Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси,
вул. Університетська, 1/345, 79602 Львів, Україна,
тел.: (+38032) 239 47 20, e-mail: a_vovchak@franko.lviv.ua
Висвітлено концептуальні напрацювання і задуми кафедри української фолькло-
ристики Львівського національного університету імені Івана Франка в галузі докумен-
тування фольклорних явищ за основними його етапами: фіксація, транскрипція й архі-
вування. Закцентовано на таких сучасних тенденціях фольклорного документування,
як комплексність фіксації та депонування фольклорної традиції, перехід на електронні
форми і формати архівного збереження і систематизації культурної інформації, від-
криття можливостей для вільного доступу в мережі Інтернет до зархівованих народно-
культурних надбань
Ключові слова: фольклор, документування, фіксація, транскрипція, архівування,
фольклорний архів, кафедра української фольклористики.
Із винайденням у ХІХ столітті фотографії, згодом звукозапису і кінематографу
для етнографічної науки і загалом культурологічних дисциплін розпочалася нова
ера фіксації досліджуваних реалій: словесний опис акустичних і візуальних
феноменів, великою мірою залежний від суб’єктивізму автора опису, змінили
аудіовізуальні документи – фактично аналоги фізичних реалій чи станів, позначе-
ні високим рівнем об’єктивності. Так в науковий обіг увійшла нова категорія дже-
рел, що істотно змодифікувало принципи і засади вже наявних народознавчих
дисциплін і призвело до створення нових. Яскравим прикладом може бути етно-
музикологія – наука, становлення якої зокрема стало можливим із винайденням
фонографа та створенням фоноархівів, коли з’явилася можливість багаторазового
відтворення досліджуваних музичних явищ [2, s. 27]. Народознавчі дисципліни
почали невпинно згромаджувати аудіо-, фото-, згодом також і відеоматеріали. І
вже невдовзі стало очевидним, що фіксування уснословесних, народномузичних і
загалом етнографічних явищ лише тоді є успішним і взагалі має сенс, якщо зібра-
на інформація є довговічною, а її зберігання дає змогу впродовж тривалого часу
користуватися нею і перепровіряти її. Так власне постала проблема форм, засобів
і методів фіксації, систематизації і зрештою – архівування фольклорно-етногра-
фічної, народномузичної інформації. 134 Андрій ВОВЧАК
Цю проблему я пропоную розглянути в площині як уже зреалізованого досві-
ду кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львів-
ського національного університету імені Івана Франка (далі у статті – кафедра
фольклористики), так і перспективних ідей і заходів.
Першим кроком на шляху успішного вирішення проблеми архівування усно-
словесних та народномузичних явищ, на мою думку, повинне стати коригування
самої філософії “фольклорного архівування” і то на кількох рівнях: 1) на рівні
структурному важливою бачу ідею “активного архіву”. У стосунку до кафедри
фольклористики як університетської структури ця ідея охоплює максимальне
використання реальної можливості творити архів, який буде не лишень “пасив-
ним накопичувачем” (отримувати на зберігання те, що йому дають на зберігання),
але насамперед інституцією, яка здійснюватиме, контролюватиме і куруватиме
процес створення своїх архівних фондів, що забезпечуватиме їх високий фаховий
рівень. Реальні можливості кафедри фольклористики тут полягають, насамперед,
у тому, що, згідно з навчальними планами, вона має можливість щороку організо-
вувати виїзні експедиції, а в особі студентів-фольклористів має кваліфікованих
співробітників у збиранні й опрацюванні матеріалів; 2) на рівні методологічному
в реалізації ідеї “активного архіву” передбачено здійснення самого архівування
неодмінно в комплексі таких видів фольклористичної праці, як фіксація і транс-
крипція. Цей комплекс, окреслений терміном документування уснословесних і
народномузичних явищ, безпосередньо визначає наукову вартість, надійність,
достовірність, вичерпність, доступність джерельної бази фольклористики – її
фундаменту, і в такий спосіб максимально зумовлює можливості й ефективність
дальших науково-теоретичних досліджень і поступу цієї науки загалом. Тому в
провідних європейських фольклористичних школах документація посіла важливе
місце, перетворившись фактично у самостійну прикладну дисципліну з власною
методологією, теорією і практикою, проблематикою й історією [12]; 3) на рівні
технічному філософія архівування зазнає кардинальних потрясінь через над-
швидкі темпи науково-технічного прогресу. З кожним роком з’являються нові за-
соби і формати, які відкривають незнані досі можливості збереження традиційно-
культурних явищ у їх різних виявах (зокрема акустичному та візуальному).
Щоправда, одночасно виникають і нові технічні проблеми, серед яких найваж-
ливішими називають недовговічність недавніх і сучасних носіїв інформації,
феномен “старіння техніки”, “старіння технологій”. Усе це потребує докорінної
зміни засад архівної справи: замість збереження “вічних” фондів оригінальних
носіїв, що, на думку фахівців, тепер уже не має жодного сенсу, потрібно прагнути
до створення “вічних” фондів змісту (Дітріх Шюллєр) [2, s. 29]
1
. З цією ідеєю
пов’язані також цікаві ідеї “розархівлення архівів” – копіювання архівних фондів,
своєрідне перетворення архівів у публічні бібліотеки
2
, як, зрештою, уможливлен-
ня вільного доступу до архівних надбань за допомогою мережі Інтернет.
1
Дітріх Шюллєр – фахівець Віденського фонограмархіву Австрійської академії наук.
2
Цю ідею виголосив зокрема львівський етномузиколог Богдан Луканюк під час науково-
практичного семінару “Створення мережі архіві культурної спадщини в Україні”, який прохо-
див 8-9 червня 2006 року в Києві у рамках національного культурного проекту “Українська
автентична музика. Мережа архівів культурної спадщини України”. Див.: [6, c. 207-208]. На шляху до створення архіву українського фольклору 135
Перелічені ідеї фактично були покладені в основу реорганізації
1
збирацько-
архівної справи на кафедрі фольклористики, яку автор цих рядків разом із доцен-
том кафедри Іриною Довгалюк розпочали 2004 року, розглядаючи її у комплексі
документування фольклорних явищ і орієнтуючись на сучасні світові тенденції у
цій галузі фольклористичних досліджень.
У цій статті, власне, і хочу оглянути наші напрацювання та задуми у галузі
документування фольклорних явищ за такими основними його етапами, як
фіксація, транскрипція й архівування.
