виявлення динаміки важливо визначити, які елементи в структурі діалекту найбільш
стійкі, а які – у зв’язку із закономірностями розвитку діасистеми – здатні до інтенсивних
змін. З цього погляду фоно-фонологічний рівень істотно відрізняється від інших мовних
зрізів, адже система фонем у діалектах стійка (кількість одиниць цього рівня фактично
незмінна, варіюючись лише в межах піль фонем). Нові одиниці не з’являються (подібно
до лексем у лексичній системі), а лише зазнають коливань в межах своєрідної амплітуди
– поля розсіювання відповідної фонеми. Вияви динаміки в Атласі української мови.
__________________________________________________________________________________
115
Загальноприйнято, що лінгвістичний ареал – статична модель діасистеми, яку
отримано за даними атласів, текстів та словників. Динамічну модель [2, с. 17] можна
отримати внаслідок всебічного дослідження ареалу – методами статистичних
досліджень, зіставлення ареалів, їх порівняльно-історичного вивчення тощо.
Синтетичне дослідження українського діалектного простору – у межах АУМ – дає
змогу виявити не лише статичні мовні факти, а й варіантність діалектного мовлення на
лексичному, фонетичному, морфологічному та синтаксичному рівнях, а також визначити
причини його виникнення. Аналізуючи матеріали АУМ, Ф. Жилко зауважив, що деякі
карти Атласу (другого тому, який охоплює територію Наддністрянщини, Волині,
Закарпаття та суміжних земель) дають можливість відстежити елементи динаміки в
діалектних системах; це ж відзначала Т. Назарова в передмові до АУМ, а також
М. Затовканюк у рецензії на перші два томи цього атласу [12, с. 81-82; 14, с. 209].
Графічне виділення в окремих картах ареалів вияву певних тенденцій у розвитку
явища і протиставлення їх ареалам скристалізованого явища уже як наслідку дії цих
тенденцій дає змогу виявити постійну рухомість діалектних елементів. Переважна
більшість карт АУМ фіксує певні факти та явища як усталені одиниці синхронного зрізу
української мови 60-70-х років ХХ ст. Однак важливе те, що на окремих картах
відображено й особливості динаміки діалектного мовлення. Hа ці карти спроектовано не
лише явище, але й динаміку його формування в межах картографованого простору. Як
відзначив Ф. Жилко, такі карти належать в АУМ Лідії Коць-Григорчук [10, с. 81], яка
вперше в українському мовознавстві дослідила вияви динаміки й статики, тенденції та
явища українського діалектного мовлення. Зазначимо, що поняття “явище” в термінології
Л. (Коць) Григорчук означає етап статичності, відсутності руху, скристалізованості
діалектної риси як результат мовних перетворень
Наявний у спеціальній літературі різнобій у розумінні понять “динаміка” й “статика”
в мові дослідниця пояснює неоднаковими горизонтами досліджень [4, с. 154-168; 11, с.
70-74]. Поняття “горизонт лінгвістичного дослідження” й відповідний термін вона
застосувала в українському мовознавстві вперше. Це дає змогу усунути розбіжності в
оцінці тих самих мовних явищ на тій же території. Бо власне від “висоти бачення” певної
мовної території (а отже, від різного горизонту дослідження та замкненого ним обширу)
залежить рівень можливих узагальнень, до яких може привести той самий діалектний
матеріал. Автор зазначає, що насамперед треба подолати розбіжності між метою та
методологією досліджень. Обраній меті повинен відповідати певний горизонт
лінгвістичного бачення, бо при застосуванні однакових методів для “вивчення
формально ідентичних і однаково локалізованих у мовному просторі елементів мови, але
при різних умовах проектування їх на дослідження, тож і різних горизонтах, можемо
здобути неоднакові висновки щодо їх суті” [4, с. 168. ]. Здавалося б, що АУМ фіксує
діалектні явища мови лише як елементи статики. Однак при зіткненні ареалів, там, де
починається взаємодія різнодіалектних чи різномовних однотипних особливостей,
виникає їх вібрація. “Якщо можна виявити загальну територію цієї вібрації та визначити
амплітуду коливань осцилюючих елементів мови, то є підстава говорити про зародження
нової тенденції” [5, с. 59]. У межах українського діалектного простору виявляються певні
зони вібрацій, в яких динамічність мови найбільш очевидна. У тих місцях, де тенденція
виявлена найчіткіше, формується її центр. Він існує доти, доки наявні в ньому коливання
мовних фактів. Із занепадом осциляції “фіксується певна точка в коливанні – ядро
тенденції перетворюється на зародок явища” [6, с. 151]. Можливі найрізноманітнішіОксана Костів
__________________________________________________________________________________
116
причини виникнення тенденцій: неспіввідносність мовних фактів з тими умовами, в які
вони потрапили, вплив літературної мови, міграція населення тощо.
