ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МАТЕРІАЛИ ДО СЛОВНИКА “ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО. СЛОВНИК ПЕРСОНАЛІЙ” – Лідія Сваричевська, Оксана Ясіновська

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра загального мовознавства,
вул. Університетська, 1/343, 79602 Львів, Україна,
тел.: 8(032) 2394756
Подано матеріали до словника “Загальне мовознавство. Словник персоналій”, який
міститиме інформацію про наукову діяльність найвизначніших у історії лінгвістики
вчених, починаючи від Давньої Індії до сьогоднішніх днів. Зокрема, публікуємо
пробні статті про Секста Емпірика та Анну Вежбицьку.
Ключові слова: загальне мовознавство, словник персоналій, Секст Емпірик, Анна
Вежбицька.
Історія лінгвістичної думки відображена в різних за жанром наукових і науково-
методичних працях – монографіях, нарисах, підручниках, статтях. Окремі свідчення
про персоналії можна знайти у філософських та загальноосвітніх словниках і
енциклопедіях. Існує і практика укладання довідників енциклопедичного типу,
присвячених мовознавцям, але вони, зазвичай, обмежені або за часовим, або за
територіальним принципом. Мета пропонованого словника “Загальне мовознавство.
Словник персоналій” висвітлення історії загального мовознавства у знакових
постатях від давніх часів до сучасності. Кожна стаття міститиме біографічні
свідчення, перелік основних праць, характеристику поглядів з урахуванням галузей,
охоплених творчістю вченого, цитати з текстів, короткий словник найхарактерніших
термінів, короткий список літератури про вченого. Рубрикація статті може
варіюватися залежно від наукових зацікавлень ученого та періоду його життя.
Водночас структура кожної статті буде підпорядкована загальній концепції
Словника.
Далі подаємо дві пробні статті запланованого Словника: СЕКСТ ЕМПІРИК
(Л. Сваричевська), АННА ВЕЖБИЦЬКА (О. Ясіновська).
СЕКСТ ЕМПІРИК (лат. Sextus Empiricus; гр. Σέξτος ό Έμπειριχός) (близько
200 – 250 рр. н. е.) – давньогрецький філософ і лікар, один із останніх скептиків після
600-річного існування скептицизму в античному світі (починаючи з Піррона). Жив в
Олександрії та Римі. Через велику кількість цитацій текстів інших авторів твори С. Е.
вважають важливим джерелом для історії античної філософіії загалом і поглядів
граматистів зокрема, як аналогістичного, так і аномалістичного спрямування.
Представником останнього є сам С. Е. Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
256
Твори. Відомі цикли творів С. Е. мають назви “Проти вчених” і “Пірронові
положення”. “Проти вчених” містить дві так звані книги “Проти логіків”, дві –
“Проти фізиків”, одну – “Проти етиків” і шість – “Проти різних наук”, серед яких
цікавими для історії мовознавства є “Проти граматиків” та “Проти риторів”. Іноді в
науковій літературі “Проти логіків” та “Проти фізиків” об’єднують під загальною
назвою “Проти догматиків” через їх філософську принциповість та системний виклад
концепції скептицизму.
Посилання на вчених і цитування їхніх творів. Оскільки основним методом
викладу своїх положень у С. Е. є контраргументація, то в його трактатах засвідчені
погляди на мову і, зокрема, граматику багатьох античних авторів, праці декотрих з
яких не зберіглися і не зафіксовані в інших джерелах. Кратет Маллотський (глава
пергамської школи граматиків, які протистояли александрійцям, заклав основи
граматичної школи в Римі); Арістарх Самофракійський (близько 217–143 років до н.
е., найвідоміший з граматиків і глава Александрійської бібліотеки); Арістофан
Візантійський (близько 257–180 років до н. е., учитель Арістарха); Асклепіад
Мірлейський (ІІ–І ст. до н. е., грецький граматик, працював спочатку в Александрії,
потім у Римі); Діонісій Фракійський (близько 170–90 років до н. е., учень і
послідовник Арістарха Самофраційця, автор першої нормативної граматики грецької
мови); Харес (Харіт) (автор грецької граматики, який вважав граматику мистецтвом,
що досліджує слова і значення, учень Аполлонія Родосського, вченого і поета ІІІ ст.
до н. е.); Дімітрій (Деметрій) Хлор (античний граматик, предметом уваги граматики
вважав не тільки “те, що говориться у поетів та письменників”, але й те, що існує в
загальному обігу; свідчення про життя і самі його твори не зберіглися); Птоломей
Періпатетик (вважав граматику не “досвідним знанням”, а наукою, автор граматики,
яка тільки згадується, свідчень про життя також немає); Платон (428/427–348/347,
учень Сократа, автор відомого діалогу “Кратил”, присвяченого полеміці про природу
найменування); Аристотель (384–322 до н. е., прихильник логічного підходу до
граматики); Піндаріон (граматик школи аналогістів); Тавріск (учень граматика
Кратета Маллотського, відомий лише з критичного зауваження С. Е. стосовно
занадто широкого трактування граматики, яка ніби повина містити і логічну частину
– про мовлення і тропи, і практично-спостережливу – про діалекти і відмінності між
фігурами та образами, й історичну – дослідження “безладної матерії”).
Загальні положення. У творах С. Е. міститься ціла система головних аргументів,
за допомогою яких античний скептицизм спростовував уявлення “догматичної”
філософії про можливість існування досвідного, доказового, безперечного знання.
С. Е. доводив неможливість будь-яких загальнообов’язкових наукових, теологічних,
етичних тощо істин і рекомендував стримуватися від усякого рішення, знання, щоби
цим досягнути душевної рівноваги і блаженства, що і є метою філософії. Як і кожний
справжній античний скептик, С. Е., не те, щоби нічого не визнавав, але визнавав
лише те, що будь-яке “А” може бути якимось “не-А”, що у світі все однаково істинне
і однаково хибне. Тексти творів С. Е. є зразковим відображенням скептичного
мислення: для нього, окрім буття та не-буття існує ще дещо середнє – буття
особливого роду, нейтральне, іррелевантне, яке не може не існувати. С. Е. закликав
утримуватись від будь-яких суджень, оскільки стриманість у судженнях, які б
судження скептик фактично не висловив, виявляєтья у тому, що всяке своє судження
він висловлює не від себе (існує він чи ні, це йому невідомо і йому лише “здається”,
що він існує) і скеровується це судження, хоч і до реальної людини, але скептик при
цьому думає, що перед ним не реальна людина, але те, що “здається” реальноюМатеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
257
людиною, і, нарешті, саме висловлювання також для нього не є судженням по суті, а
тільки тим, що “здається” висловлюванням.
Щоби жити і діяти, необхідно мати справу не з імовірними речами, людьми та
подіями, але з такими, які здаються нам такими. За С. Е., важливим є те, що ми
уявляємо собі речі існуючими, а не те, що вони тільки ймовірні. Це стосується також
мови та її граматичного опису – у чому і полягає головний принцип аномалістів, на
противагу принципам аналогістів.