Фіксація фольклору. Рівень її методологічного, технічного, організаційного
забезпечення визначає якісні та кількісні показники здобутого фактичного мате-
1
Говорячи про реорганізацію збирацько-архівної справи на кафедрі фольклористики, по-
трібно бодай коротко згадати, що було зроблено у цій справі попередниками. Польове дослі-
дження української фольклорної традиції під час спеціальних експедиційних виїздів, заходи
довкола організації фольклорного архіву – як напрями науково-педагогічної діяльності кафед-
ри – мають свою вже досить тривалу історію і були започатковані одразу ж із заснуванням
самої кафедри 1939 року. Тоді кафедру фольклору та етнографії (такою була її офіційна назва)
очолив академік Філарет Колесса. Збереглися відомості про першу фольклорно-етнографічну
експедицію співробітників кафедри влітку 1940 року на Волинь, про фонди кафедральної
бібліотеки і про архів [8]. Друга світова війна зруйнувала наукові плани кафедри, як і знищила
багато її напрацювань, а зі смертю Ф. Колесси у 1947 році відновлена після війни кафедра була
закрита. Як справедливо зауважив Теофіль Комаринець, “в умовах сталінізму смерть Ф. Колес-
си була використана для розправи з українською культурою, для ліквідації національної
пам’яті” [9, с. 225]. З того часу справа збирання і вивчення фольклорної традиції в універси-
теті реалізовувалася винятково в межах передбачених в навчальному плані філологічного фа-
культету дисципліни “фольклор” та літньої практики (діалектологічної, згодом і фольклорної)
головно зусиллями співробітників кафедри української літератури.
Однак через відсутність спеціалізованої кафедри ця досить успішна збирацька праця не
мала якогось логічного викінчення: студенти під час практики записували фольклор, оформля-
ли свої записи і здавали їх на кафедру, де цей матеріал з року в рік накопичувався у досить
великих обсягах без дальшого опрацювання, яке попросту не було метою навчальних програм
(здавання матеріалів практики на кафедру, т.зв. “захист” практики, був завершальним пунктом
ознайомлення студента з фольклором). Не було передбачено, зрештою, і якогось приміщення
для зберігання записів. Тому цілком закономірно серед найнагальніших завдань відкритої у
вересні 1990 року на філологічному факультеті Львівського університету кафедри української
фольклористики її засновник і перший завідувач професор Теофіль Комаринець зокрема на-
звав і впровадження в процес підготовки фахівця-фольклориста вивчення сучасних методів
збирання й опрацювання фольклору [9, с. 215]. З метою практичної реалізації закресленого
завдання планували створити при кафедрі спеціальну науково-дослідну інституцію – фолькло-
ристичну лабораторію, перспективними напрямами діяльності якої бачили опрацювання
фольклорних матеріалів студентських літніх практик [9, с. 241], складання каталогу україн-
ської народної пісні, аналітичних карт досліджуваних регіонів України [9, с. 216]. На жаль,
створити таку лабораторію тоді не вдалося (не мали успіху й неодноразові пізніші заходи ка-
федри у цій справі). Великі можливості для розгортання науково-педагогічної діяльності і
зокрема збирацько-архівної праці кафедра одержала 1995 року з відкриттям на філологічному
факультеті спеціальності “фольклористика”. Відтоді і до 2007 року на кафедрі фаховий фольк-
лористичний вишкіл проходили п’ять академічних груп, щоліта кафедра виряджала три експе-
диційні групи у різні етнографічні регіони України. Зросли якісні та кількісні характеристики
зібраного фольклорного матеріалу, однак і надалі гостро стояла проблема його опрацювання та
збереження. 136 Андрій ВОВЧАК
ріалу, його надійність, а також продуктивність та ефективність подальшої науко-
вої праці з ним. Ґрунтуючись саме на такому розумінні фіксації як відправного і
великою мірою визначального етапу дослідницької діяльності фольклориста, ми
взялися до розробки прийнятної методики записування, орієнтованої саме на
домінуючий у навчально-дослідницькій польовій праці кафедри фольклористики
метод експедиційного дослідження фольклорної традиції. І тут одразу ж постало
питання, а що власне вважати повноцінною, репрезентативною за змістом і фор-
мою фіксацією цієї традиції (яка потім стане й основою архівного зберігання).
Ще й досі поширена в українській науці і зокрема міцно вкорінена в досвіді
кафедри фольклористики метода поодиничного записування (а згодом, зрозумі-
ло, й представлення) “голих”, вирваних з реального комунікативного й культур-
ного контекстів текстів уснословесних творів на папері, чи то навіть і на магніт-
ній плівці очевидно застаріла: вона не давала змоги зрозуміти природу фольклор-
ного твору, схопити особливості його функціонування як явища традиційної
культури, а також уже очевидно не зважали на нові можливості записувальної
техніки.
У своїх пошуках ми звернулися до досвіду Проблемної науково-дослідної
лабораторії музичної етнології (ПНДЛМЕ) Львівської музичної академії імені
Миколи Лисенка, збирацька діяльність якої спирається на концепцію документу-
вання, яку розробив проф. Богдан Луканюк (1980). У цій концепції опорною оди-
ницею фіксації і, відповідно, архівного обліку є збирацький сеанс (одноразова
зустріч збирача з респондентом чи респондентами, яка характеризується єдністю
часу й місця) [14, с. 12]. Серед найважливіших позитивів цієї концепції, який
особливо яскраво виявляє себе у дальшій науково-дослідній праці із зібраним
матеріалом, потрібно назвати її націленість на максимальну реальність фіксації,
чого досягають (навіть в умовах експедиційного польового дослідження) насам-
перед за допомогою суцільного запису. Суцільний запис тут передбачає безпе-
рервне, повне фіксування всіх моментів виконання й комунікації, які відбувалися
під час сеансу, незалежно від змістових та формальних ознак виконаних творів
(повноти їх змісту, художньої довершеності чи естетичної вартості). Інший пози-
тив – вимога комплексності фольклорної фіксації, що реалізується у фіксуванні
не лише вербальної та музичної складових фольклорного твору, але й обрядово-
побутового контексту (комплексу дій, ситуацій, уявлень, в яких живе і які супро-
воджують обрядовий твір); невербальних засобів виконання твору (міміки, жесті,
артистизму виконавця); особливостей сприйняття твору слухачами, їхньої реак-
ції; а також відомостей про віхи життя респондента (істотні для розуміння ста-
новлення його фольклорного репертуару), про його виконавсько-музичну діяль-
ність, фольклорні традиції його родини, про культурне середовище (населеного
пункту), тобто широкий культурно-соціальний контекст функціонування фольк-
лорної традиції.