Отже, існування не тільки мовних явищ, а й тенденцій, що постійно змінюються,
виникають, породжують явища чи ведуть до їх занепаду, унаглядилося вперше під час
роботи над АУМ. Виявити це можна:
1) на спеціально складених картах (показовими можуть бути карти про опозиції /о/ ~
/у/; /е/ ~ /и/ в ІІ томі АУМ (Карти №№ 55, 55а, автор Л. Коць-Григорчук);
2) на різних картах, де на стику периферійних частин ареалів творяться зони
змішаності та виявляються нові тенденції;
3) на картах, які відображають території перехідних говірок і груп говірок із їх
контамінаціями, гіперизмами та архаїзмами;
Hа таких картах можна відстежити, отже, наростання кількісних змін, які ведуть до
формування ядра тенденції та, поступово, нового явища.
Аналізуючи лексичні карти АУМ, П. Гриценко відзначив, що необхідно створювати
карти, на яких була б відображена динаміка розвитку діалектних особливостей
лексичного рівня діалектного мовлення. Картографування лексичних діалектних
матеріалів поки що не відійшло від зображення ареалів окремих фактів (лексем). Така
робота, безперечно, дуже важлива як підготовчий етап у лінгвогеографічних
дослідженнях. Однак не завжди вдається пояснити відображені на карті паралелі у
вживанні відповідних лексем, їх імовірне семантичне розрізнення у периферійних
частинах ареалів. Не врахованими залишаються на лексичних картах і структурні зв’язки
між рівнями діалектного мовлення. Hа наступному етапі інтерпретації діалектного
матеріалу П. Гриценко пропонує максимально використовувати всю інформацію, що
була пропущена при картографуванні як часткова або неповна чи менш суттєва. Лише
враховуючи по змозі найповніше обсяг отриманого при опитуванні діалектного
матеріалу, можна відобразити приховану для безпосереднього спостереження динаміку
діалектного мовлення, ті активні процеси, які зумовлюють становлення і репертуар
одиниць та їх системні зв’язки на картографованому часовому зрізі [8, с. 10-20].
Отже, лінгвістична карта повинна не лише визначити межі синхронного поширення
того чи іншого діалектного елемента, а й давати змогу узагальнювати передбачені
горизонтом дослідження факти й, до певної міри, виявляти рух елементів на всіх рівнях
мовлення. Можливість охопити прояви цього руху залежить від обраної дослідником
висоти спостереження над діалектним простором (див. вище). Відобразивши тенденції
(низхідні чи висхідні) у функціонуванні певної діалектної риси в окремих часових зрізах,
ми зможемо синтезувати інформацію синхронних карт, а також, як допоміжний елемент,
дані легенд та коментарів до карт, що дають змогу інтерпретувати матеріал у
діахронному плані. Одні карти фіксують явище, зосереджуючись на синхронно
записаних діалектних рисах, а інші – результат зміни явища, не вказуючи ні на
передумови цих змін, ні на фактори, які спрямовували тенденції, (імовірно, лежать в їх
основі). Саме зараз настав час, коли карти та коментарі Атласу спрямовують дослідників
саме на такі пошуки, створивши умови для дальшого виявлення реальних та потенційних
тенденцій і явищ у діалектному мовленні.
Для відстеження динаміки в розвиткові мови використовують метод зіставлення
синхронних станів мови на різних діахронних зрізах (на основі історичних джерел) [13].
У такий спосіб варіанти на кожному синхронному зрізі певним чином виступають
індикатором змін, які відбуваються на фоні стабільності незмінних частин системи.
Основними ознаками динамічного характеру мови є вияви відношень “центр –Вияви динаміки в Атласі української мови.
