Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,
кафедра української мови
76025, вул. Шевченка, 57/310,
м. Івано-Франківськ,
тел. (0342)596008; (0342)596002
Розглянуто діалектні риси в мові повісті Г. Хоткевича “Довбуш”. З’ясовано, що мовлення
персонажів твору стилізоване під гуцульський говір, про що свідчить низка фонетичних,
морфологічних і лексичних діалектизмів. Чимало лексичних діалектизмів ужито й в
авторський мові, зокрема в описах природи, побуту гуцулів, полонинського
господарювання.
Ключові слова: гуцульський діалект, діалектизм, авторська мова, діалектна риса.
Відомий літературознавець Ф. Погребенник, родом із Гуцульщини, носій і добрий
знавець гуцульського говору, видаючи повість Г. Хоткевича “Довбуш”, цілком слушно
зауважив: “Активним художнім компонентом повісті є її мова. Г. Хоткевич майстерно
використовує гуцульський діалект для відтворення особливостей народної мови своїх
героїв. Мовна палітра твору відбиває характерний лексичний склад діалекту, його
фонетичні та морфологічні риси. Тільки дуже тонкий знавець діалекту міг так точно
відтворити його багатство, причому практично не користуючись ним у побуті, а тільки в
художній практиці” [3, с. 551].
Г. Хоткевич не єдиний із східноукраїнських письменників, хто так сміливо
використав можливості гуцульського діалекту в художніх цілях, і не тільки в зазначеній
повісті, а й у передвоєнних творах, зокрема у повісті “Камінна душа” (1911), в
оповіданнях “Гірські акварелі” (1914). У 1911 році М. Коцюбинський опублікував
повість “Тіні забутих предків”, у мові якої з успіхом використав гуцульські діалектні
риси. За способом використання гуцульського говору в художніх творах на гуцульську
тематику обидва письменники досить близькі: авторська мова становить довершений
зразок тогочасної української літературної мови, сформованої на наддніпрянській
Україні, з використанням у ній в пейзажних описах, в характеристиках зовнішнього виду
героїв, побуту, господарської й професійної діяльності лексико-семантичних
діалектизмів, тоді як мовлення персонажів стилізоване під гуцульську говірку, у ній
відбиті не лише лексичні, а й фонетичні, морфологічні, синтаксичні діалектизми.
Водночас за особливостями використання різнорівневих гуцульських діалектних рис у
мові персонажів вони неоднакові. Якщо М. Коцюбинський у “Тінях забутих предків”
своєрідно маркує мовлення персонажів характерними діалектними рисами, намагаючись
відтворити загальну тональність гуцульської говіркової стихії, не забезпечуючи при
цьому повноти й послідовності відтворення фонетики, лексики й граматики говору, то
Г. Хоткевич прагне якнайточніше і найповніше відбити особливості гуцульської говірки.
Власне мовлення його персонажів-гуцулів, наскільки дозволяє правописна система безВалентина Ґрещук
__________________________________________________________________________________
138
транскрипції, наближене до гуцульського говору, хоча спостерігається певна
непослідовність у відтворенні окремих діалектних рис, порівняймо: “Чи він один,
Олекса? Всім людям тяжко, всі терплять, але мовчать і в карності переносять. А Олекса
не хоче – оце і є причина непокоїв Єлени. Вона криється, вона не подає виду, вона все
вдає щасливу. – Е, сусідко файна! Щєслива ти, що твій, ади, не п’єт та й не збиткуєтси
над тобов. А йк мій що ннина божа п’єний з коршми приходит та б’є мене, дітву ногами
копає. З хати вігонит, а сам із любасков си набуват. Та не встидаєси добрих дюдей, на
діти си не дивит. Йой… побило мене трома нишєстями… Шєслива ти, сусідочко… ніц того
не знаєш. Тихо у вас, ік у церкові. Лагідков усе йдет, супокійно…” (65)
1
.
Не всі з дослідників, які вивчають використання діалектних явищ у творах художньої
літератури, вважають за необхідне розмежовувати загальноприйнятий поділ діалектизмів
на фонетичні, лексичні, й граматичні. І. Оссовецький вважає лексичними діалектизмами
не тільки власне лексико-семантичні, а й фонетичні, морфологічні, словотвірні на тій
підставі, що “відношення “сублексемних” елементів діалектних слів і слів літературної
мови будь-якого мовного рівня, тобто діалектні диференціальні ознаки, набувають
лексичної семантики, лексикалізуються, вони характеризують факт лексичного рівня, а
не фонологічного чи якого-небудь іншого” [2, с. 304]. Однак така інтерпретація
діалектизмів не містить ніякого конструктиву, розмежування різнорівневих діалектизмів
просто переноситься в площину розмежування диференціальних різнорівневих ознак у
межах діалектних лексем у широкому розумінні значення цього слова. У цій статті ми
проаналізуємо вживання гуцульських діалектизмів із урахуванням поділу їх на
фонетичні, морфологічні і лексичні.
У мовленні персонажів-гуцулів повісті “Довбуш” досить повно відбиті фонетичні
риси, властиві гуцульському діалекту.