Технічно суцільний запис сеансу реалізується у формі повного аудіозапису
1
виконання творів, розповідей, обрядодій, спілкування, а також відповідної пас-
портної інформації. Виконана у такий спосіб аудіо- чи відеофіксація сеансу стає
1
В умовах кафедри фольклористики зараз це доступніша (з фінансового і технічного боку)
форма фіксації, ніж відеозйомка, хоч остання, звісно, є оптимальнішою для наукових потреб. На шляху до створення архіву українського фольклору 137
самостійним і великою мірою самодостатнім джерелом наукової інформації, яке
визначається високим рівнем об’єктивності. Тут особливо потрібно підкреслити
широкі можливості наукової фактографічної перевірки інформації, адже ми фік-
суємо і задокументовуємо наявність реальних фольклорних реалій у реальний час
і в реальному середовищі, що є визначальною ознакою для наукового джерела.
Паралельно з аудіо- чи відеозаписом фіксація сеансу передбачає також ноту-
вання необхідної інформації (паспортної та супровідної, зокрема невербальних
візуальних моментів виконання творів) у так званому “польовому зошиті” збира-
ча, фотографування респондентів, місця проведення сеансу, обрядових реалій,
предметів побуту, музичних інструментів тощо.
Отож, керуючись досвідом ПНДЛМЕ, ми поклали збирацький сеанс основ-
ною одиницею фіксації фольклорної традиції й запропонували цю концепцію у
складі методичних рекомендацій (проведення фольклористичних експедиційних
практик для студентів філологічного факультету спеціальності “фольклористика”)
на обговорення колег під час Наукового семінару кафедри 29 квітня 2004 року.
Методичні рекомендації отримали схвальну оцінку і на початку 2005 року з’яви-
лися друком [15]
1
. Але вже в липні 2004 року розроблені засади фіксації фолькло-
ру було апробовано під час навчальної експедиції студентів-фольклористів кафед-
ри у Борзнянському районі Чернігівської області (з осідком на хуторі Мотронівка
біля села Оленівка; керівники доц. Андрій Вовчак, асист. Богдана Олейко). Тоді 6
робочих експедиційних підгруп (по 2-3 особи) упродовж 10 днів записали приб-
лизно 30 годин (23 магнітофонних касети) фольклорної інформації. Звісно, доро-
бок досить скромний, але тоді це була перша за багато років студентська експеди-
ція кафедри, яка привезла таку кількість аудіозаписів
2
.
З початком 2005 року в результаті оптимізації навчально-педагогічних планів
кафедри фольклористики вдалося налагодити своєрідний “повний цикл” фахової
підготовки й реалізації документування фольклорних явищ. Його першим етапом
були заняття з “фольклорного практикуму”, які відбувалися упродовж другого
семестру першого року навчання (якраз напередодні першої літньої експе-
диційної практики студентів)
3
. Тут студенти-фольклористи освоювали основні
1
Див. також виправлене і доповнене електронне перевидання методичних рекомендацій в
Інтернеті: http://www.lnu.edu.ua/faculty/Philol/www/kafedra_folklore/ekspedycia_prohrama.html
2
У збережених на кафедрі фольклористики загалом нечисленних матеріалах студентських
фольклористичних практик, проведених ще до часу відновлення кафедри у 1990 році, аудіоза-
писів не виявлено, що можемо пояснити відсутністю у той час системного технічного осна-
щення таких студентських виїздів і панівною філологічною тенденцією у фіксації фольклору –
записати насамперед текст. З відновленням кафедри увага саме до аудіодокументування зрос-
тає, збільшується кількість магнітофонних записів (касет) у студентських матеріалах, хоч про-
цес цей тривалий час не був належно обставлений з погляду методологічного (як наслідок,
маємо чимало немаркованих касет, які через переселення кафедри чи з інших причин втратили
зв’язок зі своїми паперовими матеріалами і затратили всі паспортні відомості, а отже, і наукову
вартість).
3
Говоримо про заняття з фольклорного практикуму, як, зрештою, і про інші елементи
налагодженого на кафедрі фольклористики комплексу підготовки фахівця-фольклориста, вже в
минулому часі невипадково, оскільки сумнозвісною постановою Кабінету Міністрів України
від 13 грудня 2006 року № 1719 “Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка
фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра”, з138 Андрій ВОВЧАК
науково-методичні й технічні засади організації та проведення фольклористичної
експедиції, як наприклад, ознайомлювалися з фольклорно-етнографічними особ-
ливостями регіону, куди запланована експедиція, і, відповідно, розробляли цільо-
ві питальники; вивчали методи і прийоми польового дослідження (зокрема на за-
няттях під час інсценізованих тренувань типового збирацького сеансу, а також під
час індивідуальної польової практики, головно в часі Великодніх свят), вчилися
виповнювати типові форми документації матеріалів фольклористичної експеди-
ції; вправлялися з аудіо-, відео- та фотоапаратурою. Важливим моментом цієї під-
готовки було також попереднє ознайомлення з вимогами до післяекспедиційного
опрацювання зібраних фольклорних матеріалів (про це далі).
Другим етапом згаданого циклу є власне фольклористична експедиційна
практика. Згідно з навчальними планами філологічного факультету студенти-
фольклористи проходять три типи фольклористичної практики: фольклористич-
но-ознайомчу (на першому курсі), фольклористично-діалектологічну (на другому
курсі) та фольклористично-етнографічну (на третьому курсі), які відбуваються у
формі експедиційних виїздів у різні регіони України в перші три тижні липня
1
.
Найчастіше в проведенні студентських експедиційних практик співробітники ка-
федри вдаються до кущового методу дослідження теренів, який передбачає базо-
вий осідок, з якого учасники експедиції ведуть обстеження довколишніх населе-
них пунктів. Усіх учасників експедиції розподіляють на кілька робочих підгруп,
що можуть складатися з 2-3 осіб, які заздалегідь визначають між собою функції
опитувача (він проводить опитування респондентів, також може керувати аудіоза-
писувальним пристроєм, якщо в групі немає окремого техніка), протоколіста (він
нотує у “польовому зошиті” перебіг сеансу, фіксує виконані твори, а також ситу-
ативні, позавербальні нюанси, контекстові дані сеансу тощо), техніка (здійснює
аудіо- і/чи відеозапис, фотографування сеансу). Під час експедиції особливий ак-
цент надається максимальному узгодженню роботи всіх учасників робочих під-
груп, що охоплює постійний обмін інформацією про зібраний польовий матеріал,
цікаві знахідки, особливо, якщо окремі учасники чи робочі підгрупи проводять
тематичне дослідження; узгодженню відомостей про опитаних респондентів і на-
роднотрадиційне культурне середовище досліджуваних населених пунктів; що-
денному підбиванню підсумків зробленого, аналізу і за необхідності перевірці
здобутої інформації. Намагаємося з’ясовувати всі проблеми, що виникають у по-
трактуванні нового матеріалу, тут же, на місці, допоки є можливість звернутися
початком 2007 навчального року було зліквідовано низку спеціальностей гуманітарного циклу
(у галузях філології, історії та філософії), а серед них і “фольклористику”. Розглядаючи таке
згортання філологічних спеціальностей, як приховану але цілеспрямовану тенденцію ліквідації
українознавчого аспекту підготовки фахівців у галузі гуманітарних наук, співробітники кафед-
ри виступили з протестом, який підтримали представники інших університетів і наукових
інституцій України. Однак поки що це не дало жодних результатів.