Погляди на мову і на природу найменування. Погляди на мову і слово зокрема
пов’язані з логікою, граматикою та риторикою і викладені у відповідних трактатах
(“Проти логіків”, “Проти граматиків”, “Проти риторів”). За С. Е., слова мають
умовний і довільний характер: слова відрізняються від предметів, які позначають;
окрім того, слова сприймаються “одним органом”, а речі – іншими, слова не можуть
виразити усю сутність речей і передати множинність субстратів. Співвідношення
мовлення і істини (в розумінні останньої як реального, незалежного від сприйняття
людини, стану речей) має відносний, довільний характер: будь-яке мовлення не може
виражати абсолютного, єдиного для всіх істинного значення, інакше б усі люди (і
“елліни” і “варвари”) сприймали звуки мовлення стосовно предметів, які ними
позначаються, однаково; крім того, істина взагалі не може бути виражена за
допомогою слів (яка, наприклад, істина у беззмістовних, вигаданих словах “блітури”
або “скидапсис”?). Слова С. Е. характеризував як знаки; розуміння словесних знаків
вражає своїм наближенням до сучасного семіотичного трактування: слово будь-якої
мови має свою звукову оболонку у вигляді певного звукового комплексу і
співвідноситься з певним поняттям; знак тому і є знаком чогось, оскільки це останнє
є позначеним; мовні знаки класифікуються за функціями і значеннями (одні мають
функцію “нагадування” – якщо позначають “наявні” предмети, такі, що підлягають
безпосередньому спостереженню, інші – “показову, або вказівну” – якщо позначають
предмети неявні, які ніколи не бувають об’єктом для безпосереднього
спостереження, наприклад, душа). Слово-знак має системний характер: С. Е.
відзначив, що знак “належить до категоріїї речей відносних”, тобто може існувати
лише відносно до інших знаків (“якщо немає нічого “правого”, то не буде нічого і
“лівого”); С. Е. доводив і умовність знаку, оскільки той “впливає не однаково на всіх,
хто перебуває в однакових умовах” (“піднятий смолоскип для когось означає ворожу
атаку, а для інших показує прихід друзів; і звук дзвоників для одних є знаком
продажу продуктів, а для інших – заклик до поливання доріг”). Знаками можуть бути
не тільки слова, але й більш складні комплекси, наприклад, докази як складові
елементи логічних операцій. Будь-які знаки одночасно існують і не існують, не є суто
чуттєвими і не є мисленнєвими – таке твердження відповідає основним постулатам
скептицизму, але, як не дивно, це не суперечить сучасним уявленням про мовний
знак і мову в цілому у концепціях, близьких до семіотичних, коли мова визначається
як абстрактна система знаків, яка лише реалізується у конкретних актах мовлення.
Погляди на граматику. С. Е. відзначав, що існує два типи граматики: перша – це
“граматистика”– наука “про письмо та читання” і тому є корисною та необхідною,
друга претендує на знання “більш глибоке порівняно з першою” і полягає не у
простому пізнанні “письмен”, але й у дослідженні їх походження та природи, а також
частин мови, що складаються з них. Другий тип граматики викликає заперечення з
боку С. Е. через те, що граматисти цього типу не можуть дійти згоди з жодного
питання, і відповідно така граматика не несе позитивного знання, а тому не є
потрібною. Навіть у самому визначенні граматики погляди вчених розбігаються: Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
258
Діонісій Фракійський граматикою називав “досвідне знання про більшу частину того,
що говориться у поетів та письменників”, Харес – науку про “здатність вишукано
розпізнавати грецьке мовлення та його значення”, Деметрій Хлор – “науку про те, що
знаходиться у поетів, і знання словесних виразів загального обігу” тощо. У подібних
підходах до граматики С. Е. бачив принцип “аналогії” і заперечував його,
протиставляючи принцип “аномалії” (звичаю у вживанні слів та форм), оскільки
неможливо усе живе мовлення орієнтувати на зразки поетичного слововживання і
також неможливо виявити усі “словесні вирази загального обігу” і зробити їх
зразками. Крім того, алогічність теоретичних граматичних досліджень С. Е. вбачав у
розбіжностях граматистів при підході до критеріїв цих досліджень, які дають змогу
виділити три частини граматики: “технічну” – де наводяться у певному порядку
основні звуки та частини мови, орфографія “чистої” грецької мови; “історичну” – де
описуються різні особи (боги, люди, герої) або місцевості (гори, ріки), а також
вигадки та міфи; “специфічну” – де розглядається те, що “міститься у поетів та
письменників”, судиться про правильність або неправильність, істинність та
хибність, у зв’язку з чим тлумачення вираженого стає неясним та заплутаним. У
критичних зауваженнях стосовно граматичної науки С. Е. помічав складність
семантичних зв’язків між словами, які мають парадигмальний (асоціативний
характер), наприклад, слово “ціле” семантично близьке до слова “все”, яке, у свою
чергу, може бути заступником слова “Пан”, що дозволяє мовцю вжити замість слова
“Пан” слово “ціле”, а це ускладнює, а подекуди і унеможливлює аналіз смисла
висловлювання. Подібність звучання слів (наприклад, “сірінга” та “сірієць”)
вважалася достатньою для їх смислового ототожнення – це, з одного боку приклад
античного етимологічного досвіду, а з іншого – практичного звукового символізму.
Значення творчості. У першу чергу твори С. Е. виконують просвітительську
функцію через різноманітність представлених ним поглядів античних авторів на
мову, граматику, риторіку та інші об’єкти їхньої уваги. Прискіпливий аналіз відомих
сьогодні лише з цитат та посилань творів дає повну і системну картину античних
граматичних учень, незважаючи на суворий скептичний підхід. Можна
стверджувати, що С. Е. спонукав наступних мислителів до більш критичного
оцінювання всієї філософської спадщини греків. Критицизм С. Е як скептика став
складовим елементом навіть такої далеко не скептичної системи, як неоплатонізм,
який почав зароджуватися після С. Е. або ще при ньому. Думки С. Е. про природу
найменування, “аналогію” та “аномалію” у граматиці сприяли уникненню крайнощів
у постулатах прихильників теорії найменування “за природою” та аналогістів.
Цитати. “… Якщо імена виникають за природою і кожне з них має значення не
за встановленням, то було б необхідним, щоби всі розуміли всіх: греки – варварів,
варвари – греків і варвари – варварів. Однак цього у будь-якому випадку немає.
Отже, імена мають значення не за природою, так що цього граматики не можуть
стверджувати. Якщо ж вони поясняють це у тому сенсі, що кожне ім’я “у
природному розумінні” чоловічого, жіночого або середнього роду, стверджуючи, що
одні імена такі, а інші такі, то нехай вони знають, що вони накидують на свою шию
ще більш тісний нашийник” (“Проти граматиків”).
“Отже, якщо немає ніякого чоловічого або жіночого імені за природою, то я хочу
дізнатися, яким чином заперечитиме граматик тим, хто хибно каже ό χελιδών та ή
άετός [тобто вживає слово “ластівка” в чоловічому, а слово “орел” – в жіночому
роді]? Адже це може відбуватися або тому, що слово “ластівка” за природою
жіночого роду, а ця людина за допомогою артикля примушує його бути чоловічогоМатеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
259
роду; або тому, що жіночим, а не чоловічим зробив його загальний звичай. Але якщо
воно є жіночим за природою, – а як ми встановили, нема нічого жіночого за
природою, – то, оскільки мається на увазі цей конкретний випадок, байдуже,
вимовляється воно так чи інакше. Якщо ж загальний звичай зробив його чоловічим
замість жіночого, то критерієм гарного або негарного мовлення виявиться не будь-
яке наукове і граматичне міркування, але безхитре та просте спостереження звичаю”
(“Проти граматиків”).
“Зрозуміло, що стосовно чистоти вимови слід дотримуватись певної обережності.
