Памятники староруского письменства виказують, що тисячу лїт тому на-
зад провадили Русини оживлену торговлю з иньшими народами, особливо з
Греками: в тії часи був у нас свій богатий стан купецкий. До того-ж стану мо-
жна-б причислити також ч у м а кі в , щ о ї з д и л и в о л а м и н а д Ч о р н е
м о р е т а у К р и м, ві д к и п р и в о з и л и н а Р у с ь сі л ь , р и бу, с у к н а і
всякий крам, який розпродували по базарах. Вибираючи ся в далеку і небез-
печну дорогу, лучили ся чумаки у великі громади, т. зв. валки, по кількадесять
маж, себ то є возів чумацких, брали з собою збрую та вибирали собі атамана,
бо в дорозї у степах нераз треба було відбивати ся чи то від Татарів, чи то від
иньших розбишаків. Звичайно давали чумакам Запорожцї війскову охорону,
побираючи за се відповідні мита, томуж і розцьвіт чумацтва припадає на час
сильної орґанїзациї сїчового козацтва (16-18 стол.).
Житє чумаків давало богатий материял до пісенної творчости. І справдї чумак
переживав на свому віку богато незвичайного: прощанє з родиною, що проводила
чумака далеко за село, довга розлука із дорогими серцю особами, далека подорож
зо всїлякими переправами і пригодами, причім неодин чумак гинув у дорозї чи то
від хороби, чи від розбійницкої кулї – неодин, вернувши до дому, не заставав при
житю найдорожших осіб – усї ті незвичайні обставини чумацкого житя причини-
ли ся до витвореня великої сили пісень про чумаків.
У нас в австрийскій Українї найбільш розповсюднена пісня про ч у м а к а ,
щ о з а х о р і в ш и з г и н у в у д о р о з ї :

103
Драгоманів: Полїтичні піснї укр. нар. т. II. ст. 213, мельодия записана в Стрийщинї. Огляд україньско-рускої народної поезиї 235
Ой їхав, їхав, на дорозї став,
Воли му ся поболїли, а він сам заслаб.
Ой заслаб, заслаб, під возом лежит,
Нїхто го ся не спитає, що єго болит.
“Ой болит мене серце, голова,
Бідна-ж моя головонько, чужа сторона…
Чужа сторона, чужії люде,
Та хто-ж мене поховає, як ми смерть буде?”
Вгорнув ся чумак у новий кожух,
Обернув ся долів серцьом, віддав Богу дух.
В недїлю рано ударили в дзвін,
Посходжав ся, поз’їжджав ся всїй чумацкий рід.
Найстарша сестра найперше прийшла,
“Чумаччику, мій братчику, де-ж тя смерть найшла!”
Ідут волоньки я в новім ярмі,
“Лишилисьмо ґосподаря в чужій сторонї”.
Ідут волоньки, ідут ричучи,
“Лишилисьмо свого ґазду, в дорозї йдучи”.
Прийшли же вони аж під ворота,
“Вийди вийди ґосподине, вже ґазди нема!”
“Нейбим була вас всїх полупила,
Та я би ся була вами не засмутила.
Одних ся збуду, другі набуду,
А я свого ґосподаря нїколи не вздру”…
104
Отсе україньска пісня про с м е р т ь ч у м а к а в д о р о з ї :

104
Із рукопис. збірки Івана Колесси. 236 Філярет КОЛЕССА
Воли ревуть, води не пють,
Бо в Крим доріженьку чують,
Ой Бог знає та Бог відає,
Де чумаченьки ночують.
А ночують чумаченьки
В кримськім степу при долинї,
Розпустили та сїриї воли
При зеленій муравинї.
Бодай же ви, сїрі воли,
Та в Крим по сіль не сходили,
Ой як ви мені та молодому
Ой та жалю наробили!
Ой умер-же чумаченько
Ой та в недїленьку в ранцї,
Ой поховали та чумаченька
Та в зеленому байрацї.
Насипали над чумаком
Та високую могилу,
Ой посадили та в головоньках
Та червоную калину.
Прилинула зазуленька
Taй сказала: куку!
“Ох подай, сину, подай, орле,
Та хоч праву, праву руку”.
“Ой рад же я, моя-мати
Та і обидві подати,
Ой та налягла сирая земля,
Ой та трудненько підняти”
105
.
Чумацка гулянка:

105
Лисенко: Збір. укр. пісень. І. ст. 34. Огляд україньско-рускої народної поезиї 237
Ой пє чумак, пє, гуляє
Добро своє пропиває.
Добро своє пропиває,
Товариство напуває,
Щоб вірне було.
Прокинув ся чумак в ранцї
Тай полапав у гаманцї
106
:
Всї кишені вивертає,
Аж там грошей вже чорт має,
Нїчим похмелитись!
Прийшов чумак до шинькарки:
“Сип шинькарко хоч пів кварти!”
Шинькарочка з горда дметьця
Ще й з чумаченька сьмієть ця,
Що гіркий пяниця.
Скинув чумак жупанину:
“Сип шинькарко четвертину!”
“Ой не всиплю четвертину,
Добудь грошей хоч з полтину,
Тодї пий, гуляй”.
Ой вийду я на могилу
Та погляну у долину:
Лежать воли, стоять вози,
Висять ярма ще й занози,
Все чумацьке добро.
Ой пішов би я до дому,
Та бою ся поговору.
Будуть бити ще й ганити
Та заставлять ще й косити,
А я козак нездоров.
Ой піду я у Молдаву
Та сїм років погорюю,
Та сїм лїт я погорюю,