1
Такі терміни практики вже усталені віддавна й були вибрані винятково формально задля
неперервності начального процесу (практика розпочинається одразу ж після завершення екза-
менаційної сесії). Хоч цей час вельми непридатний для фольклористичних польових дослі-
джень, зважаючи на гарячу господарську пору в усіх без винятку українських регіонах, а також
на церковний піст “петрівку”. На шляху до створення архіву українського фольклору 139
до респондента, за допомогою якого можна зокрема вияснити традиційну пози-
цію у цьому питанні самого носія фольклору.
У 2006 році кафедрі фольклористики вдалося придбати комплект цифрової
техніки (диктофони, фотоапарати та відеокамери), і вже влітку 2007 року дві з
трьох експедиційних груп робили фольклорні записи у цифровому форматі, що
одразу ж покращило якісні та кількісні характеристики фіксацій. Для порівняння,
п’ять експедиційних підгруп студентської фольклористичної експедиції 2008
року (керівники доц. Ірина Довгалюк та доц. Андрій Вовчак), яка упродовж 2-12
липня досліджувала Турківський район Львівської області (з осідком у с. Лімна),
записали 103 години фольклорної інформації.
Транскрипція полягає у графічному оформленні (списуванні на папір, введен-
ні в електронні текстові, нотні програми) словесного та музичного тексту, кон-
тексту, зафіксованого на аудіо- чи відеоносієві фольклорного явища. Сучасна
наука прагне до вироблення уніфікованих правил опрацювання фольклорних
матеріалів, які б максимально точно відображали специфіку тексту/контексту
фольклорного твору, а також були загальнозрозумілими та загальноприйнятими
в науковому середовищі. Сповідуючи такий принцип, ми максимально узгодили
свої правила транскрипції фольклорно-етнографічних матеріалів із досвідом зок-
рема Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології, що дає змогу
краще орієнтуватися в обох архівах і фольклористам, і музикознавцям. Зважаючи
на специфіку навчальної роботи кафедри, яка функціонує в межах філологічного
факультету й готує головно фольклористів-філологів, основний акцент зроблено
саме на транскрипції словесних текстів фольклорних творів, транскрибування
музичних текстів потребує спеціальної музичної освіти, якої студенти-філологи
не мають.
Головні правила транскрипції фольклорних записів викладено у згаданих ви-
ще методичних рекомендаціях, тут же хочу звернути увагу лише на ті, які вважаю
засадничими саме в контексті створення фольклорного архіву. Найперше, ми
остаточно відмовилися від транскрибування – списування на папір, перейшовши
на комп’ютерні текстові програми (текстовий редактор Microsoft Word операцій-
ної системи Windows), що дає змогу одразу створювати електронний продукт,
придатний і зручний для дальшого редагування, копіювання й електронного архі-
вування. Це також значною мірою полегшує сам процес транскрибування цифро-
вих (чи оцифрованих) аудіозаписів, адже транскриптор може безпосередньо на
одному комп’ютері відтворювати запис й набирати транскрибований текст. Ми
спрямовуємо студентів на повне транскрибування записаного сеансу, тобто, спи-
суючи сеанс в текстову комп’ютерну програму, транскриптор подає не лише ви-
конані фольклорні твори, а й увесь текст розмови, яка відбувалася під час сеансу,
розміщуючи його так, як у драматичних творах – з відповідним зазначенням авто-
рів реплік, їхніх пояснень, зауважень, використовуючи відповідні позначення. У
транскрибуванні текстів фольклорних творів визначальним є правило – транскри-
боване є стенограмою того, що звучить в аудіозаписі. Відповідно тексти пісень,
казок, прислів’їв студенти намагаються передавати так, як вони звучать в устах
виконавця, без жодних, хоч би найменших змін: без пропусків, перекручень чи140 Андрій ВОВЧАК
перестановки слів, тобто без жодного “редагування” тексту; фіксуємо також го-
ловні діалектні особливості народної вимови у фольклорних текстах і текстах
розмов; під час списування прозових творів проставляємо наголоси принаймні у
діалектних словах, у розмовах-описах обрядових реалій – у словах, які познача-
ють обрядодії, обрядові елементи, предмети тощо. Звернено також увагу на
супровідне коментування різних моментів транскрибованого сеансу. Наприклад,
якщо твір виконано неповністю (виконавець забув початок, закінчення чи інший
фрагмент твору), на це вказуємо спеціальною ремаркою під текстом; обов’язко-
вим є зазначати у ремарці і подавати у квадратних дужках те, що транскриптор
додає у транскрипцію від себе (тобто те, що з різних причин було незафіксоване
на аудіоносієві, а відтворене з пам’яті чи з записів; власні пояснення незрозумі-
лих слів чи ситуацій, зазначення різних невербальних моментів тощо).
Студенти опановують основні засади транскрибування уснословесних творів
і власне транскрибують свої фольклорні матеріали, записані під час літньої експе-
диційної практики, на спецкурсі “документування фольклору” (відбувається у
першому семестрі наступного після літньої практики навчального року), який є
третім етапом згаданого циклу фахової підготовки й реалізації документування
фольклорних явищ
1
. Хочу однак наголосити, що транскрипція не є нашою само-
ціллю чи головною метою в опрацюванні фольклорних записів. Ми свідомі того,
що якою досконалою не була б виконана транскрипція, вона все одно залиша-
тиметься, так би мовити, лише робочим матеріалом, призначення якого – дати
можливість оперативно ознайомитися зі змістом, якісними та кількісними харак-
теристиками записів. А також того, що кожен сумлінний науковець не довіряє
чужим транскрипціям, а таки намагається особисто опрацювати фіксації. Наші
вимоги до транскрибування зумовлені радше усвідомленням великої ролі цього
виду фольклористичної праці в пізнанні студентом особливостей фольклорної
традиції. Зрозуміло, рівень студентських транскрипцій буває різним, однак я при-
нагідно хотів би заперечити проти надто вже узагальненого й однозначно критич-
ного ставлення декого з колег, зокрема з Інституту народознавства у Львові, до
транскрипційної праці студентів кафедри фольклористики. Кожен, хто бажає
опертися на наші транскрипції, має змогу їх науково перепровірити, звернувшись
до основного джерела – аудіо- чи відеофіксації, які можна опрацювати в архіві
кафедри.