Адже той, хто постійно вживає варваризми та солецизми, є предметом глузування як
людина невихована; а той, хто розмовляє грецькою чисто, здатен до ясного і разом
точного висловлювання того, що він мислить про предмети. Однак існують два
різних типи грецького мовлення. Один відрізняється від нашого загального звичаю і
спирається, вочевидь, лише на граматичну “аналогію”. Інший же виявляється у
зв’язку зі звичаєм у мові в кожного грека через спостереження та відтворення
звичайних розмов. Наприклад, хто у називному відмінку Ζεύς (“Зевс”) відмінює у
непрямих відмінках Ζεός, Ζεί, Ζέα, той розмовляє відповідно до першого типу
грецького мовлення. Той же, хто каже просто Ζηνός, Ζηνί, Ζήνα, той розмовляє згідно
з другим і більш для нас звичним типом. Однак при двох типах грецького мовлення
ми стверджуємо, що другий тип придатний до вживання з вищевказаних причин,
перший ж виявляється непридатним з тих причин, про які ми зараз скажемо. А саме,
подібно до того як при існуванні в обігу в країні будь-якої державної монети той, хто
нею користується, може без перешкод укладати угоди в цій державі, а той, хто цього
не дотримується і викарбовує якусь нову монету для себе самого і хоче нею
розраховуватись, виявляється легковажним, – так само є близьким до божевілля і той,
хто не хоче у житті дотримуватися мовлення, яке передається за традицією, як
монета, але товче собі своє. Відповідно якщо граматики дають обіцянку навчити так
званій “аналогії” як певній науці і примушують нас говорити цією грецькою мовою
за її допомогою, то слід пояснити, що ця наука є безгрунтовною, а хто хоче
розмовляти правильно, той повинен дотримуватися нештучного і простого,
прийнятого в житті мовлення, слідуючи спільному звичаю більшості” (“Проти
граматиків”).
“Що ж стосується нас, то ми, ні в чому не обвинувачуючи саме поетичне
мистецтво, висловимо наше заперечення інакше проти тих, хто стверджує, що
граматика містить у собі науку, здатну розпізнати сказане в поетів та письменників.
Власне, оскільки будь-який прозаїчний і будь-який поетичний твір складається із
слів, що виявляють речі, і речей, які виявляються словами, то буде необхідним, щоби
граматик, якщо він володіє наукою, здатною аналізувати сказане у письменників і
поетів, пізнавав або тільки слова, або предмети, або ж і те і інше. Зрозуміло, однак,
що він не пізнає предметів, навіть якщо б ми нічогно про це не казали. Адже з
предметів одні є фізичними, інші – математичними, треті – медичними, четверті –
музичними. При цьому необхідно, щоби той, хто береться за фізичні предмети, був
одночасно і фізиком, а той, хто за музичні – музикантом…, і так у всіх предметах.
Однак … граматик не є мудрим одразу в усьому і досвідченим у кожній науці…”
(“Проти граматиків”).
“Отже, речей граматики не розуміють. Залишається тому, щоби вони розуміли
найменувння. А це знов балаканина. Адже, перш за все, вони не володіють нічим
науковим для пізнання мовлення. Адже не з якоїсь науки вони дізналися, що чабани,
які вимовляють у Софокла ίώ βαλλήν (“о царю !”), говорять “о царю !” по-фрігійськи, Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
260
але вони почули це в інших. І немає ніякої відмінності в тому, чи бути тлумачем
варварського висловлювання або такого, яке вимовлене у вигляді глоси, оскільки
останнє однаково для нас є незвичним. Далі і це також неможливо, оскільки
висловлювань безліч і вони складаються у різних людей по-різному або стосуються
предметів, яких ми не знаємо. Наприклад, візьмемо таку фразу: “ціле говорило по-
варварськи, тримаючи дерев’яний надріз у руках”, де “ціле” стоїть замість “все”,
оскільки “ціле” і “все” – синоніми, а “все” – це є Пан; далі, “говорило по-варварськи”
стоїть замість “говорило по-сірійськи” (тому що сірійці – варвари), останнє ж у свою
чергу є витлумаченням дієслова “грав на сірінзі”; нарешті, замість “сірінга” сказано
“надріз”, “надрізане дерево”, тому що сірінга є видом надрізаного дерева, тобто
фраза мала би звучати так: “Пан грав на сірінзі, тримаючи сірінгу в руці” (“Проти
граматиків”) .
“…Уміле мовлення зовсім не є специфічною властивістю ритора, але це –
загальна властивість будь-якого знання, що послуговується словом. Адже і медицина
добре висловлює свої постулати, і музика – постулати музичні. Тому наскільки не є
риторикою кожна з цих наук тільки через мовлення, настільки не є нею і та, якій
присвячується дослідження. ” (“Проти риторів”).
Терміни. (Наводяться найбільш вживані у текстах С. Е. терміни, включно і
цитовані з інших джерел як предмет його критики).
Аналогія – зразок словозміни та слововживання, витоком якого є давня
література (наприклад, твори Гомера), і який пропонується як кодифікована норма у
граматиках; обов’язкова норма, незалежна від звичаю; А. виводяться методом
порівняння багатьох форм і виявлення більшості подібних, решта вважаються
неправильними, тобто “аномаліями”;
Аномалія – у текстах С. Е. – “звичай”;
Буква – позначалась словом στοιχεϊον, яке в натурфілософських контекстах
перекладається як “елемент”. Оскільки граматична наука того часу не розмежовувала
принципово букву і звук, то, кажучи про букви, С. Е. має на увазі елементи усного, а
не письмового мовлення. У випадках, коли С. Е. помічав невідповідності графічних
позначень (букв) і реально артикульованих елементів (звуків), він бере під сумнів усе
граматичне вчення про букви;
Варварський – С. Е. навіть латинську мову відносить до варварських, хоча в
його епоху варварськими називалися вже не всі нееллінські, як раніше, але лише
народи, яких не торкнулася греко-римська культурна і політична експансія;
Глоси – слова у творах давніх авторів, малозрозумілі вже античним читачам;
Гномологія – сукупність поетичних висловів, широковідомих і вживаних як
приклади життєвої мудрості (так звані гноми); їх часто вживав сам С. Е. у своїх
текстах;
Граматика – за С. Е., наука, яка, на відміну від граматистики, намагається
описати неосяжне – мову – і встановити свої правила (переважно за принципом
аналогії);
Граматистика – знання будь-яких письмен (γραμμάτων), “чи то грецьких, чи то
варварських”; наука про письмо і читання; вона допомагає “лікувати” забуття і
підтримує пам’ять, тому є корисною;
Елізія – випадіння кінцевого голосного звука перед словом, яке починаєтьяс
також з голосного;Матеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
261
Звичай – загальноприйняті форми слововживання на певній теріторії і у певний
історичний період; те, що в інших джерелах називається “аномалією”, наприклад, у
Варрона; протиставляється аналогії;
Значення – на відміну від позначуваного, лише зміст слова, без енциклопедичних
уточнень, власне лексичне значення, “в тому розумінні, наприклад, що πίσυρες є
“чотири”. Вивчення З. входить до предмету грамтики;
Позначення – зовнішя форма слова в різних теріторіальних виявах, що є власне
предметом граматики;
Позначуване – значення слова в широкому розумінні, його смисл, з можливими
енциклопедичними уточненнями, що вивчаються іншими науками (математикою,
“музикою”);
Просодія – 1) характеристика голосного звука з боку довготи, наголосу та
аспірації (придихання); 2) вимова звука;
ВЕЖБИЦЬКА АННА (Wierzbicka Anna) (народ. 1938, Варшава).
