Україньско-руский нарід співає і доси богато таких пісень, що старі як сьвіт:
вони переховали ся в устах народа із тих дуже давних часів, коли наші предки не
знали віри Христової, а обожували сили природи і покланяли ся богови неба і
сьвіта Сварогови, богови сонця Дажбогови або Хорсови, богинї зорі, богови гро-
му Перунови, богови вітру Стрибогови і иньшим богам, що представляли добро-
дїйні або й грізні сили природи.
Наймогутнїйшою з усїх сил небесних уважалось сонце, так як воно приво-
дить за собою пори року, а з ними й великі зміни в царинї природи. От тому то з
величанєм бога сонця вязали ся найголовнїйші празники в році: Коляда, то є різд-
во сонця, весняне сьвято, що припадало на час зрівнаня дня з ночию, і празник
Купала, який сьвятковано в лїтї, коли сонїчне сьвітло і тепло доходить до най-Огляд україньско-рускої народної поезиї 171
більшої сили. Обожуванє сонця було можна-б сказати головною основою нашої
давної віри, якої останки переховали найживійше колядки і щедрівки: суть то
давні релїґійно-обрядові піснї, які співали у нас для звеличеня богів сьвітла і теп-
ла в часї великого празника на честь різдва ясного сонця.
Сей празник сьвятковано серед зими, коли вже сонце почало повертати на ве-
сну, значить ся, перемогло уже темні морозні сили, що замертвили були усю при-
роду. Слово коляда виводять від коло або колесо, так як сонце має вигляд блиску-
чого кружка.
Із колядою та щедрим (богатим) вечером вяже ся у нашого люду богато пові-
рок і обрядів, що доховали ся із дуже давних дохристияньских часів. У колядках і
різдвяних обрядах просив нарід від сьвітлих богів всякого добра для себе отже
щастя, здоровля, доброго урожаю жита, пшеницї і всякої пашницї, а злих богів
(як мороза) старав ся переблагати і задобрити жертвами і приносами.
Хоч нарід ще й доси заховав у памяти велике число колядок (особливо у нас
на карпатскім підгірю), то вже не розуміє їх значіня; і не дивота: се-ж піснї по-
хвальні, співані на честь давних богів та князїв, про котрих ледве темна згадка
переховала ся в памяти народній. Імена і події затерли ся уже в тих величальних
піснях, але живо переховали ся згадки про давну поганьску віру та побутові риси
з тої доби, коли у нас на Руси водили ся ще воєнні дружини із своїми полковод-
цями князями.
І так співають у колядках про якогось пишного і гордого пана господаря, що
живе у величавому дворі, обгородженому золотим терном з точеними золотими
ворітьми. Пан господар сидить за столом, числить гроші і жде гостий: перед ним
стоять золоті сьвічі, золоті кубки з вином, лежать колачі з ярої пшеницї. Сей пан
господар, як догадують ся учені – то найстарший бог Сварог, єго просторий двір
то небо, тернова огорода – блискавка, а золото, що сяє кругом него – небесні сьві-
тила. До него приходять у гостї другі боги, що творять разом небесну рідню, а то:
сьвітле сонце, ясний місяць і дрібний дощик; вони зовуть ся инодї рідними бра-
тами.
Місячик ся бере заморозити
Гори, долини і верховини,
Глубокі поточейки і бистрі річейки.
Сонейко ся бере розморозити
Гори, долини і верховини,
Глубокі поточейки і бистрі річейки.
Дожджичок ся бере зазеленити
Гори, долини і верховини
Глубокі поточейки і бистрі річейки
3
.
Як бачимо сї боги то нїщо иньше, як обожувані сили природи.
У иньших колядках співають про “красну дївоньку” або “гречну панну”, що
плете вінок із павяного піря або стереже вина, яке спивають райскі пташки. Отся

3
Колядки про отсю трійцю богів: сонце, місяць, дощик дуже розповсюджені по нашім Під-
гірю. 172 Філярет КОЛЕССА
красна дївонька се давна богиня Зоря, а райскі пташки – промінї сонця, від кот-
рих гине ранна роса.
Велике число колядок оспівує бога грому або Громовика, з’ображуючи єго то
як вівчаря, то як ратая (господаря), то як воївника або князя, що сидить у шовко-
вім наметї на золотім стільци або грає на баскім кони із золотою гривою та сріб-
ними копитами.
Ось примір такої колядки:
Зачорнїла ся чорна горонька, ой дай Боже!
Вийшла зза неї чорна хмаронька,
Чорна хмаронька, овець турмонька.
Вийшов за ними гордий молодець,
Гордий молодець наперед овець,
Заперезав ся гей ожинкою,
За тов ожинков дві-три трубоньки:
Одна трубонька та роговая,
Друга трубонька та мідяная,
Трета трубонька та зубровая.
Ой як затрубив а в роговую,
Пішов голосок ой попід лїсок.
Ой як затрубив а в мідяную,
Пішов голосок по верховинах.
Ой як затрубив а в зубровую,
Пішли голоса попід небеса
4
.
Отсей гордий молодець, що йде наперед овець, то бог Громовик, що виходить
ізза хмари; ожинка або у-жевка, котрою він заперезав ся, се блискавка, а голос
труб, – се відгомін грому; єго батько – ясний місяць; мати – ясне сонце; сестра –
ясня зоря; брат – сивий соколонько (що в народних колядках з’ображує дощеву
хмару).
Неменш давні суть також колядки про сотворенє сьвіта або про героя і коня,
що будують небо:

4
Збірник Я. Головацкого: “Народні піснї галицкої і угорскої Руси”. Огляд україньско-рускої народної поезиї 173
Закупив собі двіста стадонька, гей дай, Боже!
Ой зігнав же він на кленовий міст.
Заломила сї в мостї делина,
Витопило сї двістї стадонька,
Лише сї лишив сив кониченько.
Сив коник плавлет, вушком поводит,
Вушком поводит, бів камінь лупле.
Бів камінь лупле, церков мурує.
Церков мурує на штири вугли,
На штири вугли, на троє дверцїв,
На троє дверцїв, на дві віконцї.
В єднім віконци та сходит сонце,
В другім віконци заходит сонце.
На єдних дверцьох сам Бог небесний,
На других дверцьох Божая мати,
На третих дверцьох білий молодчик.
На нїм кошулька барзо тоненька,
Барзо тоненька, як снїг біленька.
Де вна сї прала? в тихім Дунаю.
Де сї крутила? коню в копитї.
Де сї сушила? в лужку на шнурку.
Де сї тачьила? в Львові на столї.
Де вна сї брала? в сьвітлї сьвітлонцї,
В сьвітлї сьвітлонцї, в нові язбонцї
5
.
По заведеню віри Христової на Руси різдво Христове припало на один час із
давним сьвятом коляди, обряди поганьскі помішали ся із християньскими, а в ко-
лядках заступлено імена давних богів християньскими сьвятими. В висше наве-
дених колядках з’ображені суть боги як якісь незвичайні люди, герої. Та найлю-
бійше представляв собі нарід своїх богів, як сїмю богатого господаря-хлїбороба,
що має велике хазяйство, воли, корови, вівцї, богато поля, покритого рясними
снопами та густими копами.
Низше наведена колядка подає о б р а з х л ї б о р о б с ко г о ж и т я б о г і в ,
причім назви давних староруских богів заступлено вже християньскими сьвятими:
(Мельодия як на стор. 172).
Чий же то плужок найранче вийшов? Гей дай Боже!
Нашого пана ґосподаронька,
Ґосподаронька чом Тимцуненька.
В нього волоньки все половії,
Я чепігоньки все золотії.
Сьвітий Никола за плугом ходит,
Сьвітий Михайло волоньки гонит,

5
Галицко-рускі народні піснї з мельодиями зібрав у селї Ходовичах Др. Іван Колесса. Ет-
ноґр. Збірн. XI. ст. 10, язбонька = избонька. 174 Філярет КОЛЕССА
Сам му Господь Бог рілю всїває,
Та Божий му Син поволочає,
Божая мати їм їсти носит.
Ей носит, носит, все Бога просит:
“Зароди Боже густоє жниво,
Густоє жниво, ріснї снопоньки,
Ріснї снопоньки, густї копоньки”.
Дайже ти, Боже, сив кониченька,
Жебис ним їздив межи копоньки,
Як місїченько межи зьвіздоньки,
Дай же ти, Боже, на дьвєр
6
щістєнько,
На дьвєр щістєнько, в дім здоровєнько.
Дай же ти, Боже, в городї зїлї,
В городї зелї, дома весїлї.
Дай же ти, Боже, в городї зело,
В городї зело, дома весело.
Бувай же здоров, ґосподареньку,
І сам з собою, з свойов жоною,
І з дїточками я с квіточками,
І з усїм домом, з Господом-Богом
7
.
Єсть спора пайка щедрівок, що не мають нїчого спільного з культом богів і з
релїґією, а оспівують любовні відносини “милого” до “милої” та звеличують ми-
лого чи милу над усю родину. Се к о л я д к и в е л и ч а л ь н і , що напророчують
скоре весїлє в домі господаря. Отсї колядки мають богато спільного з веснянками,
купальскими і весїльними піснями, що оспівують любов, сватанє і подружє.
Ось примір такої величальної колядки:
Та стерегла їх ґречная панна.
Віходит д’ неї батенько єї:
“Зверж ми донечко пару яблочок!”
“Ой я не звержу, милому держу”.
Гей у садочку і т. д.

6
дьвєр = двір.
7
“Етноґраф. Збірник” XI. ст. 10. Огляд україньско-рускої народної поезиї 175
Віходит д’ неї я братчик єї і т. д.
Гей у садочку і т. д.
Віходит д’ неї сестричка єї і т. д.
Гей у садочку-виноградочку,
Зелена, зелена яблінь червоні ябка зродила.
Та стерегла їх ґречная панна.
Віходит д’ неї миленький єї:
“Зверж ми миленька пару яблочок!”
“Ой я ти звержу, давно ти держу”
8