Архівування передбачає цілий комплекс заходів з підготовки зафіксованих і
транскрибованих фольклорних матеріалів для депонування у фольклорному архі-
ві (організацію в колекції, оптимальне розташування для ефективного використа-
ння у науковій праці, налагодження раціонального способу пошуку та координа-
ції фольклористичної інформації).
Під час згаданого спецкурсу “документування фольклору” студенти мають
можливість ознайомитися та практично зреалізувати той обсяг архівувальних
1
Принаймні, так це відбувалося ще цього 2008/2009 навчального року з третім курсом
студентів спеціальності “фольклористика”. Надалі з ліквідацією спеціальності здійснювати ви-
шкіл фахівців у такому важливому напрямі, як виглядає, змоги не буде, оскільки на це попрос-
ту не передбачено навчальних годин. На шляху до створення архіву українського фольклору 141
заходів, який умовно називаємо “первинним архівуванням” і розглядаємо як чет-
вертий етап документування фольклорних явищ. Первинне архівування зокрема
полягає у виповненні паспортної та іншої супровідної документації зафіксо-
ваних і транскрибованих сеансів. На відміну від старої традиційної системи
паспортизації, орієнтованої переважно на окремий фольклорний твір (вона має
рубрики: прізвище, ім’я, по батькові; рік і місце народження, освіта респондента;
час і місце запису, ім’я записувача), а не комплексну фольклорну фіксацію,
сучасні концепції документування народнокультурних явищ пропонують удоско-
налені системи паспортизації, які дають змогу задепонувати багато цінної інфор-
мації про фольклорну традицію. В адаптованій для потреб кафедри концепції
Б. Луканюка (1980) для паспортизації сеансу запропоновано окремий документ,
так званий “листок збирача”, у 50 рубриках якого занотовують: а) відомості про
сеанс: дата, час, місце, умови проведення; б) відомості про респондентів: прізви-
ще, ім’я, по батькові; рік і місце народження, соціальне походження, освіта, рід
занять, а також важливі біографічні дані, відомості про виконавсько-музичну
діяльність як самого респондента, так і його родини; в) інформація про зафіксо-
ваний під час сеансу фольклорний матеріал: інципіт, жанр, місцезнаходження на
аудіо/відеоносієві; г) загальні відомості про культурне середовище, оточення рес-
пондента; ґ) відомості про збирачів; д) технічні параметри фіксації й збереження
сеансу [15, с. 17-19].
Стандартний друкований бланк “листка збирача”, який потрібно було запов-
нювати від руки (так у концепції Б. Луканюка і в такому ж форматі він був адап-
тований до потреб кафедри), ми згодом замінили електронним і для зручності
об’єднали в одному файлі з текстовою транскрипцією сеансу. Отож, отримали
один електронний файл, який повністю репрезентує фольклорний сеанс в його
текстовій частині: містить паспортні й інші супровідні відомості про сеанс,
транскрипцію текстів записаних фольклорних творів, описів обрядів, розмов.
Цей електронний текстовий файл сеансу після файлу аудіозапису сеансу є дру-
гою за важливістю одиницею електронного архівування. На основі електронного
файлу робимо паперові копії (видруки) для збереження у графофонді архіву
кафедри [див. Додаток].
Наступним кроком первинного архівування є укладання архівних документів,
що передбачає два важливі моменти, які умовно називаємо: 1) праця з електрон-
ними документами; 2) праця з паперовими документами.
Працю з електронними документами невипадково поставлено на першому
місці, оскільки сьогодні майже весь масив нової фольклорної інформації архів
кафедри отримує саме у цифровому форматі. Це – електронні файли аудіо/відео-
записів, транскрипцій сеансів, фотографій, інших графічних ілюстрацій. Розроб-
лено принцип наскрізного шифрування різнорідних матеріалів однієї експедиції
(чи експедиційної групи) та цілісного розташування електронної інформації
експедиції в електронному фонді архіву кафедри (на архівному комп’ютері) у
такому структурному каталозі:
1. Папка “експедиція” □ 12_2008Vovczak
1.1. папка “робоча група” □ 12_2008maria 142 Андрій ВОВЧАК
1.1.1. папка “аудіофайли” □ audio_files
12_2008maria_seans1.wma
12_2008maria_seans2.wma
12_2008maria_seans3.wma
…….
1.1.2. папка “текстові файли” □ text_files
12_2008maria_seans1.doc
12_2008maria_seans2.doc
12_2008maria_seans3.doc
……
1.1.3. папка “фотофайли” □ foto_files
12_2008maria_seans1_foto1.jpg
12_2008maria_seans1_foto2.jpg
12_2008maria_seans2_foto1.jpg
…….
1.1.4. папка “відеофайли” □ video_files
12_2008maria_seans1_video1.mov
12_2008maria_seans1_video2.mov
…….
В основу назв електронних файлів документів, як бачимо, покладено шифр
робочої групи експедиції, який формується так: 12 – номер області України, де
проходила експедиція (за відповідним списком); 2008 – рік проведення експеди-
ції; maria – слово з 6-7 літер (довільне, але важливо узгодити з шифрами інших
робочих груп, щоб уникнути повторення). Такий спосіб шифрування застосову-
ємо не лише в електронних файлах експедиційних документів, але й зазначаємо
на паперових видруках (наприклад, на титульній сторінці архівної папки експе-
диції, на інвентарному описі архівної папки, в “листку збирача” сеансу). Це дає
змогу ефективно оперувати особливо електронними файлами у процесі упоряд-
кування матеріалів експедиції, транскрибування сеансів, перевірки студентських
транскрипцій, коли загальна сума файлів усіх експедиційних матеріалів (аудіо,
текстових, фото, відео) може сягати 300-500 одиниць. А у випадку з паперовими
архівними документами шифр тримає їх “вкупі” й перешкоджає випадковій “мі-
грації” з однієї папки в іншу під час упорядкування та користування архівними
матеріалами.
На сьогодні питання надійності збереження електронної інформації в архіві
кафедри вирішено шляхом активного збереження на твердому диску архівного
комп’ютера та створення резервних копій на архівних DVD-дисках, оскільки
обсяг накопичуваного фольклорного матеріалу (в рамках однієї експедиції) при
нинішньому записувальному устаткуванні досить невеликий (зокрема, всі матері-
али згаданої експедиції 2008 року на Турківщину займають 4,5 Gb, тобто цілком
поміщаються на одному DVD-диску). Та навіть за такого темпу поповнення
фольклорного архіву кафедри вже в недалекій перспективі постане проблема
коректної консервації і збереження електронної інформації, що потребуватиме
перманентного, активного контролю електронних даних, своєчасного поновлен-На шляху до створення архіву українського фольклору 143
ня пошкоджених носіїв та постійної міграції даних на нові технічні формати і
носії, щоби встигати за стрімким технічним розвитком та вберегтися від втрати
даних через ефект “старіння техніки” (тобто зникнення форматів і відтворюваль-
них пристроїв, які їх прочитують) [5, с. 84-88].