Голосний а незалежно від походження після м’яких приголосних і шиплячих
послідовно переходить у е, рідше – в і: – Поставимо тебе на дєка (91), – Так тот Микита
вергси оборонєти того Гната (99), – …знаю, шо Шипчуків зєть був він (100), – Не
прийшов ішє чєс… (89), – Таже я конє не маю (164), – Пинта йшов туда та й зажідав
грошей від тамтих панів (101). У зворотному займеннику ся на місці літературного а
виступає и, у поодиноких випадках – і: Шо ж бінному чоловікові зостаєси? (113), – Ні,
таки перевелиси опришки (104), – Може, я сі помилив, то перепрошєю (164), – Там є таке
місце, шо й дотепер звесі “Татарка” (107). Так само звук а переходить у е, зрідка – в і
після й: – Отаке з корови кєгло, єк з баб восько (94), Ма штири воли, корів п’єть… (100),
– Делінь урубай дев’їть трісок сліпого дерева (131).
Однією з характерних фонетичних особливостей гуцульських говірок є голосний і у
префіксі ви-. Ця риса теж відбита в мові повісті, правда, непослідовно: “Перебачєйте…
даруйте… Прошу вібачити на цим слові…” (84), – Той шо? Сиділи по зимовниках та й
мали чєс усяке віштудеровувати (111), – Хто вігадав ручні млинки робити? (111)
Голосний о в ненаголошених позиціях у багатьох словах переходить в у: – Ано
заговори до мене. – А що би я гувурив? (279), – Куждий на своїм обійстю газда, а я ту на
полонині (164), – З таков силов мож усіх лєхів повуювати (262), – Ой, не прубуй,
молодице (293).
1
Тут і далі цифра в дужках вказує на сторінку повісті “Довбуш” у виданні: Хоткевич Г. М.
Авірон; Довбуш: Повісті. Оповідання / Упоряд., авт. післямови Ф. П. Погребенник. К.: Дніпро,
1990. 559 с.Гуцульський говір у повісті Гната Хоткевича…
__________________________________________________________________________________
139
Досить послідовно відбита тенденція до різнотипних скорочень окремих
ненаголошених звуків і навіть складів: – Ба то-то, ба се-се – а вно вже ніч (90), Я му кау:
брешеш, видев (100), – … То так тра мудрувати, аби тоти часи назад сі повернути та й
аби гори очістити, ади (89). Це стосується й кінцевих ненаголошених складів у кличній
формі: – Ти, хло’, не пискуй дуже, а роби, що тобі велят (149), – Ти, Васи, поглєдай (299),
– Ає, ає, Оле!.. Дайте покі!.. (90).
Окремі лексеми засвідчують характерний для гуцульських говірок перехід л у в
перед голосним: – Таже він літит горами, як орев (293), Любить гуцул стрівбачку й
охотно слухає мелодію пального оружжя (142), Один газда мітить свої вівці стрівкою,
другий розколює вухо раз або двічі, третій засилює дріт або волічку – всякий позначає
по-інакшому, і все це знає ватаг (135).
Передньоязикові т’, д’ перед і, е вимовляються як к’, ґ’: Олекса подумав і спитав: –
Може, там гоські йкі є? (91), – Отаке з корови кєгло, єк із баб восько (94), – Тобі ше довго
жити на свікі (127), Опришки усе сказали Пискливому: “Ой давай, пане втамане, кікати!
(102), – Ліпше йґіт на Заболотив (100), “А є у вас в полонинах під Гутиком такий,
Головач си назива, шо у него голова: у мірну ґелетку завелика (108)”.
Шиплячі приголосні ж, ч, ш в різних позиціях виступають як м’які: – …Скажіт, най
усі чюют – ци сказав-сми о тільки неправди, єк є синє за ніхтем? (88), Вскочіли вони до
ринку, зрабували йкогос Майорка, а ту єк належит пан поручник Сосновський до міста
(104), Багато спіймали жомніри хлопців, повішєли витах у Кутах, Косові, Коломиї… (103),
– Ей, коби тепер були опришки. Ми би гет пригрозили Польщю… (111).
У багатьох словах відсутній вставний л після губних: А Федя вже нетерп’єччя
беретси (102), До-бре справ’єв, бо багачів усіх знав (99), “Но, біжи ж ти…, а я там си єв’ю
из своїми легінями…” (106), … то були просто ліп’янки… (94).
Давній звук ц в кінці слів перед голосними а, у, и і у суфіксах -ець, -иц(я), -цьк-
ствердів: – Єк вівца тот порох переступит, кинеси їй на ікру погашений струп, вівца не
даєси доїти та й молоко пропаде (131), Юха був хлопец! (101), – Тра взєти сліпце та й
ропавку, покласти у горнец та й спечи на ватрі (131), – Купив би грунтец та й жили би
ми, єк люди (330), – Се треба знати, де в одній купі б’є дев’їть головиц (131), А панів,
дворів, ади, панцких – і не зрахувати! (99). Депалаталізувався також звук с в кінці слів і
перед у: – Може, хто на мене шє таке говорити, єк цес газда? (164), “Зара будут суда усі
наші хлопці, поверх сотці люда” (102).
Добре відбита в мовленні персонажів і така гуцульська фонетична риса, як повна
назалізація звукосполуки дн та часткова групи приголосних бн: – Чіму? Оннаково
чоловік си родит (161), – Доста, доста. Се ти мені ту на два нни нарубав (151), – Шо
бінному чоловікові зостаєси? (113), – Вотаман вислухає. Єк чемне говориш – падут на
того кривдника, ограбуют го порєнно (113), “То, видиш, маю я срімний волос у голові”
(110).