Навчалась у Варшавському університеті на відділенні “польська література”.
Працювала в Інcтитуті літературних досліджень Польської Академії Наук, де
1963 року захистила дисертацію, присвячену польській ренесансній прозі. У 1964
році, перебуваючи в Москві, в Інституті Слов’янознавства Академії Наук СРСР,
познайомилася з провідними дослідниками новітньої семантики Ю. Апресяном,
І. Мельчуком, О. Жолковським. Учення Московської семантичної школи і знайомство
з концепцією польського лінгвіста А. Богуславського (1965 року виступив у
Варшавському університеті з доповіддю “Про основи семантики”, головною тезою
якої було твердження про існування елементарних одиниць думки і значень,
відшукати які можна завдяки дослідженням мови) підштовхнули В. А. до пошуку
елементарних семантичних понять, які б уможливили визначення всіх інших понять,
а також до побудови “семантичної мови”. 1966 року стажується в тодішньому центрі
генеративної граматики – Массачусеттському Технологічному Інституті (МТІ),
США, де укріплюється в думці про центральне місце семантики в лінгвістичних
дослідженнях і не приймає асемантичної генеративної лінгвістики. Завдяки
професору МТІ Р. Якобсону знайомиться з І. Берліном, на запрошення якого їде до
Оксфорду. 1972 року переїжджає до Канберри, де працює професором
Австралійського національного університету; зацікавлюється мовами тубільців
Австралії, Азії, Океанії, що суттєво розширює її емпіричні погляди як на
універсальні поняття, так і на поняття, специфічні для різних культур.
Напрями досліджень. Провідними темами досліджень В. А. є семантика
граматики (семантичний підхід до опису сполучувальних обмежень у мові:
ґрунтується на ідеї, що морфологічну і синтаксичну сполучуваність можна визначити
завдяки семантиці слів і синтаксичним конструкціям; прикладом семантичної
експлікації синтаксичних обмежень вважає аналіз комплетивних конструкцій –
маркерів синтаксичного підпорядкування одного предиката іншому: в англійській
мові це конструкція to + інфінітив, герундій, підрядне речення зі сполучником that і
відпредикатне ім’я; В. А. стверджує, що ці конструкції розрізняються за смислом і
сфера їх використання може бути передречена їх власним значенням: наприклад,
комплетивна конструкція зі сполучником that можлива тільки в контексті дієслова
know або таких, які містять у своєму тлумаченні компонент “знати”, зокрема,
дієслово hope допускає that, оскільки при його семантичному розкладанніСваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
262
виокремлюється компонент “не знати”; семантичний підхід до сполучуваності дає
змогу наблизитися до відповіді на питання, як носій мови здатний утримувати в
голові надзвичайно велику інформацію, яку дуже важко експлікувати
лексикографам), семантика лексики (мовна категоризація явищ зовнішнього світу –
кожна мова формує свій “семантичний всесвіт”, а тому існують поняття,
фундаментальні в одній мові й відсутні в іншій, це стосується як думок, так і емоцій;
антропоцентризм як спільна риса всіх мов – мова призначена для людини і вся
мовна категоризація об’єктів та явищ зовнішнього світу зорієнтована на людину;
зв’язок між мовою і національним характером – кожна мова національно
специфічна, в мові відображаються не тільки особливості природних умов чи
культури, але й своєрідність національного характеру їх носіїв), методологічну
основу яких становить третя тема – семантичні примітиви (виводяться елементарні
семантичні компоненти, з яких складаються значення всіх слів природних мов,
відповідно до цього, значення будь-якої мовної одиниці представляється як деяка
комбінація нерозкладуваних елементарних смислів; семантичні примітиви формують
універсальну “Природну Семантичну Метамову”).
Теорії, які лягли в основу концепції В. А. У своїх дослідженнях В. А. спирається
на ідеї, які висловили: Г. Ляйбніц (на підставі деяких міркувань: мова – найкраще
дзеркало людської думки; шляхом вивчення структури людських думок є семантика,
а також запропонованої ним лінгвістичної метамови, згідно з якою пошук “алфавіту
людських думок” пов’язується зі встановленням елементарних “атомів значення”,
В. А. постулює наявність “мови думки” – існування вродженого й універсального
“лексикону людських думок” і “синтаксису людських думок”, запозичуючи в
Г. Ляйбніца, як термін lingua mentalis – “мова думки”, так і саму ідею семантичної
метамови); В. фон Гумбольдт (услід за ним говорить про антропоцентричність мови;
враховує, що дійсність дається людям у мисленні (а не у сприйнятті!) саме через
мову, а не безпосередньо; розділяє його погляд, згідно з яким, незважаючи на
наявність універсалій, втілені у різних мовах семантичні системи є унікальними й
культуроспецифічними, спираючись на думку В. фон Гумбольдта, що “в лексиці й у
граматиці є центр, довкола якого крутяться всі мови”, В. А. стверджує можливість
виокремлення спільного для всіх мов мінімального ядра); Ф. Боас, Е. Сепір, Б. Ворф
(зокрема, підтримує ідеї Е. Сепіра: мовознавство має стратегічне значення для
методології суспільних наук; мова – символічне керівництво для розуміння культури;
лексика – дуже чутливий показник культури народу; спирається на основну тезу
Б. Ворфа: “ми розчленовуєм природу в напрямі, який підказує нам наша рідна мова”;
“те, як люди мислять, визначається категоріями, наявними в їхній рідній мові”);
Н. Хомського (враховує його твердження, що більшість слів мови закладені від
природи, а не будуються всередині цієї культури, тому лінгвістові не варто прагнути
їх перекладати, оскільки вони є тільки ярликами для нерозкладуваних вроджених
концептів (для Н. Хомського це був вагомий арґумент проти лексичної семантики));
Д. Слобін (введене В. А. поняття “вроджених і універсальних семантичних
примітивів” відповідає ідеї “семантичного простору домовних значень” у Д. Слобіна,
який виокремлює “ядерні концепти і сукупності пов’язаних понять”; Ю. Апресян,
І. Мельчук, О. Жолковський (ці представники Московської семантичної школи
відводили важливе місце семантиці й вивели семантичні параметри, які уможливили
укладання семантичних словників та пошук семантичних першоелементів, див.
зокрема, запропоновані ними терміни “елементарне значення”, “елементарний
смисл”, “мова-посередник”) та ін. Матеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
263
Інструмент семантичних досліджень. Своїм робочим інструментом вивчення
мов і культур В. А. вважає “набір універсально лексикалізованих концептів, які
виникли як результат емпіричних порівняльних досліджень, виконаних у межах
семантичного підходу “Природна Семантична Метамова” (ПСМ)” [6, с. 140]. ПСМ
застосовується для міжкультурного порівняння значень у найрізноманітніших сферах
семантики: від опису значень частин мови або синтаксичних конструкцій до
тлумачення євангельських притч і характеристики властивих тій чи іншій культурі
сценаріїв поведінки. Така універсальність ПСМ можлива завдяки прийнятому В. А.
погляду, згідно з яким єдність лінгвістичної семантики визначається не єдністю
предмета вивчення, а єдиним інструментом аналізу).