Паралельно з укладанням електронних документів експедиції відбувається
укладання їх паперових відповідників. Видрукувані на папері сеанси студенти
оформляють в окрему м’яку папку, до якої може бути долучена також ще й
додаткова інформація, яка стосується цього сеансу, наприклад, замальовки ігор,
схема сеансу (місце розташування учасників сеансу, аудіо/відеозаписувальної
техніки тощо), фотографії учасників сеансу, реалій культури, побуту, про які
йшлося під час сеансу тощо). Проведені в рамках однієї експедиції (чи заходом
однієї експедиційної робочої підгрупи) сеанси об’єднують в архівну папку експе-
диції / експедиційної підгрупи. Ця папка, своєю чергою, містить інвентарний
опис документів, загальну схему обстеженого населеного пункту, папки сеансів,
фотографії (загальні, які не стосуються сеансів: традиційна архітектура, побут,
транспорт, ландшафт тощо), інший ілюстративний матеріал. Задокументовані ар-
хівні папки плануємо розміщувати у графофонді архіву за географічним принци-
пом (географія записів) у хронологічному порядку проведення експедицій
1
.
На цьому кроці “первинного архівування” власне і закінчуються заходи зга-
даного “повного циклу” фахової підготовки студентів-фольклористів з докумен-
тування фольклорних явищ, а також фактично вичерпується і перелік реалізова-
них науково-дослідницьких заходів у цьому напрямі. Далі ідуть задуми і мрії.
Передусім, необхідною передумовою ефективного наукового використання
задепонованих в архіві фольклорних матеріалів є належна їх систематизація та
каталогізація. Сучасні інформаційні технології дають змогу відмовитися від
громіздких і трудомістких рукописних (машинописних) каталогів у формі карто-
тек і створювати комп’ютерні інформаційні бази (найпростіші на основі програм
електронних таблиць “Excel”, “Access”) про архівний матеріал – так звані елект-
ронні каталоги, які суттєво полегшують і пришвидшують опрацювання архіву
(зокрема створення, актуалізацію, корегування каталогів) і найважливіше –
відкривають можливості для швидкого і зручного пошуку потрібної інформації.
Так, у головному електронному каталозі Музично-етнографічного архіву
ПНДЛМЕ (Львів), створеному в програмі “Excel”, відомості про задепонований
фольклорний матеріал подано у 14-ти рубриках (колонках): деталізована геогра-
фія записів (населений пункт, його адміністративний номер, сільрада, район,
область), кількість зафіксованих творів, архівна адреса (назва фонду збереження;
час проведення, номер експедиції, номер сеансу, стан опрацювання), збирачі. Ви-
хідною одиницею систематизації у цьому каталозі є сеанс. Оснащений функ-
ціями сортування інформації, цей електронний каталог у разі вибору необхідних
параметрів систематизації швидко перетворюється в систематичний каталог,
1
Цей крок архівування на сьогодні ефективно виконати неможливо через відсутність у
кафедри окремого приміщення для архіву з відповідними стелажами і шафами. Відсутність
можливостей розмістити паперові архівні документи є причиною тимчасового призупинення
їх видруковування. 144 Андрій ВОВЧАК
наприклад – географічний, який дає змогу з’ясувати стан обстеження якогось
регіону, населеного пункту тощо [7].
Сучасні електронні каталоги провідних європейських фольклорних архівів –
це потужні накопичувачі різнорідної фольклористичної інформації, приєднані до
мережі Інтернет, які дають змогу з будь-якого куточка світу, де лише є Інтернет,
швидко і зручно підшуковувати потрібні відомості про реалії традиційної культу-
ри, накопичені у цих архівах. Наприклад, центральний архів австрійського народ-
нопісенного товариства “Österreichisches Volksliedwerk” пропонує у вільному
доступі інформацію про 90 000 пісень та інструментальних мелодій, 33 000 осо-
бистостей та організацій, 20 000 книг, 6 000 графічних документів і 6 000 аудіодо-
кументів з поля австрійської народної духовної культури [1, s. 200].
Створення електронного каталогу фольклорного архіву кафедри – щойно у
початковій фазі – у пошуках оптимальної структури такого каталогу. Ця праця
“оточена” низкою проблем науково-методологічного та технічного характеру, як,
наприклад, недосконалість наявних класифікаційних систем українського фольк-
лору, що особливо виявляє себе під час каталогізації джерельного польового ма-
теріалу, або ж створення самого програмного продукту електронного каталогу,
що потребує чималих витрат.
Нині працюємо над проектом електронного пошукового каталогу, в якому
вихідним пунктом каталогізації був би безпосередньо фольклорний твір. Розроб-
лено робочу версію облікової картки фольклорного твору, за допомогою якої
плануємо вносити в електронний каталог саме ту інформацію, яка давала б змогу
фахівцеві-фольклористові швидко й ефективно знаходити, сортувати й система-
тизувати потрібний для наукових досліджень фольклорний матеріал архіву ка-
федри. Передбачено 20 рубрик облікової картки, які, відповідно, творять структу-
ру електронного каталогу:
Назва рубрики Зміст рубрики
1. Текст: транскрипція тексту фольклорного твору
2. Ноти: транскрипція мелодії вокального, музичного
фольклорного твору
3. Ключові слова в тексті: іменники (одн.), прикметники (одн., чол. рід),
дієслова (в неозначеній формі) літературною
мовою
4. Коментар виконавця: коментар респондента щодо змісту твору,
зображених у ньому подій, ставлення до твору,
історія постання твору, історія появи твору в
репертуарі респондента, пояснення
незрозумілих слів, місць тощо
5. Обрядовий контекст: для обрядових творів відомості про обрядовий
момент, етап, обрядодію, обрядового адресата,
гру, виконання твору
6. Середовище побутування: суспільна верства, група побутування твору
7. Ситуація запису: натуральний контекст
штучний контекст
комбінований контекстНа шляху до створення архіву українського фольклору 145
8. Коментар збирача: коментар збирача щодо особливостей фіксації
твору, рецепції твору слухачами, праці з
респондентом тощо
9. Жанр
наукове визначення: науково усталені жанрові визначення
народне визначення: визначення жанру з уст самого виконавця
10. Респондент (и)
ім’я, прізвище:
рік народження:
місце народження:
освіта:
соціальне походження:
фах, професія:
11. Місце запису
категорія населеного
пункту:
хутір [зазначити населений пункт
підпорядкування]
село
селище
місто
назва населеного пункту:
район:
область:
держава:
12. Дата запису: день [00] місяць [00] рік [0000]
