Живі зносини давних Русинів з Греками та з полудневими Славянами – Бол-
гарами і Сербами п р о т я г ом д е в я т о г о і д е с я т о г о с т о л ї т я п р ом о с т и –
л и д о р о г у х р и с т и я н ь с к і й в і р і н а Р у с и . Вже на десятки лїт перед Во-
лодимиром Великим, хрестителем Руси, ширить ся Христова віра у Київі так, що
й на княжім дворі знаходить собі поклонників. Звісна річ, що вже баба Володи-
мира, княгиня Ольга, приняла Христову віру.
Колиж В о л о д и м и р В е л и к и й 9 8 8 . р . п р и н я в х р е щ е н є , християнь-
ство стало на Руси пануючою релїґією і ширило ся скоро не лиш через проповідь,
але й силою княжої поваги й власти. Давні поганьскі празники заступлено хрис-

23
Етноґрафіч. Збірник XI. ст. 31. Огляд україньско-рускої народної поезиї 183
тияньскими сьвятами; і так під Різдво ясного Сонця підложено Різдво Христове,
сьвято весни заступлено празником Воскресеня Христового, Купала змішано з
Іваном Хрестителем, сьвятий Ілія заступив у народних повірках місце давного
Громовика. Осїнне сьвято на честь небіщиків заступлено християньскими помин-
ками і комашнями, змішано богиню Сонця із Пятницею і сьв. Параскевою і т. д.
Довгі віки по охрещеню Руси удержували ся між народом в повній силї д а в –
н і п е р е д х р и с т и я н ь с к і в і р у в а н я , щ о з м і ш а л и с я з н о в и м и х р и с –
т и я н ь с к и м и п о гл я д а м и і в и т в о р и л и м і ш а н и н у р е л ї ґ і й н у т. з в .
д в о є в і р і є . Отеє двоєвіріє проявило ся також і в народних обрядових піснях, як
пр. в колядках і в щедрівках; висше привели ми колядку, в котрій імена погань-
ских богів заступлено християньскими сьвятими. В декотрих піснях уже хрис-
тияньских проявляють ся релїґійні погляди т. зв. єретиків, т. є. відступників від
правдивої науки Христової. Отсї єретики, особливо болгарскі богуміли ширили
свої віруваня при помочи повістий і пісень, що були заказані церквою (т. зв. апо-
кріфічних творів). Отсе й примір колядки, що показує мішанину релїґійних по-
глядів і вірувань:
Омітай двори, застилай столи,
Бо йдут до тебе я в рік гостеньки,
Я в рік гостеньки, я всї сьвітії,
Я всї сьвітії за столом сидят:
Сьвітий Никола сїв конец стола,
Голову склонив, сльозоньку зронив;
Що сльоза кане, то Дунай стане,
Я в тім Дунаю Господь сї купле,
Господь сї купле я з сьвітим Петром.
Купаючи сї, сперечьили сї:
Я Петро каже, що небо більше,
Я Господь каже, що земля більша.
Надійшла ід ним Божая мати:
“Ой Петре, Петре, не переч Богу,
Бо земля більша: гори долини,
Я небо менше, бо все рівненьке”
24
.

24
Ів. Колесса: Етноґр. Збірник XI. ст. 8. 184 Філярет КОЛЕССА
Християньске духовенство в інтересї церкви старало ся викорінити серед на-
роду давну поганьску віру, заказуючи і виклинаючи стародавні обрядові піснї, як
“бісовскія пінія” або приноровлюючи сї піснї до християньских сьвятих і празни-
ків. Таким чином заведенє й розширенє християньскої віри спинило розвій давної
релїґійної поезиї, а само християньство не змогло уже витворити у нас своєрідної
національної поезиї релїґійної.
Не богато назбирає ся чисто-народних пісень релїґійних, що не відбігали-б
більше або менче від науки християньскої церкви, і то суть піснї по більшій части
книжного походженя. Такі приміром ко л я д и “Бог предвічний”, “Нова радість
стала”, “Дивная новина”, п і с н ї п р о м у к и Х р и с т о в і (пр. “А в недїлю дуже
рано Йсуса Христа споїмано”), п р о с ь в я т и х : Николая (“Ой хто, хто Николая
любить”), Олексїя, Варвару, п р о с м е р т ь Л а з а р я , с т р а ш н и й с уд і т. и.; такі
піснї книжного походженя приняли ся між народом, але с п і в а ю т ь ї х н а й бі-
л ь ш е л ї р н и к и .
Ось одна із кращих пісень про смерть:
Я по городу ходила, білі рученьки ломила;
А за мною молодою ходе смертонька з косою:
Хоче-ж мене умертвити, ще й косою закосити.
“Ой смерть моя, рідна мати, чого ходиш коло хати?
Лїта-ж мої молодії, в мене дїточки малії! –
Підожди-ж ти час годину, поки зберу всю родину!”
– “А я-ж тебе усе ждала, та все-ж тобі догожала; –
Ти все в питках, ти все в гульках, а об смерти нема думки”.
Поки родинонька зійшла ся, душа з тїлом розійшла ся.
Оцеж тая шлях-дорога, що несуть тїло до гроба:
Без кадила, без сьвітила, так ти душе заробила.
На цім сьвітї панувала, душі царства не придбала”
25
.