Метод дослідженння. Cвій метод В. А. визначила як “треновану інтроспекцію”,
який: 1) дає адекватну експлікацію концептів; 2) допомагає транслювати шлях, яким
іде вона сама, назовні, тобто перетворити інтуїтивне, неекспліковане знання в
експліковане [16]. Результатом вважає запис тлумачення концепта формалізованою
семантичній метамові. При визначенні того, як відповідні смисли
концептуалізуюються в різних мовах, поглиблено аналізує ті мови, якими володіє на
рівні носія (польська, англійська, російська) [6; 7; 11; 22], або звертається до даних
культурно-антропологічного характеру, див., наприклад, “японські культурні
сценарії”, “німецькі культурні сценарії” [6; 7; 12; 13]. Визначаючи концепти як
ідеальні об’єкти, які існують у психіці людини, стверджує, що не тільки різні мови
концептуалізують дійсність по-різному, але й за одним і тим самим словом у
свідомості різних людей можуть стояти різні ментальні утворення. Оригінальність
підходу В. А. в тому, що свої міркування вона ілюструє, аналізуючи не тільки
абстрактні концепти, відмінність інтерпретацій яких різними людьми є очевидною,
але обирає об’єктом розгляду також конкретні концепти, такі як “велосипед”,
“картопля”, “редиска”, “горня”, “тигр”, “джемпер” та ін. [16; 22].
На противагу редукціоністському погляду на мову, прийнятому в логіці (Ч. Пірс,
Ч. Морріс, В. Куайн, А. Черч), керується принципом: мова – виразник значення і має
розглядатися тільки в такій якості. Значення не можна виявити через відношення між
мовними знаками і елементами екстралінгвістичної реальності, а отже, семантика не
зводиться до референції [22]. Вважає значення антропоцентричним (відображає
загальні властивості людської мови), етноцентричним (зорієнтованим на певний
етнос), інгерентно суб’єктивним (інтерпретація світу людиною). Звідси
стверджується тісний зв’язок семантики з прагматикою: мовні значення наскрізь
прагматичні, при цьому з людиною, з мовленнєвою ситуацією пов’язані не якісь
окремі особливо виділені експресивні слова, а значення великої кількості слів або
грамем; у природних мовах прагматичні значення (різного роду установки мовця)
складно переплітаються зі значеннями істинності [9]. За В. А., прагматика – частина
семантики, яка вивчає певне коло мовних значень: до її сфери належать ті мовні
елементи, в яких суб’єктивно-експресивні компоненти домінують над
денотативними; це елементи формального типу, особливістю яких є їх здатність
нести “прагматичну” інформацію: морфеми (зокрема, димінутивні), слова (зокрема,
суб’єктивно-експресивні: almost, only, around, about), ілокутивні конструкції:
“міметичні слова” в японській мові (наприклад, bura-bura, fuwa-fuwa, puca-puca),
синтаксична редуплікація в італійській мові (наприклад, bella bella, leggera leggera,
zitto zitto, adagio adagio), імперативні конструкції в англійській, польській та ін.
мовах (наприклад, англійські Sleep well! Give me that book! Open! vs. Would you open!
Go away! Keep the door closed! Be quiet!, польські Śpij dobrze! Daj mi ta ksiąźkę! та ін.)Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
264
[9; 14], синтаксична редуплікація [Wierzbicka]. Не розрізняє за суттю і лексичні та
граматичні значення. Відмінність між ними полягає тільки у способі вираження
значень: лексичні передаються повнозначними словами, граматичні – формами,
конструкціями, службовими словами, порядком слів або інтонацією.
Центральне місце в семантичній концепції В. А. займає метамова опису значень –
“ПСМ”, завданням якої є пошук елементарних смислів, з яких складаються значення
всіх слів природних мов. Значення будь-якої мовної одиниці може бути представлене
як певна комбінація універсальних (вербалізуються в усіх природних мовах) смислів,
які більше не розкладаються. При їх вербалізації повинні використовуватися дуже
прості слова, що їх без спеціальних пояснень мають розуміти рядові носії мови;
головні характеристики цих слів: самозрозумілість, універсальність, нерозкладність.
Набір кандидатів на роль таких елементарних смислів зазнав змін: у 1972 році їх
список становив 14 елементів [20], у 1977 році зменшився до 13 елементів, у 1993
році нараховував 37 елементів, згодом зріс до 55 компонентів, а в 1996 році становив
60 елементарних концептів [6, с. 140-141]).
Добре перевіреними В. А. вважає 37 елементів, вивчених у межах
дослідницького проекту, результати якого представлені в [18], це: “субстантиви” Я,
ТИ, ДЕХТО, ДЕЩО, ЛЮДИ; “детермінатори” ЦЕЙ, ТОЙ САМИЙ, ІНШИЙ;
“квантори” ОДИН, ДВА, БАГАТО, ВЕСЬ/ВСЕ; “ментальні предикати” ДУМАТИ,
ЗНАТИ, ХОТІТИ, ВІДЧУВАТИ; “мовлення” СКАЗАТИ; “дії і події” РОБИТИ,
СТАТИСЯ/ВІДБУТИСЯ; “оцінки” ДОБРИЙ, ПОГАНИЙ; “дескриптори” ВЕЛИКИЙ,
МАЛИЙ; “час” КОЛИ, ПО, ПІСЛЯ; “простір” ДЕ, НИЖЧЕ/ПІД, ВИЩЕ/НАД;
“партонімія і таксономія” ВИД/РІЗНОВИД, ЧАСТИНА; “метапредикати” НІ,
МОГТИ, ДУЖЕ; “інтерклаузальні зв’язки” ЯКЩО, ТОМУ ЩО/ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО;
НАЧЕ/ЯК. У подальших працях В. А. розширює список примітивів (обґрунтовує це
тим, що збільшення кількості елементів робить ПСМ “гнучкішою і виразнішою”) і
вводить до нього: “детермінатори” ДЕКІЛЬКА/НЕБАГАТО; “підсилювач” БІЛЬШЕ;
“ментальні предикати” БАЧИТИ, ЧУТИ; “нементальні предикати” РУХАТИСЯ, Є,
ЖИТИ; “простір” ДАЛЕКО, БЛИЗЬКО; БІК, ВСЕРЕДИНІ, ТУТ; “час” ДОВГО,
НЕДОВГО, ЗАРАЗ; “уявлення і можливість” МОЖЕ БУТИ, ЯКЩО Б; “слова”
СЛОВО. В. А. відносить ці слова до семантичних примітивів на підставі таких двох
критеріїв: 1) внутрішня семантична простота (самозрозумілість) цих слів;
2) можливість їх перекладу на інші мови.
За допомогою цього обмеженого набору семантичних елементів можна виразити
всю різноманітність народжених людиною ідей: концепти, які втілені в лексичних
одиницях природних мов (аналізує концепти абстрактні і конкретні, емоції та ін.);
специфічні для тієї чи іншої культури ціннісні установки і сценарії поведінки;
метафорично сформульовані релігійні доктрини та ін. Зокрема, в основу аналізу
кожного почуття яке відчувають люди, кладеться опис його “когнітивного сценарію”,
тобто на мові універсальних семантичних елементів дається характеристика типової
ситуації, в якій виникає ця емоція, а також пов’язані з нею думки і бажання суб’єкта.