В окремих словах зафіксована дистантна асиміляція передньоязикових: – … Поставив
на сонце шушитися, а сам дес пішов (162), – Йому єк? Устав і пішов. А тут маржинка
єка-нейка у загороді ричит, поля шош трохи, кукурудзки не сапані… (277). Так само
звукосполука шч внаслідок контактної асиміляції і наступного стягнення звуків
вимовляється як ш: – Ми біжимо, а ти тут довари м’єсо і побавси з хлопчішєм (342), …–
вни тогди йдут на рабунок у Волошіну, волошінами, ади ходют (113).
Щілинний з спорадично переходить у проривний дз: – Ає… То таки правда. Шо то
Кандючок знайшов у потоці у себе коло хати у лісі старий розіпрілий ручний млинок, шо
опришки у нім мололи собі дзерно на муку (111).Валентина Ґрещук
__________________________________________________________________________________
140
Давня звукосполука ръ між приголосними перетворилась у ер, ир: Тажи у вас повні
гачі керви! (247), – Се таке, що далі і Довбушева керниця замерзне (454), – Ломит ноги,
крижі. Хирбет – гет цілком усього ломит (128).
Морфологічні діалектні риси, характерні гуцульським говіркам, теж досить добре
відбиті у мові персонажів. Вони стосуються передовсім іменної й дієслівної словозміни,
складу й особливостей функціонування службових частин мови. Деякі гуцульські
морфологічні відмінності спричинені фонетичними рисами східнокарпатських говірок.
Серед морфологічних гуцульських рис, за допомогою яких письменник стилізує мовні
партії героїв-гуцулів під гуцульський говір, засвідчені такі:
Іменники першої відміни в орудному відмінку однини і узгоджувані з ними
прикметники й займенники мають стягнене закінчення -ов: – То тепер так тра рахувати,
пане вотамане, шо ти сам своєв руков свої побратими пострілєв (358), – То він… йшов
сухов ногов, як по землі (145), Круль, коли довідавси про смерть Головача, то дуже жєль
му стало за так славним воїводов (110). Під тов скалов є велика рівнина, і гроші не
пропадут (116). Однак ця морфологічна риса, як зрештою й інші, відображена
непослідовно.
Іменник жіночого роду голова в гуцульських говірках функціонує в називному
відмінку однини у формі голов, і ця особливість відбита в мові персонажів: – А тепер, єк
опришків нема, знов піднесло голов гадє та й просвітку нема людем (105), – Де ж ти їх
меш шукати? – То вже моя в тім голов (219).
Закінчення -ове, характерне для називного відмінка множини іменників назв істот у
гуцульських говірках, засвідчено тільки у кличній формі: – Змилуйтеся, люди божі! Ой
людонькове – рєту-уй-те!.. (435),–Пийте, людонькове! (241).
Множинні іменники в давальному відмінку мають закінчення -ем, а в місцевому
відмінку -ех, -ох: “А хто би то знав?… скуса не по камінню ходит, лиш по людєх” (163),
“Но, біжи ж ти, – кае, – назад та й потихеньки оповідж усім людєм, аби всі люде
зібралиси на зорєх докупи… (106).
Відбиті гуцульські діалектні риси у сфері морфології прикметників стосуються
вищого ступеня порівняння, який твориться шляхом додавання частки май до форми
прикметника з суфіксом вищого ступеня: Більша була би честь, якби дякували єкі май
порєдніші газди, але вони помовчують (239).
Окремими лексемами відбита тенденція гуцульських говірок до вирівнювання
відмінювання прикметників за твердим типом основи, порівняймо: –Бо пора! Таки вже
крайна пора! (105).
На гуцульську говірку вказують і вжиті в мовленні персонажів фонетичні видозміни
літературних числівників оден, їдна, штири, десіт, двацік, п’єдесєк, вісімдесєк та ін.:
“…Ік ласка ваша й охвота – виберітси єлов’єгу їдну або хоч і дві” (109-110), – …А не
хочеш – на всі штири вітри, п’єтий шум (89), То все Абрамко відкупав у мене за двацік
золотих (100), Під Пинтов самих угрів було до вісімдесєк (101). Цьому ж слугують і
характерні дробові числівники, які утворюються додаванням префіксоїда пів- до
родового відмінка числівника: –…То маєте зара від мене дістати півчварта бриндзєнок
бриндзі… (163).
Поряд із повними відмінковими формами особових займенників я, ти, він, вона, воно
та зворотного себе мовлення персонажів фіксує рефлекси давніх форм, характерних для
гуцульських говірок, зокрема ми, ні для займенника я в давальному відмінку однини: –
Та ти бий… Ліпше ти мене вдар – лиш не стій мені над душею, не виїдай ми печінок (95),
– Я жадного попа си не бою!.. Що він ні зробит? (87); ті для займенника ти в давальному
і знахідному відмінках однини: “А як ти знав за цесу печеру? Сказав ті хто?” (419), ЗвірГуцульський говір у повісті Гната Хоткевича…
__________________________________________________________________________________
141
ті роз’їст (293); го, му для займенника він у родовому й давальному відмінках однини: –
Се коби борсучого сала, то би натер. Лиш де го взяти? (128), – Я му своє добро дарую
(164); ї для займенника вона в давальному відмінку однини: – За ним стала Росія. – А шо ї
до того? (197) та ї, нє, ню в знахідному відмінку однини: “Вна ж жила, я ї годував,
зодєгав…” (450), – Гайдуки брали до двору дєдю твого, жінку брали. Кричєв пан на нє…
(228), “Я, – кае, – гудував твою дочку та й кошт на ню клав…” (411).
