У близькій звязи з весняним сьвятом стоїть л ї т н и й п р а з н и к Ку п а л а;
значінє сего празника і доси ще не є достаточно роз’яснене; тілько певного, що
Купала сьвятковано на ч е с т ь б ож е с т в а С о н ц я , яке 23. червня доходить до
найбільшої висоти і сили, а від того часу починає уже повертати на зиму; купаль-
скі піснї й обряди вказують також на почитанє М а р е н и ; б ул а с е м а б у т ь
б о г и н я х м а р и і в о д и , що спадає на землю дощем; Марену уважали заразом
за б о г и н ю с м е р т и , (слова Марена, смерть, мерти, мають спільний корінь).
Назву Купала виводять від слова купати, тому що лїтні сили небесні, як сонце,
грім, блискавка, дощ неначе купають землю, даруючи єї в час празника Купала
найбільшу родючу силу. Сей празник змішано опісля із християньским сьвятом
Івана Хрестителя.
Піснї й обряди, якими сьвяткує україньско-руский нарід празник Купала, пе-
реносить нас у дуже давні передхристияньскі часи та з’ображують живо давну
службу богам. І так хлопцї й дївчата роблять куклу з соломи, вбирають єї по жі-
ноцки у вінок, в сорочку і плахту; сю куклу кладуть над водою і називають Купа-

12
Етноґрафічний Збірник XI. ст. 29. 178 Філярет КОЛЕССА
лом, що з’ображує Сонце. Рядом із Купалом ставлять другу куклу з віників, соло-
ми, кропиви, убрану квітками і стрічками – і називають єї Мареною: вона
з’ображує богиню води й хмари. Перед сими куклами ставлять стіл із усякою за-
ставою та розкладають огонь: дївчата і хлопцї, побравши ся за руки, танцюють і
скачуть через огонь і співають купальскі піснї на честь С о н ц я – К у п а л а і
Х м а р и – М а р е н и :
Купала наша Купала,
Заграло сонечко на Йвана.
Ходили дївочки коло Мареночки,
Коло мого вудола (ідола) Купала,
Грати-ме сонечко на Йвана
13
.
Мабуть до купальских обрядів відносить ся й отся весїльна пісня:
Молодий потопає
Та на молоду покрикає:
Молодечко, голубочко,
Ратуй
14
мене з моря!
Та не моя тото воля,
Ратовати тебе з моря.
Анї човна, анї весла,
Все буря віднесла
15
.
Піснї про Купала, що згадує ся рядом із сонцем, повірки про чудовий сіяючий
цьвіт папороти, що також з’ображує сонце, та купальскі обряди, особливо паленє
огню – усе те доказує, що сьвято Купала празновано на честь божества Сонця.
Після ігри куклу Марену а найчастїйше й Купала вкидають у воду.
Отсим обрядом можна-б пояснити, длячого у піснях купальних так як і в ко-
лядках співають так часто про п о т а п а ю ч у д ї в ч и н у або липоньку:

13
Левицкий Нечуй: Сьвітогляд укр. народу. стор. 34.
14
Ратувати у сїй піснї значить тілько, що вийти заміж; порівн. А. Потебня “Объясненія ма-
лорусских и сродных народных псенъ”. Варшава 1883. ст. 190 і пр.
15
Кольберґ: Покуцє І. 325. Огляд україньско-рускої народної поезиї 179
Ой на річцї на Дунаї
Там липонька потапає,
Та поверх гілочка випливає,
Вона дубочка прикликає:
“Та подай дубочку хоч гілочку!”
– Та нехай тобі кленок дає,
Що він з тобою вірно живе
16
.
Або:
Ішли дївочки в лїс по ягідочки,
Коло Водимеря Купала,
Іграло сонечко на Йвана!
Та припало дївкам та Дунай пливсти,
Та Дунай-море пливсти, три річеньки брести.
Та всї дївочки в плахтах шовківках,
Дївка Оленка в плахтї чернїтцї.
Та всї дївочки Дунай перепливли.
Дунай перепливли, річки перебрели,
Дївка Оленка в Дунаї втонула
17
.
Або:
Усї дївки перебрели,
Одна дївка потонула,
Дорогі шати помочила,
Серебрані ключі упустила
18
.
В иньших піснях потонувшу дївку називають “М о р е н ко ю”, “М а р е н ко ю”
або й “М а р и н ко ю”.
Очевидно в народних піснях помішано уже “Купала” з “Мареною” і з хрис-
тияньским іменем “Марина”. Славний учений україньский Потебня доказує, що
потопаюча в морі чи в Дунаї дївчина, про яку співають у колядках, весїльних і
купальских піснях – с е б о г и н я З о р я або правдоподібнїйше б о г и н я С о н –
ц е
19
.
Велика часть купальских пісень і обрядів вказує затим на умиранє, утоненє і
похорони Сонця, котре від часу Купала починає сходити із своєї висоти, улягаючи
темним і морозним зимовим силам.
Оттому то в ніч перед Купалом будить ся і сходить на землю у с я к а н е ч и с –
т а с и л а : відьми ходять доїти коров і усякі чари дїяти, з’являють ся опирі й опи-
рицї, виходять русалки, слїпа змія-мідяниця розкриває очі й нападає на людий, а
ц ь в і т у п а п о р о т ї , що цвите сеї ночи, стережуть чорти, духи і всяка нечиста
сила.