Оскільки ці елементи передбачаються вербалізованими в усіх мовах, такий опис
виявляється універсальним, тобто незалежним від особливостей окремої мови чи
окремої культури. Самі ж тлумачення скеровані на те, щоб експлікувати на
універсальній мові “семантичних примітивів” закодовані у висловах конкретної мови
конфігурації ідей, максимально повно відобразивши їх мовну специфіку. Див. аналіз
емоцій і почуттів “гнів”, “сум”, “страх”, “радість” [6; 8; 13]. Дещо інакше виглядає
вивчення під таким кутом зору Євангелій, при аналізі яких В. А. виходить за межіМатеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
265
чистої лінгвістики. Мета дослідження полягає в тому, щоб “вивільнити”
універсальний смисл притч Ісуса від усього, що пов’язане з лінгвоспецифічними і
культурно-специфічними комунікативними стратегіями. Для підтвердження
правильності свого аналізу В. А. цитує апокрифи, рішення соборів, сучасну
богословську літературу [6, с. 730-771].
Починаючи з праці [10], яка становить перший досвід тлумачення граматичного
значення, концепція ПСМ зазнала суттєвого розвитку. Якщо спочатку йшлося тільки
про семантичні примітиви як велику кількість окремих взаємонезалежних слів, тобто
таких, які не мають спільних семантичних компонентів, то в останні роки
обґрунтовано ідею цілісної мови (єдиної для всіх мов!) з властивою їй лексикою та
синтаксисом, що робить задум В. А. дуже амбіційним: складне в засаді завдання
опису семантики даної мови поєднується із завданням семантичного порівняння всіх
мов між собою.
При розгляді синтаксису універсальних семантичних елементів ключовою є
думка, що не всі граматичні моделі є лінгвоспецифічними, деякі з них – універсальні,
що й сприяє взаєморозумінню різних культур. При цьому йдеться не про
універсальні граматичні форми, а про універсальні закони сполучуваності
семантичних елементів. Опис синтаксису складається з двох частин:
1) перераховуються “активні” валентності всіх слів і вказується, якими словами або
класами слів вони можуть заповнюватися; 2) для кожного слова описуються ролі, які
це слово може виконувати у ширших структурах. Окрім обов’язкових, у синтаксисі
ПСМ фігурують валентності факультативні, як, наприклад, валентність Адресата у
дієслові говорити.
Найновіші зацікавлення В. А. залишаються в ділянках антропології,
культурологічної психології, пізнання. На щоразу ширшому матеріалі (спирається на
велику кількість мов різних сімей і різних континентів; зокрема, предметом її
розгляду вже стали такі мови: індоєвропейські – польська, російська, англійська,
французька, італійська; еве (евегбе) – одна із східноафриканських мов нігеро-
конголезької сім’ї, китайська, тайська, японська, австралійські мови
янкунтьятьяра, аррернте (аранда), деякі місумальпанські мови Нікарагуа,
австронезійські мови: ачхейська (Індонезія), лонгу (Соломонові острови), самоанська,
мангап-мбула, калам (Папуа-Нова Гвінея)), доводиться дієвість природної
семантичної мови, опертої на абсолютно прості, і водночас, універсальні, поняття.
Цитати. “Мова – інструмент для передачі значення… Досліджувати мову, не
звертаючись до значення, це все одно, що… вивчати структуру ока, не говорячи ні
слова про зір… Наука про мову, в якій значенню відводиться абсолютно маргінальне
місце, є аномалія і аберрація” (“Semantics: Primes and Universals”).
“Мови розрізняються між собою за формою і структурою, але всі вони кодують
значення” (Semantics: Primes and Universals”).
“Значення не можна описати, не користуючись певним набором елементарних
смислів, …цінність семантичних описів залежить від якості вибору семантичних
примітивів, які лежать в їх основі” (Semantics: Primes and Universals).
“Фундаментальні людські концепти [семантичні елементи] є вродженими,
…вони є частиною генетичної спадковості людини, а тому нема жодних підстав
вважати, що вони можуть відрізнятися в різних людських спільнотах. …В основі всіх
мов, як завгодно відмінних, лежать ізоморфні множини семантичних елементів”
(Semantics: Primes and Universals). Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
266
“Вродженими є не культурноспецифічні концепти, такі як “bureaucrat” або
“аппаратчик”, “table” або “boomerang”…але тільки ті, які виявляються в усіх мовах,
такі як “особа” (“person”) і “річ” (“thing”), “робити” (“do”) і “статися” (“happen”), “де”
(“where”) і коли (“when”) або “хороший” (“good”) і “поганий” (“bad”). Усі інші
концепти мають набуватися через посередництво “мови як знаряддя культури””.
…“Для того, щоб сказати щось осмислене, нам потрібні не тільки слова – нам
потрібні речення, в яких слова осмисленим чином поєднуються одні з одними.
Аналогічно, щоб помислити щось, нам потрібно більше, ніж “концепти”, – нам
потрібні осмислені комбінації концептів” (Semantics: Primes and Universals).
“Спільне ядро всіх мов можна розглядати як велику кількість ізоморфних міні-
мов, які можуть використовуватися як лінгвоспецифічні версії однієї і тієї ж ПСМ.
Якщо ми спробуємо пояснити значення російського чи японського речень, просто
наділивши їх підхожими (ad hoc) nлумаченнями (і при цьому використовуємо зрілу
англійську мову в усій її красі), ми неодмінно спотворюємо їх значення, нав’язуючи
їм семантичну перспективу, інгерентно властиву англійській мові. З іншого боку,
якщо б замість зрілої англійської мови ми пропонували б тлумачення,
використовуючи англійську версію ПСМ, ми б уникнули подібного спотворення,
оскільки англійська версія ПСМ може точно відповідати російській і японській
версіям. Наприклад, формула російської ПСМ я хочу это сделать семантично
співпадає з англійською версією I want to do this”… Ефективну метамову для опису й
порівняння значень можна знайти в загальному ядерному фонді природних мов,
[з яких] вона може бути вирізана” (Semantics: Primes and Universals).
“[Наша] теорія постулює існування не тільки вродженого й універсального
“лексикону людських думок”, але також і вродженого й універсального “синтаксису
людських думок”. Ці дві гіпотези разом узяті рівносильні постулюванню чогось
такого, що можна назвати “мова думки”” ( Semantics: Primes and Universals).
“Я вважаю, що мова не є залежною від інших компонентів пізнання і що смисл
міститься в основі мови, а не навпаки” (Semantics: Primes and Universals).
“Оскільки кожна мова втілює унікальну семантичну систему і відображає
унікальну культуру, експоненти універсальних семантичних елементів часто
“відчуваються” (“feel”) по-різному (як носіями мови, так і лінгвістами-
спеціалістами)” (Semantics: Primes and Universals).
“У граматиці закодоване значення. …Граматика складає концентровану
семантику: вона втілює систему значень, які розглядаються в конкретній мові як
особливо важливі, насправді сутнісно необхідні при інтерпретації й концептуалізації
дійсності та людського життя в цій дійсності. Семантична основа граматичних
категорій упізнається в таких традиційних етикетках, як “множина”, “двоїна”,
“минулий час”, “наказовий спосіб”. …Етикетки такого типу відображають здорову
інтуїцію, відповідно до якої граматичні категорії мають семантичну основу, і тому
однойменні категорії різних мов можуть до певної міри прирівнюватися одні до
інших – не на основі граматичної форми, або структури, оскільки вона може
відрізнятися в мовах, а саме на підставі деякого спільного семантичного ядра…
Кожна мова має власну унікальну систему значень, закодованих у граматиці”
(Semantics: Primes and Universals).
“Реальна семантична відмінність між іменниками і прикметниками міститься не в
діапазоні або типі референтів, а в типі семантичної структури… Відмінності і
подібності у граматичній поведінці [частин мови] дають доволі надійні ключі до
з’ясування відмінностей і подібностей у значеннях. Зокр., “поділ лексичних одиницьМатеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
267
на іменники, прикметники і дієслова” не є результатом не пов’язаного зі смислом
трансформаційного висновку. Швидше за все, це відображення тонких аспектів
смислу і ключ до їх розуміння” (The Semantics of Grammar ).