Із гуцульських ознак у сфері займенників задіяні ще окремі фонетично видозмінені,
зазвичай редупліковані форми на зразок цес, цеса, тот, тота, тоти, тамті, нич (ніч)
тощо: “…То коли не хочіте, аби ми вас стинали – мечіт суда, у цесу тайстру усе, що маєте
найдорожчого” (102), –…То так тра мудрувати, аби тоти часи назад сі повернути та й
аби гори очістити, ади (89), –…Пинта йшов туда та й зажідав грошей від тамтих панів
(101), Вна, гуцулка тота, приобіцєла, шо нікому нич не скаже… (106), –…На долах оден
вартуєт, як оден, а то й ніц не вартуєт (89).
Великі можливості для стилізації мови персонажів під гуцульську говірку дає
дієслівна словозміна, і нею вдало скористався автор повісті “Довбуш”. Частка си, сі, за
допомогою якої оформлюються зворотні форми дієслів, не лексикалізувалася з
дієсловом, може вживатися як у постпозиції, так і в препозиції до нього: – Шо ж бінному
чоловікові зостаєси? (113), –…Та тот дуб єк си поніс, то фестунок гет цалком розніс на
кавальчіки, ає!.. (101), -… Може, я сі помилив, то перепрошєю (164). Кінцевий т у
закінченнях дієслів 3-ї особи однини і множини теперішнього часу та майбутнього
(синтетична форма) твердий: …що його брат сидит у верху, знаєш? (101), А йк си на ні
зробит велика поклич та й зачнут їх там добре ловити – вни тогди йдут на рабунок у
Волошіну, волошінами, ади, ходют (113). Це стосується також 2-ї особи множини дієслів
наказового способу: – Е, ні! Не гнівіт Бога (83), –…Шліт на мене дваціт люда у горах!
(89).
Дієслова І-ї дієвідміни з інфінітивною основою на -а та атематичні дієслова в 2-ій
особі однини мають стягнену форму -аш, а в 3-ій особі однини – -ат: – Що, гадаш дам?
(149), – Ци він, гадаш, на оннім місці сидит? (293), Чіму пхаш свої пальці межи двері?
(434), “А й він туда лапу простєгат” (411).
У дієсловах ІІ дієвідміни в 3-ій особі множини немає кінцевого -т: Діти сидє
голодні… (234), “Пани знают, шо опришки си сходє навесні… (413), “Шос на вас пани
взлостилиси дуже. Знишшіти хтє” (413), “Тут газди все такі, шо мож вірити… Сі не
зрадє” (420).
На гуцульську віднесеність мовлення персонажів указують аналітичні форми
майбутнього часу дієслів недоконаного виду, в яких фонетично видозмінені форми
допоміжного дієслова му, меш, ме, мемо, мете, мут не зливаються з інфінітивом,
вживаються автономно перед ним: “А ти, панський наймитчуку, ше меш мені тут…
Забирайси гет із своїм паном, бо кутюгами му травити” (426), Д’хаті му вертати не мож,
від газдівства він уже відбивси. Ме шукати йкого єнчого втамана, та ше го вб’ют (432), –
Де мете спати? (143), – Завтра, ади, субота, то же надвечір мут люде приходити (160).
Ще однією виразною гуцульськомаркованою морфологічною дієслівною рисою, до
якої часто вдається письменник у мовних партіях персонажів гуцулів, є здеформовані
форми колишнього перфекта, які становлять звичайну форму дієслова в минулому часі з
колишнього дієприкметника на -лъ у поєднанні з залишками особових форм
теперішнього часу від допоміжного дієслова быти, при цьому останні можуть вживатися
як після, так і перед дієсловом. У 1-ій особі однини такими залишками-енклітиками є -їм,
-м: – Проше пана, єк-ім повів у понеділок у великодній ялов’ята на толоку… (279), – Шо-
сте дістали, то-м зрізав (162), – Ой людочки! Шо-м нинька виділа-а! (94). ОднакВалентина Ґрещук
__________________________________________________________________________________
142
найпоширенішим енклітиком у 1-ій особі однини виступає все-таки -сми, -сме, як і в 1-ій
особі множини, очевидно, під впливом форм множини, пор.: Забув-сми, єк го порєкло
(99), – Єк сми давнув, то він лиш квікнув (223), Хтів-сме завстидати усіх легінів (169), – І
що ж тоді? – Укік-сми, ги-ги-ги… (427), То на тот голос трафили-сми на те місце (451),
Укєли-сми до-овгу таку шпражину, на кілька шежнів, та й спустили у ту дєру (169), –
…Дідо мій, ніби дєдів дєдя, тот ми вповідав, що не було панів у нас, та й не цулували-сми
у руку жєдної лєнки (89). У 2-й особі однини енклітичними закінченнями виступають -єс,
-с: – Вже був-єс коло грошей (169), Обіцєв-єс повен наголовник червоних, аби мене
ймили (427), – …а ик укнеш уже дев’єту шкаберку з дев’єтого дерева, тогда ади ліг
долілиць на черево та й так аби-с ліз черевом аж до стаї (132). 2-га особа множини має
залишкову форму допоміжного дієслова -сьте: – Шо-сте дістали, то-м зрізав (162). У
формах умовного способу 2-ї особи множини -сьте зазвичай вживається після частки би:
Могли би-сьте й три тижні блукати і все по однім місці (127), – Оле… Змовєли-бисьте
краще… (89), “Може-бесьте й ви йшли?” (417). На гуцульську говірку вказує й уживана в
повісті форма умовного способу дієслів у 1-й особі однини з часткою бих (біх), що є
залишками колишнього аориста: – А ти бих йшов? (175), – Йк бих ділив свій маєток то
межи усіма по рівні пайці (187), То біх хоків, аби-сте назвали го Олексов (313).
