У традиційній граматиці другорядні члени речення поділяють на три класи: 
додатки, означення й обставини на основі значеннєвого критерію, проте з 
урахуванням формальних ознак. Критерії розрізнення другорядних членів речення 
поєднують формальні та семантичні ознаки в неоднакових співвідношеннях щодо 
кожного їхнього класу, тому виникли суперечки навколо принципів класифікації 
310 
Тема II. Синтаксис простого речення 
другорядних членів речення. Для уникнення непослідовності традиційного вчення 
про другорядні члени речення в сучасній функціональній граматиці виділяють 
прислівні та детермінантні другорядні члени речення на основі формально-
синтаксичних зв'яків без урахування семантичних ознак [Вихованець 1992, с. 76-86]. 
Прислівні другорядні члени залежать від окремого слова (підмета, присудка, 
головного члена односкладних речень або від інших другорядних членів речення). 
Детермінантні члени речення підпорядковуються підметово-присудковій основі 
двоскладного речення з прислівними другорядними членами, а також головному 
членові односкладних речень з його прислівними другорядними членами. Відповідно 
до форм прислівного підрядного зв'язку (узгодження, керування, прилягання) 
розрізняють узгоджені, керовані і прилягаючі прислівні другорядні члени речення. 
Суб'єктні синтаксеми у непрямих відмінках, крім розглянутих вище родового і 
кличного, можуть виступати лише у позиції лівобічного керованого другорядного 
члена речення відповідно до лівобічної семантико-синтаксичної валентності 
предиката. "Для української мови, - зауважує І.Р. Вихованець, - типова правобічна 
позиція керованого компонента, тоді як лівобічна звичайно стосується явищ 
координації, регульованої предикативним зв'язком підмета і присудка як головних 
членів двоскладного речення" [Вихованець 1993, с. 232]. Суб'єктній синтаксемі 
властивіша позиція підмета. Лівобічна позиція керованого компонента виникає 
внаслідок відповідних трансформацій вихідних речень, напр.: Мені сумно 
(Р. Іваничук) <— Я сумний; їй [Люді] не спалося (М. Трублаїні) <— Вона [Люда] не 
спала. Великого поширення набув погляд, згідно з яким кожна відмінкова і 
прийменниково-відмінкова форма іменників або їх еквівалентів поєднана з опорним 
словом способом керування. Кваліфікація керування має будуватися не на 
морфологічній, а на синтаксичній основі. На цьому наголошував ще О.О. Потебня. 
Учений стверджував: "Щоб поняття керування не перейшло в туман, потрібно 
розуміти під ним тільки такі випадки, коли відмінок додатка визначається 
формальним значенням доповнюваного. Якщо ж доповнюване саме по собі не вказує 
на відмінок додатка, то про керування не може йтися" [Потебня 1958, с. 120]. У 
сучасних дослідженнях функціонального спрямування визначають керування як 
форму підрядного зв'язку, що стосується значеннєво передбачуваної опорним словом 
сполучуваності непрямих відмінків іменників без прийменників і з прийменниками 
[Вихованець 1993, с. 231-238]. У такому разі керованими слід вважати тільки ті 
непрямі відмінки, які зумовлені правобічною або лівобічною валентністю предиката. 
За формою залежного слова розрізняють керування: а) власне-відмінкове, коли 
залежне слово (у даному випадку суб'єктна синтаксема) виражене 
безприйменниковими відмінками (знахідним, орудним, давальним), напр.: Ліну теж 
брала цікавість (О. Гончар); Мене аж зсудомило від такого жорстокого припущення 
(Р. Іваничук); Ніщо народом не забуте (В. Дрозд); Голова зовнішньополітичного 
відомства України був прийнятий Президентом Республіки Білорусь (3 газети): / 
тут Ользі стало недобре (А. Дімаров); / мені весело (М. Вінграновський); б) 
прийменниково-відмінкове, коли залежне слово (суб'єктна синтаксема) виражене 
прийменниковими відмінками (родовим, орудним, місцевим, знахідним), напр.: Для 
Марка це було нелегко (М. Трублаїні); У нас є свій будинок (П. Загребельний); Було 
між; ними таке єднання душ (Д. Павличко); На левадах ще було мокро 
(М. Трублаїні); І тільки тепер па Бондариху напав переляк (М. Стельмах). 
У ролі опорних слів, які керують суб'єктними синтаксемами у непрямих 
відмінках і прийменниково-відмінкових формах, найчастіше виступають дієслова. 