“При описі мови необхідно починати з опису її лексики і граматики… Один із
найефективніших і показових способів вирішення [завдання опису культури] полягає
в тому, щоб, слідуючи лінгвістичній моделі, описати “ключові слова” (які втілюють
ключові для даного суспільства культурні концепти) і “граматику культури” – тобто
інтуїтивні закони, які формують особливості мислення, відчуттів, мовлення і
взаємодії людей” (Japanese cultural scripts…).
“Мій основний інструмент аналізу – набір універсально лексикалізованих
концептів, які виникли як результат емпіричних порівняльних досліджень, виконаних
у рамках семантичного підходу “ПСМ” (“природна семантична метамова”)” (The
Semantics of Grammar).
“Для того, щоб служити ефективним знаряддям опису і порівняння мов,
метамова лінгвістики має ґрунтуватися на емпірично встановлюваних лінгвістичних
універсаліях, і це стосується такою ж мірою “частин мови”, як і будь-якого іншого
боку лінгвістичної типології і лінгвістичного опису” (The Semantics of Grammar).
“…Підхід до лінгвістичного опису (так званий підхід ПСМ) ґрунтується на двох
фундаментальних припущеннях: що кожна мова володіє певним мінімальним ядром,
на основі якого мовці здатні розуміти всі складні думки і висловлення, і що ці
мінімальні ядра всіх природних мов відповідають один одному, так що справедливо
буде говорити про мінімальне ядро всіх мов, яке відображає мінімальне ядро
людської думки” (The semantics of Englisch causative construction).
“ПСМ, заснована на універсальних елементарних смислах і всесторонньо
перевірена при лексичному, граматичному і прагматичному описі багатьох мов світу,
може забезпечити семантичний фундамент, придатний для граматичної типології”
(Semantics: Primes and Universals).
Терміни.
Концепт – об’єкт зі світу “Ідеальне”, який має ім’я і відображає певні культурно-
обумовлені уявлення людини про світ “Дійсність”.
Концепт-максимум – повне володіння мовця смислом слова, властиве
пересічному носієві мови.
Концепт-мінімум – неповне володіння смислом слова, притаманне звичайному
носієві мови, для якого певна реалія (фізична або мисленнєва) відома, але є
перефирійною для повсякденного життя; зміст концепта-мінімума не може бути
нижчою від деякої межі, за якою можна вважати, що носій мови цим концептом
просто не володіє.
Мовні примітиви (елементарні концепти) – семантичні елементарні одиниці, за
допомогою яких можуть бути послідовно представлені всі складні (неелементарні)
значення слів; для того, щоб виражати значення, вони мають комбінуватися.
Прототип – ментальне утворення, яке характеризується тим, що відображає
концептуально істотні властивості нашого уявлення про об’єкт.
Найважливіші праці.
Dociekania semantyczne. Wrocław: Ossolineum, 1969. 200 s.
Kocha – lubi – szanuje: Medytacje semantyczne. Warszawa: Wiedza Powszechna,
1971. 280 s.
Semantics primitives. Frankfurt: Athenäum (Linguistische Forschungen, 22), 1972.
240 p. Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
268
Lingua mentalis: The Semantics of Natural Language. Sydney-New York: Academic
Press, 1980. S. 367.
Lexicography and conceptual analysis. Ann Arbor, Mich.: Karoma, 1985. 368 p.
Italian reduplication: cross-cultural Pragmatics and illocutionary semantics //
Linguistics. 1986. 24 (2). P. 287-315.
English Speech Act Verbs: A Semantic Dictionary. Sydney: Academic Press, 1987.
397 p.
The Semantics of Grammar. Amsterdam: John Benjamins, 1988. 550 p.
Dusa (~soul), toska (~yerning), sud’ba (~fate): three key concepts in Russian language
and Russian culture // Metody formalne w opisie języków słowiańskich / Zygmunt Saloni
(red.). – Białystok: Dział Wydawnictw Filii Uniwersytetu Warszawskiego, 1990a. P. 13-36.
The Meaning of Colour Terms: Semantics, Culture and Cognitions // Cognitive
Linguistics (1/1). 1990b. P. 99-150.
Cross-cultural Pragmatics: The Semantics of Human Interaction. Berlin: Mouton de
Gruyter, 1991. 501 p.
Defining emotion concept // Journal of Cognitive Science (16), 1992а. P. 539-581.
Semantics, Culture and Cognition: Universal Human Concepts in Culture-Specific
Configurations. – New York – Oxford: Oxford University Press, 1992. 487 p.
Semantic Primitives Across Languages. A Critical Review // Goddard C.,
Wierzbicka A., eds. Semantic and Lexical universals: theory and empirical findings.
Amsterdam: John Benjamins, 1994. 510 p.
Kisses, Handshakes, Bows: The Semantics of Nonverbal Communication // Semiotica.
1995. 103/3-4. P. 207-252.
Lexical prototypes as a universal basis for cross-linguistic identification of “parts of
speech” // Antology of word classes / B. Comrie, P. Vogel (eds.). Berlin-New York:
Mouton de Gruyter. In press.
Semantics: Primes and Universals. Oxford: Oxford University Press, 1996. 487 p.
Japanese cultural scripts: cultural psycology and “cultural grammar” // Ethos 24 (3).
1996. P. 527-555.
The semantics of Englisch causative construction in a universal-typological perspective
// The New Psycology of Language: Cognitive and Functional Approaches Structure. New
Jersey: Laurence Erlbaum, 1997.
Understanding Cultures through their Key Words: English, Russian, Polish, German,
Japanese. New York: Oxford University Press, 1997. 307 p.
(With Cliff Goddard) Discourse and Culture // Discourse: a multidisciplinary
introduction / Teun A. van Dijk (ed.). Vol. 2. London: Sage Publication. 1997. P. 231-259.
German Cultural Scripts: Public Signs as a Key to Social Attitudes and Cultural Values
// Discource and Society. 9(2), 1998a. P. 265-306.
Anchoring linguistic typology in universal human concepts // Linguistic Typology
2 (3). 1998b. P. 141-194.
“Sadness” and “Anger” in Russian: the non-universality of the so called “basic human
emotions” // Speaking and Emotions: conceptualisation and expression. Berlin: Mouton de
Gruyter, 1998c. P. 3-28.
Переклади праць В. А. слов’янськими мовами.
Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 8. Лингвистика
текста. М.: Прогресс, 1978. С. 402-421.
Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. Лингвистическая
прагматика. М.: Прогресс, 1985. С. 251-275. Матеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
269
Восприятие: cемантика абстрактного словаря // Новое в зарубежной лингвистике.
Вып. 18. Логический анализ естественного языка. М.: Прогресс, 1986. С. 336-369.
Культурно-обусловленные сценарии и их когнитивный статус / Пер.
Р. Фрумкиной // Язык и структура знаний. М.: ИЯ АН СССР, 1990. С. 63-85.
Семантика грамматики. М.: ИНИОН, 1992. 31 с.
Судьба и предопределение // Путь. Международный философский журнал. 1994.
№5. С. 82-150.
Язык. Культура. Познание / Пер. с англ. Отв. ред. М. А. Кронгауз. Вступ. ст.
Е. С. Падучевой. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
Семантические универсалии и описание языков / Пер. с англ. А. Д. Шмелева.