Деякі виразно гуцульські морфологічні діалектні риси притаманні лише окремій
словоформі певної лексеми. Так, інфінітив дєкувать (дєковать) вживається зі значенням
1-ї особи однини теперішнього часу, 1–ша і 2–га особа однини теперішнього часу
дієслова їхати має відповідно форми їхаю, їхаєш, вищий ступінь порівняння прикметника
більший і прислівника більше виступає у звуковому оформленні бирший і бирше тощо.
Такі риси теж знайшли відображення у мові героїв повісті: – Ой, дєкувать, дєкувать, що
такого-сте сина зростили (239), Сидит си на шкапє та їхає (138), Пискливий так тот
бирше на міста був нападав (99).
Система прислівників гуцульського говору характеризується низкою характерних з
погляду їх фонемного й морфемного складу мовних одиниць. Із них у повісті в мові
персонажів використані гляба, гет, цалком, водно, навідліг, туй-туй, домов, видцив,
тепереньки, делінь та ін.: І така то була біда, шо в него гляба було переховатиси (103), Раз
прийшли вни, тоти турки й татари, на наш край і гет цалком повоювали усу нашу
землю(105), І водно, каже, що треба пімститиси (102), А ведмідь присів і лапою навідліг
махнув злегенька (158), Недовго вже – туй-туй затрембітают (128), Без грошей нам
домов вертати не мож (118), – Ци ми шє вийдемо видцив … (123), – Ой нема, нема вже
таких… Перевелиси. Але бо й би си зда-а-ли тепереньки (113), Делінь урубай дев’їть
трісок сліпого дерева (131).
Мовлення персонажів повісті засвідчує також чимало службових частин мови, які
поширені лише в гуцульських говірках або і в суміжних з ними інших південно-західних
говірках. Так, письменник вживає типово гуцульський прийменник оперед: – Ви з мене
злодія зробили оперед людей (164). Таким є також прийменник ід і, треба думати, його
зредукований варіант д’ у конструкціях з давальним відмінком іменників і займенників: –
Єгомость просили вас, аби-сте були ласкаві зайти ід ним. – Додому ци тут? – Ади д’хаті
казали (91), – То всьо правда, лиш давайте си нап’ємо вба, Оле… Ци ви д’мені, ци я д’вам
(88).
Серед гуцульських сполучників, використаних у мові персонажів, назвемо такі як
гейби (Я тот мох іздоймила – так гейби верету піднєти, так тот мох (456)), жеби
(Впрочім, жеби мати зело, то можна й не чекати Великодня (455)), ци (– Та замовч, Оле…
Ци не видиш, хто йдет? (87)), ік (Тихо у вас, ік у церкові (65)), нім (– Та на… бачите…
Нім дійдете, нім що, а воно вже пізно… (90)).Гуцульський говір у повісті Гната Хоткевича…
__________________________________________________________________________________
143
Ужиті в мові героїв повісті й частки, характерні для гуцульського говору, зокрема
ади: “Може піп збрехнув, ади, так, а я дурний послухав” (91); прецінь (преці): – Преці
маєш бартку, – чому ж гори досі не чисті (89); такой: – … Ма штири воли, корів п’єть,
дробу – а такой ходив у опришки (100); ко: – А йдіт-ко ліпше на простір (354); ає: – Ає,
ає, – казав ватаг (160).
Як уже зазначалось, використання гуцульського лексикону в мові повісті має свої
особливості. Гуцульські лексичні діалектизми вживаються як у мові персонажів, так і в
авторській мові. Якщо фонетичні й морфологічні діалектні риси використовуються для
стилізації мови персонажів під гуцульську говірку, правдивого зображення героїв,
індивідуалізації їх мовлення, то лексичні діалектизми, поряд із вказаними функціями, в
авторській мові часто виступають найменуваннями реалій, які не мають відповідників у
літературній мові. Такі лексичні діалектизми, як і ті, що номінують реалії позамовної
дійсності іншими словами, ніж літературна мова, у тексті художнього твору виступають
важливим чинником експресивності.
Експресивність діалектного слова пов’язана передусім із його незвичністю, певною
екзотичністю, свіжістю й небанальністю. І. Оссовецький пише: “В художньому творі
діалектне слово експресивне подвійно: як всяке слово в естетичній функції і як
іншосистемне слово; діалектизм є ніби стилістичним омонімом або стилістичним
синонімом відповідного слова літературної мови. У складі художнього твору діалектна
лексика набуває естетичного навантаження і стає матеріалом образу, в самому ж говорі,
звідки запозичене діалектне слово, воно є стилістично нейтральним” [2, с. 337].
Склад лексики, її особливості визначені темою художнього твору, його сюжетом та
мовними уподобаннями автора. Гнат Хоткевич у повісті “Довбуш” в авторських описах
життя й побуту гуцулів, їх господарського укладу, боротьби проти несправедливості,
соціального й національного гноблення, в пейзажних характеристиках, а також у мовних
партіях персонажів щедро послуговується гуцульськими лексичними діалектизмами
різних тематичних груп.