311 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Сполучуваність лише з дієсловами характерна для знахідного суб'єкта, який не 
може залежати від прикметників та іменників. Керуюче дієслово за своєю лексико-
граматичною природою вимагає суб'єктної форми для розкриття свого змісту. Напр.: 
Його лихоманило. ("Київ"); Митю усього аж пересмикнуло (О. Іваненко): Яцубу аж 
перешарпнуло (О. Гончар); Його [Василя] знову бив дрож: (А. Дімаров ); Мене пойняв 
пекучий сором (І. Муратов). Крім того, дієслова керують суб'єктними синтаксемами у 
давальному та орудному відмінках, прийменниково-відмінкових формах родового, 
орудного, місцевого, знахідного відмінків. Напр.: Ні Маркові, ні Ясі не сиділося 
(М. Трублаїні); Не спалося Зорині Половчак (В. Дрозд); Президент України 
обирається громадянами України строком на п'ять років на основі загального 
рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні ("Відомості Верховної 
Ради України"); У мене сестра с (Б. Харчук); Ще дивніше диво скоїлося з критикою 
(Б. Олійник); Й полегшало на душі в матері (Є. Гуцало); В голові стукотіло й 
дзвеніло (В. Шевчук); В голові закрутилось (Є. Гуцало); На мене бува таке находить 
(Б. Харчук). Прикметники здебільшого керують прислівними другорядними членами 
речення, у позиції яких перебувають суб'єктні синтаксеми, виражені давальним 
відмінком: -Мені потрібний човен. (М. Трублаїні); Почуття побожності особливо 
властиве українському народові (З газети). Слова категорії стану (предикативні 
прислівники, аналітичні дієслова стану) здатні керувати давальним та місцевим 
відмінками у фукції суб'єкта стану, напр.: Весело і тепло було шпакам 
(М. Вінграновський); Важко Пилипові (Б. Харчук); В хаті було тихо 
(М. Вінграновський); В осіннім полі порожньо і дико (І. Муратов). 
За ступенем вияву необхідності керованого слова для розкритгя змісту опорного 
розрізняють керування сильне і слабке. Під сильним керуванням розуміють гаку 
залежність іменника від опорного слова, за якої між керованим іменником і опорним 
компонентом наявний тісний і необхідний зв'язок. Для слакого керування на відміну 
від сильного характерна менша обов'язковість залежного члена речення від опорного 
[Вихованець 1993, с. 37]. Відповідно до цього можна виділити сильнокеровані і 
слабкокеровані другорядні члени речення. Лівобічний керований другорядний член 
речення, позицію якого займають суб'єктні синтаксеми у непрямих відмінках, 
поєднаний з опорним словом здебільшого сильним підрядним зв'язком. Це зумовлено 
насамперед тим, що непрямі відмінки із суб'єктним значенням є трансформами 
називного суб'єкта формально двоскладних речень, якому властивий найтіснішій 
зв'язок із присудком - предикативний (його форма - координація). Форма 
координації як комплексна форма зв'язку містить у собі ознаки узгодження і 
керування. Не тільки підмет визначає форми особи, числа та роду присудкового 
компонента, а й присудок вимагає підмета в типовій для нього формі називного 
відмінка, тобто поєднується з ним сильним (необхідним) підрядним зв'язком. 
Непрямі відмінки, пересуваючись із правобічних валентних позицій у лівобічну 
внаслідок трансформації речення, не лише набувають суб'єктної семантики, але й 
поєднуються тісним зв'язком з головним членом речення. Однак цей зв'язок не 
двобічний, як між підметом і присудком, а односпрямований. Опорне слово 
(дієслово, прикметник, предикативний прислівник) керує суб'єктними синтаксемами 
у непрямих відмінках, проте не узгоджується з ними в числі, особі та роді, пор.: 
Хлопцеві весело і Хлопцям весело; Мені сумно і Вам сумно; Миколці радісно і 
Наталці радісно. Отже, в результаті транспозиції непрямих суб'єктних відмінків у 
зону називного суб'єкта форма узгодження нейтралізується, зберігається лише форма 
сильного керування. Підрядним зв 'язком сильного керування поєднується з опорним 
словом суб'єктна синтаксема у знахідному, давальному відмінках, а дещо слабкішим 
312 
Тема II. Синтаксис простого речення 
- у прийменниково-відмінкових формах родового, орудного, місцевого та 
знахідного, напр.: Баглая аж пересмикнуло (О. Гончар); Петра корчило (Б. Харчук); 
Мені було тривожно (Р. Іваничук ); - В мене с сірники (М. Трублаїні); 3 Лавріном 
коїлося дивне (Ю. Мушкетик); На вулицях порожньо (Б. Харчук); Навалилось горе на 
них (О. Гончар). 