__________________________________________________________________________________
117
периферія” та варіантність. Центр, тобто ядро діалектного явища, – це місце виникнення
та максимальної концентрації відповідної діалектної риси, яка реалізується
найпослідовніше (в усіх позиціях слова, у мовленні старшого, молодшого та середнього
поколінь, причому паралельні структури відсутні). Периферія лінгвістичного ареалу –
місце, де виникають тенденції, існують паралельні структури (часто в одному
населеному пункті, у мовленні однієї людини), а також диференціація в мовленні різних
поколінь (старше покоління вживає давнішу структуру, у мовленні молодшого внаслідок
впливу літературної мови або іншої діалектної системи, контактів з різними мовами
побутує нова форма).
Варіативність – невід’ємна характеристика динаміки. Важливо не просто
констатувати наявність варіантів на різних структурних рівнях чи встановити, у яких
відношеннях між собою вони перебувають; необхідно вияснити причини, які зумовили
появу цих варіантів [7, с. 5]. Саме тоді можна виявити основні тенденції розвитку
діалектних рис.
Ядро та периферія діалектного явища, як і “ареал”, “ізоглоса” теж можуть зазнавати
змін – зменшуючись чи збільшуючись, розщеплючись на окремі частини чи, навпаки,
об’єднуючись з іншими. Із розвитком діалектів змінюються “конфігурації кількісного та
якісного складу ізоглос, а отже, і поступовий процес перерозподілу в одних випадках у
напрямі диференціації, в інших – у напрямі інтеграції діалектних зон та їх ядер” [9, с. 38].
Межі ареалів можуть збільшуватись чи зменшуватись, їх енергія може або розвиватися,
або, навпаки, затухати [2, с. 111], або ж ареали під впливом як внутрішньомовних, так і
позамовних чинників (географічні умови, міжмовні контакти, взаємини з літературною
мовою) можуть об’єднуватись, а зміни в структурі ареалів можуть мати різну
мобільність.
Ядро певного діалектного явища, як зазначено вище, – зона найбільшої концентрації,
а отже, статичності елементів мовної системи. Діалектні зміни виявляються у повній силі
саме на периферії ареалу, а також у марґінальних (латеральних, межових) ареалах. Адже
марґінальні ареали часто формують перехідні смуги між різними діалектами чи мовами, і
тому вияви динаміки у цих ареалах протиставляють їх більш однорідному та стійкому
центральному ареалу [2, с. 110]. Для смуги контактів між різними мовами чи діалектами
часто характерна взаємодія між цими діалектними системами, що у свою чергу
спричиняє низку змін на різних структурних рівнях. Виникають діалектні тенденції, які
можуть сприяти виникненню нових явищ або ж зумовлювати коливання в межах
системи.
Причини, які зумовлюють мовні зміни, бувають різні. Діалектні тенденції за своєю
природою можуть бути результатом як інтралінгвальних, так і екстралінгвальних
чинників. У першому випадку це:
а) зміни як наслідок дії різноманітних мовних законів (аналогії, скорочення в межах
однієї мови чи груп споріднених мов та ін.
б) зміни, що виникають під впливом міжмовних та міждіалектних контактів,
результатом чого є гіперизми, контамінації (елементи статики), уподібнення, семантичні
розщеплення та ін [11, с. 115-135].
У другому – зміни, що відбуваються під впливом зовнішніх факторів – міґраційних
процесів, війн тощо. Окрім того, тенденції у мовному розвитку можуть мати різний
характер – висхідний чи спадний. Це, з одного боку, формування певного явища
(висхідна тенденція), а з другого, навпаки, його занепад (спадна тенденція). Оксана Костів
__________________________________________________________________________________
118
Кожен тип із названих вище тенденцій неоднаково відображений на картах ІІ тому
АУМ та на картах регіональних атласів української мови, автори яких, використовуючи
структурний підхід до аналізу мовного матеріалу, мають на меті засвідчити не лише
статичне, але й динамічне в діалектному мовленні. Виявити потенційно рухомі мовні
елементи і ті, що перебувають в русі, прямуючи до змін, – ось одне з першочергових
завдань сучасної лінгвогеографії.
Засобами відображення динаміки на картах АУМ української мови є:
1) спеціальні засоби (відтінки кольорів, штрихування різного напряму, фігури як
допоміжний засіб для зображення позиційних виявів тенденцій). Існування не тільки
мовних фактів, а й тенденцій, що виникають і здатні породжувати явища чи зумовлювати
їх занепад, унаглядилося, як ми вже зазначали, під час праці над Атласом української
мови.
