У піснях народних відбили ся сильнїйшим або слабшим відгомоном усї важ-
нїйші події, що вплинули на долю нашого народу та на зміни громадского і суспі-
льного ладу. Такі піснї зовемо історичними тому, що они подають неначе історию
або п о е т и ч н у л ї т о п и с ь , щ о о п о в і д а є п р о с уд ь б у н а ш о г о н а р о д у
в і д н а й д а в н ї й ш и х д о н а й н о в ш и х ч а с і в . Із декотрих пісень обрядових,
особливо із колядок довідуємо ся не лишень про давні передхристияньскі вірува-
ня наших предків, але й про давний горожаньский побут україньско-руского на-
роду. В колядках переховали ся спомини про тії дуже давні часи, коли то в нашім
краю збирали ся в о є н н і д р уж и н и , щ о о п і с л я п і д п р о в о д ом с в о ї х

25
Грінченко. Етнографическіе матеріали т. ІІІ. Черниговъ 1899. ст. 142. Огляд україньско-рускої народної поезиї 185
к н я з і в і з р о д у Р у р и ко в и ч і в з а в о л о д ї л и р у с ко ю з е м л е ю і панували
у нїй аж до татарских нападів. Колиж перевів ся княжий рід Руриковичів, заволо-
дїли в полудневій Руси л и т о в с к і к н я з ї з р о д у Ґ е д и м и н о в и ч і в , що па-
нували над литовско-рускими землями аж до сполуки Литви і Руси з Польщею в
унії люблиньскій (1569 p.). До віка дружинного і княжого відносить ся значне
число колядок, що співають про в о є н н і п о д в и г и к н я з ї в і ї х д р уж и н ,
п р о д а л е кі п о х о д и і з д о б у в а н є г о р о ді в , як прим. отсї колядки:
Стали вони си раду радити.
Радять радоньку невеличеньку:
“Скиньмо сї, братї, по золотому,
По золотому, по червоному,
Та купимо си золотий човен.
Золотий човен, срібне весельце,
Та пустимо сї крайом-Дунайом;
Там ми чуємо доброго пана,
Доброго пана, славного цара.
Там ми будемо вірне служити,
А він нам буде добре платити:
Що по рокови – по коникови,
По ясні(й) стрівцї, хороші(й) дївцї”.
Бувай-же здоров, білий молодче!
26

26
Ів. Колесса: Етноґр. Збірник ХІ. ст. 1. 186 Філярет КОЛЕССА
Там ґречний панич восько збирає,
Львів воювати, панни шукати.
Як заїхали на першу гору,
Як ударили з туга лученька –
Аж сї Львовяне задивували!
Винесли єму миску червоних.
Він тото бере, тей не дякує.
Щож там сї сьвітит і т. д.
Як виїхали на другу гору і т. д.
Вивели єму та коня в сїдлї,
Він коня бере, тей не дякує.
Щож там сї сьвітит і т. д.
Як виїхали на трету гору і т. д.
Вивели єму я панну в сріблї,
Він панну бере, дуже дякує.
Бувай же здоров, ґречний молодче,
Дай же ти Боже в городї зїлї,
В городї зїлї, дома весїлї.
Бувай же здоров з вітцьом, з маткою,
З вітцьом з маткою, з всьов челядкою
27
.

У весняних піснях, як Воротар, співають також про здобуванє города та ще й
про данину, плачену князеви підданими. Замітна річ, що в весїльних піснях моло-
дого величають “князем”, єго дружину “боярами”, а молоду зовуть “княгинею”.
Весїльні піснї згадують також про похід воєнний і напад на город або дім, що в
нїм живе молода княгиня. Отсе-ж суть відгомони дружинного і княжого віка.