Суб'єктній синтаксемі у формі орудного відмінка пасивних конструкцій, як і 
орудному знаряддя, властива формально-синтаксична ознака периферійності. 
Називний відмінок суб'єкта дії за трансформації активної конструкції у пасивну 
пересувається із центральної лівобічної валентної позиції у периферійну зону 
орудного, для якого семантико-синтаксична функція суб'єкта є вторинною. Орудний 
безприйменниковий відмінок спеціалізований на вираженні інструментальної 
синтаксеми, слабкого керування і периферійної позиції слабкокерованого 
другорядного члена речення [Вихованець 1993, с. 233]. Суб'єктна синтаксема у цій 
позиції також пов'язується з опорним дієсловом слабким підрядним зв'язком. 
Орудному суб'єкта притаманна як семантична, так і формальна периферійність. 
"Периферійність орудного суб'єкта полягає, зокрема, у тому, що перехід активної 
конструкції в пасивну спрямований не стільки на створення суб'єктної позиції 
орудного відміка, скільки на перетворення предиката дії на предикат стану, а суб'єкта 
дії на суб'єкт стану", - слушно зауважує І.Р. Вихованець [Вихованець 1987, с. 65]. 
Тобто подібні трансформації спрямовані на створення з тричленних активних 
конструкцій (суб'єкт дії - предикат дії - об'єкт дії) двочленних пасивних (суб'єкт 
результативного стану - предикат результативного стану), у яких орудному суб'єкта 
належить побічна роль. У реченні з предикатою результативного стану є вже позиція 
ггазивного суб'єкта стану, зумовлена лівобічною валентністю предиката, тому для 
називного суб'єкта дії у пасивній конструкції валентного місця немає. Тут "на 
допомогу" називному "приходить" орудний відмінок, який хоч і бере на себе його 
функцію суб'єкта, але зберігає формально-синтаксичну ознаку периферійності. Напр.: 
Людина знівельована юрбою (Л. Костенко) <— Юрба знівелювала людину, Три чверті 
земної поверхні вкриті водою ("Загальна хімія") «— Вода вкриває три чверті земної 
поверхні; Державним митним комітетом Міністерством освіти не вирішене 
питання організації підготовки кадрів для митної системи (3 газети) <— Державний 
митний комітет і Міністерство освіти не вирішили питання організації підготовки 
кадрів для митної системи. 
Позицію прислівного керованого другорядного члена речення займають суб'єктні 
синтаксеми у семантико-синтаксичних функціях: а) суб'єкта стану фізичного, 
емоційно-психічного, розумового, емоційно-оцінного ставлення до об'єкта, 
волоння/неволодіння, неіснування (відсутності) та ін.), напр.: Миронові стало страшно 
(Б. Харчук); Поетів не існує понад час. (В. Коротич); б) суб'єкта якісної ознаки: Поява 
геніїв вкрай потрібна народам (3 газети); Багатозначність притаманна й іншим 
вигукам (І. Вихованець); в) суб'єкта в пасивних реченнях: Ліцензія на право 
користування судновою радіостанцією видається Міністерством зв'язку України 
("Відомості Верховної Ради України"); г) суб'єкта потенційної дії в інфінітивних 
конструкціях: Вам - утвердить державна земного братерства красу (І. Муратов): ґ) 
суб'єкта кількісно-вікової ознаки: Мені тоді було сімнадцять літ (П. Воронько). 
Складна синтаксема, що поєдггує в собі суб'єктне та об'єктне значення і 
виражена формою знахідного або давального відмінка, може стояти у позиції 
дуплексива, який перебуває у подвійних синтаксичних зв'язках з іншими членами 
речення. Напр.: Його випустили роздягненим і роззутим (Б. Харчук) <— Випустили його 
<— Він був роздягненим і роззутим. Такі дуплексиви являють собою специфічні 
313 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
утворення. Вони стоять у формально-синтаксичній позиції прислівного 
сильнокерованого другорядного члена речення щодо опорного дієслова-присудка і 
позиції взаємопов'язаного з вторинним присудком вторинного підмета [Вихованець 
1993, с. 242]. А.М. Мухін замість поняття вторинного підмета і вторинного присудка 
використовує поняття залежного підмета і присудка при залежному підметові, 
відрізняючи залежний підмет від незалежного. Учений називає їх "організуючими 
центрами другого ступеня, на противагу організуючим центрам першого ступеня -
підметові і присудкові" [Мухин 1964, с. 50]. Не варто вторинний присудок, виражений 
прикметником або дієприкметником у формі знахідного або орудного відмінка, 
кваліфікувати як предикативне означення, оскільки він поєднується з опорним 
іменником у знахідному відмінку не формою узгодження, а формою координації. 