Показовими є карти ІІ тому АУМ (№№ 37, 55, 55а), автор яких Лідія (Коць)
Григорчук. Вона вперше в лінгвогеографії виявляють особливості мовної динаміки: на ці
карти спроектовано не лише явища (статику), але й процес їх формування, тобто
поступове кількісне наростання мовних змін і як результат – нове явище в межах
картографованого простору [5, с. 53-61; 6, с. 141-151].
Наприклад, на названій карті № 55 ІІ тому АУМ “Опозиція /о/ ~ /у/ в ненаголошених
складах” показано динаміку розвитку “укання” в українських говорах. За допомогою
кольорів, штрихувань різного напрямку та кольору на карту нанесено ядро явища
(Надсянщина, говірки південного заходу Наддністрянщини, а також три острівні ареали
на території наддністрянських та волинських говірок) та його периферію. Про те, що на
окресленій території знаходиться ядро “укання” свідчить той факт, що нейтралізація
фонологічної опозиції /о/~/у/, яка супроводжується зміною у системі фонем
ненаголошеного вокалізму, здійснюється в усіх позиціях, отже, і в кінцевому відкритому
ненаголошеному складі – [‘тату] (наз. одн. ), [‘скору] (швидко). У напрямку на схід сила
тенденції слабшає: частішають випадки неповної нейтралізації, вияви якої [о
у
], [у
о
],
нейтралізація /о/ ~ /у/ в усіх позиціях, окрім кінцевих відкритих складів; безпосередньо
перед наголошеними і після наголошених складів; перед складами з наголошеними [а],
[о]; або лише в окремих складах – це периферія діалектної риси.
Аналізуючи карти лінгвістичних атласів з погляду динаміки та статики, потрібно
звернути особливу увагу на коментарі до лінгвістичних карт. У них може бути відзначена
рухомість діалектних елементів за допомогою спеціальних ремарок: “частіше”, “рідше”,
“молодше покоління”, “старше покоління”, “середнє покоління”, “інколи вживане”.
Вивчення карт АУМ та коментарів до них дозволяє зробити висновок, що ремарки,
які засвідчують динаміку певної діалектної риси в мовленні молодшого, середнього та
старшого поколінь, частіше наявні в діалектному матеріалі, зібраному в смузі мішаних та
перехідних говірок, у яких швидше виникають зміни. Подібні ремарки також
засвідчують тенденції, які виникають унаслідок контактів діалектної системи з
літературною мовою.
Звичайно, вплив літературної мови і, відповідно, варіативність як наслідок цього
впливу – факт незаперечний, проте теза про майбутню суцільну нівеляцію діалектів
сьогодні втратила вже свою актуальність. У процесі взаємодії з літературною формою
національної мови діалектне мовлення може подекуди модифікуватися, але не заникати.
Причому різні рівні діалектної системи систем неоднаково реагують на вплив
літературної мови. Якщо лексична система більш відкрита для інновацій, то, наприклад,
фонетичний рівень зазнає впливу (точніше, сприймає його) значно меншою мірою. Вияви динаміки в Атласі української мови.
__________________________________________________________________________________
119
Зокрема, такі тривкі характерні українські діалектні риси, як обниження наголошених
голосних переднього та середнього рядів, асиміляція дзвінких приголосних за глухістю –
хл’іп,
|
ли
е
шка, парокситонічний наголос дієслівних форм та займенників –
|
була,
|
мого,
|
твого у мовленні вихідців з території їх поширення не тільки не зникає, а, навпаки,
входить і в літературну мову вихідців з цієї території.
Хоча “нелітературність” інших діалектних рис фонетичного рівня (переголосу [а] >
[е] після м’яких приголосних, шиплячих та [й] (
|
м’іс’иц’ ‘місяць’,
|
шипка ‘шапка’) чи
дорсально-палатальної вимови приголосних [з], [с], [ц] (з’’в’ір,
|
с’’вито ‘свято’ )
усвідомлюють навіть нефахівці, намагаючись уникати їх виявів у мовленні. Літературна
мова не допускає також асимілятивного “укання” та “икання” (сурока, тибе), не вбирає
або, сприйнявши, поступово “відсортовує” чужі словотворчі та формотворчі засоби,
лексеми, фраземи, синтаксичні конструкції в зонах міжмовного та міждіалектного
суміжжя [11, с. 227]. Окрім того, варіативності як наслідку взаємодії діалектної та
літературної систем укладачі АУМ не розглядають, тому що вона стосується однаково
всіх українських говорів (можливо, позначається сильніше в новожитніх говірках) і не
створює протиставлення [1, т. ІІІ, с. 7].