13. Збирач (і)
ім’я, прізвище:
фах, професія:
14. Транскриптор тексту
ім’я, прізвище:
фах, професія:
15. Транскриптор мелодії
ім’я, прізвище:
фах, професія:
16. Архівна установа: назва, адреса архівної установи, у якій
депонується фольклорний твір
17. Шифр словесного тексту: архівний шифр зберігання словесного тексту
фольклорного твору
18. Шифр аудіозапису: архівний шифр зберігання аудіозапису
фольклорного твору
19. Шифр відеозапису: архівний шифр зберігання відеозапису
фольклорного твору
20. Рівень доступу: вільний
архівний
обмежений
Створення електронного каталогу навіть у запропонованому форматі пошу-
кового каталогу було б великим кроком у перетворенні наразі фольклорної збірки
кафедри фольклористики у повноцінний архів. Водночас аналіз досвіду народо-146 Андрій ВОВЧАК
знавчих інституцій сусідніх країн – австрійського народнопісенного товариства
“Österreichisches Volksliedwerk” (Австрія), Державного республіканського центру
російського фольклору (Росія), переконує у необхідності “глибшого” пропрацю-
вання одиниць архівного збереження, а отже, й дальшої деталізації архівного ка-
талогу, його перетворення в аналітичний каталог. Зокрема, австрійські колеги
розробили спеціальні каталожні картки для всіх різновидів народнопісенних і
народномузичних документів (пісні, мелодії, особистості, книги і вміщені у них
статті, графічні документи, аудіодокументи та ін.). Їхня каталожна картка для
народної пісні містить понад 60 полів для об’єктивної й аналітичної інформації,
що спочатку викликало острах і сумніви навіть серед співробітників архіву щодо
можливості реалізації такого задуму [1, s. 190-193]. Облікова картка звукозапису
Автоматизованої інформаційно-пошукової системи “Російський музично-поетич-
ний фольклор” Державного республіканського центру російського фольклору міс-
тить 25 рубрик для опису фольклорного твору [3]. Така деталізація є запорукою
чіткості й однозначності дефініцій, що уможливлює машинне опрацювання
зібраної інформації та створення дієвої комп’ютерної бази даних.
На чому однак особливо хочеться загострити увагу сучасної української
фольклористики у світовому досвіді архівування надбань традиційної культури,
так це на широко практикованій у світі практиці тісної кооперації зусиль з метою
вироблення й узгодження єдиних засад систематизації й архівування національ-
ного фольклорного фонду. Тут зокрема промовистим є досвід згаданого австрій-
ського народнопісенного товариства “Österreichisches Volksliedwerk”. Створення
вражаючого за обсягом представленої інформації електронного архіву цього това-
риства стало можливим завдяки виробленню спеціальної регуляторної праці, яку
фахівці “Österreichisches Volksliedwerk” розробляли впродовж 1988-1991 років у
тривалих дискусіях і спільних дослідженнях з фольклористами й етномузиколо-
гами не лише Австрії, а й світу. У цій праці – “INFOLK – Informationssystem für
Volksliedarchive in Österreich”
1
– було визначено єдині засади систематизації й ар-
хівування народнопісенного матеріалу та джерельної інформації. А завдяки чіт-
кості й однозначності узгоджених у ній термінів стало можливим досить швидке
(упродовж 1994-1996 років) комп’ютерне опрацювання накопиченої інформації та
створення єдиного електронного архіву народнопісенних архівів Австрії “Virtueller Datenbankverbund der Volksliedarchive in Österreich und Südtirol” [1, s. 192-194].
Уже зроблені перші кроки в реалізації ідеї електронного каталогу архіву ка-
федри фольклористики стали можливими завдяки співпраці з організаторами веб-
ресурсу “Українські пісні” (http://www.pisni.org.ua), який сьогодні є лідером серед
інтернет-проектів щодо публікації у всесвітній електронній мережі української
народнопісенної спадщини та інших матеріалів традиційної культури. Організа-
тори цього проекту (серед них Роман Парaнчук – розробка концепції, програму-
вання, наповнення, Андрiй Юрчишин і Богдaн Лялькa – розробка концепції,
наповнення) залучили до наповнення ресурсу якнайширше коло дописувачів,
звертаючи увагу на якість публікацій, заохочуючи до наукових досліджень. За
п’ять років свого існування веб-ресурс “Українські пісні” став авторитетним дже-
релом інформації для широкої аудиторії шанувальників української народної
1
“INFOLK – Інформаційна система народнопісенних архівів Австрії”. На шляху до створення архіву українського фольклору 147
пісні, незмінно перебуваючи в чільній групі за кількістю відвідувань у своїй кате-
горії (близько 5 тис. унікальних відвідувачів, 25-30 тис. переглядів сторінок за
добу). Також високо оцінено технічне виконання й функціональність електронної
бази даних веб-ресурсу.
Співпраця кафедри фольклористики з веб-ресурсом “Українські пісні” налаго-
дилася на ґрунті спільних інтересів обох сторін: кафедра шукає можливості
інженерно-технічної реалізації своїх архівних ідей – організатори веб-ресурсу
зацікавлені у фаховому наповненні, опрацюванні та презентації фольклорних
матеріалів на сторінках ресурсу. Серед особливих очікувань від цієї співпраці є
перспектива інтернетрозміщення планованого електронного каталогу, що набли-
зило б нас, звісно в дуже скромних масштабах, до світової практики вільних,
доступних через Інтернет архівних каталогів.
Актуальний етап, на якому зараз перебуває справа архівування фольклорних
матеріалів у європейських архівних установах, і якого навіть натяків не бачимо в
Україні
1
, – це створення можливостей для вільного доступу (у мережі Інтернет)
безпосередньо до самих архівних графо-, аудіо- та відеодокументів, що зокрема
передбачає переведення їх у цифрові формати (так зване “оцифрування”), розмі-
щення на потужних накопичувальних серверах. Фактично це означає кардиналь-
ну зміну самої філософії архівного збереження і створення у майбутньому від-
критих електронних архівів, щоб, за висловом фахівця “Österreichisches Volksliedwerk” Міхаелі Бродль, “архів як накопичувач колективної культурної пам’яті міг
надійно зберігати культурну духовну спадщину і водночас був інформаційним
центром, завжди відкритим для своїх відвідувачів” [1, s. 200].
___________________
1. Brodl Michaela. INFOLK – Dokumentenverwaltung – Virtueller Datenbankverbund der Volksliedarchive in Österreich // Jahrbuch des Österreichischen Volksliedwerkes. Wien: Mille Tre Verlag, 2005. Band 53/54 (2004/2005). S. 189-201.