Под. ред. Т. В. Булыгиной. М.: “Языки русской культуры”, 1999. I-XII. 780 с.
Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Пер. с англ.
А. Д. Шмелева. М.: “Языки славянской культуры”, 2001. 272 с.
Літаратура про В. А.
Булыгина Т. В., Шмелев А. Д. Предисловие // Семантические универсалии и
описание языков / Пер. с англ. А. Д. Шмелева. Под. ред. Т. В. Булыгиной. М.: “Языки
русской культуры”, 1999. С. VII-XII; Мостовая А. Д. Лексическое значение и
языковая интуиция // Язык и когнитивная деятельность. М., 1989. С. 52-58.
Рахилина Е. В. О концептуальном анализе в лексикографии А. Вежбицкой // Язык и
когнитивная деятельность. М., 1989. С. 46-51; Семантика и категоризация /
Фрумкина Р. М., Михеев А. В., Мостовая А. Д. и др. М., 1991; Фрумкина Р. М.
Лингвист как познающая личность // Язык и когнитивная деятельность. М., 1989.
С. 38-46; Фрумкина Р. М. Концептуальный анализ с точки зрения лингвиста и
психолога (концепт, категория, прототип) // НТИ. Сер. 2. Информ. процессы и
системы. 1992. № 3. С. 3; Падучева Е. В. Феномен Анны Вежбицкой // Язык.
Культура. Познание / Пер. с англ. Отв. ред. М. А. Кронгауз. Вступ. ст.
Е. С. Падучевой. М.: Русские словари, 1996. С 5-32; Шмелев А. Взаимодействие
языка и культуры: от словаря до языкового облика морально-религиозной
проповеди // Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Пер. с
англ. А. Д. Шмелева. М.: “Языки славянской культуры”, 2001. С. 9-13; Besemeres M.
Biogram Anny Wierzbickiej // Język – Umysł – Kultura. Warszawa: Wydawnictwo
Naukowe PWN, 1999. С. 11-13; Mielczuk I. Słowo o Annie // Język – Umysł – Kultura.
Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1999. С. 14-19; Wierzbicka A. Przedmowa
Autorki // Język – Umysł – Kultura. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1999. С. 5-
10.
____________________________________________________________
1. Античные теории языка и стиля. СПб.: Алетейя, 1996. С. 85-150.
2. Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды. І–ІІІ. Минск, 1976-1978.
3. История лингвистических учений. Древний мир. Л.: Наука, 1980. С. 189.
4. Лосев А. Ф. Культурно-историческое значение античного скептицизма и
деятельность Секста Эмпирика // Секст Эмпирик. Соч. в 2-х тт. Т. 1. М.: Мысль,
1975. С. 5-58.
5. Секст Эмпирик. Соч. в 2-х тт. М.: Мысль, 1975-1976.
6. Вежбицка А. Семантические универсалии и описание языков / Пер. с англ.
А. Д. Шмелева. Под. ред. Т. В. Булыгиной. М.: “Языки русской культуры”, 1999.
I-XII. 780 с. Сваричевська Лідія, Ясіновська Оксана
__________________________________________________________________________________
270
7. Вежбицка А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики /
Пер. с англ. А. Д. Шмелева. М.: “Языки славянской культуры”, 2001. 272 с.
8. Wierzbicka A. Anchoring linguistic typology in universal human concepts //
Linguistic Typology 2 (3). 1998b. P. 141-194.
9. Wierzbicka A. Cross-cultural Pragmatics: The Semantics of Human Interaction.
Berlin: Mouton de Gruyter, 1991. 501 p.
10. Wierzbicka A. Dociekania semantyczne. Wrocław: Ossolineum, 1969. 200 s.
11. Wierzbicka A. Dusa (~soul), toska (~yerning), sud’ba (~fate): three key concepts in
Russian language and Russian culture // Metody formalne w opisie języków słowiańskich /
Zygmunt Saloni (red.). Białystok: Dział Wydawnictw Filii Uniwersytetu Warszawskiego,
1990a. P. 13-36.
12. Wierzbicka A. Japanese cultural scripts: cultural psycology and “cultural grammar”
// Ethos 24 (3). 1996. P. 527-555.
13. Wierzbicka A. German Cultural Scripts: Public Signs as a Key to Social Attitudes
and Cultural Values // Discource and Society. 9(2), 1998a. P. 265-306.
14. Wierzbicka A. Italian reduplication: cross-cultural Pragmatics and illocutionary
semantics // Linguistics. 1986. 24 (2). P. 287-315.
15. Wierzbicka A. Kisses, Handshakes, Bows: The Semantics of Nonverbal
Communication // Semiotica. 1995. 103/3-4. P. 207-252.
16. Wierzbicka A. Lexicography and conceptual analysis. Ann Arbor, Mich.: Karoma,
1985. 368 p.
17. Wierzbicka A. Semantics, Culture and Cognition: Universal Human Concepts in
Culture-Specific Configurations. – New York – Oxford: Oxford University Press, 1992.
487 p.
18. Wierzbicka A. Semantic Primitives Across Languages. A Critical Review //
Goddard C., Wierzbicka A., eds. Semantic and Lexical universals: theory and empirical
findings. Amsterdam: John Benjamins, 1994. 510 p.
19. Wierzbicka A. Semantics: Primes and Universals. Oxford: Oxford University Press,
1996. 487 p.
20. Wierzbicka A. Semantics primitives. Frankfurt: Athenäum (Linguistische
Forschungen, 22), 1972. 240 p.
21. The semantics of Englisch causative construction in a universal-typological
perspective // The New Psycology of Language: Cognitive and Functional Approaches
Structure. New Jersey: Laurence Erlbaum, 1997.
22. Wierzbicka A. The Semantics of Grammar. Amsterdam: John Benjamins, 1988.
550 p. Матеріали до словника…
__________________________________________________________________________________
271
MATERIALS TO THE DICTIONARY
OF GENERAL LINGUISTICS PERSONALITIES
Lidija Svarychevska, Oksana Yasinovska
Ivan Franko National University of Lviv,
The Department of General Linguistics,
1/343, Universytetska Str., 79602 Lviv, Ukraine,
phone: 8 (032) 2394756
This article deals with the materials to the “General Linguistics. Personalities
Dictionary” including information on the activities of the outstanding scholars in the history
of linguistics beginning from the Ancient India until nowadays. Preliminary materials about
Sextus Empiricus and Anna Wierzbicka are supplied.
Key words: general linguistics, dictionary of personalities, Sextus Empiricus, Anna
Wierzbicka.
МАТЕРИАЛЫ К СЛОВАРЮ
“ОБЩЕЕ ЯЗЫКОЗНАНИЕ. СЛОВАРЬ ПЕРСОНАЛИЙ”
Лидия Сваричевская, Оксана Ясиновская
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра общего языкознания,
ул. Университетская, 1/343, 79602 Львов, Украина,
тел.: 8(032) 2394756
Представлены материалы к словарю “Общее языкознание. Словарь персоналий”,
который будет содержать информацию о научной деятельности наиболее
выдающихся в истории лингвистики ученых, начиная от Древней Индии до наших
дней. В частности, публикуются пробные статьи о Сексте Эмпирике и Анне
Вежбицкой.
Ключевые слова: общее языкознание, словарь персоналий, Секст Эмпирик, Анна
Вежбицкая.
Стаття надійшла до редколегії 12. 10. 2008
Прийнята до друку 20. 12. 2008

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.