“З житєм поезиї в душі, з чутєм краси, з
вдачею розуміти її є міцно звязана сьвідо-
мість моральности і добра”.
М. Костомарів (“Дві рускі народности”).
Звідки беруть ся народні піснї? Про се переховали ся у ріжних народів всїлякі
перекази. Давні Греки вірили, що піснї складають самі боги, а славних співаків-
кобзарів виводили також із божого роду. Творець староруского памятника поети-
чного, що оспівує воєнний похід князя Ігоря на диких Половцїв, згадує якогось
давного співака Бояна, що складав прекрасні думи про воєнні дїла давних Руси-
нів, і також зове сего Бояна віщим-пророком, внуком бога Велеса, що по давним
віруваням Русинів опікував ся співаками. Славний україньский кобзар Остап Ве-
ресай, від котрого записано найкращі думи історичні, також говорив, що “пісня
від Бога”. Слїпцїв, лїрників, що по ярмарках і відпустах або й так ходячи по се-
лах, співають про людскі і божі річи, нарід поважає високо.
Скрізь межи нашим сїльским людом є розширене віруванє про якесь висше
неземске походженє пісень. І єсть в тім віруваню народнім зерно правди; бо хоч
піснї складають не боги, а такі-ж люди як і ми, то творцї пісень мають у собі
іскру Божу, вони суть одарені від Бога висшим талантом і умілостию висказати у
піснї те, що чують мілїони людий, а виспівують свої думки і почуваня так
правдиво і так гарно, що їх піснї зворушують до глубини людску душу, що коли
чоловік слухає з увагою тих пісень, то єму здаєть ся, начеб він сам переживав тую
радість або теє горе, про яке у піснях співають.
Нераз можна бачити на ярмарцї чи то на відпустї: обступить людий громада
слїпого лїрника, а він так то дуже жалібно співає про правду і неправду, або про
злого сина, що виганяє із хати стару матїр, або про вдову, що виправила сина-
одинака у рекрути, або про сирітку – то люди слухають поважно, якби відправи в
церкві; у неодного заблисне сльоза в оцї, а иньша жінка то й ревне заплаче і вий-
має замозольовані ґрейцарі, щоб нагородити слїпого лїрника за пісню, що так
промовила єї до серця. Може і вона терпіла сирітску долю, може і єї син пропадає
десь у війсковій службі. – Нїхто про се не питає, – та кождий скаже: велика то
сила поетичного співаного слова, вона й камінне серце порушить. А коли так, то
наші народні піснї – се велике духове добро народне, котре треба нам дуже висо-
ко цїнити і шанувати. Народні піснї учать нас задумувати ся над собою і розуміти
людску душу, смутити ся нещастєм других людий, а радувати ся їх радощами,
учать нас любити правду, а ненавидіти кривду, бути добрими синами і братами,
любити свій рідний край, свій нарід, свою мову. – Одним словом: народні піснї
так само як і поетичні твори писаної лїтератури дають нам те, чого негодна дати168 Філярет КОЛЕССА
чоловікови нїяка школа, анї наука: вони розвивають усе, що лишень є доброго і
гарного в душі людскій, розбуджують братолюбіє та образують почутє краси.
Отже коли піснї і поетичні складаня взагалі мають таке велике значінє в житю
чоловіка і цїлого народа, то й поетам, творцям тих пісень, належить ся від нас
велика честь і дяка. І так воно дїйсно єсть із творами писаної словесности. Цїлий
нарід україньско-руский з честию згадує імена наших великих поетів народних
як Шевченка, Шашкевича, Федьковича, цїлий нарід уважає їх за своїх речників,
провідників духових і пророків. Високо поважали-б люди також творцїв народ-
них пісень, колиб вони були звісні.
На цїлім просторі України-Руси співає нарід такі загально звісні піснї, як ко-
лядки, піснї про воєнну виправу в далекі землї і здобуванє города ́ , або піснї про
смерть чумака в дорозї, про Петруся і т. и. – але нїхто не знає і на скаже, коли і
хто уложив сї піснї. Народні піснї складають очевидно талановиті люди зпоміж
народа, що aбо сами пережили почуваня і пригоди, про які співає пісня, або живо
перейняли ся долею других людий та оспівали людске горе чи радість у своїх пі-
снях. Коли такі піснї зложені гарно, то вони подобають ся усїм; люди переймають
їх, батьки переказують синам, а сини унукам і так пісня переходить із уст до уст,
із поколїня на поколїнє. Живучи в памяти народа, пісня підлягає всїляким змінам,
відповідно до часу, народного сьвітогляду а навіть до вдачі співака: один співак
додасть яке слово від себе, другий уйме або переіначить, – а про творця піснї нїх-
то нїчого не знає, нїхто й не питає про єго імя; єго-ж пісня, перейшовши більші
або менші зміни у змістї і формі, приймає ся в народї як овоч збірної творчости і
стає ся народною. Народними піснями називаємо лиш такі, що їх творить і співає
сам нарід. Колиж яка пісня прийме ся між народом так широко, що єї співають
усї Русини-Українцї, які жиють у горах і на долах, і над Сяном і над Тисою, і над
Днїпром і над Доном, то очевидно мусить бути у тій піснї якась незвичайна краса
і примана, що вона скрізь усїм так подобає ся, усїм однаково промовляє до серця.
І так воно єсть: така пісня висказує не лиш те, що чує один чоловік; вона виспівує
те, що відчуває цїлий нарід. Ба, є й такі піснї, що їх співають по свому не лиш
Русини-Українцї, але і Москалї і Поляки, і Нїмцї і Французи і Анґлїйцї.
Тут належить приміром пісня про Івасенька (инші співають про королевича,
козаченька), що виїхав на польованє чи то на війну та мав зловіщий сон, а верну-
вши до дому, застав свою жінку мертву на лавици. Отже коли сю пісню співають
по свому всїлякі народи землї, то видко, що вона порушує якусь таку загально-
людску струну, яка сильнїйше або слабше відзиває ся в душі всякого чоловіка,
якоїнебудь народности і віри. З того виходить, що народні піснї і поетичні твори
взагалї мають велике виховуюче і образуюче значінє не лиш для кождого чоловіка
з осібна, але й для цїлого народу а навіть для цїлого людства: вони стають спіль-
ним скарбом і духовим доробком усїх людий.
Оттим то ми радо познакомлюємо ся із визначними творами чужих письмен-
ників, із піснями иньших народів, та й чужинцї старають ся пізнати твори наших
передових письменників і високо цїнять наші народні піснї.
Ось що говорить нїмецкий поет Боденштедт про наші народні піснї
2
:

2
Наводимо за Драгомановом. Збірник фільольоґіч. секциї. Н. Т. ім. Шевченка т. ІІ. ст. 66. Огляд україньско-рускої народної поезиї 169
“Нї в якій иншій землї дерево народної поезиї не дало таких величнїх плодів,
нїгде дух народу не відбив ся так живо й сьвітло в піснях, як у Русинів. Який чу-
лий повів смутку, які чисто людскі почутя висловлюють ся в піснях, що козак спі-
ває на чужинї! Яка нїжність у купі з мужною силою проймає єго любовні піснї!
Треба ще особливо вказати на такт і чистоту, що панують у тих піснях. Ко н ч е
т р е б а п р и з н а т и , щ о н а р і д , ко т р и й м ож е с п і в а т и т а к і п і с н ї й
л ю б у є с я н и м и , п о в и н е н с т о я т и д а л е ко н е н а н и з ь ко м у с т у п н ї
р о з в и т к у “.