106
в мошонцї. 238 Філярет КОЛЕССА
Воли й вози покупую,
Знов буду чумак
107
.
В нинїшних часах торговля на просторах України-Руси перейшла майже зов-
сїм у чужі руки, а по заведеню зелїзничих шляхів і плавби пароходами чумацтво
упало і доживає свого віку на Українї; томуж і чумацкі піснї належать уже радше
до історичних.
Доволї розповсюднені суть між україньско-руским народом п і с н ї п р о
б е з д ом н и х б у р л а к і в – н а й м и т і в , що задля заробітків лучили ся також у
спілки під проводом господарів або атаманів та трудили ся ловлею риб по біль-
ших ріках як Днїстер, Бог, Днїпро, Дон і над Чорним морем.
У нас в Галичинї найбільше знана є отся пісня про наймита-бурлаку:
Я би єї злотом побив, що я вже в нї гроший пропив.
Ішов бурлак йа с панщини та повернув до коршмини.
Бурлак в коршмі напиває, ґосподинї нарікає.
Ґосподинї нарікає, а ґосподар усе лає.
“Й устань дочко, устань мати, дай бурлаку вечерати”.
“Нема нїчо вечерати, таки льигай бурлак спати.
До порога головами, я до стола тай ногами”.
Ой ще бурлак не вложив сї, вже ґосподар пробудив сї.
“Ой чьис бурлак уставати, на долину воли гнати”.
Нї вмивав сї, нї вгортав сї, не мав ходак, не вбував cї.
Не мав ходак, не вбував сї, немав паса, не впасав сї.
Ой ще до дньи три годинї, бурлак з воли на долинї.
Чорна хмара наступає, дробен дощик покропляє.
Бурлак нїжки підношає, свою матїр споминає:
“Мати-ж моя чорнобрива, нащо-с мене породила?
Єдного-с мі сина мала, бурлаком-єс мі назвала.
Понад річку-с мі носила, чому-с мене не втопила?”
108
Найбільше сучасного змісту мають п і с н ї г о с п о д а р с к і , що найтїснїйше
вяжуть ся з хлїборобским житєм. До того роздїлу пісень належить богато коля-

107
Лисенко: І. десяток ст. 8.
108
Ів. Колесса: Етноґр. Збірник ХІ. ст. 87. Огляд україньско-рускої народної поезиї 239
док, щедрівок, гагілок або веснянок, пісень купальских і майже усї обжинкові
піснї, як се ми вже висше показали. В піснях обрядових переховали ся затим най-
давнїйші риси пастушого і хлїборобского побуту – та богато таких рисів давнїй-
ших і новійших єсть розкинених у піснях історичних і в піснях з житя родинного
й особистого.
Прекрасний образок сїнокосів подає отся пісня з житя родинного:
Наймила вна си, наймила вна си косариків чотири,
Щоби скосили тай згромадили всї гори тай долини.
Косарі косьит, косарі косьит, а вітрец повіває,
Шовкова трава дзелененькая на косу налягає.
Шовкова трава дзелененькая на косу налягає,
Молода вдова, молода вдова я з жьилю й умлїває.
Кличе синонька, кличе синонька: “йди сину громадити”,
А синок каже, а синок каже: “я йду до коршми пити”.
“Ой йди, синоньку, ой йди, синоньку, та йди копицї класти”,
А синок каже, а синок каже: “то я льигаю спати”
109
.
Господарскі турботи змальовані також в отсїй піснї:
Злетїла сї вся пташина, злетїли сї горобцї,
Ззїли, снили пшениченьку, лиш лишили стебельцї.
Бодай тота вся пташина виздихала до ноги,
Що вна ззїла пшениченьку бідненької я вдови
110
.

109
Ів. Колесса: Етноґрафіч. Збірник XI. ст. 242.
110
Ів. Колесса: Етноґрафіч. Збірник XI. ст. 243. 240 Філярет КОЛЕССА
Р е м і с н и ц к и х п і с е н ь у нас дуже небогато; а се тому, що ремісники, як
мешканцї міст, побільшій части відбили ся від свого народу та переняли ся чужи-
ною. На взір нїмецкого міщаньства і наші ремісники лучили ся в осібні корпора-
циї, т. зв. цехи, що вибирали собі цехмайстрів і иньшу старшину.
Отсе пісня цехова з шуточннм, гумористичним підкладом – записана від лїр-
ників на Волинї:
Зібрала ся кумпанїя,
Невеличка але чесна.
Єдні сїли по один бік,
Другі сїли по другий бік,
Куперян найстарший по серединї.
“Зібрали ся ми та всї тутечки,
Не простії люди, все ремеснички:
То писарі, то малярі
То ковалї, то слюсарі,
То музики, то дзвонарі,
То шевчики, то крамарі,
Куперян цехмайстер над соломою”.
“Ой дайже нам Господи, що ми зібрались,
Що ми собі трошечки понапивались.
Хто маючий, хто богатий,
Хто покірний, хто завзятий,
Хто вродливий, хто хороший,
Кому течуть з річок гроші,
А Куперян каже: я ввесь у злотї!”
Біжить Ганна ще й Титяна,
Страшать батька Куперяна;
Біжить Ганна ще й Данилко,
“Тікай, татку, куди видко,
Ось мамуня йде, – всїм біда буде”! Огляд україньско-рускої народної поезиї 241
Одні кажуть: “не криймо ся”!
Другі кажуть: “признаймо ся”,
Один каже: “сидїм тихо!”
Другий каже: “буде лихо!”
А Куперян каже: “якось то буде!”