Умотивованим є використання низки лексичних діалектів, пов’язаних із
опришківством, зокрема ровта “ватага, гурт людей”, пушкар “поліцай”, бартка
“топірець з довгою ручкою”, порошниця “порохівниця”, збуй “розбійник”, смоляки
“спеціальні поліцейські підрозділи, в завдання яких входило переслідування опришків”,
пушка “рушниця”, зимовник “місце, в якому опришки переховувалися взимку”, крис
“рушниця” та ін.: Ровту зібрав чоловік трицік (99), – Газди! То ви думаєте, що
священник і пушкар – одно? (89), Один уже штурхнув барткою Олексу межи плечі (174),
Олекса добіг, – винесла йому порошниці (216), Тепер, каут, не боїмося твого збуя (339),
Вже виїхали всі смоляки – а сигнального вистрілу нема (357), Дивитси – то один мадяр
мірит до него з пушки (110), Сиділи по зимовниках та й мали чєс усяке віштудеровувати
(111), … ув обох руках по пістолетові та й крис на плечах (102).
Велику групу гуцульських лексичних діалектизмів становить побутова лексика.
З-поміж неї виділяються такі назви одягу, як лудіння “одяг, переважно новий, святковий”,
вберя “одяг”, гугля “верхній одяг без рукавів”, гачі “штани з домотканого полотна або
сукна”, кептар “хутряна безрукавка”, крисаня “чоловічий капелюх з прикрасами”,
сердак “верхній короткий одяг з домотканого сукна, оздоблений вовняними нитками”,
черес “широкий ремінний пояс з кишеньками і пряжками” та ін.: Усе лудінє – єк сорочку,
єк гачі, постоли – ну гет усе (176), Кінчалося опришківство, то не треба вже газді
показної вбері (443), – Гугля – дублена … сорочка в оливу замащена і в смолі мочена … фі
(451), “… А онучі єкі … А кептар охоблений” (202), Погляд шинкаря впав на
засмальцьовану крисаню старого Василя (240), Червоний сердак отікав від сухозлотиВалентина Ґрещук
__________________________________________________________________________________
144
блискучих металевих прикрас (257), Приємності, і то всі одразу, прийдуть потім, коли
стане черес повним… (95). З побутових діалектних слів впадають в око також гуцульські
назви жилих і господарських споруд, хатнього й господарського начиння – гражда
“гуцульська садиба”, обора “частина садиби, приміщення для худоби”, шпіхлір
“приміщення для зерна”, пугар “склянка, келишок”, верета “домоткане вовняне або
лляне рядно”, бесаги “дві торби, з’єднані одним полотнищем, що їх носять перекинутими
через плече”, курмей “шнурок”, дзьобня “невеличка торба з вовняної тканини, полотна чи
шкіри, яку носили через плече”: На горбі й кругом чомусь повно-повненно народу, а ні
хати, ні гражди, нічого нема, лиш стовпом дими (424), – Обору, перебачєйте, підмітат
(84), Служебні будинки, як-от стайня, шпіхлір тощо, – це було міцне… (94), Налив
квартовий пугар і повільними ковтками випив одну третину (288), Я той мох іздоймила –
так гейби верету піднєти (456), Брали Олексика з рук до рук, шукали в бесагах (340), Ци
я го прив’єжу на курмей? (116), – На тобі, на, – і совав Олексі до дзьобні баранчиків своєї
роботи (157).
Досить повно відбита і лексика на позначення реалій полонинського життя й побуту
гуцулів-вівчарів. Це назви полонинських споруд різного призначення, їх частин, загорож
– оструб “дерев’яна стіна”, стая “дерев’яна будівля на полонині, в якій живуть пастухи
влітку й переробляють молочні продукти”, застайка, заватра “прибудова до стаї, де
ночують пастухи”, кошара “тимчасово загороджене місце для овець”, струнка “намет
для доїння овець”, подра “полиця під дахом, на якій сушать і зберігають овечий сир”,
бовгарка “кошара на полонині для худоби”, стаднарка “стайня для коней на полонині”
та ін.: Оструб, як і хатєний, лиш вікон немає й стелини… (149), Най уже прийдемо вечір
ід стаї (128), Безшумно у своїх постільцях іде Лукєн до застайки, чи як він частіше
називає – заватри (144), – Єк гадаєш, коли я кошери перебивав (155), Старі вівці не
чекають і пхаються самі в струнку… (140), Сири збиваються в круги й кладуться на
подрю, де й вітер добре продуває й сонце гріє (152), А далі бовгарка на подій корів (154),
Се кіннок на коні, ци сказати – стаднарка (154). Широко подані в повісті назви продуктів
переробки овечого молока на полонині, зокрема будз “овечий сир зі свіжого молока у
формі кулі”, вурда “сир гіршої якості з вторинної переробки молока”, жентиця, дзер
“сироватка”, керлиба “відходи від переробки молока на сир, з яких виготовляють вурду”,
бринза “спеціально приготовлений для зберігання посолений сир” та ін.: При усіх отих
таємних процесах, коли з молока робиться і сир, і будз, і бринза, і вурда, і керлиба, і
жентиця, і ще всякі продукти, ступінь температури відіграє дуже велику роль… (150), –
Дай дзеру (142). Переробка молока, приготування їжі, розведення й підтримка вогню в
полонині має свої особливості, які засвідчують такі лексичні діалектизми, як ватра
“вогнище, вогонь”, верклюг “стовп, що обертається навколо своєї осі, до якого кріпиться
берфела”, берфела, кужба “дерев’яний пристрій, на якому вішають котел над вогнищем
на полонині”, ватарник “частина стаї, де розкладають ватру”, клєбука “гак, крюк”,
ботелев “дірявий кружок з ручкою, який використовують у процесі приготування сиру”:
Потріскує ватра… (143), При серединній стіні стоїть у петлях верклюг – то є стовп, що
може крутитися на своїй осі. Від нього йде роздвоєне коліно, і в тих вилках ходить
кружба чи берфела – досить груба, витесана з дерева пластина з дірками (150), Далі
більша частина стаї – обиталище пастухів. Але назву має не по людях, а по тому, що тут
горить ватра: називається ватарник (149), Вона, як то кажуть гуцули, заклєбучена, має на
кінці клєбуку, крюк, що на нього вішається котел (150), Далі бере ботелев –такий дірявий
кружок з ручкою, і бовтає ним у путині (151).