2. Schüller Dietrich. Sammeln – Bewahren – Verbreiten. Traditionelle Anliegen im
technischen Umfeld des jungen 21. Jahrhunderts // Jahrbuch des Österreichischen
Volksliedwerkes. Wien: Mille Tre Verlag, 2005. Band 53/54 (2004/2005). S. 26-33.
3. Автоматизированная информационно-поисковая система “Русский музыкаль-
но-поэтический фольклор / Государственный республиканский центр русско-
го фольклора. Москва, 2002.
1
Хоч приклади реалізації такої ідеї саме на матеріалі української фольклорно-етнографіч-
ної традиції є. З-поміж “електронних архівів” українського фольклору, представлених в мережі
Інтернет, найбільший інтерес для дослідника української традиційної культури мають “Елект-
ронні архівні проекти” Архіву українського фольклору Центру українського та канадського
фольклору імені Петра і Дорис Кулів, який діє при Університеті Альберти (місто Едмонтон,
Канада). Один з цих проектів під назвою “Звукозаписи українського фольклору” (діє з 2005
року) представляє фольклорно-етнографічні записи Наталії Кононенко, зроблені на теренах
Центральної України у 1990 роках, і містить понад 170 годин фольклорної інформації різної
тематики: усні розповіді, пісні, народні вірування, обряди. Детальніше див. за інтернет-
адресою: www.arts.ualberta.ca/uvp/ 148 Андрій ВОВЧАК
4. Бріцина Олександра. Сучасні аспекти методики збирання народної прози //
Народна творчість та етнографія. Київ, 2003. № 3. С. 24-34.
5. Вовчак Андрій. “Österreichisches Volksliedwerk” – провідний осередок народ-
номузичних досліджень у Австрії // Етномузика. Львів, 2006. Число 1: Збірка
статей та матеріалів на честь 125-ліття Климента Квітки / Упорядник Б. Лука-
нюк. С. 68-91.
6. Вовчак Андрій. Семінар “Створення мережі архівів культурної спадщини в
Україні” (м. Київ, 8-9 червня 2006 року) // Етномузика. Львів, 2007. Число 2:
Збірка статей та матеріалів на честь ювілею Івана Франка / Упорядник Б. Лу-
канюк. С. 200-208.
7. Добрянська Ліна. Музично-етнографічний архів ПНДЛМЕ. Спроба комп’ю-
терної систематизації // Восьма конференція дослідників народної музики
червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель. Львів, 1997.
С. 35-48.
8. Івашків Василь. Кафедра української фольклористики імені академіка Філаре-
та Колесси // Українська фольклористика. Словник-довідник / Упорядкування
і загальна редакція Михайла Чорнопиского. Тернопіль: Підручники і посібни-
ки, 2008. С. 185-190.
9. Комаринець Олександра. Спогад спогадів (до 75-річчя від дна народження
професора Теофіля Комаринця). Львів, 2002.
10. Луканюк Богдан. Пам’ятка студента-практиканта і збирача-початківця: Мето-
дичні рекомендації. Рівне, 2001.
11. Луканюк Богдан. Типові форми музично-етнографічної документації: Мето-
дичні рекомендації. Львів, 1980.
12. Мацієвський Ігор. Питання документації народної інструментальної музики //
Актуальні питання методики фіксації та транскрипції творів народної музи-
ки: Збірник наукових праць. Київ, 1989. С. 5-24.
13. Мишанич Михайло. Архівне опрацювання народновокальних творів: Мето-
дичні рекомендації з музично-етнографічної транскрипції. Львів, 1995.
14. Музично-етнографічна практика: Методичні рекомендації для теоретико-ком-
позиторського факультету / Уклав Богдан Луканюк. Київ: МКНЗМК, 1993.
15. Фольклористична експедиційна практика. Організаційні засади проведення
практики, документування й архівування матеріалів: Методичні рекомендації
для студентів філологічного факультету спеціальності “фольклористика” /
Уклали Андрій Вовчак, Ірина Довгалюк. Львів: ТеРус, 2005. На шляху до створення архіву українського фольклору 149
ДОДАТОК
Видрук транскрипції сеансу. “Листок збирача” з паспортними відомостями150 Андрій ВОВЧАК
Видрук транскрипції сеансу. “Листок збирача” із паспортними відомостямиНа шляху до створення архіву українського фольклору 151
Видрук транскрипції сеансу. “Листок збирача” з паспортними відомостями152 Андрій ВОВЧАК
Видрук транскрипції сеансу. “Листок збирача” з паспортними відомостямиНа шляху до створення архіву українського фольклору 153
Видрук транскрипції сеансу. Текстова транскрипція154 Андрій ВОВЧАК
Видрук транскрипції сеансу. Текстова транскрипціяНа шляху до створення архіву українського фольклору 155
ON THE WAY TO CREATING OF UKRAINIAN
FOLKLORE ARCHIVE
Andriy VOVCHAK
The Ivan Franko National University in Lviv,
Filaret Kolessa Ukrainian Folkloristics Department,
Universytetska st., 1/345, 79602 Lviv, Ukraine,
tel.: (+38032) 239 47 20, e-mail: a_vovchak@franko.lviv.ua
Conceptual scientific achievements and intentions of Folklore Studies department
at Ivan Franko National University in L’viv in the field of documenting folklore facts
according to its main stages (fixation, transcription, archiving) are considered. Such
modern tendencies of folklore archiving as complexity of fixating and deponing of
folklore tradition, transition to electronic forms and formats of archive preservation and
systematization of cultural information, creating possibilities for free access to archived
folk cultural heritage in Internet are emphasized.
Key words: folklore, documenting, fixation, transcription, archiving, folklore
archive, Folklore Studies department.
НА ПУТИ СОЗДАНИЯ АРХИВА
УКРАИНСКОГО ФОЛЬКЛОРА
Андрей ВОВЧАК
Львовский национальный университет имени Ивана Франко,
кафедра украинской фольклористики имени академика Филарета Колессы,
ул. Университетская, 1/345, 79602 Львов, Украина,
тел.: (+38032) 239 47 20, e-mail: a_vovchak@franko.lviv.ua
Освещены концептуальные наработки и замыслы кафедры украинской фольк-
лористики Львовского национального университета имени Ивана Франко в деле
документирования фольклорных материалов в последующих этапах: фиксация,
транскрипция и архивирование. Сделано акцент на таких современных тенденци-
ях фольклорного документирования, как комплексность фиксации и депонирова-
ние фольклорной традиции, переход на электронные формы и форматы архивно-
го хранения и систематизации культурной информации, открытие возможностей
для свободного доступа в сети Интернет к архивированным материалам народной
культуры.
Ключевые слова: фольклор, документирование, фиксация, транскрипция, ар-
хивирование, фольклорный архив, кафедра украинской фольклористики.
Стаття надійшла до редколегії 9.10.2008
Прийнята до друку 30.04.2009