16
Потебня згадана книжка ст. 195.
17
Потебня; зг. кн. ст. 198.
18
Потебня: зг. кн. ст. 202.
19
Зг. кн. ст. 70. 180 Філярет КОЛЕССА
Рядом із Сонцем величано в купальских піснях і обрядах також иньші с ь в і т –
л ї н е б е с н і с и л и , я к г р і м і бл и с к а в к у а заразом оспівувано Марену, бо-
гиню хмари, води, моря, що була також богинею смерти
20
.
У піснї купальскій про брата, що забиває сестру, з’ображено поетичним спо-
собом звичайне в лїтї явище, як грім розбиває дощеву хмару, сїче єї на дрібен
дощ, від котрого родить ся на землї всяке зїлє:
Торох торох да по дорозї,
Голос голос да по дуброві…
Що-ж то за торох по дорозї?
Що-ж то за голос по дуброві?
– Ой то брат сестру зарубать хоче,
А сестра в брата да просила ся:
“Ой братїку, мій голубчику!
Не рубай ти мене й у субітоньку,
Зарубай ти мене й у недїленьку.
Й у недїленьку рано по раненьку
Посїчи ти мене да на дрібен мак
Да посїй ти мене й у трох городочках,
А й уродить ся да тройзїллячко…
Що перве зїля, – тож василечки,
А друге зїля – тож барвіночок
А третє зїля – тож любисточок.
Що любисточок задля любощів,
А барвіночок задля дївочок,
А васильочок задля пахощів.
І до церкви йдуть і васильки несуть,
І мене спомянуть і тебе прокленуть.
На Купала в о р ож а т ь дї в ч а т а долю, подібно як на Різдво, пускають вінки
на воду, а піснї купальскі таксамо як веснянки і декотрі колядки о с п і в у ю т ь
л ю б о в , яка лучить милого з милою, звеличують милого чи милу над усю роди-
ну, розводять думки дївчини-відданицї про подружє – хоч декотрі із тих пісень
мають заразом глубшу основу у віруванях народних і вказують очивидно на якісь
давні божества, як приміром отся пісня:
Чорна хмаройка наступає,
Ой то царойко виїжджає
Та до царівни на зальоти.
А царівнойка злякала ся,
Под тройдерево сховала ся.
“Ой слуги-ж мої вірнейкиї,
Крешіте вогнї яснейкиї,
Будем палити тройдерево,

20
Як догадує ся Костомарів: “Истор. знач. ю. р. нар. псеннаго творчества” ст. 99. Огляд україньско-рускої народної поезиї 181
Будем шукати царівнойку”.
А царівнойка злякала ся:
Та до службойки озвала ся:
“Ой слуги-ж мої вірнейкиї,
Гостріте ножі гострейкиї,
Буду краяти кошулейку,
Поїду з царом до шлюбойку”.
Не потрапила в полотенце
Тай розкраяла собі серце.
“Ой лїпше маю в землї гнити,
Нїж за царойком в сьвітї жити!
Ой лїпше буду землицею,
Нїж за царойком царицею”
21
.
Подібну пісню співає у нас нарід про Бондарівну, що не хотячи віддати ся в
руки панови Каньовскому чи Шінкевичеви, встромила собі ніж у серце.
Між купальскими піснями, подібно як між колядками, щедрівками і веснян-
ками подибуємо побіч любовних тем також о с п і в а н є г о с п о д а р с ко г о ж и т я :
Ой ти зелена дубровонько,
Як тебе рано спустошано,
Траву на сїно покошано.
Ой покошано й пограбляно,
Ще у копицї поскладано.
Та зостало ся тройзїллячко,
Нїкому-ж його ополоти.
Стоїть Іванко при воротах,
Ой стоїть же він при куточку,
Ой грає – грає у дудочку.
Ой грає – грає, виграває,
Свою Марисю викликає:
“Вийди, Марисю, серце моє,
Поллємо зїлля майовоє,
Та поберемось серце моє”