Значно важливіше виявити ті діалектні тенденції, які зумовлюють зміни в межах
самої діалектної системи. Важливим завданням сучасної лінгвогеографії, як зазначив
П. Гриценко у вступі до ІІІ тому АУМ, є інтерпретація даних АУМ: “самоочевидною
сьогодні є також потреба в регіональних лінгвогеографічних та дескриптивних студій, за
допомогою яких можна було б визначити центри локальних діалектотворчих процесів,
характер і напрями тих структурних змін, які не могли бути докладно відтворені в
атласі”. [1, т. ІІІ, с. 1].
Лінгвогеографічне дослідження діалектного простору дає нові, ще не виявлені досі
навіть у найдокладніших діалектологічних працях можливості – вивчити елементи
діалектного мовлення, які перебувають у русі або, навпаки, поступово стабілізуються.
Лінгвістичні карти дозволяють виявити ядра (зони найбільшої концентрації риси) та
периферії (зони поступового згасання риси) діалектних просторових конструкцій різних
типів, елементи динамічного та статичного, їх співвідношення та зображати ці діалектні
особливості за допомогою спеціальних засобів.
____________________________________________________________
1. Атлас української мови. Т. І-ІІІ. К., 1988-2001.
2. Бородина М. А. Понятие маргинального ареала в лингвистическом континууме //
Ареальные исследования в языкознании и этнографии. Ленинград, 1977.
3. Герман К. Проблема наукової інтерпретації лінгвістичних атласів //
Діалектологічні студії. 6. Лінгвістичний атлас – від створення до інтерпретації. Львів,
2006. С. 61-70
4. Григорчук Л. М. Горизонт лінгвістичного дослідження // Українська історична та
діалектна лексика. Вип. 2. К., 1995.
5. Григорчук Л. М. Динаміка народної уснорозмовної мови і лінгвогеографія (на
матеріалах ІІ тому АУМ) // Мовознавство. 1969. № 6.
6. Григорчук Л. М. Зображення діалектних явищ і тенденцій у ІІ томі АУМ // Праці
ХІІІ Республіканської діалектологічної наради. К.,1970.
7. Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики. К., 1990. Оксана Костів
__________________________________________________________________________________
120
8. Гриценко П. Ю. Лексична система говорів і картографування // Українська
діалектна лексика. К., 1987. С. 10-20.
9. Дзендзелівський Й. Деякі питання методики і теорії інтерпретації лінгвістичних
карт (на матеріалі слов’янських атласів) // Праці ХІ Республіканської діалектологічної
наради. К., 1965.
10. Жилко Ф. Т. Концепція атласу української мови // Slavia. 1980. R. 49.
11. Коць-Григорчук Л. Лінгвістично-географічне дослідження українського
діалектного простору. Нью-Йорк-Львів, 2002
12. Назарова Т. В. Засади картографування АУМ / Вступ // АУМ. Т. 1. К., 1984.
13. Павленко М. Синхрония и диахрония в языке // Slavia. R. 59. S. 2 Praha, 1990.
S. 122-133.
14. Zatovkanuk M. // Slavia. 1990. R. 59.
MANIFESTATIONS OF DYNAMICS IN ATLAS OF UKRAINIAN
Oksana Kostiv
Ivan Franko National University of Lviv
The department of Ukrainian Language,
1/234, Universytets’ka Str. , 79602 Lviv, Ukraine,
phone: (380322)394717
In the article generalized basic methods of reflection of dynamics that are in Atlas of
Ukrainian. The analysis of data of national Atlas proved, without regard to synchronous
character of the represented dialectal material, linguistic geography has facilities for mapping to
display dynamic processes in the dialectal language.
Key words: linguistic geography, dialectology, dynamics and statics in a language, kernel,
periphery.
ПРОЯВЛЕНИЯ ДИНАМИКИ В АТЛАСЕ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА
Оксана Костив
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинского языка,
ул. Университетская, 1/234, 79602
Львов, Украина, тел.: (00380322) 96 47 17
В статье обобщены основные способы отображения динамики в Атласе украинского
языка. Анализ данных общенационального атласа доказал, что, невзирая на синхронный
характер изображаемого диалектного материала, лингвогеография владеет средствами
для картографирования проявлений процесуальности в диалектной речи.
Ключевые слова: лингвогеография, диалектология, динамика и статика, в языке, ядро,
периферия.
Стаття надійшла до редколегії 1. 09. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008