Із лексики на позначення реалій полонинського життя, побуту, вжитих у повісті,
назвемо ще назви посудин для зберігання продуктів переробки овечого молока, якіГуцульський говір у повісті Гната Хоткевича…
__________________________________________________________________________________
145
водночас використовувались і як міра цих продуктів, такі, як бербениця, бриндзєнка
“дерев’яна посудина видовженої форми з двома днами для зберігання бринзи, молока;
одиниця виміру сиру, бриндзи”, терх “вантаж на коня з двох бербениць, зв’язаних
шнурком, полотном; міра ваги бриндзи, молока, що дорівнює двом бербеницям – по 16 кг
кожна”, міртук “міра об’єму чи ваги, що дорівнює двом літрам чи кілограмам”:
“Приховав-сми там у іншому місци бербеницу бриндзи та й бочівку горівки, а муку тут
озму” (413), – Але йк давали мені онну бриндзєнку та зрізали рубель, то бовт ненароком
ізрізали (162), “Просив-сми йкос у Дідушки дурничку – терх сиру, а він того не дав”
(412), За законом полонин, вівця чи корова може згинути, але дат з неї, що його мусить
віддати ватаг восени, не пропадає, і як мав ти за кожний міртук молока дати бербеницю
бриндзи восени, так і маєш (134).
Чимало гуцульських лексичних діалектизмів, ужитих у повісті, стосується назв осіб.
Серед них виділяються назви осіб за родом полонинської діяльності – бовгар, гайдей
“пастух, який доглядає стадо великої рогатої худоби на полонині”, спузар “пастух на
полонині, який доглядає за вогнем у колибі, щоб не згасав”, стадар “пастух коней”,
дійник “дояр”, ватаг “старший вівчар” та ін.: Бовгарям, чи як їх ще називають – гайдеям,
коло рогатої худоби куди спокійніше (138), Кутався ватаг собі десь у стаї, спузар у куті
спав, бо це ж йому вартувати всю ніч… (138), Найвеселіший народ конярі, або як їх ще
називають – стадарі (138), – … Ци не знаєш, що дійник має йти вперед? (139), – А се що
за хлопці? – кидає ватаг запит у просторінь, знаючи, як і всякий начальник, що хтось уже
та відповість (144). Це також гуцульські назви спорідненості й свояцтва – дєдя “батько”,
вуйко “брат матері; дядько”, неня “матір”: – Я таки сирота, гет цалком. Дєдя з ненев
померли (156), – Ні …Боже борони … у Косові на торзі здибав вуйка … (425). Гуцульську
автентику добре передають також такі назви осіб, як челядина “жінка”, челядь “жінки”,
любас “коханець”, молодєк “молода людина”, легінь, флекєв “парубок”, газда “господар”
та ін.: Челядини він не бачить – а то вно, челідь, бирше до гріха нашого брата доводить
(145), Бо то вна мала колис, тота баба, собі любаса, чоловіка їдного (109), Лиш газда
покійний самий видів тот череп єк ходив із бриндзами за гору молодєком (111), –
…Легіням веселіше буде. Бо ми старі – що з нас за цікавість? (253), Олекса взяв свого
незмінного Василя-спузаря (хто би тепер пізнав у цьому бравому, кров з молоком флекєві
колишнього “пічника”?)(247).
Гірська місцевість, де розгортаються події повісті, спричинила появу в ній низки
гуцульських діалектних слів на позначення природних і штучних географічних об’єктів,
таких, як кечера “стрімка гора, поросла лісом, крім вершини; гора взагалі”, бер “кладка
через річку”, звір, (ізвір) “міжгір’я, ущелина, вузька долина між горами”, грунь “вершина
гори”, дебра “стрімке, заросле кущами узбіччя понад гірські потоки, звори”, сигла
“густий, непрохідний ліс”, джємора “темна гущавина; заросле чагарниками місце”: Таже
в нас вийдеш на кечіру – кіко оком сєгнеш – усе гори… (401), Ясинівський патруль доніс
свого часу, що бер на Краснопіллю знесла вода… (423), Серце рвалося туди, до тих
таємних гір, полонин далеких, незвіданих скель та ізворів… (118), Олекса вийшов на
грунь (324), Скали, дебри, ліси непрохідні жереп (293), У дзвінецькій сиглі у густі дебри
стали, аби припічнути й попасоватиси (104), Звичайно він пасе у джєморах, у гущавині з
невисоких кущів, де вола видно й він не може відблукатися (129).
Рослинний світ Гуцульщини репрезентований, поряд із літературними словами,
низкою діалектних слів. Такими є жереп “гірська карликова сосна”, скоруха “горобина”,
бриндушки “шафран”, невісточки, головатень, кучєрєвець, нитота, горань, брустурник
“лікувальні трави”: То, мабуть жереп, про який так багато наслухався Олекса ще вдома
(124), – … І має бути [дерево] руже: євір, скоруха, бук, дубина, смерека, уське (131), ЦеВалентина Ґрещук
__________________________________________________________________________________
146
здебільшого дрібна густа трава бриндуша (140), Там і туя, невісточки, головатень,
кучерєвець, нитота, грань, брустурник – все то помічні зела (172).
