З р у й н о в а в ш и З а п о р ож с к у С ї ч , ц а р и ц я К а т е р и н а з а в е л а н а
ц ї л і й Ук р а ї н ї уж е б е з н ї я ко ї п е р е ш ко д и т я ж к у н е в о л ю – гі р ш
т а т а р с ко ї і т у р е ц ко ї , а т о р е к р у т ч и н у і к р і п а ц т в о ( п а н щ и н у ) .
По україньских селах почали ловити парубків у солдати. Котрому парубкови су-
дила ся нещасна салдатска доля, так уже він немов на віки прощав ся з родиною;
бо хоч вертав дехто із солдатів до дому, та хиба на те, щоб калїкою-інвалїдом віка
дожити.
Ось як оспівує народна пісня п р о щ а н є м а т е р и і з с и н о м, що його взяли
в рекрути.
94
“Вийди, вийди, серце моє дївчинонько!”
Ой не вийшла дївчинонька, вийшла стара мати:
Взяла коня за поводи так стала питати:
“Ой сину-ж мій, соколоньку, деж тебе шукати?”
– Шукай в степу край дороги, моя рідна мати!
Там я буду, моя мати, горем горювати
Своїм чубом кучерявим степи устиляти,
А своєю кровицею моря доповняти,
А ще своїм білим тїлом орли годувати”.
“Бодай же ви, воріженьки, всї разом пропали,
Як ви тую біду знали, – минї не сказали.
А тодї вже ви сказали, як сина піймали!
А піймали мого сина та руки звязали,
Повязавши білі руки, везуть до Прилуки,
А з Прилуки до Полтави, до вічній присяги:
94
цариця. Огляд україньско-рускої народної поезиї 229
П р и с я г ц а р ю, п р и с я г Б о г у , – о д р і к с я о д р о д у ,
П р о щ а й с и н у , м і й г о л у б е , н е д у м а й д о д о м у !
95
Подібну пісню про л о в л е н є р е к р у т і в співають і у нас на підгірю:
Молодого парубочка на некрута ізловили.
Як вони го ізловили, назад руки ізвйизали,
Посадили на возочок, їде рекрут, як паночок.
Фйирман конї наганяє, на рекрута поглядає,
Би дороги не змилити, би рекрута не згубити.
Привезли го до циркулу, йобтьили му всю голову,
Я к к у ч е р і й о б т и н а л и , є г о с л ь о з и о бл и в а л и .
Привели го до комнати: оттут рекрут присьигати.
Оттут рекрут присьигати, би до дому не втїкати.
Привели го на кватиру, на біленькую перину:
Льигай рекрут, вісипляй сї, на зицирку вібирай сї.
Ой став рекрут дуже рано: анї тата, анї мами;
Бідна-ж моя головонька та чужая сторононька
96
.
Отсе дуже розширена пісня про с м е р т ь ж о в н ї р а н а ч уж и н ї :
Ой виправляла, ой виправляла
За нові воротенька,
“Ой їдь, синоньку, та на віноньку,
Щіслива доріженька!
95
Лисенко: Збірник укр. пісень т. II. ст. 34.
96
Ів. Колесса: Етноґраф. збірник XI. 256. 230 Філярет КОЛЕССА
Ой їдь синоньку та на віноньку,
Не дуже забавляй сї,
За рочок, за два тей за чотири
До домоньку вертай сї”.
– Або сї верну або не верну
Або тамой загину,
Ой озми мати завінчаную
За рідненьку дитину.
Ой сїє вдова яру пшеницю
Тай зелененький румен,
“Ой усї бранцї їдут з віноньки,
Лише мій синок умер”.
Сіяла вдова яру пшеницю
Тай озимоє жито,
“Ой усї бранцї їдут з віноньки,
Лиш мого сина вбито”…
– Ой не плач, не плач, старая мати,
Не вдавай сї до ворожки,
Поховали ми твоєго сина
В яворовії дошки.
Ой не плач, не плач, старая мати,
Та не заходи в тугу,
Ізробили ми твоєму сину
Яворовоє трумно.
Ой не плач, не плач, старая мати,
Та не вдавай сї в чари,
Поховали ми твоєго сина
У Львові на цвинтари.
Ой не плач, не плач, старенька мати,
Та не вдавай ся в лїки,
Поховали ми твоєго сина
Та у Львові на віки.
Ой як ховали, то вигравали
На трубки, на орґани,
Як поховали, то заплакали
Всї молоді жовняри.
Так будем, братя, так будем, братя,
Ми усї спочивати,
Не буде чути, не буде знати
Анї отец, нї мати
97
.
97
Ів. Колесса: Етноґр. Збірник XI. ст. 261. Огляд україньско-рускої народної поезиї 231
Рівночасно із рекрутчиною утверджено скрізь на Вкраїнї неволю панщи-
няну – кріпацтво тим страшнїйше, що панщиняні порядки стояли тепер під
охороною московского уряду і війска.
Батькам було добре
На Вкраїнї жити,
А синам досталось
Панщину робити
98
.
Як тяжко дали ся в знаки панщиняні порядки україньскому людови в Росиї і в
Австриї – сего доказують отсї піснї народні:
Ой бодай ти, ватамане, тай хата згоріла,
А як минї молодому панщина доїла
99
.
Ой зацвило біле зїлї на терновім плотї,
Зробила-м си білі руки на паньскі роботї
100
.
Наступила чорна хмара – настала ще й сива,
Була Польща, була Польща, тай стала Россія.
Син за батька не одбуде, а батько за сина.
Живуть люде, живуть люде, живуть слободою,
Іде мати на лан жати разом із дочкою.
Прийшли вони до ланочку, помагай нам Боже,
І сьвятая недїленька, велика госпоже!
Сїли-ж вони обідати – гіркий наш обіде!
Оглянуть ся назад себе, аж оконом їде.
Приїхав він до ланочка, нагай розпускає,
“Ой чом же вас, вражих людей, по троє не має?”
Ой зачав же їх оконом лаяти та бити:
“Ой чом же вам вражим людям снопів не носити?”
А в нашого оконома червоная шапка,
Як приїде до панщини, скаче як та жабка.
А в нашого оконома шовкові онучі,
Плачуть, плачуть бідні люде, із панщини йдучи.
Повблазили волам шиї, бідним людям руки.
Ой ярини по півтори, а зимени копу!
Треба стати, поправитись хоч якому хлопу!
Змолотити і звіяти і в шпихлїр собрати,
А в вечері по вечері та на варту стати.
Прийшли-ж вони до шинкарки, дай шинкарко кварту,
Випєм з жалю по стакану тай станем на варту!
98
Драгоманів: Нові укр. піснї про громадскі справи ст. 36.
99
Драгоманів: Нові укр. піснї ст. 46.
100
Ів. Колесса: Етноґр. Збірник XI. ст. 101. 232 Філярет КОЛЕССА
Ходить попок по церковцї, у книжку читає,
Ой чом же вас, добрих людей, у церкві не має?
Ой як же нам, добродїю, у церкву ходити,
Од недїлї до недїлї кажуть молотити
101
.