Прикметник або дієприкметник у предикативній позиції вимагає називного відмінка у 
функції підмета, але у розглядуваних реченнях називний за умови подвійного зв'язку 
нівелюється перехідним дієсловом, яке перетворює називний відмінок на знахідний. 
Вторинний підмет, зумовлює підпорядкування вторинного присудка в роді й числі 
[Вихованець 1993, с. 243]. Знахідний відмінок об'єкгного суб'єкта утворюється 
внаслідок об'єднання двох вихідних семантично елементарних простих речень у 
похідне просте ускладнене, пор.: .. Таня не бачила його [Богдана] таким (О. Гончар) <— 
Таня не бачила його [Богдана] + Він [Богдан] був таким; [Та ніколи] Митя не бачив 
Марію... роздратованою... (О. Іваненко) <— Митя не бачив Марію + Марія була 
роздратована; Василь [ще] не бачив її [матір] .. наляканою (А. Дімаров) <— Василь 
не бачив її [матір] + Вона [мати] була налякана. Знахідний виконує одночасно дві 
формально-синтаксичні функції: придієслівного другорядного члена і вторинного 
підмета. 
У подвійних синтаксичних зв'язках з дієсловом та інфінітивом перебуває 
знахідний, що виражає значення адресатного об'єкта дії - потенційного суб'єкта дії, 
напр.: Ви краще попросіть Марію Олександрівну поспівати українські пісні 
(О. Іваненко); Потім дівчинка покликала Марка купатися (М. Трублаїні); Сирота 
вблагав мене піти до Черкеса разом (П. Загребельний). Синтаксема у знахідному 
відмінку є наслідком згортання двох семантично елементарних речень в одне 
ускладнене, пор.: Дівчинка покликала Марка купатися (М. Трублаїні) «— Дівчинка 
покликала Марка + Марко буде купатися. Знахідний адресатного об'єкта дії 
потенційного суб'єкта дії виконує насамперед функцію придієслівного 
сильнокерованого другорядного члена речення, а також функцію вторинного підмета, 
який перебуває із вторинним присудком (інфінітивом) у предикативному зв'язку. Такі 
самі формально-синтаксичні функції виконує давальний адресатного об'єкта дії 
потенційного суб'єкга дії при дієсловах, що виражають наказ, заборону, дозвіл, 
можливість і под., напр.: Стах наказав йому [Левкові] підтримувати вогонь 
(М. Трублаїні) <— Стах наказав йому [Левкові] + Він [Левко] підтримуватиме вогонь 
<— Очерет наказав команді включити мотор (М. Трублаїні) <— Очерет наказав 
команді + Команда включить мотор; Управитель ... радив Гнатові переселитися на 
хутір (Б. Харчук) <— Управитель радив Гнатові + Гнат переселиться на хутір. 
Отже, суб'єктна синтаксема у непрямих відмінках, крім родового суб'єктно 
кількісної ознаки та кличного адресатно-суб'єктного, перебуває у формально-
синтаксичній позиції керованого другорядного члена речення, який поєднаний 
опорним словом (дієсловом, прикметником, предикативним прислівником та іншим, 
найчастіше сильним підрядним зв'язком (його формою - сильним керуванням. 
Дуплексиви є своєрідними одиницями у структурі формально простого, але 
семантично ускладненого речення, тому що вони не вкладаються у визначення як 
314 
Тема II. Синтаксис простого речення 
звичайних головних, так і другорядних членів речення. У позиції дуплексива суб'єктна 
синтаксема обов'язково ускладнена іншими субстанціальними значеннями. 
Література 
1. Вихованець 1987: Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. - К.: 
Наук, думка, 1987. -231 с. 
2. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису 
української мови. — К.:Наук. думка, 1992. — 222 с. 
3. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. -
К.:Либідь, 1993.-368 с. 
4. Мухин 1964: Мухин А.М. Функциональньїй анализ синтаксических 
злементов. - М.; Л.: Наука, 1964. - 292 с. 
5. Потебня 1958: Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4 т. -
Учпедгиз. 1958. - Т. 1/2. - 536 с. 
Опубл.: Лінгвістичні студії: 36. наук, праць. Вип. 7. - Донецьк: ДонНУ, 2001. -
С. 150-154.

.