Поодинокими гуцульськими діалектними лексемами репрезентовані тематичні групи
лісорозробної, лісосправної, міфологічної, метрологічної, медичної лексики – бутин
“лісорозробка, лісові роботи”, дараба “пліт, збитий з кругляків, який справляють по ріці”,
осиновець, арідник “чорт, злий дух”, мрєчі “мжичка, мряка; туман”, франця “сифіліс”,
гостец “ревматизм”: Літо в полонині, зима – в бутині (156), Олекса пішов шукати
дараби. Дійсно єсть. Тільки не дараба, а дараб’єтко якесь недоношене” (415), Можливо,
що і в данім випадку: божа воля якось проворонила, і воля арідника, осиновця того, ади ,
взяла верх (67), “Вліті мрєчі, то вони білі й пухкі, як хмариночки веселі” (416), – А обсіли,
най би їх так франця та короста обсіла, єк вони нас обсіли (88), – Ає занедужалоси.
Гостец видев. Ломит ноги, крижі (128). Окремими гуцульськими діалектизмами
заманіфестовані також назви риб, музичних інструментів, грошей, зокрема пструг
“форель”, трембіта “духовий інструмент – дерев’яна труба (до 3-ох м. довжини,
зроблена зі смерекового дерева, обвита березовою корою)”, флоєра “довга сопілка без
денця”, таляр, сороківець “дві давні австрійські крони”: “Озми пструга і кинь його у
помийницю” (409), Як прислухаєшся, може, учуєш трембіту (124), … А він собі сидит у
сировици у кип’єчій та у флоєру грає… (108), Один газда з Ясеня був винен Месі сорок
талярів… (352), – Може, бисте позичили єкого сороківця? (141).
Отже, мова повісті Г. Хоткевича “Довбуш” з погляду використання в ній
гуцульських діалектних рис неоднорідна. За цією ознакою авторська мова чітко
протиставляється мові персонажів. В авторську мову, чисто літературну, відповідно до
потреб нарації введені гуцульські лексичні діалектизми. Мова персонажів стилізована під
гуцульську говірку шляхом відбиття у ній основних фонетичних, морфологічних і
лексичних гуцульських діалектних рис, які в сукупності досить повно імітують
гуцульську говірку. Звичайно, і в мові персонажів відбиті не всі гуцульські діалектні риси
і не завжди послідовно, Так, не відбита депалаталізація звука р, деякі звукові явища в
однаковій позиції в одних словах передаються як у говірці, а в інших – як у літературній
мові, але загалом мовлення персонажів максимально наближене до гуцульської говірки.
Г. Хоткевич у використанні гуцульських діалектних рис у повісті “Довбуш” виявив
велику майстерність. Саме завдяки цьому йому вдалося художньо відтворити
неповторний гуцульський колорит.
_____________________________________________________
1. Гуцульські говірки: Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. Львів, 1997. 230 с.
2. Оссовецкий Ч. А. Диалектная лексика в произведениях советской художественной
литератуы 50-60-х годов // Вопросы языка современной русской литературы. М.: Наука,
1971. С.301-385.
3. Погребенник Ф. Гнат Хоткевич і його історична проза // Хоткевич Г. М. Авірон;
Довбуш: Повісті. Оповідання / Упоряд., авт. післямова Ф. П. Погребенник. К.: Дніпро, 1990.
С. 539-553.Гуцульський говір у повісті Гната Хоткевича…
__________________________________________________________________________________
147
THE HUTSUL’S DIALECTAL IN HNAT HOTKEVYCH’S NOVEL “DOVBUSH”
Valentyna Greshchuk
Preсarpathian Vasyl Stefanyk national university,
Department of Ukrainian 76025,
Shevchenko Str., 57/310; Ivano-Frankivsk,
рhone: (0342), 596008; (0342)596002
The hutsul’s dialectal features in the language of the H. Hotkevych’s novel “Dovbush” is
regarded in the article. It is stated, that the speech of the novel’s characters is stylized to the hutsul’s
dialect, which is confirmed of a great number of phonetical, morphological and lexical dialectisms.
A lot of lexical dialectisms are also used in the author’s language, in the descriptions of the nature,
hutsul’s mode of life, mountain pasture-ground’s farming in particular.
Key words: hutsul’s dialect, dialectism, author’s language, dialectal feature.
ГУЦУЛЬСКИЙ ГОВОР В ПОВЕСТИ ГНАТА ХОТКЕВИЧА “ДОВБУШ”
Валентина Грещук
Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника,
кафедра украинского языка
76025, ул. Шевченко, 57, ауд.310,г. Ивано-Франкивск,
тел. (0342), 596008; (0342)596002
В статье рассматриваются диалектные черты в повести Г. Хоткевича “Довбуш”.
Установлено, что речь персонажей стилизирована под гуцульский говор, о чем
свидетельствует ряд фонетических, морфологических и лексических диалектизмов. Немало
лексических диалектизмов есть в авторском языке, в частности в описаниях природы, быта
гуцулов, ведения хозяйства.
Ключевые слова: гуцульский диалект, диалектизм, авторский язык, диалектная черта.
Стаття надійшла до редколегії 25.09.2008
Прийнята до друку 20.12.2008