Коли в 1848 р. заворушили ся австрийскі народи (Нїмцї, Мадяри, Поляки),
добиваючи ся більшої свободи, а в с т р и й с к и й у р я д з н ї с п а н щ и н у в Г а –
л и ч и н ї 1 8 4 8 p ., щ о б м а т и з а с о б о ю с ї л ь с к е н а с е л е н є п р о т и в о –
р о х о б н и к і в . Хоч як скривджено сїльский люд при роздїлї ґрунтів, лїсів та па-
совиск, хоч хлопи дорого заплатили панам за знесенє панщини податком
індемнїзацийним, який ще й доси сплачують онуки за своїх дїдів, – то всеж таки
знесенє панщпни було радісною подією в житю народу, що й заспівав з тої нагоди
веселїщі піснї:
Тепер бо нам пісня мила, Панщина ся вже скінчила.
Пішли тії пани в кути, Що носили на нас прути.
Всю-м країну ізлетїла, спочивати-м сїла,
Як за мною задуднїло, аж я-м ся зуміла.
А свобода у погоню панщиноньку гнала,
Та загнала в лїси-дебри, щоб там пропадала.
Пани за нев у погоню, просять ї до себе,
“Та верни ся панщинонько, бо нам зле без тебе!”
“Ой уже я не верну ся, я вам була вірна,
Сами сьте мя відправили – я тому не винна”.
“Ми не вмієм молотити, наші жінки жати,

101
Драгоманів: Нові укр. піснї про громадскі справи ст. 25. Огляд україньско-рускої народної поезиї 233
Ми не знаєм, як то тяжко на хлїб заробляти”.
Ой ти горо кремінная, такась дуже ясна,
О тось же нам засьвітила, аж панщина згасла!
102
(Годить ся зазначити, що отсї піснї про знесенє панщини суть книжного похо-
дженя).
У кримскій війнї 1854-56 р. потерпіла Росия великі неудачі, а при тій нагодї
вийшли на яву всякі хиби державного ладу і надужитя правлячої верстви, так що
р о с и й с к и й у р я д п і д н а п о р о м з а г а л у п р о с ь в і ч е н и х т а с в о б о д о –
л ю б и в и х л юд и й б у в п р и н е в о л е н и й п е р е в е с т и д е я к і з м і н и в
у с т р о ю д е р ж а в и . І так в 1861 р. з н е с е н о в Р о с и ї к р і п а ц т в о ( п а н –
щ и н у ) , до чого причинили ся чимало україньскі письменники як Костомарів,
Кулїш, а особливо Шевченко і Марко Вовчок, що у своїх творах виказали нелюд-
скість і підлоту панщиняної неволї.
Про знесенє панщини зложено на Українї подібні піснї як і в Галичинї:
Моліте ся, хлопцї, Богу до сьвятої Матки,
Що подарував цар панщину, подарує ще й податки.
Тяжкі, невідрадні обставини, серед яких приходить ся жити україньско-
рускому народови, зродили ось яку сумну пісню про п р а в д у і н е п р а в д у :
Уже тепер правда стоїть у порога,
А тая неправда сидить кінець стола.
Уже тепер правду ногами топтають,
А тую неправду медом напувають,
Уже тепер правда сидить у темницї,
А тая неправда с панами в сьвітлицї.
А вже тая правда сльозами ридає,
А тая неправда все пє да гуляє.
Десь ти правдо вмерла, чи ти заключена,
Що тепер неправда увесь сьвіт зажерла!
Тілько в сьвітї правди, що рідная мати…
Де-б ми єї могли в сьвітї одиськати?

102
Ів. Колесса: Збірник рукопис. І. 46. 234 Філярет КОЛЕССА
Ой орлице мати, де-ж нам тебе взяти?
Тебе не купити, анї заслужити!
Коли-б тебе, правдо, в сьвітї увидїти,
Орловими крильми раді-б ми летїти.
Ох якже тим дїткам без матері бути?
Да що дня заплачуть, не можуть забути!
Вже-ж бо кінець віку оце приближив ся:
Хоть рідного брата тепер стережи ся.
Із ним на суд стати, правди не зиськати,
Тілько сріблом-злотом панів насищати.
Хто по правдї судить, то того карають,
А хто не по правдї, того поважають.
Ой хто буде в сьвітї правду ісполняти,
Тому зошлеть Господь що дня благодятї.
Бо сам Господь-правда і смирить гординю,
Сокрушить неправду, вознесе сьвятиню!
103